Темперамент та діяльність людини

Зміст і умови діяльності по різному впливають на прояви властивостей типу вищої нервової діяльності. Вони можуть виявлятися як у позитивному, так і негативному значенні. Так, слабкість нервової системи виявляється у високій чутливості і є перевагою, а сильна нервова система має низьку чутливість. Як наслідок, вони приблизно рівнозначні у процесах пристосування та діяльності.

У будь - якій діяльності можна виділити 3 етапи: підготовчий, виконавчий і контрольний. Представники сильних типів темпераменту мало часу відводять підготов­чому і контрольному етапам. Вони відразу приступають до виконання. Слабкі – більше часу відводять підготовчому етапу, ретельно перевіряють обладнання та знаряддя і лише коли впевнені у готовності, приступають до виконання. Сильні типи значний проміжок часу можуть виконувати діяльність без планування і розподілу у часі. Слабкі ж віддають перевагу плануванню та розподілу у часі. За кінцевим результатом перевагу віддати не можна жодному. Сильні типи темпераменту у процесі виконання виявляють недоліки у підготовці, зупиняються, усувають їх. Це і вирівнює їх як у часі, так і у практичній результативності. Ці особливості організації діяльності представниками різних типів темпераменту були встановлені при вивченні особливості діяльності ткаль. Представниці сильних типів на початку зміни включали верстат без перевірки, у той час як представниці слабких типів ретельно перевіряли верстати, наявність ниток, їх заправленість, фіксацію і т. ін. Останнє виключало непередбачувані і емоційно сильні ситуації. У сильних з початком роботи починались і проблеми: неполадки верстатів, порив ниток, нефіксованість ниток і т. ін. Це вимагало усунення. Кінцевий результат діяльності у представників двох груп приблизно однаковий.

Це свідчить про те, що люди залежно від типу темпераменту самостійно формують власний, індивідуальний стиль діяльності. Саме він оберігає від негативних впливів сильних емоціогенних ситуацій представників слабких типів темпераменту.

І все ж особливості типів темпераменту та властивості типів вищої нервової діяльності можуть визначати як переваги, так обмеження залежно від змісту самої діяльності. Так, у монотонних видах діяльності (за ткацьким верстатом, конвеєром, штампувальною машиною) особи зі слабкими типами темпераменту мають переваги. У них висока чуттєвість оберігає від зниження сприйнятливості, розвитку сонливості. Мала рухомість і стійкість нервових процесів забезпечують збереження рівня активності у діяльності. Представники сильних типів темпераментів менш придатні до таких видів діяльності. Вони важко виконують монотонні види діяльності, швидко зморюються, втрачають продук­тивність.

Деякі види людської предметної діяльності можуть залежати від темпераменту, а тип темпераменту може стати перешкодою на шляху до оволодіння такою діяльністю. Так, екстремальні види предметної діяльності (льотчики, випро­бувачі, авіадиспетчери, диспетчери залізниць, оператори атомних електростанцій і т. ін.) вимагають швидкості реакції, високої інтенсивності, нервово - психічної стійкості і витри­ва­­лості, швидкості при прийнятті рішення. Швидкість зміни умов та обставин діяльності у представників слабких типів темпераменту викликає гальмування. Загрозливі подразники руйнують діяльність. Слабкі типи темпераменту у таких видах діяльності є фактором непридатності. Для таких діяльностей більше підходять холерики та сангвініки.

Навчальна діяльність школярів та студентів не належать до екстремальних, а тому типи темпераментів не мають суттєвого впливу. І все ж відмінності у навчальній діяльності мають місце.

Представники сильних типів темпераменту швидше засвоюють навчальний зміст. Вони більше допускають помилок при виконанні завдань або недбало виконують завдання. Представники слабких типів повільніше засвоюють матеріал, їм потрібно більше часу для відтворення навчального змісту. Виконання навчальних завдань ретельно готується, а тому вони менше допускають помилок. Результативність навчальної діяльності у двох груп виявляється подібною. Адже час підготовки у других використовується першими для виправлення помилок.

Індивідуальний стиль діяльності виробляється кожною людиною шляхом активного пошуку засобів, форм та етапів, що забезпечують ефективність діяльності.

Дослідженнями встановлено, що рівень інтелект­туального розвитку не залежить від темпераменту. Особи з високим рівнем інтелекту зустрічаються серед різних типів темпераменту. Представники одного типу темпераменту мають найрізноманітніші рівні інтелекту.

Поняття про характер

Термін«характер» (від грецьк. charakter– відбиток, риса, ознака, особливість) був введений грецьким філософом Теофрастом 370 – 286 рр. до н.е. для визначення властивостей людини. Він виділяв 31 тип людських характерів. Наприклад, хвалькуватий, балакучий, нещирий, нудний і т. ін.

Характер – це індивідуально своєрідне поєднання стійких психічних особливостей людини, що обумовлюють типовий спосіб емоційного реагування та поведінки у типових життєвих обставинах та умовах.

