ТОП 10:

Київська Русь за перших князів: Олег, Ігор, Ольга, Святослав



Входження українських земель до Великого Князівства Литовськогота особливості їх адміністративно-політичного статусу.

Українські землі під владу Великого князівства Литовського перейшли за князів Гедиміна (1316-1341 рр.) та Ольгерда (1341-1377 рр.), а саме: у 1340 р. - Волинь; у 50-60-х рр. XIV ст. - Київщина, Поділля, Чернігівщина, Сіверщина.

Велике князівство Литовське представляло собою феодальну державу, на чолі якої був великий князь і рада Панів, у віданні яких перебували найважливіші питання (фінанси, вищі посади, розподіл земель та ін.).

Поширювався вплив православної церкви. Руська мова стала офіційною в діловодстві. 9/10 земель Великого князівства Литовського складали руські землі. Литва відчувала сильний вплив (політичний, економічний і культурний) руських земель.

399)Причини виникнення козацтва. Д. Вишневецький. Виненкнення Запорізької Січі та її устрій.

Козацтво Причини виникнення українського козацтва:

економічні: захоплення польськими, литовськими феодалами степових земель, нестача у селян власної орної землі, переселення та освоєння Подніпров’я та за дніпровськими порогами – Дике поле

соціальні: посилення феодального гніту українських селян та міщан з боку панства, збільшення повинностей та податків, запровадження кріпосного права

політичні: прагнення польської влади перетворити козацтво на стражів південних рубежів Речі Посполитої від турецько-татарських нападів, а також установити контроль над втікачами за Дніпровські пороги

національні: політика ополячення українського населення, утиски і обмеження укр.. культури та мови, наступ католицької церкви на права православного населення

військові: виникли пізніше і були пов’язані зі зростанням небезпеки з боку Кримського ханства, козаки прагнули захистити рідну землю від спустошливих набігів татарських орд

Князь Д. Вишнивецький (козацьке призьвісько Байда)– перший отаман та засновник січі на о. Мала Хортиця (1556), яка слугувала військовою базою козаків в пониззі Дніпра. Запорізька Січ – своєрідна столиця запорозьких козаків, котрі1й були притаманні ознаки республіки. Після її розгрому у 1557 р. ордою кримського хана, вона розташовувалась на о. Томаківка, а згодом на о. Базавлук, р. Чортомлик та інших. Остання була на р. Підпільна в 1734-1775 рр. У неї був свій уряд, на чолі якого стояв гетьман або кошовий отаман, був писар, військовий суддя, осавул.

 

 

400) Українське козацтво за гетьманування Петроа Конаше́вича Сагайда́чного

Петроа Конаше́вича Сагайда́чного (*1570, Кульчиці — †10 березня 1622, Київ) — шляхтич червоноруський з Перемишльської землі, козацький ватажок, кошовий отаман Війська Запорозького, Гетьман реєстрового козацтва. Організатор успішних походів українських козаків проти Кримського ханства, Османської імперії та Московського царства, меценат православних шкіл. Оспіваний у багатьох козацьких думах та українських народних піснях.

З усім військом Запорізьким Петро Сагайдачний вступив до Київського (Богоявленського) братства, що виступало проти колонізаторської політики шляхетської Польщі.

Він впорядкував козацьке військо, вів успішну дипломатичну діяльність, брав активну участь в тогочасній європейській політиці, підтримував православну церкву та приділяв увагу освітнім справам.

Битви за його участі: Хотинська війна (червень 1621), походи на володіння Османської імперії та кримського ханства.

 

401) Релігійна культура та діяльність Братств

Братства - національно-релігійні громадські організації білоруських православних міщан у 16-18 ст. широку діяльність розгорнуло Львівське Успенське Ставропігійне братство. Воно придбало друкарню, відкрило школу. 1615 р. було засновано Київське братство, до якого вступило багато міщан, православних шляхтичів, а також запорізьке військо на чолі з гетьманом П.Сагайдачним. У 1617 р. було створено Луцьке братство. З кінця 16 – початку 17 ст. брали активну участь у боротьбі проти посилення польсько-шляхетського гніту, національного та релігійного утисків і набували великого громадсько-політичного і національно-культурного значення. Дбали про свої патрональні церкви, справляли спільні культові відправи, подавали матеріальну допомогу своїм членам, брали участь у похоронах братчиків, утримували шпиталі. Б. захищали соціальні інтереси ремісничо-торгового населення, боролися проти національного гноблення. В братських школах учням давали освіту й виховували в давніх традиціях.

