Органи державної влади за Конституцією 1938 Р.

Король (Кароль II)

його руках — вся повнота влади. Не несе ніякої відповідальності

за свою діяльність.

Спирався на військових.

Заборонив політичні партії

і профспілки. Ліквідував опозицію (як ліву,

так і праву). Ліквідував політичні свободи.

Парламент

Тепер дорадчий орган при Каролі II, який згодом був розпущений.

 

Парламент

Законодавча влада. Складався з двох палат.

Сенат

Палата (збори) депутатів

 

Сенат

Палата (збори) депутатів

Виборці

Виборці

Загальне виборче право

До 1926 р. депутати обиралися на основі загальних і пропор­ційних виборів, із 1926 р. — за новим виборчим законом. Тепер депутати обиралися за мажоритарною системою. Враховувався ценз осілості. Не мали виборчих прав:

• жінки;

• деякі національні меншини (цигани);

• особи без постійних занять;

• службовці.

Режим особистої влади Кароля II весь час посилюється. Цей режим він законодавчо закріпив у-конституції 1938 р.

Ним була встановлена королівська диктатура фашистсь­кого типу.

Висновки:

1. Кароль II встановив диктатуру, одержавши підтримку
фінансового капіталу. Цей режим одержав назву "мо-
нархо-фашистський".

2. Він не мав масової соціальної бази.

3. Не зумів воєдино згуртувати всі фашистські угрупован­
ня, які боролися за владу.

4. Режим Кароля II був слабким.

 

ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ

1. У 20-х — на початку 30-х рр. Румунія орієнтувалася на
країни Антанти, в першу чергу на Францію:

• 1920-1921 рр. Був створений військово-політичний
блок — Мала Антанта (Чехо-Словаччина, Румунія,
Югославія) під егідою Франції.

Мета цього союзу:

закріпити створення Версальською системою кор­донів; зберегти здобуті території.

• 1934 р. В Афінах був створений союз Румунії, Греції,
Туреччини і Югославії — Балканська Антанта під егі­
дою Франції.

Ці союзи виявилися нетривалими і суперечливими.

2. Наприкінці 30-х рр. Румунія пішла на зближення з Німеч­
чиною, щоб мати підтримку в протидії Угорщині, яка за­
зіхала на Трансільванію. Але Німеччина в цьому питан­
ні підтримала Угорщину. За рішенням "віденського
арбітражу" Румунія повинна була передати Північну
Трансільванію Угорщині.

3. 1939 р. Румунія і Німеччина підписали договір про зміц­
нення економічних відносин.

4. Серпень 1939 р. За радянсько-німецьким договором Ні­
меччина визнала права СРСР на Бессарабію.

5. Червень 1940 р. Уряд вимагав від Румунії виведення
військ із Бессарабії, а також із тієї частини Північної Бу­
ковини, де проживало українське населення. Не маючи
підтримки Німеччини, уряд Румунії віддав наказ своїм
військам залишити вказані в ультиматумі території.

Й. Антонеску встановив у країні профашистську військову диктатуру. Він надав представникам "Залізної гвардії" важливі по-сади в уряді. Скасував конституцію, всі громадянські права і свобо­ди, розпочав терор проти опозиції.

Причини встановлення диктатури Й. Антонеску:

1. Незадоволення різних верств населення територіальними
втратами Румунії.

2. Прагнення "сильної влади", яка була б здатна навести по­
рядок у країні.

Й. Антонеску встановив тісні зв'язки з Німеччиною.

Жовтень 1940 р. Німецькі війська були введені в Румунію. Німеччина встановила контроль над румунською проми­словістю.

Значні військові сили знаходилися в районі нафтових про­мислів.

24 листопада 1940 р. Румунія приєдналася до Троїстого пакту (Німеччина, Італія, Японія). Економіка Румунії була під­порядкована стратегічним інтересам Німеччини. Румунія постачала Німеччині продовольство, нафту, сировину. Почалася мілітаризація економіки.

6 квітня 1941 р. Румунія вступила у Другу світову війну на боці Німеччини.

22 червня 1941 р. Напад Німеччини на СРСР. Румунія захопила Бессарабію й Одесу.

Серпень 1944 р. Повалено уряд Й. Антонеску антифашистсь­кими силами країни. У 1946 р. Й. Антонеску був страче­ний за вироком народного трибуналу.

 

РЕЖИМ Й. АНТОНЕСКУ (1882-1946)

Воєнно-фашистський диктатор Румунії у 1940-1944 рр., професій­ний військовий, маршал. Учасник придушення селянського повстання 1907 р., інтервенції проти Угорської радянської республіки у 1919 р.

1933 р. — начальник генерального штабу румунської армії.

