Політична діяльність гетьмана П. Дорошенка. 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Політична діяльність гетьмана П. Дорошенка.



Внутрішня політика:

Прагнучи стабілізувати внутрішнє становище Правобережної України П. Дорошенко за підтримки київського митрополита Й. Тукальського провів низку важливих реформ:

-щоб позбутися залежності від козацької старшини, створив постійне 20-тисячне військо з найманих частин, так званих серденят(сердюків), які відзначалися хоробрістю в бою та особистою відданістю гетьманові;

-для зміцнення фінансової системи Гетьманщини встановив на українському кордоні нову митну лінію й почав карбувати власну монету;

-проводячи політику колонізації незаселених земель, на степовому пограниччі утворив новий Торговицький полк;

-намагаючись здобути підтримку серед народних мас, часто скликав козацькі ради,де вислуховував думку рядових козаків.

Зовнішня політика:

Разом з активними заходами, спрямованими на реорганізацію внутрішнього державного життя України, П.Дорошенко розгорнув широку зовнішно-політичну діяльність. Стратегічною метою всієї внутрішньої і зовнішньої політики гетьмана були об’єднання під своєю владою Лівобережної та Правобережної України. Після підписання між Московською державою та Польщею Андрусівського перемиря 1667р, умови якого абсолютно нехтували державні інтереси України, Дорошенко вирішив укласти воєнний союз із Кримським ханством і перейти під політичний протекторат Туреччини. У вересні 1667 р. об’єднане українсько-турецьке військо, розпочавши воєнні дії в Галичині, змусило польський уряд визнати широку автономію Правобережної України і встановити українсько-польський кордон по р. Горинь.

Зміцнивши свої позиції на Правобережжі, Дорошенко на початку літа очолив козацьке військо й перейшов на лівий берег Дніпра, де в цей час відбувалося антимосковське повстання. У ході цього повстання у військовому таборі під Опішнею козаки вбили гетьмана І.Брюховецього і 8 червня 1668 р. проголосили Дорошенко гетьманом усієї України. Проте його гетьманування на території Лівобережної України тривало недовго. Занепокоєні зміцненням гетьманською владою в Україні, сусідні держави взялися підривати її шляхом підтримки суперників Дорошенка й прямою військовою агресією. Кримські татари підтримали претендента на гетьманську булаву запорізького писаря П.Суховієнка. Призначивши наказним гетьманом на Лівобережжі Демяна Многогрішного, Дорошенко був змушений повернутися на територію Правобережної України. На початку 1669 р. за допомогою загону запорожців під проводом І.Сірка, гетьманові вдалося розгромити П. Суховієнка і його союзників – кримських татар.

Відсутністю Дорошенка на Лівобережжі скористалися противники гетьмана, які в середині березня 1669 р. в Глухові на основі Глухівських статей 1669 р. проголосили гетьманом Д. Многогрішного.

У складних умовах, намагаючись нейтралізувати ворожі дії Криму й отримати допомогу в боротьбі проти Речі Посполитої та Московського царста, Дорошенко восени 1669 р. уклав з Туреччиною союзний договір.

Після підписання цієї угоди Туреччина оголосила Польщі війну.

 

407) Антимосковський виступ гетьмана І. Мазепи: причини і наслідки.

Причини:

Після того, як Мазепа переконався в тому, що Петро І нищить основи української державності, він вирішив використати умови, створені Північною війною (1700—1721 рр.) для розв'язання державницьких проблем іншим шляхом. Петро І порушив зобов'язання обороняти Україну від ненависних поляків, що являло собою основу угоди 1654 р., і український гетьман перестав вважати себе зобов'язаним зберігати вірність цареві. 7 листопада (28 жовтня) 1708 р., коли Карл XII, який ішов на Москву, завернув в Україну, Мазепа, в надії запобігти спустошенню свого краю, перейшов на бік шведів. За ним пішло близько 3 тис. козаків і провідних членів старшини.