 

402) Берестейська церковна Унія 1596 р.: причини і наслідки.

Унія 1596це об’єднання православної і католицької церкви з ініціативи частини українського православного духовенства при підтримці польських єзуїтських кіл. Українське духовенство за допомогою унії хотіло здобути рівні права з польським, знать – посісти відповідне становище в структурах управління, міщанство – отримати місце в цехах, магістратах, судах. Берестейська унія мала також політичні мотиви: тісніше зв’язати Україну й Білорусь з Польщею і нейтралізувати впливи Москви.

Наслідки:

Нова церква підпорядковувалась папі римському

Було визнано засади католицького віровчення (про походження Святого Духа від Отця й Сина)

Церковні обряди, особливості співу та іконопису залишалися православними, а мова богослужінь – церковно-слов’янська

Греко – католицьке духовенство, як і католицьке, звільнялося від сплати податків

Уніатська шляхта нарівні з католицькою могла претендувати на державні посади

Греко – католицьким єпископам було обіцяно місце в сенаті

403. Козацько-селянські повстання під проводом К.Косинського та С. Наливайка.перше велике антифеодальне селянсько-козацьке повстання, очолюване К. Косинським, відбулося в 1591-1593 рр. У 1591 р. Косинський на чолі загону козаків за підтримки селян і міської бідноти захопив Білу Церкву. Згодом спалахнула широка антифеодальна боротьба на Київщині та Переяславщині. Повстанці захопили Трипілля і Переяслав, підійшли доКиєва. Рух перекинувся також на Волинське і Брацлавське воєводства. Магнати, злякавшись, створили ополчення шляхти на чолі з київським воєводою князем Острозьким і виступили проти Косинського. У січні 1593 р. під містечком П'яткою на Житомирщині відбулася битва, що тривала тиждень, але так і не виявила переможця. Повстанці відійшли на Січ. У травні 1593 р. двотисячний загін козаків на чолі з Косинським знову вирушив із Запорозької Січі й незабаром оточив Черкаси. Черкаський староста, не дочекавшись допомоги, розпочав переговори з Косинським, запросив його до замку і вбив.

В липні 1594 року, повернувшись з загоном козаків після походу в Молдавію проти турків, Северин Наливайко закликав запорожців виступити проти польського панування в Україні. До повсталих приєднався загін козаків, очолених гетьманом Григорієм Лободою. В жовтні національно-визвольний рух охопив всю Брацлавщину, Київщину і Волинь. Козацьке військо, яке нараховувало 12 тисяч чололовік, здобуло Гусятин, Канів, Бар, Луцьк та інші міста.

Навесні 1595 року повсталі рушили на Волинь, а згодом — у Білорусію. В кінці 1595 року і на початку 1596-го повстанський рух розгорнувся на Волині, Поділлі, Київщині, частково в Галичині. В кінці січня 1596 року Наливайко з невеликим загоном (1500 чоловік) відступив на Волинь, а звідти через уманські ліси до Білої Церкви. 23 березня(2 квітня) 1596 року загони С. Наливайка, М. Шаули, Г. Лободи об'єднались під Білою Церквою, де розгромили передові підрозділи шляхетських військ. В урочищі Гострий Камінь біля Трипілля відбулася вирішальна битва. Після жорстокого бою повстанці були змушені відступити на Лубенщину. Проте шлях відступу далі був відрізаний новими коронними коругвами. Навесні 1596 року на Солониці під Лубнами повстанці були оточені переважаючими силами польського війська. Майже два тижні героїчно оборонялися козаки. Але частина старшини 28 травня(7 червня) 1596 року підступно схопила С. Наливайка, М. Шаулу та інших керівників повстання і видала їх полякам.

