Літургія Ранішосвячених дарів

Головна особливість літургії Ранішосвячених Дарів полягає у тому, що на ній не здійснюється Таїнство євхаристії, а віруючі причащаються Ранішосвяченими Дарами, тобто освяченими раніше, на попередній літургії св. Василія Великого або св. Іоана Золотоустого.

Літургія Ранішосвячених Дарів бере початок від перших віків християнства. Перші християни дуже часто причащалися св. Христових Таїи, дехто навіть і в будень. Було також визнано не­зручним у дні суворого посту, як у дні скорботи і сумувань за гріхи свої, проводити повну літургію, яка є найурочистішою з усіх цер­ковних служб. Але, щоб дати можливість віруючому причащатися і серед тижня у дні посту, було встановлено, не порушуючи харак­теру великопісного богослужіння, в деякі дні причащати віруючих раніше освяченими дарами. Для цього і була введена у служби Ве­ликого посту літургія Ранішосвячених Дарів. Остаточне ж укла­дення чину цієї літургії і письмовий текст її було зроблено св. Гри­горієм Двоесловом, Папою Римським, у УІ ст.

Літургія Ранішосвячених Дарів звершується по середах і п'ят­ницях у перші шість тижнів Великого посту; у четвер п'ятого тижня Великого посту, коли поминається преп. Марія Єгипетсь­ка; інколи 9 березня - у свято сорока севастійських мучеників (якщо цей день припадає у піст і не в суботу чи неділю) і в перші три дні Страсного тижня (Великий понеділок, Великий вівторок, Велика середа).

Літургія Ранішосвячених Дарів звершується після вели­копісних часів і складається з вечірні і літургії вірних, але тільки без найважливішої частини - освячення дарів.

Часи звершуються великопісні (третій, шостий і дев'ятий ча­си), на яких, крім звичайних псалмів, читаються кафизми.

Після кафизм з вівтаря виходить священик і перед Царськими вратами читає тропар кожного часа, з відповідними стихами, роб­лячи доземний поклін, а співці тричі співають цей тропар.

У тропарі Третього часа ми просимо Господа, Який послав ученикам Святого Духа, не позбавити Його і нас.

У тропарі Шостого часа ми молимо Господа Ісуса Христа, Який добровільно прийняв за нас, грішних, розп'яття на хресті, простити наші гріхи.

У тропарі Дев'ятого часа ми просимо Христа, померлого за нас, умертвити гріховні почуття нашого тіла.

Наприкінці кожного часу читається з колінопреклонінням мо­литва св. Єфрема Сиріна: "Господи і Владико життя мого..." На Шостому часі буває читання паремії з пророка Ісаї. Після Дев'ятого часа - "зображальні": співається дев'ять євангельських заповідей блаженств з доданою молитвою розкаяного розбійника на хресті: "Пом'яни мене, Господи, коли прийдеш у Царство Твоє", потім читається кілька молитов, з молитвою Єфрема Сирі­на, і відпуст.

Після цього, одразу ж, починається вечірня літургійним виго­лосом: "Благословенне Царство Отця, і Сина, і Святого Духа, нині, і повсякчас, і на віки віків".

Вечірня до малого входу проводиться у звичайному порядку. Після входу і співу: "Світло тихе..." читець посередині храму чи­тає дві паремії: одну - з книги Буття, де розповідається про падіння Адамове та його нещасливі наслідки; другу - з притч Со­ломонових, які спонукають любити і шукати Божественної пре­мудрості. Між цими пареміями Царські врата відчиняються, і священик, тримаючи в руках запалену свічку і кадило, після слів: "Премудрість, станьмо побожно!" - благословляє ними вірую­чих і викликує: "Світло Христове просвічує всіх".

У цей час віруючі, визнаючи своє недостоїнство і благоговіючи перед Христом, як перед вічним Світлом, Який дає світло і освя­чує людину, схиляються до землі, стоячи на колінах.

