Радянизація Західної України у 1939 - на поч. 50-х рр.

Період 1939-1940 рр. на західноукраїнських землях радянський режим ще не встиг зміцнитися. Тому після війни партійні і державні керівники СРСР намагались встановити у Західній Україні такий порядок, який діяв на інших територіях Союзу. Цей процес дістав назву «радянізація». Радянізація включала в себе колективізацію, індустріалізацію, культурну революцію і масові репресії проти невдоволених новою владою.

Представники влади намагались провести радянізацію у найкоротші строки, незважаючи на опір місцевого населення. Мешканці Західної України добре пам'ятали перший досвід спілкування з радянською владою. Вони боялися колективізації і переслідувань на релігійному ґрунті, і їхні побоювання виявились недаремними. Для впровадження радянського способу життя в Західну Україну були направлені потужні політичні та військові сили.

Після успішного проведення Львівсько-Сандомирської операції і визволення Закарпаття склалися умови для відновлення радянської влади в Галичині і встановлення її в Закарпатті.

Відразу після вступу радянських військ в Західну Україну на роботу в місцеві органи влади, господарську, політичну, та інші сфери із східних областей були направлені працівники різних спеціальностей. До середини 1946 р. сюди прибуло 86 тис. спеціалістів. Місцевим активістам не довіряли, їх переводили на другорядні посади. Так, наприкінці 1946 р. з 15 120 номенклатурних посад в обкомах партії в Західній Україні працівники місцевого походження займали лише 1 832(12,1%).

Першим заходом нової влади стало утворення спочатку тимчасових, а потім постійних місцевих органів влади у формі Рад.

Великі маєтки були конфісковані, а їх землі передавалися безземельним і малоземельним селянам, власників великих промислових підприємств, господарів хуторів, населення прикордонної смуги (загалом 900 тис. осіб) було виселено і депортовано до віддалених районів СРСР.

За вказівками з Москви і Києва керівництво на місцях запроваджувало ті ж порядки, що панували в інших куточках СРСР. Мали місце адміністрування, грубість, порушення законів і прав людини, спостерігались упереджене ставлення до місцевих кадрів, штучне розмежування українців на «східняків» і «западенців».

Один із перших ударів нова влада завдала Українській греко-католицькій церкві, яка мала величезний вплив на західноукраїнське населення і виступала натхненником національно-визвольної боротьби. Смерть 1 листопада 1944 р. митрополита А.Шептицького стала сигналом до початку кампанії проти УГКЦ. Греко-католиків почали звинувачувати у пособництві нацистам.

Наступник А.Шептицького Й.Сліпий, намагаючись знайти спільну мову з новою владою, відрядив до Москви делегацію, яка була прийнята Головою Ради у справах релігійних культів при Раднаркомі СРСР І.Полянським. Під час зустрічі представники УГКЦ ознайомили його і життям церкви і зверненням Й.Сліпого «До духовенства і віруючих», де містилися заклики до бандерівців «вернутися з неправильного шляху)». Члени делегації передали 100 тис. крб. у фонд Червоного хреста на оборону країни.

Після визволення західних земель під німецько-фашистських загарбників на порядок денний постали питання відбудови і подальшого розвитку краю. Розвиток регіону був визначений як пріоритетний. У 1944 р. на його відбудову було виділено 10 млрд. крб.

Вже на кінець 1945 р. було відбудовано 1 700 промислових підприємств і 500 промислових артілей.

Найболючішим для краю був процес колективізації, якому населення чинило найбільший опір Колективізація на західноукраїнських територіях мала декілька цілей:

– встановити тотальний контроль держави над селянством;

– уніфікувати розвиток сільського господарства західноукраїнських земель з центральними і східними регіонами УРСР;

– зламати приватно-власницьку психологію місцевого населення;

– позбавити підтримки збройний рух опору радянській владі.

Колективізація проводилась притаманними для радянської системи методами, що були відпрацьовані під час колективізації 30-х років: примус, шантаж, залякування, провокації, висилки до Сибіру.

Спочатку удар було завдано по заможним господарствам (вони становили 4,8% загальної кількості господарств і володіли 13,7% земель), їм було збільшено на 50% норми обов'язкових поставок сільгосппродукції, скорочувались нормативні строки здачі, скасовувались будь-які пільги. Всіх, хто чинив опір або ж навіть не виконував завдання, висилали до Сибіру.

В результаті проведення вищезазначених заходів кількість колгоспів в регіоні зросла з 145 у 1945 р. до 7 200 у 1950 р., до них входило 93% селянських господарств. На базі великих маєтків створювалися радгоспи.

Для прискорення колективізації впроваджувалася широка мережа машино-тракторних станцій (МТС). З метою посилення керівної ролі партії в перетвореннях на селі при МТС створювали спеціальні політвідділи.

