І частини радикалів (1926-1928 рр.)

Уряд очолив лідер правих, екс-президент Франції Р. Пуанкаре. І

Заходи уряду Р. Пуанкаре:

1. Вів боротьбу проти інфляції, за стабілізацію франка.

2. Скоротив витрати за рахунок зменшення чисельності дер. жавних службовців.

3. Було введено нові податки.

4. У 1926 р. вперше була введена державна допомога по без«ї робіттю.

5. Були введені пенсії по старості, допомога по хворобі та іш валідності.

1928-1929 рр. — внаслідок нового виборчого закону 1928 р. до влади прийшов "Союз правих партій" без радикалів. 1 1929 р. Р. Пуанкаре подав у відставку.

Листопад 1929 р. — травень 1932 р. При владі була коаліцій правоцентристських партій. Змінилося 8 урядів. Це роки полі­тичної нестабільності.

Уряд "Лівого блоку" та центристських сил (1932 р.)

Уряд знову сформував Е. Ерріо, який був при владі до кінця року:

1. Ніяких реформ не провів.

2. Уклав пакт про ненапад із СРСР (1932 р.).

3. Відмовився від репарацій з Німеччини.

4. Визнав право німців на озброєння.

1932-1934 рр. — часта зміна урядів "Лівого блоку". 30-ті рр. Активізація діяльності крайніх правих і фаши­стських організацій і партій, у яких нараховувалося до 2 млн чол. Озброєні фашистські загони мали у своїх рядах до 7-8 тис. чол.

Причини активізації фашистських організацій:

1. Економічна криза.

2. Падіння рівня життя населення.

3. Встановлення фашистських режимів у Німеччині й Італії^

Висновок: для Франції характерна політична нестабільність, часта зміна урядів, боротьба правих і лівих сил за сві вплив у країні.

НАРОДНИЙ ФРОНТ Народний фронт Франції — це широка антифашистська полі­тична коаліція демократичних сил у боротьбі проти за­грози фашизму.

Особливості французького фашизму: І французький фашизм, на відміну від німецького та італій­ського, почав набирати силу пізніше.

2. Він не був єдиною політичною течією.

3. Не мав масової бази, як фашисти в Німеччині та Італії.

4. Був тісно пов'язаний з правими партіями й католицькою церквою.

5. Був загрозою демократії.

6 лютого 1934 р. Понад 20 тис. озброєних фашистів вийшли на вулиці Парижа і зробили спробу захопити приміщення парламенту та інші урядові будинки. Поліція відкрила во­гонь. Спроба фашистського заколоту сколихнула всю Францію.

9 лютого 1934 р. В Парижі відбулася 50-тисячна демонстрація під лозунгом "Геть фашизм!".

18 лютого 1934 р. В країні відбувся загальнополітичний страйк, який супроводжувався масовими антифашистсь­кими маніфестаціями. Почалося створення Народного фронту — об'єднання широких верств населення проти фашизму.

Січень 1936 р. Була опублікована програма Народного фронту.

Весна 1936 р. Відбулися вибори до палати депутатів. Народ­ний фронт одержав перемогу (56% голосів). Був сформований демократичний коаліційний уряд, який очолив соціаліст Леон Блюм. У діяльності уряду знайшла відображення програма Народного фронту. Протягом літа 1936 р. парламент прийняв понад 100 зако­нів, які відповідали програмі Народного фронту.

Втілення в життя програми Народного фронту:

1- Були прийняті закони про заборону воєнізованих фашист­
ських організацій, 40-годинний робочий тиждень, дво­
тижневі оплачувані відпустки, колективні договори між
власниками підприємств і робітниками.

2- Було підвищено заробітну плату службовцям.
-• Збільшено пенсії бувшим фронтовикам.

^- Допомога по безробіттю звільнялася від податків. ⁵- Для безробітних організовували громадські роботи.

6. Уряд надав відстрочку для погашення боргів підприємств] у промисловості, торгівлі, сільському господарстві.

7. Середнім верствам населення надавалися пільгові кре* дити.

8. Урядом було створено зернове бюро, що закуповувало Л селян зерно за цінами, які перевищували низькі кризові ціни у 2-3 рази.

