Динаміка та фактори, що обумовлюють інтелект

Інтелект, як і інші психічні утворення, протягом життя людини змінюється, тобто розвивається. Розвиток інтелекту як глобального утворення залежить від багатьох факторів. Ми розглянемо лише вплив віку, освіти та професійної діяльності.

Дослідники вважають, що головний розвиток інтелекту відбувається у перші 20 років життя людини. Найбільш інтенсивно інтелект розвивається з двох до дванадцяти років. Максимуму розвитку інтелект досягає у 19 - 20 років. До
30 - 34 років інтелект у людини зберігається стабільним. Після цього настає спад інтелектуальних функцій. Особливо сильно інтелект зменшується після 60 років. Але ці дані зазнають критики. Підгрунтя критики склали методи дослідження. Дані залежності інтелекту від віку людини були одержані методом поперечного зрізу. При цьому не враховувалися ні рівень освіти, ні особливості професійної діяльності. Як з’ясувалося, люди молодшого віку мали вищий рівень освіти і ефективніше виконали запропоновані тести. Тому рівень інтелектуальності виявився вищим.

Дослідження були видозмінені. Підбирали для дослідження людей різного віку, але приблизно однакового рівня освіти і професійної діяльності. Результати виконання тестів не виявили суттєвих відмінностей.

Суперечливість результатів дослідження інтелекту людей різного віку лише підтверджує складність і багатогранність такого феномену, як інтелект.

Продуктивність інтелектуальної діяльності залежить від активності професійної діяльності. Так, якщо професійна діяльність вимагає систематичної інтелектуальної активності, то інтелектуальні функції можуть розвиватися навіть у похилому віці, тобто у 60 - 80 років.

І все ж, з віком інтелектуальний рівень зменшується.

Таким чином, інтелект людини залежить від віку, рівня освіти та професійної діяльності, що вимагає інтелектуальної активності.

Вимірювання інтелекту

Необхідність вимірювання інтелекту викликана практичними потребами, і перш за все потребами навчання. У 1881 році у Франції було запроваджене обов’язкове початкове навчання. У переповнених класах об’єднувалися діти одного віку, але з різним рівнем психічного розвитку та інтелекту. Головною проблемою навчання виявилася повільна робота деяких дітей. Орієнтація на них призводила до відставання всього класу. У зв’язку з цим виникла необхідність селекції дітей за критерієм швидкості виконання завдань.

У 1905 році французький психолог А. Біне
(1857 - 1911 рр.) розробив методику визначення інтелекту. Він склав 10 наборів тестів для кожної вікової групи від 3 до 12 років. Кожен набір для певного віку (наприклад, 5 років) мав 6 завдань. Таким чином, одне завдання оцінювалося віком 2 місяці (рік – 12 місяців). Виконання завдань свого віку (чи невиконання) визначає інтелектуальний вік, відповідає паспортному віку (або не відповідає). Виконання завдань старшого віку додає до паспортного віку відповідну кількість місяців. Так інтелектуальний вік стає більшим за паспортний. Так, дитина 7 років виконала всі завдання для 3, 4, 5 років, чотири завдання для дітей 6 років, і два завдання для дітей 7 років. Тоді її інтелектуальний вік становить 24+12+12+12+8+4=72 місяці (6 років). Звідси висновок, що дитина відстає на 1 рік у інтелектуальному розвитку.

Подібна різниця інтелектуального віку у 4 роки і 12 років не тотожна. Тому виникає необхідність вдосконалити методику А. Біне. У 1912 році німецький психолог В. Штерн (1871 – 1938 рр.) запропонував математичне рівняння, за допомогою якого одержали певний показник, що відображає зв’язок між інтелектуальним і паспортним віком. Цей показник В. Штерн назвав коефіцієнтом інтелектуальності (IQ). Відношення інтелектуального віку до паспортного віку виражене у процентах і називається коефіцієнтом інтелектуальності.

де IQ – коефіцієнт інтелектуальності;

ІВ – інтелектуальний вік;

ПВ – паспортний вік.

Концепція цього коефіцієнта передбачає, що інтелектуально нормальна дитина - це така дитина, у якої інтелектуальний вік відповідає паспортному, тобто має показник 100. У 1939 році англійський психолог А. Векслер розробив шкалу інтелекту для дорослих, а пізніше і для дітей. Тести цих шкал складалися з наборів вербальних та невербальних завдань.

У 70 роках минулого століття наукова і практична цінність інтелектуальних тестів була поставлена під сумнів. Психологи поступово відмовляються від них. Величезна кількість інтелектуальних тестів різних авторів, на жаль, не вирішують задовільно завдань вимірювання інтелекту. Адже тести дозволяють визначати не стільки рівень інтелектуальних функцій, скільки знання чи обізнаність у певній галузі знань чи людської діяльності. Ось чому сьогодні тести інтелекту використовуються із застереженнями, а одержані результати інтерпретують не так категорично.

Когнітивна сфера людини

Відчуття.

Сприймання.

6.3.Пам'ять.

Мислення.

Уява.

Увага.

Відчуття.

Поняття про відчуття.

Фізіологічне підґрунтя відчуттів.

Класифікація і різновиди відчуттів.

Поняття про відчуття

Відчуття - пізнавальний психічний процес відобра­ження окремих властивостей предметів і явищ при їх безпосередній дії на органи чуття людини. Відчуття - це найпростіший психічний процес, первинна форма орієнтації живого організму у навколишньому середовищі. З відчуттів починається пізнавальна діяльність людини. За допомогою різних аналізаторів вона відбирає, нагромаджує інформацію про об’єктивну реальність, про власні суб’єктивні стани і на цій підставі виробляє адекватні способи реагування на зовнішні та внутрішні впливи. Органи чуття - це єдині канали, за якими зовнішній світ проникає у свідомість людини. Відчуття існують у свідомості як суб’єктивні образи об’єктивного світу. Ця особливість відчуттів обумовлена природою самих відчуттів тапсихічним складом особистості, яка здатна відчувати.