Головна особливість характеру як психічного феномену полягає у тому, що він завжди виявляється у діяльності, у ставленні людини до оточуючої її дійсності та людей. Так, наприклад, одні люди надають перевагу складним завданням, інші – легким; для одних важливо перевершити інших, для інших – достатньо середнього результату.

Важливість знання характеру обумовлена тим, що є необхідність та можливість передбачати поведінку людини.

Характер є прижиттєвим утвореннямі може трансформуватися протягом усього життя людини. Стиль життя, суспільні умови і конкретні життєві обставини відіграють важливу роль у формуванні характеру. Залежно від того, яка група для особистості є референтною і які цінності підтримує й культивує ця група, у людини розвиваються відповідні риси характеру. Риси характеру – це психічні властивості людини, що визначають її поведінку у типових умовах. Існує багато класифікацій рис характеру:

1) усі риси характеру пов’язують із психічними процесами і тому виділяють вольові(рішучість, наполег­ливість, активність, самостійність, організованість), емоційні (інертність, байдужість, вразливість, поривчастість, чуйність) й інтелектуальні(кмітливість, винахідливість, допитливість) риси;

2) риси характеру розглядаються відповідно до спрямованості особистості. Зміст спрямованості виявляється у ставленні до людей (чесність, правдивість, справедливість, комунікабельність, ввічливість, чуйність), до діяльності (життєві цілі, інтереси; мотивація на досягнення успіху чи на уникнення невдач), до навколишнього середовища (система переконань) і до себе (егоїзм чи альтруїзм), до речей (бережливість, бо це моє; недбалість, бо це наше; чи однаково до всіх);

3) за впливом на діяльність виділяють мотиваційні (спонукають і направляють діяльність) та інструментальні (надають діяльності певного стилю) риси.

 

Структура характеру

Характер особистості – це цілісне утворення, що пояснює людське «Я» як єдність. Визначити структуру характеру означає виділити у ньому головні компоненти, без яких цілісність характеру уявити не можна. Перш за все у структурі характеру виокремлюють зміст та форму. Зміст визначають суспільні умови життя та виховання. Форма ж залежить від обставин та ситуацій, у яких перебуває людина, та від темпераменту.

До компонентів характеру відносять:

1. Спрямованість – головна складова структури характеру, що виявляється у вибірковому позитивному або негативному ставленні до вчинків і діяльності людей та до самої себе.

2. Переконання – це знання, ідеї, погляди, що є мотивами поведінки людини, стають рисами її характеру та визначають ставлення до дійсності, вчинки, поведінку.

3. Емоції, що надають характеру специфічного забарвлення.

4. Воля, що, зумовлюючи силу та непохитність характеру, являє собою його стрижневий компонент.

5. Розумові рисивиявляються у розсудливості, спостережливості та поміркованості людини.

6. Повнотавизначається всебічним розвитком головних структурних компонентів характеру - розумових, моральних та емоційно - вольових.

7. Цілісністьвиявляється у внутрішній єдності рис характеру.

8. Визначеність позначається на принциповості та сумлінності дій людини незалежно від важливості доручення.

9. Сила виявляється в енергійних діях, завзятті та активності діяльності, боротьбі за доведення справи до завершення, незважаючи на перешкоди.

10. Темперамент – це динамічний аспект прояву характеру.

У характері людини завжди поєднується типове та індивідуальне. Типове створює фон для індивідуальних проявів рис характеру. Особливості типового характеру виявляють ставлення людини до:

- діяльності(працелюбність, зневага до праці, акуратність, сумлінність, дисциплінованість, організованість);

- інших людей (схвалення чи осуд, підтримка чи заперечення, що можуть бути висловлені ввічливо та тактовно чи ж брутально, іронічно та образливо);

- самої себе (скромність та вимогливість до себе чи ж хвалькуватість та гординя);

- речей та природи (ощадливість, дбайливість, акуратність).

Типові риси характеру завжди мають індивідуальну інтенсивність свого прояву. Крайню інтенсивність рис характеру називають акцентуацією.

Акцентуація - це крайні межі норми рис характеру. Це надмірне підсилення окремих рис характеру, що викликає відхилення у поведінці людини. Вони не виходять за межі норми, проте межують з патологією. Це риси, що складають сутність особистості, визначають її розвиток, адаптацію і психічне здоров'я. За значної вираженості основних рис вони накладають відбиток на особистість у цілому, і за несприятливих умов можуть зруйнувати всю структуру особистості.

Характер людини є складним синтезом типу нервової системи людини та суспільних умов життя і виховання. Результатом такого синтезу є утворення динамічних стереотипів.

Динамічний стереотип – це система нервових зв’язків у корі великих півкуль головного мозку, що виникають під впливом різноманітних подразнень і діють у певній послідовності. Багаторазові повторення подібних подразнень призводять до мимовільних дій, що формують сталі риси характеру.