Зовнішньополітичні пріоритети провідних країн світу

НАПРЯМКИ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ США

1. У 30-х рр. метою зовнішньої політики США було зміцнен­ня міжнародних позицій, що похитнулися під час еконо­мічної кризи.

2. Ф. Рузвельт відмовився від політики невизнання СРСР, яку правлячі кола США провадили протягом 16 років. 17 листопада 1933 р. між Радянським Союзом і Сполуче­ними Штатами Америки були встановлені дипломатичні відносини.

3. Ще з середини XIX ст. США провадили політику ізоляціо­нізму, що базувалася на ідеї невтручання США у європей­ські збройні конфлікти, які не стосувалися американсько­го континенту. Формально проголошувався принцип неучасті у європейських справах, а фактично це була полі­тика збереження "свободи рук" у міжнародних справах. У 30-х рр. політика ізоляціонізму не сприяла організації колективної відсічі фашистських держав, створенню га­рантії миру у світі.

4. Фактично США провадили політику потурання агресії, що сприяло розв'язанню Другої світової війни.

У 1935-1937 рр. конгрес США прийняв низку актів про нейтралітет США:

• було заборонено експорт зброї, боєприпасів і військо­вих матеріалів державам, які воювали;

• США не дозволялося брати участь у воєнних кон­фліктах;

• не дозволялося надавати країнам, що воюють, позики і кредити;

• американцям заборонялося плавати на суднах країн, що воювали.

На основі цих актів США відмовили у допомозі:

• Ефіопії під час агресії Італії;

• уряду Народного фронту в Іспанії під час громадян­ської війни 1936-1939 рр.

5. На Далекому Сході США продовжували політику "від­
чинених дверей" і "рівних можливостей" щодо Китаю.
Японія стала першою країною, що здійснила насильни-.'
цький перегляд Версальсько-Вашиштонської системи і ]

розпочала боротьбу за переділ свігу.- Агресія Японії в Ки­таї (1931-1932 рр.), її вихід з Ліги Нашій у 1933 р. та поча­ток війни в Китаї у 1937 р. були зіг#>озою американській військовій монополії в Тихому ОїеаШІ, хоч американські стратеги вважали, що Японія, загрузнувши в Китаї, не за­зіхатиме на тихоокеанські володіння США. Проте в 30-х рр. суперечності між Японією т'з. США на Далекому Сході і в басейні Тихого океану загснстрювалися. 6. В Латинській Америці США провади-Ли політику "доброго сусіда", що супроводжувалося проникненням американ­ського капіталу в країни Латинсько*! Америки, витіснен­ням Великої Британії й Німеччини з гДього регіону та поси­ленням своїх позицій. Уряд США висРУнув на перший план не воєнну інтервенцію, а методи фін;ансово-економічного натиску і торгівлі. США посилили боротьбу за сфери еко­номічного впливу. Тільки протягомі 1936 р. між США і країнами Латинської Америки було' підписано 11 торго­вих договорів.

ЗАГОСТРЕННЯ АНГЛО-НІМЕЦЬКИХ СУПЕРЕЧНОСТЕЙ

1. У 30-х рр. Велика Британія, побоюю»чись зміцнення пози­цій Франції в Європі, розглядала Німеччину як противагу Франції на європейському контщевіті. Уряд Англії очо­лював прихильник політики "вмиротгворення" Невіл Чем-берлен (прем'єр-міністр Великої Бриттанії у 1937-1940 рр.), за згоди якого робилися поступки Гі-тлеру за рахунок тре­тіх країн. Політика Великої Британії' стосовно Німеччини була непослідовною:

• великі монополії країни продовжували вкладати капі­тали в німецьку військову промисловість і після прихо­ду А. Гітлера до влади;

• у червні 1935 р. була укладена аінгло-німецька угода, яка фактично легалізувала морськ;і озброєння Німеччи­ни. Згідно з цією угодою Німеччина одержала право на будівництво флоту, що становитиме 35% тоннажного військового флоту Великої Бриіакиї, включаючи право будувати підводний флот, що стш<овитиме 45% британ­ського, а в особливих випадках щсодо підводних човнів навіть допускався паритет;

• правлячі кола Великої Британії надали Німеччині сво­боду дій у Центральній і Східній Сиропі. Британський

 

• уряд робив значні кроки по збільшенню чисельності
військ, їх оснащенню (постанова 1937 р. про збільшення
й переустаткування королівських військово-морських
сил), бо бачив зростання військової могутності Німеч­
чини.

2. Велика Британія почала шукати противагу Німеччині на Сході, а тому було укладено союзи з Францією, Польщею, Румунією, Грецією, Туреччиною.

3. У березні 1938 р. СРСР виступив з ініціативою проведення міжнародної конференції з метою виробити практичні за­ходи проти агресора. Лондон відмовився брати участь у ній, мотивуючи тим, що це призведе до утворення в Євро­пі блоків і підірве перспективу встановлення миру. Велика Британія не звертала увагу на те, що блок у Європі вже створено (Німеччина, Італія, Японія, 1936-1937 рр.)

