Перша українсько-більшовицька війна (грудень 1917 - березень 1918 pp.).

7 (20) листопада 1917 року Українська Центральна Рада проголосила ІІІ Універсалом створення автономної Української Народної Республіки зі столицею в Києві. Це викликало роздратування російського уряду — більшовицької Ради народних комісарів. Вона вирішила захопити владу в Україні шляхом збройного повстання в Києві. Проте в ніч з 29 листопада (11 грудня) на 30 листопада (12 грудня) року українські війська, лояльні до Центральної Ради, придушили повстання, а заколотників вислали ешелонами за межі України. Більшовицькі відділи 2-го гвардійського корпусу під проводом Євгенії Бош, що їхали з фронту на захоплення Києва, були роззброєні 1-м українським корпусом Павла Скоропадського біля Жмеринки і відправлені до Росії. 30 листопада (12 грудня) року спалахнуло чергове більшовицьке повстання в Одесі, яке так само закінчилося поразкою більшовиків.

4 (17) грудня 1917 року Рада народних комісарів Росії надіслала ультиматум Українській Центральній Раді за підписами Володимира Леніна і Лева Троцького. Більшовики вимагали легалізувати більшовицькі військові загони в Україні й припинити їх розброєння. Зазначалося, що в разі невиконання вимог російський радянський уряд вважатиме Центральну Раду в стані відкритої війни проти нього. 5 (18) грудня 1917 року, не дочекавшись відповіді від українського уряду, Рада народних комісарів Росії постановила вважати Українську Центральну Раду своїм ворогом. Головнокомадувачем радянських військ проти України було призначено Володимира Антонова-Овсієнко. З грудня того ж року біля кордонів Української Народної Республіки стали концентруватися червоні війська.

7 (20) грудня Українська Центральна Рада відправила відповідь Раді народних комісарів за підписом Володимира Винниченка та Симона Петлюри, якою відхилила ультиматум. Розпочалася українсько-більшовицька війна.

Війська Радянської УНР та Радянської Росії концентрувалися в Харкові, у районі Гомеля і під Брянськом. Вони нараховували 160 тисяч вояків і складалися з частин регулярної армії, червоногвардійських загонів із Росії та України, загонів моряків. Вище політичне керівництво військом здійснював Володимир Антонов-Овсієнко, а воєнне — Михайло Муравйов. Тактика більшовиків полягала в просуванні лініями залізниць і встановленні контролю над великими промисловими й транспортними центрами. Ради розраховували на допомогу робітничих загонів у цих містах.

Воєнні сили УНР складали добровольчі формування Вільного козацтва, українізовані добровольчі частини. За кількістю війська УНР не поступалися радянським, але були розпорошені по Україні, тоді як більшовики діяли на головних стратегічних напрямках.

8 (21) грудня 1917 більшовицькі червоногвардійські загони під проводом Володимира Антонова-Овсієнка вступили до Харкова[2]. В ніч на 9 (22) грудня вони заволоділи містом[2]. 12 (25) грудня 1917 року, за сприяння Ради народних комісарів Росії, більшовики провели в місті Всеукраїнський з'їзд Рад, на якому проголосили створення Радянської УНР зі столицею Харкові. Українська Народна Республіка на чолі з Центральною Радою визнавалася нелегітимною. 17 (30) грудня 1917 року Центральний виконавчий комітет радянської УНР проголосив маніфест про скинення влади Української Центральної Ради і Генерального секретаріату. Наявність в Україні двох центрів влади — київського національного і харківського радянського — дала змогу російським більшовикам формально залишатись осторонь війни, представивши її як внутрішній конфлікт.

25 грудня 1917 (7 січня 1918) року 30-тисячна російська армія чотирма групами вирушила з Гомеля і Брянська в Україну в напрямах Чернігів-Бахмач, Глухів-Конотоп, Харків-Полтава-Лозова. Одночасно у містах Лівобережжя було підготовлене повстання місцевих більшовицьких груп, при чому більшовицькою пропагандою було деморалізовано деякі українські гарнізони.

26.12.1917 більшовики зайняли Харків і, наступаючи звідти, захопили Лозову, Катеринослав (09.01.1918), Олександрівськ (15.01.), Полтаву (20.01.). Брянська група захопила Глухів (19.01.) і Конотоп (16.01.).

Одночасно група М. Муравйова, наступаючи з Полтави, захопила Ромодан, а звідти на північ — Бахмач (27.01), де зійшлися 3 російські групи, які під командуванням Муравйова почали наступ на Київ. Українська Центральна Рада для захисту столиці вислала військові частини, сформовані з добровольців, на Полтаву і Бахмач.

14 (27) січня 1918 року в Одесі та Миколаєві спалахнули більшовицькі повстання.

16 (29) січня 1918 року відбувся бій під Крутами в якому Студентський Курінь з 600 бійців був розбитий 4-тисячним більшовицьким загоном. Того ж дня в Києві спалахнуло більшовицьке повстання робітників на заводі «Арсенал». 23 січня (4 лютого) 1918 року його придушили вояки куреня Січових Стрільців та Вільного Козацтва. Перед лицем більшовицької загрози 2 лютого 1918 року Директорія і її уряд перебрались з Києва до Вінниці. Наступ російських червоногвардійців з Бахмача і Лубнів на Київ тривав, і 08.02 український уряд залишив столицю. 26 січня (8 лютого) 1918 року більшовицькі війська під командуванням Муравйова захопили Київ, столицю УНР. Три дні в місті тривав терор, спрямований проти антибільшовицьких сил.

З Києва більшовицьке військо почало похід на Правобережжя, зводячи бої з частинами Вільного Козацтва. На Волині колишній російській 7 армії, яка переважно складалась з більшовиків, вдалося захопити Проскурів, Жмеринку, Козятин, Бердичів, Рівне й Шепетівку, а загони Української Центральної Ради обороняли позиції на лінії Житомир-Коростень-Сарни.

Після укладення Берестейського миру (9 лютого 1918) і домовленості з німецьким і австрійським урядами про звільнення України від більшовицької окупації, українські частини під проводом генерала К. Прісовського і С. Петлюри, разом з німецькими (з 24.02.1918) і австрійськими (з 27.02) частинами повели успішні бої на Правобережжі під Житомиром, Бердичевом, Козятином, Бучею і 01.03.1918 звільнили Київ. Упродовж березня-квітня німецькі і австрійські війська звільнили Лівобережну Україну, а військові загони отамана П. Болбочана і В. Сікевича — Крим і Донеччину. Переляканий німецьким наступом, В. Ленін доручив 14.03.1918 своєму представникові в Україні С. Орджонікідзе удавано українізувати російські загони В. Антонова і Муравйова, однак і цей маневр не мав успіху. У той час бої відбувалися за залізничні вузли, а просування військових частин здійснювалося панцерниками залізничними коліями. Тим часом радянська Росія змушена була визнати умови Берестейського миру і згодом, 12.06.1918, підписала з Українською Державою прелімінарний мир.