Пам'ятай день суботній, щоб святити його: шість днів працюй і виконуй у них всю роботу свою, а день сьомий — субота для Господа Бога твого.

Четвертою заповіддю Господь Бог повеліває шість днів працю­вати і робити свої діла, хто до яких покликаний; а сьомий день присвячувати служінню Богу, на святі й угодні Йому діла.

Святими й угодними Богу ділами є: турбота про спасіння своєї душі, молитва у храмі Божому і вдома, вивчення Закону Божого, просвічення розуму і серця корисними пізнаннями, читання Свято­го Письма та інших корисних для душі книг, благочестиві розмо­ви, допомога бідним, відвідання хворих і ув'язнених, втішення за­смучених та інші добрі діла.

У Старому Завіті святкувався сьомий день тижня - субота (тобто давньоєврейською мовою "спокій") - на згадку про ство­рення Господом Богом світу ("на сьомий день Бог почив від діл творіння"). В Новому Завіті, з часу св. апостолів, став святкуватися перший день тижня, воскресний (тобто неділя) - на згадку про Воскресіння Христове.

Під сьомим днем слід розуміти не тільки воскресний день, але й інші свята, встановлені Церквою, як і в Старому Завіті під на­звою суботи малися на увазі й інші свята (свято Пасхи, П'ятдесятниці, Кущів та ін.).

Найголовніше християнське свято - "свято із свят і торжество із торжеств " - Світле Воскресіння Христове, Свята Пасха (в ук­раїнській традиції - Великдень), що святкується в першу неділю після весняного повного місяця в період від 22 березня (4 квітня н. ст.) до 25 квітня (8 травня н. ст.).

Потім ідуть великі, так звані дванадесяті свята, встановлені на честь і славу Бога і Господа нашого Ісуса Христа і Пречистої Йо­го Матері Діви Марії:

1. Різдво Пресвятої Богородиці - 8 вересня (21 вересня н. ст.).

2. Введення у храм Пресвятої Богородиці - 21 листопада (4 груд. н. ст.).

3. Благовіщення, тобто ангельське сповіщення Пресвятій Діві Марії про втілення від Неї Сина Божого - 25 березня (7 квітня н. ст.).

4. Різдво Христове - 25 грудня (7 січня н. ст.).

5. Стрітення Господнє - 2 лютого (15 лютого н. ст.).

 

6. Хрещення Господнє (Богоявления, Йорданські свята) - 6січня (19 січня н. ст.).

7. Преображення Господнє - б серпня (19 серпня н. ст.).

8. Вхід Господній у Єрусалим (Вербна неділя) - за тиждень до Пасхи.

9. Вознесіння Господнє - на сороковий день після Пасхи.

 

10. П'ятдесятниця, або день Святої Тройці (зішестя Святого Духа на апостолів) - на п'ятдесятий день після Пасхи.

11. Воздвижения чесного Хреста Господнього - 14 вересня (27 вересня н. ст.).

12. Успіння Божої Матері — 15 серпня (28 серпня н. ст.).

З інших свят особливо шануються:

Обрізання Господнє - 1 січня (14 січня н. ст.).

Покрова Божої Матері - 1 жовтня (14 жовтня н. ст.).

Різдво Іоана Хрестителя - 24 червня (7 липня н. ст.).

Усікновення голови Іоана Хрестителя - 29 серпня (11 верес­ня н. ст.).

Св. первоверховних апостолів Петра і Павла - 29 червня (12 липня н. ст.).

Св. апостола Іоана Богослова - 8 травня (21 травня н. ст. і 26вересня (9 жовтня н. ст.).

Св. Чудотворця Миколая - 9 травня (22 травня н. ст.), і 6грудня (19 грудня н. ст.).

Св. рівноап. князя Володимира - 15 липня (28 липня н. ст.).

Винесення чесних древ Животворчого Хреста Господнього, хрещення Руси-України - 1 серпня (14 серпня н. ст.).

Собор Архистратига Михаїла та інших Небесних Сил безплотних - 8 листопада (21 листопада н. ст.).

Пости, встановлені Церквою:

1. Великий піст, або Св. Чотиридесятниця.

Починається за сім тижнів перед Пасхою: 6 тижнів - сам піст і Страсний тиждень - на спомин про страждання Христа Спаси­теля.

2. Різдвяний піст перед святом Різдва Христового. Починається з 14 листопада (28 листопада н. ст.), з дня св. апостола Филипа, тому його ще називають Филиповим постом, Пилипівкою (Піст 40-денний).

3. Успенський піст, або Спасівка, перед святом Успіння Божої Матері. Триває два тижні, з 1 серпня (14 серпня н. ст.) по 14 серпня (27 серпня н.с.) включно.

