Михайло Терещенко – фінансист, політик, дипломат

У сучасній історичній науці одне з чільних місць посідають персонологічні дослідження. Визначення місця особистості в історії допоможе реставрувати перебіг історичного процесу та з’ясувати роль української еліти в різні історичні періоди. Соціокультурні зміни українського суспільства стимулюють пошуки нових відповідей на насушні питання сучасності у минулому. Увагу сучасних учених привертають діяльність родини-промисловців Терещенків, які ще до недавна вважалися буржуазним елементом, серед яких яскраво виділяється постать Михайла Івановича Терещенка.

Наприкінці 80-х рр. ХХ ст. у СРСР, а після його розпаду в Росії та Україні науковці почали досліджувати досі заборонену тему історію родини Терещенків. Спочатку чимало публікацій виявилися досить поверховими оглядовими розвідками. Більш ґрунтовні дослідження провели В.В. Ковалинський у своїй праці «Меценаты Киева»[3], але він висвітлив дану проблему у межах одного міста і О.М. Донік «Родина Терещенків в історії доброчинності», де досить детально подані поряд з меценатською діяльністю і біографічні відомості про родину [5]. Окремі загальні аспекти цієї проблематики були висвітлені Пилипенком О., Табачником Д., Терещенком М. [6; 7; 8].

Мета даної статті показати життя і діяльність непересічної постаті епохи Михайла Івановича Терещенка – видатного фінансиста, політика, дипломата.

Народився М.І. Терещенко 5 березня 1886 р. в Києві. Він зібрав у собі найкращі гени свого роду, тому з легкістю оволодівав і гуманітарними, і природничими науками. Його родина дала молодому Терещенку домашню приватну освіту, а влітку 1904 р. юнак екстерном склав іспити на атестат зрілості у 1-й Київській гімназії. Він отримав з дванадцяти предметів «п’ятірки» і тільки з математичної географії «чотири» [4, с.87]. Напередодні іспитів Михайло Іванович підготував свою автобіографію, де виклав свої плани на майбутнє: «Якщо мені пощастить скласти успішно підсумковий іспит, я продовжуватиму свої заняття у вищому навчальному закладі, на виборі факультету я ще не зовсім зупинився: з одного боку, мене цікавлять предмети юридичного факультету, які вивчав і мій батько, а з другого боку – мої особисті здібності схиляють до вивчення предметів фізико-математичного факультету» [2, с.71].

Не досягши і 17 років, він, майже одночасно втративши діда Миколу Артемовича і батька Івана Миколайовича, став власником усього величезного спадку старшої лінії родини Терещенків. Це були будинки в Києві, Москві, Одесі, землі і заводи в декількох губерніях. Дещо дід заповів персонально внуку – 600 тис. крб., що було надзвичайно великою сумою в кінці ХІХ ст. У 25 років, після смерті дядька Олександра, Михайло став головою промислової імперії Терещенків і стає однією з найбагатших людей Російської імперії. Його статки приблизно сягали 60 млн. крб.

Не дивлячись на величезне багатство, яке він отримав, все ж він вирішує продовжувати навчання. Михайло думав вступати на юридичний факультет університету Св. Володимира, але вступати не став. Навчання М.І. Терещенко продовжив в Лейпцігському та Петербурзькому університетах, а диплом юриста захистив у 1911 р. уже в Московському. Водночас він підтримує сімейні традиції доброчинності і меценацтва. Зокрема Михайло Іванович сприяв перетворенню в 1913 р. Київського музичного училища в консерваторію. В 1912 р. стає почесним опікуном 1-ї Київської гімназії. В 1912-1914 рр. у Петербурзі на його кошти існувало видавництво «Сирин», де було надруковано твори багатьох російських поетів так званого «срібного віку». Дружні стосунки Михайло мав з Олександром Блоком [5, с.66-67].

Поєднуючи підприємництво і меценатство, Михайло Іванович поринає у політику: зближується з лідерами російської ліберальної опозиції, активно субсидує опозиційні партії й, нарешті, обирається як незалежний депутат до складу ІV Державної думи. За своїми політичними поглядами він стояв близько до партії кадетів, яка об’єднувала найбільш титулований прошарок інтелігенції. З початком Першої світової війни М.І. Терещенко – активний співробітник Російського товариства Червоного Хреста, на власні кошти влаштовує шпиталі. В червні 1915 р. очолює Київський обласний воєнно-промисловий комітет (ВПК). Одночасно Михайло Іванович стає заступником голови Всеросійського ВПК. Завдання цієї організації полягало у допомозі уряду координувати перехід виробництва на задоволення потреб воєнного часу і в розподілі замовлень серед підприємців.

