ТОП 10:

Реалістична література першої половини XX ст.



У своїй творчості письменники віддзеркалювали проблеми суспільства і сприяли його прогресивному розвитку, ві­дображаючи правду життя.

Джон Голсуорсі(1867-1933) — англійський письменник. В трилогії "Сага про Форсайтів" (1906-1921 рр.), "Су­часна комедія" (1924-1928 рр.) і "Кінець глави" змалював картину буржуазної моралі Англії кінця XIX — початку XX ст. В публіцистиці відстоював принципи реалізму. У 1932 р. одержав Нобелівську премію. Рабіндранат Тагор(1851-1941) — індійський письменник-гу-маніст і громадський діяч. Автор ліричних віршів, роман­сів, повістей, оповідань, п'єс, книг з філософії, літератури, релігії. Його публіцистика спрямована проти феодальних і релігійних пережитків, безправ'я жінок, дискримінації і кастової системи. Твори Тагора проникнуті ідеями патріо­тизму і національно-визвольної боротьби. Пісня "Душа на­роду" стала національним гімном Республіки Індії, а "Моя золота Бенгалія" — гімном Республіки Бангладеш. У 1913 р. йому було присуджено Нобелівську премію. Бериард Шоу(1856-1950) — англійський письменник. Автор критичних статей про музику і театр. У своїй творчості ві­дображав соціально-етичні проблеми ("Візок із яблука­ми", 1929 р.), виступав проти догматизму ("Свята Іоан-на", 1923 р.). Іван Бунін(1870-1953) — російський письменник. У своїх оповіданнях і повістях показав занепад дворянських гос­подарств, важке життя села. У 1920 р. емігрував за кордон. У 1933 р. одержав Нобелівську премію.


Теодор Драйзер(1971-1945) — американський письменник. Реалістично змалював американську трагедію "процві­тання", де головним мірилом щастя й успіху є гроші ("Американська трагедія", 1925 р.). Майстерно показав моральну загибель молодого хлопця, який будь-якою ці­ною прагнув соціального успіху. У своїй творчості поєд­нував реалізм з натуралістичними тенденціями.

Письменники, які вели боротьбу проти фашизму:

Ромен Роллан(1866-1944) — французький письменник, музи­кознавець, громадський діяч. Автор роману-епопеї "Зача­рована душа" (1929-1933 рр.), художніх біографій великих людей (Бетховена, Мікеланджело, Л. Толстого). У 30-х ро­ках вів антифашистську боротьбу;

Анна Зегерс(нар. 1900) — німецька письменниця, яка у1933-1947 рр. перебувала в антифашистській еміграції. У ро­мані "Великий хрест" (1942 р.) утверджує моральну перемо­гу борців-антифашистів, віру в майбутнє німецького народу;

ТомасМани (1875-1955) — німецький письменник, який з 1933 р. перебував в антифашистській еміграції. В кращих традиціях критичного реалізму 20-х рр. показав інте­лектуальні й моральні пошуки ліберальної інтелігенції. Автор філософського роману про німецьке суспільство наприкінці Першої світової війни "Чарівна гора" (1924 р.). Т. Манн протиставив фашизму гуманістичне осмислення німецької і світової культурної спадщини (статті про Гете, Ф. Міллера, Л. Толстого)- В антифашистському філософ­ському романі "Йосиф і його брати" показав війну в її не­людському вигляді;

Генріх Мани(1871—1950) — брат Т. Манна, письменник і гро­мадський діяч. Теж перебував в антифашистській емігра­ції. У романі "Юність і зрілість короля Генріха IV" (1935-1958 рр.) стверджував, що носієм історичного про­гресу є "гуманіст із мечем у руках";

Клаус Манн(1906-1949) — син Т. Манна, письменник і жур­наліст. У романі "Мефістофель" (1936 р.) сатирично трактує тему "випадкових людей", які не протистояли фа­шизму в самій Німеччині;

УльріхБехер— німецький письменник. У 1933-1945 рр. пере­бував в антифашистській еміграції. У своїх творах проти­ставив людяність фашизму. Писав філософські поеми;

Віллі Бредель(1901-1964) — німецький письменник, який у 1933-1934 рр. перебував у концтаборі, а в 1934-1945 рр. — в антифашистській еміграції. Його роман "Випробуван­ня" (1935 р.), трилогія "Рідні і знайомі"(почав писати у 1941 р.) мали антифашистське спрямування.


