Особистість у контексті групової взаємодії

1. Вплив групи на особистість. Меншість та більшість у групі, їх психологічна характеристика.

2. Соціальна фасилітація та інгібіція.

3. Агресія та соціально-психологічні фактори, що її обумовлюють.

4. Психологічна характеристика та умови виникнення альтруїзму.

 

Зразок тесту для контролю знань

1. Обмежена у кількості спільність людей, що виділяється за певною ознакою, називається:

а) суспільством;

б) об’єднанням;

в) асоціацією;

г) групою;

д) колективом.

 

2. Прискорення темпу діяльності називають:

а) соціальною адаптацією;

б) соціальною інгібіцією;

в) соціальною спеціалізацією;

г) соціальною фасилітацією;

д) соціальною активацією.

 

3. Надання переваг груповим цінностям власної групи називається:

а) егоїзм;

б) адаптація;

в) групоцентризм;

г) позитивізм;

д) негативізм.

 

4. Внутрішньогруповий фаворитизм це:

а) недооцінка членів групи;

б) позитивна оцінка членів власної групи;

в) позитивна оцінка власної ролі у групі;

г) негативна оцінка членів власної групи;

д) активна діяльність у групі.

 

5. Приниження цінностей іншої групи називають:

а) внутрішньогруповий фаворитизм;

б) позитивізм;

в) негативізм;

г) міжгрупова дискримінація;

д) групова дискримінація.

 

Список літератури

1. Агеев В.С. Межгруповое взаимодействие. – М.: Издательство Моск. ун-та, 1990. – 240 с.

2. Андреева Г.М. Социальная психология. – М.: Издательство МГУ, 1988. – 432 с.

3. Еникеев М.И. Общая и социальная психология. – М.: НОРМА–ИНФРА М, 2000. – 624 с.

4. Майерс Д. Социальная психология. СПб., Питер,
1999. – 688 с.

5. Максименко С.Д. Психологія особистості /
С.Д. Максименко, К.С. Максименко, М.В. Папуча. – К.: Вид-во ТОВ “КММ”, 2007. – 296 с.

6. Москаленко В.В. Соціальна психологія. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 624 с.

7. Орбан - Ламбрик Л.Е. Соціальна психологія. У 2 кн. –К.: Либідь, 2006. Кн. 2. – 560 с.

Свідомість та самосвідомість

Поняття про свідомість.

Стани свідомості.

Неусвідомлені психічні явища.

Самосвідомість.

 

Поняття про свідомість

Свідомість у психології розглядається у двох аспектах. По-перше, як вищий рівень розвитку психіки; по-друге, як думки та почуття, що людина усвідомлює у даний момент. Свідомість не є вродженою характеристикою, вона формується у процесі життя людини у суспільстві. Важливою умовою розвитку свідомості є оволодіння особистістю мовою, тому свідомість ще розуміють як сукупність знань індивіда про навколишній світ. Свідомість має деякі характеристики.

Рефлексивність – це здатність до пізнання самого себе. Рефлексивність дає можливість людині подумки уявляти різноманітні події, моделювати їх можливі варіанти розвитку, контролювати власні психічні та поведінкові прояви, оцінювати результати діяльності та соціальної поведінки.

Активність свідомості виявляється у тому, що психічне відображення людиною дійсності не схоже на просте віддзеркалення. Свідомість має вибірковий характер. Деякі люди, події, речі завжди для нас мають більшу вагу порівняно з іншими. Важливі факти завжди знаходяться так би мовити, «у центрі свідомості», ми про них більше думаємо, вони більше впливають на нашу поведінку. Інші предмети або явища мають невелике значення. Ми навіть можемо не помічати їх присутності.

Інтенціональність свідомості – це спрямованість свідомості на певний об’єкт. Об’єктом може бути будь-що з навколишнього світу – інші люди, предмети, події. Об’єктом також можуть стати власні думки людини або її переживання.

