Суб’єкти формування облікової політики

Суб’єкти	Особливості
Головний бухгалтер та бухгалтерська служба	На початковому етапі формування облікової політики головним бухгалтером та бухгалтерською службою використовуються досвід та професійні знання вузькоспеціалізованих працівників бухгалтерії. Інженерно-технічна, планово-фінансова та інші служби підприємства, відповідальні за планування таких важливих показників як собівартість продукції, амортизація тощо, розробляють і вносять пропозиції з питань формування облікової політики
Спеціально створена комісія	У випадку делегування власником повноважень з вибору суб’єктів формування облікової політики підприємства облікової політики підприємства найманому управлінському персоналу, необхідно підтвердити передачу повноважень документально (протокол зборів засновників), що задекларує рішення і забезпечить захист інтересів власника при виникненні господарських спорів
Відділ внутрішнього контролю	При використанні праці найманого управлінського персоналу повинна діяти захисна функція, яка реалізується через створення незалежної і підпорядкованої лише власникам служби внутрішнього контролю, обов’язком якої є контроль за дотриманням інтересів власника
Власник або керівник підприємства	Здійснює підготовку розпорядчого документу про облікову політику за наявності необхідних професійних знань та навичок формування облікової політики
Спеціалізовані консалтингові та аудиторські фірми	Якщо формування облікової політики здійснюється аудиторською фірмою (а також у випадках, коли цього вимагають власники), елементи облікової політики, що будуть представлені у майбутньому розпорядчому документі повинні бути презентовані власникам, з поясненням їх дії і ефекту для підприємства

 

Тому, а підприємстві доцільно створити спеціальну комісію із розробки розпорядчого документу про облікову політику та, за потребою, заключити договір з аудиторською (консалтинговою) фірмою про розробку облікової політики.

Руденко О.В. із цього приводу слушно зазначає: «Формування облікової політики зумовлює використання знань різних галузей науки, тому в її створенні повинні брати участь майже всі економічні, технічні й екологічні служби підприємства для задоволення власних потреб і виконання зобов’язань перед державою» [237, с. 101]. Оскільки фінансово-господарська діяльність підприємства є багатоаспектною і багато в чому залежить від технологічних та організаційних особливостей суб'єктів господарювання, то у зв'язку з цим до складу фахівців, які безпосередньо формуватимуть облікову політику необхідно залучати спеціалістів виробничих, планово-економічних, фінансових та інших заінтересованих служб. Це дасть можливість інтегрувати бухгалтерський облік з іншими складовими системи управління - плануванням, бюджетуванням, прогнозуванням, аналізом, контролем тощо, а також прискорити процес впровадження на підприємствах нашої країни системи управлінського обліку. Правильний підхід до формування облікової політики дозволить забезпечити потреби менеджменту всіх рівнів управління в достатній, оперативній, релевантній інформації для прийняття рішення [140].

Вибір суб’єктів формування облікової політики залежить від обсягів діяльності підприємства, кваліфікації та рівня освіти облікових працівників, наявності платіжних засобів і є суто індивідуальним для кожного суб’єкта господарювання у конкретній економічній ситуації. Остаточне рішення про зміст розпорядчого документу про облікову політику приймає власник або колегіальний орган, що складається із власників або їх представників, оскільки вони несуть відповідальність за формування та дотримання обраної облікової політики на підприємстві.

На другому та третьому етапах визначаються стратегічні орієнтири діяльності підприємства, оцінюються фактори, що на неї впливають та створюється система обліку, що підпорядкована стратегії функціонування підприємства. Потрібно зауважити, що кожного року розпорядчий про облікову політику підприємства підлягає коригуванню з причин впливу зовнішніх чинників, які залежать від змін у чинному законодавстві країни, нормативно-правовій базі регулювання організації бухгалтерського обліку та внутрішніх, що можуть відбутися в результаті змін методів та видів оцінок, які застосовує підприємство у своїй обліковій діяльності. Зокрема, із введенням у дію Податкового кодексу, підприємствам потрібно переглянути ряд положень розпорядчого документу про облікову політику підприємства, що пов’язано зі змінами у податковому обліку.