 




МИСТЕЦТВО

 

ОСНОВНІ ІДЕЇ ТА НАПРЯМИ МИСТЕЦТВА

В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XX ст. Поширилися авангардистські течи модернізму: Футуризм (від лат. — майбутнє) — напрям у літературі і мистецтві на початку XX ст., який намагався створит* мистецтво майбутнього, новий стиль, заперечуючи реа> лізм і традиційну культуру минулого. Супрематизм (від лат. — найвищий) — течія в мистецтві по­чатку XX ст., для якої характерне абстрактне комбінуван­ня геометричних фігур та об'ємних форм. Сюрреалізм (від фр. — надреальне, надприродне) — модерні­стський напрям у мистецтві 20-х рр. XX ст., представники якого намагалися поєднати не поєднуване, зображували абсурдне реальним. У картинах сюрреалістів показано страх, безсилля розуму перед безумством. Вони вважали джерелом мистецтва сферу підсвідомості (інстинкти, сни, галюцинації), а методом — розрив логічних зв'язків, замі­ну їх суб'єктивними асоціаціями. Кубізм (від фр. — куб) — модерністський напрям у мистецтві (переважно образотворчому) початку XX ст., представни­ки якого зображували предмети реального світу у вигляді геометричних фігур (куба, конуса тощо). На перший план висувалося конструювання об'ємних форм на площині, деформуючи образи реального світу. Розвинувся у Франції. Експресіонізм (від лат. — вираження) — напрям у мистецтві та літературі початку XX ст., який проголосив єдиною ре­альністю духовний світ людини, а його вираження — ос­новною метою мистецтва. Його представники створюва­ли абстрактні твори, відірвані від реальної дійсності. А бстракціонізм (від лат. — відсторонення)—напрям у мистецтві початку XX ст., представники якого' відмовлялися від зображень реальних предметів і явищ, намагалися вирази­ти стихійність творчості в динаміці плям або об'ємів. Примітивізм — напрям в образотворчому мистецтві початку XX ст., що використовує прийоми первісної, народної та дитячої творчості. Для нього характерне наслідування мистецтва "примітивів" (первіснообщинних, культурно відсталих народів), поширення культу наївної, "не зіпсо­ваної" творчості, відмова від традиційних норм художньої культури. _.


Фовізм (від фр. — дикий) — напрям у французькому живописі початку XX ст., для якого характерне прагнення до емо­ційної сили художнього вираження, інтенсивності кольору, узагальнення об'ємів, простору, рисунку.

Неокласицизм — загальна назва художніх течій початку XX ст., які базувалися на класичних традиціях мистецтва антич­ності, епохи Відродження і класицизму. В музиці неокла­сицизм був реакцією на ускладнення мови і форми.

Раціоналізм (від лат. — розум) — напрям у мистецтві й архі­тектурі 20-х рр. XX ст., що протиставляє містиці, ірраціо­налізму переконання у здатності людського розуму пізна­ти закони розвитку природи і суспільства. Митці намагалися створити нові методи, які б відповідали того­часному суспільному розвитку, суспільним і естетичним потребам та рівню будівельної техніки в архітектурі.

Неореалізм — напрям у літературі та мистецтві 40-х рр. XX ст., визначальними рисами якого були демократизм, гуманізм і прагнення показати життя без прикрас. Його представ­ники відстоювали ідеї соціальної справедливості, зобра­жували просту людину в буржуазному суспільстві.

ЖИВОПИС

Пабло Шкассо(1881-1973) — французький живописець, іспа­нець за походженням. Засновник кубізму. У 20-х рр. ство­рив низку картин у дусі неокласицизму. У деяких полот­нах близький до сюрреалізму. Його твори глибоко суб'єктивні. "Герніка"( 1937 р.) — знаменита картина про громадянську війну в Іспанії. Багато працював як графік, скульптор, кераміст.

Василь Кандинський(1866-1944) — російський живописець і графік. Один із засновників абстрактного мистецтва. Із 1921 р. жив за кордоном.