Після другої паремії Царські врата знову відчиняються і посе­редині храму співці (один чи три) повільно співають вірші з псал­ма: "Нехай піднесеться молитва моя, наче кадило перед Тобою, підношення рук моїх — жертва вечірня".

Під час співу цих стихів віруючі стають на коліна, а священик, стоячи поред престолом, звершує кадіння.

Потім, одразу після цього, вечірня закінчується молитвою св. Єфрема Сиріна: "Господи і Владико життя мого..." і почи­нається головна частина літургії Ранішосвячених Дарів.

У перші три дні (понеділок, вівторок і середу) Страсного тиж­ня після цієї молитви читається Євангеліє, а в інші дні одразу ви­голошуються єктенії: потрійна, за оголошених та за вірних (дві малі єктенії), як і на звичайній літургії.

Після завершення цих єктеній, тобто під час великого входу, замість "Ми таємно херувимів..." хор співає: "Нині Сили Небесні з нами невидимо служать..."

Під час співу цієї пісні Царські врата відчиняються. Звершується кадіння вівтаря.

Після закінчення першої половини цієї пісні після слів: "...ось жертва таємна звершена невидимо дориноситься", звершується пе­ренесення раніше освячених дарів з жертовника на престіл (вели­кий вхід): попереду диякон з кадилом і свічкою, а за ним - свя­щеник з дискосом на голові і чашею в руці виходять на солею і, нічого не промовляючи, мовчки вносять їх у вівтар і ставлять на антимінсі, заздалегідь розкритому на престолі. Після цього Царські врата зачиняються, а хор закінчує перерваний спів. Оскільки св. дари вже освячено (тобто це є тіло і кров Христові), то віруючі під час перенесення їх стають на коліна.

З уваги на те, що на цій літургії не буває освячення дарів, пропускається все, що має відношення до цього священнодійства. Тому після великого входу і виголосу священиком молитви: "Гос­поди і Владико життя мого..." звершуються тільки три останні час­тини літургії вірних: а) приготування віруючих до причастя; б) причащения священнослужителів і мирян; в) подяка за причастя з відпустом. Все це відбувається так само, як і на повній літургії, з деякими змінами, зважаючи на значення літургії Ранішосвячених Дарів.

Заамвонна молитва читається інша. В цій молитві священик від імені віруючих дякує Богу, що сподобив їх дожити до днів пос­ту для очищення душі і тіла, і просить, щоб Він допоміг вчинити добрий подвиг посту, зберегти незмінною православну віру, стати переможцем над гріхом і неосудно дожити, щоб поклонитися свя­тому Христовому Воскресінню.

ЗААМВОННА МОЛИТВА

Владико Вседержителю, Ти все творіння премудро сотворив і невимовним промислом та многою благістю привів нас до цих священних днів на очищення душ і тіл, на втихомирення пристрастей, у надії воскресіння. Ти в сороковий день вручив угодникові Твоєму Мойсееві скрижалі, Богом писаний Закон. Дай і нам, Милостивий, подвигом добрим трудитися, час посту закінчити, у вірі єдність зберегти, голови невидимих зміїв сокрушити і переможцями над гріхом стати, і щоб могли ми неосудно поклонитися і Святому Воскресінню. Бо благословенне і прославлене всехвальне і величне ім'я Твоє, Отця, і Сина, і Святого Духа, нині, і повсякчас, і на вікі віків. Амінь.

МОЛИТВА СВЯТОГО ЄФРЕМА СИРІНА

Господи і Владико життя мого, дух лінивства, безнадійності, владолюбства й марнослів'я не дай мені. Дух же доброчинності, смиренномудрості, терпіння й любові даруй мені, рабу Твоєму.

Так, Господи Царю, даруй мені бачити провини мої і не осу­джувати брата мого, бо Ти благословенний на віки віків. Амінь.

НАЙВАЖЛИВІШІ ДІЇ ПІД ЧАС ЗДІЙСНЕННЯ ТАЇНСТВ

Про внутрішню силу та значення таїнств сказано вище, в пояс­ненні десятого члена Символу віри.

