Ради робітничих і солдатських депутатів

Неофіційний уряд, який не мав у своїх

руках органів державної влади, але

спирався на підтримку й силу

озброєних робітників і солдатів.

 

 

Склад Тимчасового уряду:

Голова і міністр внутрішніх справ — князь Г. Львов.
Міністр закордонних справ — кадет П. Мілюков.
Військовий і морський міністр — октябрист О. Гучков.
Міністр фінансів — підприємець і поміщик М. Терещенко.1
Міністр юстиції — есер О. Керенський._____________ І

Причини двовладдя:

1. Стихійність початку революції.

2. Слабкість і неорганізованість політичних партій, які не були готові взяти владу в свої руки.

3. Рівновага сил — Тимчасового уряду та рад робітничих і солдатських депутатів, нездатність жодної зі сторін вста­новити свою владу.

Висновок: ці дві влади лише заважали одна одній і посилю! вали хаос і безладдя, що набували все більшого поширенні в Росії.

прагнули захопити більшість в Установчих зборах і мир­ним демократичним шляхом втілити в життя свою про­граму — ліквідувати приватну власність на землю і пере­дати її в загальнонародне користування без викупу.

4. Меншовики.

Захищали інтереси робітників, дрібних власників, інтелі­генції. Виступали за:

• загальний демократичний мир;

• помірковане реформаторство, яке наближало Росію до європейських країн;

• широке об'єднання всіх демократичних сил.

5. Більшовики.

Захищали інтереси, як вони вважали, пролетаріату і бідні­шого селянства.

Перший місяць після Лютневої революції необхідність створення коаліції демократичних сил підтримувало біль­шовицьке керівництво (Л. Каменєв, Й. Сталін). Все змінилося після повернення в Росію у квітні 1917 р. лі­дера більшовиків Володимира Ілліча Ульянова (Леніна), який запропонував курс на здійснення соціалістичної ре­волюції, взяття влади в свої руки і встановлення нового порядку "диктатури пролетаріату".

 

РОЗСТАНОВКА ПОЛІТИЧНИХ СИЛ, ПАРТІЙ 1 І ОРГАНІЗАЦІЙ, ЯКІ МАЛИ ВПЛИВ НА ХІД ПОДІЙ І Після Лютневої революції в політичному житті Росії діяло по­над 50 партій, серед яких найвпливовішими були:

1. Конституційно-демократична партія (кадети).
Захищала інтереси фінансово-промислових кіл Росії.
її лідером був П. Мілюков.

У березні - квітні 1917 р. діяло 380 кадетських організацій, які об'єднували понад 70 тис. чол. В нових умовах вони: І

• обстоювали демократичну парламентську республіку;;'

• прагнули вести війну до переможного кінця;

• у національному питанні залишалися прихильниках| "єдиної і неподільної Росії".

2. Партія октябристів.

Захищала інтереси обуржуазнених поміщицьких кіл та в! ликої буржуазії. Лідер партії — московський промисли вець О. Гучков.

3. Партія соціалістів-революціонерів (есерів).
Захищала інтереси селян.

Була найчисленнішою і в 1917 р. налічувала близько міл*|

йона чоловік.

Представники есерів входили до Тимчасового уряду. Воня

Значення Лютневої революції:

1. Поваливши царизм, Лютнева революція відкрила перед країною можливість розвитку її реформаторським шляхом, шляхом переходу до парламентської форми правління.

2. Вона відкрила нову сторінку в історії народів Росії, які піднялися на національно-визвольну боротьбу.

3. Революція принесла народам колишньої імперії споді­вання на свободу і демократію.

НАСЛІДКИ ЛЮТНЕВОЇ РЕВОЛЮЦІЇ Позитивні наслідки:

'• Росія стала однією з найдемократичніших країн світу. 2- В країні почали здійснюватися демократичні перетво­рення:

• було ліквідовано царську жандармерію;

• проголошено політичні права і свободи;

• заборонені раніше політичні партії могли діяти легально;

 

• жінки були урівнені в правах із чоловіками.

3. Проводилася робота з організації та проведення прямих, рівних, таємних, загальних виборів до Установчих зборів. ]

Негативні наслідки:

1. Було збережено старий державний апарат з незначними
змінами:

• місце губернаторів посіли комісари Тимчасового уряду^

• поліцію замінили міліцією.

 

2. Підтримувалася політика війни.

3. Як і раніше:

 

• продовжувалася політика "єдиної і неподільної Росії";!

• діяло царське законодавство.

 

4. Не було проголошено республіки.

5. Питання про землю відкладалося.

6. Ігнорувалося національне питання.