Казимир Малевич(1878-1935) — російський художник, за­сновник однієї з течій абстрактного мистецтва — супрема­тизму. У картині "Чорний квадрат на білому тлі" (1915 р.) поєднав різнокольорові геометричні фігури (квадрат, коло, трикутник) з накладеними на площину об'ємними фігурами.

СальвадорДалі (1904-)— іспанський живописець, представ­ник сюрреалізму. Картина "Палаюча жирафа" (1935 р.) сповнена фантастичних видінь, надприродних, химерних зображень.


 




Пат Мондріан(1872-1944) — нідерландський живописець, представник авангардизму. Засновник неокласицизму. Створював абстрактні композиції з різноколірних прямо­кутників.

Еміль Нольде(1867-1956) — німецький живописець і графік, представник експресіонізму. Його картини побудовані на різних деформаціях, контрастах кольорів. Творчість Нольде містично-драматична.

Анрі Матісс(1869-1954) — французький живописець і графік, майстер декоративного мистецтва, один із лідерів фові-зму. У своїх картинах у яскравих барвах змальовував кра­су світу.

Франс Мазерель(1889-1972) — бельгійський графік і живопи­сець. Представник реалізму. Для його картин характерні контраст чорного і білого, динамізм композиції. Розкрив трагічну долю людини в капіталістичному світі ("Хресний шлях людини", 1918 р.). Малював портрети, антивоєнні картини, пейзажі, жанрові композиції.

Висновки:

1.Творчість художників першої половини XX ст. характе­ризується пошуками нових шляхів і тенденцій в образо­творчому мистецтві.

2. Представники модернізму зробили вагомий внесок у роз­виток виразних прийомів і форм у мистецтві.

3. До традицій реалізму зверталися художники, вносячи щось нове, розвиваючи і збагачуючи реалістичне мис­тецтво.

4. В атмосфері 30-х рр. реалістичне мистецтво слугувало бо­ротьбі проти наступу реакції і війни.

МУЗИКА Музична культура першої половини XX ст. збагатилася нови­ми течіями.

1. Експресіонізм,представниками якого були:

Альбан Берг(1885-1935) — австрійський композитор, один із

представників нової віденської школи. Створив опери,

концерти для скрипки з оркестром; Арнольд Шенберг(1874-1951) — австрійський композитор,

теоретик і педагог. У 1933 р. емігрував до СІЛА. Протест


проти війни і нацизму відобразив у вокально-симфонічній опері "Мойсей і Арон" (1932 р.). Автор вокальних та інст­рументальних творів, праць з теорії музики.

2. Конструктивізм,представниками якого були:

Пауль Хіндеміт(1895-1963) — німецький композитор, дири­гент, теоретик музики. Один із представників неокласи­цизму таконструктивізму. Написав опери "Кардельяк" (поставлена у 1926 р.), "Художник Матіс" (поставлена у1938 р.), балети, камерні твори, ораторії;

Ерік Саті(1866-1925) — французький композитор. У 20-х рр. навколо Е. Саті згуртувалися молоді французькі музикан­ти. Автор знаменитої драми зі співом "Сократ", балету "Парад" (1916 р.), збірників фортепіанних п'єс.

Конструктивізм — напрям у мистецтві 20-х рр. XX ст., який заперечував ідейний зміст мистецтва й підмінював худож­ній образ абстракцією. У музичному мистецтві було вису­нуто завдання конструювання музики, створення простих, логічних музичних творів.

3. Імпресіонізм,одним із представників якого був: Отторіно Респігі(1879-1936) — італійський композитор, май­стер оркестрової музики, професор Національної академії в Римі. Автор симфонічної поеми "Фонтани Риму", опер, балетів тощо.

4. Неокласицизм,один із представників якого був: Альфредо Казелла(1883-1947) — італійський композитор.

Автор камерної опери "Сказання про Орфея" (1932 р.), сюїт для фортепіанних і струнних оркестрів.

