Додатки до розпорядчого документу про облікову політику

 

У випадку, коли на підприємстві складається один розпорядчий документ для регламентації облікової політики та організації обліку, додатками до нього можуть бути:

− графік документообороту;

− склад та структура бухгалтерії;

− посадові інструкції бухгалтерів;

− перелік та форми первинних документів, що використовуються на підприємстві;

− перелік та форми регістрів, що використовуються на підприємстві;

− перелік та форми внутрішньої звітності, порядок їх складання, затвердження та подання;

− перелік фінансової та податкової звітності, порядок її складання, затвердження і подання;

− перелік осіб, які складають звітність;

− план проведення інвентаризацій та склад інвентаризаційних комісій;

− порядок ведення архіву документів підприємства;

− перелік посадових осіб з правом розпорядчого підпису;

− перелік осіб, які наділяються правом отримувати та видавати товарно-матеріальні цінності;

− перелік бланків суворої звітності, які використовуються підприємством у практичній діяльності;

− перелік осіб, які використовують бланки суворого обліку у своїй роботі;

− строки зберігання первинних документів та регістрів бухгалтерського обліку в архіві підприємства [3; 20, с. 172].

У інших випадках зазначені документи також можуть бути додатками до Положення про бухгалтерію, Положення про організацію обліку, Положення про організацію управлінського обліку та звітності та інших і у розпорядчому документі про облікову політику не дублюються.

Враховуючи, що у даному дослідженні під обліковою політикою розуміється лише її методичний аспект, вважаємо, що додатками до розпорядчого документу про облікову політику мають бути:

− робочий план рахунків;

− перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг);

− перелік, склад і порядок розподілу змінних і постійних загальновиробничих витрат;

− нормальна потужність цехів та інших структурних підрозділів;

− перелік створюваних на підприємстві резервів (фондів) і порядок їх формування та використання.

Робочий план рахунків містить інформацію про перелік рахунків. що використовуються підприємством у більш деталізованому вигляді, порівняно із тим. що наводиться у Плані рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженому Міністерством фінансів України.

Формуючи робочий план рахунків бухгалтер, керується практичними потребами підприємства, тому використовує лише рахунки та субрахунки, необхідні для відображення господарської діяльності підприємства. Побудова робочого плану рахунків залежить від низки факторів: мети формування інформації; обсягу інформації, заданого її користувачем; характеру та напрямків аналізу отриманої інформації.

При формуванні робочого плану рахунків застосовується метод послідовного групування об’єктів обліку та виділення їх вертикальної (ієрархічної) і горизонтальної (інформаційних зв’язків) структури. Багатоступенева ієрархічна структура робочого плану рахунків дозволяє шляхом застосування методу послідовного групування об’єктів обліку одержати узагальнення активів, капіталу та зобов’язань підприємства на різних рівнях управління та провести поглиблений, послідовний аналіз їх наявності та змін.

Робочий план рахунків формується шляхом поступового розкладання, деталізації рахунків вищого порядку на рахунки нижчого порядку. Синтетичні рахунки і субрахунки, передбачені Планом рахунків, розкладаються, діляться на більш дрібні аналітичні рахунки як рахунки третього, четвертого, тощо, порядку. В основу розробки робочого плану рахунків покладено систему показників внутрішньої та зовнішньої звітності, формування якої він призначений забезпечити. Рівень деталізації облікової інформації практично не обмежується. Кількість рахунків, з одного боку, визначається фактичною наявністю об’єктів господарювання, а, з іншого, не повинна містити рахунків, що не використовуються [186].

У робочому плані рахунків визначені субрахунки, які відображають специфіку діяльності саме цього підприємства. Зокрема, користуючись правом уведення нових субрахунків (рахунків другого, третього порядків), необхідних для потреб управління, контролю, аналізу й звітності (але із збереженням кодів (номерів) субрахунків, які вже є у типовому Плані рахунків, передбачених Інструкцією, підприємства, зазвичай, доповнюють синтетичні рахунки 22 – «Малоцінні та швидкозношувані предмети», 23 – «Виробництво», 26 – «Готова продукція», 27 – «Продукція сільськогосподарського виробництва» субрахунками, за якими групують ці активи, виходячи зі спільності ознак, характерних для своєї діяльності.