Фактично ВПК і споріднений з ним Земгор (Головний комітет по забезпеченню армії) стали штабом ліберальної опозиції й усіх незадоволених політикою правлячих кіл. Опозиція почала готувати план військового перевороту, у підготовці якого значну роль відіграв і М.І. Терещенко. Залишилися також дані й про його належність до однієї з петроградських лож [8, с.118-119].

Революційні події в столиці наприкінці лютого 1917 р. завершилося падінням монархії у Російській імперії. До скликання Установчих зборів усю повноту влади в країні перебрав на себе Тимчасовий уряд на чолі з князем Г.Є. Львовим. Серед членів його першого складу міністром фінансів було обрано 31-річного Михайла Івановича, а 5 травня 1917 р. він стає міністром закордонних справ. Визначаючи курс зовнішньої політики Росії, він мав вплив на розвиток подій у 1917 р. і на Україні. Так 29-30 червня в Києві проходили переговори між представниками Центральної Ради та делегацією Тимчасового уряду, до складу якої входили О.Ф. Керенський, М.І. Терещенко та І.Г. Церетелі. Підсумок цих переговорів стало досягнення принципової домовленості щодо визнання російською делегацією сформованого Центральною Радою автономного українського уряду – Генерального секретаріату [1, с.325-329]. Сучасний історик Д. Табачник вважає, що «погодження між Центральною Радою і делегацією Тимчасового уряду було досягнуто значною мірою завдяки позиції М.І. Терещенка, який ставився до українських національних прагнень якщо не з прихильністю, то з розумінням. Тут його позиція принципово розходилася з позицією О.Ф. Керенського, який на перше місце ставив свої власні, антиукраїнські настрої» [7, с.60-61].

Але політична кар’єра М.І. Терещенка не була довгою. Його було 26 жовтня заарештовано в Зимовому палаці й ув’язнено в Петропавловській фортеці. Завдяки зусиллям матері і дружини-француженки Маргарет, за сприяння англійського і французького посольств він був викуплений за 100 тис. крб. (причому нові «хазяїни» країни представили його зникнення як утечу). На потязі Михайло Іванович прибув до Мурманська. Звідти – до Норвегії, де його чекала яхта «Іоланда».

До кінця 1917 р. М.І. Терещенко з родиною вже був у Норвегії. В наступні роки емігрантського життя працював переважно в скандинавських країнах, де швидко став одним з провідних бізнесменів (адже грошей він не мав, так як всі статки за кордоном іноземні кредитори відсудили як у колишнього міністра Росії). Незабаром він володів уже 13-ма мовами і з успіхом вів свої справи по всій Європі, а також у колоніях західних країн, зокрема, у Мозамбіку, що тоді належав португальцям. Під час Другої світової війни він з родиною жив у Англії, а по закінченню війни перебрався в Монако, де в Монте-Карло і помер 1 квітня 1956 р. Газета «Таймс» у некролозі писала «Обставини та умови емігрантського життя, які б легко зламали менш сильну людину, у його випадку прислужилися перемозі його волі і характеру. Впертою працею, талантом і сильною волею він знову пробив собі шлях до багатства і впливу. Його смерть стала великою втратою для фінансових кіл багатьох європейських столиць» [8, с.155].

Список використаних джерел та літератури:

1. Сто найвідоміших українців / [Бедрик-Білан Х., Безносик А., Гнатюк М. та ін.]; заг. ред. д. філос. наук, канд. іст. наук, Павленка. – К.: Орфей, 2005. – 640 с.

2. Кальницький М.М. Терещенки / М.М. Кальницький, М.Д. Факторович // Пам’ятники України. – 1993. – № 1 – 6. – С. 66 – 71.

3. Ковалинський В.В. Меценаты Киева / Виталий Василеевич Ковалинський 2-е узд., испр. и доп. – К.: Кий, 1998. – 528 с.

4. Козлов О. Родовід Терещенків за матеріалами РДІА / Олександр Козлов // Генеалогічні записки. – 2009. – Вип. 7 (нової серії 1).

5. Донік О.М. Родина Терещенків в історії доброчинності / Олександр Миколайович Донік. – К.: Інститут історії України НАН України, 2004. – 314 с.

6. Пилипенко О. Видатні українські підприємці ХІХ – початку ХХ ст. / О. Пилипенко // Київська старовина. – К. – 2009. – № 3. – С. 50 – 62.

7. Табачник Д. Портрет на фоні бурі. Михайло Терещенко – фінансист, політик, дипломат / Д. Табачник // Політика і час. – 1996. – № 3. – С. 55–62.

8. Терещенко М. Первый олигарх: Михаил Иванович Терещенко (1886–1956) / Мішель Терещенко. – К.: Ника-центр, 2012. – 157 с.

Розділ 2