Ці події свідчать про завершення демократичної революції в Німеччині.

 

 

КОНСТИТУЦІЯ НІМЕЧЧИНИ 31липня 1919 р.Установчі (Національні) збори у м. Веймарі схвалили Конституцію (ввійшла в історію як Веймарська). 0олітичний устрій Німеччини за Веймарською конституцією

Наслідки Листопадової революції:

1. Було повалено напівабсолютистську монархію.

2. Проголошено республіку.

3. В ході революції були повернені важливі права і свободи:

 

• загальне виборче право;

• свобода об'єднань, зборів і друку.

 

4. Було введено закон про 8-годинний робочий день.

5. На селі були ліквідовані закони проти сільськогосподар­
ських робітників.

Президент

Очолював виконавчу владу.

Головнокомандуючий армії.

Представляв державу за кордоном.

Мав право:

розпустити парламент;

призначити нові вибори;

оголосити надзвичайний стан.

Обирався на 7 років народним

голосуванням.

Центральний уряд

Формувався більшістю парламенту. Голова уряду — канцлер. Призначався президентом. Здійснював контроль над

податками і релігією.

Уряд затверджував президент

і міг його розпустити.

 

БАВАРІЯ

7 квітня 1919 р. Проголошено Баварську радянську респуб­ліку, яка проіснувала до 1 травня 1919 р. Було здійснено такі заходи:

1. Введено робітничий контроль на виробництві.

2. Націоналізовано банки і залізниці.

3. Почалося формування армії.

4. Відбувалася конфіскація матеріальних цінностей у під­
приємців.

Проти Баварської республіки центральний німецький уряд відправив 100-тисячну армію, яка придушила республі­ку. Баварська радянська республіка проіснувала лише два тижні і зазнала поразки.

Причини поразки:

1. Більшість населення не підтримала дії комуністів.

2. Проголошена республіка перебувала в ізоляції.

Зберігався поділ Німеччини на 15 земель і 3 вільних міста.

Тому існувало 18 земельних урядів, які здійснювали контроль над поліцією, судами, школами.

Законодавча влада Парламент

Складався з двох палат.

Верхня палата Рейхсрат Складався з представників земель (68 членів, із них 27 належало представникам Пруссії).

Нижня палата Рейхстаг

Президент мав право розпустити рейхстаг і призначити нові вибори. Кількість місць кожної партії була

пропорційною до поданих за них на виборах голосів.

Виборці

Мигальне виборче право з 20-ти років на основі пропорційної виборчої системи.

Висновки:

1. Веймарська конституція проголосила принцип захисту
приватної власності.

2. Ця конституція була однією з найдемократичніших у світі.

3. Вона була важливим завоюванням демократичних сил
країни.

 

Веймарська республіка

(проіснувала з 31 липня 1919 р. до 1933 р.) За час існування Веймарської республіки часто змінювалися уряди.

Роки	Назва уряду	Склад уряду	Діяльність уряду
Липень 1919-червень 1920 р.	Уряд на чолі з Ф. Шейде-маном, одним із лідерів сдпн	Коаліційний уряд. Веймар­ська коаліція. Значні позиції в уряді займали СДПН, НСДПН, НДП.	1. Проводив політику лояльного виконання Версальського договору. 2. Намагався зміцнити рес­публіканські органи влади. 12-13 березня 1920 р.- спроба дер­жавного перевороту для відновлення "старих порядків". Загальноніме-цький страйк (12 млн чол.) зірвав наміри путчистів.
Чер-вень 1920- травень 1921 р.	Уряд Ферен-баха	Коаліційний уряд з представ­ників буржуаз­них партій і центру.	Коли країни-переможці оголоси­ли ультиматум про сплату Німеч­чиною репарацій, уряд відмовив­ся прийняти цей ультиматум і по­дав у відставку.
Тра­вень 1921-листо-пад 1922 р.	Уряд І. Вірта	Веймарська коа­ліція на чолі з лідером центру.	Був прихильником "політики ви­конання" репараційних зобов'язань. Був скинений про­тивниками цієї політики.
Лис­топад 1921-серпень 1923 р.	Уряд Куна	Представники буржуазних партій.	1. Взяв курс на саботаж репарацій­них платежів. 2. Ця політика у січні 1923 р. привела до франко-бельгійсь-кої окупації Руру. Окупація позбавила Німеччину 70% видобутку вугілля і понад 50% виплавлення чавуну. Уряд Куна розгорнув націоналістичну компанію під лозунгом "вітчизна в небезпеці" і оголосив "пасивний" опір окупації. Рурський конфлікт поставив економіку Німеччини пе­ред загрозою повного краху.
Сер­пень -лис­топад 1923 р.	Уряд Густа-ва Штрезе-мана	Уряд "великої коаліції" партій. 2 листопада 1923 р. СДПН заявила про свій вихід з уряду.	Придушив революційні рухи в Саксонії і Тюрінгії.