9. Податки з малих підприємств були зменшені, а з великих -1 збільшені.

 

10. Французький банк був поставлений під контроль дері жави.

11. Уряд оголосив про націоналізацію декількох воєнних за] водів.

12. У 1937 р. був заснований Національний союз залізниць] під управління якого перейшли всі залізниці.

13. Здійснювалося "оздоровлення" фінансової системи країни.]

14. Вдалося стабілізувати грошову одиницю — франк.

15. Був встановлений державний контроль над усіма фінансові вими операціями.

Початок 1937 р. Уряд Л. Блюма, посилаючись на важке фй

нансове становище Франції, оголосив "перепочинок" у

здійсненні програми Народного фронту. Червень 1937 р. Уряд Л. Блюма пішов у відставку. Квітень 1938 р. Був сформований новий уряд, який очолиш

правий радикал Едуард Даладьє. Листопад 1938 р. Партія радикалів вийшла з Народного!

фронту. Це привело до розпаду Народного фронту. Він

припинив існування.

ПРИЧИНИ ПРИПИНЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ НАРОДНОГО ФРОНТУ 1. Між партіями Народного фронту були суперечності й роз­біжності:

• перші розбіжності між партіями Народного фронту ви| никли у 1936 р. у зв'язку з подіями в Іспанії (коли іспан­ські фашисти підняли заколот проти уряду Народного фронту в Іспанії, уряд Л. Блюма заявив про політику "невтручання" в іспанські справи, яку різко критикував ли комуністи);

• серйозні протиріччя в Народному фронті спричинили відношення до користування демократичними свобода! ми фашистськими угрупованнями. Згідно з Законом бу4

ли заборонені лише воєнізовані фашистські організа­ції, а інші продовжували існувати. За повну заборону фашистських організацій виступили ліві сили;

• розбіжності між партіями стосувалися здійснення соці­
ально-економічної політики.

2. В реалізації заходів Народного фронту брали участь кому­ністи, які вважали Народний фронт перехідним етапом для встановлення "диктатури пролетаріату".

3. Відсутність фінансової підтримки з боку великих підпри­ємців і фінансистів:

 

• велика буржуазія боялася поглиблення соціальних пе­ретворень;

• банкіри почали переводити свої капітали за кордон, що призвело до знецінення франка і зростання цін.

ЗНАЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ НАРОДНОГО ФРОНТУ

1. Народний фронт вів успішну боротьбу проти фашизму.

2. Він перешкодив фашистам прийти до влади у Франції.

3. Забезпечив збереження і розширення демократичних сво­бод.

4. Франція стала першою європейською країною, в якій ідеї Народного фронту реально втілилися в життя.

5. Зросла політична свідомість різних верств населення, які переконалися в необхідності єднання в боротьбі проти за­грози фашизму.

6. Досягнення Народного фронту переконливо показали, що союз демократичних сил має величезні можливості для здійснення важливих соціально-економічних перетворень.

7. Проводилася відносно результативна соціально-еконо­мічна політика.

8- Народний фронт приніс реальне покращення рівня життя французького народу.

9. Велике значення мало соціальне законодавство Народно­го фронту, яке було найкращим порівняно з іншими краї­нами. Ю. Досвід Народного фронту довів можливість об'єднання демократичних сил у боротьбі проти фашизму.

 

Тема 4. ТОТАЛІТАРНІ ТА ДИКТАТОРСЬКІ РЕЖИМИ

________________ ТОТАЛІТАРИЗМ ________________ І

Тоталітаризм (від лат. — цілісність, првнота) — одна з форм політичного правління, яка характеризується зосереджені ням державної влади в руках певної групи людей (наш частіше політичної партії на чолі з лідером), які підпоряш ковують усі сфери життя суспільства своїм інтересам! встановлюють тотальний (загальний) контроль над ним знищенням демократичних свобод і конституційних праві репресіями опозиції, здійсненням політичного і духовнога закабалення.

Передумови виникнення тоталітаризму:

1. Перша світова війна принесла руйнування і розорення
країн, які потерпали від економічних, політичних і соції
альних конфліктів.

