Внутрішня політика Т. Масарика

Томаш Масарик

(1850-1937)

Видатний державний і політичний діяч, вчений, філософ, теоре-тик і борець за самостійну державу. Був прихильником демократич-ного розвитку країни.

У 1900-1920 рр. — керівник ліберальної Чеської народної партії перейменованої 1905 р. на Прогресивну партію, яка виступала за ав-тономію Чехії в складі Австро-Угорської імперії, а згодом за само-стійну Чеську державу.

Голова Чеської Національної ради. Один із організаторів антибіль-шовицького заколоту чехословацького корпусу у 1918 р.

Президент Чехо-Словаччини у 1918-1935 рр.

Т. Масарик з часу обрання його президентом здійснив низ. ку заходів, що сприяли соціально-економічному розвитку країни, її подальшій демократизації.

1. У 1920-1922 рр. провів низку реформ:

• дворяни були позбавлені політичних привілеїв;

• було введено 8-годинний робочий день;

• була введена допомога по безробіттю;

• розширено медичне страхування;

• почалася аграрна реформа.

Було встановлено межі земельного володіння до 250 га, або 150 га ріллі;

• встановлена монополія на деякі предмети виробництва,
яка контролювалася системою ліцензій;

• здійснена стабілізація грошової одиниці — крони;

• військова промисловість і залізничний транспорт були
поставлені під контроль держави.

2. Т. Масарик дбав про те, щоб провідні позиції в економіці
займали чеські підприємці.

3. Він сприяв розвитку середнього класу, який становив 13%
працездатного населення.

4. Одночасно залучалися іноземні інвестиції. 1/3 акцій про­
мислових і торговельних підприємств належала інозем­
ним власникам.

5. Значна увага зверталася на розвиток важкої промислі
вості.

6. Т. Масарик підтримував існування багатопартійної
системи.

7. З метою стабілізації політичного життя і подальшої демо-
кратизації країни сприяв утворенню урядових коаліцій
різних партій.

о Він ужив рішучих заходів, щоб вивести країну з економіч­ної кризи 1929-1933 рр.:

• уряду були надані надзвичайні повноваження;

• під державний контроль було взято 75% промислових
підприємств;

• було встановлено державну монополію на експорт
цукру за кордон і торгівлю хлібом.

9. На міжнародній арені орієнтувався на Францію:

• під егідою Франції був створений військово-політич­
ний блок, до якого входили Чехо-Словаччина, Руму­
нія, Югославія (Мала Антанта);

• 1934 р. Чехо-Словаччина уклала договір з Францією
про взаємодопомогу;

• 1935 р. таку саму угоду було підписано з СРСР.

У 1935 р. Т. Масарик склав із себе повноваження пре­зидента.

ВНУТРІШНЯ ПОЛІТИКА Е. БЕНЕША

Едуард Бенеш

(1884-1948)

Видатний державний і політичний діяч Чехо-Словаччини.

У 1915-1918 рр. — член Чеської Національної ради.

Під час президентства Т. Масарика постійно займав посади в уряді — спочатку був міністром закордонних справ, а в 1921 -1922 рр. став главою уряду. Тісно співпрацював з Т. Масариком.

У 1935-1938 рр. займав посаду президента Чехо-Словаччини.

1. Продовжив політику поглиблення демократизації краї­
ни, розпочату Т. Масариком.

2. У зв'язку з наростанням у 30-х роках загрози з боку Ні­
меччини майже половину державного бюджету спряму­
вав на зміцнення збройних сил країни.

3. Велику увагу приділяв технічному переозброєнню військ.

4. Намагався владнати національні проблеми.

5. Проводив централізаторську політику.

6. Було досягнуто "оздоровлення" економіки.

7. Вів боротьбу проти профашистських і націоналістичних
сил, їх сепаратистських ідей.

8. Виявився неспроможним вирішити судетську проблему.

У роки Другої світової війни емігрував за кордон (у 1940 р.). Повернувся до Чехо-Словаччини після Другої світової війни і займав посаду президента. Після лютневих подій 1948 р. пішов у відставку.

 

СУДЕТСЬКА ПРОБЛЕМА

1935 р. Була створена Судето-німецька партія К. Генлейна яка встановила тісні зв'язки з фашистською Німеччиною.

1936-1938 рр. Посилилася активність Судето-німецької пар-тії, яка взяла курс на включення Судетської області до складу Німеччини. Партія Генлейна була "п'ятою коло, ною" в Чехо-Словаччині.

