ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Біхевіоризм та необіхевіоризм. Оперантний біхевіоризм Б. Скінера



Біхевіоризм(від англ. behavior - поведінка) виник у рамках поведінкового напряму у психології. Ще одна назва цієї теорії – теорія научіння. Основоположником біхевіоризму є американський вчений Джон Б. Уотсон (1878 -1990рр.). Він критикував психологію за суб’єктивізм і практичну безкорисність, заперечував свідомість як предмет наукового дослідження. Предметом біхевіоризму він оголосив поведінку. Мета її вивчення – практичне використання.
Д. Уотсон побудував свою психологічну теорію на підґрунті вчення І.П. Павлова про умовні рефлекси. Базуючись на ньому, вчений стверджував, що особистість є сукупністю поведінкових реакцій і, таким чином, є предметом научіння. Та чи інша поведінкова реакція виникає на певний стимул чи ситуацію. Цей процес біхевіористи описували такою формулою: S R, де S – стимул; R - реакція. Таким чином, всі види поведінки - це навички, набуті у процесі ефективного повторення деяких дій у відповідь на зовнішні чи внутрішні подразники. Наведена формула пояснює пристосування організму до умов зовнішнього середовища. Пристосування – це робота м’язів, залоз і т. ін. у відповідь на стимул. Поведінка, таким чином, трактується дуже широко (судинні реакції, скорочення м’язів, виділення секрету залозами) і разом з тим досить вузько, бо не враховує низку реакцій фізіологічного та психологічного характеру, що не спосте­рігаються. Тому теорію Д. Уотсона вважають механістичною.

Отже, біхевіористи заперечували генетичну чи психо­логічну спадковість. Головне джерело розвитку особистості вбачали в навколишній дійсності (середовищі). Вважали, що особистість формується і розвивається протягом усього життя у процесі соціалізації, виховання і навчання, але ранні роки – найбільш важливі. Підґрунтям усіх знань є здібності, що закладаються у дитинстві. Раціональні та ірраціональні процеси подані однаковою мірою, все залежить від типу і складності поведінки. У людини майже повністю відсутня свобода волі, її поведінка детермінована зовнішніми обставинами, подана - автоматизованими соціальними навичками і рефлексами.

На думку біхевіористів, на замовлення можна сформувати будь - який тип особистості (вченого, поета, бандита, ) бо навіть всі емоційні властивості особистості – результат вироблення класичних умовних рефлексів. Звідси навички і научіння складають провідну проблему біхевіоризму. Навичка – це індивідуально набута дія. Д. Уотсон описував процес формування навичок, побудував криву, що відображає залежність формування навичок від кількості вправ. Спочатку формування навичок відбувається швидкими темпами, далі уповільнюється, і, нарешті, кількість вправ не впливає на вдосконалення навичок. Ця ділянка називається плато. Процес формування навичок відбувається шляхом сліпих спроб і помилок, та не може бути керованим. Саме тут виявляється механістичний характер учення Д. Уотсона.

Вивчення поведінки і процесу формування навичок здійснювалося на тваринах. Одержані результати були перенесені на людину. Такий підхід у психології називається біологізаторським. Біологізаторський підхід не заперечував і сам Д. Уотсон. Людину він розглядав як реагуючу істоту, ототожнював її з тваринами. Він писав, що людина «…являє собою тварину, яка відрізняється словесною поведінкою». Біологізаторський і механістичний характер учення
Д. Уотсона склав підґрунтя дегуманістичного ставлення до людини: управління поведінкою ототожнюється з маніпулюванням. Цей самий принцип використовується у побудові реклами.

Історичною заслугою Д. Уотсона є дослідження поведінки об’єктивними методами, розроблення методики формування навичок, використання результатів дослідження у практиці управління поведінкою.

Згодом схема S R була поставлена під сумнів. Виник новий напрямок в американській психології, представники якого роблять спробу подолати прямолінійність і спрощену схему класичного біхевіоризму. Це – необіхевіоризм. Його засновником є Е.Толмен (1886 -1959 рр.). Він показав, що експериментальні дослідження поведінки тварин не відповідають уотсонівському молекулярному розумінню поведінки за схемою S R. Поведінка, на думку Е.Толмена, значно складніша, вона є молярним феноменом, тобто це - цілісний акт, що має спрямованість на мету, пластичність, селективність. Складність поведінки обумовлюється складністю її детермінації. Е. Толмен виділяє три групи детермінант:

1. Незалежні змінні і вихідні фізіологічні стани.

