Країни Близького та Середнього Сходу Іран у міжвоєнний період

СТАНОВИЩЕ КРАЇНИ ПІСЛЯ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

У роки Першої світової війни Іран окупували Росія та Ве­лика Британія.

Після Першої світової війни Іран залишався відсталою аг­рарною країною, напівколонією Великої Британії та царської Росії.

1. Криза економічна і фінансова.

2. Скоротилася внутрішня і зовнішня торгівля.

3. Зменшилися посівні площі та поголів'я худоби.

4. Процвітала спекуляція.

5. Лютував голод, епідемії тифу та інших хвороб.

6. Під впливом революційних подій у Росії та внаслідок внутрішніх труднощів зростала національно-визвольна боротьба.

7. Земля і зрошувальні системи перебували у власності шаха, феодалів, духівництва. Рівень життя населення був ни­зьким.

8. Селяни — безземельні або малоземельні — обробляли землю поміщиків на умовах здольщини.

9. Створювалися численні торговельні, нафтові, шляхові, промислові, рибні компанії.

10. Ринкові відносини розвивалися повільно, національна промисловість не витримувала конкуренції з іноземними товарами.

 

Форма правління Ірану — обмежена конституційна мо­нархія на чолі з династією Каджарів.

Державна влада перебувала в руках феодальних ханів і компрадорської буржуазії.

1918 р. Велика Британія окупувала весь Іран.

В Тегерані було створено проанглійський уряд на чолі з Восугом-ед-Доулем, який підписав британсько-іранську угоду, що віддавала під контроль британських радників та інструкторів іранську армію, фінанси, транспортне бу­дівництво, зовнішню торгівлю.

Була підписана британсько-іранська митна конвенція, яка передбачала:

• низькі тарифи для англійських товарів;

• забороняла торгівлю з радянською Росією.

Із країни вивозився хліб, що призвело до зростання цін на продовольство. В окремих провінціях Ірану почався голод.

АНТИБРИТАНСЬКИЙ РУХ В ІРАНІ

Окупація Ірану Великою Британією спричинила загаль­ний спротив народу.

7 квітня 1920 р. В Тебрізі (іранський Азербайджан) відбуло­ся повстання проти шахської влади й англійців, яке очо­лив лідер азербайджанських автономістів шейх Хіабані. Повстанці вимагали:

• скасувати кабальну британсько-іранську угоду;

• зміцнити національну незалежність;

• проголосити Іран республікою;

• провести демократичні реформи;

• надати Азербайджану автономію.

Вересень 1920 р. Повстання було придушено англійськими і шахськими військами.

5 червня 1920 р. В північній провінції Ірану Гіляні була про­голошена Плянська республіка і тимчасовий уряд на чолі з Кучек-ханом. Через суперечності в уряді республі­ка припинила своє існування. Проанглійський уряд Во-суга-ед-Доуле був змушений піти у відставку.

ПРИХІД ДО ВЛАДИ РЕЗА-ХАНА 21 лютого 1921 р. Військовий державний переворот, очоле­ний командиром кавалерії персидських козаків Реза-ха-ном, який здійснив похід двохтисячного козацького за­гону на столицю Ірану Тегеран. Був створений новий уряд, Реза-хан отримав посаду військового міністра, а через три місяці вся влада опинилася в його руках.

Політика Реза-хана:

1. Була ліквідована політична залежність Ірану від Великої Британії.

2. Велика Британія була змушена вивести свої війська з Ірану.

3. Реза-хан налагодив відносини з радянською Росією. У 1921 р. була підписана ірано-російська угода.

4. Реза-хан почав вести боротьбу за централізацію країни.

5. Було вчинено жорстоку розправу з повстанським рухом.

6. Реза-хан значно послабив владу шаха і зміцнив свою вла­ду, одержавши посаду прем'єр-міністра.

7. 1922 р. Було створено Національний блок, який став опо­рою Реза-шаха.