Висновки:

1. В період з 1918 по 1923 р. (в роки післявоєнного револю­ційного піднесення) кермо Німецької держави переходи­ло поперемінно від "веймарської коаліції" до буржуаз­них урядів.

2. Праві сили не втрачали надії на відновлення старих по­
рядків (монархії).

3. "Веймарська коаліція" намагалася зміцнити республі­
канські інститути, спираючись на активну роль держави.

4. Крайні праві, мілітаристські сили намагалися викори­
стати незадоволення Версальським договором, важким
економічним становищем. У цій атмосфері зміцнювала
свої позиції фашистська партія, створена у 1921 р.

Період економічної і політичної стабілізації

 

Роки	Назва уряду	Склад уряду	Діяльність уряду
Кінець 1923- 1924 р.	Уряд О. Мар­кса	Буржуазний уряд. До складу уряду ввійшли представ­ники великого ка­піталу і земельної аристократії. СДПН перейшла в опозицію до уряду.	Відкрив період буржуазних урядів.
Травень 1924 р.	Уряд Г. Люте-ра	Управляли держа­вою праві сили	Націоналісти де­монстрували свої промонархістські симпатії і антипатії до Веймарської республіки.
Травень 1928-I 1930 р.	Уряд Г. Мюл-лера	Уряд очолив лідер СДПН	Була створена вели­ка коаліція партій за участю СДПН.

 

Висновки:

1. У 1925 р. після смерті президента Ф. Еберта президентом
республіки було обрано кайзерівського фельдмаршала,
монархіста П. Гінденбурга.

2. В Німеччині існувала багатопартійна система, уряди
часто змінювалися, між партіями велась боротьба за владу.

3. Загострилася боротьба між монархічними і республікан­
ськими угрупованнями.

4. 1925-1927 рр. — період організаційної консолідації на­
ціонал-соціалізму.

5. Часткова стабілізація була часом зміцнення міжнарод­
них позицій Німеччини:

 

• план Дауеса (1924 р.) сприяв відновленню промисло­
вого потенціалу Німеччини і заклав підвалини зміни
співвідношення сил у світі;

• Локарнські договори гарантували західні кордони
Німеччини, зберігаючи можливість німецької агресії
на схід;

• вступ Німеччини до Ліги Націй (1926 р.) і зняття з неї
воєнного контролю свідчив про значне зростання
ролі Німеччини в європейській і світовій політиці.

 

6. Економічний розвиток Німеччини у 1924—1929 рр. не був
стабільним. Лише в 1926 р. в країні почалося промислове
піднесення, яке продовжувалося до 1929 р. Темпи еконо­
мічного розвитку Німеччини були повільнішими, ніж до
війни, і нижчими, ніж у США і Франції.

7. 20-ті роки стали важливою віхою раціоналізації німе­
цького виробництва. Було здійснено переведення заліз­
ничного транспорту на електричну тягу.

8. Відбулося відродження Німецької держави, що підрива­
ло гарантії Версальського договору, плану Дауеса і Ло-
карнських договорів щодо "вмиротворення" Європи.

