Політичні процеси поклали початок масовим репресіям проти радянських людей.

1937-1938 рр. Терор став всеохоплюючим. Масові репресії за­стосовувалися до всіх категорій населення:

• представників партійного і державного апарату
(були знищені 98 із 139 членів і кандидатів у члени ЦК
ВКГІ(б); 1108 із 1966 делегатів XVII з'їзду партії);

• військових (репресовано: 11 заступників наркому оборони

75 із 80 членів Вищої військової ради, 14 із 16 генералів армії, 90% командирів корпусів, 35 тис. із 80 тис. офіцерів);

• працівників органів безпеки;

• інтелігенції;

• працівників освіти, науки, культури;

• робітників;

• селян;

• духовенства та ін.

В такій ситуації у грудні 1936 р. була прийнята Конституція СРСР, яка не гарантувала здійснення прав і свобод громадян, які вона декларувала, але вони перекреслювалися реальною політикою репресій сталінізму.

Висновки:

1. В СРСР остаточно утвердився тоталітарний режим, що базувався на однопартійній диктатурі й авторитарній владі Й. Сталіна.

Авторитарна влада — необмежена влада однієї особи, що зневажає закони і вимагає безумовної покори з боку різ­них суспільних сил.

2. Тоталітарний режим 30-х рр. базувався на системі насиль­
ства, ліквідації демократичних прав і свобод.

3. Масові репресії 30-х рр. — це жахливий злочин сталінсь­
кого керівництва проти власного народу.

4. За даними сучасних дослідників, загальна кількість репре­
сій сталінізму становить близько 40 млн чол.

 

ІТАЛІЯ

НАСЛІДКИ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

1. Італія після Першої світової війни опинилася у військо­
во-політичній і фінансовій залежності від своїх союзни­
ків.

2. Вона не одержала від своїх союзників обіцяних терито­
рій (східного узбережжя Адріатичного моря та інших те­
риторій), а отримала лише Південний Тіроль і Трієст.

3. Італія втратила у війні 650 тис. загиблих і понад 1 млн
поранених, 1,5 млн потрапили в полон.

4. За роки війни Італія втратила третину свого національ­
ного багатства.

5. В країні не вистачало предметів першої необхідності, па­
лива, продовольства.

6. Сільське господарство було підірване мобілізацією в ар­
мію працюючої частини селянства.

7. Якщо до війни Італія була експортером продовольства,
то після війни вона була змушена купувати продовольст­
во за кордоном.

8. Внутрішній державний борг Італії з 1915 по 1919 р. зріс з
15,3 млрд лір до 49,9 млрд лір.

9. Італія була винна своїм союзникам 19,2 млрд лір.

 

10. Національна грошова одиниця — ліра знецінилася і її
вартість впала в 5 разів.

11. Значно зросли ціни на продукти харчування й товари
першої необхідності.

12. У 1919—1 920 рр. в Італії відбувалися антиурядові виступи
робітників, унаслідок яких:

 

• робітники захоплювали заводи;

• створювалися фабрично-заводські ради;

• уряд був змушений піти на деякі поступки: був вста­
новлений 8-годинний робочий день, робітники доби­
лися деяких надбавок до заробітної плати.

 

13. Перебудова економіки на військовий лад зумовила
значне зростання важкої промисловості.

14. Італія з країни аграрної перетворилася на аграрно-індУ'
стріальну.

ПРИЧИНИ ПРИХОДУ ФАШИСТІВ ДО ВЛАДИ 1. Погіршення соціально-економічної ситуації в Італії у 1918-1922 рр., різке погіршення матеріального станови­ща різних верств населення.

2. Зростання соціальних суперечностей під час економічної
кризи.

3. Слабкість політичної системи, відсутність політичної
стабільності, криза буржуазно-ліберальної держави,
слабкість італійського парламентаризму та влади коро­
ля Віктора-Еммануїла. Часто змінювалися італійські
уряди.

4. Зростання впливу лівих партій спричинило занепокоєн­
ня підприємців і дрібних власників; їх прагнення вста­
новити сильну владу, здатну навести лад у країні.

5. Після Першої світової війни Італія була ослаблена, її ін­
тереси не були враховані на Паризькій мирній конферен­
ції, хоча з 1915 р. вона воювала на боці Антанти.
Італійці почували себе приниженими як нація і прагнули
повернути славу великої і сильної держави.