8. 1925 р. Меджліс під тиском військ призначив Реза-хана верховним головнокомандувачем з необмеженими пов­новаженнями, а шах зрікся престолу.

9. 12 грудня 1925 р. Установчі збори, де було більшість при­хильників Реза-хана, проголосили його спадкоємним шахом Ірану під іменем Реза-шаха Пехлеві. В Ірані утвердилася нова династія.

ОЦІНКА ПОДІЙ 1919-1922 рр. Події в Ірані 1919-1922 рр. — це національна революція. Завдання революції:

1. Ліквідувати напівколоніальну залежність від іноземних держав.

2. Зберегти єдність країни.

3. Провести необхідні реформи з метою модернізації країни.

 

Реформи Реза-шаха Пехлеві

 

Реформи	їх зміст
Реформа адміністра­тивного управління	1. Країну було поділено на 25 провінцій. 2. Названо Іраном (до 1935 р. країна називалася Персією).
Правова	1. Прийнято цивільний і карний кодекси. 2. Скасовано титули і звання.
Еконо­мічна •	1. Сприяння розвитку індустрії. 2. За кошти держави будувалися нові промислові підприємства, залізниці. 3. Встановлено повний контроль над економікою країни. 4. Проводилася політика опори на власні сили без залу­ чення іноземних капіталовкладень. 5. Було запроваджено деяке обмеження економічних пільг і привілеїв британців в Ірані. 6. Запроваджено державну монополію на зовнішню тор­ гівлю.
Фінансова	1. Створено Національний банк Ірану (1928 р.). 2. Проведено реформу оподаткування.
Земельна	1. Дозволявся продаж землі, яку скуповували за низьки- кими цінами у збіднілих селян великі землевласники. 2. Прийнято низку законів: • про реєстрацію земельних володінь; • про здачу землі в оренду поміщикам; • про продаж державних земель; • проти самовільного захоплення земель.
Релігійна	Обмежено вплив духівництва у суспільно-політичному житті.
В галузі освіти	1. Прийнято закон про обов'язкову початкову освіту. 2. Відкрито світські школи. 3. Засновано невелику кількість жіночих шкіл. 4. Засновано середні навчальні заклади. 5. Відкрито Тегеранський університет (1934 р.), сільськогосподарський інститут у Кереджі.
В побуті	1. Видано декрет про обов'язкове зняття чадри (1935 р.). 2. Було запроваджено перехід на європейський одяг. 3. Замінено пишні феодальні титули і звання прізвищами. 4. Проведено реформу календаря — офіційним літочисленням стало сонячне замість місячного.

 

ІРАН У 30-х рр.

Внутрішня політика:

1. Переслідувалися виступи опозиції.

2. Придушувалися селянські виступи, демократичні рухи.

3. Була встановлена державна цензура в літературі, пресі.

4. Ігнорувалися інтереси національних меншин.

5. Провадилася політика релігійної нетерпимості до інших релігій.

6. Єдиною релігією в країні запроваджувався іслам.

Зовнішня політика:

1. Реза-шах вороже ставився до Великої Британії і СРСР.

2. Він пішов на зближення з Німеччиною.

3. Було припинено радянсько-іранську торгівлю.

4. Швидко розвивалася торгівля з Німеччиною, на яку при­падало 40-45% усієї зовнішньої торгівлі Ірану.

5. Німеччина будувала в Ірані аеродроми, постачала оз­броєння, контролювала військові заводи та інші під­приємства.

У зв'язку з тим, що Іран став військовою базою Німеччи­ни, радянський уряд 25 серпня 1941 р., посилаючись на ра­дянсько-іранську угоду 1921 р., ввів на територію Північного Ірану свої війська. Одночасно Велика Британія ввела свої вій­ська у Південний Іран.

Німецька агентура продовжувала діяти в Ірані, що викли­кало демонстрації протесту. Реза-шах зрікся престолу і ви­їхав з Ірану. Шахом був оголошений його син Мохамед Реза, який пішов на зближення з країнами антигітлерівської коаліції.