2. Видові властивості організму, або здібності.

3. Внутрішні змінні, що втручаються (цілі, пізнавальні процеси і т. ін.). Саме останні, на думку Е.Толмена, є предметом експериментального дослід­ження.

До класичної схеми S R була введена додаткова змінна, щоопосередковує реакцію організму на середовище. Цю проміжну змінну складають психічні процеси людини, що залежать від її спадковості, фізіологічного стану, минулого досвіду та природи стимулу. Таким чином, формула трансформувалася в SHR, де Н – проміжна змінна.

Результати дослідження були одержані на тваринах і використані Е. Толменом для пояснення поведінки людини. Так, Е. Толмен поповнив загін біологізаторського пояснення осо­бистості людини.

Ідеї біхевіоризму розвивав Берес Фрідерік Скіннер (1904-1990рр.), створивши концепцію оперантного обумовлення.
Б. Скіннер розрізняв три види поведінки:

а) умовно-рефлекторну;

б) безумовно-рефлекторну;

в) оперантну.

Перші дві викликаються стимулами із зовнішнього середовища і складають реакції типу S. Оперантна, на його думку, меншою мірою залежать від зовнішньої ситуації, а походить із середини, виділяється самим організмом. Такі реакції викликаються волею. Саме такі інструментальні реакції Б. Скіннер і назвав оперантними.Це реакції типу R. Вони переважають в адаптивній поведінці тварин. Адаптація організму відбувається як наслідок активних спроб – впливів тварин на світ. Деякі з них, як вдалі й корисні, закріплюються. Оперантні реакції є активною поведінкою. Сама активність зводиться до хаотичних спроб і лише деякі з них є правильними і закріплюються. Таким чином, організм перебуває у світі закріплених стимулів. При цьому виключаються особливості зовнішнього середовища.

Б. Скіннер вводить поняття підкріплення як засіб формування поведінки. Підкріплення -це подія, що йде за реакцією і збільшує вірогідність її появи. Підкріплення завжди підсилює поведінку, за якою йде.

Існують різні типи підкріплень. Наприклад, харчове, активнісне (подивитися ТV), маніпулятивне (малювання), позесіальне (від англ. possess – володіти; одягти нову сукню), соціальне (обійми).

Також розрізняють два види підкріплень:

1) первинні: стимули, які закладені у людини від народження (наприклад, фізіологічні потреби, намагання вижити);

2) вторинні: генералізовані, нейтральні стимули наскільки сильно асоціюються з первинними, що з часом самі починають діяти як підкріплення (наприклад, гроші чи перспектива їх одержання).

Б. Скіннер зосередив свою увагу на особливості реакції і на зв’язку її з процесами підкріплень та інтервалами між ними – режим підкріплення. Режим підкріплення можна побудувати, задаючи певний часовий інтервал або певний інтервал реакції. Б. Скіннер підкреслював важливість підкріп­лення, що грунтується на уникненні неприємних стимулів. Подібні реакції відрізняються від покарання. При покаранні стимул йде за реакцією, зменшуючи вірогідність її появи, але дія на покарання має лише тимчасовий характер і не надто ефективно усуває небажану поведінку. Отже, позитивне підкріплення краще, ніж покарання.

Б. Скіннер розробив теорію научіння. Вся процедура научіння у тварин є процедурою «послідовного наведення на потрібну реакцію». «Потрібна реакція» негайно підкріплюється.

Б. Скіннер розробив і свій варіант програмованого навчання. Навчальний зміст розділяється на окремі кроки (дози). Ці кроки мають бути доступними для учнів. Правильне виконання кроку негайно підкріплюється. Для підкріплення використовують технічні засоби. Сьогодні це - комп'ютер. Процес навчання індивідуалізується, бо кожен учень виконує кроки навчального змісту відповідно до своїх можливостей.

Навчання розглядається як набір зовнішніх актів поведінки і підкріплення правильних із них. При цьому внутрішня пізнавальна діяльність не організується, а навчання втрачає свою специфіку як свідомий процес. Тому ця концепція принципово обмежена.

Свої дослідження Б. Скіннер проводив на тваринах. Отже, оперантний біхевіоризм має біологізаторський характер.





Последнее изменение этой страницы: 2016-06-19; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.239.109.55 (0.006 с.)