Військові видатки. Прямі військові видатки воюючих держав у 10 разів перевищили вартість усіх воєн за попередні 120 років.

Матеріальні втрати:

• На тій території, де велись воєнні дії (Франції, Бельгії, Росії та ін.), в руїнах лежали міста, села, дороги, мости, залізниці.

• Країни втратили значний процент національного ба­гатства:

Росія — 60%,

Австро-Угорщина — 41%, Німеччина — 33%, Франція —31%, Велика Британія — 15%.

• Загальні збитки сторін становили 180,5 млрд доларів.

• Лише Японія і США примножили свої прибутки, бо не брали активної участі у війні і на їхній території не ве­лись бойові дії.

Зміна розстановки сил на міжнародній арені:

• Зросла роль Сполучених Штатів, які з боржника євро­пейських країн перетворилися на її кредитора.

• Значно зросла економічна могутність США. Національне багатство США у 1914 р. становило 192 млрд доларів, а в 1920 р. — 489 млрд доларів.

• США створили могутню армію і флот.

• Посилився вплив Японії на Далекому Сході.

• Послабились позиції Великої Британії та Франції внас­лідок зростання впливу США та Японії.

• Почала занепадати колоніальна могутність європей­ських держав.

Політичні наслідки:

1. Розпалися Німецька, Австро-Угорська, Османська, Росій­ська імперії.

2. Утворилися нові держави:

Польща, Литва, Латвія, Естонія, Фінляндія, Чехо-Словач-чина, Австрія, Угорщина, Королівство сербів, хорватів і словенців (Югославія).

3. На початку війни у Європі було 19 монархій і три республі­ки, а наприкінці — 14 монархій і 16 республік.

4. Після війни у Європі до влади приходили диктатори: ко­муністи, фашисти, радикали, реакціонери, ліві авторита­рне™ (Пілсудський), антимонархісти, праві мілітаристи (Франко), клерикали (отець Тісо в Словаччині). Усі вони виступали проти демократії.

Відбулося загострення внутрішньополітичної ситуації:

1. Загострилася ситуація в багатьох воюючих країнах, особ­ливо в Німеччині та Росії.

2. У лютому 1915 р. в Німеччині було введено карткову систему.

3. У багатьох країнах вводилася обов'язкова трудова повин­ність.

4. В Німеччині влада примушувала селян здавати весь уро­жай.

5. У всіх воюючих країнах скоротився випуск продукції пер­шої необхідності.

Зросли соціальні конфлікти:

1. В роки війни населення вдалося дб страйків, вони охопили Францію, Велику Британію, Італію, США та ін.

2. Революції відбулися в Росії, Німеччині, Угорщині, Фін­ляндії.

3. Революції вплинули на ситуацію у світі.

4. Активізувався національно-визвольний рух в Китаї, Індії, Туреччині, Афганістані, Ірані та ін.

5. Утворилися масові політичні партії, громадські організа­ції (профспілкові, релігійні та ін.).

 

зо

Тема 2. ОБЛАШТУВАННЯ ПОВОЄННОГО

ПАРИЗЬКА МИРНА КОНФЕРЕНЦІЯ

(18 січня 1919 р. — 21 січня 1920 р.) ______

18 січня 1919 р. Почала свою роботу конференція в Пари­жі, яка була скликана для узгодження умов мирних дого­ворів. В роботі конференції взяли участь представники 32 держав. На конференцію не були запрошені:

• представники переможених країн;

• радянська Росія, бо країни Антанти не визнавали її іс­нування і хотіли поділити на сфери впливу.

Усі питання узгодження текстів мирних договорів вирішу­валися в:

"Раді десятьох" — входили глави держав і міністри закор­донних справ США, Франції, Великої Британії, Японії, Італії; "Раді чотирьох" (почала діяти з 3 березня 1919 р.) — входи­ли глави урядів США, Великої Британії, Франції, Італії. "Рада чотирьох": Велика Британія — прем'єр-міністр Д. Ллойд-Джордж; США — президент В. Вільсон; Франція — прем'єр Ж. Клемансо; іноді радилися з прем'єр-міністром Італії В. Орландо. Відкрив Паризьку мирну конференцію президент Франції Р. Пуанкаре.

Головою Паризької конференції був французький пре­м'єр Ж. Клемансо.

НАМІРИ ГОЛОВНИХ ДЕРЖАВ-ПЕРЕМОЖНИЦЬ НА КОНФЕРЕНЦІЇ США. 1. Мали претензії на світову гегемонію.

2. Були зацікавлені в реалізації принципу вільної тор­
гівлі та мореплавства.

3. Прагнули встановити свій політичний вплив у Європі.
Велика Британія.

1. Намагалася закріпити досягнуте:

• першість на морях;

• контроль над більшістю німецьких колоній.