Наслідки:

Петро І дізнався про «вчинок нового Іуди Мазепи з великим здивуванням». Через кілька днів після переходу Мазепи до шведів на гетьманову столицю Батурин напав командуючий російськими військами в Україні князь Меншиков і вирізав усіх жителів: 6 тис. чоловіків, жінок і дітей. Звістка про бойню в Батурині й терор, що його розпочали в Україні російські війська, заарештовуючи й страчуючи за найменшою підозрою в симпатіях до Мазепи, змінила плани багатьох із потенційних прибічників гетьмана. Тим часом Петро І наказав старшині, що не пішла за Мазепою, обрати нового гетьмана, й 11 листопада 1708 р. ним став Іван Скоропадський. Страхітливий приклад Батурина, жорстокість російських військ сіяли жах серед українців, водночас протестанти-шведи викликали в них настороженість. Тому велика частина українського населення не захотіла підтримати Мазепу. Як не дивно, але єдиною значною групою українського населення, що таки стала на бік гетьмана, були запорожці. Хоч вони й часто сварилися з ним за потурання старшині, та все ж вважали Мазепу меншим злом порівняно з царем. Але за це рішення вони мали дорого заплатити. У травні 1709 р. російські війська зруйнували Січ, а цар видав постійно чинний наказ страчувати на місці кожного пійманого запорожця.

408) Політика Петра І щодо українських земель після Полтавської битви 1709 р.

За часів правління І. Скоропадського посилюється контроль Москви над Україною. До гетьмана був приставлений резидент – стольник А. Ізмайлов. У 1715 р. Петро І ліквідував виборність старшини і полковників. У 1721 р. Росія проголошена імперією. Після закінчення Північної війни Петро І вживає додаткових заходи з ліквідації автономії України. В 1722 р. створюється Малоросійська колегія (1722–1727 рр.) на чолі з бригадиром С. Вельяміновим. Вона складалася з шести російських офіцерів і прокурора та поділяла владу з гетьманом. По смерті І. Скоропадського вводиться заборона на вибори гетьмана. Українські питання з Колегії іноземних справ переходять до російського Сенату. Наказний гетьман П. Полуботок очолив боротьбу за збереження залишків автономії Гетьманщини і домігся від Сенату певного обмеження функцій Малоросійської колегії. Але в середині 1723 р. він був заарештований і ув’язнений в Петропавлівській фортеці, де й скінчив своє життя.

Смерть Петра І у 1725 р. та загроза війни з Туреччиною змінили політичну ситуацію в Росії.

 

409) Діяльність гетьмана П. Орлика

Намагаючись завоювати собі підтримку, в 1710 р. П. Орлик складає (за деяким джерелами - схвалює) “Пакти й Конституції прав і вольностей Війська Запорізького” (“Pacta et Constitutiones legum libertatumqe Exercitus Zaporoviensis”), укладає зі старшиною та запорожцями угоду - документ, який пізніше дістав назву Конституція Пилипа Орлика — так звана Бендерська конституція, яку вважають першою українською Конституцією а також однією із перших конституцій у Європі. Нею він зобов'язувався обмежити гетьманські прерогативи, зменшити соціальну експлуатацію, зберегти особливий статус запорожців і боротися за політичне й церковне відокремлення України від Росії у випадку, якщо він здобуде владу в Україні.

Створення цих документів вважається само по собі значною заслугою Пилипа Орлика в історії України.

За підтримки Карла XII Орлик вступає в союз із кримськими татарами та Оттоманською Портою, і 8 листопада 1710 року остання, підтримуючи гетьмана Орлика, оголошує війну Московії.

На початку 1711 р. Орлик розпочинає спільний похід запорожців, буджацьких татар, шведів і поляків (прихильників С.Лещинського) проти росіян в Україні.

 

410) Гайдамацький рух на Україні у ХУІІІ ст.

Термін «гайдамака» вперше з’являється в історичних джерелах початку ХVІІІ століття. Це слово взагалі має тюрське, конкретніше – арабо-турецьке походження і в перекладі означає – гнати

Перші письмові відомості про гайдамацький рух зафіксовані 1708 року на Волині, а згодом на Поділлі, Брацлавщині і Київщині. Спільним для гайдамацького руху на всій території України було те, що їх активні дії починалися навесні і тривали до пізньої осені.

Винятково велику роль у розгортанні гайдамацького руху відіграла Запорізька Січ. Запоріжжя було тим резервуаром, куди стікалися втікачі з усіх кінців України. Тут, у Запоріжжі, формувалися гайдамацькі загони, до складу яких входили, а нерідко й очолювали їх, запорізькі козаки. Участь запорізьких козаків у гайдамацькому русі зміцнювала сили повстанців, поповнюючи їх загони загартованими, відважними і досвідченими воїнами, надавала цьому рухові більшої організованості і цілеспрямованості. В свою чергу, героїчна боротьба запорожців підтримувала в народних масах дух протесту проти гноблення, надихала їх на опір.