Почали поширюватися ідеї шовінізму і расизму (Німеччиі на), сильної держави, в якій інтереси нації і держави буї дуть вищими від інтересів окремої людини (Італія).

Шовінізм (фраиц. — від прізвища солдата наполеонівської ар­мії Шовена, прихильника завойовницької політики Напої леона) — один із різновидів націоналізму, проповідь ви­нятковості та вищості однієї нації над іншими,! розпалювання ворожнечі між народами.

Націоналізм — психологія, ідеологія і політика в національ­ному питанні, що грунтується на звеличенні своєї нації, ви»! знанні пріоритету національного чинника в суспільномі розвитку.

Расизм — сукупність антинаукових поглядів і тверджень про існування "вищих рас", які творять культуру, і "нищих рас", які не здатні до культурного прогресу. Служити обґрунтуванням агресивних воєн, масового винищенні людей (наприклад, в гітлерівській Німеччині).

Опозиція (від лат. — протистояння) — протиставлення однієї політики, одних поглядів іншим, активна протидія їм. Ноі сіями цих поглядів є партії, окремі групи, які виступають| проти більшості.

2. Світова економічна криза, з якої деякі країни виходили не шляхом проведення реформ і демократизації суспіль­но-політичного життя, а шляхом встановлення тоталітар­них режимів.

3. Тоталітаризм зароджується з особливостей внутрішнього

розвитку країн:

 

• в СРСР — спирався на марксистсько-ленінське вчення про неминучість класової боротьби і необхідність вста­новлення "диктатури пролетаріату", сильної влади, здатної подолати будь-яких ворогів;

• в Німеччині — спирався на ідеологічні підвалини націо­нальної винятковості ("Нація понад усе"), що призвело до поширення реваншистських настроїв ("Нам нині на­лежить Німеччина, а завтра — цілий світ");

• в Італії—на основі поширення ідей відновлення держа­ви на зразок Римської імперії, в якій інтереси нації і дер­жави будуть вищими, ніж інтереси окремої людини ("Все для держави, нічого поза державою і нікого проти держави");

• в Іспанії — внаслідок економічної відсталості, розгор­тання національних протиріч, прагнення сильної влади.

Прояви тоталітаризму — фашизм і сталінізм, які заперечують свободу і гідність особистості.

ОЗНАКИ ТОТАЛІТАРНИХ РЕЖИМІВ Між тоталітарними режимами є відмінності і свої особливо­сті, але для всіх характерні загальні ознаки:

1. Тоталітарні режими — це радикальні рухи, які сформували
свої ідеології, що є офіційними і обов'язковими для всіх.
Здійснюється ідеологізація всіх сфер державного, політич­
ного, суспільного і особистого життя.

Ідеологія — система політичних, економічних, правових, мо­ральних, естетичних, філософських і релігійних поглядів, теорій, принципів, які виражають інтереси певних соці­альних верств населення.

2. Тоталітарні режими ставлять своєю метою побудову ново­
го ладу, очищеного від вад попередніх періодів:
більшовики — безкласове комуністичне суспільство;
націонал-соціалісти (нацисти) Німеччини — расистський,
вільний від євреїв, арійський рай;

фашисти Італії — відновлена Римська імперія, сильна, мо­гутня, вплив якої поширюється на цілі народи.

3. Існування в країні єдиної масової партії, як носія їхньої ідеології, але монопольної структури, що стоїть над дер­жавою і всіма сферами суспільного життя. Державні структури виконують партійні замовлення.

4. Створення культу партійного лідера, "культу особи" (фю-рер, вождь, дуче, "великий керманич" тощо), його обож­нювання, концентрація всієї влади в його руках. Перетво­рення населення у натовп, слухняний волі вождя.

 

5. Ліквідація демократичних інститутів держави, прав і св бод громадян.

6. Заборона політичної або іншої опозиції.

7. Визнання репресій, насильства над громадянами ефектив, ним способом керівництва державою і засобом досягнен; ня своєї мети.

8. Повна монополія на інформацію. Абсолютний контроль усіх джерел інформації, наступальна пропаганда.