ХРЕЩЕННЯ І МИРОПОМАЗАННЯ

Перед звершенням Таїнства хрещення буває наречения імені, яке дається людині на честь якогось зі святих пра­вославної Церкви. При цьому священик тричі осіняє хрес­ним знаменням і благає Бога бути милостивим до цієї людини і, після приєднання через хрещення до святої Церкви, зробити її учасником вічного блаженства. Коли ж настане час хрещення, свя­щеник молить Господа вигнати з цієї людини всякого лукавого і нечистого духа, що ховається і гніздиться в її серці, і зробити її членом Церкви і спадкоємцем вічного блаженства; охрещуваний же відрікається від диявола, дає обіцянку служити не йому, а Хрис­тові, і читанням Символу віри підтверджує свою віру в Христа, як Царя і Бога.

Коли ж хрестять немовля, то зречення диявола і всіх діл його, а так само і Символ віри промовляють від його імені куми, тобто хрещений батько і хрещена мати, які є поручителями за віру охре-щуваного і беруть на себе обов'язок навчити його віри, коли він виросте, і турботу про те, щоб він жив по-християнськи. Далі свя­щеник молить Господа освятити воду в купелі і, відігнавши від неї диявола, зробити її для того, кого хрестять, джерелом нового і свя­того життя і при цьому тричі робить у воді знамення хреста, спо­чатку своєю рукою, а потім освяченим єлеєм, яким він помазує та­кож і охрещуваного на знак милості Божої до нього.

Відтак священик тричі занурює його у воду, промовляючи: "Охрещується раб Божий (називаючи його ім'я) в ім'я Отця, амінь; і Сина, амінь; і Святого Духа, амінь". На хрещеного по­кладаються білий одяг та хрест.

Білий одяг служить знаком чистоти душі після хрещення і на­гадує йому, щоб він і надалі зберігав цю чистоту, а хрест служить видимим знаком його віри в Ісуса Христа.

Одразу ж після цього звершується Таїнство миропомазання. Священик помазує охрещуваного св. миром, роблячи ним знак хреста на різних частинах тіла, з промовлянням слова "печать (тобто знак) дару Духа Святого". В цей час невидимо подаються охрещеному дари Святого Духа, з допомогою яких він зростає і зміцнюється в житті духовному. Чоло помазується миром для освячення розуму; очі, ніздрі, вуста, вуха - для освячення по­чуттів; груди - для освячення серця; руки і ноги - для освячен­ня діл (вчинків) і всієї поведінки.

Потім триразове обходження священика з новоохрещеним і йо­го хрещеними батьками навколо купелі є знак торжества і радості духовної. Запалені свічки в їхніх руках служать знаком духовно­го просвічення, а хрестообразний постриг волосся на голові хре­щеного робиться на знак його посвячення Господу.

ПОКАЯННЯ І ПРИЧАСТЯ

Людина, приступаючи до цих Таїнств, спочатку поститься протягом кількох днів і відвідує служби церковні, згадую­чи свої гріхи, сумує і молить Господа про помилування її. Потім у призначений час вона приходить до священика, що здійснює сповідь біля аналоя, на якому лежать хрест і Євангеліє, і кається у гріхах. Священик, бачачи чистосердечие покаяння того, хто сповідається, покладає кінець єпитрахилі на його схилену голову і читає відпускну молитву, прощаючи гріхи від імені Само­го Ісуса Христа та осіняючи його хресним знаменням. Поцілував­ши хрест, сповідник відходить із заспокоєним сумлінням і благає Господа сподобити його причаститися св. Таїн. Таїнство причас­тя здійснюється під час літургії. Всі сповідники повторюють за священиком молитву перед причастям і роблять доземний поклін, а потім благоговійно підходять до св. чаші і причащаються св. таїн, споживаючи у вигляді хліба і вина істинне тіло Христо­ве й істинну кров Христову.

Після причастя, крім подяки, що возноситься за літургією, чита­ються ще від імені причасників особливі подячні молитви. Хворих же священик причащає в їхніх домівках, спочатку їх сповідавши.

