Рух Опору на території України в роки Великої Вітчизняної війни.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Рух Опору на території України в роки Великої Вітчизняної війни.



Зародження партизанського руху припадає на літо 1941 року. За вказівкою командування Червоної Армії та керівництва партійних органів, після відступу радянських військ на окупованих територіях залишався актив (як правило, з числа керівників партійних та адміністративних установ) для розгортання партизанської боротьби. Проте практичне формування партизанських загонів супроводжувалося значними труднощами. На початку війни партизанські загони діяли хаотично, були малочисельними та неорганізованими, погано озброєними, не мали засобів зв’язку та необхідних матеріально-технічних засобів.

Зважаючи на наявність значних проблем з організацією народного опору на окупованих територіях, радянське керівництво намагалось підняти населення на боротьбу із загарбниками. Вже 29 червня 1941 року у директивах з питань боротьби проти фашистської навали вказувалося: “На зайнятих ворогом територіях створювати партизанські загони і диверсійні групи для боротьби з частинами ворожих військ, для розпалювання партизанської війни… У захоплених районах створювати нестерпні умови для ворога, переслідувати і знищувати його, зривати всі його заходи”.

18 липня 1941 року Центральний Комітет (ЦК) Всесоюзної Комуністичної партії більшовиків ВКП(б) прийняв постанову “Про організацію боротьби в тилу германських військ”.

Одним з головних завдань, що вирішувало радянське керівництво в той час, було створення системи централізованого керівництва партизанським рухом. З цією метою 30 травня 1942 року при Ставці Верховного Головнокомандування був створений Центральний штаб партизанського руху (ЦШПР) на чолі з першим секретарем ЦК КП(б) Білорусі П. К. Пономаренком. Водночас для забезпечення взаємодії партизан з регулярними військами при військових радах низки фронтів і армій були створені представництва партизанських організацій. Крім того, важливу роль в організації партизанського руху було відведено радянському підпіллю. 27. Процес збирання українських етнічних земель у межах УРСР (30-40 роки XX ст.). Зміну кордонів Радянського Союзу в Європі, яка була здійснена за пактом Ріббснтропа-Молотова в 1939-1940 pp., партнери Сталіна по антигітлерівській коаліції визнали тільки у випадку з Польщею (поглинення країн Балтії не визнавалося до 1991 p.). Мотивом для такого визнання була необхідність возз'єднання українського і білоруського населення в кордонах двох радянських республік-держав - України і Білорусії. Оскільки лінією Керзона не могли бути точно розмежовані кордони розселення українців, білорусів і поляків, з новим урядом Польщі було укладено договір про обмін населенням прикордонних районів. Тим самим українські етнічні землі на захід від лінії Керзона мали бути за взаємною згодою де українізовані, а землі на схід від цієї розмежувальної лінії - де полонізовані. Залишалася, однак, остання українська етнічна територія поза межами УРСР - Закарпатська Україна. Вона була поглинута після загибелі Чехословаччини союзником нацистської Німеччини - Угорщиною. Чехословаччина, як було зрозуміло, відновлюється після війни в її довоєнних кордонах, включаючи Підкарпатську Русь. Проте під час зустрічі з президентом довоєнної Чехословаччини Е.Бенешем у Москві Сталін наполягав на тому, щоб Закарпаття було возз'єднане з основною частиною України у складі СРСР. Бенеш потребував радянської підтримки і розумів, що Червона армія буде в Чехословаччині раніше від англо-американських військ. Тому він не заперечував можливості передачі Закарпаття Радянському Союзу у майбутньому, але наполягав на відновленні довоєнних кордонів його держави з Німеччиною і Польщею. 8 травня 1944 р. в Лондоні була підписана угода між СРСР і Чехословаччиною про порядок відносин між радянським командуванням і чехословацькою адміністрацією після вступу на територію країни Червоної армії. Згідно з угодою на визволену територію повинен був призначатися чехословацький урядовий уповноважений, який після завершення воєнних операцій мав узяти у свої руки управління громадськими справами. 29 червня 1945 р. між Чехословаччиною і Радянським Союзом було підписано договір про включення Закарпатської України (за діючою тоді конституцією Чехословаччини - Підкарпатської Русі) до складу СРСР. У складі УРСР з'явилася Закарпатська область, територія якої дорівнювала 12,9 тис. кв. км. Загальна територія УРСР досягла 577 тис. кв. км. 28. Покажіть як на початку 90-х років ХХ ст. Україна здобула незалежність. а всю історію існування, Українська держава не була повністю самостійною і незалежною. Завжди існували сусідні держави, які претендували на її територію, її ресурси. Проте український народ намагався відстоювати свої інтереси, але йому це не завжди вдавалось. З періодів незалежності Української держави можна виділити такі: Київська Русь та Галицько-Волинське князівство, Козацьку та Гетьманську держави, УНР та ЗУНР, які об’єдналися; і сучасна Українська держава, яка розглядається в цій роботі. На рубежі 80-90-х років XX ст. в Україні сталися епохальні історичні події. В умовах глибокої соціально-економічної і політичної кризи в республіці розпочався і одержав подальший розвиток процес руйнування тоталітарної більшовицької системи і демократизації соціально-економічного та державно-правового ладу. Цей процес виявився перш за все в утвердженні гласності і політичного плюралізму, ліквідації ідеологічного і політичного панування компартії в країні. Вперше за 70 років були проведені дійсно демократичні, а не фіктивні вибори в органи державної влади. Активно втілювалася в життя реальна боротьба з величезним бюрократичним управлінським апаратом в центрі і на місцях. Розпочався процес згортання командно-адміністративної системи, ліквідації партійно-радянської номенклатури. Намітився перехід до ринкових економічних відносин. Конкретним, реальним змістом наповнювався суверенітет України, що у кінцевому рахунку призвело до проголошення у серпні 1991 p. незалежності України. [4;5]. Здобувши незалежність, народ України розпочав активну діяльність по створенню своєї демократичної правової держави. Ця розбудова розпочиналась в дуже складних умовах. Необхідно було перш за все здійснити перехід від статусу союзної республіки з обмеженим суверенітетом до статусу самостійної держави. Тому законом Верховної Ради УРСР від 17 вересня 1991 р. до Конституції були внесені зміни і доповнення, які мали на меті зміцнити державний суверенітет республіки. У тексті Конституції слова "Українська Радянська Соціалістична Республіка" і "Українська РСР" були змінені на споконвічну назву нашої держави — "Україна". В розділі Конституції про зовнішньополітичну діяльність і захист Вітчизни розвивалися положення про підвищення ролі України як рівноправного учасника міжнародних відносин. Міжнародне співтовариство з розумінням поставилося до виникнення нової незалежної держави. Україну визнали понад 130 країн світу. 29. Розкрийте головні складові Конституції України (1996 р.), які характеризують її соціально-політичний та державний устрій.