 

2. Хотіла перешкодити Франції стати лідером у Європі.

3. Була зацікавлена у збереженні Німецької держави для забезпечення рівноваги сил у Європі.

4. Прагнула відновити свою колишню могутність.

Франція. 1. Прагнула ослабити Німеччину, розчленувати її на малі держави.

2. Приєднати Саарський вугільний басейн.

3. Повернути Ельзас і Лотарингію.

4. Захопити значну частину турецьких і німецьких

колоній.

5. Встановити своє панівне становище у Європі.
Італія. Домагалася територій на Балканах, що входили до

складу Австро-Угорщини. Японія. 1. Прагнула захопити німецькі колонії на Далекому Сході. 2. Вимагала передати їй Шаньдун.

"14 ПУНКТІВ" В. ВІЛЬСОНА — АМЕРИКАНСЬКА ПРОГРАМА МИРНОГО ВРЕГУЛЮВАННЯ

Те, якими повинні бути принципи міжнародних відносин, американський президент В. Вільсон висловив у "14 пунк­тах", які були оприлюднені ще 8 січня 1918 р.

"14 пунктів" В. Вільсона визначали хід Паризької конфе­ренції і були спрямовані на встановлення миру в Європі:

1. Відмова від таємної дипломатії.

2. Мир без анексій.

3. Свобода мореплавства і торгівлі.

4. Необхідність скорочення озброєнь і встановлення гаран­тій для забезпечення роззброєння.

5. Справедливе врегулювання колоніальних проблем.

6. Визнання прав людей на самовизначення.

7. Визволення і відновлення Бельгії.

8. Повернення Франції Ельзасу і Лотарингії, відновлення окупованих районів Франції.

9. Встановлення кордонів Італії.

 

10. Автономія народів Австро-Угорщини.

11. Визволення від німецької окупації територій Румунії, Сербії, Чорногорії.

12. Автономія для народів, що входили до складу Осман­ської імперії.

13. Створення незалежної Польщі.

14. Створення Ліги Націй.

Висновок: "14 пунктів" В. Вільсона були спрямовані на:

• запобігання світовій війні;

• створення вільного демократичного ладу.

 

НАСЛІДКИ ПАРИЗЬКОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ

1. Були остаточно підбиті підсумки Першої світової війни.

2. Підписано п'ять договорів (з Німеччиною, Австрією, Угорщиною, Туреччиною, Болгарією).

3. Докорінних змін зазнали кордони європейських держав.

4. Десять нових держав отримали міжнародне визнання.

ВЕРСАЛЬСЬКИЙ ДОГОВІР З НІМЕЧЧИНОЮ (28 червня 1919 р.)

Набув чинності 10 січня 1920 р. після ратифікації його Німеч­чиною й чотирма союзними державами — Великою Брита­нією, Францією, Італією, Японією. Складався з 440 статей і одного протоколу. В договорі узгоджувалися такі питання.

Територіальні.

• Ельзас і Лотарингія поверталися Франції.

• Саарський вугільний басейн передавався Франції під контролем Ліги Націй.

• Польщі поверталися частина Верхньої Сілезії (По­знань), райони Західної і Східної Пруссії та Померанії.

• Місто Гданськ проголошувалося "вільним містом" під управлінням Ліги Націй.

• Німеччина позбавлялася своїх колоній, які пізніше були поділені між державами-переможцями.

• Частина німецьких територій відходила до Бельгії (Ейпен, Мальмеді), Данії та Литви (північна Морене, частина Шлезвігу).

Військові.

• Німеччині заборонялося мати армію, яка перевищува­ла б 100 тис. чол. (4 тис. офіцерів).

• Німеччині заборонялося мати важку артилерію, тан­ки, військову авіацію, підводний флот, великі надвод-. ні кораблі.

• Генеральний штаб німецької армії підлягав розпуску.

• Відмінено загальну військову повинність, армія мала комплектуватися на добровільних засадах.

• Рейнська зона — територія, що належала Німеччині на лівому березі Рейну, і смуга завширшки 50 км на його правому березі — оголошувалася демілітаризованою.

Фінансово-економічиі.

• Німеччина повинна була передати союзникам золото і коштовності, які вона отримала в ході війни від інших держав (у тому числі від Росії).

• Державам-переможцям Німеччина повинна була ви­плачувати значну суму репарацій. Не вдалося встано­вити суму репарацій. Лише у 1921 р. на Лондонській конференції була встановлена сума репарацій у 132 млрд золотих марок. Франція мала отримати 52%, Велика Британія — 22%, Італія — 10% загальної суми.

Репарації — вид матеріальної відповідальності держави-аг-ресора, що полягав у відшкодуванні за мирним догово­ром збитків, завданих державам, що зазнали нападу.