Березень 1938 р. А. Гітлер затвердив план нападу на Че-хо-Словаччину.

Квітень 1938 р. Генлейнівці висунули вимогу автономії Су. детської області, де проживало більшість німців, надання німцям кількох міністерських посад.

Середина травня 1938 р. Німецькі війська (10 дивізій) були зо­середжені на чехо-словацькому кордоні.

13 вересня 1938 р. Фашисти почали заколот у Судетській об­ласті, який придушили чехо-словацькі війська. Над Че-хо-Словаччиною виникла загроза німецького вторгнення.

Уряди Великої Британії і Франції потурали агресору, вони згодилися передати Судетську область Німеччині. За таких умов 29-30 вересня 1938 р. почала роботу Мюнхен ська конференція глав урядів Великої Британії, Франції, Ні меччини, Італії.

5, Чехо-Словаччина була змушена задовольнити територі­
альні вимоги Польщі й Угорщини:

• Польща отримала район Тешинської Сілезії;

• Угорщина — частину південної Словаччини і Закар­
паття.

6. Чехо-Словаччина перетворилася на федеративну держа­
ву чехів, словаків і українців (русинів).

Жовтень 1938 р. Німецькі війська окупували Судетську об­ласть і прикордонні з Австрією райони.

14-15 березня 1938 р. Закарпатська Україна проголосила свою незалежність.

14 березня 1938 р. Словаччину було проголошено незалеж­
ною державою. Головою уряду став Й. Тисо.

15-18 березня 1938 р. Угорська армія окупувала Закарпаття.

15 березня 1938 р. Німеччина змусила президента Чехо-Сло­
ваччини підписати акт про ліквідацію Чехо-Словацької
республіки і перехід чеського народу "під опіку" Німеч­
чини.

Уряди західних держав не звертали уваги на порушення Мюнхенської угоди.

 

РОЗЧЛЕНУВАННЯ ЧЕХО-СЛОВАЧЧИНИ 29 вересня 1938 р. Була підписана угода про розчленування Чехо-Словаччини.

Правлячі кола Чехо-Словаччини під тиском Великої Бри­танії, Франції капітулювали і прийняли пропозиції Німеч­чини. Угоду було укладено без участі Чехо-Словаччини.

її підписали глави урядів:

Великої Британії — Н. Чемберлен, Франції — Е. Даладьє, Німеччини — А. Гітлер, Італії— Б. Муссоліні. Наслідки Мюнхенської угоди:

1. Судетську область і прикордонні з Австрією райони було
передано Німеччині.

2. Чехо-Словаччина втратила 1/3 своєї території з населен­
ням 5 млн чол.

3. Країна втратила 50% важкої промисловості.

4. Кордон із Німеччиною тепер мав проходити за 40 км ВІД
Праги.

Висновки:

2. Дії Німеччини — порушення Мюнхенської угоди. ї' 2. Ця угода дала змогу А. Гітлеру і Й. Сталіну здійснювати агресію мирними методами.

3. В. Черчилль про Мюнхенський договір (зговір) заявив:

"Ми зазнали поразки без війни", а пізніше додав: "Брита­нія мала вибір між ганьбою і війною. Ми вибрали ганьбу і отримали війну ".

4. Мюнхенська угода сприяла загарбанню Німеччиною
всієї Чехо-Словаччини. Через півроку німецькі війська
ввійшли до Праги (березень 1939 р.).

5. Окупація Праги призвела до швидкої зміни балансу еко­
номічних і політичних сил на сході Центральної Європи.

6. Ця угода стала одним із етапів підготовки Другої світо­
вої війни і сприяла її розв'язанню.

7. Мюнхенська угода — це ганебна сторінка західної ди­
пломатії.

УГОРЩИНА

РЕВОЛЮЦІЯ 1918 р. Передумови революції:

1. Панування Габсбургської монархії.

2. Відсутність власної національної держави.

3. Відсутність демократичних прав і свобод.

4. Важкий національний і соціальний гніт.

Причини революції:

1. Глибока економічна криза, спричинена Першою світовою
війною.

2. Загострення соціальних конфліктів і піднесення націо­
нального руху.

3. Активна дія опозиційних сил.

4. Поразка країн Четверного союзу у війні.

5. Розпад Австро-Угорської імперії.

Завдання революції:

1. Відокремитися від Австрії.

2. Проголосити Угорську республіку.

3. Здійснити заходи по демократизації суспільства.

4. Вирішити аграрне питання.

Характер революції: демократична.

