Аналітична психологія К.Г. Юнга



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Аналітична психологія К.Г. Юнга



Карл Густав Юнг (1875 - 1961рр.) вивчав вплив динамічних неусвідомлених потягів на поведінку людини. Але на відміну від З. Фрейда не зводив несвідоме лише до суми сексуальних та агресивних потягів. Він вважав його творчим розумним принципом, що пов’язує людину з усім людством, з природою і космосом. У той самий час як джерело активності особистості за З. Фрейдом – сексуальна енергія, за К.Г. Юнгом – це творча енергія людини, що може виявлятися у різних сферах.

Структура особистості за К. Юнгом складається з трьох окремих, але активно взаємодіючих між собою структур: індивідуальне свідоме (Ego), індивідуальне несвідоме, колективне несвідоме.

Ego, або індивідуальне свідоме, є центром сфери свідомості. Воно поєднує думки, почуття, спогади та відчуття, завдяки яким ми відчуваємо свою цілісність та постійність. Еgo також складає підґрунтя самосвідомості.

Особисте несвідоме складається з переживань, що колись були свідомими, але потім стали забутими чи витісненими зі свідомості. Але за певних умов вони можуть повернутися до свідомості. К. Юнг виділив структурні одиниці особистісного несвідомого – комплекси.Це сукупність емоційно заряджених думок, почуттів та спогадів. На думку К. Юнга, комплекси утворюються навколо самих звичайних тем та чинять великий вплив на поведінку людини.

Колективне несвідоме – це глибинний рівень психіки, що містить спогади та образи, спільні для всього людства. Підґрунтям колективного несвідомого є архетипи. Архетипи – це природжені ідеї або спомини, що спонукають людей сприймати, переживати чи реагувати на події певним чином. Архетипи виконують подвійну функцію: спонукають до поведінки певного типу та продукують колективні ідеї, образи, теорії людства, що виявляються у міфах, казках, мистецтві. Всі потужні ідеї та уявлення людства можуть бути зведені до архетипів. Кількість архетипів у колективному несвідомому може бути необмежена. Особливу увагу у своїй теоретичній системі К. Юнг приділяв таким архетипам: персона, аніма, анімус, тінь та самість.

Персона (маска)– це публічне обличчя людини, тобто те, як вона виявляє себе у міжособистісних відносинах. Персона складається з великої кількості соціальних ролей, що людина виконує у суспільстві. Дана структура формується для того, щоб чинити вплив на оточуючих та допомагати людині приховувати свої дійсні наміри.

Тінь – це прихована, темна частина особистості. Вона містить соціально неприйнятні сексуальні та агресивні імпульси. Тінь також має й позитивні властивості. К. Юнг розглядав тінь як джерело життєвої сили, спонтанності та творчого начала у людині.

Аніма– це жіноча частина психіки чоловіка. Анімус, навпаки - чоловічі особливості, що існують у жінці. На думку К. Юнга, аніма та анімус мають бути розвинені гармонічно. Сприятливим для розвитку особистості є можливість для чоловіка виражати фемінні риси, тобто бути невпевненим, м’яким та слабким. Точно так і гармонія жінки передбачає прояв маскулінних рис – наполегливості, домінантності, рішучості.

Самість – найбільш важливий архетип у теорії К. Юнга. Це серцевина особистості, навколо якої об’єднані всі інші елементи. Головна мета життя людини – розвиток самості. Сформована самість не виявляється у певному віці, досягнення зрілого «Я» потребує роботи над собою, наполегливості, інтелекту та великого життєвого досвіду.

Таким чином,особистість,за К.Г. Юнгом, – це сукупність природжених і реалізованих архетипів. Сенс життя людини полягає у наповненні природжених архетипів природним змістом.