4. Змагання у військовій сфері, прагнення Німеччини повер­нути втрачені колонії, активне її проникнення на Бли­зький Схід спричинили загострення англо-німецьких від­носин.

5. Одночасно зовнішня політика Великої Британії була полі-
• тикою заохочення агресора:

"і окупація Чехо-Словаччини Німеччиною здійснювалася за згодою Великої Британії і Франції, які підписали Мюнхенську угоду;

• коли Німеччина й Італія втрутилися в громадянську війну в Іспанії (1936-1937 рр.), організувавши пряму ін­тервенцію, Велика Британія і Франція провадили полі­тику "невтручання";

• у квітні 1939 р. почалися англо-франко-радянські пере­говори про взаємодію проти агресора, які тривали до серпня, всі сторони вели переговори формально. СРСР висловив готовність виставити проти агресора 136 диві­зій, а Велика Британія пообіцяла дві, а згодом ще дві. І Велика Британія, і СРСР в цей час налагоджували кон­такти з Німеччиною;

• Велика Британія вичікувала в Європі й тоді, коли на континенті вже гриміли гармати.

Висновок: у 30-х рр. Велика Британія належним чином не оці­нила небезпеку, яку ніс Європі фашизм.

ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА ФРАНЦІЇ

1. Занепокоєна мілітаризацією Німеччини після приходу
А. Гітлера до влади, Франція провадить активну
зовнішню політику:

• у 1934 р. міністр закордонних справ Луї Барт\ висунув ідею про укладення багатостороннього пакту про вза­ємний ненапад з країнами Східної Європи, включаючи СРСР і Німеччину (Східний пакт), але виникли труднощі у втіленні її в життя;

• тоді Франція висунула ідею підписання окремих дого­ворів про ненапад:

2 травня 1935 р. в Парижі був підписаний франко-ра-дянський договір про взаємодопомогу в разі будь-якої агресії. Але не було підписано окремої воєнної конвен­ції, що було дуже важливо;

6 грудня 1938 р. був підписаний франко-німеиький до­говір, що свідчив про наміри кожної держави самостій­но шукати домовленості з агресором.

2. У 30-х рр. Франція збільшила воєнні асигнування, створи­ла нове Міністерство оборони й націоналізувала концерн "Шнейдер-Крезо", який випускав військову продукцію.

3. Франція провадила двояку політику: з однієї сторони — йшла на поступки Німеччині та зближення з нею, з дру­гої — на консолідацію антифашистських сил.

Вона йшла на поступки А. Гітлеру:

• не звертала уваги на переозброєння німецької армії;

• на "аншлюс" Австрії;

• на захоплення Судетської області, а згодом всієї Че­хо-Словаччини.

4. У 1939 р. відбулися англо-франко-радянські переговори.

Велика Британія і Франція намагалися не допустити зближення СРСР і Німеччини, а тому затягували перего­вори. СРСР використовував переговори для тиску на Ні­меччину під час укладання політичного й економічного договору. Висновок: політика Франції була недалекоглядною. Вона на­магалася відвернути загрозу світової війни територіаль­ними поступками Німеччині.

 

НЕДОТРИМАННЯ НІМЕЧЧИНОЮ СТАТЕЙ ВЕРСАЛЬСЬКОГО ДОГОВОРУ

1. Після приходу до влади у 1933 р. нацистський режим по­чав переглядати умови Версальського договору, за яким Німеччина позбавлялася своїх колоній і повинна була ви­плачувати величезні суми репарацій.

2. Жовтень 1933 р. На конференції з питань роззброєння Ні­меччина в ультимативній формі вимагала скасувати війсь­кові статті Версальського договору і надати їй "рівні пра­ва" на озброєння. Після відмови німецька делегація зали­шила конференцію.

3. Жовтень 1933 р. Через декілька днів Німеччина вийшла з Ліги Націй, розв'язавши цим самим руки для озброєнь і агресії.

4. Січень 1935 р. Проведено референдум у Саарській області, яка протягом 15 років перебувала під управлінням Ліги Націй, про возз'єднання з Німеччиною.

5. 1 березня 1935 р. Саарська область відійшла до Німеччини (за це висловилося 90% населення), яка виплатила Франції компенсацію за вугільні шахти. Промислова база Німеч­чини значно зміцніла.

6. Лютий 1935 р. А. Гітлер оголосив про створення в Німеч­чині військової авіації, що суперечило рішенням Версаль­ського договору.

7. Березень 1935 р. Однобічно порушивши статті Версальсь­кого договору, А. Гітлер запровадив загальну військову повинність. Почалися інтенсивні військові навчання. Було відновлено німецький Генеральний штаб і створено 500-тисячну армію, що була у 5 разів більшою, ніж перед­бачалося мирним договором.