1937-1938 рр. — міністр оборони.

1940 р. В Румунії виникло загальне незадоволення внутрішньою і зо­внішньою політикою Кароля II. Щоб якось придушити народний рух і зміцнити монархію, король доручив генералу Йону Антонеску форму­вати новий уряд. Й. Антонеску поставив вимогу королю — зректися престолу, що був змушений зробити Кароль II, виїхавши за кордон.

Висновки:

1. За правління Й. Антонеску в країні проводився масовий терор. Румунію було перетворено на величезну в'яз­ницю. У вересні 1940 р. в Румунії налічувалося 35 конц­таборів.

2. Країна перетворилася на плацдарм гітлерівської агресії
на Балканах і проти СРСР.

3. Економіку Румунії було повністю підпорядковано стра­
тегічним інтересам Німеччини. Румунія постачала Ні­
меччині продукти харчування, сировину і нафту.

 

БОЛГАРІЯ

СТАНОВИЩЕ КРАЇНИ ПІСЛЯ

ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ З 1915 р. Болгарія воювала на боці Центральних держав.

1. Болгарія за Нейїським мирним договором 1919 р. втра­
тила значну кількість своїх територій на користь Руму­
нії, Югославії, Греції (всього 11 тис. кв. км).

2. Перша світова війна завдала великих втрат економіці

Болгарії.

3. Військові втрати Болгарії становили 87 тис. 500 осіб. За­
галом у роки війни загинуло майже 150 тис. болгар.

4. Великі руйнування в країні.

5. Скоротилися посівні площі на 25-30%, значно знизилося
сільськогосподарське виробництво, що призвело до па­
діння життєвого рівня людей.

 

6. Зростали податки, бо зросли затрати на ведення війни.

7. Зросли ціни на товари першої необхідності та спекуляція
товарами.

8. В країні почалася економічна криза, інфляція.

9. Болгарія відстала як аграрна країна:

 

• вона відстала в індустріальному розвитку;

• сільське господарство традиційно залишалося важли­
вою галуззю економіки Болгарії; воно характеризува­
лося низьким рівнем технічного оснащення, викори­
станням примітивних знарядь праці, низькими уро­
жаями;

• більшість селян Болгарії були малоземельними.

10. Занепали такі галузі промисловості, як видобуток вугіл­
ля, руд, залізничний і морський транспорт, засоби зв'язку.

11. Посилилася економічна залежність Болгарії від високо-
розвинених держав Європи.

12. Великий вплив у країні мав іноземний капітал.

13. Великі економічні труднощі спричинили соціальну на­
пруженість у Болгарії.

ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО

РОЗВИТКУ БОЛГАРІЇ у 20-30-х рр.

1. На виборах до Народних зборів у серпні 1919 р. переміг Болгарський хліборобський народний союз (БХНС) і його керівник Олександр Стамболійський очолив новий уряд Болгарії. Були здійснені спроби провести соціально-економічні реформи:

І • прийнято Закон про загальну трудову повинність для всіх громадян з метою ліквідації господарської розрухи в країні;

• запроваджено монополію держави на торгівлю зерном;

• зменшено поземельний податок;

• розпочалася аграрна реформа, яка мала на меті обме­
жити максимум землеволодіння в ЗО га, а решту земель
віддати в державну власність і розподілити між малозе­
мельними і безземельними селянами, плату за яку мож­
на було вносити протягом 20 років;

• було зменшено податки на зерно і худобу;

• планувалося ввести прогресивно-прибуткове оподатку­
вання;

• обмежити спекуляцію;

• ввести податки на прибутки товариств (торговельні і
промислові підприємства, банки тощо).

Висновки:

1) не всі реформи О. Стамболійського було втілено в
життя;

2) до 1923 р. землю отримало 75 тис. селянських госпо­
дарств.

2. У 1924-1925 рр. в Болгарії відбулася стабілізація економіки:

• збільшилися посівні площі;

• зросло технічне оснащення сільського господарства;

• уряд О. Цанкова проводив політику протекціонізму,
що стимулювало промислове виробництво.

Протекціонізм (від лат. —- захист) — система економічних за­ходів держави, спрямованих на захист національної про­мисловості й сільського господарства від іноземної конку­ренції.

Розвивалася лише легка і харчова промисловість (тютюнова, текстильна, шкіряно-взуттєва);

• Франція, США, Велика Британія надавали значні пози­
ки, що посилило залежність болгарської економіки від
іноземного капіталу;

• ремісники одержали значні податкові пільги, що спри­
яло пожвавленню розвитку дрібного підприємництва.

