Взаємодія індивіда та малої групи

Дослідження взаємодії індивіда та малої групи відбувається у двох напрямках. По-перше, вивчаються впливи з боку малої групи на індивіда, по-друге – досліджуються закономірності впливу індивіда на групові процеси та явища.

Перші експериментальні дослідження у цьому напрямку були присвячені вивченню феномену впливу групи на психічні процеси індивіда (Ф. Олпорт, В.М. Бехтерєв). Зокрема, експериментальним шляхом було виявлено, що у присутності інших людей у індивіда знижується чутливість (больова, слухова, нюхова, кінестетична), обсяг та концентрація уваги, правильність виконання арифметичних дій, генерування оригінальних ідей. Іншими словами, у присутності групи у індивіда знижуються точність та якість перебігу психічних процесів. З іншого боку, присутність інших людей стимулює швидкість перебігу психічних процесів – людина може більше надати ідей, краще пригадує необхідну інформацію тощо. Описані явища відображають існування двох психологічних механізмів, що виявляються у взаємодії індивіда та групи. Феномен соціальної інгібіції полягає у тому, що група пригнічує деякі психічні процеси у індивіда. Феномен соціальної фасилітації має місце при покращенні перебігу психічної активності.

Таким чином, вплив групи на окремого індивіда є неоднозначним. Також має місце відсутність прямого взаємозв’язку між результатами групової та індивідуальної діяльності. З одного боку, групова діяльність може бути більш ефективною, ніж результати індивідуальних зусиль. З іншого боку, коли люди працюють у групі, особливо у великій, то вірогідне формування явища соціальних лінощів, що полягає у тому, що люди починають працювати без необхідних зусиль. Це явище стало відомим у результаті досліджень вчених, які вивчали ефективність праці. Зокрема М. Рингельман, який вивчав працю вантажників, завважив, що одна людина у середньому тягнула вагу у 63 кілограми, двоє – 118 кг, троє – 149 кілограмів. Таким чином, група з восьми робітників робила зусилля на 256 кг нижче своїх потенційних можливостей. Цікаво, що він порівнював одержані результати з працею тварин (наприклад, із роботою коней), які тягнули вагу відповідно до логіки – два коні у два рази більше, ніж один, три – у три рази і т. д. У подальшому явище «соціальних лінощів» вивчали психологи, які зафіксували зниження ефективності діяльності у індивідів при виконанні різноманітних видів діяльності. Пояснити цей феномен, на думку психологів, можна тим, що будь-яка людина потребує, щоб її діяльність помітили та оцінили. У групі людина «зникає», її індивідуальні зусилля важко зафіксувати. Доказом даного висновку були експерименти, в яких досліджуваним повідомлялося, що, незважаючи на групову діяльність, буде оцінюватись індивідуальний внесок кожного. При таких умовах феномен «соціальних лінощів» не виявлявся.

Експерименти з вивчення соціальної фасилітації свідчать, що група сприяє підвищенню активності окремого індивіду. Дослідження соціальних лінощів свідчать, що у групі особиста відповідальність за виконання спільної діяльності послаблюється. Якщо поєднуються явища соціальної фасилітації та соціальних лінощів – результати можуть бути непередбачуваними. Ми можемо побачити різноманітні форми поведінки, що виходять за межі дозволеного – від відносно незначних відхилень (зневажливі оцінки арбітра під час футбольних змагань, волання під час рок-концерту) до серйозних порушень соціальних та правових норм (груповий вандалізм, оргії, пограбування). Всі негативні прояви поведінки спровоковані груповим впливом: людина вважає, що вона є виразником не власного «Я», а чогось більшого та значнішого. Подібне явище у соціальній психології одержало назву деіндивідуалізація. Деіндивідуалізація - поведінка, що виникає під впливом групи та характеризується втратою відповідальності за власні вчинки. Важливою причиною деіндивідуалізації є анонімність окремого індивіда у групі: поведінка у межах групи породжує у людини відчуття власної непомітності.

У подальшому дослідження впливу малої групи на перебіг психічних процесів зосередилися на вивченні феномену конформізму.

Явище конформізму було відкрито американським психологом С. Ашем у 1952 році. У експериментах ставилося завдання порівняти та оцінити довжину ліній. При індивідуальному виконанні завдання труднощів у піддослідних не виникало, тобто довжина лінії визначалася правильно. У процесі основного експерименту брала участь група. При цьому всі члени групи, крім одного, були «підставними особами», тобто вони свідомо давали неправильну відповідь. Одна людина («наївний піддослідний») не знав про змову, при цьому він виконував завдання останнім. У експерименті С. Аша було виявлено, що близько 30% піддослідних, наслідуючи групу, давали невірні відповіді, тобто демонстрували конформну поведінку, а саме пристосовувалися до групової думки.

У подальшому експерименти С. Аша проводили інші психологи. Було виявлено існування різних видів конформізму. Зокрема, деякі люди, виконавши завдання неправильно, цілком щиро вважали, що вони дали правильну відповідь самостійно, заперечуючи існування будь-якого впливу на них з боку групи. Таку поведінку можна пояснити ефектом групового навіювання, при якому вплив групи на індивіда відбувається на неусвідомленому рівні. Інші піддослідні зазначали, що вони не згодні з думкою групи, але не бажаючи вступати у відкриту конфронтацію, давали неправильну відповідь. Такий вид конформізму можна назвати зовнішнім. Третя група «конформістів» розповідала про переживання сильного внутрішнього конфлікту, що виникав внаслідок розходження між власною думкою та груповим рішення. Піддослідні цієї групи свідомо робили вибір у бік групової думки, вважаючи, що група не може помилятися. Такий тип конформізму називається внутрішнім, або власне конформізмом. Таким чином, конформність констатується у випадках, коли існує конфлікт між думками (поведінкою, цінностями) групи та думкою індивіду, і останній робить свідомий вибір на користь групи.