8. В країні провадилася мілітаризація економіки, тобто пере­ведення господарства на однобічний воєнний розвиток, розширення виробництва воєнної продукції. Велася гонка озброєнь, нарощування озброєнь, розширення воєнної промисловості та скорочення цивільного виробництва.

9. Англо-німецька морська угода 1935 р. відкрила німцям шлях до збільшення тоннажу військово-морського флоту і будівництва підводних човнів, що фактично означало двостороннє порушення Версальських угод.

10. Щоб скасувати всі військові обмеження Версальського договору, Німеччина провадила велику пропагандист­ську кампанію про "несправедливість" і необхідність "рів­ності" як у самій країні, так і за кордоном.

Висновки:

1. До 1936 р. Німеччина в односторонньому порядку пере­глянула низку статей Версальського договору.

2. Крок за кроком Німеччина провадила ліквідацію Вер-сальської системи, створюючи в Європі нове вогнище війни.

3. Версальська система мирних договорів фактично зазнала краху.

4. Односторонній розрив Німеччиною Версальського дого­вору не зустрів належного опору правлячих кіл Великої Британії, Франції, США.

"... коли почалося озброєння Німеччини, інші країни не вжи­ли ніяких заходів. Порушення Версальського договору Ні­меччиною було сприйнято зовсім спокійно " (з виступу ко­лишнього гітлерівського міністра економіки Я. Шахта на Нюрнберзькому процесі).

5. Західні країни були пасивними. Вони намагалися відвер­нути загрозу від своїх держав і спрямувати її проти СРСР.

6. Щоб мати світове панування, гітлерівці посилено наса­джували свою агентуру в країнах Близького і Середнього Сходу, в Латинській Америці, йшли на зближення з япон­ськими мілітаристами.

ЕКСПАНСІОНІСТСЬКІ ПРЕТЕНЗІЇ ІТАЛІЇ

1. Переділ світу почався з "малих воєн". Італія взяла курс на відтворення "величі нації" та створення великої колоні­альної імперії в Африці й Середземномор'ї.

2. В Італії здійснювалося ідеологічне та військове навчання молоді, яка виховувалася в дусі обожнювання дуче та бо­ротьби за "велику Італію"; поширення ідеї перетворити Середземне море на "внутрішнє озеро" Італії.

3. Жовтень 1931 р. Була підписана німецько-італійська угода про спільні дії з основних питань міжнародної політики і про розмежування сфер впливу в Центральній і Півден-но-Східній Європі.

4. У 1934 р. було прийнято закон про воєнізацію нації. Поча­ли чисельно зростати збройні сили країни.

5. Особливу активність Італія проявила на Балканах і в ба­сейні Дунаю. Вона хотіла підкорити собі країни Балкансь-кого півострова і Близького Сходу, частину Східної і Пів­нічної Африки.

 

6. Жовтень 1936 р. Була підписана німецько-італійська угода про спільні дії з основних питань міжнародної політики і про розподіл сфер впливу в Центральній і Південно-Схід-ній Європі.

7. 1937 р. До Антикомінтернівського пакту, підписаного 1936 р. Німеччиною і Японією, приєдналася Італія. Дер­жави цього блоку зобов'язувалися інформувати одна одну про важливі міжнародні події, спільно боротися проти "міжнародного комунізму" та проводити спільні заходи проти СРСР.

ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНА ДОКТРИНА СРСР

1. Зовнішній політиці СРСР у передвоєнні роки завдали ве­
ликої шкоди ті негативні явища у радянському суспільст­
ві, які склалися внаслідок сталінських репресій і які при­
звели до послаблення:

економіки,

збройних сил,

радянської дипломатії. Багатьох спеціалістів народного господарства, офіцерів збройних сил, радянських дипломатів було репресовано.

2. В цей період на міжнародній арені СРСР самоізолювався, звузилися його міжнародні зв'язки, була підірвана довіра міжнародної громадськості до позицій і пропозицій СРСР.

3. Радянський Союз провадив двоїсту зовнішню політику,' про яку свідчать радянсько-німецькі відносини у 20-х рр. XX ст. Між СРСР і Німеччиною було декілька таємних до­мовленостей у військовій сфері, які суперечили статтям Версальського договору. Наприклад, німецькі збройні сили створили на території СРСР низку шкіл:

танкову — в Казані,

військово-повітряну — в Липецьку,

військово-хімічну — в Саратові. У свою чергу, радянські військові навчалися в німецьких навчальних військових закладах. Успішно розвивалося й економічне співробітництво:

• у 1931-1932 рр. СРСР займав перше місце з імпорту ма­шин із Німеччини;

• у 1932 р. до СРСР надійшло 43% німецького експорту.

4. Прихід А. Гітлерадовладиу 1933 р. призвів до погіршення
радянсько-німецьких відносин.