Спостерігається формальний, вузькоспрямований підхід до фо­рмування облікової політики, який зводиться до складання фінансової звітності відповідно до зага­льних вимог положень (стандартів) бухгалтерського обліку та зовнішніх користувачів. В основному такий рівень підготовки та прийняття облікової політики на підприємстві спричинений такими факторами:

– відсутність достатнього практичного досвіду управління в ринкових умовах, недостатнє законодавче урегулювання цього питання, а також недостатнє вивчення з боку науковців цієї проблеми;

– в Україні не сформувалися стійкі товарні та фінансові ринки, а також їх інфраструктура, основними елементами якої є біржі, аукціони, кредитна та емісійна системи, інформаційні технології й засоби ділової комунікації, система страхування комерційного ризику, спеціальні зони вільного підприємництва;

– поряд з проблемами формування ринкових структур, зростанням виробництва та розвитком комерційних зв'язків відбуваються процеси становлення нового економічного мислення, нової етики управління, адаптації бухгалтерського обліку до реалій господарювання, наближення його до світової облікової практики та умов ринкової економіки. Відсутність достатнього досвіду роботи у новому економічному середовищі негативно позначається на процесах формування облікової політики;

– у господарській практиці трапляються випадки, коли функціональні процеси впроваджуються розрізнено, без відповідної підготовки. В результаті функціональна діяльність - планування, облік, аналіз, звітність тощо - на окремих підприємствах здійснюється на достатньо високому рівні, а виробнича система розвивається та вдосконалюється слабко

– у господарській практиці відбувається адаптація до умов роботи з використанням національних стандартів бухгалтерського обліку. При цьому виникає багато організаційних проблем [115, с. 72].

При підготовці до складання розпорядчого документу про облікову політику необхідно встановити:

– стратегічні орієнтири підприємства (зміна виду діяльності; розширення номенклатури продукції; розширення ринків збуту; вихід на міжнародний ринок і т.д.);

– фактори, що впливають на діяльність підприємства зараз чи будуть впливати у майбутньому.

Пушкар М.С. та Щирба М.Т. поділяють такі фактори на зовнішні і внутрішні. До зовнішніх відносять:

– інфраструктуру ринку;

– вплив інфляційних дефляцій них процесів;

– законодавчі акти та нормативні документи з питань підприємництва бухгалтерського обліку і оподаткування та перспективи їх змін;

– загальноприйняті принципи бухгалтерського обліку;

– особливості (систему) оподаткування (звичайна, спрощена);

– зовнішніх користувачів;

– склад та форми фінансової звітності та ін.

До внутрішніх:

– форму власності та організаційно-правова форму;

– галузеву приналежність та вид діяльності;

– організаційну структуру управління та наявність структурних підрозділів і їх економічні взаємозв’язки;

– масштаби діяльності підприємства;

– тип виробництва і його вид;

– виробничу структура підприємств;

– технологічні особливості процесу виробництва та ін. [227, с. 173-174].

Таким чином, при складанні розпорядчого документу про облікову політику виникає багато проблем, які можуть бути вирішені лише за умови чіткого розуміння значення облікової політики, її місця у системі обліку, взаємодії із іншими елементами, врахування факторів, що на неї впливають, а також розробки чіткого змісту та структури розпорядчого документу про облікову політику.

На етапі формування облікової політики за конкретними об’єктами обліку здійснюється вибір одного варіанта з декількох – альтернативних, передбачених нормативно-правовими актами з бухгалтерського обліку. Оскільки облікова політика підприємства визначається на підставі методів і процедур, регламентованих не тільки положень (стандартів) бухгалтерського обліку, то при обранні того чи іншого варіанта можуть використовуватися також інші нормативно-правові документи, що регулюють методологію бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

Слід зауважити, переважна більшість принципів, методів і процедур, що використовуються для складання та подання фінансової звітності, безальтернативно (однозначно) прописані в нормативних документах з бухгалтерського обліку, тому перелічувати їх в обліковій політиці немає потреби. Адже такі норми підлягають безумовному виконанню, тобто є імперативними для застосування підприємством. Про недоцільність включення до розпорядчого документа про облікову політику підприємства безальтернативних методів оцінки, обліку та процедур (імперативних норм) Мінфін зазначав у листах № 27793 та від 21.03.2006 р. № 31-34000-20-16/5770.

