Суспільно-політичне життя в Україні після підписання Ризького мирного договору. Участь УСРР в утворенні Радянського Союзу

Ризьким мирним договором сторони зобов'язалися поважати державний суверенітет один одного, не створювати і не підтримувати організацій, що борються з іншою стороною. Була передбачена процедура оптації громадян. Радянська сторона зобов'язалася виплатити Польщі 30 млн. рублів золотом в монетах або злитках і передати залізничний склад і інше майно на 18 245 тис. рублів золотом. Польща звільнялася від боргів Російської імперії, і передбачалися переговори про економічну угоду. Між сторонами були встановлені дипломатичні відносини. Договір був ратифікований ВЦВК РРФСР 14 квітня, польським Сеймом — 15 квітня, а ЦВК УРСР — 17 квітня 1921 р. 30 квітня після обміну ратифікаційними грамотами в Мінську договір набув чинності [1. c. 153-201]. Радянсько-польська війна закінчилася.

На жаль, дотепер не ясні втрати сторін у війні 1919—1920 рр. Згідно польських даних, польська армія тільки з квітня по жовтень 1920 р. втратила 184 246 чоловік, правда, про які втрати йде мова, не уточнюється [7, c. 264]. Втрати Червоної армії невідомі. Відомо лише, що війни польські війська узяли в полон більше 146 тис. людина, вміст яких в Польщі був дуже далеко від яких-небудь гуманітарних стандартів. Особливим знущанням піддавалися комуністи або запідозрені в приналежності до них, а полонені червоноармійці-німці взагалі розстрілювалися на місці. Але навіть і прості полонені часто ставали жертвами свавілля польських військових властей. Широко було поширено пограбування полонених, знущання над полоненими жінками. Мабуть, подібне відношення до радянських військовополонених з'явилося в значній мірі результатом багаторічної пропаганди «вини» Росії перед Польщею. Все це привело до того, що близько 60 тис. радянських військовополонених померли в польських таборах. До 21 листопаду 1921 р. з Польщі повернулися 75 699 колишніх військовополонених (932 люди відмовилися повертатися), а з Німеччини — 40 986 інтернованих. Польських полонених в Радянській Росії було близько 60 тис. (мабуть, це число включає також цивільних полонених, заручників і інтернованих осіб) і їх зміст не переслідував мети знищити або принизити їх. Навпаки, пригнічуючи більшість полонених розглядалося як «брати по класу» і які-небудь репресії відносно них були просто неможливі. Політична робота в таборах військовополонених переслідувала мету розвинути у них «класову» свідомість. Звичайно, не можна заперечувати, що в умовах бойових дій мали місце окремі ексцеси відносно полонених, особливо офіцерів, але радянське командування прагнуло присікати їх і карати винних. На вмісті полонених в РРФСР, безумовно, позначалася загальна економічна розруха. Після закінчення війни до Польщі повернулося 27 598 колишніх військовополонених, а близько 2 тис. залишилося в РРФСР [8, c. 43-48].

Підписання Ризького мирного договору привело до встановлення східної межі Польщі, але визначення решти меж країни на цьому не завершилося. Межа з Німеччиною була встановлена Версальським мирним договором, але не розмежованими залишалися райони на півдні Східної Пруссії (Мазури) і у Верхній Сілезії. 18 липня 1920 р. відбувся плебісцит в Мазурах показав, що польське населення не поспішає об'єднуватися з воюючою державою, і ця територія залишилася у складі Німеччини. У Верхній Сілезії ситуація була досить напруженої, і в січні 1920 р. туди були введені міжнародні війська Англії, Франції і Італії для підтримки порядку. Проте в серпні 1920 р. поляки, що складали велику частину населення сільських районів, підняли повстання і створили польську адміністрацію. Проте за наполяганням Антанти, повстання було згорнуто, і як компроміс була створена поліція на паритетних початках з німців і поляків. Врешті-решт, 20 березня 1921 р. у Верхній Сілезії відбувся плебісцит, в ході якого населення території східне річки Одер висловилося за приєднання до Польщі. Не дивлячись на цей результат голосування, Англія і Італія, що прагнули ослабити французького союзника, наполягала на передачі Польщі лише половини цієї території.

Це рішення привело до того, що 2 травня 1921 р. на підприємствах Верхньої Сілезії поляки почали страйки, а наступного дня знов спалахнуло повстання. Офіційно Польща не втручалася в події, але приватним порядком немало польських військових брало участь в них. Природно, країни Антанти зажадали припинити безлади, і хоча повсталі зайняли майже всю територію, населення яке висловилося за об'єднання з Польщею, окрім крупних міст, їм довелося припинити повстання. В середині червня було досягнуте перемир'я між німцями і поляками, а в кінці місяця з Верхньої Сілезії під тиском Антанти почався висновок польських і німецьких озброєних загонів. 20 жовтня 1921 р. конференція послів Антанти вирішила передати Польщі 1/3 території Верхньої Сілезії, але підприємства, що знаходилися на ній, залишалися за їх власниками (переважно німцями), а для товарів цих підприємств було встановлено п'ятирічне безмитне ввезення до Німеччини. З свого боку Польща створювала на переданій території особливий сейм — орган місцевого самоврядування.