 

5. Грудень 1933 р. Були визначені основні принципи радян­
ської зовнішньої політики:

• дотримання нейтралітету;

• невтручання у будь-які воєнні конфлікти;

• політика "вмиротворення" стосовно Німеччини та Японії;

• конкретні заходи у створенні системи колективної без­
пеки в Європі під егідою Ліги Націй.

6. Така зовнішня політика змінила становище СРСР на між­
народній арені. Радянський Союз поступово почав брати
більш активну участь у міжнародному співробітництві:

• у листопаді 1933 р. СРСР був визнаний США;

• 1934 р. СРСР було прийнято до Ліги Націй;

• 2 травня 1935 р. в Парижі був підписаний франко-ра-дянський договір про взаємодопомогу на випадок вій­ни. Ефективність договору була обмеженою, оскільки не було підписано окремої військової конвенції;

• 1935 р. СРСР підписав договір про взаємодопомогу з
Чехо-Словаччиною. Проте в окремій статті зазначало­
ся, що допомога СРСР Чехо-Словаччині могла надава­
тися одночасно з наданням допомоги Францією.

7. Однак у 30-х рр. радянська зовнішня політика була
двоякою:

• у квітні 1939 р. одночасно з пропозиціями Великої Бри­
танії і Франції розпочати тристоронні переговори з пи­
тання колективної безпеки та забезпечення гарантій
безпеки для європейських країн СРСР запропонував
Німеччині встановити тісні відносини;

• в кінці липня 1939 р. СРСР відновив з Німеччиною пере­
говори, щоб підписати економічний договір і вирішити
територіальні питання;

• 23 серпня 1939 р. у Москві було підписано пакт про не­
напад між СРСР і Німеччиною строком на 10 років. У
секретній частині договору йшлося про розподіл сфер
впливу між СРСР і Німеччиною. Внаслідок підписан­
ня договору Радянський Союз отримав значні терито­
рії, а Німеччина забезпечила собі підтримку з боку
СРСР у війні з Польщею, а згодом і у війні проти За­
хідної Європи, бо на Сході вона мала надійний тил з
боку СРСР.

 

Висновки:

1. Двояка зовнішня політика СРСР викликала побоювання в країнах західної демократії через її ненадійність, непослі­довність, непередбачуваність.

2. Велика Британія й Франція вважали СРСР ненадійним військовим і дипломатичним партнером, тому недовірли­во ставилися до всіх пропозицій СРСР.

3. Однією з причин Другої світової війни є недалекоглядна політика урядів Великої Британії, Франції та СРСР, які відмовилися від створення системи колективної безпеки та від колективних заходів, щоб стримати агресора, що фактично підштовхувало Німеччину до застосування вій­ськової сили і розв'язання війни.

НАРОСТАННЯ ЗАГРОЗИ ВІЙНИ

 

5. Уряди США, Великої Британії не вжили рішучих заходів, щоб зупинити цю агресію. Президент США Г. Гувер в жовтні 1931 р. визнав за Японією право "відновити поря­док у Китаї". Подібну позицію зайняв уряд Великої Бри­танії.

6. Рада Ліги Націй, яка розглядала скаргу уряду Китаю на агресію Японії, обмежилася висловлюванням надії, що обидві сторони нормалізують свої відносини.

7. Коли в лютому 1933 р. в Лізі Націй були відновлено обго­ворення питання про агресію Японії, вона оголосила про свій вихід з Ліги Націй.

8. 31 травня 1933 р. в місті Тангу було підписано япон­сько-китайське перемир'я, яке підтверджувало відмову уряду Чан Кайші від Маньчжурії і тих областей на південь від неї, які були окуповані Японією.

Висновок: внаслідок японської агресії в Китаї на Далекому Сході утворилося небезпечне вогнище війни.

 

ЗАГОСТРЕННЯ АГРЕСИВНОСТІ ЯПОНІЇ, ЗАГАРБАННЯ НЕЮ ПІВНІЧНО-СХІДНОГО КИТАЮ

1. На початку 30-х рр. Японія посилила свій вплив у Китаї.
За розмірами прямих капіталовкладень у Китаї в цей час
Велика Британія займала перше місце, Японія — друге,
США — третє.

У зовнішньоторговельному обігу Китаю Японія займала перше місце, США — друге, Велика Британія — третє.

2. Щоб посилити вплив у Китаї, Японія почала використову­вати боротьбу центрального уряду з місцевими правите-лями-генералами. Під час воєнного конфлікту Чан Кайші з групою північних генералів, японські війська під гаслом "захисту життя і майна іноземців" захопили економічно розвинену провінцію Шаньдун.

3. На початку 30-х рр. Японія підготувалася до захоплення Маньчжурії. Приводом для вторгнення став вибух на за­лізниці неподалік Мукдена (вересень 1931 р.). Японські війська, які були зосереджені вздовж Південно-Маньчжур-ської залізниці, вже через годину після вибуху почали на­ступ на китайські гарнізони в Мукдені та інших містах Північно-Східного Китаю.