Рушійні сили революції: робітники,

мешканці міст, інтелігенція, селянство.

Угорщина входила до складу Австро-Угорської імперії на принципах політичної рівноправності з Австрією. ЗО жовтня 1918 р. У Будапешті почалося повстання проти ди­настії Габсбургів. На вулиці вийшли робітники і студенти, які вимагали відокремлення від Австрії і проголошення Угорської республіки. У ніч на 31 жовтня 1918 р. Повстанці захопили всі важливі

стратегічні пункти столиці.

16 листопада 1918 р. Влада перейшла до Національної ради, яка проголосила Угорську республіку. Був створений коа­ліційний уряд, до складу якого ввійшли представники незалежних і радикальних партій, у тому числі праві со­ціал-демократи. Уряд очолив М. Карої, який походив із впливової дворянської родини.

Почалася демократизація суспільства:

1. Запроваджувалося загальне виборче право, 2. Проголошено свободу зібрань і союзів, політичних орга­нізацій.

3. Запроваджувався 8-годинний робочий день.

4. Проголошувалася рівноправність націй.

5. З метою зменшення поміщицького землеволодіння пла­
нувалося провести аграрну реформу.

Наслідки Листопадової революції:

1. Було скинено монархію Габсбургів.

2. Угорщина була відокремлена від Австрії.

3. Було проголошено самостійну державу — Угорську рес­
публіку.

4. Відбувалися становлення і розвиток нової держави.

Одначе в Угорщині виникли великі труднощі:

1. Сусідні країни, за підтримки Антанти, висували Угор­
щині територіальні претензії.

2. Закривалося багато промислових підприємств.

3. Зростало безробіття.

4. Зросли ціни, інфляція.

5. Уряд не проводив ніяких соціальних реформ.

Все це спричинило велике незадоволення населення.

ДОБА УГОРСЬКОЇ РАДЯНСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ

Листопад 1918 р. В Угорщині утворилася Комуністична пар­тія з колишніх військовополонених, що повернулися з ра­дянської Росії, її очолив Бела Кун.

Труднощами, які виникли в країні, скористалася Комуні­стична партія, вона почала підготовку до здійснення держав­ного перевороту.

Комуністи брали активну участь у роботі профспілок, за­ймалися політичною пропагандою серед солдатів, демобілі­зованих з армії, і фабрично-заводської молоді. Вони Дестабілізували ситуацію в країні, закликали народ до рево­люції.

 

19 березня 1919 р. Країни Антанти запропонували угорсько, му уряду ввести в країну свої війська. Цю пропозицію не-гативно зустріло населення Угорщини. Уряд Карої не наважився взяти на себе відповідальність за прийняття пропозицій Антанти і добровільно передав владу соціал-демократам.

21 березня 1919 р. Лідери соціал-демократів уклали угоду з кому, ністами. Була створена об'єднана Соціалістична партія Угор. шини (СПУ), яка проголосила, що бере владу в свої руки. Загони робітників і солдатів зайняли урядові установи, вокзали, мости через Дунай, пошту, телеграф і роззброїли міліцію.

Було створено новий уряд — Революційну урядову раду, яка проголосила про створення Угорської республіки.

Квітень 1919 р. Відбулися вибори до верховних і місцевих ор­ганів влади. В країні почалися зміни за взірцем радянської Росії:

1. Було скасовано чини і звання.

2. Ліквідовувалися існуючі органи влади і створювалися нові.

3. Було створено Червону армію і Червону охорону.

4. Церкву було відокремлено від держави.

5. Було скасовано суди й утворено революційні трибунали.

6. Уряд націоналізував промислові підприємства, банки, за­
лізниці.

7. Було проголошено право на працю.

8. Запроваджено 8-годинний робочий день.

9. Підвищено заробітну плату.

 

10. Скасовано поміщицьке землеволодіння.

11. Введено загальне страхування від нещасних випадків.

12. Видано декрет про ліквідацію національного гноблення.

13. Проводилися примусова реквізиція майна заможних
громадян, виселення їх з помешкань і переселення туди
бідноти.

Реквізиція (від лат. — вимога) — примусове вилучення держа вою майна у власника з виплатою йому вартості майна.

14. Введено обов'язкове навчання дітей до 14 років.

Певну допомогу радянській Угорщині надала радянська Ро­сія, яка передала 2500 кулеметів, 60 гармат.

16 квітня 1919 р. Проти Угорської радянської республіки були кинуті румунські, а згодом і чехо-словацькі війська які наступали зі Східного і Північно-Східного фронтів-Угорська Червона армія спочатку відбила наступ і вступи ла на територію Східної Словаччини.

