Зразок тесту для контролю знань

 

1. Виберіть характеристики свідомості:

а) рефлексивність;

б) активність;

в) інтенціональність;

г) наявність інтелектуальних схем;

д) предметність.

 

2.У яких формах існує свідомість:

а) словесній та образній;

б) моральній та інтелектуальній;

в) діловій та емоційній;

г) емоційній та моральній;

д) образній та інтелектуальній.

3. Які є стани свідомості:

а) інтелектуальний та моральний;

б) діловий та особистий;

в) особистий та інтелектуальний;

г) моральний та діловий;

д) неспання та сон.

 

4. Які компоненти має самосвідомість:

а) когнітивний, діяльнісний, моральний;

б) інтелектуальний, моральний і емоційний;

в) когнітивний, емоційний і поведінковий;

г) діловий, моральний і поведінковий;

д) діяльнісний, моральний і емоційний.

 

5. Емоційне ставлення особистості до самої себе називається:

а) ідентифікацією;

б) моралізацією;

в) ототожненням;

г) самооцінкою;

д) впевненістю.

Список літератури

 

1. Грановская Р.М. Элементы практической психологии.- СПб.: Свет, 1997.- 608 с.

2. Майерс Д. Психология. – Мн.: ООО «Попури», 2001. – 848с.

3. Маклаков А.Г. Общая психология. –СПб.: Питер, 2001. –592с.

4. Максименко С.Д. Генезис существования личности. –К.: Изд-во ООО “КММ”, 2006. –240с.

5. Максименко С.Д. Психологія особистості /
С.Д. Максименко, К.С. Максименко, М.В. Папуча. – К.: Вид-во ТОВ “КММ”, 2007. – 296с.

6. М’ясоїд П.А. Загальна психологія. – К.: Вища школа, 2000. – 480с.

7. Психология / под ред. В.Н.Дружинина. – СПб.: Питер,
2000. – 672с.

8. Психология человека от рождения до смерти /под. ред. А.А. Реана. – СПб.: Прайм –ЕВРОЗНАК, 2002. – 656с.

9.Столяренко Л.Д. Основы психологии. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2003. – 672с.

 

Спілкування

 

Понятя, аспекти, функції та стратегії спілкування.

Спілкування як комунікація.

Спілкування як взаємодія.

Психологічний захист у процесі спілкування.

 

Понятя, аспекти, функції та стратегії спілкування

Спілкування – це специфічна форма взаємодії між людьми. У найзагальнішому, соціальному плані спілкування є засобом передачі культури та всього досвіду, накопиченого людством. Спілкуванню належить провідна роль в організації та управлінні спільною діяльністю.

Спілкування має значний вплив на індивідуальний розвиток людини. Нестача спілкування у ранньому дитинстві негативно впливає на емоційний, інтелектуальний та фізичний розвиток дитини.

У спілкуванні виділяють три взаємопов’язані аспекти: кому­нікативний, інтерактивний та перцептивний. Комуніка­тивний аспект спілкування полягає в обміні інформацією між людьми. Інтерактивний аспект спілкування полягає в органі­за­ції взаємодії між людьми. Перцептивний аспект спілку­вання передбачає сприймання партнерами один одного та встановлення взаєморозуміння.

Функції спілкування:

1. Контактна – встановлення контакту з партнером по спілкуванню.
2. Інформаційна – обмін повідомленнями (інформацією).
3. Спонукальна – стимуляція партнера по спілкуванню до виконання певних дій.

4. Пізнавальна – правильне розуміння змісту висловлювань комуніканта та його особистісних рис.

5. Координаційна – узгодження дій між людьми.

6. Амотивна – зміна емоційного стану партнера по спілкуванню.

7. Самовираження – розкриття внутрішніх особливостей.

Спілкування має два рівні розуміння. Конкретний рівень передбачає розуміння спілкування як процесу взаємодії між людьми. Ця взаємодія може бути безпосередньою, коли співбесідники можуть бачити один одного. Важливою особливістю безпосереднього спілкування є його часова синхронізація – слова (жести, міміка) одного комуніканта відразу викликають реакцію його партнера по спілкуванню. Опосередковане спілкування передбачає використання спеціальних засобів спілкування: телефон, Інтернет, листи тощо.

Узагальнений рівень розуміння спілкування має місце тоді, коли ми описуємо його як будь-які форми передачі інформації між людьми. Читання книг, прослуховування музичних творів, знайомство з пам’ятниками архітектури також може розумітись як спілкування. У даному випаду людина сприймає інформацію у вигляді символів, ідей, цінностей.

Розрізняють дві стратегії спілкування: 1) відкрите-закрите спілкування; 2) рольове-особистісне спілкування.

Відкрите спілкування – це рівень бажання та вміння показати власну точку зору та готовність врахувати позицію іншої людини. Закрите спілкування – це небажання або невміння зрозуміло виразити власну позицію, ставлення до ситуації та інших людей. Відрите спілкування вважається більш ефективним. Його використання є виправданим, коли партнери по спілкуванню мають приблизно однаковий рівень комунікативної компетентності, життєвих позицій, ціннісних орієнтацій. У таких випадках відкритий обмін думками, доброзичливе ставлення до партнера дає можливість побудувати ефективні стратегії вирішення проблем. Існують ситуації, коли необхідно використовувати закрите спілкування. Використання закритих комунікацій виправдано у таких ситуаціях: 1) коли є значна різниця у компетентності партнерів, не потрібно піднімати рівень розуміння ситуації іншою стороною; 2) у конфліктних ситуаціях, коли не потрібно відкривати власні плани опоненту.