 

Київська Русь за перших князів: Олег, Ігор, Ольга, Святослав

882-972рр. (від початку правління князя Олега до смерті князя Святослава) — період швидкого зростання Київської Русі, За цей час було створено величезне господарське й політичне об'єднання. Князь Олег(882-912) підкорив древлян, сіверян, радимичів. Успішно воював з Візантією,хозарами. Ігор(912-945) продовжив політику свого попередника, підкоряючи своїй владі східнослов'янські племена (підкорив племена уличів та древлян). Воював з перемінним успіхом з Візантією, печенігами, здійснив успішних похід у Закавказзя. Загинув під час збору полюддя (вбито повсталими) у Древлянській землі. Дружина Ігоря княгиня Ольга(945-964) придушила древлянське повстання, провела перші державні реформи, які впорядкували систему збору і розміри данини тощо. На відміну від князя Олега й Ігоря, надавала перевагу мирним відносинам з іншими країнами, її син Святослав Ігорович, прозваний Завойовником, (964-972)за своїм покликанням був більше полководцем, ніж державним діячем та політиком. Він провів ряд успішних походів проти в'ятичів, Хозарського каганату, Волзької Болгарії, ясів і касогів. Воював він і на Балканах, проте невдало. Загинув у битві з печенігами.

385) Київська Русь за правління Володимира Великого (980—1015), одного з найвизначніших державних діячів, розпочалося в скрутні для Русі часи.Новий правитель спрямовує свої зусилля на зміцнення внутрішнього становища держави, добившись і на цьому поприщі значних успіхів. У 981 р. Володимир виступив проти польських князів, які намагалися захопити руські землі, і зайняв Перемишль, Червень та інші порубіжні міста на заході, де проживали дуліби та хориати, а згодом і Закарпаття (992); у 982 — 984 pp. придушив на півночі повстання в'ятичів і радимичів, підпорядкувавши їх владі Києва. У той час фактично завершується тривалий процес формування державної території, яка в основному збігалася з етнічним розселенням східних слов'ян. Ставши правителем величезної країни, князь Володимир, замість далеких походів, зосередив увагу на захисті власних кордонів. Одним з найбільших внесків в історію була адміністративна реформа (близько 988 p.), спрямована на ліквідацію племінних княжінь і запровадження нового адміністративного поділу держави на уділи — землі довкола найбільших міст. Правлячій верхівці потрібна була релігія, що захищала б її права, багатства і привілеї, владу над залежним населенням. Володимир створив пантеон богів (980) Перуна, Даждьбога, Сварога, Стрибога та ін., куди люди приходила поклонятися їм. А вже після того, як прийняв християнство сам – Володимир охрестив Київську Русь(988). Отже, за князювання Володимира Великого Київська держава досягла найбільшої політичної могутності. Його діяльність сприяла розквіту Русі і зміцненню її міжнародного авторитету. Значного розвитку набуло господарство. За Володимира розпочалося карбування перших у Русі золотих і срібних монет — златників і срібників. На них з одного боку було зображено образ Христа, з другого — великого князя, який сидить на троні в царських шатах із хрестом у руці. На деяких монетах вперше, як герб князя, було викарбувано знак Тризуба.

386)Прийняття Християнства на Русі та його наслідки.За літописом, у 988 р. з наказу князя духовенство хрестило киян на березі Почайни, притоки Дніпра, а згодом — і населення інших міст та сіл. Процес християнізації в Київській державі відбувався повільно, зі значним опором народу (особливо на північних землях), який продовжував поклонятися прадавнім божествам, але неухильно. Вчені вважають, що за князювання Володимира більшість населення країни була навернута, принаймні формально, у нову віру.