РОСІЯ ЗА ТИМЧАСОВОГО УРЯДУ

Тимчасовий уряд став на шлях поміркованих реформ:

1. Проголосив громадянські свободи.

2. Видав наказ про ліквідацію жандармерії; поліції, охранки.!

3. Санкціонував арешт найвищих царських чиновників і гєі нералів.

4. Оголосив амністію політичних в'язнів (партії, що пере-< сліду валися за царизму, стали легальними).

5. Поширив громадянські свободи на військовослужбовці ців.

6. Оновив старий судовий апарат.

7. Одночасно уряд заявив про намір воювати до перемоги і про вірність царським договорам із країнами Антанти.

Розруха в народному господарстві посилювалася:

• закривалися промислові підприємства;

• тисячі людей втрачали роботу;

• в країні загострилася продовольча криза;

• міста постачалися з перебоями;

• не вирішувалося питання про землю.

КРИЗИ ТИМЧАСОВОГО УРЯДУ

(незадоволення населення внутрішньою і зовнішньою

політикою Тимчасового уряду)

1. Квітнева криза.

Була пов'язана з нотою міністра закордонних справ Мі-люкова до союзників про продовження Росією війни до переможного кінця. 21 квітня 1917 р. В Петрограді відбулася 100-тисячна демон­страція протесту під гаслами "Геть війну!", "Геть Тимча­совий уряд!". Міністри Тимчасового уряду (Мілюков, Гучков), які відкрито підтримували курс "війни до пере­можного кінця", були змушені піти у відставку. Було утворено коаліційний уряд з представників буржуа­зії (10 міністрів) і соціалістичних партій (6 міністрів). Але суть уряду не змінилася.

Новим військовим міністром став есер О. Керенський (1881-1970). Він був центральною постаттю в ході Лютне­вої революції. Соціаліст і адвокат, О. Керенський був одночасно членом Тимчасового уряду і депутатом Петроградської ради.

2. Червнева криза.
Була пов'язана з незадоволенням мас внутрішньою полі­
тикою Тимчасового уряду. В Петрограді відбувся І Всеро­
сійський з'їзд рад робітничих і солдатських депутатів, де
більшість мали меншовики і есери.

Вперше лідер більшовиків В. І. Ленін відкрито заявив про наміри більшовиків взяти владу в свої руки. З'їзд прийняв резолюцію довіри до Тимчасового уряду. У дні з'їзду почався наступ російських військ на Півден-но-Західному фронті, який був погано підготовлений, не вистачало снарядів, продовольства. Російська армія, втративши понад 60 тис. солдатів убитими й пораненими, відступила з Галичини до російського державного кордо­ну. Це був повний провал наступальної операції. Це загострило боротьбу між більшовиками (радикальним крилом революції") і контрреволюціонерами (очолювали генерали), які звинуватили у провалі наступу більшовиків, вимагаючи скасування армійських комітетів, розгону рад, оголошення більшовиків поза законом. Більшовики на чолі "з В. Леніним виступили за пере­ростання революції в соціалістичну під гаслами: "Владу — радам!", "Землю — селянам!", "Фабрики — робітникам!", "Мир — усьому народу!".

 

Ці гасла зустрічали все більшу підтримку серед різним верств населення. Через ради більшовики мали намін прийти до влади. Ситуація в країні погіршувалася, ствої ривши сприятливий ґрунт для більшовиків.

3. Липнева криза.

3-5 липня 1917 р. В Петрограді пройшли демонстрації (майже 550 тис. осіб), учасники яких вимагали:

• передати владу радам;

• проведення політичних і економічних,реформ;

• вирішення питання про мир. Тимчасовий уряд перейшов у наступ:

 

• демонстрація трудящих була зупинена (50 осіб вбитої 650 — поранено);

• революційні частини гарнізону були роззброєні і виве-ї дені з Петрограда на фронт;

• створювалися спеціальні офіцерські загони для бороть»* би з революцією;

• заарештували лідерів більшовиків (Л. Каменева, Л. Тро-цького, А. Луначарського та ін.);

• більшовики пішли в підпілля;

• оголосили в розшук В. Леніна.

В. Ленін переходить на нелегальне становище, перехо­вується на станції Розлив.

Двовладдя закінчилося.

Вся влада опинилася в руках Тимчасового уряду.

Був сформований новий коаліційний уряд на чолі з О. Керен-

ським.

Висновок: такий поворот подій не влаштовував ні крайніх правих (прихильників військової диктатури), ні крайніх лівих (більшовиків, які виступали за встановлення диктатури' пролетаріату).