16 червня 1919 р. Була проголошена Словацька радянська республіка.

7 липня 1919 р. Словацька радянська республіка перестала існувати, розгромлена урядовими військами Чехо-Сло-ваччини.

Липень 1919 р. У Будапешті та інших містах країни відбули­ся антирадянські повстання, які були жорстоко придуше­ні загонами Червоної армії.

1 серпня 1919 р. Комуністичний режим в Угорській республі­ці впав, проіснувавши 133 дні. В країні була встановлена диктатура адмірала М. Хорті.

Причини поразки Угорської радянської республіки:

1. Дії радянського уряду спричинили незадоволення різних верств населення:

• застосування терору і репресій проти опозиції;

• поміщицьку землю передали не селянам, а сільсько­
господарським кооперативам;

• націоналізація власності дрібних виробників, реміс­
ників.

2. Відсутність достатньої соціальної бази.

3. Утопічність соціальних програм радянського уряду.

4. Ідея диктатури пролетаріату не одержала підтримки
більшості населення.

5. Суперечності між комуністами і соціал-демократами
щодо шляху розвитку країни.

6. Несприятлива міжнародна ситуція.

7. Неможливість одержати збройну допомогу від радян­ської Росії.

8. Іноземна інтервенція — наступ румунських і чехо-слова-цьких військ, які придушили революцію.

УГОРЩИНА ЗА РЕЖИМУ М. ХОРТІ

Міклош Хорті (1868-1957) — колишній віце-адмірал австро-угор-ського флоту — почав формувати збройні сили проти революції.

14 листопада 1919 р. До Будапешта ввійшла угорська армія адмірала М. Хорті. Почалося формування авторитарного режиму.

Січень 1920 р. Проведено вибори до парламенту — Націо­нальних зборів.

 

1 березня 1920 р. Національні збори прийняли рішення про відновлення в країні монархії. Проти такого рішення ви­ступили країни Антанти, а також Румунія, Чехо-Словач-чина, Югославія.

М. Хорті скористався ситуацією і проголосив себе реген­том (правителем) з широкими повноваженнями:

• отримав право розпускати Національні збори;

• зберіг за собою посаду головнокомандувача армії.
Червень 1920 р. Угорщина підписала Тріанонський мирний

договір, за яким втрачала значні території (77%) з насе­ленням 59%.

На Угорщину були покладені обов'язки виплачувати ре­парації.

1921 р. Прихильники монархії двічі робили спробу підняти заколот, щоб відновити в країні монархію і повернути на престол короля.

Національні збори прийняли закон, що позбавляв ко­лишнього короля права на престол. Цим рішенням було встановлено авторитарний режим М. Хорті, який проіс­нував з 1920 по 1944 р.

5. Авторитарний режим спирався на фінансову олігархію і земельних магнатів.

6. 3 1927 р. були встановлені тісні зв'язки з Італією.

7. Напередодні Другої світової війни Угорщина стала бли­зьким партнером Німеччини.

8. У 1939 р. Угорщина приєдналася до Антикомінтернівсь-кого пакту, в 1940 р. — до Пакту трьох держав (Німеччи­ни, Італії, Японії).

9. Союз з Німеччиною дав змогу Угорщині протягом 1939-1940 рр. окупувати:

• українські землі (частину Закарпаття);

• південні райони Словаччини;

• частину Північної Трансільванії.

10. Квітень 1941 р. Угорщина брала участь у нападі Німеч­чини на Югославію, а згодом і на СРСР.

Висновок: намагання скасувати умови Тріанонського мир­ного договору і об'єднати всіх угорців у межах однієї дер­жави призвело до зближення Угорщини з гітлерівською Німеччиною і до участі у Другій світовій війні на боці Ні­меччини.

 

Особливості авторитарного режиму М. Хорті:

1. При необмеженій владі глави держави було збережено
парламент і деякі елементи парламентської демократії:

• загальне виборче право;

• наявність опозиційних партій.

 

2. Авторитарний режим не мав власної масової партії та
масової соціальної опори.

3. Він спирався на цілу систему легальних і таємних союзів і
товариств, які контролював.

4. Монархічна, націоналістична демагогія.

За правління М. Хорті:

1. Були значно обмежені демократичні права і свободи.

2. Угорщина значно збільшила свій військовий потенціал.