Період економічної кризи

 

	Назва	Склад	Діяльність
	уряду	уряду	уряду
1930-	Уряд	Уряд очолив	1. Уряд не мав більшості
1932 рр.	Брю-	лідер правого	у рейхстазі, існувала
	нінга	крила партії	лише довіра президента.
		Центру	він управляв за допомо-
		(НДСПН).	гою надзвичайних
			декретів Гінденбурга.

Продовження таблиці

Роки Назва уряду Склад уряду Діяльність уряду

2. У 1930 р. було видано таких декретів 5, у 1931 р. -44, у 1932 р.-66. 3. Законодавчі функції рейх­стагу були незначними: у 1932 р. він прийняв лише 5 законів. 4. Уряд поступово відходив від політики ліберального реформізму. 5. Звужувалася партійно-політична база Веймар-ської республіки.

Червень Уряд Лідер військо- 1. У рейхстазі уряд не мав - лис- Фран- вих і юнкер- більшості і правив за топад суа ських сил, не- допомогою декретів. 1932 р. фон примиренний 2. Прихід уряду Папена до Папе- до лівих пар- влади свідчив про відмову на тій. Уряд мав буржуазних партій від підтримку політики реформізму, профашист­ських сил.

Листо- Уряд Буржуазний 1. Це був останній уряд пад Шлей- уряд, який Веймарської республіки. 1932 р. - хера очолив 2. Уряд не мав опори січень генерал. У рейхстазі. 1933 р. 3. Представники великих банків, монополій і гене­ралітету остаточно пере­ходили на профашистські позиції.

Кінець П. Гін- Встановилася Фашисти виступили: січня денбург фашистська 1. За придушення робітни-'933 р. при- диктатура. чого руху, значив 2. За регулювання еконо-А. Гіт- міки. лера 3. За ревізію Версальської рейхс- системи, канц­лером

 

Висновки:

1. Економічна криза 1929-1933 рр. стала і кризою Веймар.
ської республіки, ослабивши її політичний фундамент
бо значна частина середніх верств населення перейшла в
опозицію до її режиму.

2. Соціал-демократичний реформізм, ліберально-парла­
ментська демократія і збереження "веймарської коалі­
ції" не відповідали інтересам великого капіталу, дрібних
і великих власників, які бачили вихід з кризи, а також не­
обхідність ревізії Версальської системи у встановленні
сильної влади,"твердої руки".

3. Привчаючи країну до антипарламентських методів
управління, кабінети Брюнінга, Папена, Шлейхера роз­
чищали шлях до встановлення фашистської диктатури.

НАЦИСТСЬКА ДИКТАТУРА

ПРИЧИНИ ВСТАНОВЛЕННЯ ФАШИСТСЬКОЇ ДИКТАТУРИ

1. Економічна криза:

• промислове виробництво скоротилося на 44%;

• кількість безробітних досягла 4,5 млн чол.;

• реальна заробітна плата знизилася на 25-40%;

• декілька тисяч дрібних підприємств розорилися.

 

2. Зростали соціальні суперечності під час економічної кри­
зи, а тому посилилися прагнення до сильної влади, здат­
ної навести порядок у країні.

3. Неспроможність правлячих кіл Німеччини керувати
країною парламентськими методами.

4. Слабкість Веймарської республіки.

5. Відсутність єдності серед партій "веймарської коаліції".

6. Більшість населення була не задоволена умовами Вер-
сальського миру і мала антиреспубліканські настрої.

ВСТАНОВЛЕННЯ НАЦИСТСЬКОЇ ДИКТАТУРИ

Дедалі більшої популярності набувала Націонал-со-ціалістична партія на чолі з А. Гітлером, створена у 1919 р. як Робітнича партія і у 1920 р. перейменована у Націо-нал-соціалістичну робітничу партію Німеччини.

