Житомир в добу Української революції (березень 1917 – 1921 рр.)

Одним з найяскравіших періодів в історії України є доба Української революції 1917-1921 рр. Після тривалого історичного періоду русифікації та соціального гноблення вперше у ХХ ст. український народ створив свою незалежну державу і, кілька років підтримуючи її існування, продемонстрував своє прагнення до самостійного розвитку. Сьогоднішня розбудова української держави була б просто неможливою без цінного історичного досвіду і вагомих конкретних завоювань буремних часів Української національно-демократичної революції. Вона стала важливим кроком для остаточного здійснення віковічних прагнень українського народу, продовжила важливу закономірну тенденцію його розвитку, спрямовану на збереження своєї культури і національної самосвідомості.

Безумовно, не оминули ці події і наше славне місто – Житомир. Під час визвольної, національно-демократичної революції він став одним із найзначніших військових і політичних центрів Української Народної Республіки та гетьманської держави. У лютому 1918 р. тут працював парламент УНР на чолі з Михайлом Грушевським. Тобто у цей час місто було неформальною столицею Української Народної Республіки. У Житомирі формувалось військове міністерство УНР, було затверджено ряд важливих законів республіки. Під час революції тут перебували видатні українські діячі національно-визвольного руху Всеволод Петрів, Симон Петлюра, Павло Скоропадський, Володимир Оскілко, Михайло Полоз та ін. [2, с. 24-25].

В цей період відбувається культурне Українське Відродження і в нашому місті. Зокрема, 16 жовтня 1919 року було відкрито Волинський інститут народної освіти – нині Житомирський державний університет імені Івана Франка [1, с. 307].

Впродовж періоду 1918 – 1921 рр. Житомир більше десятка разів переходив із рук українського війська до більшовиків та інших ворогуючих сторін. Зумовлено це було стратегічним місцезнаходженням Житомира, розташованого на 140-му кілометрі від Києва, і тим значенням, яке надавалось місту всіма ворогуючими сторонами. Неодноразова зміна влади негативно позначилась на становищі міського населення. Реквізиції, грабунки, погроми стали для житомирян звичайним явищем. За роки революції та громадянської війни сталися значні зміни у кількісному, національному, професійному та соціальному складі населення Житомира.

Якщо в 1917 році в місті проживало майже 90 тисяч жителів, то в 1920 році населення Житомира становило 103 тисячі осіб. Цей приріст відбувався не стільки за рахунок збільшення народжуваності, скільки за рахунок міграційних процесів. Війна підняла з насаджених місць мільйони людей. Житомир став притулком для багатьох біженців з прифронтової смуги, втікачів від більшовицького терору в Росії, військовополонених та осіб, які з тих чи інших причин осіли в місті [1, с. 292-293]. Але дуже швидко цей показник почав знижуватися. Наступні події завдали нищівного удару місту.

Загалом повалення самодержавства і Лютнева революція 1917 року в Петрограді були сприйняті в Житомирі із піднесенням. Але мешканці міста зустріли ці події не так бурхливо, як інші регіони України. Це пояснюється особливостями політичного, економічного та соціального розвитку, національним складом населення. Адже значний відсоток населення міста становили євреї, поляки. Поступово під впливом подій, які відбувалися в Києві, і в Житомирі активізується революційна боротьба. Так, за вказівкою Тимчасового уряду в місті утворилися губернські виконавчі органи. Також під впливом українських політичних партій виникає в квітні Волинська Українська Рада. На формування громадської думки значний вплив мали газети, які виходили в Житомирі. 5 травня 1917 року вийшов перший український часопис «Громадянин». На його сторінках пропагувалася діяльність Центральної Ради та національні ідеї [3, с. 100].

Загалом з настанням «часткової» незалежності почались процеси українізації в галузі освіти, науки, культури. За нетривалий час свого перебування при владі Центральна Рада заклала фундамент для української національної школи.

Восени 1917 року російські більшовики вчинили заколот й розігнали Тимчасовий уряд. Звістка про переворот у Петрограді дійшла до Житомира вже 26 жовтня 1917 року. Ці події були сприйняті у місті неоднозначно [7, с. 123].

Коли в кінці січня 1918 року радянські війська підійшли до Києва і розпочали штурм міста, Центральна Рада прийняла рішення перебратися до Житомира. Тут вона перебувала короткий час – з 28 по 30 січня 1918 року, та й не безпосередньо у самому місті, а залишаючись у своєму вагоні на запасній колії Житомирської залізничної станції. 13 лютого Центральна Рада вдруге приїздить до міста, їй відводиться одне з кращих приміщень – будинок Дворянського зібрання на вулиці Великій Бердичівській (нині знаходиться поліклініка № 1), де вона продовжує свою законотворчу роботу. Житомирський період був одним з найплідніших у діяльності Центральної Ради і українського уряду [4, с. 63].