Охрещення Русі-України було подією великої ваги. Воно зміцнило державну єдність, освятило владу великого князя і його «божественний» авторитет, сприяло розвиткові культури, поширенню писемності, створенню перших шкіл і бібліотек. Цим актом Київська держава остаточно визначила своє місце в Європі, увійшовши як рівноправна до кола християнських народів. Значно розширилися її політичні, економічні та культурні зв'язки з багатьма європейськими країнами, насамперед з Візантією, Болгарією, а також Польщею, Угорщиною, Чехією, Німеччиною, Римом, скандинавськими державами. Християнізація Русі мала великий вплив на розвиток її культури та державності. Зміна релігії спричинила великі світоглядні зміни в людей - політеістична поганська релігія змінилась на монотеістичну - православне християнство (яке правда потерпіло досить великих видозмін протягом століть - відбулась так звана «асиміляція» деяких язичницьких вірувань та традицій з віруваннями та есхатологічними уявленнями релігії християнської).

 

387) Київська Русь у період князювання Ярослава Мудрого (1019-1054) досягла свого найбільшого піднесення. Дбаючи про захист держави, усталення її кордонів, він захоплені Польщею у 1018 р. Черненські міста і Белзьку волость, знову підкорив угро-фінські племена чуді (1030), провів кілька успішних походів проти агресивних ятвягів (1038) і литовців (1040), заснував міста Ярослав на р. Сян та Юр'їв (теперішнє Тарту), які мали сприяти зміцненню північно-західних рубежів країни. У 1036 р. він успішно завершив боротьбу своїх попередників проти печенігів, розгромивши їхні орди під Києвом, після чого вони назавжди покинули руські землі. На місці битви згодом постав величний собор святої Софії. Значну увагу приділяв Ярослав Володимирович внутрішній організації держави. Він розбудував і укріпив Київ, оточив його муром, звів Золоті ворота — головний парадний в'їзд до міста, цілу низку інших архітектурних споруд. . Було також розбудовано Чернігів, Переяслав, Володимир. Дбав великий князь про розвиток освіти — засновував школи. За любов до книжок і науки його прозвали Мудрим. При соборі святої Софії організовано бібліотеку, де гуртувалася давньоруська інтелектуальна еліта. Важливим державним заходом Ярослава Мудрого було започаткування першого писаного зводу законів — «Руської правди». Новий документ узагальнив правові норми для громадян усієї держави, узаконив зміни, які сталися в суспільстві та свідомості людей і були викликані насамперед утвердженням феодального господарства. Свідченням могутності Київської Русі часів Ярослава, досягнення нею рівня найрозвинутіших країн середньовічної Європи були численні шлюби членів великокнязівського роду з представниками найвпливовіших правлячих династій Заходу.

 

388) політична трансформація Київської Русі другої половини ХІ ст.. Тріумвіат Ярославичів.

За Ярослава Мудрого Київська встала нарівні з найвпливовішими країнами середньовічної Європи. Турбуючись про подальшу долю своєї держави, за кілька років до смерті Ярослав поділив між синами міста й землі. Київ, Новгород, Псков відійшли Ізяславові, Чернігів, Муром, Тьмутаракань - Святославові, Ростов, Переяслав - Всеволодові, Володимир - Ігореві, Смоленськ - В'ячеславові. До того ж запроваджувався новий принцип спадковості - сеньйорат. Це означало, що княжити в Києві мають спершу по черзі всі сини Ярослава, потім онуки старшого сина. У 1054 р. на 76-му році життя помер Ярослав Мудрий. З цього моменту починається зміна форми правління в Давньоруській державі: одноосібнамонархія поступово переростає у монархію федеративну.