4. Апостольський, або Петрів піст (Петрівка) перед святом св. апостолів Петра і Павла.

Починається через тиждень після дня Святої Тройці і триває до 29 червня (12 липня н. ст.). Тривалість посту залежить від того, коли (раніше або пізніше) святкується Пасха. Найбільша три­валість його - шість тижнів, а найменша - тиждень з одним днем.

Одноденні пости:

1. У Святвечір, навечір'я Різдва Христового - день перед Різдвом Христовим, 24 грудня (6січня н. ст.). Особливо суворий піст серед днів Різдвяного посту (звичай - не їсти до появи пер­шої зірки).

2. У навечір'я Богоявления (Йорданський святий вечір) - день перед Хрещенням Христовим, 5 січня (18 січня н. ст.).

3. У день Усікновення глави св. Іоана Предтечі, 29 серпня (11 вересня н. ст.).

4. У день Воздвижения Хреста Господнього, на згадку про хресні страждання Ісуса Христа - 14 вересня (27 вересня н. ст.).

5. Середа і п'ятниця кожного тижня.

Середа - на згадку про зраду Іуди, який видав Спасителя, п'ятниця - на спомин про хресні страждання і смерть Спасителя за нас.

Посту у середу і п'ятницю не буває тільки у такі тижні: у Світлий (Пасхальний), у святки (від дня Різдва Христового до Хрещення), в Троїцький тиждень (від свята Св. Тройці до почат­ку Петрового посту), в тиждень митаря і фарисея (перед Великим постом) і в Сиропусний (масляний) тиждень перед самим Великим постом, коли дозволяється їсти тільки молоко і яйця.

Під час посту треба і духовно постувати, тобто особливо рішу­че полишити всі погані звички і пристрасті: гнів, ненависть, во­рожнечу; треба відійти від веселого життя, від ігор, видовищ, танців; не слід читати книг, які викликають у душі нечисті помис­ли і бажання; не можна їсти м'яса, молока, яєць, а слід обмежува­тися пісними стравами (тобто рослинною їжею і, коли дозволено, рибою), вживаючи і цю їжу помірно. При багатоденному пості на­лежить сповідатися й причаститися св. Таїн.

Порушують четверту заповідь ж ті, хто лінується і в буденні шість днів не працює, так само і ті, хто працює у свято. Не менш порушують її і ті, хто хоч і припиняє світські заняття і роботи, але проводить ці дні лише в одних веселощах, іграх і віддається роз­гулу і пияцтву, не думаючи про те, щоб послужити Богу. Особли­вий гріх віддаватися розвагам підсвято, коли ми повинні бути на всенічній, а вранці - на літургії. У нас, православних християн, свято починається з вечора, коли служиться всенічна, і віддавати цей час танцям або іншим розвагам означає знущатися зі свята.

ПРО П'ЯТУ ЗАПОВІДЬ ЗАКОНУ БОЖОГО

Шануй батька твого і матір твою, і добре тобі буде, і довго житимеш на землі.

П'ятою заповіддю Господь Бог наказує нам шанувати батьків своїх і за це обіцяє довге життя у добробуті.

Шанувати батьків означає: любити їх, шанобливо ставитися до них, не ображати їх ні словами, ні вчинками, слухатися їх, допо­магати їм у праці, турбуватися про них, коли вони в біді, а особ­ливо в час хвороби та їхньої старості, а також молитися за них Бо­гу, як за життя їхнього, так і після смерті.

Гріх непошани до батьків - великий гріх. У Старому Завіті, хто лихословив батька або матір, карався смертю (Мк 7, 10; Вих. 21, 16).

Поряд з батьками ми повинні шанувати і тих, хто так або інак­ше заміняє нам батьків. До таких осіб належать: пастирі й отці духовні, які турбуються про наше спасіння, навчають нас віри і моляться за нас; начальники цивільні, які турбуються про наше мирне життя і захищають нас від утисків; вихователі, вчителі і благодійники, які дбають про те, щоб навчити нас і дати нам все добре і корисне; і взагалі, старші за віком, які мають досвід жит­тя і тому можуть дати нам добру пораду. Тому грішать ті, які не поважають старших, особливо старих; хто з недовір'ям ставиться до їхньої досвідченості, байдуже, а інколи з насмішкою сприймає їхні зауваження і настанови, вважаючи їх людьми "відсталими", а їхні поняття і погляди "віджилими". Ще у Старому Завіті Господь сказав через Мойсея: "Перед лицем сивого встань і вшануй лице старого, і бійся Господа Бога твого" (Лев. 19, 32).