ЗАКОЛОТ КОРНІЛОВА

(25-30 серпня 1917 р.) Контрреволюційні сили прагнули встановити військову диктатуру. Почав готуватися військовий переворот. Його центром стала ставка Верховного командування в Могильо­ві, а главою — генерал Л. Корнілов, який був призначений у липні 1917 р. головнокомандуючим.

25 серпня 1917 р. Під командуванням Л. Корнілова військові сили рушили на Петроград:

 

• 3-й кінний корпус генерала О. Кримова;

• кавказька "дика дивізія";

• англійські танки.

д. Корнілов запропонував О. Керенському піти у відставку. О. Керенський був змушений виступити проти Л. Корнілова, зняв його з посади Верховного головнокомандуючого й ого­лосив заколотником.

Заходи проти Л. Корнілова підтримали робітники. В ті дні активно діяли більшовики. Створено загони Червоної гвардії (до 60 тис. чол.), залізничники не пропускали ешелони з корніловцями (не було пропущено 45 ешелонів).

30 серпня 1917 р. Заколот провалився. Головні організатори заколоту були заарештовані.

Висновки:

1. Спроба встановити військову диктатуру не вдалася.

2. Почалося різке розмежування політичних сил.

3. Відбувся процес більшовизації рад (здобуття більшови­ками більшості в радах).

4. Спираючись на ради, більшовики стали на шлях підго­товки повстання проти Тимчасового уряду.

РОЗПАД РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ Лютнева демократична революція в Росії мала величезний вплив на розгортання національно-визвольної боротьби у Фінляндії, Прибалтиці, Україні, Білорусі, Закавказзі, Серед­ній Азії, Казахстані.

Демократичні перетворення сприяли зростанню самосві­домості. Намагання відродити "єдину і неподільну" Росію відвертало від Тимчасового уряду народи, які виборювали свою незалежність.

Україна

В Україні ситуація була складною. Поряд з органами Тим­часового уряду та радами робітників і солдат, виникла Цен­тральна Рада, яка була створена українськими національно-демократичними силами.

Центральна Рада спочатку намагалася позбутися імпер­ської залежності і ставила питання про національно-територі­альну автономію України у демократичній Російській Федеративній республіці. Така політика Центральної Ради

 

спричинила незадоволення Тимчасового уряду. ВідносшИ між Україною і Росією загострилися.

Центральна Рада дійшла висновку про необхідність бо. ротьби за національне і соціальне визволення України щ створення власної соборної самостійнбї держави.

Білорусь

У Білорусі в березні 1917 р. був скликаний Національний з'їзд, який висловився за автономію Білорусі у демократичній федеративній Росії.

Така позиція білоруських національних сил прозвучала на з'їзді народів Росії, що відбувся у вересні 1917 р. в Києві. Пред­ставники Білорусі ввійшли до Ради народів, яка виступала, щоб Росія стала рівноправною федерацією.

Закавказзя

У Закавказзі був створений Закавказький комісаріат — уряд, який проводив політику відокремлення Закавказзя від Росії. 22 квітня 1918 р. Закавказький сейм проголосив неза­лежну Закавказьку федеративну республіку, але вона проісну­вала лише місяць через протиріччя національно-релігійного характеру.

У травні 1918 р. були проголошені Грузинська, Вірменська і Азербайджанська демократичні республіки. У Грузії до вла­ди прийшла соціал-демократична партія меншовиків. В Азер­байджані владу захопила націоналістична партія "Мусават" (рівність), яка намагалася створити Азербайджанську неза­лежну державу.

У Вірменії до влади прийшла революційна партія, яка ви­ступала за створення національної держави і ведення бороть­би проти Туреччини. За період з 1915 по 1918 р. в боротьбі з турками загинуло майже 2 млн чол. Проте через декілька тиж­нів Вірменська і Азербайджанська республіки були окуповані турецькими військами. Грузія ще зберегла свою незалежність за допомогою Німеччини. У справи Грузії постійно втручали­ся Туреччина, Німеччина, країни Антанти, пропонуючи свою допомогу.

Фінляндія

Після лютневих подій 1917 р. в Петрограді виборюваЛ| свою незалежність й Фінляндія. Фінський сейм вимагав авто­номії.

У березні 1917 р. Тимчасовий уряд видав акт про від­новлення Конституції Великого Князівства Фінляндського, а питання про автономію відкладалося до скликання Уста­новчих зборів.

92
Прибалтика

У Прибалтиці після лютневих подій у Росії були утворені раціональні Ради, які спочатку ставили питання автономії, а потім незалежності.

