Про дев'ятий член Символу віри

9. (Вірую) В Єдину, Святу, Соборну і Апостольську Церкву.

У дев'ятому члені Символу віри говориться про Церкву Хрис­тову, яку Ісус Христос заснував на землі для просвічення грішних людей і єднання їх з Богом.

Церквою називається сукупність усіх православних християн, які живуть і померли, "бо у Нього (Бога) всі живі" (Лк 20, 38), з'єднаних між собою вірою і любов'ю Христовою, священноначал-лям і святими таїнствами.

Кожен же окремо православний християнин називається чле­ном, або частиною Церкви. Отже, коли ми кажемо, що віруємо в Єдину, Святу, Соборну і Апостольську Церкву, то тут під Церк­вою маються на увазі всі в сукупності люди, які сповідують одну і ту саму православну віру, а не ту будівлю, куди ми ходимо мо­литися Богу і яка називається храмом Божим (церквою).

Ісус Христос доручив видиме утворення та управління Церквою святим апостолам, а потім їхнім спадкоємцям - єпископам, і через них невидимо управляє Церквою. Господь Icy с Христос є єдино істинний Глава Церкви і ніякого іншого глави в істинній Церкві Христовій немає і не може бути. Ісус Христос - Глава, а Церква є духовне тіло Христове (Див.: Еф. 1, 22-23; 5, 23).

Св. апостол Павло каже: "Як тіло одне, але має багато членів, так усі члени одного тіла, хоч їх багато, утворюють одне тіло, - так і Христос. Бо всі ми одним Духом хрестилися в одне тіло, юдеї чи елліни, раби чи вільні, й всі єдиним Духом напоєні" (1 Кор. 12 12-13). Отже: "Ви (тобто істинні християни) с тіло Христове (тобто Церква), а нарізно - члени (Церкви)" (1 Кор. 12, 27). "Він (Ісус Христос) настановив одних апостолами, інших проро­ками, інших євангелістами, інших пастирями та вчителями, на довершення святих, на діло служіння, для створення Тіла Христо­вого (Церкви)" (Еф. 4, 11-12).

Ісус Христос сказав, що Церква Його ніким не може бути пере­можна, вона існуватиме вічно: "Я збудую Церкву Мою, і врата пекла не здолають її" (Мф 16, 18). "Я з вами по всі дні, до кінця віку. Амінь". (Мф 28, 20).

Істина Божа - Божественне вчення - зберігається в єдиній Церкві Христовій: "Церква Бога Живого, стовп і утвердження істини" (Тим. З, 15). Ісус Христос сказав: "Утішитель же, Дух Святий (Дух істини), Якого пошле Отець в ім'я Моє, навчить вас усього і нагадає вам усе, що Я говорив вам" (Ін. 14, 26). Дух Свя­тий "з вами перебуває і у вас буде" (Ін 14, 16).

Хто підкорюється Церкві, той підкорюється Самому Христу, хто ж не підкорюється і відкидає її, той відкидає Самого Господа. Якщо хто не послухає Церкви, "нехай він буде тобі як язичник і митар", — сказав Сам Господь (Мф 18, 17).

Церква Христова є Єдина, бо вона є одне духовне тіло, має од­ного главу, Христа, й одуховлюється одним Духом Божим (Див.: Еф. 4, 4~6). Вона має й одну мету - освячувати людей, одне і те саме Божественне вчення, одні і ті самі таїнства. Тому Церква роз­падатися або роз'єднуватися не може. Від неї можуть відпадати або відокремлюватися єретики чи грішники, вони перестають бути членами Церкви, а Церква від цього не перестає бути єдиною. Єдність Церкви зобов'язує усіх нас зберігати істинну віру й лю­бов, "зберігати єдність духу в союзі миру" (Еф. 4, 3).

