Священнослужителі та їхні священні одежі (облачения)

За прикладом старозавітної Церкви, де були первосвяще­ник, священики і левити, святі апостоли встановили і в но­возавітній християнській Церкві три ступені священства: єпископів (архиєреїв), пресвітерів (тобто священиків) та дия­конів.

Усі вони називаються священнослужителями, бо через Таїнство священства вони одержують благодать Святого Духа для священного служіння Церкві Христовій: відправляти богослужіння, вчити людей християнської віри і доброго життя (бла­гочестя) і управляти церковними справами.

Єпископи становлять вищий чин у Церкві. Вони отримують найвищий ступінь благодаті. Єпископи називаються ще архиєрея-ми, тобто начальниками ієреїв (священиків). Єпископи можуть звершувати усі таїнства і всі церковні служби. Це означає, що єпископам належить право не тільки здійснювати звичайне бого­служіння, але й посвячувати (рукопокладати) у священнослужи­телі, а так само освячувати миро й антимінси, що не дано свяще­никам.

За ступенем священства всі єпископи між собою рівні, але най­старші та найбільш заслужені з єпископів називаються архиепис­копами, столичні ж єпископи називаються митрополитами, адже столиця по-грецьки називається митрополією. Єпископи давніх столиць, як-то: Єрусалима, Константинополя (Царгорода), Рима, Олександрії, Антиохії, а також Предстоятелі помісних Церков на­зиваються патріархами.

На допомогу єпископові іноді дається другий єпископ, який, у такому випадку, називається вікарієм, тобто намісником.

Священики (ієреї, пресвітери) становлять другий священний чин після єпископів. Священики можуть здійснювати, з благосло­вення єпископа, усі таїнства і церковні служби, крім тих, які нале­жить чинити тільки єпископу, тобто крім Таїнства священства і ос­вячення мира та антимінсів.

Християнська громада, підпорядкована священику, нази­вається його парафією.

Більш достойним і заслуженим священикам дається звання протоієрея, тобто головного ієрея, або першого священика, а го­ловному серед них - звання протопресвітера.

Якщо священик є водночас і ченцем, то він називається ієро­монахом, тобто священномонахом. Ієромонахам, після призначен­ня їх настоятелями монастирів, а іноді й незалежно від цього, як почесна відзнака, дається звання ігумена або ще вище звання архимандрита. Особливо достойні з архимандритів обираються у єпископи.

Диякони становлять третій, нижчий, священний чин. "Дия­кон" - слово грецьке й означає: служитель.

Диякони служать єпископу чи священику при богослужінні і здійсненні таїнств, але самі здійснювати їх не можуть.

Участь диякона в богослужінні не обов'язкова, а тому у бага­тьох церквах служба відправляється без диякона.

Деякі диякони удостоюються звання протодиякона, тобто пер­шодиякона.

Чернець, отримавши сан диякона, називається ієродияконом, а старший ієродиякон - архидияконом.

Крім трьох священних чинів, у Церкві існують ще нижчі служ­бові посади: іподиякони, псаломщики (дячки) і паламарі. Вони, належачи до числа церковнослужителів, призначаються на свою посаду не через Таїнство священства, а тільки за архиєрейським благословенням.

Паламарі мають за свій обов'язок скликати віруючих до бого­служіння, б'ючи у дзвони, а також запалювати свічки у храмі, по­давати кадило, допомагати псаломщикам у читанні, у співанні то­що.

Іподиякони беруть участь тільки в архиєрейському служінні. Вони облачають архиерея у священні ризи, тримають світильники (трикирій і дикирій) і подають їх архиєреєві для благословення ними віруючих.

Священнослужителі для здійснення богослужінь повинні обла-чатися в особливі священні одежі. їх виготовляють з парчі чи якоїсь іншої придатної для цього тканини і прикрашають хреста­ми.

Ризи диякона складають: стихар, орар і поручі.

Стихар - це довгий одяг без розрізу спереду і ззаду, з отво­ром для голови і з широкими рукавами. Стихар покладається і на іподияконів. Право носіння стихаря можна давати і псаломщикам, і мирянам-прислужникам. Стихар знаменує чистоту душі, яку по­винні мати особи священного сану.

Орар - довга широка стрічка з тієї ж тканини, що і стихар. Вона носиться дияконом на лівому плечі, поверх стихаря. Орар знаменує благодать Божу, яку диякон отримав у Таїнстві священ­ства.

Поручами називаються вузькі нарукавники, які стягуються шнурками. Поручі нагадують священнослужителям, що вони, здійснюючи таїнства чи беручи участь у здійсненні таїнств віри Христової, виконують це не власними силами, а силою і благодат­тю Божою. Поручі нагадують також узи (мотузки) на руках Спа­сителя під час Його страждань.

Облачения священика складають: підризник, єпитрахиль, по­яс, поручі і фелонь, або риза.