20 січня 1942 р. В Тегерані підписано угоду про союз між СРСР, Великою Британією й Іраном, за якою:

• союзники зобов'язувалися поважати територіальну цілісність Ірану;

• захищати Іран від агресії Німеччини та її союзників;

• Велика Британія і СРСР отримали право тримати в Ірані свої збройні сили ще 6 місяців після закінчення війни.

 

Висновки:

1. За правління Реза-шаха Пехлеві було зроблено важливі кроки подальшого економічного розвитку Ірану й ство­рення сильної централізованої держави.

2. Хоча реформи були непослідовними і незавершеними, але вони сприяли розвитку ринкових відносин, розбудо­ві освіченого суспільства.

3. Шиїтське духовенство чинило значний опір реформам, у яких воно вбачало відхід іранського суспільства від по­передніх національних, релігійних традицій і звичаїв. Провадилася політика нетерпимості до інших релігій, крім ісламу.

4. Диктаторський режим Реза-шаха, переборюючи опір опозиції, виводив Іран у число розвинених країн Сходу.

5. На початку Другої світової війни, в 1941 р. радянські і британські війська окупували деякі райони Ірану для за­хисту нафтових родовищ від Німеччини.

РЕВОЛЮЦІЯ В ТУРЕЧЧИНІ

СТАНОВИЩЕ КРАЇНИ ПІСЛЯ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ Після Першої світової війни Туреччина воювала на боці Ні­меччини.

1. Жовтень 1918 р. Капітуляція Туреччини. Османська ім­перія втратила свої володіння на Близькому Сході.

2. Економіка Туреччини переживала велику кризу.

3. Населення країни періодично голодувало.

4. Англійські, французькі, італійські, грецькі війська виса­дилися в Малій Азії. Туреччина опинилася перед загро­зою розчленування між державами-переможницями.

1920 р. Парламент (меджліс) проголосив Декларацію неза­
лежності Туреччини, яка містила заклики до знищення
всіх перешкод для розвитку країни.

Березень 1920 р. У відповідь війська Антанти окупували Стамбул і розігнали парламент.

Квітень 1920 р. В Анкарі кемалісти (прихильники Мустафи Кемаля) обрали новий парламент (меджліс) — Великі на­ціональні збори Туреччини (ВНЗТ), які проголосили себе єдиною законодавчою владою і сформували уряд. Почалося формування армії.

Уряд М. Кемаля не визнав Севрський договір. Тоді гре­цькі війська, одержавши підтримку Великої Британії, по­чали наступ.

Радянська Росія підтримала М. Кемаля, надала йому ма­теріальну допомогу.

1921 р. Радянська Росія уклала з Туреччиною договір про
дружбу і братерство.

1921-1922 рр. Внаслідок бойових дій грецькі війська були вигнані з Туреччини. Війна за незалежність закінчилася перемогою турків, що сприяло анулюванню Севрського договору.

Кінець 1922 р. Було скасовано владу султана. Султан Мо-хаммед VI втік з країни.

29 жовтня 1923 р. Туреччину було проголошено республі­
кою. Мустафа Кемаль став першим президентом.

1923 р. Згідно з Лозаннським договором Туреччину визнали незалежною державою. Зберігалася територіальна ціліс­ність країни як національної держави.

30 квітня 1924 р. Була прийнята конституція, яка закріпила
панування національної буржуазії і поміщиків.

 

РЕВОЛЮЦІЙНІ ПОДІЇ В ТУРЕЧЧИНІ (1919-1922 рр.) 1919 р. В Туреччині розгорнувся рух за національне визволен­ня з метою створення національної держави, який очолив генерал Мустафа Кемаль. 10 січня 1920 р. Султанський уряд уклав з країнами Антанти Севрський мирний договір, за яким Туреччина втратила всі європейські володіння і володіння на Близькому Сході.