Існування окремих помісних православних Церков, як-от Єру­салимської, Константинопольської, Антиохійської, Олек­сандрійської, Російської, Української та інших, зовсім не порушує єдності Церкви Христової. Тому що всі вони є членами одного тіла - єдиної Церкви Христової (вселенської) - всі однаково сповідують, мають єднання у вірі, молитвах і св. таїнствах.

Церква Христова є Свята, бо вона освячена Самим Господом Ісусом Христом: Його стражданнями, Його Божественним вченням і встановленими Ним святими таїнствами, в яких подається вірую­чим благодать Святого Духа. "Христос полюбив Церкву і віддав Себе за неї, щоб освятити її" (Еф. 5, 25-26).

Святість Церкви християни не порушують своєю гріховністю, бо вони завжди можуть себе очищати через таїнство покаяння. Як­що ж хто залишається нерозкаяним грішником, то він видимо або невидимо відпадає від Церкви.

Церква Христова є Соборна. Соборність є однодушність усіх істинно віруючих православних християн, скріплена любов'ю Христовою і Благодаттю Духа Святого. Соборна Церква не обме­жена ні простором, ні часом, ні народом, ні живими, ні померли­ми, і до неї входять усі істинно віруючі всього світу. Тому-то во­на ще називається вселенською.

Єдина, свята, соборна Церква Христова називається ще Апос­тольською, бо Господь поширив і утвердив її через святих апос­толів, а головне тому, що Церква безперервно і незмінно зберігає від апостолів своє вчення і преємство дарів Святого Духа через священне рукопокладання.

Св. апостоли, отримавши дари Святого Духа в день П'ятдесят-ниці, передавали їх потім через священне рукопокладання пасти­рям Церкви. І тепер Церква видимо управляється наступниками апостолів - єпископами.

Видима верховна влада у Церкві належить Вселенським Собо­рам. Найбільші частини Вселенської Церкви підпорядковані патріархам, а менші області і міста - митрополитам, архиєписко-пам і єпископам.

Єдина, Свята, Соборна і Апостольська Церква називається ще православною, бо вона, під керуванням Духа Святого, незмінно правильно і славно, зберігає вчення Ісуса Христа - правильно славити Бога.

ПРО ДЕСЯТИЙ ЧЛЕН СИМВОЛУ ВІРИ

Визнаю одне хрещення на відпущення гріхів.

У десятому члені Символу віри говориться про Таїнство хре­щення і маються на увазі й інші таїнства.

Ісус Христос, посилаючи учеників Своїх на проповідь, сказав: "Йдіть, навчайте всі народи, хрестячи їх в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа", і додав: "навчаючи їх зберігати все, що Я заповів вам" (Мф 28, 19—20), цим Господь ясно вказав на те, що Ним ус­тановлені й інші таїнства.

Таїнством називається таке священнодійство, через яке таємно, невидимим чином подається людині благодать Святого Духа або сила Божа, що спасає.

Св. православна Церква має сім таїнств: хрещення, миропома­зання, покаяння, причастя, шлюб, священство та єлеєосвячення.

У Символі віри згадано тільки про хрещення, тому що воно є наче двері у Церкву Христову. Тільки прийнявши хрещення, мож­на користуватися іншими таїнствами.

Крім того, в момент складення Символу віри були суперечки і сумніви: чи не слід деяких людей, як, наприклад, єретиків, при по­верненні їх у Церкву хрестити вдруге. Вселенський Собор указав, що хрещення може здійснюватися над людиною лише один раз. Тому і говориться - "визнаю одне хрещення".

ТАЇНСТВО ХРЕЩЕННЯ

Таїнство хрещення є таке священнодійство, в якому віруючий у Христа, через триразове занурення тіла у воду, закликаючи ім'я Пре­святої Тройці - Отця, і Сина, і Святого Духа, омивається від первород­ного гріха, а також від усіх гріхів, вчинених ним до хрещення, відрод­жується благодаттю Духа Святого в нове духовне життя (духовно наро­джується) і робиться членом Церкви, тобто благодатного Царства Хрис­тового.