Після приходу до влади більшовиків двічі встановлювалася радянська влада в Латвії, Литві й Естонії. Проте, спираючись на допомогу західних країн, передусім Англії, прибалтійські народи відстояли свою незалежність.

Татари і башкири

Після лютневих подій у Росії були створені Національні Ради, проголошені автономні уряди татар і башкирів.

На початку 1918 р. більшовики розпустили татарську і башкирську Національні Ради, заарештували керівників та­тар і башкирів і встановили радянську владу.

Середня Азія

Ситуація в Середній Азії була складнішою, ніж у центрі. Відстале, неписьменне селянське населення перебувало під впливом місцевих феодалів і мусульманського духівництва. Діяли різні групи під національними і релігійними гаслами. Центром революційних подій був Ташкент.

У листопаді 1917 р. був скликаний крайовий з'їзд рад, на якому було створено Раднарком Туркестанського краю.

В Середній Азії існували незалежні ханства: Хіва — правитель Джунаїд-хан; Бухара — вся влада в руках еміра Сейїд-Алім-хана.

Ці ханства були ліквідовані більшовиками у 1920 р.

Висновок: таким чином, Лютнева революція започаткувала процес розпаду Російської імперії.

ВСТАНОВЛЕННЯ РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ

ПРИХІД ДО ВЛАДИ БІЛЬШОВИКІВ Осінь 1917 р. В Росії почалася політична криза. Політична криза —це втрата довіри до_уряду зі сторони народу. В країні загальнонаціональна криза. її прояви:

• не вистачало продуктів;

• росла дорожнеча;

• насувався голод;

• закривалися підприємства;

• солдати не хотіли більше воювати;

 

• розгорталася страйкова боротьба робітників;

• ширився селянський ру#, який охопив 9/10 повітів єврс/ пейської частини Росії;

• зростав національно-визвольний рух народів колиця ньої імперії.

Причини загальнонаціональної кризи:

1. Продовження участі Росії у Першій світовій війні.

2. В країні посилилася боротьба за владу.

3. Тимчасовий уряд був нездатним забезпечити справедли-вий і демократичний мир.

4. Тимчасовий уряд був недієздатним і неспроможним вирі, шити соціальні проблеми:

 

• зберігалося поміщицьке землеволодіння;

• вирішення аграрного питання відкладалося до склвд кання Установчих зборів;

• робочий день тривав 11-13 годин;

• зросли ціни і спекуляція;

• зросло безробіття.

5. Суспільно-політичний лад 1917 р. був далекий від демо­
кратії.

Лише 1 жовтня 1917р. Росія була оголошена республікою!

6. Національне питання не було вирішене.

7. Російські демократичні сили були слабкими.

8. Активну позицію займали більшовики, їх лідери, особливо В. Ленін.

В цих умовах зростав вплив більшовиків серед народних мас:

• На відміну від інших партій, вона являла собою дисцип^ ліновану, централізовану організацію.

• Більшовицька партія зростала чисельно. На початку¹ 1917р. вона налічувала 24 тис. осіб, до осені її лави зрос­ли до 350 тис.

• Після розгрому заколоту Корнілова відбулася біль­шовизація рад, тобто більшовики здобули більшість в радах.

• Програма більшовиків стала популярною серед народуі

Підготовка більшовиками збройного повстання

"Криза назріла", —писав В. І. Ленін в кінці вересня 1917Я В таких політичних умовах з'явився ленінський план зброй­ного повстання, викладений у листах лідера більшовиків В. І. Леніна петроградському та московському комітетам РСДРП "Більшовики повинні взяти владу" та "Марксизм 1 повстання ".

Проти проведення повстання виступили Г. Зінов'єв і

Л Каменєв, які вважали, що відсутні умови для переможного

_авершення повстання. Боротьба за диктатуру пролетаріату,

_на їхню думку, була передчасною. Серед прихильників повстання був Л. Троцький, який був

головою Петроградської ради і проявляв велику активність у

підготовці повстання.

Ю жовтня 1917 р. Відбулося засідання РСДРП(б), де була прийня­та резолюція про підготовку повстання більшістю голосів. Проти виступили Л. Каменєв і Г. Зінов'єв. Свою незгоду з рі­шенням збройного захоплення влади більшовиками вони ви­словили у газеті "Новая жизнь". При Петроградській раді було створена штаб повстання — Військово-революційний комітет (ВРКГ

16 жовтня 1917 р. Відбулося розширене засідання РСДРП(б), на якому був затверджений ленінський план збройного повстання й обрано Військово-революційний центр для керівництва повстанням. Збройні формування більшови­ків (Червона гвардія) були в бойовій готовності.

Жовтень 1917 р. У 62 містах Росії налічувалося до 200 тис. червоногвардійців.