Підризник - це стихар у дещо зміненому вигляді. Відрізняється він від стихаря тим, що виготовляється з тонкої білої тканини, і рукави у нього вузькі, з шнурками на краях, яки­ми вони затягуються на руках. Білий колір підризника нагадує священикові, що він повинен завжди мати чисту душу і провадити непорочне життя. Крім того, підризник нагадує собою ще і той хітон (нижній одяг), в якому ходив на землі Сам Господь наш Ісус Христос і в якому Він здійснив діло нашого спасіння.

Єпитрахиль — той самий орар, але тільки складений удвоє так, що, огинаючи шию, він спускається спереду вниз двома кінцями, які для зручності зшиті або чимось з'єднані між собою. Єпитрахиль знаменує особливу, подвійну, порівняно з дияконом, благодать, яка подається священикові для здійснення таїнств. Без єпитрахилі священик не може здійснювати жодної служби, як і ди­якон - без ораря.

Пояс надівається поверх єпитрахилі та підризника і знаменує готовність служити Господу. Пояс знаменує також Божественну силу, яка зміцнює священнослужителів під час проходження ними служіння. Пояс нагадує і той рушник, яким підперезався Спаси­тель при омовінні ніг ученикам Своїм на Тайній вечері.

Риза, або фелонь, надівається священиком поверх іншого одягу. Одяг цей довгий, широкий, без рукавів, з отвором для го­лови зверху і з великою вирізкою попереду для вільних дій рука­ми. Своїм виглядом риза нагадує ту багряницю, в яку був одягну­тий Спаситель під час своїх страждань. Стрічки, нашиті на ризі, нагадують потоки крові, які текли по Його одягу. Разом з тим ри­за нагадує священикам і про одежу правди, в яку вони повинні бу­ти одягнутими як служителі Христові.

Поверх ризи на грудях священика знаходиться наперсний хрест.

За ревну, тривалу службу священикам даються у нагороду на­бедреник, тобто чотирикутний плат, що підвішується на стрічці че­рез плече за два кути на правому стегні, який знаменує собою меч духовний, рівно з цим і головні убори - скуфія і камилавка.

Єпископ (архиєрей) облачається у весь одяг священика: підризник, єпитрахиль, пояс, поручі, тільки риза у нього замінюється сакосом, а набедреник палицею. Крім того, єпископ надіває омофор і митру.

Сакос - верхній священний одяг єпископа, схожий на вкоро­чений знизу і в рукавах дияконський стихар, так що з-під сакоса

у епископа видно і підризник, і епитрахиль. Сакос, як і риза у священика, знаменує собою багряницю Спасителя.

Палиця - це чотирикутний плат, що підвішується за один кут, зверху сакоса на правому стегні. В нагороду за старанну службу право носити палицю іноді отримують від правлячого архиерея і заслужені протоієреї, носячи її теж з правого боку, а набедреник у такому випадку розміщується на лівому. В архимандритів, як і в архиєреїв, палиця є необхідною приналежністю їхнього облачения.

Палиця, як і набедреник, означає духовний меч, тобто слово Боже, яким повинні бути озброєні духовні особи для боротьби з невір'ям і нечестям.

На плечах, поверх сакоса єпископи носять омофор. Омофор -довгий широкий і стрічкоподібний плат, прикрашений хрестами. Він покладається на плечі єпископа так, що, охоплюючи навколо шию, одним кінцем спускається (спадає) спереду, іншим ззаду. Омофор - слово грецьке і означає наплічник. Омофор винятково належить єпископам. Без омофору єпископ, як священик без єпитрахилі, не може проводити ніякої служби. Омофор нагадує єпископу, що він повинен турбуватися про спасіння заблуд лих, подібно до євангельського доброго пастиря, який, відшукавши заблукалу вівцю, несе її додому на своїх плечах.

На грудях, поверх сакоса, крім хреста, у єпископа є панагія, що означає "всесвята". Це - невеликий круглий образ Спасителя або Божої Матері, оздоблений кольоровими каменями.

На голову єпископові надівається митра, оздоблена невелички­ми іконками і кольоровими каменями. Митра знаменує собою тер­новий вінець, який був покладений на голову страдника Спасите­ля. Митру мають також і архимандрити. У виняткових випадках правлячий архиерей дає право найбільш заслуженим протоієреям під час богослужінь надівати митру замість камилавки.

При богослужінні єпископи використовують жезл, або посох, як знак вищої пастирської влади. Посох дається також архиманд­ритам та ігуменам як начальникам монастирів.

Під час богослужіння під ноги єпископу стеляться орлеці. Це - невеликі круглі килимки із зображеннями орла, що летить над містом. Орлеці означають, що єпископ повинен, подібно орлові, підноситися від земного до небесного.

Домашній одяг єпископа, священика і диякона складається з підрясника і ряси. Поверх ряси, на грудях єпископ носить хрест і панагію, а священик - хрест.