5. Національні музичні школи,представниками яких були:
Едуард Мак-Доуелл (1861-1908)—американський компози­
тор, піаніст, один із засновників американської компози­
торської школи. Автор симфонічних творів ("Індійська
сюїта"), ліричних фортепіанних п'єс тощо. Професор і
керівник першої музикальної кафедри в Колумбійському
університеті;

Джордж Гершвін(1898-1937) — американський композитор. Він уперше використав у симфонічних творах музичний фольклор. Автор опери "Рапсодія в стилі блюз", низки пі­сень;

Сергій Рахмапінов(1879-1943) — російський композитор, ди­ригент, піаніст. У 1904-1906 рр. —диригент Великого те­атру в Москві. З 1917 р. жив за кордоном (із 1918 р. — у США). У його музиці романтичний пафос поєднується з лірично-споглядальними настроями, методичність, широ-


 




та і свобода дихання — з ритмічною енергією. Написав чотири концерти "Рапсодія на тему Паганіні для форте­піано", три симфонії та ін.

Відомими оперними співаками були:

Енріко Карузо (1873-1921) — італійський співак, який висту­пав у багатьох країнах світу. Його артистичний темпера­мент приваблював глядачів. Блискуче виконував драма­тичні партії, неаполітанські пісні;

Беньяміно Джильї (1890-1957) — італійський співак. Викону­вав партії ліричного і драматичного тенору, неаполітан­ські пісні. Знімався у фільмах.

Висновки:

1. Після Першої світової війни у творчості багатьох ком­позиторів з'явилися нотки песимізму. Великий вплив у 20-х рр. мала книга німецького філософа Освальда Шпенглера "Занепад Європи", в якій змальовано песи­містичну картину зміни замкнутих, незалежних одна від одної культур.

2. Зміцнилися позиції демократичної культури.

3. Світову славу здобули Бостонський, Філадельфійський, Лейпцигський симфонічні оркестри, Берлінський філар­монічний оркестр.

4. Великої популярності набула індустрія музично-розважаль­ного відпочинку: зросло число глядачів різних мюзик-холів з їх джазовою музикою, яка швидко входила в моду, шану­вальників кантрі-мюзик, блюзу (США).

ТЕАТР На початку XX ст. відбувався процес відходу від старих театральних традицій і появи нових напрямів. 1. Видатними драматургами цього періоду були: Бернольд Брехт (1898-1956) — німецький письменник, драма­тург, режисер. Його п'єси "Тригрошова опера" (1928 р.), "Матінка Кураж та її діти" (1938 р.), "Життя Галілея" (1938-1939 рр.), "Добра людина із Сезуана" (1938-1940 рр.) мали новаторське звучання. Розробив теорію "епічного театру", якому властива розповідь, і є його творцем. Зазначав, що театр цього жанру повинен бути велич-но-спокійним, безпристрасним;


Лу'цгжі Піранделло (1867-1938) - - італійський драматург. Його драми "Шість персонажів у пошуках автора" (1921 р.), "Сьогодні ми імпровізуємо" (1930 р.) — про "ма­леньких людей" в буржуазному суспільстві. У 1934 р. одер­жав Нобелівську премію;

Ж. Жиронду — французький письменник і драматург. У п'єсі "Троянської війни не буде" змалював відчуття воєнної не­безпеки і наступу реакції;

Едуардо де Філіппов (1900-1975) — італійський драматург, режисер, актор. Його творчість пов'язана з неореалізмом. У п'єсах "Філумена Мартурано", "Субота, неділя, понеді­лок" майстерно показав глибину людських характерів. У 1931-1973 рр. був керівником власної трупи.

2. Видатними акторами цьогоперіоду були:

Макс Рейнгардт(1873-1943) — німецький режисер і актор. У 1905-1933 рр. очолював німецький театр, ставив німе­цьку античну класику. У створених ним театрах і студіях (Берлін, Відень) експериментував у царині театральних форм, нових виразних засобів. У1933 р. емігрував з Німеч­чини, помер у США;

Іван Москвін(1874-1946)—російський актор. Із 1898 р. працю­вав у Московському художньому театрі. Зіграв такі ролі: Федора ("Цар Федір Іоаннович" О. Толстого), Протасова ("Живий труп" Л. Толстого), Луки ("На дні" М. Горько-го) та ін. З найбільшою повнотою намагався пов'язати творчу школу МХАТу з традиціями російського сценічно­го реалізму;