Таїнство хрещення встановив Сам Господь наш Ісус Христос. Він ос­вятив хрещення Своїм власним прикладом, охрестившись від Іоана. Потім, після Воскресіння Свого, Він дав апостолам повеління: "Йдіть, навчайте всі народи, хрестячи їх в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа" (Мф 28, 19).

Хрещення необхідне кожному, хто бажає бути членом Церкви Хрис­тової. "Якщо хто не народиться водою і Духом, не може увійти у Цар­ство Боже", - сказав Сам Господь (Ін 3, 5).

Для прийняття хрещення необхідні віра і покаяння. Православна Церква хрестить немовлят за вірою їхніх батьків і хрещених батьків. Для цього і бувають при охрещенні хрещені батьки, щоб поручитися пе­ред Церквою за віру охрещуваного. Коли він підросте, вони зобов'язані навчити його віри і потурбуватися про те, щоб їхній хрещеник став істинним християнином. Це священний обов'язок хрещених батьків, і вони тяжко грішать, якщо нехтують цим обов'язком. А на те, що благо­датні дарування даються за вірою інших, нам дана вказівка у Євангелії, при зціленні розслабленого: "Ісус, побачивши віру їхню (тих, хто приніс хворого), говорить розслабленому: чадо, відпускаються тобі гріхи твої" (Мк 2, 5).

Деякі протестантські віровчення вважають, що не можна хрестити не­мовлят, і осуджують православних за здійснення таїнства над немовля­тами. Але основою для хрещення немовлят послужило те, що хрещення замінило старозавітне обрізання, яке чинилося над восьмиденними не­мовлятами (християнське хрещення названо обрізанням "нерукотвор­ним") (Див.: Кол. 2, 11-12); і апостоли хрестили цілі родини, де, без­сумнівно, були і діти. Немовлята, як і дорослі, причетні до первородно­го гріха і мають потребу в очищенні від нього. Сам Господь сказав: "Пустіть дітей приходити до Мене і не забороняйте їм; бо таких є Цар­ство Боже" (Лк 18, 16).

Оскільки хрещення є духовне народження, а народжується людина один раз, то й Таїнство хрещення над людиною здійснюється один раз. "Один Господь, одна віра, одне хрещення" (Еф. 4, 5).

ТАЇНСТВО МИРОПОМАЗАННЯ

Миропомазання є Таїнство, в якому віруючому даються дари Свято­го Духа, які укріпляють його в духовному християнському житті.

Про благодатні дари Духа Святого сказав Сам Ісус Христос: "Хто вірує в Мене, у того, як сказано в Писанні, з утроби його (тобто з внутрішнього центру, серця) потечуть ріки води живої. Це сказав Він про Духа, Якого мали прийняти віруючі в ім'я Його, бо ще не було на них Духа Святого, оскільки Ісус ще не був прославлений" (Ін 7, 38—39).

Апостол Павло каже: "А Той, Хто утверджує нас з вами у Христі і Який помазав нас, є Бог, Він і поклав печать на нас, і дав запоруку Ду­ха в серця наші" (2 Кор. 1, 21-22).

Благодатні дари Святого Духа необхідні кожному віруючому у Хрис­та. (Є ще незвичайні дари Святого Духа, які подаються тільки деяким людям, як-то: пророкам, апостолам).

Спочатку св. апостоли Таїнство миропомазання здійснювали через покладення рук (Див.: Діян. 8, 14~17; 19, 2-6). А потім, у кінці першо­го століття, Таїнство миропомазання стало здійснюватися через помазання святим миром, за прикладом старозавітної Церкви, бо апостоли не встигали самі здійснювати це таїнство через покладання рук.

Святим миром називається приготована особливим способом і освяче­на суміш із пахучих речовин і єлею.