Проте фактично після 1054 р. в Київській Русі встановлюється форма правління, яку називають тріумвіратом Ярославичів - Ізяслава, Святослава та Всеволода. Саме вони разом встановлювали закони («Правда Ярославичів»), очолювали походи проти половців. Цей унікальний союз проіснував майже двадцять років, але бурхливий розвиток феодалізму, ріст та економічнезміцнення місцевої земельної знаті, породжуючи відцентрові тенденції, підривали його основи. До того ж кожен з них був претендентом на першу роль у державі. Але після невдалої битви на р. Альті у 1068 р. спілка Ярославичів фактично розпалася. Ця трагічна подія призвела до захоплення кочівниками Переяславщини, повстання киян проти Ізяслава та різкого загострення суперечностей між тріумвірати. Починається боротьба за одноосібну владу. Для стабілізації ситуації у державі брати зібрались у Вишгороді (1072 р.). І хоча їм вдалося прийняти важливий спільний документ — загально руський кодекс юридичних норм "Правду Ярославичів" — це не відновило їхньої колишньої єдності. Вже наступного року Святослав зайняв київський стіл, а його старший брат Ізяслав мусив рятуватися втечею до Польщі, що поста­вило останню крапку в довгій історії тріумвірату. Протягом 1073— 1093 рр. Ярославичі по черзі сідали у великокняже крісло: 1073— 1076 рр. - Святослав, 1076-1078 рр. - Ізяслав, 1078-1093 рр. — Всеволод.Наприкінці XI ст. посилилися відцентрові тенденції у держа­ві, була втрачена політична єдність, спалахнули численні міжусобні війни, зросла зовнішня загроза.

389) Феодальні війни та княжі З’їзди Руських князів другої половини ХІ- поч.. ХІІ ст.

У важкі часи ,коли половці почали просуватися вглиб Русі, руйнуючи все на своєму шляху,брати Ярославичі зібралися у Вишгороді (1072). І хоча їм вдалося прийняти важливий спільний документ — загально руський кодексюридичних норм "Правду Ярославичів" — це не відновило їхньої колишньої єдності. Наприкінці XI ст. посилилися відцентрові тенденції у державі, була втрачена політична єдність, спалахнули численні міжусобні війни, зросла зовнішнязагроза. Всі спроби княжих з’їздів (1097, 1100, 1101 і 1107 рр.) заблокуватинегативні тенденції та припинити міжусобиці закінчилися невдачею. Витичівський (1100 р.), Золочівський (1101 р.), Долобський (1103 р.) князівські з'їзди не усунули всіх суперечностей, що ніяк не сприяло єдності Київської Русі, особливо в умовах половецької загрози і заворушень населення Києва та інших великих міст. На з'їзді у м. Любечі (1097) було узаконено принцип, за яким кожен князь мав володіти спадковими землями і не зазіхати на володіння інших князів. Це рішення практично закріплювало роздробленість Русі. Була досягнута домовленість про припинення міжусобних воєн, про спільні дії проти половців. Але Любецький з'їзд, як і інші з'їзди (Вітечівський 1100 р., Долобський 1103 р.), не поклав край князівським міжусобицям. У Київській Русі продовжували наростати відцентрові тенденції, влада київського князя ставала номінальною.

390) Спроби консолідації Київської держави: правління Володимира Мономаха та Мстислава Володисировича. Останнє намагання відновити колишню велич та могутність Київської Русі припадає накнязювання Володимира Мономаха (1113—1125 рр.). Володимир Мономах здобув популярність організацією спільних успішних походів князів 1103 і 1111 рр. проти половців. Під час київського повстання 1113 р. боярська верхівка запросила Володимира Мономаха на князювання до Києва. Придушивши повстання, Володимир Мономах, проте, змушений був піти на поступки народним масам, видавши закон, за яким зменшив відсотки за позички і тимчасово трохи полегшив становище закупів, скасував холопство за. Ініціатор Любецького з'їзду 1097 р., де була проведена радикальна реформа порядку спадкоємства (прийнято засаду прямого родового успадкування замість складної системи сеньйорату та зміни уділів) та Витечівського з'їзду 1100 р. Відновив великокнязівську владу на більшій частині давньоруських земель і тимчасово затримав процес остаточного роздроблення Давньоруської держави. Володимир Мономах — автор вміщеного в Лаврентіївському літопису «Повчання» своїм дітям — видатного давньоруського літературного світського твору, в якому засуджувалися князівські міжусобиці і закликалося до об'єднання давньоруських земель .У цей час велася безперервна боротьба з половецькими вторгненнями, зміцнювалися кордони Русі, відбудовувалися старі фортеці й закладалися нові. Після смерті Мономаха (1125) посів київський стіл син Володимира – Мстислав і продовжував зміцнювати престиж великого князя київського та обороняти державу від ворогів.. Про величезний міжнародний престиж Київської держави за його правління свідчать численні династичні зв'язки київського князя з західноєвропейськими королівськими дворами. Тимчасові успіхи об'єднавчої політики Володимира Мономаха та Мстислава не змогли, однак, запобігти феодальній роздробленості Русі. Численні вдалі походи на половців, активна законодавча діяльність (розробка знаменитого "Уставу" — своєрідного доповнення до "Руської правди"), подолання сепаратистських тенденцій, об'єднання 3/4 території Русі тимчасово стабілізували становище держави і повернули її в ряди наймогутніших країн Європи. Після смерті В.Мономаха його сину Мстиславу лише на короткий час вдалося підтримати єдність руських земель.

