Героїчна боротьба іспанських республіканців тривала 32 місяці.

ВСТАНОВЛЕННЯ ДИКТАТУРИ Ф. ФРАНКО

На території, захопленій заколотниками, було встановлено

терористичний режим фашистської диктатури.

Жовтень 1936 р. Генерал Ф. Франко був оголошений генера­лісимусом і главою держави.

Лютий 1937 р. Ф. Франко видав декрет про призначення вій­ськових керівниками територіальних цивільних органів.

Квітень 1937 р. Генерал очолив єдину фашистську партію. Йому було присвоєно титул "каудильйо" — вождь іспан­ського фашизму.

Березень 1938 р. На захопленій фашистами території було створено примусову корпоративну профспілкову органі­зацію робітників і підприємців. Усі учасники демокра­тичного і антифашистського руху оголошувалися воро­гами держави і їхні справи розглядав суд надзвичайних трибуналів.

1939 р. В Іспанії остаточно встановився фашистський диктаторський режим, який спирався на реакційні кола підприємців, поміщиків, армію, церкву і фашистську партію. Ф. Франко отримав необмежені повноваження. Цей режим проіснував до смерті Ф. Франко у 1975 р.

Причини поразки республіканців:

1. Несприятлива міжнародна ситуація.

2. Інтервенція Німеччини, Італії і Португалії.

3. Політика "невтручання" урядів Великої Британії, Фран­
ції та США.

4. Недостатня єдність Народного фронту.

5. Негативні наслідки проявів анархізму і комунізму.

6. Зрадницькі дії капітулянтських елементів.

Наслідки громадянської війни в Іспанії:

1. В країні була встановлена фашистська диктатура.

2. Після завершення війни запанував жорстокий терор.
Противників режиму страчували, ув'язнювали, катува­
ли в концтаборах.

Сотні тисяч республіканців було кинуто в тюрми, майже 40 тисяч страчено.

3. На війну було витрачено великі кошти, що дорівнювали
майже всьому річному національному продукту.

4. За різними даними кількість загиблих у цій війні стано­
вила від 400 тис. до 1 млн осіб.

5. Близько 500 тис. чол. залишило країну.

6. Внаслідок братовбивчої війни країна лежала в руїнах.

7. Поразка Іспанської республіки сприяла розв'язанню
Другої світової війни.

Значення громадянської війни:

1. Вона майже на три роки зосередила сили міжнародної
реакції.

2. Була важливим етапом у розвитку міжнародної антифа­
шистської солідарності.

3. Був нагромаджений великий досвід боротьби проти фа­
шизму.

 

Тема 5. КРАЇНИ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ТА СХІДНОЇ ЄВРОПИ

ПОЛЬЩА

ПЕРЕДУМОВИ ВІДНОВЛЕННЯ ПОЛЬСЬКОЇ

ДЕРЖАВИ

1. Споконвічні прагнення польського народу відновити
державність, втрачену внаслідок трьох поділів Польщі
(1772, 1793, 1795 р.).

2. Розгортання національно-визвольного руху.

3. Вплив революцій в Росії, Австро-Угорщині, Німеччині
на піднесення національно-визвольного руху на поль­
ських землях, що входили до складу Росії, а з 1915 р. були
окуповані австро-німецькими військами.

4. Поразка держав у Першій світовій війні, під владою яких
перебували польські землі.

5. Крах австро-німецької окупації.

6. Країни Антанти і США підтримали польський народ,
його право на незалежність і створення державності, бо
вбачали в Польщі своєрідний бар'єр проти поширення
більшовизму в Європі.

7. 8 січня 1918 р. У "14 пунктах" В. Вільсона було схвалено
ідею створення незалежної Польської держави.

ПОЛІТИЧНІ ТАБОРИ, ЩО УТВОРИЛИСЯ В РОКИ

ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ І МАЛИ НА МЕТІ

ВІДНОВЛЕННЯ ПОЛЬСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

Перший — сили, що згуртувалися навколо Партії народ­ної демократії (ендеки), їх очолив Роман Дмовський. Вони спиралися на підтримку країн Антанти. У Пари­жі було створено Польський національний комітет і на території Франції формувалися польські військові частини.

Другий — сили, що виступали за співробітництво з Цен­тральними державами. їх очолював Ю. Пілсудський, який на чолі створеного ним польського військового ле­гіону воював проти російської армії. Але в липні 1917 р. Ю. Пілсудський відмовився воювати на боці Німеччини. Це було причиною його ув'язнення у Магдебурзі.

ВІДНОВЛЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ НЕЗАЛЕЖНОСТІ ПОЛЬЩІ

23 жовтня 1916 р. Маніфест імператора Німеччини та Авст­ро-Угорщини про "відновлення" Польської держави на землях Королівства Польського, щоб встановити свій контроль над цими землями.

Вересень 1917 р. Створення Регентської ради як перший крок до відновлення Польщі.

Літо 1918 р. Радянський уряд офіційно відмовився від попе­редніх угод царизму щодо Польщі й визнав право польсь­кого народу на створення власної держави.

Листопад 1918 р. Із польських земель були виведені авст-ро-угорські та німецькі війська.

Революція в Німеччині, яка прискорила утворення Поль­ської держави.

В ніч на 7 листопада 1918 р. Представники лівих партій — Поль­ської соціалістичної партії (ПСП), Галицької соціал-демо-кратичної партії та партії Людової (селянської) створили в Люблені Тимчасовий уряд, який очолив І. Дашинський. Уряд проголосив Польщу Народною Республікою.

10 листопада 1918 р. До Варшави повернувся звільнений з
ув'язнення в Магдебурзі (Німеччина) Юзеф Пілсудський.

11 листопада 1918 р. Регентська рада, створена окупантами у
Варшаві, передала Ю. Пілсудському владу. Уряд І. Да-
шинського пішов у відставку.

Був створений новий уряд на чолі з правим соціалістом

| Є. Морачевським.

Ю. Пілсудський був проголошений "начальником" (диктатором) держави до скликання Установчого сейму.

26 січня 1919 р. Відбулися вибори до Установчого сейму. Новостворений сейм прийняв закон ("малу" конститу­цію), за яким законодавча влада належала сейму, а "на­чальник" держави і сейм були підзвітні парламенту.

Лютий 1919 р. Польща почала називатися Польською рес­публікою — Річчю Посполитою, до якої входили:

1. Королівство Польське.

2. Мала Польща.

3. Велика Польща.

Королівство Польське — землі, які за рішенням Віденського конгресу 1814-1815 рр. входили до складу Росії.

Мала Польща — Західна Галичина, яка перебувала під вла­дою Австро-Угорщини.

Велика Польща — західна частина польських земель (Сілезія, Познань, Померанія), що перебували під владою Німеч­чини.

 

ЮЗЕФ ПІЛСУДСЬКИЙ

(1867-1935)

Видатний діяч Польської держави, маршал. Очолював револю­ційну, націоналістичну фракцію Польської соціалістичної партії.

Під час Першої світової війни сформував польські національні легіони в складі австрійської армії, які воювали на Східному фрон­ті. Пізніше встановив стосунки з країнами Антанти. Це було при­чиною його арешту й ув'язнення.

Авторитет Ю. Пілсудського значно зріс, коли він повернувся з ув'язнення у Варшаву (10 листопада 1918 р.). Його урочисто зуст­ріли і передали всю повноту влади до скликання Установчого сей­му. У 1920 р. він як верховний головнокомандувач польських військ керував воєнними діями проти радянської Росії.

У 1918-1922 рр. був "начальником" Польської держави, пізніше добровільно склав із себе повноваження.

Ю. Пілсудський став фактичним диктатором Польщі після ор­ганізованого ним у травні 1926 р. перевороту. Він був главою "са­наційного" режиму до 1935 р. (до своєї смерті).

Ю. Пілсудський — людина сильного характеру, національний лідер. Йому характерні почуття відповідальності і велике прагнен­ня створити сильну, незалежну, розвинену Польську державу. На­магався свою владу поставити над партіями і парламентською владою.

1 листопада 1918 р. У Львові відбулися збройні сутички між українськими і польськими військами, які переросли у збройну боротьбу.

11 листопада 1918 р. Поляки захопили Перемишль. Тут сформовані польські війська переправляються у Східну Галичину.

13 листопада 1918 р. Була проголошена Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР).

21 листопада 1918 р. Поляки захопили Львів.

Листопад - грудень 1918 р. Польські війська оволоділи 10 з 59 повітів, у яких була проголошена ЗУНР.

Квітень 1919 р. Польський уряд кинув на боротьбу проти Галицької армії війська, які прибули з Франції під коман­дуванням генерала Йозефа Галлера (69 тис. чол.), сфор­мовані з польських військовополонених, які воювали на Західному фронті в складі німецької армії.