Конформність як явище слід відрізняти від конформності як характеристики особистості, що виявляється у тому, що людина дуже сильно залежить від групового впливу у різноманітних ситуаціях (особистісний конформізм). З іншого боку, існує явище ситуативного конформізму, коли індивід показує високу залежність від групового впливу в окремих ситуаціях. Протилежністю конформізму вважається самостійність особистості, що виявляється у незалежності цінностей та поведінки індивіда від групи.

У дослідженні конформізму вивчається, як впливає більшість у групі на поведінку окремих людей. З іншого боку, окремі люди або меншість у групі може впливати на групові норми, цінності та поведінку. Саме цей аспект відносин у групі досліджував С. Московічі. Він показав, що окремі особистості впливають на формування групової думки, при цьому група не усвідомлює цього впливу, але змінює поведінку. Пізніше психологи М. Дойч та Г. Джерард, порівнюючи механізми впливу більшості та меншості на групу, позначили їх як два різних види впливу: нормативний (думка більшості сприймається як норма, обов’язкова для виконання) та інформаційний (думка меншості розглядається як додаткова інформація, що використовується або ігнорується).

Міжгрупові відносини

 

Раніше вже зазначалося, що людина протягом життя є членом різноманітних груп. Членство у групі певним чином впливає на формування цінностей та установок індивіда, формує певний погляд на світ і на інші групи. Таким чином, можна сказати про існування феномену міжгрупової взаємодії, коли відносини між членами різних груп опосередковуються груповими впливами. У цьому контексті можна виділити низку підходів до вивчення зазначеного феномену.

Вивчення етноцентризму. На початку ХХ століття, у 1906 році, соціолог У. Самнер, вивчаючи етнічні групи, виявив, що кожна група вважає власні цінності, спосіб життя, навіть зовнішній вигляд більш прийнятними порівняно з іншими етносами. Таке явище У. Самнер назвав етноцентризмом.

У подальшому дослідники етноцентризму побачили, що тенденція до самозвеличення існує не тільки на рівні етнічних груп, але й може бути зафіксована у діяльності будь-якої групи. Було описане явище групоцентризму, що означає поділ груп на «Ми» (своя група) та «Вони» (інші групи). Це явище означає оцінювання власної групи з позицій прихильності, а іншої – недоброзичливості. Власна група та її окремі члени оцінюються позитивно. Навіть недоліки власної групи розуміються у широкому позитивному контексті. Наприклад, недисциплінованість пояснюється креативністю, що не терпить обмежень, або покірливість – терплячістю. З іншого боку, навіть позитивні вчинки іншої групи оцінюються у негативному контексті. Наприклад, в одній місцевій газеті розгорнута дискусія про іноземців, що всиновляють наших дітей з метою завдавання їм шкоди. Одночасно у цій самій статті зовсім не йде мова про батьків, які передають дітей до інтернату.

Поняття категоріальної асиметрії було використане для пояснення явища групоцентризму. Сутність даного явища полягає у тому, що люди, порівнюючи два об’єкти, будуть вважати, що один об’єкт схожий на інший, у той самий час зворотної схожості вони не бачать (об’єкт А схожий на В, але об’єкт В не схожий на А). Для більшого розуміння даного феномену розглянемо такий приклад. Кожен з нас зустрічався з представниками інших країн (німці, американці, нігерійці, іракці, танзанійці тощо). Пригадайте, що при перших контактах у вас виникали думки, що вони за певними рисами схожі на нас (об’єкт А схожий на В). А тепер подумки скажіть фразу – «Ми схожі на американців (німців, танзанійців)». Зверніть увагу, що подібна фраза сприймається як не зовсім правильна. На думку психологів, когнітивна асиметрія складає підґрунтя сприймання інших груп – якщо категорія «Ми» сприймається як знайома, інформативно наповнена, то «Вони» сприймаються лише в найзагальніших рисах.

Теорія соціальної ідентичності пояснює явище групоцентризму, використовуючи поняття самоповаги. Як показують дослідження самосвідомості та самооцінок особистості, будь - яка людина тяжіє до збереження певного рівня самоповаги. Належність до певної групи може підвищити або знизити самооцінку людини. Для того щоб зберегти самоповагу, людина має вважати, що група, до якої вона належить, є «хорошою групою». Поняття «хорошої групи» формується у індивіда, коли він порівнює її з іншими групами. У випадку, коли група є хорошою, індивід буде гордитися не тільки нею, але й тим, що він є членом даної групи.

Не завжди людина живе в об’єктивно позитивному оточенні та здійснює моральні вчинки. Для збереження самоповаги та для підняття престижу групи у власних очах люди вдаються до оцінок, що одержали назви «внутрішньогруповий фаворитизм» та «міжгрупова диски­мінація». Внутрішньогруповий фаворитизм – це схильність оцінювати будь - які прояви поведінки членів власної групи з позитивних позицій (наприклад, людина стала алкоголіком тому, що не змогла винести несправедливість світу, а не тому, що є просто безвільною). Міжгрупова дискримінація – це приниження цінності іншої групи (німці не спізнюються на роботу тому, що у них немає фантазії, а не тому, що вони є соціально відповідальними).