 

391) Період Роздробленості Київської Русі: друга пол.. ХІІ-перша пол.. ХІІІ.

Кінець ХІ — середина ХІІІ ст. увійшли в історію Київської Русі як період політичної роздробленості. Окремі землі прагнули до самостійного розвитку. Уже у ХІІ ст. на території Русі з’являються окремі самостійні князівства і землі: Галицьке, Волинське, Київське, Муромське, Переяславське, Чернігово-Сіверське князівства та Новгородська землі та ін.. Політичну роздробленість Київської держави спричинили декілька чинників: По-перше, великі простори держави, відсутність розгалуженого ефективного апарату управління. По-друге, етнічна неоднорідність населення. По-третє, зростання великого землеволодіння. По-четверте, відсутність чіткого незмінного механізму спадкоємності князівської влади. По-п’яте, змінилася ситуація в торгівлі. Так, наприкінці ХІ ст. половецькі кочовища фактично перерізали торговельні шляхи до Чорного та Каспійського морів. По-шосте, постійні напади кочовиків та втручання сусідніх держав у внутрішні справи Русі. Крім того, неодноразово в міжусобній боротьбі брали участь правителі сусідніх держав: Польщі, Угорщини, Литви тощо, які були не проти прихопити і частину земель Русі. Період політичної роздробленості в історії Київської держави є закономірним етапом, що відображає не особливості розвитку руського суспільства, а загальноєвропейські тенденції. Особливістю міжусобної боротьби князів було те, що вона не зводилася до висування територіальних претензій, кордони князівств-земель були, як правило, непорушні. Зміна кордонів відбувалася лише в разі переходу уділу від одного князя до іншого.

 

392) Монголо – татарська навала та її наслідки для українських земель.

На кінець XII – початок XIII ст. у Центральній Азії утворилася могутня військово-феодальна Монгольська держава.. В 1223 р. на р. Калка 25-тисячне татаро-монгольське військо завдало нищівної поразки дружинам південноруських князів, які навіть перед обличчям грізної небезпеки не змогли переступити через розбрат і виступити спільно. Наступний похід проти Русі татаро-монголи почали у 1237 р. під орудою онука Чингісхана – Батия. Протягом 1237–1238 рр. були захоплені рязанські, володимирські, суздальські, ярославські землі.

У 1239 р. Батий захопив Переяслав і Чернігів і виступив на Київ, де правив воєвода Данила Галицького – Дмитро. Восени 1240 р. почався штурм. За допомогою стінобитних машин завойовники вдерлися у Київ, але городяни продовжували мужньо боронитись. Останнім пунктом опору захисників стала Десятинна церква. Місто було пограбоване й зруйноване. здобиччю завойовників стали Кам’янець, Із’яслав, Володимир, Галич.

Наслідки навали:– Руйнація та падіння ролі міст. За підрахунками археологів, із 74 руських міст XII–XIII ст., відомих з розкопок, 49 були розорені полчищами Батия. До того ж 14 так і не піднялися із руїн, а ще 15 міст з часом перетворилися на села.

– Занепад ремесла і торгівлі. Руйнація міст, загибель або рабство значної частини ремісників призвели до втрати спадкоємності в ремісництві, зникнення цілих його галузей (виробництво емалі, зерні, черні, різьби по каменю та ін.). Зменшення виробництва товарів спричинило занепад торгівлі.