СВЯЩЕНСТВО

Це Таїнство здійснюється у вівтарі біля престолу, при архиєрейському служінні літургії. У диякони і священи­ки посвячує один єпископ, а посвячення у єпископи здійснюється собором єпископів. Посвячення в диякони буває на літургії після освячення дарів, чим показується, що диякон не одер­жує права звершувати таїнства; у священики посвячують на літургії вірних після великого входу, щоб посвячений, як той, що одержав належну благодать, взяв участь в освяченні дарів; у єпископи ж посвячують під час літургії оголошених, після малого входу, чим по­казується, що єпископові дається право посвячувати інших в різні священні сани. Найважливішою дією при посвяченні є архиєрейське покладання рук з призиванням на посвячуваного благодаті Святого Духа, і тому посвячення називається інакше - рукопокладанням. Той, кого рукопокладають у диякони чи у священики, вво­диться через Царські врата до вівтаря. Після триразового обход­ження навколо престолу і цілування його кутів, він схиляється (на колінах) перед ним. Архиєрей покриває його голову кінцем свого омофору, тричі осіняє її хресним знаменням і, поклавши на неї свою руку, виголошує, що цю людину "Божественна благодать... проручествуе (тобто чинить через рукопокладання) у диякона (чи в пресвітера); помолімось за нього, нехай зійде на нього благодать Всесвятого Духа". На криласі співають грецькою: "Киріє, елеісон", тобто "Господи, помилуй". При покладанні на рукоположеного священних одеж, відповідних до його сану, архиєрей виго­лошує: "аксіос!", тобто "достойний", і це "аксіос" повторюють усі священнослужителі та хор. Після облачения священнослужителі то­го ступеня, до якого належить рукоположений, цілують його як сво­го співбрата, і він разом з ними бере участь у службі. Майже так само відбувається посвячення в єпископи, з тією лише різницею, що посвячуваний перед початком літургії посередині церкви вголос промовляє Символ віри та обіцянку як слід, за законом, проходити своє служіння, а після малого входу під час співу "Трисвятого" при­водиться у вівтар і стає на коліна перед престолом; коли ж предсто­ятель читає молитву посвячення, то всі архиєреї, крім покладання на посвячуваного своїх правих рук, тримають ще над його головою відкрите Євангеліє письменами вниз.

ШЛЮБ

Таїнство шлюбу здійснюється посеред церкви перед ана­лоєм, на якому знаходяться хрест і Євангеліє, і при цьому бувають спочатку заручини, а слідом за цим вінчання. За­ручини здійснюються так. Наречений стає праворуч, наречена -ліворуч. Священик тричі благословляє їх запаленими свічками і дає їм у руки ці свічки як знаки подружньої любові, благословенної Господом. Після молитви до Бога про дарування усяких благ і ми­лостей зарученим і щоб Він благословив їхні заручини, з'єднав і зберіг їх у мирі та однодумності, священик благословляє й заручує їх обручками (кільцями), заздалегідь покладеними на престіл для освячення. Наречені беруть ці обручки як священну запоруку та знак непорушності того подружнього союзу, в який вони хочуть вступити. За заручинами йде вінчання. При цьому священик мо­лить Господа благословити шлюб і послати на тих, що вступають у нього, Свою небесну благодать. Як видимий знак цієї благодаті, він покладає на них вінці, а потім тричі благословляє їх обох разом, промовляючи: "Господи, Боже наш, славою і честю вінчай їх". У посланні апостола Павла, яке читається, говориться про важливість Таїнства шлюбу і про взаємні обов'язки чоловіка й жінки, а в Єван­гелії - про присутність Самого Господа на шлюбі у місті Кані. Поєднуючись шлюбом, вони п'ють вино з однієї поданої їм чаші, на знак того, що віднині вони повинні жити однодушно, поділяючи радість і горе. Триразове ж обходження їх за священиком навколо аналоя служить знаком духовної радості і торжества.

