Україна в роки революції 1905 - 1907 pp.

Революція 1905–1907 рр. – перша демократична революція в Російській імперії. Події революції стали виявом загальнонаціональної кризи, яка загострилась на початку ХХ ст. у зв’язку з економічною кризою і поразкою Росії у війні з Японією. Розпочалась революція подіями 9 січня 1905 р. у Петербурзі. Цього дня тут була розстріляна багатотисячна мирна демонстрація робітників, які направлялись з петицією до царя з проханням поліпшити умови їх життя. Проте царизм розстріляв мирну демонстрацію – було вбито понад 200 осіб і кілька сотень поранено. Криваві події в столиці викликали хвилю обурення в усій імперії. Країною прокотилася хвиля страйків і масових демонстрацій, які охопили й Україну, зокрема міста Катеринослав, Київ, Миколаїв, Одесу, Харків та ін. Широкого розмаху набрав не лише робітничий, але й селянський рухи. Селянські заворушення у 1905 р. охопили більше половини повітів України. Революційні виступи поширились і на армію та флот. 14 червня 1905 р. в одеському порту вибухнуло повстання на панцернику „Потьомкін”, серед керівників якого були українці Г. Вакуленко та О. Матюшенко.

У середині жовтня Російську імперію охопив загальний політичний страйк, в якому взяли участь понад 2 млн. робітників, у тому числі 120 тис. – в Україні. Найвищою точкою революції стало грудневе збройне повстання, яке найбільшого розмаху досягло в Москві, Горлівці, Катеринославі, Харкові та інших містах. Армія, хоч і брала активну участь у придушенні народних повстань, проте вже перестала бути надійною опорою самодержавства. Наляканий розмахом революції, царський уряд змушений був піти на поступки. 17 жовтня 1905 р. Микола II видав Маніфест, яким проголошувались демократичні свободи (свобода слова, совісті, друку, зборів та об’єднань) і надання Державній Думі законодавчих прав.

Перша російська революція і жовтневий Маніфест сприяли розвитку українського національно-визвольного руху. Було відмінено антиукраїнські Валуєвський (1863) і Емський (1876) царські укази, отримала застосування українська мова. Вже в 1906 р. в Києві, Харкові, Катеринославі, Одесі та ін. містах України, а також в Петербурзі і Москві виходило 18 українських газет і журналів, стали виникати в містах Наддніпрянщини культурно-освітні товариства „Просвіта”. Поряд із загальноросійськими, активізувалась діяльність українських політичних партій, створюється українська парламентська фракція у Державній Думі Росії. Українська фракція готувала ряд законопроектів у земельній, робітничій та освітній сферах.

Проте у 1907 році революція явно пішла на спад і 3 червня 1907 року царським маніфестом Дума була розпущена, було змінено положення про вибори на користь панівної верхівки. Видання цього Маніфесту ознаменувало відмову царизму від демократичних реформ та остаточну поразку Першої російської революції і початок нового реакційного наступу самодержавства в усіх сферах життя.

Разом з тим, події революції 1905–1907 рр. справили помітний вплив на життя тогочасного суспільства, однак вони не змінили основного напрямку його розвитку, який диктувався вимогами і законами ринкового господарства. Мабуть, найбільш негативним були наслідки поразки революції у політичній сфері. Встановлювався надзвичайний стан, суворо заборонялися демонстрації, мітинги, збори. По всій країні діяли військові трибунали. У підпілля пішли політичні організації. Посилилися репресії проти українства. Заборонялося викладання українською мовою в освітніх закладах, українські громади та клуби, більшість організацій „Просвіти” були ліквідовані. Така ж доля спіткала практично всі основні українські періодичні видання. Натомість за широкої підтримки влади бурхливу діяльність розгорнули шовіністичні організації, зокрема „Клуб русских националистов”, заснований у Києві в 1908 р.

Після поразки революції 1905–1907 рр. український визвольний рух опинився в складному становищі. Розпадається Українська радикально-демократична партія. У 1909 р. припиняє своє існування „Спілка”. Разом з тим частина діячів Української соціал-демократичної партії, зокрема С. Петлюра, В. Садовський, беруть участь у створенні міжпартійного політичного блоку – Товариства українських поступовців (ТУП). Активними діячами Товариства були М. Грушевський, С. Єфремов, В. Винниченко, Є. Чикаленко, Д. Дорошенко, Л. Старицька-Черняхівська та ін. Найближчим своїм завданням ТУП вважало українізацію освіти, громадських установ, суду й церкви. Політичну лінію Товариства проводила газета „Рада”. Значна увага приділялася відстоюванню українських інтересів у Державній Думі. Найбільш реакційна за своїм складом 3-тя Державна Дума відхилила питання про українську мову навчання в початкових школах, а також про вживання української мови в судах. У 1913 р., коли була скликана 4-та Дума, ТУП у своїх домаганнях заручилася підтримкою фракцій трудовиків та кадетів. Проте консервативна більшість Думи і на цей раз заблокувала ці питання, хоча тоді ж латишам, естонцям, татарам та деяким іншим народам було дозволено заснувати школи з національною мовою викладання.