– Демографічні втрати. Фізичне знищення, рабство та втечі стали чинниками, які помітно зменшили кількість населення на півдні Русі.

– Знищення значної частини феодальної еліти.

393) Культура Київської Русі

В історії Київської Русі маємо дві окремі релігійні, а відтак і культурні епохи. До 988 року засобом задоволення духовних потреб східних слов'ян був анімізм, у засаді якого лежало обожнення сил природи та поклоніння духам предків.

Із прийняттям християнства у Київській Русі поширилася нова, витончена й складно організована релігія. Церква справляла величезний вплив на культуру Київської Русі. Першою була збудована Десятинна церква. Спорудження славетної Софії Київської є безпосереднім підтвердженням того, наскільки всеохоплюючим був вплив церкви на мистецтво. Збудована у 1037 році за князювання Ярослава Мудрого ця чудова кам'яна споруда, зведена грецькими майстрами на взірець константинопольського храму, інтер'єр Святої Софії прикрашали кольорові мозаїки та фрески, що з дивовижною правдоподібністю змальовували людину. На її подвір’ї була створена бібліотека. Також побудований Михайлівський Золотоверхий собор, ансамбль Києво-Печерської Лаври. Від Київської Русі до наших днів збереглися і П’ятницька церква та Спасо - Преображенський собор в Чернігові.

В роки спорудження Софії було збудовано і Золоті ворота в Києві (1037).

Більшість зразків писемної літератури мали релігійний характер. Найвидатнішими серед них є «Патерик», тобто оповідь про життя святих, написана ченцями Києво-Печерської лаври, проповіді й гімни святого Кирила Туровського, писання київського митрополита середини XI ст. Іларіона. У своєму знаменитому «Слові про закон і благодать», Іларіон майстерно протиставляє християнство язичництву й описує хрещення Русі.

Найважливішим з літописів відомий під назвою «Повість временних літ». Написав зворушливе й сповнене роздумів «Повчання» князь Володимир Мономах. Анонімний твір «Слова о полку Ігоревім» (1185—1187)».

 

394) Соціальний устрій Київської Русі

Поділивши населення за верствами суспільства ми бачимо, що на верхівці Київської Русі були князі, які обіймали найбільшу владу в державі. Крім князів до панівних верств належали бояри, чиї роди формувались з місцевої родоплемінної знаті. Великі бояри ставали воєводами, князівськими канцлерами, а малі соцькими управителями маєтків. Привілейованою соціальною групою були дружинники – професійні вояки, які не лише брали участь у походах, а й займали урядові посади. Духівництво було найосвіченішою верствою населення. Були також міська заможна верхівка та купці, ремісники. Найнижче за соціальним становищем перебували смерди, закупи, рядовичі, челядь, холопи, ізгої. Найбільше було смердів – особисто вільних, котрі мали своє господарство і платили князеві данину. Закупи – могли позичати гроші у землевласника, але позику мусив відробити. Рядовичі – наймит. Челядь – невільні люди, котрих продавили чи дарували у спадщину. Ізгої – люди, які вийшли зі свого звичного становища з різних причин і втрачали з ним зв’язок.

 

 

395) Галицьке князівство: друга половина ХІст. 1199р. Князівство займало північно-східні схили Карпатських гір, верхів’я Дністра, Пруту й Серету, на півдні його територія доходила до Чорного моря й Дунаю.

Наприкінці 10 століття за Володимира Святославича Галицька земля увійшла до складу Київської Русі. Головними містами її були Галич, Перемишль, Звенигород і Теребовля.

Економічному зростанню Галицької землі сприяли природні умови, приплив населення з Придніпров’я, віддаленість від степів, де кочували половецькі орди, зростання торговельних зв’язків з іншими руськими землями, західними і південними слов’янами, Західною Європою, Візантією. У Галицькому князівстві рано почали розвиватися феодальні відносини і склалась особливо сильна боярська верхівка.