4. Протягом трьох місяців Японія окупувала Маньчжурію і на захопленій китайській території навесні 1932 р. створи­ла маріонеткову державу Маньчжоу-го на чолі з імперато­ром Китаю Пу І, скинутим революцією 191 і р.

ПІДГОТОВКА НІМЕЧЧИНИ ДО ВІЙНИ

1. Після приходу А. Гітлера до влади Німеччина почала ак­тивно готуватися до війни за поділ сфер впливу.

2. Провадилася мілітаризація економіки. Широко розгор­нулося виробництво зброї, що забезпечило військовим концернам значне зростання прибутків. Політику міліта­ризації країни спрямовував гітлерівський "господар­ський диктатор" Я. Шахт під девізом: "Гармати замість масла".

3. Із 1933 по 1936 р. в Німеччині було збудовано майже 300 військових заводів.

4. У 1933-1939 рр. бюджетні видатки на потреби війни зрос­ли в 10 разів. Якщо в 1932 р. Німеччина мала 10 дивізій, в 1935 р. — 31, то восени 1939 р. — 102.

5. У 1935 р. Німеччина оголосила про створення військової авіації. Через два роки вона вже мала 2650 бойових літа­ків, а на початок війни їх було 4 тисячі.

6. У 1935 р. була введена примусова трудова повинність для юнаків, а в 1938 р. її поширили на все населення.

7. Із квітня 1935 р. в німецьких штабах розробляли плани
можливої війни з сусідніми країнами.

 

8. У 30-х рр. в Німеччині були створені могутні збройні сили
з найновішою на той час зброєю. На початку 1939 р. Ні­
меччина сформувала армію чисельністю 2,8 млн чол. і
мала:

гармат— 10 тис, танків — 3,2 тис, літаків — 4 тис.

9. Велася ідеологічна підготовка до війни: пропагувався
культ грубої сили у відносинах між народами, прославля­
лася війна як найвища форма вияву "арійського духу",
проводилися численні воєнні паради. Серед військових
частин поширювалися настанови А. Гітлера на випадок
війни: "Ніякого жалю", "Брутальне ставлення до неарій-
ських народів", "Право на боці сили", "Якнайбільша су­
ворість".

10. З метою підготовки й розв'язання війни за поділ світу була створена коаліція фашистських держав:

• 22 травня 1939 р. між Німеччиною й Італією був укладе­ний Стальний пакт — військовий союз, який передба­чав підтримку країн "на суходолі, на морі та в повітрі" у разі військових ускладнень або нападу на одну з держав договору;

• наприкінці вересня 1940 р. в Берліні було укладено Троїстий пакт (Німеччина, Італія, Японія). В листопаді 1940 р. до нього приєдналися Угорщина і Словаччина.

ДІЯЛЬНІСТЬ ЛІГИ НАЦІЙ В УМОВАХ НАРОСТАННЯ ВОЄННОЇ НЕБЕЗПЕКИ

1. Ліга Націй, яка була створена на Паризькій мирній конфе­
ренції, у міжвоєнний період ставила такі завдання:

• сприяти розвитку співробітництва між народами;

• сприяти обмеженню озброєнь;

• гарантувати мир і безпеку;

• застосовувати санкції проти країн-агресорів.

2. У 30-х рр. Ліга Націй діяла неадекватно тим подіям, що
відбувалися у світі. Вона не перешкодила захопленню:

• Японією Маньчжурії у 1931 р.;

• Італією Ефіопії у 1935 р.;

 

• Німеччиною Австрії у 1938 р.;

• Німеччиною Чехо-Словаччини у 1939 р.;

• нападу Німеччини на Польщу 1 вересня 1939 р.

3. Держави-члени Ліги Націй фактично не виконували тих
зобов'язань, які взяли на себе:

• Ліга Націй не засудила захоплення Маньчжурії Японі­єю. Лише в лютому 1933 р. після тривалих зволікань Ліга Націй прийняла резолюцію, що засуджувала за­гарбання Маньчжурії і вимагала її повернення Китаю. Відповіддю на це став вихід Японії з Ліги Націй у берез­ні 1933 р. і підготовка до нових загарбань;

• Ліга Націй не застосувала рішучих заходів, щоб засуди­ти агресію Італії щодо Ефіопії. Тільки під тиском між­народної громадськості вона була змушена оголосити Італію агресором і запровадити деякі санкції в торгівлі з нею;

• Ліга Націй ніяк не відреагувала на "аншлюс" Австрії, а західні країни зробили вигляд, що не помітили зникнен­ня Австрії;

• Ліга Націй не перешкодила претензіям Німеччини

• щодо Чехо-Словаччини, а Велика Британія і Франція посилили тиск на Чехо-Словаччину, вимагаючи від неї прийняти німецькі вимоги. Вони намагалися показати світові, що "рятували мир";

• Ліга Націй була бездіяльною навіть тоді, коли Німеччи­
на напала на Польщу і фактично розв'язала Другу сві­
тову війну.