9. Насадження монополії в мистецтві, яке прославляє керів-і ну роль партії, звеличує роль вождя і зв'язок партії з наро4 дом.

Для всіх тоталітарних режимів характерні:

• зображення величних портретів вождя,

• велетенські скульптурні постаті вождя,

• грандіозні громадські будівлі тощо.

 

10. Кожен тоталітарний режим вигадував "ворогів", з якими треба боротися.

11. Поширюється психологія ненависті, виховується нена­висть до внутрішніх і зовнішніх "ворогів":

у фашистів — "ворогами" були євреї і комуністи;

у комуністів — куркулі та вигадані саботажники, контрреї

волюціонери, "вороги народу" та ін.

12. Зловживання владою, політичне насильство, злочини і ре­пресії (масові арешти та розстріли, концентраційні табоі ри, окремі вбивства).

13. Створення апарату масового терору і підвищення ролі та значення в суспільстві репресивних органів.

14. Громадські інтереси вищі від інтересів особистих. Органі­зація різнобічної діяльності, щоб зміцнити колективні зв'язУ ки і ослабити роль родини, знищити індивідуальність.

15. Зневага до ліберальної демократії, яка сповідує гуманізм, віру в компроміс, прихильність до права, до виконання за­кону тощо.

16. Всебічний вплив на особистість через дошкільні заклади, школу, засоби масової інформації, державні і громадські організації, заклади культури, які перебувають під пов^ ним контролем партії і держави.

 

17. Дотримувалися принципу "мета виправдовує, засоби". 1

18. Абсолютна регламентація всієї життєдіяльності сус­пільства.

19. Повний контроль над економікою, одержавдення еконо­міки, централізація управління економікою.

20. Нав'язування своєї ідеології іншим народам, зовнішня ек­спансія, прагнення до світового панування.

Експансія (від лат. — поширення) — поширення свого впливу на інші країни і народи економічними методами (вивіз ка­піталу, валютна політика) шляхом дипломатичного тиску або збройної інтервенції.

21. Проголошення найвищою цінністю служіння ідеї:
у СРСР — комуністичне суспільство,

у Німеччині — "тисячолітній рейх", "нація понад усе", в Італії — "великий Рим". Ідея — це сутність, сенс, значення; форма осмислення реаль­ності.

22. Засилля бюрократизму, що.характеризує відокремлення
влади та її апарату від суспільства.

ФАШИЗМ Одним із різновидів тоталітарних режимів є фашизм (фашизм в Італії, націонал-соціалізм (нацизм) у Німеччині). фашизм (від іт. — пучок, зв'язка, об'єднання) — це форма ре­пресивно-терористичної диктатури, в основі якої лежить реакція, жорстокий терор, насильство, політика терори­стичних загарбань у прагненні світового панування.

Основні риси фашизму:

1. В управлінні здійснювався "фюрер-принцип" — безумовне підкорення нищих керівних органів вищим, централізація влади.

2. Ліквідація парламентсько-демократичних порядків, де­мократичних інститутів держави.

3. В основі ідеології лежали расизм, войовничий націона­лізм, шовінізм, мілітаризм.

4. Расизм нацистів полягав у звеличенні власної нації й зни­щенні "неповноцінних народів".

5. Проповідування "культу грубої сили".

6. Культ особи "вождя", наділеного рисами провидця, про­водиря, за яким потрібно слідувати.

7. Крайня агресивність у зовнішній політиці. Прагнення до­могтися світового панування, "життєвого простору", по­грабування і знищення інших народів.

8. Головна ставка робилася на силу, війну і агресію.

9. Вищість інтересів нації і держави за інтереси окремої осо­бистості або групи людей, підкорення особистості дер­жавним структурам.

Ю. Впровадження фашистської ідеології в усі сфери держав­ного, громадського, культурно-освітнього життя.

 

11. Дискредитація демократії, створення міфу про її не<|

ефективність, пропаганда необхідності "твердої руки", яка

здатна навести порядок у країні. Мілітаризм — нарощування озброєнь, воєнної могутності і

метою підготовки до війни. Дискредитація — підрив довіри до кого-небудь, приниження

гідності, авторитету.