З 1084 року Галицька земля, де князювали правнуки Ярослава Мудрого — Рюрик, Володар і Василько Ростиславичі, відокремилася від Києва. Спочатку вона була роздроблена на кілька князівств, але Володимирко Володарович 1144 р. об’єднав їх в одне князівство зі столицею у Галичі.

Галицьке князівство досягло найбільшої могутності за князювання Ярослава Осмомисла (1152-1187), який вів запеклу боротьбу проти боярства. Після смерті Ярослава настали занепад князівської влади і ослаблення впливу Галицького князівства. З цього скористалися угорські королі, які 1188 року захопили Галич. Проти іноземних загарбників спалахнуло Галицьке повстання 1189 року. У 1189-1199 роках у Галичі правив Володимир Ярославович, син Осмомисла.

В 1199 році волинський князь Роман Мстиславич оволодів Галицьким князівством і об’єднав його з Волинським в єдине Галицько-Волинське князівство.

 

396) Га́лицько-Воли́нське князівство 1199 – 1264рр. правління Романа Мстиславича та Данила Романовича. Королівство Русі (1199—1349) — південно-західне руське князівство династії Рюриковичів, утворене у результаті об'єднання Галицького і Волинського князівств Романом Мстиславичем. До його складу входили Галицькі, Перемишльські, Звенигородські, Теребовльські, Володимирські, Луцькі, Белзькі і Холмські землі, а також Поділля і Бессарабія. Князівство проводило активну зовнішню політику у Східній і Центральній Європі. Його головними ворогами були Польща, Угорщина та половці, а з середини 13 століття — також Золота Орда і Литва. Для протидії агресивним сусідам Галицько-Волинське князівство неодноразово укладало союзи із католицьким Римом і Тевтонським Орденом. Галицько-Волинське князівство занепало через відсутність міцної централізованої княжої влади і надмірно сильні позиції боярської аристократії у політиці.

Роман приєднав Галичину до Волині у 1199 році після смерті останнього галицького князя з роду Ростиславичів. Він жорстоко придушив місцеву боярську опозицію, що чинила опір його спробам централізувати управління, і заклав основи єдиного Галицько-Волинського князівства Водночас Роман втрутився у боротьбу за Київ, який здобув у 1204 році, та прийняв титул Великого князя Київського. У 1202 і 1204 роках він здійснив успішні походи на половців, чим завоював популярність серед простого населення. На початку 13 століття Роман перетворився на наймогутнішого правителя Східної Європи, якого літописці називали «великим князем», «самодержцем усієї Русі» та «царем в Руській землі». Проте реалізувати до кінця своїх планів він не зміг через війну з Польським королівством, у якій загинув 1205 року.

Данило Романович княжував у Галичі. У 1238 році ві повернув північно-західні землі Берестейщини і зайняв місто Дорогочин. У 1253 році Данило прийняв у цьому місті титул «короля Русі» від папи Інокентія IV. У 1245 р. військо Данила здобуло перемогу в битві проти війська угорського короля біля м. Ярослава. Заснував він і м. Львів, назвавши (за легендою) на честь свого сина Лева.

 

397) Причини Занепаду Київської Русі та її місце в історії української державотворення.

великі розміри території держави і етнічна неоднорідність населення

Князівські міжусобиці

Відсутність сталого порядку столона слідування

Напади степових кочівників

Занепад торговельного шляху «З варяг у греки»

Розвиток великого землеволодіння, зміцнення його вотчиної форми.

Головне значення Давньоруської держави полягає в тому, що вона протягом п’яти століть історичного розвитку українського народу охороняла його від знищення і забезпечила розвиток державності, господарства й культури. Київська Русь створила підвалини для формування трьох східнослов’янських народностей, забезпечила їх розвиток та налагодження соціально – економічних, політичних і культурних взаємовідносин між ними. Йдеться тут про три країни – Україна, Білорусь та Росія. Можна припустити, що без цього державного об´єднання історична доля трьох народів могла б бути ще важчою і драматичнішою, а рівень економіки і духовності значно нижчим. До того ж Київська Русь була об´єднанням рівноправних племен і племінних угруповань.

 

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-07-11; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.227.249.234 (0.026 с.)