Перша українська політична еміграція. Діяльність Пилипа і Григорія Орлика.

Вся відповідальність в такі складні періоди лягає на єдиний законний механізм впливу – емігрантський, або екзильний уряд. Всесвітня історія знає чимало випадків, коли саме такий уряд ставав запорукою відновлення держави. Для українського народу така сторінка історії пов’язана з іменем гетьмана Пилипа Орлика та його емігрантського уряду. Політична еміграція, яка виникла в результаті поразки курсу гетьмана І.Мазепи, спрямована на відокремлення Лівобережної України від Росії, розпочала активну діяльність з 1709 р. Свій організований характер вона зберігала до 1720-х років, політичний – до смерті її керівників та ідеологів у 1740-х – 1750-х роках.Політичний та організаційний характер еміграції визначався тим, що територію Лівобережної України гетьман залишив з більшістю генеральних старшин, полковників, кошовим отаманом Запорозької Січі, а також значною частиною козацтва.

Діяльність Григорія Орлика

27 листопада 1729 року Г. Орлик прибув до Парижа. Тут він домігся аудієнції в міністра закордонних справ Шовелена й кардинала Флері. Під час цих зустрічей він акцентував увагу своїх співрозмовників на таємній угоді Росії й Австрії, метою якої було не допустити французького ставленика С. Лещинського на польський престол. Г. Орлик бачив єдину можливість не допустити посилення Москви — провести широку українську акцію, підтриману Портою. Гетьманич намагався заручитися підтримкою и інших країн, йому навіть удалося отримати відповідні листи кардинала для Стамбула=.Протягом свого перебування в Парижі Г. Орлик устиг потоваришувати з Вольтером. Перед від'їздом до Туреччини саме йому він віддав матеріали про гетьмана І. Мазепу, отримані від батька. Незабаром з книжки видатного філософа вся Європа дізналася, що «Україна завжди прагнула волі».=16 червня 1730 року Г. Орлик прибув до Стамбула, де відразу ж зустрівся з представником Франції у Туреччині Вільновим. Проте втягнути Порту у війну з Росією не вдалося. За дорученням французького уряду в 1732-1734 pp. гетьманич неодноразово їздив до кримського хана Каплан-Гірея з проханням підтримати боротьбу запорожців і П. Орлика проти Російської імперії. У 1733 році Г. Орлик допоміг С. Лещинському повернутися до Польщі й зайняти королівський престол.=У 1734 році Г. Орлик таємно перебував у Гетьманщині, де вів переговори з опозиційними до російського колоніального режиму колами козацької старшини.=Після смерті П. Орлика (1742 року) Григорій став лідером української політичної еміграції. Протягом наступних 10 років Г. Орлик докладав титанічних зусиль для визволення своєї Батьківщини, але марно.=1741 року Швеція оголосила війну Росії. Г. Орлик для підтримки бойових дій Швеції проти Росії прибув до Стокгольма, але прихилити Швецію й Порту до рішучих дій у напрямі визволення України йому так і не вдалося, тому гетьманич покинув дипломатичну кар'єру та повністю присвятив себе військовій.=Очоливши кінний полк, він відзначився в поході проти австрійського цісаря. 1741 року Г. Орлик отримав Хрест св. Луї — нагороду, яку у Франції здобували одиниці. У 1745-1747 pp. гетьманич воював під Монсом, Шарлеруа, брав участь в облозі Намюра в Бельгії.=3 грудня 1747 року Г. Орлик одружився з Луїзою ле Брюн де Дентевіль. Невдовзі він став командиром драгунського полку в Лотарингії.=На початку 50-х років Г. Орлик знову порушив у французькій політиці українське питання, пропонуючи утворити козацьку Січ на Рейні. Ця формація мала б захищати французькі кордони від зазіхань німців. 1754 року граф Г. Орлик намагався налагодити стосунки із Запорізькою Січчю, він робив спроби схилити до повстання гетьмана К. Розумовського.=Спалахнула Семилітня війна. Г. Орлик, як французький генерал, брав участь у битвах під Розмахом у Саксонії, Астембером, Цімдергавфеном і Лютценом, а також в облозі Ганновера. 13 квітня 1759 року біля Бергена відбулася битва, яка вирішила долю всієї війни. Козацький ескадрон, очолюваний Г. Орликом, здобув перемогу над військами Фердинанда Брауншвейзького — першу велику перемогу Франції у цій війні, але самого Григорія тяжко поранили. 25 квітня граф був призначений генералом-поручником. Не зовсім одужавши, він узяв участь у битві під Менденом, де отримав іще одне важке поранення.=Г. Орлик зробив чудову кар'єру на французькій службі: він став членом королівської ради, отримав титул графа й звання маршала Франції. 14 грудня 1759 року «граф Григорій Орлик, генерал-поручник, кавалер шведського ордена Меча й французького святого Луї, помер у діючій Армії».=В особистому листі до вдови Григорія Людовик XV зазначав: «Граф Орлик помер як слід помирати людині його роду й гідності».=Діяльність Орликів стала прикладом служіння своїй Батьківщині. У Франції пам'ятають цю видатну родину, на їхню честь навіть названо столичний аеропорт «Орлі».