ВСТАНОВЛЕННЯ ФАШИСТСЬКОЇ ДИКТАТУРИ Соціальна опора фашистів:

1. Дрібна і середня буржуазія.

2. Частина робітників і селян.

3. Націоналістично налаштована інтелігенція і студентство.
1919 р. Виникнення перших фашистських організацій.
Гасла, які висунули фашисти, були зрозумілі різним верствам

населення і отримали підтримку: 1. Робітничий контроль на виробництві.

2. Відродження "величі нації", "величі Італії".

3. 40-годинний робочий день.

4. Прогресивний податок на капітал.

5. Зниження пенсійного віку.

6. Боротьба з комуністичним і соціалістичним рухами.

7. Проведення аграрної реформи.

8. Конфіскація 85% військових прибутків.

Фашисти створювали озброєні загони "чорносорочечни­ків", які називали себе "бойовими союзами". 24 жовтня 1922 р. З'їзд фашистських партій у Неаполі, на яко­му уряду було висунено ультиматум з вимогою надати шість міністерських портфелів.

 

28 жовтня 1922 р. "Похід на Рим", організований фашист­ською партією, щоб примусити уряд виконувати їх ульти­матум. Король Віктор-Еммануїл запропонував Б. Муссо-ліні очолити уряд.

Так в Італії був відкритий шлях до ліквідації ліберальної демократії і встановлення фашистської диктатури.

Грудень 1922 р. Була створена Велика фашистська рада під головуванням Б. Муссоліні, яка розглядала всі декрети і закони перед внесенням їх на розгляд у парламент.

1923 р. Озброєні загони фашистів були реорганізовані в
"добровільну міліцію національної безпеки". Вони викону­
вали функції охорони порядку і підкорялися Б. Муссоліні.
Посадові особи адміністративного апарату були
поставлені під нагляд фашистських політичних радників.

1924 р. На виборах фашисти отримали більшість голосів, що
дозволило їм сформувати уряд виключно з членів фашист­
ської партії.

Наприкінці 1925 р. Спеціальним законом Б. Муссоліні звіль­нився від відповідальності перед парламентом. 1926 р. Уряд видав низку "надзвичайних" законів:

• про заборону всіх політичних партій, крім фашист­
ської;

• депутати опозиційних партій повинні були залишити
парламент;

• відновлювалася смертна кара;

• було засновано "особливий трибунал" для розправи
над антифашистами.

Висновок:

Остаточне оформлення фашистської диктатури відбуло­ся в 1925-1926 рр., коли було покінчено із зовнішніми ознаками парламентської форми правління і ліквідовано за­лишки демократичних прав і свобод.

БЕНІТО МУССОЛІНІ

(1883-1945)

Фашистський диктатор у 1922-1943 рр. Син коваля, Б. Муссолі­ні зумів одержати освіту. Деякий час був сільським учителем. Захо­плювався ідеями Маккіавелі і Ніцше, його кумиром був Наполеон. Він навіть написав драму про Наполеона "Сто днів".

Політичну кар'єру розпочав у соціалістичній партії, видавав со­ціалістичну газету "Вперед". За агітацію щодо вступу Італії у війну на боці Антанти був виключений із соціалістичної партії у 1914 р.

Мав репутацію вуличного забіяки і марнотратника з великою жадобою влади.

У 1919 р. Б. Муссоліні заснував фашистську організацію.

Не мав твердих політичних переконань і сталих принци­пів. Ніякої ідеологічної послідовності в його діях не було. Він умів пристосовуватися. Ось приклади:

• він використав свої загони для допомоги націоналі­
стам, які у 1920 р. самочинно захопили Рієку;

• потім підтримав ліберальний блок Дволітті на загаль­
них виборах 1921 р. і проголосив себе прихильником
конституційної монархії;

• згодом для вбивства лідера соціалістів використав свої
загони;

• у жовтні 1922 р. сам легко захопив владу.

А. Гітлер про Б. Муссоліні висловився так: "Саме дуче по­казав нам, що можливе все ".

Б. Муссоліні постійно підтримував культ своєї особи, фактично правив Італією одноосібно, вважав, що італійці повинні бути керовані в усіх сферах життя, присвоїв собі ти­тул "дуче" (вождь). Його улюблений вислів — "Немає нічо­го істинного, все дозволене" (Ніцше).

