Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
М. П. Драгоманов - видатний вчений та громадсько-політичний діяч.Содержание книги
Поиск на нашем сайте
Драгоманов (або Драгоманів) Михайло Петрович (*30 (18) вересня [1] 1841, м. Гадяч Полтавської губернії, Російська імперія — †2 липня (20 червня) [2] 1895, м. Софія, Болгарія) — український публіцист, історик, філософ, економіст, літературознавець, фольклорист, громадський діяч, представник відомого роду українських громадських і культурних діячів Драгоманових. Один із організаторів «Старої громади» у Києві. Доцент Київського університету (1864 —1875). Після звільнення за політичну неблагонадійність емігрував до Женеви, де очолював осередок української політичної еміграції (1876—1889). Професор Вищої школи у Софії (зараз — Софійський університет) (1889—1895). Брат письменниці та громадської діячки Олени Пчілки, дядько Лесі Українки. М. Драгоманов у своїх наукових і літературно-критичних працях 1870-1890-х років («Література російська, великоруська, українська і галицька», 1873—1874; «Листи на Наддніпрянську Україну», 1893—1894; "Святкування роковин Шевченка в «руському обществі», 1873; «Війна з пам'яттю про Шевченка», 1882; «Т. Шевченко в чужій хаті його імені», 1893 та ін.) вимагав, щоб література неодмінно керувалася принципами вірності правді життя, відповідала своєму часові, сягала проблемами та героями глибин суспільного життя. Велике значення мала розробка Драгомановим концепції народності літератури. Він наголошував на історичності цієї категорії, яка, постійно розвиваючись, оновлюючи зміст і форму, виявляла глибоку чутливість до суспільних і естетичних потреб народу. Підтримуючи у творчості українських письменників справді народне, М.Драгоманов вів рішучу боротьбу проти псевдонародності, провінційності та обмеженості літератури. Одним із перших в українському літературознавстві М. Драгоманов звернувся до аналізу романтизму як напряму в мистецтві, що в попередні десятиліття відіграло позитивну роль у становленні національної літератури, викликавши зацікавленість до усної народної творчості, етнографії, міфології українців. Цим самим було підготовлено передумови для реалізму, який став домінувати в українській літературі 2-ї половини XIX століття. Цікавою є сама концепція реалізму в естетиці М. Драгоманова, осердям якої є вимога безтенденційного, об'єктивного змалювання життя. Недооцінка переваг реалістичного способу відображення дійсності вела до того, що окремі українські письменники (наприклад, О.Стороженко) малювали абстрактні схеми, а не живих людей, захоплювалися дидактизмом, у той час як художня творчість вимагає «виводити на сцену існуючі, а не видумані особи й становище». Досягнення реалізму в українській літературі вчений пов'язував з творчістю Тараса Шевченка, Марка Вовчка, Панаса Мирного, Івана Нечуя-Левицького, частково Юрія Федьковича. Займаючись порівняльним літературознавством, М. Драгоманов пропагував важливість загальнолюдських естетичних цінностей у розвиткові культури українського народу. У студентські роки захопився історією стародавнього світу. Під керівництвом професора В. Я. Шульгіна підготував дисертацію на право читання лекцій в університеті «Імператор Тиберій», яку захистив у 1864 р. Працював учителем географії у 2-й Київській гімназії. 1865 прийнятий на посаду приват-доцента на кафедру загальної історії історико-філологічного факультету Київського університету Св. Володимира. Читав лекції з історії Стародавнього Сходу, історії та історіографії Стародавньої Греції, історії Стародавнього Риму, Нової історії доби Реформації та Відродження. Опублікував низку статей зі стародавньої історії. У 1870 р. захистив магістерську дисертацію на ступінь магістра загальної історії на тему «Питання про історичне значення Римської імперії та Тацит». Після наукового відрядження за кордон у 1873 р. призначений на посаду штатного доцента. 1875 звільнений з університету за політичну діяльність.
45. ''Братство тарасівців", його роль у розвитку українського національно-визвольного руху. Українська студентська молодь у кінці XIX ст. прагнула активізувати суспільно-політичне життя України. Студенти вищих учбових закладів Харкова і Києва Б. Грінченко, І. Липа, М. Байздренко, М. Базькевич, М. Міхновський та В. Боровик утворили у 1891 (1892) році громадсько-політичне товариство «Братство тарасівців». У цьому році вони здійснили подорож до Канева на могилу Шевченка, де принесли клятву боротися за утвердження його суспільно-політичних ідеалів. Основні ідейні засади організації викладені у «Декларації віри молодих українців». Тарасівці готували до друку свої видання, організовували таємні сходки, листувалися з однодумцями у Галичині. Вони виступали за єдність і соборність українських земель, на захист української мови, за добросусідські відносини з усіма народами, які населяють Україну, справедливе вирішення економічних питань. Своїм основним завданням Тарасівці вважали національне визволення українського народу, досягнення повної автономії всіма народами, які були поневолені російською імперією. Братство зобов'язувалося вимагати поширення вживання української мови у школі, державних установах, боронити інтереси українського народу. Вони розгорнули широку діяльність по пропаганді своїх поглядів серед студентства, шкільної молоді, селянства і робітництва. Осередки товариства знаходилися у Києві, Харкові, Одесі, Полтаві, Лубнах. Братство проіснувало до 1898 p., 24 його члени були заарештовані і більшість з них ув'язнено. Під впливом ідей Тарасівців на Східній Україні було заснована перша політична партія – Революційна українська партія. Значення цієї організації полягає у тому, що Тарасівці були першою ланкою на шляху утворення справжніх політичних партій у Східній Україні. Вони першими в Наддніпрянщині поставили на перший план не культурницькі питання, що було характерним для громадівського руху 60-80-х років, а політичні і економічні питання.
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-12-13; просмотров: 245; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.226.186.153 (0.011 с.) |