Включаючи рахунки до Робочого плану рахунків, розробники розпорядчого документу про облікову політику керуються практичними потребами підприємства. Так, невеликому підприємству достатньо мати декілька десятків рахунків. Великому підприємству, навпаки, необхідно використовувати тисячі рахунків, що дозволить достовірніше відображати інформаційні дані про господарську діяльність. У свою чергу, робочий план рахунків визначає зміст аналітичного обліку та впливає на форму ведення бухгалтерського обліку, яка застосовується. Аналітичні рахунки розробляються підприємством з урахуванням вимог законодавства та управлінських потреб. Розроблений підприємством Робочий план рахунків повинен бути гнучким і зручним у користуванні.

У нормативних документах та науковій літературі, не наводять форму робочого Плану рахунків, який підприємство могло б використати у своїй обліковій політиці. Звісно, що не йдеться про шаблон, який треба було б скопіювати, адже викладені особливості унеможливлюють розробку уніфікованого робочого Плану рахунків для всіх суб'єктів господарювання [20, с. 73-74].

Для полегшення розробки робочого плану рахунків К. П. Боримською було розроблено принципи побудови робочого плану рахунків, їх перелік наведено у табл. 2.8.

Таблиця 2.8

Система принципів розробки Робочого плану рахунків [23]

Принцип	Характеристика
Легітимності	Відповідність нормативним документам, у першу чергу типовому плану рахунків бухгалтерського обліку
Оптимізації критеріїв	Ознаки введення рахунків до робочого плану та їх кодування повинні бути однакові на всіх рівнях системи бухгалтерського обліку, за допомогою чого забезпечується визначеність, однозначність робочого плану рахунків, виникає можливість виявити зміст кожного рахунка та його відмінність від інших рахунків
Однорідності	Позиції в робочому плані рахунків повинні передбачатися для якісно однорідних об’єктів обліку. Дотримання у відношенні до кожного рахунка єдності економічного змісту, визначеності структури та призначення, однозначності щодо балансу. Один аналітичний рахунок не може узагальнювати інформацію про різнорідні господарські операції або виконувати несуміжні функції. Однозначність і розмежованість рахунків, які складають робочий план рахунків, визначається згідно з їх обґрунтованою класифікацією, при цьому субрахунки одного і того ж рівня виділяються на основі класифікації лише за однією ознакою
Системності	У робочому плані рахунків облікові позиції одного порядку (синтетичні та аналітичні) повинні забезпечувати однаковий рівень узагальнення інформації про господарські операції. Введення однопорядкових рахунків дозволяє правильно встановити взаємозв’язки між ними та суттєво упорядкувати їх кореспонденцію. Зміщення різних рівнів обліку позбавляє робочий план рахунків послідовності та чіткості
Раціональності	Спрямований на формування розумного співвідношення між кількістю рівнів субрахунків й аналітичних рахунків і корисністю розмежування інформації, яка на них формується
Адаптивності	У межах кожного розділу слід передбачати вільні позиції, які можуть бути заповнені в разі введення нових рахунків
Багатозначного кодування	Дозволяє забезпечувати максимальну аналітичність інформації

 

Розроблена система принципів розробки робочого плану рахунків спрямована на подолання різнорідності та низького рівня інформативності робочих планів рахунків підприємств, її дотримання дозволяє підвищити якість бухгалтерської інформації, систематизованої і відображеної на відповідних рахунках робочого плану, а також є суттєвим фактором підвищення обґрунтованості та оперативності управлінських рішень, прийнятих на основі такої інформації.

Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг). Групування витрат за статтями забезпечує відокремлення тих витрат, які пов’язані з виробництвом окремих видів продукції та можуть прямо і безпосередньо включатись до їх собівартості, а також тих, що збираються протягом місяця, а в кінці місяця розподіляються між окремими видами продукції пропорційно певній базі.

Витрати, пов’язані з виробництвом продукції (робіт, послуг), групуються за статтями калькуляції, номенклатура яких може включати:

− сировину та матеріали;

− купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій;

− паливо й енергію на технологічні цілі;

− зворотні відходи (вираховуються);

− основну заробітну плату;

− додаткову заробітну плату;

− відрахування на загальнообов’язкове державне соціальне страхування;

− витрати на утримання та експлуатацію устаткування;

− втрати від браку;

− інші прямі витрати;

− змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Номенклатура статей калькуляції підприємства може враховувати особливості технології та організації виробництва підприємства, питому вагу окремих видів витрат у собівартості продукції.

За статтями витрат визначають собівартість одиниці продукції, тобто здійснюють її калькуляцію.

Відмінність статей калькуляції від аналогічних елементів витрат полягає в тому, що в першому випадку враховуються тільки витрати на певний виріб, а в другому – всі витрати підприємства, незалежно від того, де і на які потреби вони були здійснені (табл. 2.9).

Таблиця 2.9