Миро освячували неодмінно самі апостоли та їхні наступники - єпис­копи (архиєреї). І тепер освячувати св. миро можуть тільки єпископи. Через помазання освяченим єпископами св. миром, за дорученням єпис­копів, можуть чинити Таїнство миропомазання і пресвітери (священики).

При здійсненні Таїнства святим миром хрестоподібно помазуються віруючому такі частини тіла: лоб, очі, вуха, уста, груди, руки і ноги - з промовлянням слів: "печать дару Духа Святого. Амінь".

Дехто називає Таїнство миропомазання - п'ятдесятницею (зішестям Св. Духа) кожного християнина.

ТАЇНСТВО ПОКАЯННЯ

Покаяння є Таїнство, в якому віруючий сповідує (розкриває усно) свої гріхи Богу в присутності священика і отримує через священика про­щення гріхів від Самого Господа Ісуса Христа.

Ісус Христос дав святим апостолам, а через них і всім священикам владу відпускати (прощати) гріхи: "Прийміть Духа Святого. Кому відпустите гріхи, тим відпустяться; на кому залишите, залишаться" (Ін 20, 22-23).

Ще Іоан Хреститель, готуючи людей до прийняття Спасителя, про­повідував "хрещення на покаяння для відпущення гріхів... І всі хрести­лися в річці Йордані від нього, сповідаючи гріхи свої" (Мк 1, 4-5).

Св. апостоли, отримавши на це владу від Господа, звершували Таїнство покаяння: "Багато хто з тих, що увірували, приходили, сповідаючи і відкриваючи діла свої". (Діян. 19, 18).

Для отримання прощення (відпущення) гріхів від того, хто спові­дується (кається) вимагається: примирення з усіма ближніми, щирий жаль через свої гріхи і усне сповідання їх, твердий намір виправити своє життя, віра в Господа Ісуса Христа і надія на Його милосердя.

В особливих випадках на того, хто кається, накладається "єпітимія" (слово грецьке - заборона), або покута, яка вимагає благочестивих вчинків і деяких обмежень, спрямованих на подолання гріховних звичок.

ТАЇНСТВО ПРИЧАСТЯ

Причастя є Таїнство, в якому віруючий (православний християнин), у вигляді хліба і вина, приймає (споживає) істинне тіло і кров Господа Ісуса Христа і через це таємниче з'єднується з Христом і стає причетни­ком вічного життя.

Таїнство святого причастя установив Сам Господь наш Ісус Христос під час останньої Тайної вечері, напередодні Своїх страждань і смерті. Він Сам звершив це Таїнство: "Взявши хліб і подякувавши (Богу Отцю за всі Його ласки до роду людського), розламав і подав ученикам, про­мовивши: "Прийміть, споживайте: це є тіло Моє, що за вас ламається; це чиніть на спомин про Мене. Також, узявши чашу і подякувавши, по­дав їм, кажучи: пийте з неї всі; це є кров Моя Нового Завіту, що за вас і за багатьох проливається на відпущення гріхів. Це чиніть на спомин про Мене" (Див.: Мф 26, 26-28; Мк 14, 22-24; Лк 22, 19-24; 1 Kop.11, 23-25).

Так Ісус Христос, встановивши Таїнство причастя, заповідав учени­кам звершувати його завжди: "Це чиніть на спомин про Мене".

У розмові з народом Ісус Христос сказав: "Якщо не будете спожи­вати плоті Сина Людського і не будете пити Його крові, то не будете мати життя в собі. Хто їсть Мою плоть і п'є Мою кров, має життя вічне, - і Я воскрешу його в останній день. Бо плоть Моя є істинною їжею, і кров Моя є істинним питтям. Хто їсть Мою плоть і п'є Мою кров, в Мені перебуває, і Я в ньому" (Ін 6, 53~56).

Згідно з заповіддю Христовою, Таїнство причастя постійно звер­шується у Церкві Христовій і звершуватиметься до кінця віку за бого­служінням, яке називається літургією, під час якої хліб і вино, силою та дією Духа Святого, перетворюються, або переосутнюються на істинне тіло й істинну кров Христову.