3. Світова економічна криза 1929-1933 рр. призвела до тяж­
ких потрясінь у всіх сферах життя:

• згорталося промислове виробництво;

• зростало масове безробіття;

• погіршилися грошові та кредитні відносини;

• відбувалося розорення селянських господарств.

Не маючи коштів, щоб сплачувати численні податки і борги, селяни були змушені продавати свої ділянки землі:

• значно зросла інфляція;

• різко знизився життєвий рівень населення;

• дрібні банки розорялися, а новостворений банк "Бол­
гарський кредит" фінансував лише великі банки, ря­
туючи їх від банкрутства.

4. Напередодні Другої світової війни:

• економіка Болгарії потрапила під вплив німецьких мо­
нополій;

• здійснювалася мілітаризація економіки;

• Болгарія мала великі зовнішні борги.

Висновок: економічна відсталість, гострі соціальні та націо­нальні суперечності спричинили слабкість Болгарії і хит­кість її позицій на міжнародній арені.

ОСОБЛИВОСТІ ПОЛІТИЧНОГО РОЗВИТКУ

БОЛГАРІЇ у 20-30-х рр.

Під час Першої світової війни Болгарія входила до Четвер­ного союзу (Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія, Туреч­чина) і воювала на боці Німеччини (з 1915 р.). 29 вересня 1918 р. Болгарія підписала в Салоніках перемир'я з країнами Антанти і була окупована військами держав-пе-реможниць.

Післявоєнні кордони Болгарії, що склалися за Нейїським мирним договором від 27 листопада 1919 р.:

• Болгарія втратила Західну Фракію, яку передала Греції;

• позбавлялася виходу до Егейського моря;

• Південна Добруджа залишалася в складі Румунії;

• частину Македонії було передано Королівству сербів,
хорватів і словенців.

Згідно з цим договором Болгарії заборонялося мати армію чисельністю понад 20 тис. чол.; протягом 37 років Болгарія повинна була сплачувати країнам-переможцям репарації на суму 2,25 млрд золотих франків.

Болгарія — конституційна монархія, в якій у 20-30-х рр склався монархо-фашистський режим.

Царем Болгарії з 1918 по 1943 р. був Борис III (1894-1943).

Провідними партіями в Болгарії були:

Соціал-демократична партія, Болгарський хліборобський народний союз (БХНС), Прогресивно-ліберальна партія, Болгарська комуністична партія (БКП), Народна партія та ін.

Серпень 1919 р. Перші післявоєнні парламентські вибори в Болгарії. Був створений коаліційний уряд, очолений О. Стамболійським (лідером БХНС). Внаслідок важкого соціально-економічного становища, яке склалося після Першої світової війни, в країні спостері­галася політична нестабільність, розгорнулися страйки, де­монстрації протесту. Щоб стабілізувати ситуацію в країні, уряд О. Стамболійського:

• запровадив надзвичайний стан;

• здійснив низку соціально-економічних реформ;

• у березні 1920 р. було проведено дострокові вибори до
Народних зборів. Було сформовано однопартійний
уряд з хліборобського народного союзу, який отримав
велику підтримку селян.

ОПОЗИЦІЯ ДО УРЯДУ О. СТАМБОЛІЙСЬКОГО Опозиція була лівого і правого спрямування:

1. 1922 р. виникла опозиція з правих партій, які об'єдналися в
"Конституційний блок". Вони прагнули відновити "зне­
важені конституційні права і свободи".

2. Опозиція з профашистських організацій (найвпливові-
ша — "Народна змова"), які прагнули встановити автори­
тарний режим. Завдяки зусиллям "Народної змови" праві
партії і створили "Конституційний блок".

3. Із лівих радикальних (комуністичних) прихильників, які
найбільше дестабілізували ситуацію в країні (організову­
вали страйки і демонстрації протесту, закликали до зброй­
ного повстання).

4. Із частини офіцерів, які утворили Військову лігу (1919 р.).
У ніч з 8 на 9-те червня 1923 р. Військовий переворот.

Уряд О. Стамболійського було заарештовано. До влади прийшли профашистські сили на чолі з лідером "Народної змови" Олександром Цанковим. Головні поса­ди в уряді отримали військові.

Фашистському військовому перевороту сприяв цар Борис III.

 

ОЛЕКСАНДР ЦАНКОВ

(1879-1959)

Організатор фашистського перевороту 1923 р. У 1923-1926 рр. — прем'єр-міністр Болгарії. У 1932 р. заснував фашистську партію. Проводив пронімецьку політику. В 1944 р. втік за кордон.

Вересень 1923 р. Невдала спроба комуністів Болгарії підняти народ на збройне повстання проти військової диктатури Повстання було придушено внаслідок відсутності єдності в партійних рядах і підтримки народу. В країні почалися ре­пресії і терор, жертвами якого стало близько 20 тис. осіб.