3. В галузі економіки спиралися на позики, які отримували
спочатку від Ліги Націй, а потім від США, Великої Брита­
нії та ін.

4. В сільському господарстві залишалося велике поміщи­
цьке землеволодіння, майже половина селян не мала землі-

РУМУНІЯ

СТАНОВИЩЕ КРАЇНИ ПІСЛЯ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

Румунія напередодні Першої світової війни була незалеж­ною конституційною монархією.

Серпень 1916 р. Румунія вступила у війну на боці Антанти. Румунські війська були розгромлені. Значну частину території, включаючи нафтові родовища, окупували австро-угорські війська.

Окупанти грабували країну, вивозили нафту, продоволь­ство, сировину.

6 грудня 1916 р. Австро-угорські війська захопили столицю Бухарест.

Росія була змушена перекинути на Румунський фронт свої війська, що допомогло зупинити австро-німецькі війська.

Війна принесла Румунії:

1. Величезні збитки, що становили 31 млрд золотих лей.

2. Людські втрати у війні становили 326 тис. чол. (за підра­
хунками англійського історика Нормана Дейвіса).

 

3. В країні почалася економічна криза.

4. Безробіття.

5. Нестача продовольства, голод.

6. Загострилася внутрішньополітична ситуація, розгорнув,
ся революційний рух:

• робітники виступали за 8-годинний робочий день, вве-
дення мінімуму заробітної плати;

• селяни — за проведення аграрної реформи.
Румунський уряд був змушений шукати шляхи виходу

країни з важкого становища, в якому вона опинилася.

7 травня 1918 р. Румунський уряд підписав Бухарестський сепаратний (односторонній) мир з Німеччиною. В Румунії залишилися окупаційні війська, які грабували країну.

10 листопада 1918 р. Румунський уряд розірвав Бухарест­ський мир. Румунія знову повернулася до Антанти і опи­нилася в стані переможців. Австро-німецькі війська були виведені з Румунії.

ОКУПАЦІЯ РУМУНІЄЮ ТЕРИТОРІЙ

На останньому етапі війни Румунія захоплює ряд територій.

Січень 1918 р. Румунські війська окупували територію Бес-сарабії, щоб "об'єднати всіх румунів у єдину державу".

Березень 1918 р. Поразка України у першій українсько-радянській війні змусила Румунію укласти з радянською Росією угоду про виведення своїх військ з Бессарабії протягом двох місяців.

Квітень 1918 р. Після підписання Брестського мирного до­говору між радянською Росією і Німеччиною та окупації України німецькими військами Румунія анулювала до­говір з радянською Росією і оголосила про анексію Бес­сарабії.

Листопад 1918 р. До складу Румунії була включена Північна Буковина.

Грудень 1918 р. Румунські війська зайняли територію Тран­сільванії, що входила до складу Австро-Угорщини.

174
ФОРМУВАННЯ ТЕРИТОРІЇ ПІСЛЯВОЄННОЇ РУМУНІЇ

Розпад Австро-Угорщини привів до розгортання руху за об'єднання всіх земель, заселених румунами.

Румунія, за підтримки Антанти, допомогла придушити радянську владу в Угорщині. За це вона отримала всі оку­повані нею землі, які були закріплені міжнародними дого­ворами:

1. За умовами Сен-Жерменського мирного договору з Ав­
стрією від 10 вересня 1919 р. Північна Буковина переда­
валася Румунії.

2. За Нейїським мирним договором з Болгарією від
27 листопада 1919 р. Південна Добруджа залишалася в
складі Румунії.

3. За Тріанонським мирним договором з Угорщиною від
4 червня 1920 р. Трансільванія та східна частина Баната
передавалася Румунії.

1920 р. Парламент Румунії оголосив про завершення проце­су національного об'єднання румунів у складі єдиної держави.

Висновки:

1. Внаслідок укладених договорів територія і населення Ру­
мунії збільшилися майже вдвічі.

2.Румунія отримала повний контроль над гирлом Дунаю.

3. Посилилося національне гноблення угорців, українців та
інших національностей, які проживали на приєднаних
територіях (національні меншини становили 30% насе­
лення Румунії).

4. Приєднані силою народи були позбавлені національних і
політичних прав, на їх території проводилася насильни­
цька румунізація.

 

ВНУТРІШНЬОПОЛІТИЧНЕ СТАНОВИЩЕ В КРАЇНІ

Румунія — слаборозвинена, аграрна країна, 80% населенню якої було зайнято в сільському господарстві.

1. Румунія у своєму економічному розвитку значно відстава.
ла від держав Західної Європи.