Діяльність Пилипа Орлика

Пилип Орлик очолив першу потужну українську політичну еміграцію у Західній Європі. Згуртовані навколо нього сили з-за кордону протидіяли деспотизмові російського самодержавства.Під час козацької ради 5 квітня 1710 р. було схвалено документ "Пакти й конституції законів і вольностей Війська Запорозького" (згодом цей документ назвали "Конституцією Пилипа Орлика" та "Бендерською конституцією").Основу "Пактів і конституцій..." становила угода між гетьманом і козацтвом, яке виступало від імені українського народу, про взаємні права та обов'язки.Уперше новообраний гетьман укладав офіційну угоду зі своїми виборцями, чітко зазначаючи умови, згідно з якими він отримував владу.Крім того, в документі обґрунтовувався державний лад України. Саме тому його вважають першою українською Конституцією.

Зміст Конституції Пилипа ОрликаДокумент складався зі вступу й 16 статей.Основні положення статей:проголошувалася незалежність України від Московії та Речі Посполитої;обумовлювалися протекція шведського короля та союз із Кримським ханством;територія України визначалася згідно зі Зборівським договором 1649 р.;козакам поверталися їхні традиційні території в Подніпров'ї;при гетьманові утворювалася Генеральна рада із законодавчою владою, яка складалася з генеральної старшини, полковників, виборних депутатів від кожного полку та з делегатів від запорожців;рада збиралася тричі на рік - на Різдво, Великдень, Покрову;справи про кривду гетьманові та провини старшини розглядав Генеральний суд, до якого гетьман не мав права втручатися; державна скарбниця і майно підпорядковувалися генеральному підскарбію, на утримання гетьмана призначалися окремі землі;встановлювалася виборність полковників, сотників із наступним їх затвердженням гетьманом;спеціальна комісія мала здійснювати ревізію державних земель, якими користувалася старшина, а також повинностей населення; гетьман мав захищати козацтво і все населення від надмірних податків і повинностей, допомагати козацьким вдовам і сиротам.Проголосивши Україну незалежною республікою, Конституція Пилипа Орлика стала найвищим щаблем тогочасної політичної думки не тільки в Україні, а й взагалі у Європі, бо жодна з країн на той час не мала подібних документів. Конституція значно обмежувала права гетьмана, передбачала створення представницького органу - Генеральної ради. У ній було закладено підвалини принципу поділу влади на виконавчу й судову гілки, впроваджувалася виборність посад. Такі особливості документа далекоглядно передбачали майбутні напрямки розвитку демократичних держав.СТВОРЕННЯ ОРЛИКОМ АНТИМОСКОВСЬКОЇ КОАЛІЦІЇ.Діяльність Пилипа Орлика на гетьманській посаді була спрямована на створення антимосковської коаліції.10 травня 1710 р. Карл ХІІ затвердив обрання Орлика гетьманом.Того самого дня було укладено новий договір між Україною та Швецією. У ньому потверджувалися гарантії незалежності й самостійності України. Швеція зобов'язувалася забезпечити оборону й цілісність території.Похід Орлика на Правобережну Україну 1711 рПротягом року Орлик зумів створити антимосковську коаліцію у складі Швеції, Кримського ханства, Туреччини, уряду Орлика, а також тих польських сил, які підтримували Станіслава Лещинського. Союзниками було розроблено план воєнного походу на Правобережну Україну.

