Про дзвони і православне дзвоніння

Дзвони є невід'ємною ознакою православного храму. В "чині благословення дзвону" сказано: "Нехай усі, хто чує звуки їх, чи вдень, чи вночі, почнуть славити ім'я Святе Твоє".

Церковні дзвони використовуються для того, щоб:

1. Скликати віруючих на богослужіння.

2. Виражати торжество Церкви та її богослужінь.

3. Сповіщати неприсутнім у храмі про час проведення особли­ во важливих частин богослужіння.

Крім того, дзвонами скликався народ на віче (народне зібран­ня). Дзвоном вказували шлях тим подорожнім, хто заблукав у не­году. Дзвоном сповіщалось про якусь небезпеку чи нещастя, на­приклад, про пожежу. У трагічні для країни дні закликали дзво­ном народ на захист рідної землі. Дзвоном повідомлялося народу про перемогу і віталося переможне повернення полків з поля битви (війни) тощо. Так удари у дзвони у багатьох випадках пов'язувалися з важливими подіями у житті нашого народу.

Дзвони підвішуються на особливій вежі, що іменується дзвіни­цею, яка будується над входом до храму чи поряд із храмом.

Але дзвони, як відомо, почали використовуватися християнами не відразу з появою християнства.

У старозавітній Церкві - в Єрусалимському храмі — віруючі скликалися на богослужіння не дзвонами, а звуками сурм.

У перші століття гонінь на християнство з боку язичників хрис­тияни не мали можливості відкрито скликати віруючих до бого­служіння. В той час віруючі скликалися на богослужіння таємно. Як правило, це робилося через дияконів чи особливих вісників, іноді ж сам єпископ після богослужіння оголошував про час і місце чергового богослужіння.

Коли припинилися гоніння (IV ст.^ Віруючих почали склика­ти в різні способи.

Більш загальний спосіб скликання віруючих на богослужіння визначився до VI ст., коли стали використовувати била і клепала. Била або кандії - це дерев'яні дошки, а клепала - залізні або мідні смуги, зігнуті в напівколо.

Нарешті, визначився найдосконаліший спосіб скликання віру­ючих на богослужіння - це удари у дзвони (дзвоніння).

Вперше дзвони, як відомо, з'явилися у Західній Європі. Існує переказ, за яким винайдення дзвонів приписується св. Павлину, єпископу Ноланському (+ 411), тобто наприкінці IV чи на почат­ку V ст. Існує кілька переказів про це. Згідно з одним з них, св. Павлин у сні побачив польові квіти - дзвіночки, від яких лунали приємні звуки. Після свого сну єпископ звелів відлити дзвони, що мали форму цих квітів. Але, очевидно, св. Павлин не ввів дзвони у практику Церкви, тобто ні сам він у своїх творах, ні сучасні йому письменники не згадують про дзвони. Тільки на по­чатку VII ст. Римському Папі Савиніану (наступнику св. Гри­горія Двоєслова) вдалося надати дзвонам християнського значен­ня. З цього часу дзвони стали поступово використовуватися хрис­тиянами, й упродовж VIII та IX ст. у Західній Європі дзвони міцно увійшли в практику християнського богослужіння.

На Сході, у Грецькій Церкві, дзвони стали впроваджуватися з другої половини IX ст., після того як у 865 р. венеціанський дож Урсус надіслав у дарунок імператорові Михайлу 12 великих дзвонів. Ці дзвони були вивішені на вежі при Софійському со­борі. Але у греків дзвони не набули широкого використання.

В Русі дзвони з'явилися майже водночас з прийняттям хрис­тиянства св. Володимиром (988 р.), тобто наприкінці X ст. Поряд з дзвонами використовувалися також била і клепала, які існували до останнього часу в деяких монастирях. Але, що дивно, Русь за­позичила дзвони зовсім не з Греції, звідки прийняла православ'я, а із Західної Європи... Церковною мовою дзвін іменується "кампан" - від назви римської провінції Кампан'ї, де з міді було відлито перші дзвони. Спочатку дзвони були невеликі, по кілька сот фунтів. Було їх при храмах небагато: по 2-3 дзвони.

Але з XV ст., коли з'явилися власні заводи для відлиття дзвонів, то стали відливати дзвони великих розмірів.

Відзначаються такі дзвони звучністю і співучістю, що дося­гається в різні способи, як-от:

1. Точною пропорцією міді й олова, нерідко з додаванням срібла, тобто правильним сплавом.

2. Висотою дзвона і його шириною, тобто правильною про­ порцією самого дзвона.

3. Товщиною стінок дзвона.

4. Правильним підвішуванням дзвона.

5. Правильним сплавом била і способом прикріплення його до дзвона та багатьма іншими (чинниками).

Билом називається ударна частина дзвона, що розміщується усередині його. Православний дзвін відрізняється від західноєвро­пейського насамперед тим, що сам дзвін укріплюється непорушно, а било підвішується всередині дзвона, вільно коливаючись, ударом якого і створюють звук.