Герб фашистів став гербом фашистської Італії. Він зобра­жував сокиру посередині в'язанки різок. Цю символіку фа­шисти запозичили зі Стародавнього Риму. Тоді в'язанка різок і сокира були атрибутами влади посадових осіб.

Фашисти так тлумачили свій герб: "В'язанка різок симво­лізує єдність нації, а сокира падає на голову тим, хто посягає На цю єдність".

У 1939 р. Б. Муссоліні уклав з А. Гітлером так званий "ста­левий пакт" і в 1940 р. Італія вступила в Другу світову війну На боці Німеччини.

Фашистський режим Б. Муссоліні проіснував понад 20 років. Це "чорне двадцятиліття" було найжорстокішим Періодом у житті італійського народу.

У 1945 р. Б. Муссоліні був схоплений італійськими парти­занами і за вироком військового трибуналу Комітету націо­нального визволення Північної Італії страчений.

 

КОРПОРАТИВНА СИСТЕМА

Ідеологи фашизму заявляли, що в Італії створюється особ. лива корпоративна держава, в якій буде досягнута гармонія інтересів різних верств населення.

1927 р. Була прийнята "Хартія праці", в якій були проголо-шені основні принципи фашистського корпоративізму:

1. Створити виробничі корпорації в різних галузях вироб.
ництва, які являтимуть собою об'єднання підприємців і
робітників для співробітництва на засадах "загальних на-
ціональних інтересів" і "класового миру".

2. Професійні спілки було підпорядковано державним орга­
нам під контролем фашистів.

3. Передбачалося втручання держави у сферу виробництва у
випадку "недостатньої приватної ініціативи" або коли за­
чіпалися політичні інтереси держави.

4. Нація проголошувалася "моральною, політичною й еко­
номічною сутністю", що повністю реалізує себе у фашист­
ській державі.

5. Корпорації ставали основою фашистської держави і тіль­
ки вони могли висувати кандидатів до парламенту.

Під час економічної кризи 1929-1933 рр. італійський фа­шизм розпочав реалізацію своєї соціальної програми — створення корпоративної системи.

У 1930-1934 рр.:

• Професійні спілки було підпорядковано державним ор­
ганам під контролем фашистів і включено до галузевих
корпорацій.

• Було створено 22 галузеві корпорації, до кожної з яких
входило підприємницьке об'єднання і фашистська проф­
спілка.

• Було створено Національну раду корпорацій.
Урядовим декретом представники роботодавців і пра­
цюючих за наймом включалися в Національну раДУ
корпорацій з міністрами і їхніми замісниками, пред-
ставниками фашистської партії і різними експертами.
Практично всі італійці стали членами корпорацій.

• Було створено Міністерство корпорацій, яке було наді-
лене функціями Міністерства економіки.

Висновок: створення корпоративної системи було одним із важелів фашистського державного регулювання економіки.

ФАШИЗАЦІЯ КРАЇНИ Друга половина 20-х рр. Фашизм Італії характеризувався як відкрита терористична форма політичної влади, яка прин­ципово відрізнялася від ліберальної демократії.

Відбувалася фашизація країни:

1. У 1929 р. виборна палата парламенту була ліквідована. Замість неї створено Палату "фаші" і корпорацій, до скла­ду якої ввійшли члени Національної ради фашистської партії і Національної ради корпорацій.

2. Фактично відбулося злиття фашистської партії з фашист­
ською державою.

3. Було встановлено масовий контроль над органами влади.
Державний апарат піддано чистці від "підозрілих еле­
ментів".

4. Були ліквідовані всі громадські організації, залишилися
лише фашистські профспілки, керівництво яких не виби­
ралося, а призначалося керівниками фашистської партії.

5. У 1927 р. були створені важливі репресивні органи —
Особливий трибунал і таємна політична поліція для роз­
прави над антифашистами.

6. Вводилося адміністративне заслання осіб, які підозрюва­
лися в антифашистських діях.

7. Підростаюче покоління охоплювалося дитячими і юна­
цькими фашистськими організаціями. Діяльність органі­
зацій мала воєнізований характер.

8. Студентська молодь була організована в університетські
фашистські групи.

9. Викладачі навчальних закладів повинні були присягати
на вірність фашистському режиму.