28 червня 1918 р. Контрнаступ польських військ.

16-18 липня 1919 р. Польські війська окупували Східну Га­личину, Західну Волинь.

Висновки:

1. Польсько-українське протистояння завершилося загар­
банням Польщею Східної Галичини і Західної Волині.

2. Воно забрало життя 15 тис. українців і 10 тис. поляків.

 

ПОЛЬСЬКО-УКРАЇНСЬКЕ ПРОТИСТОЯННЯ

Під час становлення Польської держави в Галичині поси­лилось протистояння поляків і українців. Причина цього по­лягала у тому, що Східна Галичина входила до складу Австро-Угорської імперії і після її розпаду галичани прагнули відновлення незалежності. А поляки намагалися включити Східну Галичину до складу Польської держави.

Вересень 1918 р. Молоді українські офіцери створюють Цен­тральний військовий комітет у Львові.

28 жовтня 1918 р. У Кракові було створено польську Ліквіда­ційну комісію, яка заявила про намір взяти владу в усій Га­личині в свої руки.

ЗО жовтня 1918 р. Центральний військовий комітет почав пра­цювати як штаб підготовки повстання, його очолив сот­ник українських січових стрільців Дмитро Вітовський.

Ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 р. Українські військові сили взяли під контроль усі головні пункти Львова. Над ратушею замайорів блакитно-жовтий національний прапор.

ПОЛЬСЬКЕ ПИТАННЯ НА ПАРИЗЬКІЙ

МИРНІЙ КОНФЕРЕНЦІЇ Франція. Була зацікавлена у зміцненні Польщі як противаги

Німеччини на Сході.

Велика Британія і США. Виступали за зменшення територі­альних претензій Польщі, підтримували Німеччину як противагу Франції.

Паризька мирна конференція визначила західні кордони Польщі. До її складу входили:

Познань, невелика частина Помор'я, Данцигський коридор, частина Сілезії.

Східні кордони Польщі поки що не були визначені.

1920 р. Конференція у м. Спа. Було визначено східні кордони Польщі — "лінію Керзона" (названа на честь міністра за­кордонних справ Великої Британії Дж. Керзона).

1923 р. Рада послів Антанти визнала суверенітет Польщі над Східною Галичиною. Українські землі було віддано у без­посереднє володіння Польщі.

 

ПОЛЬСЬКО-БІЛЬШОВИЦЬКА ВІЙНА 1920 р.

Польща прагнула відновити Річ Посполиту в її колишніх кордонах. Передбачалося до її складу включити Литву, Бі­лорусь і Україну.

25 квітня 1920 р. Збройні сили Польщі почали воєнні дії проти радянської Росії. До польського війська приєдна­лася 15-тисячна армія С. Петлюри (згідно з укладеним договором між Польщею і С. Петлюрою від 21 квітня 1920 р.). Було захоплено значну територію України.

6 травня 1920 р. Поляки ввійшли до Києва і відтіснили ра­дянські війська на східний берег Дніпра. Більшовики створили проти Польщі два фронти: Західний (командуючий М. Тухачевський), Південно-Західний (командуючий О. Єгоров).

12 червня 1920 р. Війська більшовиків захопили Київ. Армія Ю. Пілсудського була змушена відступити. Радянські війська Західного фронту ввійшли на терито­рію Польщі і почали наступ на Варшаву. Вони пройшли з боями майже 500 км, відірвавшись від своїх резервів і тилів. Зайняті позиції не були закріплені. Незабаром більшовицькі війська під загрозою оточення були змушені поспіхом від­ступати з Варшави і з території Західної України та Західної Білорусі з великими втратами.

Причини невдалого наступу на Варшаву:

1. Червона армія не врахувала сили ворога.

2. Через швидке просування військ не змогла забезпечити
їх поповнення.

3. Тилові служби відстали від передових частин і тому не
могли забезпечити їх достатньою кількістю боєприпасів.

4. Була порушена взаємодія Західного і Південно-Західно-
го фронтів.

5. Відсутня підтримка місцевого населення.

15-17 серпня 1920 р. Польська армія перейшла в контрна­ступ. Були розгромлені війська М. Тухачевського.

12 жовтня 1920 р. Польський уряд погодився на перемир'я, за умовами якого Західна Україна і Західна Білорусь за­лишилися в межах Польської держави.

18 березня 1921 р. Ризький мирний договір між радянською Росією і Польщею, за яким Західна Україна і Західна Бі­лорусь увійшли до складу Польської держави.