9 березня 1918 року Центральна Рада з Житомира повернулася до столиці УНР міста Києва, але 29 квітня відбувся державний переворот і до влади прийшов генерал Павло Скоропадський, який оголосив себе гетьманом Української держави. Однак зміна влади суттєво не вплинула на життя житомирян. Та і взагалі 1918-й рік був для міста одним з найспокійніших за роки революції [2, с. 25].

В ніч на 27 листопада гетьманська влада залишила Житомир. Натомість було відновлено республіканські органи управління. Губернським комісаром призначено С. І. Куриленка. 1 грудня Житомир відвідав Симон Петлюра. Проте в місті ще залишався німецький гарнізон. Стосунки між ним і військами Директорії складались досить напружено. 5 грудня 1918 року було укладено угоду, за якою українські частини виводились за межі міста, на Врангелівку (нині Богунія). Підтримання порядку та безпеки в Житомирі взяла на себе німецька комендатура. Але без збройного конфлікту не обійшлося [3, с. 103].

Проте вже 13 грудня німецький гарнізон без будь-якого тиску залишив Житомир. У місті було відновлено владу Директорії УНР. 14 грудня українські війська зайняли Київ і проголосили відновлення УНР. Усунувши з політичної арени Гетьманщину, Директорія опинилася віч-на-віч з більшовиками.

Навесні 1919 року навколо Житомира розгорнулись запеклі бої між військами Директорії та численними загонами червоноармійцев. 15 березня в місто вдерлися більшовики, 22 березня його звільнили українські війська, а 12 квітня Житомир знову захопили більшовики [1, с. 268]. Таким чином, вся територія Житомирщини була зайнята радянськими військами, і на ній було проголошено встановлення радянської влади. В цілому ж протягом 1918 – 1920 рр., як уже зазначалося, Житомир постійно переходив з рук в руки.

У квітні 1920 року розпочалась радянсько-польська війна. Волинь знову стала ареною бойових дій. Вже 26 квітня частини Польської армії разом із військами УНР вступили до Житомира. Більшовицька окупація була призупинена. Водночас було відновлено законну діяльність українських органів влади, які функціонували одночасно з польською військовою адміністрацією.

У червні 1920 р. 1-ша кінна радянська армія прорвала фронт, і польсько-українські частини були змушені залишити Київ. 7 червня 1920 року червні війська 4-ї кавалерійської дивізії першої кінної армії ввійшли у Житомир. Набіг більшовиків був настільки стрімким, що штаб головнокомандуючого польськими військами Юзефа Пілсудського ледве уник полону. Ця операція в радянській історії відома під назвою «Житомирський прорив» [1, с. 271].

12 червня 1920 року в Житомирі утвердилась радянська влада. У 1921 році, після останньої невдалої спроби скинути цю владу і трагедії Української Повстанської Армії отамана Тютюнника під містечком Базар, Житомир залишається радянським на довгі десятиліття [6, с. 31].

Список використаних джерел та літератури:

1. Костриця М. Ю., Кондратюк Р. Ю. Житомир: Підручна книга з краєзнавства / М. Ю. Костриця, Р. Ю. Кондратюк. – Житомир: Косенко, 2006. – 446 с.

2. Мокрицький Г. Житомир: архітектурно – краєзнавчий нарис / Мокрицький Г. – Житомир: Журфонд, 1997. – 32 с.

3. Іващенко О.М., Поліщук Ю.М. Житомирщина: шляхами історії. Краєзнавчі розвідки / О. М. Іващенко, Ю. М. Поліщук. – Житомир, 1997. – 145 с.

4. Поліщук Ю. М. Центральна Рада в Житомирі // Житомир в історії Волині і України: тези Всеукраїнської наукової краєзнавчої конференції / Ю. М. Поліщук. – Житомир, 1994. – С. 62 – 64.

5. Мазепа І. Україна в огні і бурі революції 1917 – 1921: І Центральна Рада – Гетьманщина – Директорія. ІІ Кам'янецька доба / Мазепа І. – Дніпропетровськ: Січ, 2001. – 415 с.

6. Мельничук В. Г. Дух Житомира: штрихи до соціально-політичного портрету міста / Мельничук В. Г. – Житомир: Волинь, 2010 – 80 с.

7. Житомирщина. Історичний нарис. Навчальний посібник / А.Б. Войтенко, О.М. Іващенко, О.С. Кузьмін та ін.: 2-ге вид., випр. та доп. – Житомир: Полісся, 2008. – 272 с.

 

Заєць І.

студентка 52 групи

науковий керівник: д.і.н.,

доц. Ярмошик І.І.

 

Формування світоглядних орієнтирів видатного українського історика –