 

10. Культивувався дух самовідречення в ім'я фашистських "ідеалів".

11. Після захоплення Ефіопії Італія була проголошена імпе­
рією (фашистська пропаганда розглядала це як відро­
дження Римської імперії)

12. Почав поширюватися расизм.

Італійці були проголошені однією з арійських рас.

13. У 1938 р. було прийнято низку расових законів."

• почалося переслідування євреїв;

• їм заборонялося одружуватися з представниками
"чистої італійської раси";

• не дозволялося викладати у вищих навчальних закла­
дах і займати вчені посади;

• заборонялося працювати в державних установах;

• євреїв не призивали в армію;

• їхні діти повинні були навчатися в окремих класах
тощо.

Висновки:

1. Протягом кількох років фашистського панування в Іта­
лії було ліквідовано конституційні органи влади, запро-
ваджені демократичним шляхом, знищено права і свобо­
ди громадян, встановлено диктатуру фашистської
партії, культ особи Б. Муссоліні.

2. Діяльність усіх сфер суспільно-політичного та соціаль­
но-економічного життя було спрямовано на зміцнення
позицій фашистської диктатури та особистих позицій
Б. Муссоліні, на підготовку до нової світової війни.

НІМЕЧЧИНА

ЛИСТОПАДОВА РЕВОЛЮЦІЯ 1918 р.

Причини революції:

1. Господарська розруха, інфляція, дорожнеча, голод, безро­
біття внаслідок Першої світової війни.

2. Поразка Німеччини у Першій світовій війні.

3. Вплив революції 1917 р. в Росії.

З листопада 1918 р. Повстання моряків у Кілі, які відмовилися виконувати наказ командування вийти в море і вступити в бій з переважаючими силами британців. Так почалася демократична революція в країні, яка про­ходила під гаслами:

• відміна військового стану в країні;

• відновлення демократичних свобод;

• 8-годинний робочий день тощо.

Повстання моряків підтримали в інших містах і регіонах Ні­меччини.

9 листопада 1918 р. Повстання в Берліні. Імператор Вільгельм П утік в Нідерланди. Було сформовано уряд — Раду народ­них уповноважених (РНУ) на чолі з правим соціал-демо­кратом Ф. Ебертом. До складу уряду ввійшли представники таких партій:

• Соціал-демократичної партії Німеччини (СДПН);

• Незалежної соціал-демократичної партії Німеччини
(центристська партія) (НСДПН).

Уряд здійснив низку заходів:

1. Скасував облоговий стан.

2. Відновив свободу слова, зборів, спілок.

 

3. Оголосив амністію політичним в'язням.

4. Скасував деякі реакційні закони.

5. Ввів 8-годинний робочий день.

6. Обіцяв надати допомогу безробітним.

Але були залишені в недоторканності:

• старий офіцерський корпус;

• чиновництво.

16-21 грудня 1918 р. Відбувся І загальнонімецький з'їзд рад робітничих і солдатських депутатів, який підтримав Раду народних уповноважених і призначив на 19 січня 1919 р. вибори в Установчі (Національні) збори. Цим були незадоволені ліві сили.

Кінець грудня 1918 р. Ліві сили об'єдналися в Комуністичну партію Німеччини (КПН), яка проголосила своєю метою боротьбу за встановлення диктатури пролетаріату. Ліві сили вирішили бойкотувати скликання Установчих зборів.

5 січня 1919 р. В Берліні відбулися масові демонстрації, в яких взяли участь 150 тис. осіб. Було створено військо-во-революційний комітет, який намагався вести перего­вори з урядом.

11 січня 1919 р. Урядові війська розгромили повстання. Ві­домі революційні діячі Карл Лібкнехт і Роза Люксембург були вбиті.

19 січня 1919 р. Відбулися вибори до Установчих (Націо­нальних) зборів. Буржуазні партії одержали 54,5% голо­сів, СДПН і НСДПН — 45,5%.

11 лютого 1919 р. Установчі (Національні) збори обрали Ф. Еберта президентом країни.

Було створено коаліційний уряд на чолі з Ф. Шейдема-ном.

Значні позиції в уряді займали:

Соціал-демократична партія Німеччини (СДПН),

Незалежна соціал-демократична партія Німеччини

(НСДПН),

Німецька демократична партія (НДП).

Вони створили так звану "веймарську коаліцію".