1926 р. Уряд О. Цанкова згодом втратив соціальну опору і по­пулярність серед народу і був змушений піти у відставку.

1926 р. При владі новий уряд "Демократичної змови", який очолив А. Ляпчев. Його дії:

• проголосив програму відновлення спокою в країні;

• затвердив програму відновлення демократичних прав і
свобод;

• оголосив амністію;

• дозволив діяльність різних суспільно-політичних орга­
нізацій.

Червень 1931 р. На виборах до Народних зборів перемогу над "Демократичною змовою" отримала опозиція. Був сформо­ваний уряд Народного блоку (діяв у 1931-1934 рр.). Проте уряд діяв нерішуче, не здійснив обіцяної напередодні виборів демократизації країни. Почалися суперечності між партіями Народного блоку. В країні набирала силу фашист­ська партія О. Цанкова ''Національно-соціальний рух" (НСР).

19 травня 1934 р. В країні здійснено державний переворот. Був створений військово-фашистський уряд К. Георгієва. Його дії:

• скасував конституцію;

• розпустив Народні збори;

• заборонив усі політичні партії і профспілки;

• нормалізував відносини з Югославією та почав зближу­
ватися з Великою Британією і Францією, що викликало
протидію профашистських сил;

• прагнув обмежити вплив царя Бориса III.

Цар Борис III згуртував своїх прихильників, спираючись на мо­нархічно налаштованих офіцерів, домігся повалення уряду К. Ге­оргієва (1935 р.) і наприкінці 30-х років зосередив усю повноту влади у своїх руках. В країні встановилася монархо-фашистськз диктатура царя Бориса Ш, яка почала орієнтуватися на Німеччину-

Висновки:

1. Внутрішня політична нестабільність спричинила хит­
кість позиції Болгарії на міжнародній арені.

2. Правлячі кола Болгарії виявилися нездатними стабілізу­
вати ситуацію в країні, яка призвела до військових пере­
воротів (1923, 1934 р.) і встановлення монархо-фа-
шистського режиму.

3. Болгарія напередодні Другої світової війни пішла на
зближення і співробітництво з фашистською Німеч­
чиною.

ЮГОСЛАВІЯ

УТВОРЕННЯ КОРОЛІВСТВА СЕРБІВ, ХОРВАТІВ І СЛОВЕНЦІВ

Напередодні Першої світової війни:

• Сербія і Чорногорія були незалежними державами і
воювали на боці Антанти;

• Хорватія, Боснія і Герцеговина, Словенія та ін. входили
до складу Австро-Угорщини.

Серпень 1918 р. Партії Словенії створили Народну раду.

5 жовтня 1918 р. Було утворено Народне віче Хорватії, яке

представляло інтереси всіх південнослов'янських земель.

6 жовтня 1918 р. Це віче було перейменовано на Народне віче

словенців, хорватів і сербів і мало на меті проголосити не­залежність південних слов'ян. До його складу ввійшли представники всіх провідних партій.

29 жовтня 1918 р. У Загребі було скликано Народне віче сло­венців, хорватів і сербів, яке оголосило про вихід з Авст­ро-Угорщини й утворення незалежної Держави словенців, хорватів і сербів.

Причини слабкості Держави словенців, хорватів і сербів:

1. Не отримала офіційного міжнародного визнання.

2. Важке становище у зв'язку з воєнними діями.

3. Були територіальні претензії з боку Італії.

4. Нова держава була нездатна:

 

• організувати керівництво державою;

• провести соціально-економічні перетворення;

• здійснити аграрну реформу.

5. Змушена була піти на союз із Сербією.

 

Сербія прагнула під своєю зверхністю об'єднати всі пів­деннослов'янські народи, тому представники радикальних партій Сербії, королівського двору активно пропагували цю ідею.

1 грудня 1918 р. Між Державою словенців, хорватів і сербів та Сербією була підписана угода про створення єдиної держави — Королівства сербів, хорватів і словенців, до складу якого ввійшли:

Сербія, Словенія, Хорватія, Боснія, Герцеговина, Далмація, Чорногорія, частина Македонії.

Королівство сербів, хорватів і словенців — конституційна монархія на чолі з сербською династією Карагеоргієвичів. Це унітарна держава.

Унітарна держава — держава, що не має у своєму складі са­мостійних державних утворень.

Після Другої світової війни ці території (крім Трієсти) знову відійшли до Югославії (так називалося Королівство сербів, хорватів і словенців з 1929 р.).

Югославія погодилася визнати незалежність м. Фіуме (Рієка), але у 1924 р. Італія завоювала це вільне місто, що значно послабило зовнішньополітичні позиції Югославії.