НАСЛІДКИ ПОШИРЕННЯ ІДЕОЛОГІЇ ФАШИЗМУ

1. Було ліквідовано парламентську систему.

2. Були встановлені фашистські диктатури: в Італії — Муссоліні, 1922 р.;

в Німеччині — Гітлера, 1933 р.; в Іспанії — Франко, 1936-1939 рр.

3. Велася шалена гонка озброєнь.

4. Фізично було винищено мільйони людей.

5. Проводився геноцид щодо різних народів (євреїв, циган та ін).

6. Гинули ідеали честі, добра, совісті, заохочувалися негід­ницькі діяння.

7. Була розв'язана Друга світова війна. ___ І

СТАЛІНІЗМ

Сталінський тоталітарний режим утвердився наприкінці 20-х — у 30-х рр. XX ст.

Передумови появи сталінізму:

1. Встановлення політичної диктатури Комуністичної пар­тії.

2. Ліквідація політичного плюралізму.

3. Однопартійна система і ліквідація будь-якої опозиції. Від­сутні інститути громадянського суспільства. Перетворен-

■ ня рад і громадських організацій у придатки владних структур.

4. Зрощення Комуністичної партії з державою, ліквідовано принцип верховенства права. Відсутній поділ влади на! законодавчу, виконавчу і судову. Фактично, він існує; лише формально.

5. Позбавлення громадян прав і реальної участі у суспіль­но-політичному житті.

ОСНОВНІ РИСИ СТАЛІНІЗМУ

1. Культ особи И. Сталіна. Зміцнення режиму абсолютної влади, який підтримувався системою бюрократії та орга­нами політичного контролю.

2. Підпорядкування режиму і централізованому партій­но-бюрократичному апарату всіх сфер суспільного життя.

3. Засилля бюрократизму, що характеризує відокремлення влади та її апарату від суспільства.

4. Заборона діяльності опозиційних партій і громадських організацій.

5. Зміцнення монополії Комуністичної партії на владу.

6. Панування партійно-державної еліти, яка користується недосяжними для інших благами і привілеями, перетво­рення її в особливу силу, що піднялася над суспільством і державою.

7. Наявність лише однієї офіційної ідеології для суспільства — марксизму-ленінізму, основним носієм якої є Комуністич­на партія.

8. Абсолютна підпорядкованість громадян і всіх організацій і спілок, у тому числі й церкви, правлячій партії.

9. Повна монополія Комуністичної партії на засоби масової інформації.

 

10. Найвищою цінністю оголошувалося служіння ідеї комуні­стичного будівництва, укорінення якої у свідомості людей покладалося на пропаганду.

11. Повна відсутність прав і свобод громадян.

12. Відчуження людини від власності, влади, держави, духов­но-культурних цінностей. Незахищеність, безсилля гро­мадян перед політичною владою.

13. Пошуки внутрішніх ворогів.

14. Всевладдя каральних органів (ДПУ, НКВС), застосуван­ня політичних переслідувань, насилля, терору, репресій.

15. Природним станом сталінського режиму була агресив­ність (внутрішня і зовнішня), жертвами якої ставали цілі народи.

16. Надумана зовнішня небезпека і необхідність ізоляції країни.

17. Існування концентраційних таборів, які базувалися на рабській праці для втілення грандіозних проектів комуні­стичного будівництва.

18. Основні методи регулювання суспільних відносин — про­ведення надзвичайних заходів, адміністративний тиск, на­силля і репресії.

 

19. Наявність різноманітних надзвичайних органів (надзви^ чайні комісії, політвідділи МТС тощо).

20. Владу не можна замінити демократичним шляхом, воле-3 виявленням народу, бо вся виборча процедура кон*| тролюється владою і репресивними,органами, а самі вибої ри перетворені у фарс.

21. Знищення приватної власності, одержавлення економіки.!

22. Активна каральна діяльність позасудових органів (Особ-1 лива Нарада при НКВС СРСР, "двійки", "трійки" тощо)!

23. Нагнітання в країні атмосфери страху, пошуку "ворогів] народу".