2. Промисловість була розвинена слабко, переважали видо-
бувна і переробна галузі.

3. Більшість підприємств легкої промисловості були дрібни­
ми.

4. В експорті країни переважала сировина і сільськогоспо­
дарська продукція.

5. Румунія отримувала іноземні позики.

Посилилась позиція англійського, французького капіта­лів, які витіснили австрійський, німецький. У власності іноземного капіталу перебувало до 80% промислових під­приємств, він контролював 49% нафтодобувної проми­словості.

6. Вирішальну роль у країні відігравало сільське господарст­
во, що давало 2/3 національного доходу.

7. Сільське господарство було відсталим: землю обробляли
примітивними знаряддями праці, мінеральні добрива
майже не застосовувалися, врожайність сільськогоспо­
дарських культур була низькою.

8. 1920-1921 рр. Почалося проведення аграрної реформи,
яка встановлювала максимальні розміри земельних воло­
дінь: 100 га — для Бессарабії, 200-500 га — для решти те­
риторії. Надлишки понад максимум держава відчужувала
за викуп і продавала селянам.

Аграрна реформа була завершена до 1927 р. Селянам було передано 3 млн га землі.

9. 30-ті рр. 30-40% оброблюваних земель залишалося в руках
землевласників, більшість селян були малоземельними
(мали до 5 га землі).

10. Значні позиції в країні займали:

• Національно-ліберальна партія, яка перебувала при
владі у 1922-1928 рр. і відстоювала інтереси великих
землевласників і промисловців;

• Селянська партія, яка вела боротьбу за проведення аг­
рарної реформи, щоб обмежити велике землеволодіння
й наділити селян землею.

 

11. Уряд проводив шовіністичну політику щодо націонала
них меншин.

12. Існувала напруженість на ґрунті національних відносин-
наприклад у Трансільванії між угорцями і румунами.

13. 1924 р. У Південній Бессарабії під керівництвом ко­муністів відбулося Татарбунарське повстання. Мета повстання:

• встановлення радянської влади;

• відокремлення Бессарабії від Румунії.

Повстання зазнало поразки.

14. Економічна криза 1929-1934 рр. тривала значно довше, ніж в інших країнах. Вона спричинила:

• масове безробіття (понад 600 тис. безробітних);

• банкрутство середніх і дрібних підприємств;

• падіння цін на сільськогосподарську продукцію, що при­
звело до руйнування багатьох селянських господарств;

• відбувався розпродаж десятків тисяч селянських госпо­
дарств за борги;

• паралізована діяльність великих монополій;

• загострення соціально-економічної ситуації.
Доведені до відчаю селяни захоплювали і ділили між со­
бою запаси зерна та кукурудзи, що зберігалися в комо­
рах поміщиків і заможних селян; відмовлялися сплачу­
вати податки.

31 травня 1936 р. в столиці Румунії зібралося близько 120 тис. селян з багатьох повітів країни. До них приєд­налися робітники і разом вийшли на демонстрацію.

15. У 1931 р. виникла правоекстремістська (фашистська) ор­
ганізація "Залізна гвардія", яка отримала після приходу
до влади в Німеччині А. Гітлера значну матеріальну допо­
могу, її авторитет зростав, бо вона обіцяла "залізною ру­
кою" навести порядок у країні.

16. У 30-х роках особливих змін у соціально-економічному
розвитку Румунії не сталося.

17. В країні часто відбувалися урядові кризи:

 

• з листопада 1918 р. по січень 1922 р. змінилося 7 пре­
м'єр-міністрів;

• під час економічної кризи 1929-1933 рр. змінилося
10 урядів.

18. 10 лютого 1938 р. король Кароль II здійснив переворот, за­хопивши всю повноту влади у свої руки. Він прийняв нову конституцію, яка закріпила перетворення парламенту на дорадчий орган при королі.

 

 

Уряд Повністю залежав від короля. Міністри призначалися і усувалися королем. Посади могли обіймати лише румуни.

РУМУНІЯ — КОНСТИТУЦІЙНА МОНАРХІЯ Органи державної влади за Конституцією 1923 р.

Король

В його руках — вся повнота ви­конавчої влади.

Уряд Міністри призначалися і усувалися королем.

Мав право:

• санкціонувати закони;

• накладати на закони двора­
зове вето;

• повністю або частково пере­
глядати текст конституції.

З 1930 р. королем був Кароль II, який присвоїв собі титул "вели­кого воєводи" і посилив свою владу.