4. Ліга Націй діяла принципово лише тоді, коли обговорюва­
лося питання про початок радянсько-фінської війни
(30 листопада 1939 р.):

• 3 грудня 1939 р. представники Фінляндії у Лізі Націй проінформували генерального секретаря Ж. Авеноля про те, що СРСР раптово напав на Фінляндію;

• 14 грудня Рада Ліги Націй прийняла рішення про ви­ключення СРСР з Ліги Націй і закликала членів органі­зації надати допомогу Фінляндії.

 

ЗГУРТУВАННЯ СИЛ АГРЕСОРІВ

НАПАД ІТАЛІЇ НА ЕФІОПІЮ

1. Італія взяла курс на створення великої колоніальної імпе­рії в Африці та Середземномор'ї.

2. З жовтня 1935 р. 600-тисячна італійська армія вторглася в Ефіопію, яка мала великі сировинні ресурси та важливе стратегічне положення, почала бомбити міста.

3. Через два дні США й Велика Британія оголосили заборо­ну на продаж зброї як Італії, так і Ефіопії. Таким чином агресор і його жертва були поставлені в однакові умови.

4. Під тиском світової громадськості Ліга Націй оголосила Італію агресором і зобов'язала всіх своїх членів застосува­ти проти Італії санкції відповідно до статті 16 Статуту цієї організації. Всі члени Ліги Націй повинні були розірвати з Італією торгові й фінансові відносини. Але економічні санкції використовувалися непослідовно. Так, необхідна для ведення війни нафта не була включена до списку ма­теріалів, заборонених для експорту до Італії. Англія відмовилася перекрити Суецький канал, який був найви-гіднішим шляхом до берегів Ефіопії і повністю використову­вався Італією.

5. Західні країни потурали агресору.

9 грудня 1935 р. Велика Британія і Франція підписали секретні договори про англо-французьке посередництво у війні між Італією й Ефіопією, за якими Ефіопія повинна була передати Італії третину своєї території. Фактично Ефіопія стала колонією Італії (навесні 1936 р. її повністю захопила Італія).

6. Ефіопія не могла чинити належного опору, бо більшість її
солдатів була озброєна лише застарілими гвинтівками,
мисливськими рушницями та списами, тоді як італійські
війська мали на озброєнні сотні гармат, танків і літаків.

ВТОРГНЕННЯ ЯПОНІЇ ДО ЦЕНТРАЛЬНОГО КИТАЮ 1. У 1936 р. керівництво Японії сформулювало програму по­дальшої експансії. В "Основних принципах національної політики" ставилося завдання "просування на південь". З цією метою пропонувалося посилити могутність морсь­кого флоту, щоб забезпечити пануюче становище в захід­ній частині Тихого океану..^к

 

2. Захопленню Китаю відводилося центральне місце, бо він мав бути для Японії плацдармом для нових загарбань, а також відкрити нові джерела сировини, ринки збуту, мож­ливість використання дешевої робочої сили.

3. 7 липня 1937 р. японські війська почали наступ на Китай. Вони захопили Пекін, Тяньцзінь, Шанхай та інші великі північні центри країни і рушили в центральні китайські провінції.

4. Хоча японські агресори намагалися витіснити американ­ських і англійських конкурентів з китайського ринку, ефективних заходів проти Японії вони не застосовували. Більше того, продовжувався експорт воєнно-стратегічних матеріалів із США і англійських колоній. Англія й США дотримувалися в цьому регіоні політики "невтручання" і "вмиротворення" агресора. Вони сподівалися, що Японія почне агресію проти СРСР.

5. У серпні 1937 р. Японія захопила Шанхай і почала завою­вання Центрального Китаю.

6. За 15 місяців війни Японія окупувала значні території Північного, Центрального і Південного Китаю, захопила майже всю залізничну сітку, блокувала морські береги.

7. 21 серпня 1937 р. був підписаний радянсько-китайський до­говір про ненапад. СРСР почав надавати Китаю допомогу.

8. У вересні-жовтні 1937 р. Радянський Союз експортував до Китаю 282 бомбардувальники і винищувачі, у 1937-1940 рр, — 885 бойових літаків, десятки танків, сотні гармат, тисячі кулеметів, мільйони снарядів, сотні мільйо­нів патронів. У 1938 р. Китай отримав 100 млн дол. пози­ки, а в 1939 р. — ще 150 млн дол.

9. Війна в Китаї затяглася майже на 10 років, оскільки япон­ці зустріли опір гомінданівських військ, до яких приєдна­лися озброєні угруповання Комуністичної партії Китаю.