------------------------------------------------------

------------------------------------------------------

НАСЛІДКИ СТАЛІНІЗМУ

1. Відбувся прискорений розвиток важкої індустрії як осно-1 ви гонки озброєнь.

2. Головний економічний пріоритет — збройні сили, які] знаходилися під контролем партії.

3. Фізично винищено мільйони людей.

Загальна кількість жертв репресій часів сталінізму ста-| новить майже 40-55 млн чол.

4. Відбувалися не просто репресії, а геноцид щодо окремим народів (наприклад, голодомор в Україні в 1932-1 1933 рр.)

5. У селянина було відібрано землю, знищено в ньому по* чуття власника і перетворено на кріпака. Проти селян І була розв'язана громадянська війна.

6. У суспільстві склався не просто "культ вождя", а обож-1 нювання тирана, авторитарний спосіб мислення, який базувався на вірі в правоту Й. Сталіна.

7. Цілі покоління людей, чимало з яких живуть і сьогодні, щ носіями тоталітарної свідомості, що проявляється в:

 

• обмеженні потреб;

• нетерпимості до іншої думки;

• постійному зверненні до минулого, де "було краще";Ц

• прихильності до сильної влади, диктатури тощо.

Знищення населення радянської Росії і СРСР протягом 1917-1953 рр.

(крім військових втрат 1939-1945 рр.) (за Р. Медведсвим)

1. Громадянська війна і голод у Поволжі 1918-1922 рр. — до 5 млн чол.

2. Політичні репресії 20-х років — десятки тисяч.

3. Примусова колективізація та розкуркулення після 1929 р. — 10-14 млн чол.

4. Український голодомор — 6-7 млн чол.

5. Великий терор 1934-1939 рр. — 10 млн чол.

6. Розстріли і страти 1937-1939 рр. — 1 млн чол.

7. Депортації із Західної України, прибалтійських дер­жав — 2 млн осіб.

8. Іноземні військовополонені: поляки, фіни, німці, руму­ни, японці — 1 млн чол.

9. Депортації до ГУЛАГів у 1930-1945 рр. — 7 млн чол.

 

10. Депортації народів: поволзьких німців, чеченців, інгу­шів, кримських татар та ін. — 1 млн чол.

11. Післявоєнна перевірка репатрійованих і жителів окупо­ваних німцями територій — 5-6 млн чол.

Отже, знищено майже 50-55 млн осіб.

У 30-х рр. фашистські та профашистські режими прийшли до влади в 17 із 27 європейських держав.

Диктатори післявоєнної Європи

(1917-1939 рр.)

 

Країни	Час існування	Диктатор	Головні риси
/	2	3	4
Радянська Росія (СРСР)	25.10(7.11) 1917-1953 р.	В. І. Ленін ідо 1924 р.), И. Сталін (до 1953 р.)	Більшовицький переворот. Ста­лінізм. Терор.
Угорщина	1919-1944 рр.	Адмірал Хорті	Авторитарний режим.
Італія	1922-1943 рр.	Беніто Муссоліні	Фашистський переворот. Диктатура.

 

8!

			Продовжещ
/		і	4
Болгарія	1923-1944 рр.	О. Цанков	Військовий пере, ворот. Авторщ тарний режимЯ 3 1934 р.—1 диктатура царя Бориса II. і
Іспанія	1936-1975 рр.	Генерал Ф. Франко	Військовий фа­шизм, тоталітар-ний режим, 1 терор.
Туреччина	1923-1938 рр.	Мустафа Кемаль-паша (Ататюрк)	Особиста диктатура. 1 Однопартійні національна 1 держава.
Португалія	1926-1975 рр.	А. Салазар	Авторитарний режим. Воєнна диктатура. І
Югославія	1929-1941 рр.	Король Олександр	Монархічна 1 диктатура. 1
Румунія	1930-1941 рр.	Король Кароль II	Монархічна І диктатура. ]
Німеччина	1933-1945 рр.	Адольф Гітлер	Фашистська 1 диктатура, і Терор.
Австрія	1933-1945 рр.	Дольфус	Диктатура | напівфашистснИ кого ВітчизняИ ного фронту-Я
Естонія	1934-1940 рр.	Константан Пец	Авторитарний режим.
Латвія	1934-1940 рр.	Карл Ульманіс	Авторитарний режим.