Наявність інтелектуальних схем. Схемою називається певна розумова структура, за допомогою якої людина сприймає, переробляє та зберігає інформацію про навколишній світ та саму себе. Схеми включають правила, поняття, логічні операції, що людина використовує для того, щоб упорядкувати та класифікувати інформацію.

Свідомість тісно пов’язана з мовою. Зміст свідомості складають слова та поняття, що формують сукупність наявної у людини інформації. Слова для суб’єкта існують на двох рівнях – на рівні значення та на рівні змісту. Значення – це зміст слова, що існує на рівні всіх носіїв мови, загальноприйняте розуміння слова. Наприклад, кожна людина розуміє, що означає слово «робота», ми можемо дізнатися про загальноприйняте значення цього слова у словниках. З іншого боку, кожна людина пов’язує з цим словом власний зміст. Зміст – це суб’єктивне розуміння даного слова людиною. Наприклад, одна людина може сказати, що робота для неї – найнудніше заняття, інша скаже, що робота дає засоби для існування, третя розглядає роботу як засіб для саморозвитку тощо.

Свідомість існує не тільки у словесній формі, але й на рівні образів. Продуктами роботи образної форми свідомості є живопис, музика, поетичні твори.

Таким чином, свідомістю називається вища форма відображення об’єктивної дійсності, що має суспільно-історичну обумовленість та зв’язок з мовленням. Свідомість є складним утворенням. Вона має чотири компоненти:

· знання про природу, суспільство та про саму людину;

· відокремлення людиною предметного світу від себе, розрізнення «Я» та «не-Я»;

· цілеспрямованість, планування власної діяльності та поведінки, передбачення їх результатів;

· ставлення особистості до об’єктивної дійсності, до праці, до людей, до самої себе.

Стани свідомості

 

Виділяють два стани свідомості – сон та неспання.

Неспання – це стан свідомості, що пов’язаний з активацією всього організму. У стані неспання людина сприймає сигнали з навколишнього світу, аналізує їх, реагує певним чином на різноманітні впливи. Виділяють різноманітні рівні неспання – від сильного психоемоційного напруження до повної розслабленості, до дрімоти. Стан активації свідомості впливає на виконання людиною різноманітних форм діяльності. Рівень ефективності діяльності залежно від рівня неспання описаний у законі Йєркса-Додсона-Хеба. Згідно з цим законом поведінка людини буде більш ефективною за умови наближення рівня активності до певного оптимуму, не дуже низького, але й не дуже високого. При низькому рівні активації свідомості людина не має ніякого бажання щось робити, вона дуже розслаблена, може навіть заснути. Якщо рівень активації свідомості дуже високий – людина дуже напружена, знервована, що теж дезорганізує її діяльність. Рівень активації свідомості можна виміряти за допомогою електроенце­фалограми (ЕЕГ). При середньому рівні активації свідомості на ЕЕГ можна побачити сигнали середньої амплітуди, що називаються бета - ритм. Коли людина перебуває у стані розслабленості, мрійливості, на ЕЕГ з’являється альфа-ритм. Характерними для нього є велика амплітуда та регулярність. У випадку, коли людина зосереджується на проблемі, у неї реєструється дельта-ритм.

Електроенцефалограма використовується для вивчення іншого стану свідомості – сну. Залежно від особливостей мозкової активності виділяють «повільний сон» та «швидкий або парадоксальний сон». «Повільний сон» становит близько 80% всього часу, що відводиться на сон. Вивчаючи електричну активність мозку у людей, які перебувають у стані сну, вчені виділили чотири стадії. На протязі трьох мозкова активність виявляється у формі більш повільних хвиль, а завершальна четверта стадія є стадією дуже глибокого сну. У цей період ритм серця та дихання уповільнюється, м’язи розслаблюються – організм відновлює фізичні сили.