 

10. Влітку 1938 р. японці розпочали воєнну авантюру проти СРСР. Після жорстоких боїв у районі озера Хасан, в яких була використана й авіація, японські війська були відки­нуті частинами Червоної армії.

11. На початку 1939 р. Японія захопила острови Спарті й Хайнань і одержала можливість створити свої військо­во-морські бази на підступах до Філіппін, Індокитаю, Ін­донезії.

12. Влітку 1939 р. японські війська почали агресивні дії про­ти Монгольської Народної Республіки, але були роз­громлені на річці Халхін-Гол спільними діями Червоної армії і частин МНР.

 

ВІСЬ БЕРЛІН — РИМ — ТОКІО

1. Ускладненню ситуації у світі сприяло утворення блоку аг­ресивних держав.

2. У жовтні 1936 р. під час візиту міністра закордонних справ Італії до Берліна був підписаний італо-німецький прото­кол про співробітництво двох держав. Партнери домови­лися про розмежування сфер економічної експансії на Бал­канах і в Дунайському басейні та узгодщш свої дії у війні проти Іспанської республіки. Німеччина офіційно визнала захоплення Італією Ефіопії.

3. 25 листопада 1936 р. Німеччина і Японія підписали договір про боротьбу проти Комуністичного Інтернаціоналу. Обидві країни зобов'язувалися інформувати одна одну про діяльність Комінтерну і в тісному співробітництві вести проти нього боротьбу.

4. 6 листопада 1937 р. До Антикомінтернівського блоку при­єдналася Італія.

5. 27 вересня 1940 р. Було підписано військову угоду між Ні­меччиною, Італією та Японією (Троїстий пакт).

6. 20-24 листопада 1940 р. Угорщина, Румунія та Словаччина приєдналися до Троїстого пакту.

Висновки:

• виникло об'єднання трьох агресивних держав, яке от­римало назву "вісь Берлін — Рим — Токіо";

• цей блок був небезпечним як для СРСР, так і для захід­них держав — США, Франції, Великої Британії;

• політика "невтручання" і "вмиротворення" країн-агре-сорів призвела до зростання їх апетитів і наблизила єв­ропейську й світову війну.

ПОЛІТИКА "ВМИРОТВОРЕННЯ" АГРЕСОРІВ

1. Політика "вмиротворення" агресорів — це політика Вели­кої Британії та^Франції, спрямована на те, щоб врегулюва­ти відносини з Німеччиною, відкупитися від її вимог за чу­жий рахунок і направити її експансію виключно на Схід.

2. Головне в політиці "вмиротворення" — небажання ство­рити єдиний фронт демократичних сил проти фашизму, здійснення поступок Німеччині за рахунок малих країн. Але чим більше було поступок, тим більше зростали її апетити.

 

3. Політика європейських держав була недалекоглядною, ос­кільки вони намагалися територіальними поступками від­вернути загрозу світової війни. Як заявив міністр закор­донних справ Франції Ж. Бонне: "Будь-який договір краще, ніж світова війна, у випадку якої загине вся Європа". Бри­танський прем'єр-міністр Н. Чемберлен усвідомлював, що нова війна в Європі підірве економічне становище Великої Британії та її імперські позиції в заокеанських володіннях.

4. Політика постійних поступок домаганням нацистської Ні­меччини та її союзників унеможливила створення єдиного фронту демократичних держав, що й призвело до Другої світової війни.

5. Політика "вмиротворення" призвела до того, що А. Гітлер без перешкод "рвав на шматки" Версальський договір, без перешкод здійснив "аншлюс" Австрії, приєднання Че-хо-Словаччини і приготувався до війни.

ЗАГАРБАННЯ НІМЕЧЧИНОЮ АВСТРІЇ

1. А. Гітлер провадив дипломатичну підготовку до захоплен­ня Австрії під лозунгом об'єднання всіх земель, заселених німцями.

2. Він створив свою агентуру в Австрії, яка почала активні дії приєднання до Німеччини. В липні 1934 р. нацистськими агентами був убитий канцлер Австрії Дольфус. У 1934 р. спроба австрійських гітлерівців захопити владу у Відні не вдалася. Одначе гітлерівці не відмовилися від своїх планів. Для підготовки "аншлюсу" Австрії до Відня прибув новий німецький посол фон Папен, який мав великий досвід по­літичної і воєнної розвідки та підривної роботи.

3. Вересень 1937 р. У Берліні А. Гітлер провів переговори з Б. Муссоліні і той дав згоду на "аншлюс" Австрії.

4. Країни західної демократії зайняли такі позиції:

• через два місяці відбулася зустріч британського мініст­ра Галіфакса з А. Гітлером, який дав зрозуміти, що за певних умов британський уряд не перешкоджатиме за­хопленню Австрії, Чехо-Словаччини і "вільного міста" Данцига (Гданська). Британське керівництво намага­лося будь-якою ціною вирішити англо-німецькі су­перечності, домовитися про розподіл сировини, ринків збуту, врегулювати колоніальні претензії Німеччини;

 

270

• уряд США не висловив ніяких претензій проти здій­снення плану німецької експансії в Центральній Європі.