Таким чином, на кінець четвертої п’ятирічки процес колективізації був в основному завершений.

Були здійснені значні перетворення і в промисловості, які докорінно змінили і модернізували економічний потенціал регіону. Індустріалізація краю передбачала:

– включення західноукраїнських земель до єдиного загальносоюзного промислового комплексу;

– модернізацію існуючої промисловості;

– освоєння місцевих природних ресурсів;

– зміну соціальної структури населення

За період індустріалізації в Західній Україні було збудовано 2,5 тис. великих і середніх промислових підприємств.

Порівняно з індустріалізацією 30-х років цей процес у Західній Україні мав свої особливості:

– відбулись якісні зміни у традиційних галузях виробництва лісовій і нафтодобувній. їхня продукція стала перероблюватися на місці, а не вивозитись за межі краю у вигляді сировини;

– були створені нові для західних областей галузі індустрії – металообробна, машинобудівна, приладобудівна, електролампова, інструментальна, хімічна, реконструйовані і розширені деревообробна, харчова, нафтодобувна, гірнича;

– визнання пріоритетності розвитку краю спричинило спрямування сюди найсучаснішого устаткування і обладнання, що вивозилось із Німеччини за репараціями;

– індустріалізація успадкувала і традиційні вади радянської системи промисловості: диспропорцію у розвитку важкої і легкої промисловості на користь першої, домінування кількісних показників над якісними, незавершеність технологічного циклу у межах певного регіону.

На кінець 50-х років розвиток промисловості Західної України досягнув рівня східних областей України.

Важливим заходом радянізації була «культурна революція». Так, створювалася нова система освіти, яка охоплювала б усіх громадян. Справжнім здобутком стала ліквідація неписьменності серед населення. У західні області було направлено на постійну роботу понад 50 тис. учителів, доставлено тисячі підручників і наукових посібників. Створювалась мережа професійно-технічної освіти.

Проте давалася взнаки й надмірна ідеологізація освіти, покликана виховувати населення у комуністичному дусі і витіснити у нього національну самосвідомість. У вищих навчальних закладах лекції читались головним чином російською мовою.

Позитивне значення для розвитку краю мало забезпечення населення безкоштовним медичним обслуговуванням. З цією метою на західноукраїнські землі було направлено сотні медичних працівників витої та середньої кваліфікації.

Процес радянізації Західної України в основному був завершений наприкінці 50-х років.

Операція «Вісла» та її наслідки

Після закінчення Другої світової війни кордон між Радянським Союзом і Польщею згідно з договором пройшов в основному по так званій «лінії Керзона». До Польщі відішли кілька районів, населених українцями. Водночас частина польського населення опинилася на радянській території.

За домовленістю між Польщею і СРСР передбачався обмін населенням на добровільних умовах. Проте насправді з самого початку обмін супроводжувався насильством і численними жертвами.

До кінця 1946 р. з Польщі в УРСР було перевезено майже півмільйона осіб.

У 1947 р. виселення українців з південно-східної Польщі вступило у завершальну стадію. На цьому етапі воно було особливо жорстоким. Польська влада за погодженням з радянським керівництвом провели великомасштабну депортаційну операцію «Вісла».

ЇЇ метою було переселення частини українського населення Посяння, Лемківщини, Холмщини і Підляшшя на захід і північ Польщі, на так твані «повернуті землі». Операцію «Вісла» спланували спецслужби Польщі у взаємодії з радянськими консультантами.