«Парадоксальний сон» одержав цю назву внаслідок існування повної різниці між станом тіла та активністю мозку. У цей період людина дуже міцно спить, тонус м’язів знижується. У той самий час відбувається різке підвищення мозкової активності. На даній стадії людину важко розбудити, коли ж це вдається зробити, то можна почути розповідь про сновидіння.

Організм має потребу як у «швидкому», так і «повільному» сні. Проводилося дослідження, при якому людей будили, як тільки у них починалася стадія «швидкого сну». Після цього люди, які брали участь в експерименті, знову мали можливість заснути. Тобто люди спали необхідну кількість годин, але не мали змоги досить довго знаходитися на стадії «швидкого сну». У цих людей почали з’являтися різноманітні емоційні та психічні розлади. Навіть мали місце галюцинації. Коли група піддослідних мала можливість спати нормально, у них значно збільшився період «швидкого сну».

Кожен із видів сну відіграє важливу роль у психічній діяльності людини. За гіпотезою Хартмана (1978), кожна фаза сну відіграє певну роль у переробці інформації. У період «повільного сну» інформація оцінюється та узагальнюється. Після цього інформація починає включатись у структуру вже існуючого у людини знання. Цей період відповідає фазі «швидкого сну» та супроводжується сновидіннями. Гіпотеза була перевірена у ситуаціях дослідження сновидінь. Зокрема, коли людей будили у фазі «повільного сну», вони розказували, що у цей період вони думали про певні події, робили умовиводи. У фазі «повільного сну», крім того, можна спостерігати явище лунатизму, сноговоріння, коли людина спить і одночасно відповідає на запитання.

Крім традиційних станів свідомості (сон та неспання), виділяють різноманітні змінені стани свідомості.

Медитація – особливий стан свідомості, що змінюється за бажанням людини. Всі види медитації мають одну мету – занурення в ідею, предмет тощо. При цьому використовуються спеціальні психологічні техніки, що усувають фактори розсіювання уваги: зовнішні (звук, світло) і внутрішні (фізичне або психологічне напруження).

Патологічні стани свідомості викликаються за допомогою різноманітних хімічних речовин, що впливають на мозок. До речовин, що викликають слабке збудження мозку, відносять кофеїн та нікотин. Механізм їх дії полягає у тому, що спочатку вони послаблюють активність мозкових структур, що суб’єктивно відчувається як заспокоєння. Після цього організм виробляє норадреналін і активність мозку підвищується. Слід зазначити, що описані стани тривають протягом кількох десятків хвилин, після чого організм починає потребувати наступну дозу активації. Існують сильні збуджувальні засоби – амфітаміни, що спочатку викликають сильну активність, енергійність, після чого людину залишають сили. Довготривале вживання амфітамінів призводить до психічних порушень – галюцинацій та марення. До нейродепресантів, що сприяють зниженню активності мозку, відносять алкоголь, барбітурати, транквілізатори. Вживання цих речовин викликає зменшення споживання мозком кисню, що приводить до нечіткого мислення, сонливості і, врешті – решт – сну. Наркотики з групи опіатів блокують на рівні головного мозку сигнали, що направляються до центрів болю та активують нервові шляхи, пов’язані з центрами задоволення. Ці речовини швидко викликають фізичну та психологічну залежність і призводять до деградації особистості.

Взаємопереходи з одного стану свідомості до іншого можна уявити у вигляді «карти внутрішнього світу», розроблену у 1987 році американським психологом Фішером. На його думку, з нормального стану свідомості людина, розслаблюючись, може перейти до «плаваючої свідомості», коли відбувається часткове відключення від реальності. З іншого боку, посилення активації відчувається як переповнення енергією, людина переживає натхнення. Втім, коли активація мозку підвищується, людина починає переживати тривогу та страх, потім настає частковий відрив від реальності. Спочатку людина може відчути містичний екстаз, а потім настає повне розслаблення («плаваюча свідомість»), про що вже раніше йшла мова. Таким чином, можна бачити, що існують взаємопереходи від одного стану свідомості до іншого.