БІЛЬШОВИЦЬКИЙ ПЕРЕВОРОТ

24 жовтня 1917 р. Тимчасовий уряд спробував перейти в на­ступ. За наказом В. Леніна революційні війська зайняли важливі пункти й установи Петрограда (центральний те­леграф, продовольчі склади, мости, вокзали, центральну електростанцію). Ленін прибув у Смольний і очолив збройне повстання.

25 жовтня 1917 р. Військово-революційний комітет сповістив усю країну про вирішальну перемогу більшовиків у Петрограді в зверненні "До громадян Росії", переданому в ефір через радіостанцію крейсера "Аврора", а також опуб­лікованому в більшовицькій пресі.

Ніч з 25 на 26 жовтня 1917 р. Штурмом Зимового палацу і арештом Тимчасового уряду завершився акт збройного повстання.

II Всеросійський з'їзд 25 жовтня 1917 р. Відкрився II Всеросійський з'їзд рад. Склад з'їзду: 390 делегатів — більшовики (члени більшовицької партії), 179 — ліві есери, 104 — праві есери і меншовики

94 95

Це дало можливість більшовикам прийняти свої рішення. Обурені тим, що більшовики здійснили насильницький пере­ворот, помірковані соціалісти і меншовики залишили з'їзд. На з'їзді була прийнята відозва "Робітникам, солдатам і селя­нам ", у якій було проголошено про перехід влади до рад. З'їзд прийняв такі документи:

1. Декрет про мир:

• пропонувалося всім воюючим народам та їх урядам не­
гайно розпочати переговори про справедливий, демо­
кратичний мир;

• укласти мир без анексій і контрибуцій.

Анексія — загарбання чужої території насильницьким приєд­нанням до великої або сильної держави малих і слабких народностей.

Контрибуція — грошові суми, які переможена держава за умовами мирного договору сплачує державі — переможниці.

Декрет (від лат. — постанова, указ) — акт, що видається най­вищим органом державної влади чи державного управлі­ння з найважливіших питань державного життя.

2. Декрет про землю:

• поміщицька власність на землю скасовується без усяко­
го викупу;

• скасовувалося право приватної власності на землю;

• націоналізація землі та передання її радам селянських
депутатів для розподілу селянам;

• розподіл землі між селянами на зрівняльних засадах (за
кількістю їдців або працездатних);

• було скасовано селянський борг на суму 3 млрд крб.

 

3. На з'їзді було обрано Всеросійський центральний вико­
навчий комітет (ВЦВК), який був найвищим органом дер­
жавної влади в період між з'їздами, і сформовано перший
радянський уряд — Раду народних комісарів (Раднарком)
на чолі з В. Леніним.

4. Головою ВЦВК було обрано Л. Каменева (був усунений з

цієї посади 8 листопада 1917 р., бо обстоював створення коаліційного уряду і включення до його складу правих есерів і меншовиків).

5. До складу ВЦВК було обрано 101 чол. Серед них:
62 більшовики, 29 лівих есерів та ін.

8 листопада 1917 р. Головою ВЦВК обрано Я. Свердлова.

 

 

Висновки:

1. У 1917 р. відбувся більшовицький переворот, в ході якого
було встановлено владу більшовиків.

2. Радянський уряд був сформований тільки з більшовиків.

3. Більшість забезпечили собі більшовики й ВЦВК.

ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА В РОСІЇ

Громадянська війна — організована збройна боротьба за дер­жавну владу між різними суспільними верствами насе­лення в країні; форма боротьби за демократичні перетво­рення.

В ході громадянської війни в Росії склалися два непримиренні табори:

1. "Білі":

• російські офіцери;

• прихильники монархії;

• ліберальні групи і партії, які відстоювали демократич­
ний шлях розвитку;

• чиновництво;

• поміщики;

• велика буржуазія;

• селяни, незадоволені продрозкладкою;

• робітники, незадоволені диктатурою більшовиків;

• частина інтелігенції;

• російське козацтво.

2. "Червоні":

• ліворадикальні політичні сили (більшовики);

• пролетаріат;

• найбідніше селянство;

• частина інтелігенції;

• частина колишніх солдат, матросів і офіцерів;

• згодом на бік більшовиків перейшло середнє селянство,
коли більшовики висунули лозунг: "Перейти від полі­
тики нейтралізації середняка до союзу з середняком ".

Причини громадянської війни:

1. Боротьба за владу між окремими соціальними групами, партіями і різними політичними силами, які діяли в Росії.

2. Прагнення колишніх правлячих кіл зберегти свою влас­ність і владу, свій привілейований стан (перш за все помі­щики і великі підприємці).