Лютий 1919 р. У Королівстві сербів, хорватів і словенців роз­почалася аграрна реформа:

• було обмежено поміщицьке землеволодіння;

• поміщикам виплачувалася компенсація за відібрані
землі протягом 20 років;

• створено великий прошарок середнього селянства.

1921 р. Королівство сербів, хорватів і словенців увійшло до Малої Антанти (Югославія, Румунія, Чехо-Словаччина), що діяла під егідою Франції.

1927 р. Югославія уклала союзний договір з Францією.

 

ВИЗНАЧЕННЯ КОРДОНІВ КОРОЛІВСТВА СЕРБІВ, ХОРВАТІВ І СЛОВЕНЦІВ

Кордони королівства були визначені системою міжнародних договорів:

1. За Нейїським договором з Болгарією (27 листопада 1919 р.)
частина території Болгарії відійшла до Королівства сер­
бів, хорватів і словенців:

• македонський район Струмилиці;

• декілька міст.

2. За Тріанонським договором з Угорщиною (4 червня 1920 р.)
королівству передавалися:

• королівство хорватів і словенців;

• західна частина Банату.

3. За Сен-Жерменським договором з Австрією (10 вересня
1919 р.) королівство одержало:

• Боснію і Герцеговину;

• частину герцогства Корніольського;

• Південну Штирію.

4. За Раппальським договором з Італією (1920 р.) до Італії ві­
дійшли:

• вся Істрія;

• острови поблизу Далмації;

• деякі інші території.

Висновки:

1. Королівство сербів, хорватів і словенців не зняло напру­
женості на Балканах.

2. Балкани залишалися одним із найнебезпечніших районів
у Європі, "пороховою бочкою Європи".

3. Югославська держава не мала ні спільної історії, ні спіль­
ної мови, ні спільної релігії.

4. Об'єднані землі не були на однаковому економічному
етапі розвитку:

 

• економічно розвинені райони — Словенія і Хорватія;

• дещо відставала від них Сербія;

• інші регіони — економічно відсталі.

 

 

КОНСТИТУЦІЯ КОРОЛІВСТВА СЕРБІВ,

ХОРВАТІВ І СЛОВЕНЦІВ

28 червня 1921 р. Було затверджено Видовданську конституцію

(прийнята в день св. Вида, у річницю битви на Косовому Полі).

Органи державного управління за Конституцією 1921 р.

 

 

Парламент — Народна Скупщина. Законодавча влада. Складався з однієї палати. Депутати обиралися на 4 роки. Право бути обраним до парламенту надавалося з ЗО-річ ного віку.

Жупани Стояли на чолі жуп (жупаній). Призначалися

королем.

НАЦІОНАЛЬНЕ ПИТАННЯ

Конституція 1921 р. узаконила унітарну державу з дис­кримінацією національних меншин. Вона надала перевагу сербам.

Територія Королівства сербів, хорватів і словенців стано­вила 248 тис. кв. км.

Населення — 12 млн осіб. 39% населення становили сер­би, які стали панівною нацією в королівстві. Урядом прово­дилася великосербська політика:

• в державному апараті, армії, поліції переважали серби;

• ігнорувалися національні інтереси інших народів;

• на територіях національних меншин не організовува­лися органи місцевого самоврядування;

• проти національних меншин велись репресії.
Найчисленнішими національними меншинами в Коро­
лівстві сербів, хорватів і словенців на 1918 р. були:

німці, угорці, албанці, румуни, турки,

Король (із сербської династії Карагеоргієвичів). Король спільно з парламентом мав законодавчу владу. Спільно з урядом йому належала виконавча влада. Особа недоторканна. Мав право проведення зовнішніх відносин Був верховним головнокомандувачем збройних сил.

південні слов'яни (словенці, македонці, хорвати, чор­ногорці). Проти унітарної держави виступали:

• хорватські федералісти,

• чорногорські автономісти.

В країні поглибилася політична криза. Проти політики сербізації активно боролася Хорватія* Видатним діячем хорватського національного руху був С. Радич.

Степан Радич (1871-1928) Лідер Хорватської республіканської селянської партії (ХРСП), що була ініціатором створення Хорватського блоку партій (1921 р.), які вимагали федеративного устрою Королівства сербів, хорватів і словенців. Розвивав теорію "селянського права" (єдність інтересів селянства, його гегемонія в політичному житті). Був смертельно поранений великосербським націоналістом.

Виборці

 

Загальне виборче право мали чоловіки з 21 року, що належали до "сербо-хорвато-словенської національності". Особи, що не належали до цієї "національності", мали право обирати до ор­ганів влади, якщо прожили в королівстві не менше 10 років.