 

СИТУАЦІЯ В КРАЇНІ НАПЕРЕДОДНІ ДЕРЖАВНОГО ПЕРЕВОРОТУ

17 березня 1921 р. В Польщі була прийнята конституція, за якою повноваження глави держави були обмежені. Ю. Пілсудський вирішив поки що не висувати свою кан­дидатуру на посаду президента.

Грудень 1922 р. Першим президентом Польської держави було обрано Г. Нарутовича, а Ю. Пілсудський формаль-

но відійшов від керівництва державою. Через тиждень першого президента було вбито. Був обраний новий президент — Станіслав Войцеховський.

В країні почалося безладдя:

• міжпартійні суперечки;

• протистояння президента і сейму;

• часто змінювалися уряди (за 8 років незалежної Поль­
щі їх змінилося 13);

• погіршення економічної ситуації;

• зросли безробіття, ціни, інфляція;

• активізувалися виступи робітників і селян (страйки,
демонстрації).

Значна частина поляків прагнула сильної влади, яка змогла б навести в країні порядок. Такою людиною вони ба­чили Ю. Пілсудського.

ПРИЧИНИ ВСТАНОВЛЕННЯ АВТОРИТАРНОГО РЕЖИМУ "САНАЦІЇ" Ю. ПІЛСУДСЬКОГО

Невирішеність економічних проблем після встановлення в Польщі державності. Загострення соціальних суперечностей. Внутрішньополітична нестабільність, часта зміна урядів. Неспроможність урядів, які часто змінювалися, роз­в'язати комплекс політичних, соціальних, економічних і національних суперечностей.

Політика полонізації етнічних народностей внаслідок включення їх до Польської держави і виникнення у зв'яз­ку з цим національних проблем (національні меншини в Польщі становили 40% населення).

Вплив на Польщу диктатур і авторитарних режимів у єв­ропейських країнах (Італії, Угорщині, Болгарії та ін.). Боязнь більшовицького впливу.

 

РЕЖИМ "САНАЦІЇ"

12 травня 1926 р. В Польщі відбувся державний переворот Була встановлена диктатура Ю. Пілсудського. Вона от­римала назву режиму "санації", тобто "оздоровлення" політичної системи й економічного життя країни.

Причини успіху перевороту 1926 р.:

1. Ю. Пілсудського підтримали офіцери, робітники, ліві сили.

2. Популярність у народі лозунгу "санації" економічного і
політичного життя країни.

3. Різні верстви населення Польщі прагнули мати "сильну
владу" для наведення порядку в країні.
Конституція 1935 р. закріпила режим особистої влади.

Наслідки панування режиму "санації":

Зміцнилися позиції правлячих кіл Польщі. Було досягнуто стабілізації економіки завдяки активній допомозі країн Антанти і США. Залишилося невирішеним аграрне питання. Економічна криза в Польщі 1929-1933 рр. звела нанівець усі успіхи проведення політики "оздоровлення" еконо­міки.

ЧЕХО-СЛОВАЧЧИНА

 

СУТЬ РЕЖИМУ "САНАЦІЇ" Політична влада в країні:

1.. Ю. Пілсудський відмовився від посади президента і зосе-
редив у своїх руках усю повноту влади, встановивши в
країні одноособову владу.

2. Уряд, сейм, сенат, суди, армія підкорялися Ю. Пілсудському.

3. Уряд став незалежним від парламенту.

4. Обмежено роль сейму.

5. Зберігалися незначні залишки парламентської демократії.

6. Обмежено дії політичних партій.

7. Заборонено офіцерам вступати в будь-які партії.

8. Проводилася тверда національна політика, зневажалися
права національних меншин, хоча й робилися спроби
знайти з ними порозуміння.

9. Обмежено свободу слова і друку.

 

10. Проводилися репресії проти опозиції.

11. Велася рішуча боротьба проти будь-яких проявів незадо­
волення. Було скасовано низку громадянських прав.

12. У випадку загострення протиріч у державі стало можли­
вим запровадження воєнного стану.

В галузі економіки:

1. Відсутність централізованого управління.

2. Країну було поділено на економічні райони.

3. Ю. Пілсудський підтримав панування різних форм власності.

4. Держава сприяла розвитку підприємницької діяльності,
надавала державні субсидії.

5. Уряд сприяв розвитку промислового виробництва.

6. Було зміцнено курс власної валюти — злотого.