ВасильКачалов (1875-1948) — російський актор. Із 1900 р. — на сцені МХАТу. Актор високої інтелектуальної культу­ри. Він був одним із перших виконавців ролей у п'єсах А. Чехова. Створив прекрасні образи Гамлета ("Гамлет" В. Шекспіра), Чацького ("Горе від розуму" Грибоєдова, образи із творів Ф. Достоєвського, Л. Толстого та ін.;

Марія Єрмолова(1853-1928) — російська актриса. Із 1871 р. працювала у Малому театрі Москви. В її героїчному і ро­мантичному репертуарі поєднувалися сміливість ідейного замислу і глибина психологічного розкриття образу з досконалою художньою формою. Прославилася в ролях: Лоуренсії (за п'єсою Лопе де Вега "Овече джерело"), Жан-ни д'Арк (за п'єсою В. Шекспіра "Орлеанська діва"), в драмах О. Островського та ін.


 




КІНО

1. Міжвоєнний період — це період бурхливого розвитку кіно.
Кіномистецтво поєднувало естетичні властивості літера­
турного театру, образотворчого мистецтва і музики на ос­
нові тільки йому характерних виразних засобів.

2. Кіно стало найпопулярнішим видом масового мистецтва і
масової культури, що зароджувалася у 20-30-х рр. XX ст.

Масова культура — загальна назва типу культури, яку пере­творено на індустріально-комерційну форму виробництва з метою поширення стандартних духовних благ, для яких характерні сентиментальність, веселість, натуралізм, культ успіху і насолоди, щоб підкорити свідомість широ­ких мас і пропагувати певні цінності та певний спосіб жит­тя. Масова культура пов'язана з існуванням масової люди­ни— усередненої особистості зі стандартним мисленням, яка знаходить задоволення в тому, щоб діяти "як усі", не вміє критично мислити, якій характерний колективізм, підпорядкований "загальному інтересу" масового сус­пільства.

Масове суспільство — це суспільство структурно недиферен-ційоване, в якому існує поділ на "верхи" і "низи", вождів і маси та формується мовчазна більшість, яка характери­зується відчуженістю людини, неможливістю реально впливати на політичні рішення.

3. Виникає центр американського кінобізнесу — Голівуд (у. штаті Каліфорнія, передмістя Лос-Анджелеса).

4. Вдосконалювалася кінотехніка, здійснювалися досліджен­ня і розробки технології кінематографії, почався випуск багатошарової кольорової кіноплівки; будувалася велика кількість кінотеатрів. ,

5. Кіновиробництво стає частиною економіки США та її екс­порту.

6. У 30-х рр. зародилося звукове кіно; у фільмах почала ши­роко використовуватися музика.

7. У 30-х рр. в Англії зародилося художньо-документальне кіно.

8. Почала поширюватися кінокомедія, у якій характери, кон­флікти і ситуації викликали сміх глядачів.

9. Видатними кінорежисерами цього періоду були:

Девід Уерк Гріффін(1875-1948) — американський кінорежисер. Зняв фільми "Нетерпимість" (1916), "Зламані паростки" (1919 р.) та ін. Збагатив художню виразність кіно (викори­стовував крупний план, паралельний монтаж тощо). За­клав основи кіно як самостійного мистецтва.


Уолт Дісней(1901-1966) — американський кінорежи-сер-мультиплікатор. Зняв короткометражні серії фільмів ("Каченя Дональд", "Мишеня Мілкі" та ін.), а також повнометражні фільми ("Білосніжка і семеро гномів", 1938 р.). Розробив основи мультиплікаційного фільму.

10. Великим артистом кіно був:

Чарлі Чаплін(1889-1977) — американський актор, кінорежи­сер, сценарист. Створив трагікомічний образ "маленької людини". Світове визнання одержав за фільми: "Золота лихоманка" (1925 р.), "Вогні великого міста" (1931 р.), "Нові часи" (1935 р.), "Великий диктатор" (1941 р.).

ОЛІМПІЙСЬКИЙ РУХ

Статут Олімпійських ігор був розроблений П'єром де Ку-бертеном і затверджений Міжнародним спортивним конгре­сом у 1894 р. в Парижі.

У 1913 р.де Кубертен запропонував олімпійську емблему у вигляді п'яти переплетених різноколірних кілець — символу п'яти континентів, об'єднаних в Олімпійський рух.