Висновки:

1. Королівство сербів, хорватів і словенців — багатонаціо­нальна держава з різними релігіями:

• православ'ям — серби, чорногорці, македонці;

• католицизмом — хорвати, словенці;

 

• ісламом — жителі Боснії, Герцеговини і Косово.

2. Національне питання було головним у різні періоди сус­пільно-політичного життя в країні.

3. Надзвичайно напруженими були сербо-хорватські су­перечності.

4. Основу міжнаціональних суперечностей було закладено у 20-х рр., що призвело наприкінці 80-х рр. до розпаду Югославії та до жорстоких міжнаціональних і релігійних воєн.

ДЕРЖАВНИЙ ПЕРЕВОРОТ 1929 р. Причини перевороту:

1. Внутрішньополітична нестабільність:

• часта зміна урядів;

• парламентська криза внаслідок виходу з Народної Скупщини селянсько-демократичної коаліції;

• релігійні суперечності;

• антисербські виступи у Хорватії та Словенії;

• діяльність великосербських терористичних груп;

• гострі протиріччя різних частин королівства.

2. Різна зовнішньополітична орієнтація окремих регіонів
Югославії:

• Хорватія орієнтувалася на Німеччину;

• Словенія — на Австрію;

• Сербія — на Росію;

. • Боснія — на мусульманські країни. 6 січня 1929 р. Державний переворот.

В країні встановилася військово-монархічна диктатура. Всю повноту влади перебрав на себе король Александр, який:

• розпустив парламент — Народну Скупщину;

• скасував конституцію 1921 р.;

• розпустив політичні партії;

• для придушення опозиції створив Державний суд за­хисту держави.

Жовтень 1929 р. Королівство сербів, хорватів і словенців стало називатися Югославією. Було змінено кордони адміністра­тивних одиниць. Всю країну було поділено на 9 провінцій ("банів") і один столичний округ. Поділ було здійснено так, щоб у кожній адміністративній одиниці (бані) більшість становили серби. На чолі банів — бани, які призначалися королем і підпорядковувалися тільки йому.

1931 р. Була прийнята нова конституція. Югославія була про­голошена конституційною монархією. Законодавча влада здійснювалася королем і двопалатним парламентом. До виборів допускалися лише ті партії, які виступали за єд­ність держави.

1934 р. Югославія ввійшла до Балканської Антанти (Греція,
Румунія, Туреччина, Югославія) під егідою Франції. Піз­
ніше позиції Франції на Балканах були підірвані фашист­
ськими Німеччиною та Італією.

Короля Александра (прихильника союзу з Францією) було вбито хорватськими фашистами. Королем став стар­ший син Александра Петро II (йому було 11 років). Ре­гентську раду очолив принц Павло, прибічник фашист­ської Німеччини.

1935 р. Прем'єр-міністром і міністром закордонних справ
Югославії в 1935-1939 рр. був Мілан Стоядинович
(1888-1961), який проводив фашизацію країни. Щоб по­
збавити хорватських сепаратистів-католиків підтримки
ззовні, він уклав конкордат із Ватиканом, за яким католи­
цька церква отримала значні привілеї, що спричинило не­
задоволення православного населення Югославії.

Конкордат — договір між папою римським як главою като­лицької церкви і державою, який регулює правове стано­вище католицької церкви в певній державі й відношення держави з папським престолом.

1935-1941 рр. В Югославії діяла профашистська партія Юго­славії "Радикальний союз", засновником і керівником якої був М. Стоядинович.

1937 р. М. Стоядинович уклав договори з Італією "Про ней­тральність" та з Болгарією "Про вічну дружбу". Югославія визнала окупацію Ефіопії Італією.

1938 р. Югославія визнала приєднання до Німеччини Австрії ("аншлюс" Австрії).

Югославія була ініціатором припинення діяльності Малої Антанти після розчленування Чехо-Словаччини.

ДЕРЖАВНИЙ ПЕРЕВОРОТ 1941 р.

1939-1941 рр. Прем'єр-міністром Югославії був Д. Цвєткович.

25 березня 1941 р. Уряд Д. Цвєтковича приєднався до Троїсто­го пакту (Німеччина, Італія, Японія). Це спричинило знач­ний протест населення. Сили Югославії, орієнтовані на за­хідну демократію, почали підготовку до державного перевороту.

 

 

 

27 березня 1941 р. Профашистський уряд Д. Цвєтковича був повалений внаслідок державного перевороту антифаши­стських сил на чолі з генералом Д. Симовичем (1882-1962). У 1943 р. Д. Цвєткович емігрував з країни.

