Народовці і націонал-демократи.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Народовці і націонал-демократи.



Поряд з москвофільством з 60-х років на західноукраїнських землях розвивалася течія, яка дістала назву «народовства». До народовців належали переважно представники інтелігенції (чиновники, адвокати, вчителі, професори, лікарі та ін.) і уніатського та православного духівництва. Лідерами народовців були О. Барвінський, К. Левицький, Ю. Романчук, С. Смаль-Стоцький та ін.

Народовці виступали проти революційної боротьби з експлуататорським ладом, займали лояльну позицію щодо Австро-Угорської монархії.

Народовці займалися проведенням культурницької роботи: розвитком української мови, літератури, виданням книжок, журналів, газет українською мовою тощо. В 1864 р. у Львові товариство «Руська бесіда» на гроші, зібрані серед народу, заснувало український професійний театр. Виходило ряд народовських видань — журнали «Вечорниці», «Мета», «Русалка», «Правда», газети «Діло», «Буковина» та ін., в яких друкувалися твори як письменників Західної України, так і Східної.

У 1890 р. лідери народовців відкрито уклали угоду з австрійським намісником у Галичині графом К- Бадені («угода Романчука»). Від імені уряду Бадені пообіцяв надати народовцям кілька депутатських місць у парламенті, відкрити три українські гімназії, збільшити кількість українських кафедр у Львівському університеті, запровадити український фонетичний правопис. За ці дрібні поступки, які не змінювали на краще тяжке становище народних мас, народовці заявили про повну підтримку політики австрійського уряду, проголосивши «нову еру» у відносинах з австрійськими правлячими колами і польською шляхтою.

25 листопада 1890 р. від імені, народовців Романчук на засіданні сейму виклав їхню програму так: «Програмою тих Русинів єсть: признавання самостійності своєї народності, свого язика; особливіша дбалість о свій язик, свою народність,— вірність для австрійської держави, пануючої династії,— вірність для греко-католицької церкви, умірений лібералізм — і наконець, старанне о розвій селянства і міщанства».

У Галичині в 1899 р. основна маса народовців і частина радикалів утворили Українську національно-демократичну партію (УНДП), а буковинські народовці в 1908 р. перейменували себе в поступову партію.

Одночасно з москвофільством і народовством в західноукраїнських землях з середини 70-х років став розвиватися радикальний рух, який за своїм характером був подібним до руху, що в Росії й Східній Україні в історичній літературі дістав назву революційно-демократичного. Найбільш видатними діячами цього руху в Східній Галичині були відомі письменники, публіцисти і вчені І. Я. Франко , М. І. Павлик і О. С. Терлецький . За соціалістичну пропаганду і революційну діяльність австрійські власті неодноразово заарештовували Франка, Павлика й Терлецького, але вони продовжували боротьбу за кращу долю народу. Особливе місце серед них займала Г. І. Павлик , сестра М. Павлика, проста швачка, яка самотужки навчилася грамоти, стала читати соціалістичну літературу й пропагувала соціалістичні ідеї серед селян і робітників.

І. Франко та М. Павлик у 1878 р. у Львові почали видавати гостро радикальний, демократичний журнал «Громадський друг» (видали два номери), а після його закриття — альманахи «Дзвін» і «Молот». І. Франко та його соратники, захищаючи інтереси селянства, виступали проти залишків кріпосництва, за передачу селянам поміщицьких земель.

Програма, схвалена радикалами на їх першому з'їзді в 1890 p., складалася з двох частин: програми-максимум і програми-мінімум. У програмі-максимум говорилося, що партія прагне до встановлення нового способу виробництва «згідно зі здобутками наукового соціалізму, т. є. хочемо колективного устрою праці і колективної зласності средств продукційних». Але шляхів здійснення соціалістичного ідеалу і його конкретних форм програма не визначала. У програмі-мінімум радикали заявляли, що вони домагаються «матеріального добробуту всіх робітних людей і усунення всякого визискування економічного». Вони висували ряд вимог, здійснення яких привело б до ліквідації залишків феодалізму, більш швидкого розвитку капіталізму і певної демократизації країни. Вони вимагали загального виборчого права при таємному і прямому голосуванні, введення прибуткового податку, заборони продажу селянських наділів з публічного торгу, скорочення регулярної армії і строку служби в ній, безкоштовного навчання у всіх школах, викладання в школах Східної Галичини українською мовою і визнання української мови офіційною мовою та ін.

Ліва частина радикалів, очолювана І. Франком та М. Павликом, розгортала роботу в селянських масах, організовувала масові селянські збори (віча), закликала селян до революційних виступів і до їх союзу з робітниками. Ліві радикали рішуче виступали проти «угоди» народовців з польсько-австрійськими консервативними колами 1890 p., яка, як вони говорили, продала інтереси українського народу за українські надписи на поштових скриньках.

Праве крило радикалів, лідерами якого були С. Данилович і В. Будзиновський, дедалі більше переходили на ліберальні позиції. Внаслідок цього в 1899 р. в радикальній партії стався розкол, і її права частина разом з народовцями створили уже згадувану нову партію, яка дістала назву націонал-демократичної.

Важливу роль у розвитку національної самосвідомості і національного руху взагалі як у західних, так і в східних українських землях відіграла книжка Ю. Бачинського «Ukraina irredenta» («Україна уярмлена ) в якій автор уперше в українській політичній думці висунув і сформулював ідею незалежності України.