Нацистська партія була побудована на принципах "фю-рерства", тобто беззаперечної покори "фюреру" — вождю. Нацистська партія висунула програму, яку підтримали ши­рокі верстви населення:

• об'єднання всіх німців у "Велику Німеччину";

• ліквідація умов Версальського миру;

• боротьба за нові території;

• позбавлення політичних прав і громадянства осіб "не-
арійського походження";

• звільнення трудівників від "свавілля монополій";

• націоналізація трестів;

• участь робітників у прибутках підприємств;

• спільне користування поміщицькими землями;

• поліпшення системи освіти;

• забезпечення людей у похилому віці;

• захист інтересів матері та дитини тощо.

Опора фашизму: 1. Дрібна і середня буржуазія. 2. Значна частина робітників і селян.

А. Гітлером були створені:

штурмові загони (СА) — особиста армія А. Гітлера під ко­мандуванням Ернста Рема, яка у 1933 р. нараховувала майже 500 тис. чол.;

охоронні загони (СС) —до 52 тис. чол. під керівництвом Ген­ріха Гімлера.

30 січня 1933 р. Президент П. Гіндербург призначив А. Гіт-лера рейхсканцлером.

Отримавши владу, фашисти почали запроваджувати "но­вий порядок".

 

АДОЛЬФ ГІТЛЕР (Шікльгрубер) (1889-1945)

Австрієць. Народився в м. Брандау на баварському кордоні в родині митного службовця.

З дитинства у нього проявилися художні здібності, але освіти в цьому напрямку не одержав, деякий час працював декоратором і художником поштових листівок.

Змалку був замкненим, самотнім, вищої освіти не одержав.

Воював на фронтах Першої світової війни, двічі був нагородже­ний хрестом другого і першого ступенів.

Успішна кар'єра А. Гітлера почалася після Першої світової війни зі вступом його до Німецької робітничої партії. Згодом став її лідером і перейменував на Націонал-соціалістичну робіт­ничу партію.

Багато працював над собою, над своїм голосом, удоскона­люючи ораторські здібності. Навчився моделювати глибину свого голосу, темп мовлення, його виразність, чіткість, уміння жестику­лювати, щоб посилити сказане, надаючи своєму обличчю то милу усмішку, то нищівний гнів. Згодом свої промови посилював тех­нічними засобами: використовував прожектори, гучномовці, му­зику тощо.

У листопаді 1923 р. організував "пивний" путч у Баварії, який провалився. Проте судовий процес над А. Гітлером зробив його національним героєм. Два роки провів у Ландсберзькіи тюрмі, де написав "Майн кампф" ("Моя боротьба", 1925-1926 рр.) Він вису­нув гасло: "Один народ, одна держава, один фюрер". Обіцяв Ні­меччині повернути її велич, а "третій рейх" мав існувати тисячу років.

У січні 1933 р. став рейхканцлером німецької фашистської дер­жави. У 1934 р. об'єднав посаду рейхсканцлера з посадою прези­дента після смерті Гінденбурга. У Німеччині був встановлений режим кривавого фашистського терору.

А. Гітлер був ініціатором розв'язання Другої світової війни, од­ним із організаторів масового винищення військовополонених і мирного населення на окупованих територіях.

Зі вступом радянських військ у Берлін покінчив життя само­губством.

Міжнародний Нюрнберзький трибунал за злочини проти люд­ства визнав А. Гітлера головним воєнним злочинцем.

ВНУТРІШНЯ ПОЛІТИКА РЕЖИМУ

1. Уряду були надані надзвичайні повноваження. Він міг
видавати закони, розпускати політичні партії.

2. 23 березня 1933 р. був виданий фашистський закон про
виведення фашистського уряду з-під контролю парла­
менту.

3. Загони СС (охоронні загони) були оголошені частиною
державного апарату і наділені правами допоміжної поліції.

4. Створено державну таємну поліцію — гестапо, яке стало
організатором численних концтаборів.

5. Знаряддям насильства і терору були також штурмові за­
гони (СА), служба безпеки (СД).

6. Був виданий спеціальний указ "Про охорону порядку і
держави", який надавав необмежені повноваження ка­
ральним органам.