Хліб для причастя вживається один, бо всі віруючі у Христа склада­ють одне тіло Його, главою якого є Сам Христос. "Один хліб, і нас ба­гато - одне тіло; бо всі причащаємось від одного хліба", - каже апос­тол Павло (1 Кор. 10, 17).

Перші християни причащалися кожної неділі, але тепер не всі мають таку чистоту життя, щоб так часто причащатись. Однак св. Церква за­повідає причащатися у кожен піст і не рідше одного разу на рік.

До Таїнства св. причастя християни повинні підготувати себе говінням, яке полягає у молитві, постуванні, примиренні з усіма, а потім - сповіддю, тобто очищенням своєї совісті в Таїнстві покаяння.

Таїнство св. причастя по-грецьки називається євхаристією, тобто "подякою".

ТАЇНСТВО ШЛЮБУ

Шлюб є Таїнство, в якому за добровільною (перед священиком і Церквою) згодою нареченого і нареченої жити спільно благословляється їхній шлюбний зв'язок в образі духовного союзу Христа з Церквою, ви­прошується і подається благодать Божа для взаємної допомоги й однодушності, і для благословенного народження та християнського вихован­ня дітей.

Шлюб установлений Самим Богом ще в раю. Після сотворения Ада­ма і Єви "благословив їх Бог і сказав їм Бог: плодіться і розмножуй­тесь, і наповнюйте землю і володійте нею" (Бут. 1, 28).

Ісус Христос освятив шлюб Своєю присутністю на весіллі в Кані Га-лилейській. Він також говорив: "Бог сотворив за образом Своїм люди­ну, чоловіком і жінкою створив їх (Див.: Бут. 1, 27). І сказав: заради цього залишить чоловік батька свого і матір і приліпиться до жінки своєї, і будуть двоє одним тілом (Див.: Бут. 2, 24). Тож вони вже не двоє, а одна плоть. Отже, що Бог з'єднав, того людина нехай не розлу­чає" (Мф 19, 4-6).

Св. апостол Павло каже: "Тайна ця велика; я говорю щодо Христа і Церкви" (Еф. 5, 31^32).

Союз Ісуса Христа з Церквою Грунтується на любові Христа до Церк­ви і на повній відданості Церкви волі Христовій. Тому чоловік зо­бов'язаний самовіддано любити дружину, а дружина зобов'язана доб­ровільно, тобто з любов'ю, коритися чоловікові.

"Чоловіки, - каже апостол Павло, - любіть своїх жінок, як і Хрис­тос полюбив Церкву і віддав Себе за неї... Бо хто любить свою жінку, любить самого Себе (Еф. 5, 25, 28). Жінки, коріться своїм чоловікам, як Господеві, бо чоловік є голова жінки, як і Христос Глава Церкви, і Він же Спаситель тіла" (Еф. 5, 22—23).

Тому подружжя (чоловік і жінка) зобов'язані на все життя берегти взаємну любов і повагу, взаємну відданість і вірність.

Добре християнське шлюбне життя є джерелом особистого і суспільного блага.

Сім'я є основою Церкви Христової.

Таїнство шлюбу не обов'язкове для всіх, але особи, які добровільно залишаються неодруженими, зобов'язані проводити чисте, непорочне і дівствене життя, яке, за вченням Слова Божого, вище за шлюбне життя і є одним з найбільших подвигів (Див.: Мф 19, 11~12; 1 Кор. 7, 8, 9, 26, 32,34, 37,40 та ін.).

ТАЇНСТВО СВЯЩЕНСТВА

Священство є Таїнство, в якому правильно обрана людина (у єпископа, або пресвітера, або диякона) через архиєрейське рукопокладання отримує благодать Святого Духа для священного служіння Церкві Христовій.