Перебудова в СРСР і Україна

Причинами перебудови було відставання СРСР за темпами економічного розвитку, ефективності виробництва, продуктивності праці від провідних країн світу, застійні тенденції в соціально-політичній і духовній сферах життя. Загальна криза суспільства загострювалася. Питання змін перетворилося на питання життя чи смерті радянської системи.
Після смерті Л. Брежнєва новим Генеральним секретарем ЦК КПРС став Юрій Андропов. Під час його перебування при владі була розроблена програма економічних перетворень. Однак смерть Андропова не дозволила її реалізувати. Із приходом до влади Костянтина Черненка про реформи вже не йшлося.
У 1985 р. Генеральним секретарем ЦК КПРС став Михайло Горбачов.
Основні напрями реформ
• Демократизація суспільства. Створення правової держави.
• Гласність.
• Реабілітація незаконно засуджених і репресованих за роки радянської влади.
• Утвердження багатопартійності.
• Запровадження інституту президентства.
• Підготовка нового союзного договору.
• Політика нового мислення у зовнішніх відносинах.
• Підтримка демократичних революцій у Східній Європі.
У квітні цього року була розроблена стратегія прискорення соціально-економічного розвитку країни. Сутність започаткованих Генеральним Секретарем перетворень зводилася до омолодження кадрів, альтернативних виборів партійного керівництва, колективізму в прийнятті рішень. Ця стратегія не була реалізована. Темпи росту економіки продовжували знижуватися.
У ніч з 25 на 26 квітня 1986 р. сталася аварія на Чорнобильській АЕС — техногенна катастрофа планетарного масштабу. На станції виникла пожежа, яку першими гасили 28 пожежників (В. Правик, Л. Телятников, В. Кибенок та інші). Радіоактивна хмара поширилася над територією Білорусі, Румунії, Польщі, Болгарії, Югославії, скандинавських країн, північно-західної частини Росії. Радіоактивні речовини забруднили землю. З’явилася 30-кілометрова «зона відчуження» — територія, яка найбільше постраждала від радіації і була заборонена для проживання. Найбільшого радіоактивного забруднення зазнали Житомирська, Київська, Чернігівська області. Причинами вибуху четвертого енергоблоку Чорнобильської АЕС визнано низьку якість проектування й обслуговування станції. Ця катастрофа наочно продемонструвала широкій громадськості злочинність недбалого ставлення комуністичної влади до господарства й екології.
Новий етап економічних реформ почався в 1987 р. і передбачав розширення самостійності підприємств, відродження приватної власності й кооперативного руху, скорочення кількості міністерств і відомств, інтеграцію СРСР у світовий ринок.
Але економічні реформи другої половини 1980-х рр. зазнали невдач. Це було викликано такими причинами:
• Відсутність послідовної, адекватної, науково обґрунтованої стратегії розвитку.
• Непослідовність уряду в здійсненні реформ.
• Прагнення поєднати несумісні економічні моделі: адміністративнокомандну з повним одержавленням власності та ринкову з приватною власністю та ініціативою.
• Некомпетентне керівництво в проведенні реформ.
• Опір консервативних сил.
• Переважання у промисловості підприємств військово-промислового комплексу.
Проте були створені сприятливі умови для розвитку кооперативного сектора.
На XIX партійній конференції було обговорено хід політичної реформи і взято курс на будівництво «соціалістичної правової держави», поділ влади, розвиток парламентаризму. Був створений новий законодавчий орган — З’їзд народних депутатів СРСР. Вибори стали проводитися на альтернативній основі. У березні 1990 р. III З’їзд народних депутатів запровадив посаду Президента СРСР. Ним став М. Горбачов. Була скасована Стаття 6 Конституції СРСР про керівну ролі КПРС у суспільстві. Розпочався процес формування багатопартійності: виникли Демократична партія Росії, Республіканська партія. На черговому XXVII з’їзді КПРС у 1990 р. усередині партії намітився розкол. Почався масовий вихід з лав КПРС.
Незабаром розпочався процес падіння обсягів виробництва, ріст інфляції, зростання дефіциту бюджету. Золотий запас СРСР із 1985 до 1991 р. скоротився в 10 разів. У країні назрівала глибока соціально-економічна криза.
Головною ознакою духовного і культурного життя СРСР у роки перебудови була гласність — відкрите обговорення в засобах масової інформації історичного минулого та актуальних проблем сучасності.
В Україні політика перебудови мала свої особливості. Відбувався процес лібералізації суспільно-політичного життя. У 1986 р. з в’язниць було звільнено близько 300 політичних в’язнів, серед них В. Чорновіл, М. Горинь, пізніше Л. Лук’яненко. Із Кримінального кодексу УРСР виключили статті про переслідування з ідейних міркувань. Новим явищем стала політика гласності, що поступово переросла у свободу слова.