7. Була проведена чистка державного апарату від демокра­
тів і євреїв.

8. Повновладними господарями німецьких земель стали ім­
ператорські намісники, яких призначав А. Гітлер, а зе­
мельні парламенти та органи місцевого самоврядування
ліквідовувалися.

9. 27 лютого 1933 р. фашисти підпалили будинок рейхста­
гу, звинувативши Комуністичну партію Німеччини.
Було заарештовано близько 20 тис. комуністів.

 

10. Підпал рейхстагу став приводом, щоб видати надзвичай­
ні закони, які скасовували статті Веймарської конститу­
ції про права і свободи громадян.

11. У ніч з 29 на 30 червня 1933 р. була вчинена розправа над
опозицією всередині нацистської партії. Ці події ввійш­
ли в історію як "ніч довгих ножів". А. Гітлер знищив
майже 2 тис. своїх противників.

12. Були розпущені партії, а їхнє майно конфісковано.

13. У червні 1933 р. був виданий закон про заборону ство­
рення нових політичних партій.

14. В управлінні здійснювався "фюрер-принцип" — без­
заперечне підкорення нищих керівників вищим.

15. У 1934 р. після смерті президента Гінденбурга його пов­
новаження були передані А. Гітлеру довічно.

16. Були розпущені профспілки, замість них був створений
"Німецький трудовий конгрес", до якого в обов'язковому
порядку включалися робітники, службовці і підприємці,
він об'єднував близько 22 млн робітників.

17. У лютому 1933 р. були заборонені антиурядові демонст­
рації і мітинги.

 

Висновки:

1. У Німеччині було реорганізовано політичну, юридичну
й адміністративну структуру Веймарської республіки.

2. Було ліквідовано Веймарську конституцію і А. Гітлеру
надано необмежені повноваження.

3. Було ліквідовано посаду президента.

4. Рейхстаг перестав бути законодавчим органом. Було лік­
відовано демократичні інститути, права і свободи гро­
мадян.

5. В країні встановлено режим фашистської диктатури.

ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА ФАШИСТІВ

1. Уряд здійснював контроль над усіма галузями економіки,
зовнішньою торгівлею, валютними фондами.

2. Здійснювалася централізація управління.

Було створено Генеральну раду німецьких господарств на чолі з керівниками 18 найбільших монополій і банків.

3. Розвиток економіки здійснювався на основі чотирирічно­
го плану, який був проголошений у 1936 р. і повинен був
підготувати до війни економіку й армію.

4. Генеральним уповноваженим по чотирирічному плану
був Г. Герінг, який одержав диктаторські права в економі­
ці: його розпорядження мали силу закону і були
обов'язковими для всіх державних і партійних органів.

5. Було запроваджено державне регулювання економіки.

6. Швидкими темпами розвивалася важка промисловість,
яка була основою розвитку військової промисловості.

7. 80% усіх інвестицій направлялося у важку промисловість.

8. При збереженні приватної власності була обмежена сво­
бода підприємництва.

9. Уся економіка Німеччини була поставлена на військові
рейки:

 

• у 1939 р. військове виробництво Німеччини в 12,5 рази
перевищило рівень 1933 р.;

• у 1938-1939 рр. витрати на військові цілі становили 58%
бюджету.

Висновок: економічна політика Німеччини була спрямована на підготовку до війни.

АГРАРНА ПОЛІТИКА

1. Фашисти підтримували велике поміщицьке землеволодіння.

2. Заохочували розвиток господарств поміщиків і замож­
них селян, яким видавали позики і виплачували премії за
здану продукцію.

3. Закон про "спадкові двори" заборонив продаж або
дроблення середніх і великих поміщицьких і селянських
господарств. Вони могли переходити у спадщину лише
до старшого сина.

4. Безземельним селянам фашисти обіцяли землю, коли за­
воюють "життєвий простір".

5. Практикувалося примусове вилучення сільськогоспо­
дарської продукції.