 

 

3. Незадоволення економічною політикою більшовиків:

• політикою "воєнного комунізму";

• продовольчою диктатурою;

• діями продзагонів.

4. Незадоволення різних верств населення військово-комуні­
стичними методами керівництва країною:

• їхнім ігноруванням законності;

• розгоном Установчих зборів у січні 1918 р.;

• укладенням сепаратного миру з Німеччиною у березні
1918 р.

5. Прагнення іноземних держав:

• повернути борги царського і Тимчасового урядів;

• не втратити великі прибутки, які одержували з Росії.

6. Прагнення Великої Британії і Франції повернути Росію до
складу Антанти і змусити її продовжити війну.

Особливості громадянської війни:

1. Її тісний зв'язок з іноземною інтервенцією.

2. Боротьба проти іноземної інтервенції надавала громадян­
ській війні національно-визвольного характеру.

3. Громадянська війна в Росії означала:

 

• війну між різними верствами населення;

• національно-визвольну війну народів Росії;

• збройну інтервенцію;

• селянську війну проти надзвичайних заходів політики
"воєнного комунізму";

• боротьбу проти білогвардійських урядів;

• боротьбу між прихильниками різних ідей і поглядів
щодо подальшого розвитку Росії;

• боротьбу між різними партіями, які відстоювали різні
шляхи розвитку Росії.

ПЕРІОДИЗАЦІЯ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ВІЙНИ

Існують різні точки зору сучасних істориків щодо періодиза­ції громадянської війни в Росії. Одна з них подана нижче.

Перший період (листопад 1917 р. — березень 1918 р.):

• боротьба між більшовиками і їхніми противниками;

• розпуск Установчих зборів;

• збройна боротьба за встановлення радянської влади;

• боротьба більшовиків з національно-визвольними ру-
хами.

Другий період (березень 1918 р. — березень 1919 р.):

• початок і посилення іноземної інтервенції;

• повстання чехословацького корпусу, навколо якого
об'єдналися антирадянські сили Поволжя, Сибіру, Да­
лекого Сходу;

• розгром козачої армії Краснова на Дону;

• формування збройних сил "білих" на Північному Кав­
казі (армія Денікіна).

Третій період (березень 1919 р. — березень 1920 р.):

• період найсильнішого протистояння і вирішальних битв;

• розгром більшовицькими арміями Колчака, Денікіна,
Юденича;

• боротьба за встановлення радянської влади в Україні,
Білорусі, Прибалтиці.

Четвертий період (квітень 1920 р. — листопад 1920 р.):

• радянсько-польська війна;

• боротьба на Півдні України та в Криму проти білогвар­
дійських армій генерала Врангеля;

• завершальний етап громадянської війни.
П'ятий період (листопад 1920 р. — жовтень 1922 р.):

• завершення війни на окраїнах колишньої Російської ім­
перії;

• ліквідація останніх вогнищ громадянської війни;

• придушення національно-визвольних рухів і селян­
ських повстань.

ПЕРШИЙ ПЕРІОД

(листопад 1917 р. — березень 1918р.)

26-30 жовтня 1917 р. Похід на Петроград козачих частин ге­нерала Краснова, організований О. Керенським. Війська генерала Краснова були розгромлені.

Листопад 1917 р. Більшовики розгромили в Могильові ставку верховного командування на чолі з генералом Духоніним.

Грудень 1917 р. Створено Всеросійську надзвичайну комісію (ВНК) для боротьби з контрреволюцією.

5 січня 1918 р. Початок роботи Установчих зборів. Під час ви­борів до Установчих зборів, які відбулися 12 листопада 1917 р., більшовики отримали лише 22,5% голосів, а тому вирішили розпустити Установчі збори. Більшовики за­пропонували Установчим зборам визнати владу рад і ра­тифікувати декрети, видані більшовицьким урядом. Біль­шість депутатів відмовилася визнати владу рад, що стало причиною розпуску Установчих зборів.

 

 

Наслідки розпуску Установчих зборів:

1. Знищено ілюзії про можливість демократичного шляху
розвитку.

2. Позбавлено країну останнього шансу мирно вирішити пи-

тання про владу конституційним шляхом.

3. Загострення громадянської війни.

15 січня 1918 р. був прийнятий декрет про створення робітни­чо-селянської армії. До цього часу збройною опорою біль­шовиків була Червона гвардія, в якій налічувалося понад 150 тис. солдатів і матросів.

До червня 1918 р. Червона армія комплектувалася на добровільних засадах. Жорстокою і затяжною була громадянська війна на Дону, Кубані, Північному Кав­казі, Південному Уралі.