Олімпійські ігри почали проводитися з 1896 р.:

I Олімпіада — 1896 р. — в Афінах,

II— 1900 р. — в Парижі,

III— 1904 р. — Сент-Луїсі (США),

IV— 1908 р. — Лондоні,

V — 1912 р. — Стокгольмі,
VI—1916 р.— Берліні,

VII — 1920 р. — Антверпені,

VIII —1924 р. — Парижі (із 1924 р. почали проводитися пер-

ші зимові Олімпійські ігри, були проведені в Шамоні),

IX — 1928 р. — Амстердамі (другі зимові Олімпійські ігри

були проведені в Сан-Марино — Нідерланди),

X — 1932 р. — Лос-Анджелесі (США) (треті зимові Олім-

пійські-ігри були проведені в Лейк-Плесіді),

XI — 1936 р. — Берліні (четверті зимові Олімпійські ігри

були проведені в Гармаші Паркенкірхені).

Із 1920 р.олімпійський девіз "Швидше, вище, сильніше" вхо­дить до олімпійської емблеми.


Із 1936 р.традиційним атрибутом Олімпійських ігор стає олімпійський вогонь, запалений від сонячних променів в Олімпі (Греція), який передається естафетою на урочи­сте відкриття ігор і горить до їх закриття.

Олімпійські ігри 1936 р.в Німеччині фашистський режим А. Гітлера намагався використати для пропаганди нацизму. У міжвоєнний період СРСР не брав участі в Олімпійських іграх.

ВІДМІННОСТІ В РОЗВИТКУ

КУЛЬТУРИ ДЕМОКРАТИЧНИХ

І ТОТАЛІТАРНИХ ДЕРЖАВ

1. В тоталітарних державах (Німеччина, Італія, СРСР) куль­тура почала обслуговувати тоталітарні режими.

2. Саме життя змушувало митців робити вибір: підтримка режиму, його вихваляння або захист загальнолюдських цінностей, гуманізму, справедливості, миру.

3. Діячі культури повинні були виконувати соціальне за­мовлення, діяти в дусі офіційної ідеології, звеличувати на­ціональний дух, владу "вождів" і бути співцями тоталітар­них режимів.

4. Здійснювався жорсткий контроль над духовним життям країни, переслідувалася творчість митців, які не підко­рилися владі (вони замовчувалися або фізично знищува­лися).

5. У тоталітарних державах появився своєрідний тип офіцій-ної-державної культури. Вона стала пануючою, охопивши мораль, науку, мистецтво, літературу, повністю підко­ривши собі культуру мас.

6. Поширення фашизму та виникнення тоталітарних режи­мів трагічно позначилося на долі й творчості митців, які повинні були морально готувати суспільство до втілення тих ідей, які проповідувалися в країні (комунізм, зверх­ність арійської раси тощо).

7. Після встановлення фашистської диктатури в Німеччині представники прогресивної інтелігенції були змушені емігрувати, а їхні книги на батьківщині були заборонені та знищені.

8. Переслідування, репресії, концтабори, фізичне знищен­ня — така доля багатьох талановитих митців СРСР.


9. Велику роль в антифашистському русі Опору відіграли твори видатних митців фашистських держав, які емігрува­ли за кордон.

10. Тоталітаризм намагався використовувати культуру для
пропаганди своїх ідей. В Італії і Німеччині відроджувало­
ся міщанське та реакційне мистецтво минулого:

• помпезний стиль пізньої Римської імперії в Італії, зображення величних портретів вождів, їх велетенські скульптурні постаті, грандіозні громадські будівлі;

• в Німеччині розвивалися шовіністичні традиції німе­цького реакційного романтизму, символізму, пропові­дувалась ідея грубої сили, жорстокості.

 

11. В СРСР насаджувався ідеологічний монополізм, найви­щою цінністю проголошувалося служіння ідеї побудови комуністичного суспільства; переслідувалися ті митці, чиї погляди або творчість не відповідали сталінізму.

12. Тоталітарні режими намагалися прищеплювати масам ідеї непорушності та вічності їхньої влади.


 







Последнее изменение этой страницы: 2016-07-11; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 100.24.122.228 (0.03 с.)