6. Був створений центральний орган по заготівлі продо­
вольства і державно-монополістичного регулювання
сільського господарства.

СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА

1. Було ліквідовано систему колективних договорів.

2. Фашисти розігнали фабрично-заводські комітети.

3. Робітникам заборонялося міняти місце роботи.

4. Підприємці одержали право продовжити робочий день
до 14 годин.

5. Із зростанням військового виробництва зменшувалося
безробіття.

6. Частині "вірних" робітників видавали нагороди, додат­
кові відпустки, організовували екскурсії.

7. Кожній німецькій сім'ї гітлерівці пообіцяли автомобіль.

8. У 1935 р. для молоді віком від 18 до 25 років було запро­
ваджено дворічну трудову повинність. Відбували її у
воєнізованих таборах.

9. Із 1938 р. примусова трудова повинність поширилася на
все населення Німеччини.

Висновки:

• повністю було знищено соціальні завоювання трудя­
щих;

• встановлено систему примусової праці.

 

ІДЕОЛОГІЧНА РОБОТА

1. Великого розмаху набула "виховна" робота в дусі
нацизму.

2. Було створено спеціальне міністерство пропаганди на
чолі з Й. Геббельсом.

3. Молодь виховували в мілітаристсько-расистському дусі
в нацистських організаціях: "Молода нація", "Гітлерю-
генд", "Союз німецьких дівчат" та ін.

4. Молоді віком від 10 до 18 років нав'язували теорії фа­
шизму:

 

• про безглуздість моралі і совісті;

• про допустимість будь-якого насильства в інтересах
"великого рейху".

 

5. У школах і університетах більше годин відводилося на
вивчення військової справи.

6. У Німеччині мільйони книг прогресивних авторів усіх
епох і народів були спалені на вогнищах.

7. Уся преса опинилася під контролем фашистської партії.

8. Нацисти пропагували расизм, жорстокість і насильство.
Вони носили чорну форму з емблемою, на якій
зображувалися череп і схрещені кістки.

Висновок: система фашистського виховання дозволила ви­ховати ціле покоління молодих людей, які були прихиль­никами фашистського режиму.

АНТИСЕМІТСЬКА ПОЛІТИКА

Антисемітизм — одна із форм національної нетерпимості, яка виражалася у ворожому ставленні до євреїв.

1. Антисемітизм став державною політикою фашистської Ні­
меччини.

2. А. Гітлер у книзі "Майн кампф" ("Моя боротьба") твер­
див, що німці являють собою єдину, вільну, "обрану арій­
ську расу".

3. Нацисти оголосили боротьбу за створення "нового поряд­
ку", за якого внаслідок винищення одних народів і підко­
рення інших буде встановлено панування "чистокровних
арійців", які керуватимуть усім світом.

4. Збереження "чистоти" арійської крові вважалося основ­
ною національною метою.

 

5. Було розроблено расову теорію, в якій розглядалися
всі народи світу. В нижній частині расової таблиці зна­
ходилися євреї, цигани, негри, які в першу чергу підля­
гали винищенню.

6. Євреї в Німеччині були позбавлені громадянських прав.
їх виганяли з державних установ, наукових закладів і уні­
верситетів.

У наукових установах звільнено 2 тис. вчених, у тому числі 8 лауреатів Нобелівської премії.

7. Гітлерівці провели "чистку" всіх картинних галерей і за­
брали з них картини "неарійців", у першу чергу євреїв.

8. Людство А. Гітлер поділив на:

"засновників культури", "носіїв культури", "руйнівників культури". "Носіями культури" були арійці, а "руйнівни­ками культури" — євреї.

9. У концтаборах нацисти знищували противників фашист­
ського режиму, насамперед євреїв.

У Німеччині було винищено понад 500 тис. євреїв.

10. У Німеччині відбувалися масові єврейські погроми, особ­
ливо у 1938-1939 рр.:

• 9-10 листопада 1938 р. — єврейський погром — "криш­
талева ніч". Було пограбовано єврейські магазини, си­
нагоги, цвинтарі. Сотні євреїв загинули, а 30 тис. було
відправлено в концтабори.