7. Надавалася підтримка великим землевласникам.

ПЕРЕДУМОВИ УТВОРЕННЯ ЧЕХО-СЛОВАЧЧИНИ

До Першої світової війни Чехія і Словакія входили до складу Австро-Угорщини. 1. Національно-визвольна боротьба чехів і словаків і їх

прагнення створити власну державу.

2. Поразка країн Четверного союзу в Першій світовій війні. 3. Розпад Австро-Угорської імперії.

УТВОРЕННЯ ЧЕХО-СЛОВАЧЧИНИ Початок 1918 р. Чеські депутати австрійського парламенту прийняли декларацію з вимогою створити суверенну дер­жаву.

У Парижі діяв Національний чеський комітет, який ставив метою здобути незалежність. Очолював цей комітет видатний діяч чеського національно-визвольного руху Томаш Маса-рик.

Липень 1918 р. У Празі було створено Національний комітет,

який об'єднав усі політичні партії. Він встановив зв'язок із закордонним Національним комітетом у Парижі.

Кінець вересня 1918 р. Національний комітет був створений і в Словаччині.

17 жовтня 1918 р. Імператор Австро-Угорщини оголосив ма-I ніфест про створення на основі Габсбургської монархії со- юзної держави. Це була спроба зберегти Австро-Угорську

імперію, що доживала останні дні. Маніфест імператора передбачав також створення національних рад. Цей доку­мент використали чеські патріоти, які вели боротьбу за створення Чеської держави. Празький Національний ко­мітет вони перетворили на Національну раду.

 

28 жовтня 1918 р. Празька Національна рада оголосила пр₀

створення Чеської держави. ЗО жовтня 1918 р. Національна рада Словаччини оголосила

про відокремлення Словаччини від Угорщини і приєд.

нання її до Чехії. 14 листопада 1918 р. Були скликані тимчасові Національні

збори за участю представників різних політичних партій

Країна була оголошена республікою. Першим президен,

том став Томаш Масарик.

Був створений коаліційний уряд з чеських і словацьких

партій. Перший уряд республіки обіцяв:

• 8-годинний робочий день;

• громадянські права і свободи;

• проведення аграрної реформи.

Висновок: єдина держава чехів і словаків утворилася мир. ним шляхом.

1919 р. Спроба створити Словацьку радянську республіку на території Словаччини. Але республіка проіснувала недовго, бо широкі народні маси її не підтримали.

КОНСТИТУЦІЯ 1920 р.

20 лютого 1920 р. Національні збори прийняли Конституцію Чехо-Словаччини.

Державна влада Чехо-Словаччини за Конституцією 1920 р.

Уряд Виконавча влада разом з президентом.

Президент

Глава держави. Обирався Національними

зборами на 7 років, Мав великі повноваження: разом з урядом здійснював

виконавчу владу; звільняв міністрів; міг розпустити парламент.

НАЦІОНАЛЬНІ ЗБОРИ (парламент) Законодавча влада

Дві палати Національних зборів

 

 

Громадяни, які не брали участь у виборах, сплачували штраф.

Висновки: 1. Конституція 1920 р. проголошувала рівні права для всіх національностей. 2. Вона закріпила республіканський, демократичний устрій Чехо-Словаччини. 3. Була однією з найдемократичніших конституцій у Європі.

ВИЗНАЧЕННЯ КОРДОНІВ ЧЕХО-СЛОВАЧЧИНИ

Кордони держави було визначено на Паризькій мирній конференції (1919 р.) й уточнено умовами таких договорів: Версальського (1919 р.), Сен-Жерменського (1919 р.), Тріанонського (1920 р.). До складу Чехо-Словаччини ввійшли: Словаччина, Чехія, Закарпатська Україна, частина Сілезії, Моравія. її територія становила 140 тис. кв. км. Чехо-Словаччина стала багатонаціональною державою, в якій окремі національності становили таку кількість насе­лення:

чехи — 7 млн осіб, німці — 3 млн, словаки — 2 млн, угорці — 750 тис, українці — 450 тис, поляки — 100 тис. та ін.

Національні меншини не отримали автономії, що загос­трило національні суперечності.

Сенат

Обирався на 8 років гро­мадянами, які досягли

25 років.

Сенатором міг стати кожен громадянин віком від 45 років.

Палата депутатів

Обиралися на 6 років на основі

загального виборчого

права громадянами,

які досягли 21 року.

Депутатом міг стати кожен

громадянин віком від 30 років.

Виборці