Прагнення України на початку 90-х pp. минулого століття стати незалежною суверенною державою об’єктивно спричинилося до початку процесу розробки і прийняття нової Конституції України.

Першим етапом цього конституційного процесу слід вважати період від 16 липня 1990 р. до 26 жовтня 1993 р.

Початок цього процесу пов’язується з прийняттям Верховною Радою Української РСР 16 липня 1990 року Декларації про державний суверенітет України. У цьому важливому політико-правовому документі вперше були закладені основоположні принципи, які пізніше знайшли своє правове закріплення у Конституції України 1996 р.

В Декларації було проголошено, що державний суверенітет України — це верховенство, самостійність, повнота і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.

У Декларації закріплювалися державно-правові ознаки, які характеризували Україну як незалежну, суверенну державу.

Так, у розділі І "Самовизначення української нації" зазначалося, що Україна як суверенна національна держава розвивається в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією свого невід’ємного права на самовизначення. Україна здійснює захист і охорону національної держав-ності українського народу.

Єдиним джерелом державної влади в Республіці, як було зазначено у розділі II "Народовладдя", є народ України.

У розділі III "Державна влада" закріплювалися положення про те, що Україна самостійна у вирішенні будь-яких питань свого державного життя. Державна влада в Республіці здійснюється, як зазначалося у Декларації, за принципом її розподілу на законодавчу, виконавчу та судову.

У розділі IV "Громадянство України" вказувалося, — що Україна має своє громадянство і регулює інтеграційні процеси.

Державно-правовій ознаці верховенства України на всій своїй території був присвячений розділ V "Територіальне верховенство".

Зокрема зазначалося, що Україна як суверенна національна держава розвивається в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією свого невід’ємного права на самовизначення.

У розділі VI "Економічна самостійність" було записано, що Україна самостійно визначає свій економічний статус і закріплює його в законах. Народ України має виключне право на володіння, користування і розпорядження національним багатством України. Україна має право на свою частку в багатстві колишнього СРСР, зокрема в алмазному та валютному фондах і золотому запасі, яка створена завдяки зусиллям народу Республіки.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.210.184.142 (0.007 с.)