Визначення облікової політики

Для складання фінансової звітності відповідно до чинних нормативних актів та надання її користувачам керівництво підприємства формує облікову політику.

Згідно із Законом України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” і П(С)БО 1 „Загальні вимоги до фінансової звітності”, облікова політика – сукупність принципів, методів і процедур, які використовуються підприємством для складання і подання фінансової звітності. Основна її мета – забезпечити отримання достовірної інформації про майновий і фінансовий стан підприємства, результати його діяльності для прийняття відповідних рішень.

Зміст облікової політики оформляється спеціальним наказом про облікову політику, за розробку і формування якого несе відповідальність головний бухгалтер підприємства. Керівник затверджує наказ про облікову політику і відповідає за його зміст, саме його підпис робить наказ про облікову політику чинним.

Цей наказ складається із вступу (загальних відомостей про підприємство) та трьох розділів:

1) організація облікової служби підприємства;

2) методика обліку активів і зобов’язань підприємства;

3) організація облікового процесу на підприємстві і технічне забезпечення обліку.

Облікова політика підприємства може змінюватись за наступних умов:

1) зміни статутних вимог;

2) зміни вимог органу, який затверджує положення (стандарти) бухгалтерського обліку;

3) якщо зміни забезпечать достовірне відображення подій або операцій у фінансовій звітності підприємства.

У фінансовій звітності вплив зміни облікової політики на події минулих періодів, за положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 6 „Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах”, відображаюся таким чином:

а) коригуванням сальдо нерозподіленого прибутку на початок звітного періоду;

б) шляхом повторного надання порівняльної інформації щодо попередніх звітних періодів.

В питаннях облікової політики підприємства зобов’язані досконально розумітись керівник і головний бухгалтер підприємства, контролери - ревізори (аудитори), працівники податкової служби тощо.

 

Джерела формування власного капіталу

Майно підприємства складається із різноманітних об’єктів обліку – носіїв прав власності окремих суб’єктів. Права кожного власника на майно підприємства і на участь у його прибутках визначаються часткою та формою інвестованих коштів. Вони мають бути чітко відображені в бухгалтерському обліку на основі відповідних документів. Розкриття цих прав є одним із найважливіших завдань фінансової звітності.

Гарантією захищеності прав власників підприємства виступає власний капітал, зокрема зареєстрована його частина – статутний капітал.

За П(С)БО 2 „Баланс”, власний капітал – це частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов’язань.

Власний капітал є основою для початку і продовження господарської діяльності будь – якого підприємства, одним із найважливіших показників, оскільки виконує такі функції:

1) довгострокового фінансування – перебуває у розпорядженні підприємства необмежено довго;

2) фінансування ризику – власний капітал використовується для фінансування ризикованих інвестицій;

3) самостійності і влади – розмір власного капіталу визначає ступінь незалежності та впливу його власників;

4) розподілу доходів і активів – частки окремих власників у капіталі є основою фінансового результату та майна в разі ліквідації підприємства.

Джерелами власного капіталу є:

1) внески власників підприємства у вигляді грошових коштів та інших активів;

2) накопичення суми нерозподіленого прибутку, що залишається на підприємстві.

За рівнем відповідальності власний капітал поділяють на:

- статутний капітал, сума якого визначається в установчих документах і підлягає обов’язковій реєстрації у державному реєстрі господарюючих одиниць;

- додатковий капітал (нереєстрований) – додатково вкладений капітал, дарчий капітал, резервний капітал та нерозподілений прибуток.

Дані про власний капітал наводяться в окремому розділі балансу у розрізі його складових відповідно до вимог П(С)БО 2. Облік власного капіталу ведеться на рахунках класу 4.

 

Бухгалтерський облік статутного капіталу

Бухгалтерський облік статутного капіталу починається з дня реєстрації підприємства в державному реєстрі суб’єктів підприємницької діяльності і закінчується днем вибуття підприємства з державного реєстру.

Розмір статутного капіталу підприємства фіксується у статуті та регулюється державою. Облік коштів статутного капіталу ведеться на рахунку 40 „Статутний капітал”.

Формування статутного капіталу після державної реєстрації відображають записом:

Дебет рахунка 46 „Неоплачений капітал”

Кредит рахунка 40 „Статутний капітал”.