Індивідуальна психологія А. Адлера

Альфред Адлер (1870 - 1937рр.) вважає, що людина за своєю природою є суспільною істотою, і тому провідним мотиваційним засобом її діяльності є суспільні потреби, найважливіша з яких – потреба у зв’язках зі суспільством. Перш за все людина - це свідома істота, а несвідоме має в її житті другорядне значення. Отже, людина цілком усвідомлює свої цілі, прагнення, можливості та слабкості. Бажання людини спрямовані на набуття приналежності, знаходження свого місця у суспільстві. Таким чином, дії людини обумовлені майбутнім, а не минулим, як стверджує традиційний психоаналіз.

На думку А. Адлера, структура особистості єдина, а детермінантою у розвитку особистості є не сексуальні інстинкти, а прагнення людини до могутності. Але це прагнення не завжди може бути задоволеним. Дуже часто людина має фізичні чи психічні невади, що призводять до формування у неї комплексу неповноцінності. Людина прагне віднайти способи для подолання цього відчуття шляхом компенсації. Існує три форми прояву компенсації:

- успішна компенсація почуття неповноцінності, що є наслідком збігу потягу до вищості з соціальним інтересом;

- надкомпенсація, що означає однобічне пристосування до умов життя внаслідок надмірного розвитку якоїсь однієї риси або здібності;

- «вихід у хворобу», при якій людина не може звільнитися від почуття неповноцінності, не може прийти до компенсації «нормальними» засобами і тому виробляє симптоми хвороби, щоб виправдати свою невдачу. Так виникає невроз.

Відчуття комплексу неповноцінності може мати як позитивний, так і негативний вплив на особистість. При позитивному впливі досягається мета. Кожна людина обирає свою власну життєву мету відповідно до своїх індивідуальних особливостей. Вона формується у дитячому віці як компенсація почуття неповноцінності, невпевненості у собі та безпорадності у світі дорослих.

А. Адлер виділив три життєві мети:

1.Любов – тісний союз розуму та тіла, вища форма кооперації між двома індивідами протилежної статі.

2. Дружба – вираження причетності до людей, необхідність спілкування.

3.Робота – приносить задоволення і відчуття власної значущості у тому рівні, у якому вона необхідна суспільству.

Досягнення життєвої мети відбувається за допомогою життєвого стилю. Життєвий стиль – комплекс засобів, за допомогою яких досягається життєва мета. Існують фактори, що впливають на деформацію життєвого стилю, зокрема:

- органічна неповноцінність;

- розбещеність;

- знехтуваність.

Частиною життєвого стилю є схема аперцепції.

Аперцепція – це властивість психіки людини, що полягає у залежності сприймання предметів і явищ від попереднього досвіду і особистісних особливостей суб’єкта. Наприклад, «корінь» у математиці, стоматології, біології, філології.

Таким чином, А. Адлер дещо соціалізував теоретичні погляди З. Фрейда, але далеко не повною мірою, оскільки комплекс неповноцінності є природженим.

 

Гуманістична психологія

Гуманістична, або екзистенціальна, психологія з’явилася у 30-ті роки ХХ ст. як противага неофрейдистським концепціям. Підґрунтя гуманістичного напрямку – погляд на особистість як на цілісну, відкриту систему, що здатна до самоорганізації і саморозвитку. Акцентом у гуманістичній психології є погляд на індивіда як на центральну цінність. Поведінка людини – зовнішній прояв її внутрішнього світу. Представниками гуманістичного напрямку у психології є Карл Р. Роджерс (1902 – 1987 рр.), Абрахам Г. Маслоу (1908 -1970 рр.), Гордон В.Олпорт (1897 – 1970 рр.), Ш. Бюллер (1893 – 1974 рр.). Вони були не згодні з думкою про те, що людська поведінка обумовлена або прагненням до задоволення, або тенденцією до агресії, або до захисту від суспільства. На їх думку, джерело розвитку особистості – природжені тенденції до самореалізації. Розвиток особистості – це розгортання цих природжених тенденцій. Предметом її вивчення стала здорова особистість (на відміну від попередніх теорій, що ґрунтувалися на вивченні тварин чи психічно хворих людей).

Мета життя, за К. Роджерсом, – реалізувати весь свій природжений потенціал, бути повністю функціонуючою особистістю.