Березень - квітень 1941 р. Прем'єр-міністром Югославії був Душан Симович. Це був проанглійський уряд, який орієн­тувався на антифашистські держави Заходу.

5 квітня 1941 р. Було підписано договір про дружбу і ненапад

між СРСР і Югославією.

Прихід до влади антифашистських сил спричинив занепо­коєння Німеччини.

6 квітня 1941 р. Нехтуючи нормами міжнародного права, на

Югославію напали фашистські війська. Король Петр II Карагеоргієвич емігрував за кордон. Еміг­рував і югославський уряд.

Д. Симович став міністром югославського емігрантського уряду в 1941-1942 рр. Після звільнення Югославії від фа­шистів у 1945 р. Д. Симович повернувся на батьківщину. 17 квітня 1941 р. Югославія була окупована фашистською Ні­меччиною. Територію країни розділили на сфери впливу такі країни:

Італія,

Австро-Угорщина,

Болгарія,

Німеччина.

Висновки:

1. Політика компромісів і узгоджених дій з Німеччиною за­вершилася для Югославії трагедією.

2. Після одинадцяти днів боїв німці окупували величезну те риторію країни. Югославський уряд опинився у вигнанні.

Тема 6. КРАЇНИ АЗІЇ, АФРИКИ ТА ЛАТИНСЬКОЇ АМЕРИКИ

ЯПОНІЯ

НАСЛІДКИ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ ДЛЯ ЯПОНІЇ

У Першій світовій війні Японія виступила на боці Антанти.

1. У роки війни Японія здійснила низку територіальних за­гарбань у Китаї і Тихому океані.

2. Вашингтонська мирна конференція 1921-1922 рр. прого­лосила політику "відчинених дверей" і "рівних можливо­стей" для всіх країн у Китаї, що значно послабило позиції Японії.

3. Під час війни Японія значно потіснила своїх конкурентів на світовому ринку:

• з 1915 по 1918 р. експорт Японії в Європу зріс на 60%,
в Азію — на 125%,

Південну Америку — на 60%, Африку — на 102%;

• перевага експорту над імпортом за роки війни станови­ла 1400 млн ієн;

• золотий запас країни зріс з 350 млн ієн у 1914 р. до 2 млрд ієну 1919 р.;

• Японія надала позики Англії, Франції, Росії (до жовтня 1917 р.) на суму 500 млн ієн.

4. У перші роки війни економіка Японії розвивалася досить
динамічно:

• збільшився валовий національний продукт;

• зріс експорт промислової продукції в країни Півден-но-Східної Азії;

• зміцніли позиції японського капіталу в Китаї, Кореї та інших країнах;

• в банківській справі домінувала "велика п'ятірка" — концерни "Ясуда", "МіцуГ, "Мщубісі", "Сумітомо", "Дайіті".

 

5. Проте повільно Японія починає втрачати свої позиції на зовнішніх ринках у зв'язку з проникненням на Схід євро­пейських і американських товарів.

6. Перша світова війна призвела до погіршення становища, бідності народних мас:

 

• зросли податки;

• виросли ціни на предмети першої необхідності;

• погіршилися умови праці.

 

7. Ускладнилося внутрішньополітичне становище Японії:

• серпень - вересень 1918 р. Відбулися "рисові бунти" — стихійні виступи населення Японії проти зростання цін на основні продукти харчування, що охопили понад 100 млн осіб;

• 1919 р. Відбулися багатотисячні страйки робітників. Робітники почали створювати профспілки (їх нарахо­вувалося понад 100);

• 1919 р. В Кореї (колонії Японії) вибухнуло антияпон-ське повстання;

• посилилася боротьба селянства, більшість якого була малоземельна і безземельна.

У 1917 р. селянських заворушень було 6, у 1922 р.— З тисячі.

8. 1920-1921 рр. Японію не обійшла світова економічна криза:

• відбулося значне падіння виробництва:
у суднобудуванні — на 88,2%,

у рудній промисловості — на 48%,

машинобудуванні — на 55,9%;

експорт знизився на 40%, імпорт — на 30%;

• масове безробіття (на кінець 1921 р. армія безробітних нараховувала 1 млн 263 тис. осіб);

• різке падіння цін, особливо на шовк-сирець — основ­ний японський експортний товар;

• криза охопила банківську сферу, що призвело до бан­крутства багатьох банків;

• знизився життєвий рівень народних мас;

• посилився робітничий рух (відбувалися страйки робіт­ників металургійних, суднобудівних заводів).