ЄЛЕЄОСВЯЧЕННЯ

Це Таїнство інакше називається соборуванням і звер­шується над хворими для зцілення їх від немочей душев­них і тілесних. Для здійснення його збирається семеро священиків, хоча в разі потреби звершувати його може й один свя­щеник. У посудині з пшеницею ставлять невелику скляночку з єлеєм, як знак милості Божої, а до єлею додається червоне вино, як наслідування "милосердного самарянина" і на спомин за пролиту на хресті кров Христову; навколо ж є лея ставлять у пшеницю за­палені воскові свічки і між ними сім паличок, обгорнутих з одного кінця ватою, які служать для семиразового помазання хворого. Всім присутнім роздаються запалені свічки. Після молитви за ос­вячення єлею і за те, щоб він, за благодаттю Божою, послужив хво­рому на зцілення немочей душевних і тілесних, читаються сім ви­браних місць з книг апостольських і сім євангельських оповідей. Після прочитання кожного Євангелія священик хрестовидо пома­зує у хворого чоло, щоки, груди, руки, промовляючи в той же час молитву до Господа, щоб Він як лікар душ і тіл зцілив Свого хво­рого раба (або рабу Свою) від тілесної і душевної немочі. Після сьомого помазання священик розкриває Євангеліє і, тримаючи йо­го письменами вниз, покладає - немов цілющу руку Самого Спа­сителя, - на голову хворого і при цьому молить Господа про відпу­щення всіх його гріхів. Потім хворий цілує Євангеліє і хрест, і цим закінчується звершення Таїнства єлеєосвячення.

ПРО МОЛЕБНІ

Молебнями називаються короткі служби, у яких віруючі, за своїми особистими потребами чи обставинами, звертаються з мо­литвою до Господа Бога, Божої Матері та святих.

Звичайні молебні, за своїм складом, подібні до ранньої, але на практиці вони значно скорочуються і складаються: з початкових молитов, співання тропаря і приспівів (Слава Тобі, Боже наш, слава Тобі... Пресвята Богородице, спаси нас... Святителю отче Миколаю, моли Бога за нас) та інших, читання Євангелія, посиленої та малої єктеній, і заключної, зважаючи на предмет моління, молитви до Господа Бога, чи Божої Матері, чи святому, якому здійснюється молебний спів. Інколи такі молебні з'єдну­ються з акафістом або з малим освяченням води. Акафіст чи­тається після малої єктенії перед Євангелієм, а освячення води звершується після читання Євангелія.

Крім загального благального молебня, бувають особливі мо­лебні, приурочені до якоїсь події, наприклад: подячний молебень за одержані від Бога милості, молебень за зцілення хворого, мо­лебні з приводу засухи, повені, війни. Особливий молебень слід чинити в день Нового року, перед навчанням, у неділю Право­слав'я.

ПРО ПОХОВАННЯ ПОМЕРЛИХ

Після смерті християнина тіло його обмивають, одягають у чистий, якщо можливо, новий одяг і загортають у біле покривало на знак того, що померлий при своєму хрещенні дав обіцянку про­вадити життя в чистоті і святості, або одягають в одяг за званням померлого, вказуючи цим, що він іде до Господа Бога, щоб склас­ти звіт про виконання своїх обов'язків. На чоло померлого кла­деться вінчик із зображенням Христа, Богоматері та Іоана Пред­течі з написом "Святий Боже..." на знак того, що померлий, як християнин, вів на землі боротьбу за правду Божу і вмер з надією заступництвом Божої Матері та Іоана Предтечі отримати вінець на небесах. У руки його вкладається хрест чи якась іконка на знак віри померлого у Христа, Божу Матір і святих угодників Божих. Тіло померлого кладеться у домовину і наполовину вкривається священним покровом на знак того, що померлий перебував під по­кровом православної Церкви. Труну зазвичай ставлять посередині кімнати перед домашніми іконами (в передньому кутку), поверта­ючи лице померлого до виходу. Навколо гробу запалюють свічки на знак того, що померлий перейшов у область світла - в краще загробне життя. Потім біля гробу починається читання Псалтиря, з додаванням молитов за упокоения померлого, і с лужаться пана­хиди (до поховання належить особливе чинопослідування за вихід душі, поміщене у кінці Псалтиря). Псалми читаються заради втішення тих, хто сумує за померлим.