5. 11 лютого 1938 р. австрійського канцлера Шушніга викли­кали в резиденцію А. Гітлера. Від австрійського уряду ви­магалося, щоб фашисти вільно діяли на території Австрії. Шушніг вирішив провести плебісцит з цього питання, але німецькі війська вторгайся до Австрії і окупували її. Но­вий канцлер оголосив про приєднання Австрії до Німеч­чини.

6. На початку квітня 1938 р. Велика Британія, Франція і США ліквідували свої дипломатичні місії у Відні й тим са­мим визнали "аншлюс" Австрії.

МЮНХЕНСЬКА УГОДА І РОЗЧЛЕНУВАННЯ ЧЕХО-СЛОВАЧЧИНИ

1. Після "аншлюсу" Австрії гітлерівський уряд почав готува­ти захоплення Чехо-Словаччини. А. Гітлер висунув вимо­гу про передання Німеччині Судетської області, більшість населення якої становили німці. Агентура гітлерівців — так звана Судето-німецька партія (генлейнівці) — вимага­ла повної автономії Судетської області.

2. У травні 1938 р. німецьку армію було перекинуто до кор­дону Чехо-Словаччини. У відповідь 20 травня 1938 р. че-хо-словацький уряд оголосив часткову мобілізацію.

3. Правлячі кола Чехо-Словаччини під тиском Великої Бри­танії, Франції і США вирішили капітулювати і виконати вимоги генлейнівців.

4. 22 вересня 1938 р. британський прем'єр-міністр Н. Чембер-лен зустрівся з А. Гітлером (відбулося три таких зустрічі) і повідомив про згоду чехо-словацького уряду прийняти ультимативні вимоги Великої Британії і Франції. Однак А. Гітлер знову розширив свої територіальні претензії щодо Чехо-Словаччини.

5. Президент США Ф. Рузвельт звернувся до А. Гітлера із за­кликом до мирного врегулювання судетської проблеми. Але послання було складено у м'яких тонах, і це втручання США, на думку американського історика Ф. Санборна, "зіграло роль головного вмиротворювача".

6. 29 вересня 1938 р. британський прем'єр-міністр Н. Чембер-лен, голова французького уряду Даладьє та італійський диктатор Муссоліні прибули до Мюнхена для переговорів з А. Гітлером. Тут була вирішена доля Чехо-Словаччини без самої Чехо-Словаччини, бо чехо-словацький уряд не допустили до переговорів.

7. Згідно з договором, який підписали чотири країни (Велика
Британія, Франція, Італія і Німеччина):

• Чехо-Словаччина була зобов'язана протягом 10 днів (до 10 жовтня 1938 р.) передати Німеччині Судетську область;

• втратила 1/3 своєї території й 1/4 населення;

• німецький кордон повинен проходити за 40 км від Праги;

• Чехо-Словаччина втратила половину своєї важкої про­мисловості, могутні воєнні споруди й укріплення.

 

8. Уряд Чехо-Словаччини прийняв умови Мюнхенської уго­ди, ставши таким чином на шлях національної зради. Че­хо-словацький президент Бенеш не мав права підписувати документ про порушення цілісності своєї країни, але він обмежився лише особистим протестом.

9. Після укладення Мюнхенської угоди А. Гітлер підписав декларації з Великою Британією та Францією:

 

• ЗО вересня 1938 р. А. Гітлер і Н. Чемберлен підписали англо-німецьку декларацію, яка передбачала взаємні консультації і зобов'язання вирішувати всі спірні пи­тання шляхом переговорів;

• 6 грудня 1938 р. подібну декларацію підписали Німеччи­на і Франція, в якій були зафіксовані наміри кожної дер­жави самостійно шукати домовленостей з агресором.

Висновки:

1. Мюнхенська угода започаткувала розчленування і лікві­дацію Чехо-Словаччини, істотно змінила співвідношення сил у Європі на користь фашистських держав.

2. Ганебна Мюнхенська угода стала вирішальною подією на шляху розв'язання Другої світової війни.

3. Мюнхен став символом недалекоглядності й великого по­літичного прорахунку керівників західних демократій.

4. Три раунди переговорів Н. Чемберлена з А. Гітлером — це одна з нікчемних капітуляцій, що сталася під тиском безви­ході та жорстокості в поєднанні з безпринципністю лідера Великої Британії, який не наполіг на непорушних гарантіях безпеки Чехо-Словаччини. Результат підсумував В. Чер-чилль у Палаті громад: "Ми зазнали поразки без війни".

5. Американський історик Ф. Шуман дав таку оцінку Мюн­хенській угоді: "Увсій написаній історії... не знайдемо нічо­го, що можна порівняти з тим зразком дурост