Закінчення

 

І		3	4
Греція	1935-1941 рр.	Генерал Й. Кондиліс Генерал Метаксас	Авторитарний військово-монархічний режим.
Албанія	1925-1940 рр.	Ахмед Зогу (з 1928 р. король)	Авторитарний режим — спо­чатку президент­ський, а потім монархічний.
Литва	1929-1940 рр.	А. Сметана	Націоналістична однопартійна держава.
Польща	1926-1939 рр.	Юзеф Пілсудський.	Диктаторський режим "санації".

РОСІЯ — СРСР РОСІЙСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ 1917 р.

Причини революції:

1. Аграрне питання продовжувало залишатися гострим і не-вирішеним: існувало поміщицьке землеволодіння, малозе­мелля і безземелля значної частини селян.

2. Погіршення життя народу внаслідок економічної розрухи, викликаної Першою світовою війною, яка загострила всі суперечності в Російській імперії.

3. Важкі умови життя і праці робітників, відсутність робітни­чого законодавства.

4. Суперечності між потребами соціально-економічного роз­витку Росії та дуже застарілою суспільно-політичною системою (самодержавством).

5. Продовжував існувати тяжкий національний гніт, жорсто­ке визискування населення національних окраїн.

6. Обмеженість політичних прав і свобод громадян.

7. Незадоволення існуючим режимом різних верств населен­ня (робітників, селян, частини буржуазії і дворянства, ін­телігенції).

8. Втрата авторитету й послаблення царизму у зв'язку з Пер­шою світовою війною, незадоволення політикою царя Миколи II.

 

І 25

В Росії склалася загальнонаціональна криза:

невдовоЛена інтелігенція,

розчаровані конституціалісти,

розгублені урядовці,

безправні робітники,

пригноблені безземельні селяни,

солдати без надії "ні на життя, ні на перемогу". Характер революції: демократична. Завдання революції:

1. Повалення царської монархії і перехід до парламентської демократії, встановлення демократичної республіки.

2. Ліквідація поміщицького землеволодіння і перерозподіл землі, докорінна зміна умов життя селян.

3. Демократизація суспільно-політичного життя.

4. Проголошення політичних прав і свобод громадян.

5. Вирішення національного питання.

6. Встановлення 8-годинного робочого дня, мінімальних роз­мірів зарплат, пенсій, необхідного соціального захисту. І

Особливості революції:

1. Головним питанням революції 1905-1907 рр. було аграрне, а революції 1917р. — політичні: влада і війна.

2. В ході революції виникло двовладдя — Тимчасовий уряд і ради.

Рушійні сили революції: робітники, селяни, інтелігенція.

ПАДІННЯ МОНАРХИ -

Для Росії Перша світова війна стала важливим чинником Лютневої революції 1917р. Військові поразки, великі втрати и армії, розвал народного господарства, голод у промислових центрах — все це загострило соціально-економічні і політичні відносини в Росії. Весь тягар війни ліг на плечі робітників і се­лян, що привело до антивоєнних настроїв серед селян, солда­тів і матросів.

23 лютого (8 березня) 1917 р. Робітники Петрограда почали страйк проти нестачі продуктів, який супроводжувався масовими мітингами і демонстраціями. Страйкувало] 50 підприємств (130 тис. робітників).

24 лютого 1917 р. В Петербурзі припинили роботу і вийшли, на вулицю 200 тис. чоловік.

лютого 1917 р. Страйк охоплював 306 тис. учасників. Страйки і демонстрації переросли в загальнополітичний страйк під гаслами: "Хліба!", "Геть війну!", "Геть ца­ризм!". Страйкарі вимагали миру, хліба, землі і свободи. 27 лютого 1917 р. Збройне повстання в Петрограді. На бік революції перейшли солдати Петроградського гарнізону (60 тис. військовослужбовців). Мітинги протесту, де­монстрації поширилися в ці дні по всій країні. Цар розпустив Державну думу, але депутати створили Тимчасовий комітет на чолі з Родзянком (голова 4-ї Дер­жавної думи, октябрист).