Панахидами називаються короткі служби, які складаються з молитов про відпущення гріхів спочилого і спокій його у Царстві Небесному. Під час панахиди родичі і знайомі померлого стоять із запаленими свічками на знак того, що і вони вірять у світле май­бутнє життя; у кінці панахиди (коли читається молитва Господня) свічки ці гасяться на знак того, що земне життя наше, як палаюча свічка, мусить згаснути, найчастіше не догорівши до кінця, який ми для себе передбачаємо.

До поховання тіло для відспівування переноситься у храм; пе­ред винесенням проводиться коротка заупокійна служба (літія), а під час перенесення співають "Святий Боже..."

У храмі труну з тілом померлого ставлять посередині церкви обличчям до вівтаря і на чотирьох сторонах гробу запалюють світильники. Служба відспівування складається з піснеспівів, у яких коротко зображується уся доля людини: за переступ заповіді вона знову повертається у землю, з якої взята; але, незважаючи на безліч гріхів, людина не перестає бути "образом слави Божої", створеним за образом і подобою Божою, а тому Св. Церква мо­лить Владику й Господа, з Його невимовної милості, простити (відпустити) спочилому гріхи і сподобити його Царства Небесно­го. Після читання Апостола та Євангелія, в яких говориться про майбутнє воскресіння мертвих, священик читає відпускну молит­ву. Цією молитвою відпускаються заборони і гріхи, які були на померлому, в яких він покаявся і які при покаянні він не міг зга­дати, і померлий у спокої відпускається у загробне життя; текст цієї молитви кладеться в руки померлого. Потім рідні та знайомі востаннє цілують його, прощаються з ним, після чого тіло помер­лого закривається і священик посипає його хрестоподібно землею, промовляючи: "Господня земля, і все, що наповнює її, вселенна, і всі, що живуть у ній". Гріб закривають віком (кришкою) і співають "Вічная пам'ять".

Після відспівування гріб з тілом померлого переносять на кла­довище й опускають у могилу, лицем на схід; при цьому звер­шується коротка заупокійна літія.

На могилі християнина ставиться св. хрест як символ перемо­ги Христової над смертю і пеклом, як величне і багатолистяне де­рево, в холодку якого спочиває християнин, як подорожній після тривалих мандрів.

Маючи істинну віру у безсмертя людської душі, загальне май­бутнє воскресіння померлих, Страшний Суд Христів і останню відплату кожному за його ділами, св. православна Церква не за­лишає своїх померлих чад без молитви, особливо у перші дні після їхньої смерті та в дні загального поминання спочилих. Вона мо­литься за них на третій, дев'ятий і сороковий дні після їхньої смерті.

На третій день після смерті спочилого св. Церква, поминаючи триденне Воскресіння Ісуса Христа, молить Його воскресити по­мерлого для блаженного майбутнього життя.

На дев'ятий день св. Церква молить Господа, щоб Він зачис­лив померлого до собору угодників Божих, розділених, як і анге­ли, на дев'ять чинів.

На сороковий день звершується молитва, щоб Ісус Христос, вознісшись на небо, возніс у небесні оселі і спочилого.

Іноді поминання померлого, за ревністю і вірою його рідних, здійснюється щоденно, протягом усіх сорока днів, із служінням за­упокійної літургії та панахиди; це поминання називається сороко­устом.

Нарешті, в роковину смерті померлого моляться за нього близькі йому рідні й вірні друзі, висловлюючи цим віру, що день смерті людини не є днем знищення, а нового народження для вічно­го життя; день переходу безсмертної душі людської в інші умови життя, де вже немає місця земним хворобам, печалям і смутку.