Висновки:

1. Після Першої світової війни Туреччина змогла відстояти свою незалежність.

2. Революція 1919-1922 рр. в Туреччині за своїм характе­ром була національно-буржуазною.

3. Було прийнято першу республіканську конституцію, яка проголосила демократичні права і свободи.

4. Почалося реформування всього суспільно-політичного життя країни, її модернізація.

 

Вищі органи влади за конституцією ЗО квітня 1924 р.

Уряд — Кабінет Міністрів

Президент Із депутатів парламенту

Здійснював разом президент призначав

з урядом виконавчу владу, ---------------- прем'єр-міністра,

Обирався на 7 років. який укомплектовував

уряд.

п

Великі національні збори — парламент

(меджліс) Законодавча влада

А А А

________ В и б о р ц і

Вибори до парламенту були двохступеневими, за мажоритар­ною системою. Жінки одержали виборчі права з 1930 р. Вони мали право обирати й бути обраними до муніципальних органів влади, а з 1934 р. — також і до меджлісу.

АТАТЮРК МУСТАФА КЕМАЛЬ (1881-1938)

Народився в Греції. Ще з дитинства мав блискучі здібності до наук. Закінчив Стамбульську воєнну академію, а пізніше академію генерального штабу. Перебував на військовій службі в Сирії (1905-1907 рр.) і Македонії (1907-1909 рр.). Брав участь у молодо­турецькому русі, а пізніше відійшов від нього.

Учасник італо-турецької війни (1911-1912 рр.) та Ватіканської війни (1912-1913 рр.). У роки Першої світової війни — один із та­лановитих воєначальників.

Прихильник створення незалежної, вільної, сильної, національ­ної держави. Президент Турецької республіки з 1923 по 1938 р. У 1923 р. створив Народно-республіканську партію (НРП), яка здійснила низку радикальних перетворень в країні. Мустафа Кемаль за видатні заслуги перед нацією отримав прізвище Ата-тюрк — "батько турків".

В період правління М. Кемаля в країні відбулися величезні змі­ни. Туреччина пішла капіталістичним шляхом розвитку.

Після його смерті у 1938 р. президент Республіки Ісмет Іненю призначив на керівні посади діячів, що були в опозиції до Ататюр-ка. Відтоді почався поступовий відхід від реформ М. Кемаля.

Реформи Мустафи Кемаля (1923-1934 рр.)

 

Реформи	їх зміст
Демокра­тизація країни	1. Проголошено демократичні права і свободи. 2. Жінки одержали рівні права з чоловіками, за винятком державної служби. 3. Жінкам було надано виборчі права: з 1930 р. — до муніципальних органів влади, з 1934 р. — до меджлісу. 4. Заборонено багатошлюбність.
Адмініст­ративна	Замість губерній запроваджувалися округи (вілаєти).
Правова	1. Мусульманське законодавство замінено цивільними кодексами за європейським зразком. 2. Створювалося світське судочинство за європейським зразком.
Еконо­мічна	1. Було запроваджено державне регулювання економіки. 2. Уряд сприяв розвитку імпортозамінних галузей промисловості. 3. Він здійснював будівництво залізниць, промислових підприємств, портів тощо. 4. Уряд надавав підтримку розвитку національної промисловості. 5. Створювалися умови для приватної підприємницької діяльності. 6. Були встановлені більш високі митні тарифи, що захи­ щали національну промисловість від іноземної конку­ ренції. 7. Скасовувалися пільги іноземному капіталові. Висновок:в економіці використовувався етатизм — вкла­ дання державних засобів у промисловість, залізничний транспорт і заохочення розвитку приватної власності.
Релігійна	1. Іслам перестав бути державною релігією. 2. Було ліквідовано халіфат (1924 р.). 3. Були закриті мусульманські школи. 4. Іслам відокремлювався від держави і школи. 5. Із повноважень духівництва вилучалося судочинство.
Фінан­сова	-1. Створено Центральний республіканський банк. 2. Проведено податкову реформу, якою створено умови для підвищення товарності сільськогосподарської продукції, перш за все тютюну і бавовни.
В галузі освіти	1. Була запроваджена світська освіта. 2. Відмова від арабської абетки і повернення до латинської. 3. Відкривалися середні і вищі навчальні заклади.
В побуті	1. Запроваджено європейське літочислення і календар. 2. Запроваджено європейський стиль одягу і заохочувало­ ся його носіння. 3. Жінки могли з'являтися на вулицях без паранджі. 4. Було відмінено родові титули ("паша", "бей", "ефенді"), вводилися прізвища.