• За 12 років фашизму через концтабори, які називали
"фабриками смерті", пройшло близько 18 млн чол. в Ні­
меччині й окупованих країнах, із яких 11 мли було вби­
то (серед них 6 млн євреїв).

11. Власність осіб єврейського походження конфісковува-
лася.

Висновок: щодо євреїв проводилася політика геноциду.

Геноцид — один із найбільших злочинів проти людства, це ви­нищення окремих груп населення або цілих народів за ра­совими, національними та релігійними ознаками.

1948 р. Була прийнята міжнародна конвенція "Про попере­дження злочину геноциду і покарання за нього". Вста­новлювалася міжнародна карна відповідальність осіб, що винні у здійсненні геноциду.

 

ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА

1. Зовнішня політика Німеччини була спрямована на лікві­
дацію договорів Версальсько-Вашингтонської системи з
метою захоплення нових колоній.

2. 1933 р. Німеччина вийшла з Ліги Націй.

3. 1935 р. У Німеччині було введено загальну військову по­
винність.

4. 1936 р. Гітлерівський уряд відмовився від Локарнських
договорів, заявив про встановлення повного контролю
над Рейнською демілітаризованою зоною і ввів туди свої
війська.

5. 1936-1937 рр. Було створено блок фашистських держав
під керівництвом Німеччини, який поклав початок роз­
колу держав світу на дві ворожі коаліції.

6. 1938 р. Було здійснено "аншлюс" (насильницьке приєд­
нання) Австрії.

7. 1938 р. На конференції в Мюнхені А. Гітлер домігся при­
єднання до Німеччини Судетської області.

8. 1939 р. Німеччина захопила Клайпеду і зміцнила свої по­
зиції на Балтійському морі.

9. Вся економіка Німеччини була поставлена на воєнні рейки.
10. 1935-1939 рр. В Німеччині було підготовлено близько

5,5 млн солдат. її сухопутна армія нараховувала понад 2,5 млн чол. Розширено програму будівництва військо-во-морського флоту.

Висновки:

1. У 1938-1939 рр. відбулися суттєві зміни співвідношення
сил у Європі на користь фашистської Німеччини та її со­
юзників.

2. Внаслідок загарбання Австрії, Судетської області, а зго­
дом усієї Чехо-Словаччини, значно укріпилося військо­
во-стратегічне становище фашистської Німеччини.

3. Німеччина створила могутній військово-економічний по­
тенціал, значно розширила свої фінансові та сировинні
ресурси.

4. Війна розглядалася нацистською верхівкою як єдиний
шлях завоювання "життєвого простору" і зміцнення фа­
шистського режиму.

5. Фашистська Німеччина перетворилася на головне вогни­
ще війни, загрозу існуванню всіх народів Європи.

ІСПАНІЯ

СИТУАЦІЯ В ІСПАНІЇ ПІСЛЯ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

1. Нейтралітет Іспанії в Першій світовій війні привів до
піднесення промислового виробництва в країні. Цьому
сприяла активна торгівля з обома воюючими блоками.

2. Значно збільшилася питома вага промисловості в еко­
номіці:

 

• виникло близько 500 нових підприємств;

• на 67% підвищився видобуток вугілля;

• значно зросло металургійне виробництво, особливо
виплавлення сталі.

 

3. Іспанія була аграрно-промисловою країною, яка значно
відставала за рівнем розвитку від провідних країн світу.

4. Вона залишилася ще відсталою країною з пережитками
феодалізму в сільському господарстві і слаборозвине-
ною промисловістю.

5. 57% населення країни було зайнято в сільському госпо­
дарстві.

6. 150 тис. поміщиків володіли 121 млн га землі, в той час
як 1 млн селян — лише 6 млн га землі; 2,5 млн селян були
безземельними, вони працювали за наймом.

7. В промисловості і транспорті Іспанії було зайнято
2 млн чол. (22% населення).