Але якби сталося так, що батьки або начальники зажадали від нас чогось такого, що суперечить вірі і Закону Божому, то тоді слід сказати їм, як сказали апостоли начальникам юдейським: "Судіть, чи справедливо перед Богом слухати вас більше, ніж Бо­га?" (Діян. 4, 19). І слід перетерпіти за віру і Закон Божий все, що б за це не було.

ПРО ШОСТУ ЗАПОВІДЬ ЗАКОНУ БОЖОГО

Не вбивай.

Шостою заповіддю Господь Бог забороняє вбивство, тобто поз­бавлення життя іншої людини і самого себе (самогубство) в будь-який спосіб.

Життя - найбільший дар Божий; тому позбавляти життя себе або відбирати його в когось іншого - найжахливіший, найтяжчий і найбільший гріх.

Самогубство - найстрашніший з усіх гріхів, вчинених проти шостої заповіді, бо у самогубстві, крім гріха убивства, є ще тяжкий гріх - відчай, ремствування на Бога і зухвалий бунт проти Про­видіння Божого. Крім того, самогубство виключає можливість по­каяння.

Людина буває винною в убивстві, якщо навіть убила іншу лю­дину ненавмисно; і таке вбивство є теж тяжким гріхом, бо в цьо­му випадку той, хто вбив, винен у своїй необережності.

Людина буває винною в убивстві й тоді, коли сама особисто не вбиває, але сприяє вбивству або хоча б допускає інших до цього.

Наприклад:

1. Суддя, який засуджує підсудного, невинність якого йому відома.

2. Всякий, хто допомагає іншим чинити вбивство своїм нака­ зом, порадою, посібництвом, згодою, або хто переховує і виправ­ довує вбивцю і тим дає йому можливість знову вбивати.

3. Всякий, хто не визволяє ближнього від смерті, коли може зробити це.

4. Всякий, хто виснажує своїх підлеглих важкою працею і корстокими покараннями і тим прискорює їхню смерть.

5. Всякий, хто нестриманістю і різними вадами вкорочує свій вік.

Грішить проти шостої заповіді і той, хто бажає смерті іншій лю­дині, хто не подає допомоги бідним і хворим, хто не живе з інши­ми у злагоді і в мирі, а, навпаки, ставиться до інших з ненавистю, заздрощами і злобою, затіває з іншими сварки і бійки, кривдить інших. Грішать проти шостої заповіді всі злі і сильні, які кривдять слабких, що трапляється і серед дітей. Євангельський закон Хрис-тів каже: "Кожен, хто ненавидить брата (ближнього) свого, є лю­диновбивця" (1 Ін 3, 15).

Крім тілесного вбивства, є ще страшніше і відповідальніше вбив­ство: це вбивство духовне. Рід духовного вбивства - спокуса, тоб­то коли хто зводить (спокушує) ближнього у невір'я або на шлях порочного життя і тим самим піддає його душу духовній смерті.

Спаситель сказав: "Хто спокусить одного з малих цих, що віру­ють у Мене, тому краще 6, якби повісили йому жорно млинове на шию і потопили його в морській глибині... горе такій людині, через яку спокуса приходить" (Мф 18, 6-7).

Щоб уникнути гріха проти шостої заповіді, християнинові не­обхідно: допомагати бідним, служити хворим, утішати засмучених, полегшувати стан нещасних, з усіма поводитися лагідно і з лю­бов'ю, миритися із розгніваними, прощати кривди, робити добро ворогам і ні словом, ні ділом не подавати згубного прикладу іншим, особливо дітям.

Не можна прирівнювати до злочинного вбивства битву на війні. Війна є велике суспільне зло, але, в той же час, війна є і велике лихо, яке попустив Господь для виправлення і напоумлення наро­ду, як Він допускає і епідемії, голод, пожежі та інші нещастя. То­му вбивство на війні Церква не розглядає як особистий гріх люди­ни, тим більше, що кожен воїн повинен, за заповіддю Христовою, "покласти душу (віддати життя) свою за друзів своїх", для за­хисту віри й батьківщини.

Серед воїнів було багато святих, прославлених чудесами.

Однак на війні можуть бути і злочинні вбивства, це коли, на­приклад, воїн вбиває противника, який здається в полон, піднявши руки, або допускає якісь звірства тощо.

Страта злочинця відноситься також до суспільного виду зла і є великим злом, але допустима у виняткових випадках, коли вона, по суті, є єдиним засобом, здатним зупинити численні вбивства і злочини. Але за правосуддя вчиненої страти відповідають з усією суворістю перед Богом представники влади, судді, які ухвалили смертний вирок. Страта для закоренілого злочинця часто буває єдиним засобом для покаяння. А без волі Божої і волосина з го­лови людини не впаде.