Основний компонент структури особистості, за
К. Роджерсом, – «Я»-концепція, що формується у процесі взаємодії людини з навколишнім середовищем, перш за все – соціальним. «Я» - концепція – це динамічна система уявлень індивіда про себе, що пов’язана з їх оцінкою.

Я - концепція має три складові:

1. Описова – образ «Я». У гуманістичній психології прийнято виділяти основні установки на сприймання людиною самої себе:

· «Я» - реальне: сукупність думок, почуттів, переживань «тут і тепер».

· «Я» - ідеальне: сукупність думок, почуттів, переживань, що людина хотіла б мати для реалізації свого потенціалу.

· «Я» - дзеркальне (соціальне) – установки, пов’язані з уявленнями індивіда про те, яким його бачать оточуючі.

При народженні «Я» - реальне дорівнює «Я» -ідеальному. Якщо впродовж життя «Я» - реальне дорівнює «Я» - ідеальному, то особистість має високу самооцінку. Якщо ж «Я» - реальне не дорівнює «Я» - ідеальному, то виникає тривожність, з’являються ознаки депресії.

2. Самооцінка- складова, пов’язана з емоційним ставленням до себе або до окремих своїх якостей.

3. Поведінкова складова – зовнішній прояв вищезга­даних складових.

Центральним моментом у гуманістичній психології є практичне використання її у психотерапії та освіті. Велика заслуга у цьому належить К. Роджерсу. Він розробив теорію повноцінного функціонування творчої особистості і відповідну їй особистісно-орієнтовану психотерапію.
Вона відома під назвою клієнт-центрованої терапії. У вченні
А. Маслоу провідна потреба людини - самоактуалізація. Це процес постійного розвитку і практичної реалізації своїх можливостей. Самоактуалізація – це явище природжене. Крім цієї потреби, А. Маслоу виділяє також ряд інших, що всі разом формують ієрархію.

П’ять рівнів мотивації за А. Маслоу:

1) фізіологічний (їжа, сон, секс);

2) потреба у безпеці (квартира, робота);

3) потреба у належності (потреба однієї людини в іншій – сім’я);

4) рівень самооцінки (потреба у самоповазі, компетенції, гідності);

5) потреба у самоактуалізації (потреба у творчості, красі, цілісності).

Потреби першого та другого рівнів – дефіцитарні (припиняються після їх задоволення); четвертого та п’ятого – ростові (підсилюються після реалізації).

Людина, яка досягає п’ятого рівня, – психічно здорова особистість, за А. Маслоу. Характеристиками цілісної особистості є:

1) ефективне сприймання реальності;

2) спонтанність, простота і природність поведінки;

3) орієнтація на вирішення проблеми;

4) постійна дитячість сприймання;

5) часті переживання пікових почуттів, екстазу;

6) щире бажання допомогти всьому людству;

7) глибокі міжособистісні відносини;

8) високі моральні стандарти.

Цілісна особистість прагне до встановлення гарного психологічного контакту з іншими, відкрито емоційна, знає, хто вона і ким хотіла б бути, максимально відкрита новому досвіду, живе «тут і зараз», майже безумовно позитивно ставиться до всіх, емпатична.

Ще одним, не менш відомим представником гуманістичної психології є Г. Оллпорт, який розробив психологічну теорію особистості, що одержала назву «теорія рис». Відповідно до цієї теорії люди відрізняються один від одного набором та ступенем розвитку в них окремих, незалежних рис.

Гуманістична психологія має низку привабливих особливостей, бо звертається до здорової, творчої особистості. Найбільш цінними є такі особливості:

а) спрямованість на конкретну цілісну особистість з її реальними потребами, вірою у доброту і власні сили особистості;

б) урахування власних почуттів, цінностей, підкреслення унікальності особистості;

в) досвід єдності теорії та практики;

г) надання реальної допомоги людині, яка страждає від відчудження, властивого суспільству.

Таким чином, особистістьвідповідно до поглядів гуманістів – це цілісна відкрита система, що спроможна до самоорганізації і саморозвитку.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-06-19; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.13.53 (0.012 с.)