 

Висновки:

1. Реформи Ататюрка привели до значних політичних і со­ціальних перетворень.

2. Туреччина зміцнила свої позиції в ісламському світі, швидкими темпами здійснювалися в ній прогресивні пе­ретворення.

3. Одначе реформи не змінили країну на західний манер, практично мало торкнулися її внутрішньої суті, прово­дилися всякі обмеження:

 

• був запроваджений жорсткий режим у сфері праці, зокрема точна регламентація праці на державних підприємствах;

• були заборонені вільні профспілки, а замість них за­проваджені державні;

• була заборонена вільна діяльність опозиційних пар­тій;

• переслідувалася діяльність комуністичної партії, а ви­ступи селян і робітників придушувалися.

 

10. 1917-1918 рр. Британські війська витіснили турків із Па­лестини. Арабське населення підтримало британців, за що їм була обіцяна незалежність. Одночасно британці обіцяли лідерам світового сіонізму сприяти в створенні єврейської держави на території Палестини в обмін на фінансову допомогу.

11. Британці управляли Палестиною з 1920 по 1947 р. і нама­галися виконати обидві взаємозаперечні обіцянки. Си­туація постійно виходила з-під контролю.

12. Потік єврейської еміграції був дуже інтенсивним, незадо­волення арабського населення весь час росло і вибухнуло хвилею повстань 1920, 1921, 1929 рр.

13. Особливо багато євреїв переїхало до Палестини у 30-тірр., рятуючись від нацистської Німеччини.

14. Араби весь час виступали проти створення єврейської держави у Палестині.

15. Палестинська проблема стала не лише проблемою неста­більності на Близькому Сході, а й проблемою міжнарод­ної нестабільності у світі. І донині проблема Палестини не вирішена і на шляху її мирного розв'язання є багато перешкод._____________________________________

 

ПАЛЕСТИНСЬКА ПРОБЛЕМА

КРАЇНИ АФРИКИ

 

1. З 1516 р. Палестина знаходилася під владою Османської імперії.

2. Друга половина XIX— початок XX ст. Палестина була за­селена переважно арабами.

3. Ідею створення єврейської держави висунув австрійський журналіст Теодор Герцль у середині XIX ст.

4. Друга половина XIX ст. Європою прокотилася хвиля кри­вавих єврейських погромів.

5. 1882 р. Євреї організували першу хвилю переселення до Палестини.

6. 1897 р. На конгресі сіоністського руху в Базелі (Швейца­рія) було вирішено створити єврейську державу на терито­рії Палестини.

7. 1904-1914 рр. Друга хвиля єврейської еміграції.

8. 1916 р. Арабське повстання проти турецького панування. Повстанці своїми діями змусили Туреччину кинути проти них значні сили, що дало змогу британським військам вступити до Сирії і Палестини.

9. 1917 р. Третя хвиля еміграції євреїв до Палестини.

СТАНОВИЩЕ КРАЇН ПІВНІЧНОЇ АФРИКИ

1. Протягом багатьох століть країни Північної Африки пере­бували під владою різних держав. Після арабських завою­вань на цій території утвердився іслам.

2. На початку XX ст. вся територія Північної Африки була поділена між європейськими державами.