У червні 1714 р. Орлик мусив виїхати з Бендер до Західної Європи.На запрошення Карла ХІІ Пилип Орлик із частиною старшини переїхав до Швеції.У 1720 р. перебрався до Німеччини, а згодом до Франції.З 1722 р. змушений переїхати на територію Туреччини, де й прожив 20 останніх років.Та хоч би де знаходився Орлик, він ні на мить не забував про головну мету своєї діяльності, яку вбачав у створенні антимосковської коаліції. Гетьман вважав, що тільки з допомогою інших держав можна визволити Україну з-під ярма Російської імперії та об'єднати всі українські землі в єдину сильну державу.Шукаючи підтримки таких європейських країн, як Англія, Франція, Німецькі держави, Польща, Швеція, він надсилав до багатьох урядів листи-зверення, порушуючи в них українське питання.Пилип Орлик не втрачав жодної нагоди, аби торкнутися теми України: чи то в безпосередньому спілкуванні з Карлом ХІІ, Людовіком ХІV, Августом ІІ, Станіславом Лещинським, султаном і ханами, чи то зустрічаючись із провідними міністрами найавторитетніших держав.

 

41. Перша малоросійська колегія. Обмеження політичної автономії країни.Перша Малоросійська колегія – державний орган для керування українськими землями, що входили в склад Російської імперії, який був заснований 16(27) травня 1722 року і проіснував до 1727. Вона була створена наказом Петра І з метою контролю за діяльностю українського гетьмана та генеральної старшини і підкорення їх загальноросійському управлінню. Малоросійська колегія створювалась як заміна Малоросійському приказу (який знаходився в Москві) під час загальноімперської реформи органів управління (були створені 12 колегій з різних питань замість приказів і були засновані «...Канцелярии, Губернии и Провинции» (с. 49). За «Маніфестом до українського народу з приводу заснування Малоросійської колегії» від 16 травня 1722 р. (с. 48) колегія створена «...для управления Судов и протчего...вместо одной Воевоцкой персоны для лучшей верности и управления быть колегии...» і «...оная учинена не для чего иного, токмо для того, дабы малоросийский народ ни от кого, как неправедными судами, так и от Старшины налогами утесняем не был» - так пояснювалося і «виправдовувалося» створення колегії. Колегія мала складатися з голови колегії – С.Вельямінова та ще з «…шестью человеками, с штаб-офицерами, да при той же Колегии Прокурорам погодно, с переменою из Гвардии Капитаном или Капитан-Поручиком» (с. 48). Територіально вона знаходилася у резиденції українських гетьманів, місті Глухові. У цивільних справах підкорялася Сенату, який мав право розширювати, за необхідності, її повноваження, а у військових - головнокомандуючому військами в Україні. Колегія була найвищою установою в Україні, вище гетьмана. Гетьман мав лише дорадчий голос (за «Грамотою чернігівському полковнику П.Полуботку...» від 11 липня 1722 «...во всех делах и советах и в посылках в Малую Россию универсалов, иметь вам сношение и сообщение со определенным для охранения народа малороссийского бригадиром нашим Вельяминовым.» (с.49). Всі питання державного життя Гетьманщини український уряд повинен був вирішувати за погодженням з колегією. Повноваження Малоросійської колегії були викладені в «Інструкції президенту Малоросійської колегії бригадриу С.Вельямінову» від 16 травня 1722 року (с.49-53). До них належали:

1. Колегія розглядала скарги на генеральнийсуд та ратушні суди, військову Канцелярію, полкові та всі інші Канцелярії, була своєрідним апеляційним органом (пункт 1, с. 51).2. Також вона мала спостерігати за своєчасним збором та спрямуванням в царську казну хлібних, грошових та інших зборів, «...смотреть чтоб в сборе делали правду... и от описей ничего не брали» (пункт 2, с.51-52).3. Із зібраних грошей колегія мала роздавати платню Гетманській раді, Сердюкам і Компанійцям «...по их окладам... безволокитно и не удерживая ничего». Також одним із обов`язків колегії було вести прибуткові і видаткові книги, надсилати відомості про прибутки і витрати кожну третину року, а кожен рік надсилати прибуткові книги з Прокурором в Сенат (пункт 3, с.52).4. Якщо виникали скарги на генеральну старшину і полковників через те, що вони «...козаков и посполитых людей впредь отягощать станут работами и прочими трудностями», то колегії слід було «пристойным образом отвращать, а поспольству в том помогать по истине» (пункт 4, с.52).5. Колегія мала спостерігати за розподілом військового постою на так званих «вінтер-квартирах», а також, якщо виникнуть скарги на когось з цих військових, то в повноваженнях колегії було чинити суд «...сносяся с командиром тех полков, как о том регламенты и военные артикулы повелевают» (пункти 5, 6 с.52-53).6. Спостереження за діяльностю Генеральної військової канцелярії також входило в повноваження Малоросійської колегії, як і перевірка гетьманських універсалів та інших документів – щоб гетьманським іменем не підписувались писарі та інші (пункт 7, с.53).

Щодо всіх інших питань колегія мала звертатися за наказом до Сенату, якому вона підпорядковувалась.

Найважливіші зміни та дії, до яких прагла колегія (а також елементи опису існуючої на підпорядкованих колегії землях ситуації) були викладені в «Пунктах, поданих президентом Малоросійської колегії С.Вельяміновим цареві Петрові І» від 31 березня 1723 року (с.54-58). Більшість з них були затверджені царем і Сенатом і містяться в «Промеморії, надісланої з Малоросійської колегії до генеральної військової канцелярії» від 3 червня 1723 року (с.58-59). Основні пункти цієї промеморії (окрім тих, що вже були зазначені вище у повноваженнях Малоросійської колегії):

1. З малоросійських старшин, знатних козаків, монастирських та церковних власників, які мають казани, бджіл, тютюн, млини та інше «...с таких со всех брать надлежащие сборы равно от высших и до нижних чинов, не выключая никого» (пункт 2, с.58)2.З малоросійських жителів, які продають вино потрібно брати податок «равно как и с вышинкованых куф» (до цього оподатковувалися тільки шинки), (пункт 3, с.58).3. Якщо люди посполиті скаржилися на те, що вони були виписані із списку козаків, тоді як вони або їх батьки та діди служили в козаках та брали участь в походах, колегії слід було віднайти давні і сучасні козацькі реєстрові списки, а якщо таких не буде знайдено, то опитати місцевих жителів і якщо по будь-якому з цих джерел з`ясується що і справді скаржники або їх пращури були на козацькій службі, то їх знову слід було записати в козацьких стан (пункт 4, с.59).4.Якщо генеральна старшина та полковник Полуботок будуть заважати одержанню інформації о малоросійських зборах, іменних списків козаків тощо, цю інформацію колегії слід було здобувати «..мимо генеральной старшины» (пункт 5, с.59)5 Всі накази та універсали полковника Полуботка і генеральної старшини не можуть бути надіслані нікуди без колезького підпису, за винятком тих, які «не касаются до какого генерального определения, но токмо в их партикулярних делах» (пункт 6, с.59)

Всі дії і зміни на території Малоросії Перша Малоросійська колегія виправдовувала піклуванням про благо «малоросійського народу», козаків, яких нібито існуюча судова система кривдила, але де факто єдиним, про що піклувалась колегія було благо імперської влади. Отже, головною функцією Першої Малоросійської колегії був повний контроль над діями генеральної старшини і гетьмана та забезпечення найбільш корисного для царьскої влади упорядкування і використання малоросійських земель.В 1727 у зв'язку з загостренням російсько-турецьких відносин царський уряд, намагаючись залучити на свою сторону козацьку старшину, ліквідував Малоросійську колегію (указ Петра II від 29.9.1727) і поновив гетьманство.