Фактичне надходження активів в рахунок внесків до статутного капіталу відображають по дебету рахунків: 10 „Основні засоби”, 11 „Інші необоротні матеріальні активи”, 12 „Нематеріальні активи”, 20 „Виробничі запаси”, 30 „каса”, 31 „Рахунки в банках” тощо та по кредиту рахунка 46 „Неоплачений капітал”.

Збільшення статутного капіталу за рахунок нерозподіленого прибутку відображають записом по дебету 443 „Прибуток, використаний у звітному періоді” та кредиту Рахунка 40 „Статутний капітал”.

По дебету рахунка 40 „Статутний капітал” відображають операції:

- покриття збитків за рахунок статутного капіталу за рішенням власників з кредиту субрахунка 672 „Розрахунки за іншими виплатами”. Паралельно дебетується рахунок 672 „Розрахунки за іншими виплатами” і кредитується субрахунок 443 „Прибуток, використаний у звітному періоді”;

- виділення частки учасників у разі їх виходу зі складу засновників з кредиту субрахунка 672 „Розрахунки за іншими виплатами”. Паралельно дебетується субрахунок 672 „Розрахунки за іншими виплатами” і кредитується рахунки: 10 „Основні засоби”, 20 „Виробничі запаси”, 30 „Каса”, 31 „Рахунки в банках” тощо;

- розподіл між учасниками майна при його ліквідації з кредиту субрахунка 672 „Розрахунки за іншими виплатами”.

Питання для закріплення знань

1. Які принципи бухгалтерського обліку та фінансової звітності передбачені Законом?

2.Який порядок організації та ведення бухгалтерського обліку на підприємстві?

3. Які форми ведення бухгалтерського обліку малими підприємствами ви знаєте?

4. Які облікові регістри використовуються при простій формі бухгалтерського обліку?

5. Які облікові регістри використовуються при використанні форми бухгалтерського обліку із застосуванням регістрів обліку майна малого підприємства?

6.Що слід розуміти під обліковою політикою підприємства?

7. Як формується власний капітал?

8. Які складові власного капіталу?

9. Які бухгалтерські рахунки передбачені для обліку власного капіталу?

10. Як держава регулює розмір статутного капіталу?

11. Як утворюється і змінюється статутний капітал?

 

 

ТЕМА 2 ОБЛІК ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ ТА НЕМАТЕРІАЛЬНИХ АКТИВІВ

Мета: дати загальну характеристику основних засобів та нематеріальних активів, розкрити послідовність документування операцій з обліку основних засобів та нематеріальних активів, навести методику аналітичного та синтетичного обліку основних засобів та нарахування амортизації.

ПЛАН:

2.1. Характеристика основних засобів.

2.2. Синтетичний та аналітичний облік основних засобів.

2.3. Облік амортизації необоротних активів.

2.4. Облік нематеріальних активів.

Час: 2 год.

Література: [ 3 C.36-48, 7 С.45-57, 10 С. 64-80, 15 С. 56-72]

Основні терміни і поняття

Основні засоби — це матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання в процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких становить більше від одного року (або операційного циклу, якщо він триваліший за рік).

Первісна вартість — історична (фактична) собівартість необоротних активів, яка визначається у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів, витрачених для дбання (створення) необоротних активів.

Переоцінена вартість — вартість необоротних акт після їх переоцінки.

Залишкова вартість — різниця між первісною (переоціненою) вартістю та сумою зносу основних засобів.

Справедлива вартість — ринкова вартість, визначена шляхом експертної оцінки, яку, як правило, визначають професійні оцінювачі.

Вартість, яка амортизується, — первісна або переоцінена вартість необоротних активів за вирахуванням їх ліквідаційної вартості.

Ліквідаційна вартість — сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) необоротних активів після закінчення строку їх використання (експлуатації), за вирахуванням витрат, пов'язані продажем (ліквідацією).

Амортизація — це систематичний розподіл вартості необоротних активів, яка амортизується протягом строку їх корисного використання (експлуатації).

Оренда — це угода, за якою орендар набуває прав користування необоротним активом за плату протягом погодженого орендарем строку.

Нематеріальний актив — ідентифікований немонетарний актив без фізичної субстанції, який утримується підприємством з метою використання у процесі виробництва або постачання товарів і надання послуг, здавання в оренду іншим особам для адміністративних цілей.