Країни Північної Африки — Марокко, Алжир, Туніс, Лі­вія, Єгипет —• це арабські країни, релігія — іслам.

3. Європейські держави почали захоплювати країни Північ­
ної Африки ще в першій половині XIX ст.:

• Алжир був захоплений Францією у 1830 р., став її коло­нією;

• проникнення Франції та Іспанії в Марокко відбулося в другій половині XIX ст.

У 1912 р. Франція нав'язала Марокко договір про про­текторат. У березні 1912 р. Марокко перейшло під про­текторат Франції. За франко-іспанським договором (листопад 1912 р.) невелика його частина перейшла під

 

владу Іспанії. Місто Танжер з прилеглою територією було оголошено міжнародною зоною. Марокко фактично пе­ретворилося в напівколонію;

• Туніс окупували у 1881 р. французькі війська.

Із 1881 р. Туніс опинився під французьким протекторатом;

• Лівія протягом багатьох віків перебувала під іноземним
гнітом.

Із XVI ст. по 1912 р. Лівія входила до складу Османської імперії; після італо-турецької війни 1911-1912 рр. більша частина Лівії стала колонією Італії;

• Єгипет після придушення національно-визвольного
руху 1879-1882 рр. був окупований Великою Британі­
єю, яка у 1914 р. встановила над Єгиптом протекторат.
Внаслідок піднесення національно-визвольної бороть­
би у 1919-1921 рр. протекторат було скасовано і Єги­
пет формально проголошено незалежною державою
(1922 р.) — незалежним королівством. Але в країні зали­
шалися британські війська, економіка контролювалася
Великою Британією.

4. Країни Північної Африки — аграрні, з великими запасами ко­рисних копалин. Вони були перетворені на аграрно-сировин­ний придаток європейських держав. Економіка розвивалася однобічно, переважала аграрно-сировинна спеціалізація. Країни Північної Африки вирощували арахіс, пшеницю, бавовну, цитрусові, маслини, тютюн, розводили велику рогату худобу, овець, кіз, верблюдів.

5. Іноземні держави сприяли розвитку гірничодобувної про­мисловості (Туніс, Алжир, Марокко), видобутку нафти (Туніс, Алжир, Єгипет), марганцевих руд (Марокко), свинцю (Туніс, Марокко) та інших корисних копалин (фосфоритів, міді, кобальту тощо).

6. На півночі Африки почалося будівництво доріг, залізниць, швидкими темпами розвивалася торгівля.

НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНИЙ РУХ У ПІВНІЧНІЙ АФРИЦІ

1. У період між двома світовими війнами активізувався на­ціонально-визвольний рух.

2. На території Марокко національно-визвольна боротьба завершилася проголошенням Республіки Ріф у 1921 р. Проте ця республіка була знищена об'єднаними силами Франції та Іспанії у 1926 р.

3. Алжир був єдиною країною Африки, у якій французи
були не колонізаторами, а робітниками або відбували
політичне заслання. Це вплинуло на характер боротьби з
французькими колонізаторами. Тут виникли політичні
організації, відбулися політичні маніфестації, які відоб­
ражали європейські події. Виступи в Алжирі були більш
політично зрілими, ніж в інших країнах Африки:

• у 1920 р. була заснована політична партія "Моло­дий алжирець", яка очолила боротьбу за рівно­правність алжирців і французів, знищення расової дискримінації;

• у 1926 р. була створена політична організація "Північ-ноафриканська зірка", що вела боротьбу за незалеж­ність Алжиру;

• у 1927 р. була створена Федерація обраних мусульман, а також Союз алжирських улемів, які боролися за роз­виток національної культури, традицій, звичаїв, мови.

4. У Тунісі в 1920 р. була заснована Комуністична партія як
секція Французької комуністичної партії. Виступала за
рішучі дії проти колоніалізму. В 1939 р. організація стала
самостійною партією, але в цьому ж році була забо­
ронена.