Це таїнство здійснюється тільки над особами, яких обирають і посвя­чують у священнослужителі. Ступенів священства три: диякон, пресвітер (священик) і єпископ (архиерей).

Той, хто посвячується на диякона, отримує благодать служити при здійсненні таїнств.

Той, хто посвячується на священика (пресвітера), отримує благодать здійснювати таїнства.

Той, хто посвячується на єпископа (архиерея), отримує благодать не тільки здійснювати таїнства, але й посвячувати інших для здійснення таїнств.

Таїнство священства є установлення божественне. Св. апостол Пав­ло свідчить, що Сам Господь Ісус Христос "настановив одних апостола­ми, інших пророками... інших пастирями та вчителями, на довершення святих, на діло служіння, для створення Тіла Христового" (Еф. 4, 11-12).

Апостоли, здійснюючи це таїнство, з натхнення Духа Святого, через покладання рук висвячували на дияконів, пресвітерів і єпископів.

Про обрання і рукопокладання самими св. апостолами перших дия­конів говориться у книзі Діянь апостольських: "їх поставили перед апос­толів, і ці (апостоли), помолившись, поклали на них руки" (Діян. 6, 6).

Про рукопокладання пресвітерів говориться: "Рукоположивши ж (апостоли Павло і Варнава) їм пресвітерів, вони помолилися з постом та й передали їх Господеві, в Якого (ті) увірували" (Діян. 14, 23).

У посланнях до Тимофія і Тита, яких апостол Павло поставив єпис­копами, говориться: "Нагадую тобі (єпископу Тимофію), зігрівати дар Божий, який у тобі, через покладання рук моїх" (2 Тим. 1, 6). "Для то­го я залишив тебе (єпископа Тита) на Криті, щоб ти довершив не-докінчене і поставив у всіх містах пресвітерів, як я тобі наказував" (Тит. 1,5). Звертаючись до Тимофія, апостол Павло каже: "Рук ні на кого не покладай поспішно і не ставай учасником чужих гріхів. Бережи себе чи­стим" (1 Тим. 5, 22). "Звинувачення на пресвітера приймай не інакше, як при двох чи трьох свідках" (1 Тим. 5, 19).

З цих послань ми бачимо, що апостоли довірили єпископам владу по­свячувати пресвітерів через рукопокладання і чинити суд над пресвіте­рами, дияконами та церковнослужителями.

Про священнослужителів апостол Павло в Посланні до єпископа Ти­мофія пише: "Але єпископ повинен бути непорочним... Диякони також повинні бути чесними..." (/ Тим. З, 2, 8).

ТАЇНСТВО ЄЛЕЄОСВЯЧЕННЯ

Єлеєосвячення є Таїнство, в якому, при помазанні хворого освяченим єлеєм (оливою), прикликається на хворого благодать Божа для зцілен­ня його від тілесних і душевних недуг.

Таїнство єлеєосвячення ще називається соборуванням, бо для здійснення його збирається кілька священиків, хоча в разі потреби може звершувати його і один священик. Це таїнство бере свій початок від апос­толів, які, отримавши від Господа Ісуса Христа владу під час проповіді зцілювати усяку хворобу і неміч, багатьох хворих помазували оливою і зціляли (Див.: Мк б, 13).

Особливо детально говорить про це таїнство апостол Яків: "Чи хто з вас занедужає, нехай покличе пресвітерів Церкви, і нехай помоляться над ним, помазавши його оливою в ім'я Господнє. І молитва віри зцілить недужого, і підведе його Господь; і якщо він гріхи вчинив, простяться йому" (Як. 5, 14-15).

Святі апостоли нічого не проповідували від себе, але вчили тільки того, що заповідав їм Господь і надихав їм Дух Святий. Апостол Павло каже: "Сповіщаю ж вам, браття, що Євангеліє, яке я благовістив, не є людське; бо я прийняв його і навчився не від людини, а через одкровен­ня Ісуса Христа" (Гал. 1, 11-12).