Висвітлювати обрану облікову політику шляхом опису принципів оцінки і методів обліку окремих статей фінансової звітності із зазначенням одного або декількох допустимих варіантів потрібно тільки тоді, коли нормативно-правові акти у сфері бухгалтерського обліку надають можливість вибору (містять більше ніж один варіант). Причому з усіх допустимих варіантів слід обрати той, який якнайповніше відображає специфіку господарської діяльності конкретного підприємства.

Розглядаючи у процесі вироблення власної облікової політики всі теоретично можливі варіанти, до розпорядчого документу про облікову політику необхідно заносити ті з них, якими підприємство керуватиметься у своїй повсякденній діяльності або має намір скористатися в найближчому майбутньому. Наприклад, якщо підприємство не здійснює і не планує здійснювати будівельну діяльність, то йому немає потреби встановлювати його обліковою політикою методи визначення ступеня завершеності робіт за будівельним контрактом. Передбачати наперед всі події та операції, а тим більше перелічувати у розпорядчому документі про облікову політику всі можливі варіанти оцінки та методи обліку недоцільно, оскільки при виникненні в майбутньому на підприємстві фактів господарської діяльності, що не мали місця раніше, облікову політику може бути доповнено, а в окремих випадках змінено.

Законодавством не затверджена типова форма розпорядчого документу про облікову політику, у зв’язку із цим відсутні вимоги до його оформлення, змісту та структури.

Форма розпорядчого документу про облікову політику обирається підприємством самостійно. Для надання документу юридичної сили він повинен містити наступні реквізити:

− назву підприємства;

− назву виду документа;

− дату документа та його реєстраційний номер;

− текст документа;

– підписи керівника;

– підписи осіб, відповідальних за виконання положень даного документа.

За результатами проведеного дослідження, що здійснювалося шляхом анкетування та вивчення розпорядчих документів про облікову політику було виявлено наступні тенденції формування та застосування облікової політики на вітчизняних підприємствах.

Серед досліджуваних підприємств 90,1 % респондентів складають на підприємстві розпорядчий документ про облікову політику, що слід відмітити як позитивну тенденцію, пов’язану із підвищенням розуміння значимості облікової політики; 9,9 % опитаних не вважають складання даного документу обов’язковим. Відсутність на підприємстві розпорядчого документу про облікову політику можна пояснити недотриманням окремими власниками та бухгалтерами вимог чинного законодавства через його незнання або халатне відношення до власних обов’язків.

Негативним є і те, що при формуванні даного документу не проводиться аналітична робота щодо дослідження розпорядчих документів про облікову політику, які подаються у науковій літературі, застосовуються на інших підприємствах та можуть слугувати певною мірою зразком для формування власного. Трапляються ситуації, коли бухгалтери вважають достатнім розкриття облікової політики лише у примітках, без складання розпорядчого документу про облікову політику.

Найчастіше, затвердження або зміни до розпорядчого документу про облікову політику вносяться на початку календарного року, що засвідчили відповіді 84,0 % респондентів. Частина розпорядчих документів про облікову політику затверджується у кінці календарного року, зазвичай у двадцятих числах грудня та вводиться у дію із першого січня наступного року – 12,9 %. Незначна кількість респондентів – 3,1 % відповіли, що на підприємстві діють розпорядчі документи про облікову політику, що були сформовані на момент реєстрації підприємства, що припадав на середину календарного року.

Дослідження розпорядчих документів про облікову політику дозволило визначити перелік найбільш розповсюджених неточностей, що мають місце при оформленні даного документу (табл. 2.5).

Аналіз розпорядчих документів про облікову політику багатьох підприємств свідчить про наявність у них певних недоліків:

− досить рідко у розпорядчих документах про облікову політику зустрічаються посилання на робочий план рахунків, графіки (схеми) документообороту тощо, розроблених підприємством самостійно, виходячи зі специфіки його діяльності;

Таблиця 2.5