У дні великих свят він нагадує нам про блаженство небесне. У дні святих Божих звук дзвонів говорить нам про вічний спокій святих небожителів, у дні Страсного тижня нагадує нам про наше примирення з Богом через Христа Спасителя, у дні Світлого Пас­хального тижня сповіщає нам про перемогу життя над смертю і про вічну нескінченну радість майбутнього життя у Царстві Хрис­товому.

Хіба це не уста, що промовляють, коли дзвін дає нам знати про кожну годину, про плин часу, нагадуючи разом з тим і про вічність, коли "часу вже не буде" (Апок. 10, 6).

Благовістячи славу імені Христового, лунаючи вдень і вночі, і здебільшого з висоти - при храмах Божих, дзвін сам по собі на­гадує нам слова Господа Вседержителя, сказані через старозавітно­го пророка Ісаю: "На мурах твоїх, Єрусалиме, Я поставив сторо­жу, яка не змовкатиме ні вдень, ні вночі... нагадуючи про Госпо­да" (Іс. 62, 6). Не випадково язичники, чуючи звуки дзвонів, ча­сто говорили: "Це голос християнського Бога чується!"

Звуки одного церковного дзвона являють собою щось піднесе­не, урочисте, а якщо лунають звуки кількох узгоджених між собою дзвонів, то має місце ще величніша милозвучність.

Могутнє дзвоніння, діючи на наші внутрішні почуття, пробуд­жує наші душі від дрімоти духовної.

Якими сумними, прикрими, а найчастіше дратівливими тонами відгукуються звуки дзвонів у душі злого нечестивого відступника! Почуття неспокою, душевної знудьгованості викликають звуки дзвонів у душі постійного грішника.

Натомість у душі віруючого, що шукає миру з Господом Богом, церковний дзвін викликає світлий, радісний, і мирний настрій. Отже, людина за звуками дзвону може визначити стан своєї душі.

Можна навести приклади, коли людина, втомившись від бо­ротьби з життєвими турботами, впавши у відчай і смуток, вдається до самогубства. Але ось до її вух долинають звуки церковних дзвонів, і, от-от маючи накласти на себе руки, людина мимоволі здригається, страхається самої себе, невільно боронить себе хрес­ним знаменням, згадує про Отця Небесного, і в її душі виникають нові добрі почуття, - і мало не покінчивши, було, з собою, вона відроджується для життя. Так, в ударах церковного дзвона хо­вається дивна сила, що глибоко проникає в людські серця...

...Православне дзвоніння не тільки служить вказівкою про час богослужіння, але й є вираженням радості, суму, торжества тощо. З цієї причини з'явилися різні види дзвону, і кожен вид дзвону має своє значення і назву.

ВИДИ ДЗВОНІННЯ ТА ЇХ НАЗВИ

Церковний дзвін ділиться на два основних види:

Благовіст.

2. Власне дзвін (дзвоніння).

БЛАГОВІСТ

Благовістом називаються розмірені удари в один великий дзвін. Ним віруючі скликаються у храм Божий на богослужіння. Благовістом цей дзвін називається тому, що ним сповіщається бла­га, добра звістка про початок богослужіння.

Здійснюється благовіст так: спочатку роблять три окремі, повільні і протяжні удари (доки не стихне звук), а потім ідуть розмірені удари. Якщо дзвін дуже великий, то ці розмірені удари робляться би лом в обидва краї дзвону. Якщо ж дзвін порівняно невеликий, то в такому разі било його притягується мотузкою до­волі близько до його краю, на мотузку кладеться дошка і натиску­ванням ноги б'ють.

Благовіст у свою чергу ділиться на два види:

1. Звичайний, або частий, і чиниться найбільшим дзвоном.

2. Пісний, або рідкий, чиниться меншим за розміром дзвоном, у будні дні Великого посту.

Якщо при храмі є кілька великих дзвонів, а це буває при ка­федральних соборах, великих монастирях, лаврах, тоді великі дзвони, відповідно до свого призначення, поділяються на такі: 1) святковий; 2) недільний; 3) полієлейний; 4) буденний; 5) п'ятий, або малий, дзвін.

ДЗВОНІННЯ

Дзвонінням називається биття одразу у кілька дзвонів або в усі. Биття в усі дзвони поділяють на:

1. Тридзвін - це дзвін у всі дзвони, потім невеличка пауза, і другий дзвін у всі дзвони, знову невеличка пауза, і третій раз дзвін у всі дзвони, тобто дзвін у три прийоми.

Тридзвін виражає християнську радість, торжество. В наш час тридзвоном називають не тільки биття в усі дзвони тричі, але й узагалі биття в усі дзвони.

2. Дводзвін — удари у всі дзвони двічі, у два прийоми.

3. Передзвін - удари у дзвони по черзі (по одному чи кілька ударів у кожен дзвін), починаючи з великого і до найменшого, і так повторюють багато разів.

4. Перебір - повільний дзвін по черзі в кожен дзвін по одно­ му разу, починаючи з найменшого і до великого, а після удару у великий дзвін вдаряють у всі дзвони одночасно, і так повторюють багато разів.