9. Уряд Харі зробив спроби вивести країну з економічних і
політичних труднощів шляхом проведення поверхових ре­
форм:

• 1919 р. прийняв Закон про зниження майнового вибор­чого цензу з 10 до 3 ієн річного прибуткового податку, що призвело до збільшення числа виборців з 1 до 3 млн осіб;

• було проведено реорганізацію колоніальної адміністра­ції в Кореї і на Тайвані;

• намагався позбавити впливу олігархів і зміцнити роль політичних партій у суспільному житті.

Висновки:

1. Після Першої світової війни посилилися політичні пози­ції японської буржуазії, про що свідчить прихід до влади уряду Харі (був при владі у 1918-1921 рр.), який був тісно пов'язаний з монополіями.

2. Незважаючи на несприятливу внутрішньополітичну і зо­внішньополітичну ситуацію, уряду Харі вдалося стабілі­зувати економіку, дещо демократизувати суспільство.

3. 1 вересня 1923 р. в Японії відбувся сильний землетрус, який забрав життя 150 тис. осіб. Матеріальні збитки від землетрусу становили 5,5 млрд золотих ієн.

Уряд використав важке становище в країні для посилен­ня репресій проти революційних організацій. Після зем­летрусу в Японії був запроваджений надзвичайний стан.

4. У 20-х рр. активізували свою діяльність проміліта­
ристські, націоналістичні сили.

МІЛІТАРИЗАЦІЯ КРАЇНИ

1. Після Першої світової війни Японія утвердила за собою статус провідної держави Тихоокеанського регіону.

2. Японія мала значну військово-морську перевагу на Дале­кому Сході і проводила агресивну зовнішню політику:

 

• у 1918-1922 рр. вона брала участь в інтервенції проти радянської Росії на Далекому Сході;

• активізувала експансію в Китай;

• намагалася поставити під свій вплив Монголію.

3. В Японії великий вплив мали радикально-шовіністичні
кола, які виступали:

• за відродження "духу самурайства";

• за повернення до агресивної зовнішньої політики;

• проти рішень Вашингтонської конференції 1921-1922 рр., згідно з якими Японія повернула Китаю захоп­лені нею у 1914 р. території, трактуючи ці рішення як приниження національної гідності японців.

4. Угруповання "Молоді офіцери", сформоване з представ­
ників радикально налаштованих військових, робило став­
ку на силу, війну і агресію:

• у 1927 р. вони сприяли приходу до влади генерала Танаки;

• організували серію змов і політичних переворотів;

• домоглися, що зовнішня політика Японії набирала все більш агресивного характеру.

 

5. 1927 р. Прем'єр-міністр генерал Танака надіслав імперато­
рові Японії меморандум, у якому були розроблені агре­
сивні загарбницькі плани:

• захоплення Північно-Східного і Північного Китаю, Монголії;

• панування Японії в Південно-Східній Азії і в басейні Тихого океану.

Меморандум (від лат. — те, що слід пам'ятати) — один із ви­дів дипломатичного листування з викладенням поглядів уряду в якому-небудь питанні.

6. У 30-х роках економіка Японії була переведена на міліта-
ристські рейки:

• воєнні витрати забирали 70-80% бюджетних коштів;

• удосконалювалося озброєння;

• посилився ідеологічний вплив на військовослужбовців у націоналістичному дусі, в дусі відданості імператору;,]

• протягом 1930-1935 рр. збройні сили Японії збільшили- і ся з 250 до 400 тис. чол., у тому числі військово-мор-^ ський флот із 75 до 100 тис. чол.;

• швидко розвивалася військова промисловість;

• проводилася мобілізація в армію;

• у зв'язку з мілітаризацією країни зростали податки;

• понад 2 тис. фабрик і заводів виконували замовлення: військового і військово-морського міністерств;

• до 1936 р. військові замовлення зросли в декілька разів;

• з 1932 по 1936 р. військова промисловість удвічі збіль-І шила свої прибутки;

• у 1931 р. Японія почала серійний випуск важких бом­
бардувальників.

7. Значно зріс американський експорт в Японію важливих!
стратегічних матеріалів і стратегічної сировини (у 1937 р.
порівняно з 1936 р.):

• нафти — у 1,5 рази,

• залізного лому, міді — у 2,5 рази,

• чавуну і сталі — у 16 разів.

8. Японія почала здійснювати свої загарбницькі плани:

• 1931-1932 рр. Японія окупувала Маньчжурію і ство­рила маріонеткову державу — Маньчжоу-го на чолі з) бувшим імператором Китаю Пу, якого скинули під; час революції 1911р. Ліга Націй не визнала нової дер* жави;

• 1933 р. Японія на знак протесту вийшла з Ліги Націй, що розв'язало їй руки для нових загарбань;

• 1935 р. Японія направила свої війська в Монголію;

 

• 1932-1936 рр. Японія окупувала низку китайських про­вінцій;