 

 

53. Початок національного відродження у Галичині у першій пол. ХІХ ст. "Руська трійця"

Пробудження національного життя в західноукраїнських землях у перший половині XIX ст. було викликано посиленням феодального і національного гніту в Австрійській імперії, що набуло виразу у збільшенні феодальних повинностей селян, посиленні бюрократично-поліцейського режиму, забороні на викладання української мови в школах, насадженні німецької мови, політиці асиміляції українського населення.

Після реформ Марії-Терезії і Йосифа II склалися певні умови для пожвавлення українського національного життя, але їхні наступники на австрійському престолі скасувавши цілий ряд прогресивних реформ. Зокрема у 1805 р. початкові школи були поставлені під контроль римсько-католицької церкви; у 1809 р. було закрито Український інститут при Львівському університеті; у 1812 р. австрійська влада скасувала обов'язковість освіти.

Але цього ж часу починає пробуджуватися національне життя в західноукраїнських землях. Ідея національної свідомості стає панівною.

Починає набирати значення національна мова, історія, література і фольклор. Шлях до національної свідомості пролягав через книги. Рух за національне відродження на західноукраїнських землях очолило греко-католицьке духовенство. Центром церковного життя була метрополія у Львові. У період між 1837 і 1850 pp. вийшло 43 книги, написані українською мовою. Цікаво, що 40 із них належали перу священників.

Активним діячем українського національно-визвольного руху в Галичині був греко-католицький священик I. Могильницький, який в 1816 р. за підтримки єпископа М. Левицького організував «Клерикальне товариство» з метою поширення в селянському середовищі релігійних текстів українською мовою. Таким чином, вони ставили і другу мету: вберегти селян від переходу до римсько-католицької церкви й ополячення. I. Могильницький написав першу в Галичині «Граматику» української мови і наукову працю «Відомості про руську мову», у який довів помилковість тверджень, що поширювалися про українську мову як діалект російської або польської мов.

У 30-х- 40-х pp. ХIХ ст. набуває значного піднесення суспільно-політичний рух у зв'язку з потребою вирішення невідкладних соціально-економічних і політичних проблем. У Львові та інших містах Східної Гали-чини виникають таємні підпільні гуртки та групи, що ставили на меті повалення монархії Габсбургів та ліквідацію феодально-кріпосницьких порядків. Але наприкінці 30-х pp. більшість із них була розгромлена.

 

2. «Руська трійця». На початку 30-х pp. XIX ст. серед української прогресивної студентської молоді Львова виник гурток «Руська трійця», куди ввійшли студенти богослов'я М, Шашкевич, I. Вагилевич та Я. Головацький. За своїм характером це був демократично-просвітительський гурток. Метою гуртка була культурно-просвітницька діяльність, зокрема пропаганда української історії та мови - мови без штучної «вишуканості» і зрозумілої для всіх людей, а також національних традицій для пробудження національної свідомості. Це, на їхню думку, відкрило б селянству доступ до знань і полегшило його долю. Діяльність гуртка розгорталась в умовах, коли в Галичині панували німецька, польська та латинська мови.

Члени цього гуртка розгорнули масштабну просвітницьку діяльність. У 1836 р. I. Вагилевич зробив перший переклад «Слова о полку Ігоревім» живою українською мовою; М. Шашкевич створив «Читанку», готував граматику і словник української мови. У трьох церквах «трійчаки» читали проповіді українською мовою.

У 1834 р. гуртківці підготували історико-літературний збірник «Зоря». У цьому збірнику були матеріали про Богдана Хмельницького, С. Наливайка та рух опришків. Віденська поліція заборонила друкувати збірник. Діячі «Руської трійці» зображували козацтво як символ національно-визвольної боротьби, робили упор на тому, що Б. Хмельницький вважав Волинську, Галицьку, Берестейську землі невід'ємною частиною всієї України. Уперше в суспільно-політичному русі на західноукраїнських землях у програмних документах цього гуртка було порушено питання про возз'єднання всіх українських етнічних земель.

3. «Русалка Дністрова». У 1837 р. у Будапешті було видано збірку (альманах) «Русалка Дністрова». В альманах були вміщені народні пісні, думи, перекази, історичні документи, що розкривали героїчне минуле, заняття, побут, культуру українського народу. Ці матеріали і публіцистичні статті звеличували боротьбу українського народу за своє визволення, поетизували народних героїв і проголошували необхідність возз'єднання всіх українських земель. Вихід «Русалки Дністрової» був своєрідним викликом демократичної молоді державній реакції, протестом проти денаціоналізації та роз'єднання українських земель.

Невеликий наклад видання майже повністю був конфіскований властями, а видавців альманаху було притягнуто до суду і передано під нагляд поліції. Але Маркіян Шашкевич, Яків Головацький, Iван Вагилевич не відмовилися ні від своїх ідейних принципів, ні від патріотичної діяльності. Це видання залишило помітний слід у суспільно-політичному житті Західної України та сприяло зміцненню зв'язків галицьких українців з Наддніпрянщиною. У цілому діяльність «Руської трійці» свідчила про еволюцію національного руху на західноукраїнських землях від вирішення культурно-мовних до постановки соціально-економічних і політичних питань.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.108.188 (0.006 с.)