Новостворені частини Червоної армії розгромили козачі частини на Дону й армію генерала Корнілова на Кубані.

9 березня 1918 р. Початок іноземної інтервенції.

Британські експедиційні сили висадилися в Мурманську. Англійські і французькі війська захопили Архангельськ. Американці та японці контролювали Владивосток і Дале­кий Схід.

Союзники відправляли експедиції, щоб зберегти військове спорядження, яке вони привезли до російських портів для Тимчасового уряду.

З березня 1918 р. Більшовики підписали Брестський мирний договір з Німеччиною, щоб припинити участь Росії у Пер­шій світовій війні. Згідно з договором, Німеччина захопи­ла Польщу, Прибалтику, Україну. Раднарком погодився виплатити Німеччині велику контрибуцію (6 млрд золо­тих марок).

ДРУГИЙ ПЕРІОД (березень 1918 р. — березень 1919 р.)

25 травня 1918 р. Початок повстання чехословацького корпу­су, який був сформований з військовополонених авст-ро-угорської армії проти радянської влади. Вони повер­талися додому з Росії через Владивосток. До чехослова­цького корпусу приєдналися антибільшовицькі сили По­волжя, Сибіру, Далекого Сходу. Ними було захоплено велику територію вздовж Сибірської залізниці. Влада більшовиків була ліквідована.

Середина 1918 р. У Єкатеринбурзі більшовики вбили колиш­нього російського царя Миколу Романова та його сім'ю-

Кінець літа 1918 р. В руках контрреволюції опинився весь Си­бір, Урал, Поволжя.

Листопад 1918 р. У зв'язку з революцією Брестський мир з Німеч­чиною було анульовано. Війська Червоної армії зайняли значні території України, Білорусі, Прибалтики, проігнору­вавши гасло більшовиків про право націй на самовизначення.

Кінець літа 1918 р. В Батумі і Новоросійську висадилися англійські війська, в Одесі і Севастополі — французькі.

До березня 1919 р. Головним для радянської Росії був Південний фронт. Радянські війська розгромили козачу армію Краснова.

ТРЕТІЙ ПЕРІОД (березень 1919 р. — березень 1920 р.)

Весна 1919 р. Основні сили контрреволюції' зосередились на Сході. "Верховний правитель Росії" адмірал О. Колчак, отри­мавши велику допомогу від країн Антанти (600 тис. гвин­тівок, 3 тис. кулеметів, 600 гармат), перейшов у наступ.

Березень 1919 р. Армія Колчака (130 тис. чол.) перейшла в на­ступ і захопила Уфу, Актюбінськ та ін. Більшовики визнали Східний фронт головним і кинули сюди свої головні сили.

Кінець квітня 1919 р. Червона армія під командуванням М. Фрунзе перейшла в контрнаступ. У боях особливо від­значилася 25-та стрілецька дивізія, якою командував В. Чапаєв.

Січень 1920 р. Червона армія розгромила війська Колчака й звільнила територію від Волги до Байкалу. За вироком Ір­кутського ревкому О. Колчака розстріляли.

Літо 1919 р. Почав наступ з Півдня генерал Денікін, отримав­ши від країн Антанти 300 тис. гвинтівок, 550 гармат, 30 танків, 160 млн набоїв, 250 тис. комплектів обмундиру­вання. Денікін мав на озброєнні бронепоїзди й літаки. Вій­ська Денікіна захопили Північний Кавказ, Кубань, Дон­бас, Курськ, Орел, загрожували Тулі. Тепер головним для більшовиків стає Південний фронт.

Літо 1919 р. Було розгромлено армію генерала Юденича, яка в той час намагалася захопити Петроград.

Жовтень 1919 р. Червона армія переходить у контрнаступ і

завдає поразки військам Денікіна.

Січень 1920 р. Червона армія захопила Царицин і Ростов.

До весни 1920 р. Війська Червоної армії вигнали війська Дені-

кіна з України.

27 березня 1920 р. Червоноармійські і партизанські загони звільни­ли Новоросійськ, що означало завершення боротьби з Денікіним.

ЧЕТВЕРТИЙ ПЕРІОД (квітень 1920 р. —листопад 1920 р.)

25 квітня 1920 р. 150-тисячна польська армія розпочала воєнні дії проти більшовицької Росії. Поляки захопи­ли Київ і витіснили радянські війська на лівий берег Дніпра. Червона армія, поповнивши свої сили, почала наступ силами Західного фронту на Львів, а Півден-но-Західного — на Варшаву.