Однією зі значних подій періоду гласності наприкінці 1980 — на початку 1990-х рр. стала свобода історичної науки. У світ вийшли численні публікації художніх, філософських творів, які тривалий час залишалися недоступними: секретні протоколи пакту Молотова—Риббентропа, документи про голодомор 1932—1933 рр., Українську революцію 1917—1919 рр., діячів Центральної Ради і Директорії, події громадянської війни в Україні, сталінські репресії, війну в Афганістані. З’явилося неупереджене висвітлення діяльності ОУН-УПА в роки Другої світової війни. Глядачі змогли побачити раніше заборонені й нові фільми — «Тіні забутих предків», «Покаяння», «Холодне літо 53-го» та інші. З’явилися документальні фільми, що розповідали про сувору дійсність минулих років. Були повернуті із забуття романи В. Винниченка, драми М. Куліша, оповідання М. Хвильового, вірші М. Зерова, новели Г. Косинки. Гласність допомогла з’явитися на світ творам наших сучасників — В. Симоненка, Л. Костенко, Є. Сверстюка, І. Дзюби, І. Драча. Багато письменників у період гласності звернулися до публіцистики, поклавши початок екологічній тематиці (С. Плачинда, Ю. Щербак). М. Жулинський розгорнув публікацію забутої спадщини, ліквідацію «білих плям» в українській літературі. Нові телевізійні передачі пробуджували інтерес до української історії.
Були створені умови для підвищення ролі української мови в житті республіки. Відомі письменники Ю. Мушкетик, Б. Олійник, Д. Павличко виступили за обов’язкове вивчення української мови в школах, проти «духовного Чорнобиля».
У 1987 р. в Києві був створений Український культурологічний клуб (УКК). Учасники клубу проводили дискусії щодо закритих сторінок радянської історії, обговорювали проблеми української культури і мови. Відчуваючи тиск із боку влади через опозиційність режиму, УКК саморозпустився.
Восени 1987 р. у Львові виникло «Товариство Лева» — молодіжна організація, що об’єднувала людей різних політичних поглядів і культури.
У 1988 р. в Україні масово створюються нові суспільні неформальні об’єднання: студентська організація «Громада» в Київському університеті, «Товариство української мови їм. Т. Шевченка» у Львові, а також «Спадщина», Союз незалежної української молоді, Демократичний союз студентів, Студентське братерство.
Навесні 1989 р. у Києві виникло товариство «Меморіал». До нього входили письменники, художники, кінематографісти, театральні діячі, що виступали за реабілітацію жертв сталінських репресій в Україні.
Із виникненням в 1988 р. опозиційних КПРС рухів в Україні починає формуватися багатопартійність. Головною метою демократичних сил було створення широкого об’єднання на зразок народного фронту. Восени 1988 р. діяло ряд самостійних об’єднань («Народний Рух за перебудову» тощо).
У березні-квітні 1990 р. відбулися вибори до Верховної Ради УРСР. У результаті виборів Демократичний блок України, у якому Рух був головною силою, створив парламентську опозицію — Народну Раду. Восени 1989 р. відбулася зміна партійного керівництва УРСР: В. Щербицького на посаді змінив В. Івашко.
Політичні реформи не підкріплювалися економічними, соціальна криза загострювалася. Перебудова не досягла своєї мети, але на тлі послаблення тиску офіційної цензури мали можливість відкрито заявити про себе демократичні національні сили в Україні, що виступили за забезпечення реального, а не лише декларованого суверенітету республіки.

Структурна криза радянської моделі суспільно-політичного розвитку
Складові Прояви
Економічна • Дефіцит товарів
• Відмова або повільне запровадження нових технологій
• Невисока якість більшості товарів
• Продовольча криза, хронічна криза сільського господарства
• Прихована інфляція (зростання цін при незмінних розмірах заробітної плати)
• Переважно екстенсивний шлях розвитку економіки
• Висока затратність виробництва, енергоємність і матеріалоємність продукції
Політична • Воєнні авантюри і нездатність вийти з них (Афганістан, Ефіопія, Ангола тощо)
• Нездатність вищого керівництва реагувати на нові тенденції розвитку світу. «Старіння» керівництва
• Недієздатність законодавчих органів
• Утрата динамічності в розвитку радянської моделі й, відповідно, її привабливості для інших країн
• Корупція у вищих ешелонах влади: хабарництво, криміналізація, просування по службовій драбині за принципом знайомства, родинних зв'язків, особистої відданості
• Посилення репресій проти інакомислячих
Ідеологічна • Розчарування в правильності обраного шляху розвитку (побудова комунізму)
• Розходження між ідеологічними догмами і реаліями життя
• Усвідомлення нереальності досягнення мети побудови комунізму • Зростання дисидентського руху і настроїв у суспільстві
• Посилення ідеологічного тиску на суспільство
Екологічна • Бездумна експлуатація природних ресурсів
• Відсутність наукового обґрунтування розміщення виробничих потужностей
• Руйнування природного середовища, придатного для життя людей (забруднення водоймищ, атмосфери тощо)
• Поступова деградація нації (генетичні зміни, зростання кількості дитячих захворювань і народження нездорових дітей, скорочення народжуваності, зростання числа хронічних захворювань тощо)
Моральна • Поява явища подвійної моралі (розбіжності між декларованим стилем поведінки і реальними устремліннями та настановами; безвідповідальність, прагнення перекласти відповідальність на інших)
• Зростання престижності професій та посад, які дають змогу отримувати нетрудові доходи
• Зростання кількості побутових злочинів
• Прагнення досягти мети незаконним шляхом
• Зростання кількості економічних (господарських) злочинів
• Наростання споживацьких настроїв
• Швидке поширення пияцтва та алкоголізму