Гайдамацькі повстання також сприяли активізації дій опришків на Галичині, зокрема в Теребовельському та Коломийському повітах 1734 року, на Покутті, на чолі з Олексою Довбушем 1743-1745 рр., Болехові та Космачі 1759 року.

Гайдамацький загін Подоляки 1768 року діяв на Поліссі (в районі Овруча, Мозиря), оволодів Радомським замком і проник на лівий берег Прип’яті.

Гайдамаки діяли також на територіях, що належали Туреччині, зокрема нападали на Балту і Голту, чим викликали невдоволення турецьких властей.

 

411) Ліквідація російським царизмом української державності у другій половині XVIII ст.

Малоросійська колегія була окремою формою управління Україною, а входила до складу владних структур, які очолював малоросійський генерал-губернатор і президент колегії. Вже в перші роки свого існування вона непомітно поглинула Генеральну військову канцелярію, підпорядкувала інші центральні органи Гетьманщини своїм департаментам, прибрала до рук систему комісій, що входили раніше до складу Генеральної військової канцелярії. Діяльність цих установ постійно прилаштовувалася до аналогічних їм форм російських установ, велася уніфікація діловодства. Новостворені департаменти було поставлено під контроль прокурора колегії. Протягом 1766—1767 рр. колегія перейшла на російську геральдику з двоголовим орлом.

1)Запровадження російською владою поділу на губернії, що не мали чітко визначених меж і не враховували специфічних особливостей окремих регіонів Правобережжя

2)Державною мовою визнавалася російська. Діловодство велося польською і російською мовами

3)Поширення на шляхту і магнатів дії Жалуваної грамоти дворянства, яка гарантувала збереження їхніх прав і привілеїв. Створювалися нові органи управління і суду, але залишалися у силі польські закони. Головні посади в судах і адміністративних установах посіли російські чиновники. Землі, конфісковані в католицької церкви і опозиційної шляхти, надавалися російській знаті.

412) Зовнішньополітична діяльність незалежної України

Зовнішня політика України спрямовується на виконання таких найголовніших завдань:

· утвердження і розвиток України як незалежної демократичної держави;

· забезпечення стабільності міжнародного становища України;

· збереження територіальної цілісності держави та недоторканості її кордонів;

· включення національного господарства у світову економічну систему для його повноцінного економічного розвитку, підвищення добробуту народу;

· захист прав та інтересів громадян України, її юридичних осіб за кордоном, створення умов для підтримання контактів з зарубіжними українцями і віхідцями з України, надання їм допомоги згідно з міжнародним правом;

· поширення в світі образу України як надійного і передбачуваного партнера.

 

413) Громадівський рух в Україні.

У другій половині XIX ст. кращі сили української інтелігенції були зосереджені в Петербурзі. Сюди на постійне проживання прибули після заслання провідники Кирило-Мефодіївського товариства— П. Куліш, В. Білозерський, М. Костомаров. Тут оселився Т. Шевченко, якому царизм не дозволив повернутися в Україну. Шевченко знайомиться з працями О. Герцена, зав'язує особисті стосунки з М. Чернишевським, М. Добролюбовим, І. Тургенєвим та іншими представниками передової російської інтелігенції. Члени нелегальної організації «Земля і воля», керованої М. Чернишевським, у своїй революційній агітації широко використовували Шевченків «Кобзар». Його було видано 1860 р. у Петербурзі не тільки мовою оригіналу, а й у російському перекладі.

Вихід у світ українського видання «Кобзаря» був схвально відзначений у прогресивних демократичних російських часописах — «Современник» та «Отечественные записки». Зокрема, в «Отечественных записках» наголошувалось: «Шевченко належить до першокласних поетів слов'янського світу. Його місце поряд з Міцкевичем і Пушкіним. Яке співчуття викликають його твори, можна бачити з того, що великоросіяни, уродженці центральних і східних губерній, які ніколи не бачили в очі малоросіян, читають і вивчають їх напам'ять. У нього висловлено те, чого, може, народ ще й не говорив, але що він здатний сказати».

У цей час у Петербурзі засновується українське товариство «Громада», в якому найактивнішими були П. Куліш та М. Костомаров. Підтриманий багатими українськими поміщиками Тарновським і Ґалаґаном, Куліш заснував у північній столиці друкарню для видання українських книжок.

Однак найбільшим досягненням петербурзької «Громади» став щомісячний публіцистичний та літературно-художній часопис «Основа» (1861—1862), який відіграв роль головного загальноукраїнського друкованого органу, пробуджував українську національну свідомість.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-07-11; просмотров: 247; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.228.213.183 (0.019 с.)