Похід на Варшаву був невдалим, бо війська відірвалися від своїх резервів і тилів, опинилися під загрозою ото­чення і були змушені відступити. Польський уряд зго­дився підписати мирний договір (березень 1921 р.), за яким Польща захопила Західну Україну.

Квітень — жовтень 1920 р. Наступ на Півдні розпочав гене­рал Врангель, проти якого був створений Південний фронт (командуючий М. Фрунзе). Війська Червоної ар­мії відбили спробу дивізій Врангеля прорватися на Пра­вобережну Україну. Війська Врангеля були розгромлені в Південній Україні та на підступах до Криму. Війська Врангеля відступили в Крим і зайняли укріплен­ня на Перекопському перешийку та біля переправ через протоку Сиваш. Головна лінія оборони проходила по старовинному Турецькому валу висотою 8 м, перед яким був глибокий і широкий рів і дві лінії окопів із дротяни­ми загородженнями.

У ніч на 8 листопада 1920 р. Червона армія форсувала Си­ваш. Одночасно частини 51-ї дивізії на чолі з Блюхером атакували Турецький вал. Рештки врангелівських військ на кораблях покинули Крим.

Із ліквідацією військ Врангеля громадянська війна була в основному завершена.

П'ЯТИЙ ПЕРІОД

(листопад 1920 р. — жовтень 1922 р.)

1921-1922 рр. Громадянська війна продовжувалася в Закав­каззі, Середній Азії, на Далекому Сході.

Лютий 1922 р. Вирішальні бої Червоної армії проти біло­гвардійців і японських інтервентів під Волочаївкою.

25 жовтня 1922 р. Частини Червоної армії захопили Влади­восток. Це було остаточне завершення громадянської війни.

НАСЛІДКИ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ВІЙНИ

1. За різними даними загинуло від 8 до 15 млн осіб, 2 млн
людей опинилися в еміграції (переважно інтелігенція).

2. Війна призвела до голоду, епідемій, руйнації народного
господарства.

3. Значно занепала економіка.

Промислове виробництво у 1920 р. скоротилося у 7 разів (по­рівняно з 1913 р.), сільськогосподарське — майже на 50%. Економічні збитки становили 50 млрд золотих крб.

4. У громадянській війні переміг більшовизм.

5. Радянська країна опинилася в міжнародній ізоляції і не
могла сподіватися на підтримку із-за кордону.

Громадянська війна — це велика трагедія, що призвела до великих людських втрат. Це насильство й жорстокість, терор, море ненависті й гніву. Це знецінення людського життя, знехтування загальнолюдськими цінностями: нормами гуманізму, милосердя, моральності, добра, справедливості.

ПРИЧИНИ ПОРАЗКИ АНТИБІЛЬШОВИЦЬКИХ СИЛ У ГРОМАДЯНСЬКІЙ ВІЙНІ

1. Політичні прорахунки антибільшовицьких сил щодо се­
лян, невирішеність ними земельного питання, ліквідація
поміщицького землеволодіння тощо.

2. Монархічні гасла лідерів "білого руху" спричинили не­
задоволення різних верств населення, які не хотіли від­
новлення попередніх порядків.

3. Відмова антибільшовицьких сил у підтримці національ­
них рухів.

4. Намагання відродити "єдину і неподільну" Росію відвер­
тало від "білого руху" народи, які прагнули незалежності.

5. Розкол сил опозиції, які виступали під різними гаслами.

6. Більшовики зуміли краще організувати свої сили.

7. Терор проти населення спричинив різку негативну реак­
цію різних верств населення.

8. Широка більшовицька пропаганда серед населення своєї
програми радикальних перетворень у суспільстві, в якій
було багато обіцянок для різних верств населення.

9. Вузькість соціальної бази антибільшовицьких сил.

Ю. Держави були зайняті в Першій світовій війні і не змогли надати ефективної підтримки опозиції.

11. Міжнародні сили не вірили в життєву силу влади біль­шовиків.

 

СРСР у 20-30-х рр. XX ст.

ДОБА "ВОЄННОГО КОМУНІЗМУ"

(1918-1920 рр.)

"Воєнний комунізм" — це проведення більшовиками надзви­чайних заходів у галузі економіки, насильницьке руйну. вання існуючої в Росії економічної системи, що базувалася на товарно-грошових відносинах.

Причини введення політики "воєнного комунізму":

1. Величезні труднощі, породжені громадянською війною.

2. Політика більшовиків з мобілізації всіх ресурсів країни.

3. Необхідність запровадження терору стосовно всіх, кого не
влаштовував новий режим більшовиків.

Суть політики "воєнного комунізму":

1. Запровадження продовольчої розкладки.