8. Для промислового розвитку характерна територіальна
нерівномірність:

 

• на Північному Сході (в Каталонії, Астурії, Басконії)
знаходилися великі підприємства;

• на решті території переважали дрібні підприємства
переробної промисловості.

9. В Іспанії існував монархічний режим, який спирався на
католицьку церкву й армію. Король Альфонс XIII був
непопулярним серед народу.

10. Після закінчення Першої світової війни країну охопили
масові страйки:

у 1918 р. відбулося 463 страйки, у 1919 р. — 900, 1920 р.— 1060.

11. Кількість страйкарів зросла з 109 тис. чол. у 1918 р. до
245 тис. у 1920 р. Робітники вимагали підвищення заро­
бітної плати, скорочення робочого дня, протестували
проти дорожнечі.

 

Висновки:

1. Невирішеність аграрного питання гальмувала розвиток
країни, розширення її внутрішнього ринку і консервува­
ла злидні, соціальну і культурну відсталість сільського
населення.

2. Нестабільність у країні спричинили і численні виступи
робітників.

3. В країні наростала політична криза, викликана пораз­
кою іспанських військ у Марокко від повсталих племен.

4. 13 вересня 1923 р. за підтримки короля Альфонса XIII і
всіх реакційних сил генерал Прімо де Рівера здійснив
державний переворот. В Іспанії була встановлена війсь­
ково-монархічна диктатура.

6. Незначне економічне піднесення в роки стабілізації не су­проводжувалося покращенням життя і політичною ста- білізацією. 28 січня 1930 р. Прімо де Рівера подав у відставку.

Причини:

• неспроможність диктатури вирішити численні еконо­
мічні, соціальні, національні, релігійні проблеми, що
постали перед Іспанією;

• незадоволення різних верств населення диктатурою;

• погіршення економічного становища;

• втрата підтримки командувачів військових округів;

• не було проведено обіцяних реформ.

 

ВІЙСЬКОВА ДИКТАТУРА ПРІМО ДЕ РІВЕРИ (13 вересня 1923 р. — 28 січня 1930 р.)

13 вересня 1923 р. Генерал Мігель Прімо де Рівера здійснив державний переворот. Внаслідок цього було:

• встановлено військову диктатуру (хунту) — уряд;

• розпущено парламент — кортеси;

• оголошено надзвичайний стан;

• передано владу на місцях військовим губернаторам;

• обмежено конституційні права і свободи;

• проведено арешти серед профспілкових і радикальних
діячів.

За період існування військової диктатури:

1. У 20-х роках значні позиції в Іспанії належали іноземному
капіталу — англійському, французькому, американському.

2. У 1930 р. прямі іноземні інвестиції в економіку Італії стано­
вили 1 млрд доларів.

3. Значні позиції займала католицька церква, яка одержала
від держави великі субсидії і володіла земельними ділянка­
ми, акціями підприємств і банків.

4. В країні діяло понад 60 тис. церков і 5 тис. монастирів, на­
раховувалося 200 тис. осіб духовенства.

5. В Іспанії існувала національна проблема.

Із 24 млн населення країни 7 млн становили національні меншини — каталонці, баски, галісійці, права яких ігнору­валися.

РЕВОЛЮЦІЯ 1931р. Причини революції:

1. Панування монархії та військово-фашистської диктатури,
які спиралися на панування олігархів та іноземного капі­
талу.

2. Обмеженість конституційних прав і свобод.

3. Низький рівень життя населення.

4. Панування поміщицького землеволодіння, залишків фео­
далізму на селі.

5. Існування привілеїв католицької церкви.

6. Невирішеність національного питання.

Характер революції: демократична. Завдання революції:

1. Скинення монархії та встановлення республіки.

2. Ліквідація панування олігархів та іноземного капіталу.

3. Демократизація суспільно-політичного життя.

4. Знищення привілеїв католицької церкви.

5. Здійснення аграрної реформи.

6. Надання автономії національним меншинам (каталонцям,
баскам, галісійцям).

7. Покращення життя народу.