Рольове спілкування базується на функціях, що людина виконує у суспільстві. Наприклад, існують соціальні ролі лікаря, викладача, інженера, батька, матері тощо. Рольове спілкування – це взаємодія на рівні масок, воно не завжди відображає індивідуальні особливості людини. З іншого боку, особистісне спілкування передбачає досить високий рівень інтимності та саморозкриття.

Таким чином, спілкуванням називається система контактів між людьми, що опосередкована спільною діяльністю.

 

Спілкування як комунікація

 

Слово «комунікація» використовують як синонім слова «спілкування». З точки зору соціальної психології комунікація – це обмін думками, інтересами, ідеями, уявленнями тощо. Поняття комунікації використовується у технічних науках. Людська комунікація має власну специфіку. По - перше, учасники комунікативного процесу є активними суб’єктами взаємодії. Це означає, що передається не тільки зміст, але й емоції, настрій, мотиви партнера по спілкуванню. По - друге, інформація, що передається, має ще психологічний зміст. Іншими словами, інформація є багатозначною. Наприклад, проста фраза «завтра буде дощ» має дуже велику кількість смислових відтінків (людина, що збиралася відпочити на природі, відчує розчарування; навпаки, якщо дуже давно не було дощу, людина буде радіти). По - третє, ефективність комунікативного впливу зростає за наявності однакового розуміння інформації. Крайній варіант – люди розмовляють різними мовами, тому не розуміють один одного. Але навіть використання однієї мови не є умовою розуміння комуніканта. Ефективному спілкуванню заважають комунікативні бар’єри – зовнішні або внутрішні фактори, що спотворюють розуміння партнера. Існує декілька комунікативних бар’єрів. Виділяють три групи зовнішніх бар’єрів.

1. Уникнення контактів з джерелом інформації (людиною, засобами масової інформації). Наприклад, можна уникати контактів з конкретною людиною, представниками певного політичного спрямування, не дивитися певні телевізійні передачі або телебачення взагалі.

2. Орієнтація на авторитети. Кожна людина схильна поділяти всі джерела інформації на авторитетні та такі, що не заслуговують на довіру. Таким чином, інформація, що йде від авторитетних джерел, буде сприйматись як правдива, важлива, необхідна. Неавторитетні джерела людина ігнорує.

3. Відсутність розуміння. Найпростіша форма – нерозуміння мови партнера. Крім того, нерозуміння можливе при використанні жаргону, професійної термінології. Нерідко зустрічаються випадки незнання людиною певних слів, особливо іноземного походження (вояж, лізинг, акупунктура тощо). Може існувати також нерозуміння логіки та аргументів іншої людини. Психологи навіть виявили таку закономірність – якщо людина з точки зору логіки партнера говорить неправильні речі, то вона як особистість сприймається негативно.

Виділяють дві групи внутрішніх бар’єрів:

1. Уникнення роздумів, спогадів, уявлень на певну тему. Слід зазначити, що цей процес відбувається на неусвідомленому рівні – людина цілком щиро вважає, що вона все добре розуміє, хоче знайти точки дотику з комунікантом, але інший, на її погляд, не хоче йти на контакт. Насправді ж обидва вважають власну думку правильною і не намагаються зрозуміти позицію іншого.

2. Зниження цінності інформації, що може травмувати. Наприклад, людині важко вивчити певний матеріал, тому вона буде стверджувати, що ця інформація для неї зовсім не потрібна.

Інформація передається за допомогою словесного (вербального) та несловесного (невербального) каналів.

Вербальна комунікація (від лат. verbum – слово, дієслово) – це передача повідомлення за допомогою мови. Розрізняють внутрішнє та зовнішнє мовлення.

Внутрішнє мовлення – це мова для себе. Вона є згорнутою та фрагментарною, тому що спілкування відбувається з найбільш близькою людиною – з самим собою. Необхідність у розгорнутій аргументації не виникає.

Зовнішнє мовлення – це мова для інших. Цей вид мовлення будується на певних граматичних правилах, використовуються складні логічні та синтаксичні конструкції тощо. Зовнішнє мовлення існує в усній та письмовій формах.

Усне мовлення – це змістовна послідовність слів, що сприймається на слух. Воно може бути монологічним та діалогічним.

Діалогічне мовлення – це розмова двох або більше осіб. Цей вид мовлення є простим порівняно з монологічним мовленням. Наприклад, у дитини мова спочатку формується у вигляді діалогу з дорослим.

Монолог– це більш складний вид мовлення, коли одна людина звертається з розгорнутим повідомленням до іншої людини або аудиторії. Монологічне мовлення потребує значної попередньої роботи перед початком розмови – створення логічної структури повідомлення, використання системи аргументації та граматичних правил.

Письмове мовлення – це мова, відображена у вигляді графічних зображень. Цей вид мовлення з’являється в історії людства значно пізніше усного спілкування. Воно більш складне. Автор має передбачити труднощі у розумінні написаного та попередити їх.

Невербальна комунікація – це спілкування без використання мовної функції. Типи невербальної комунікації:

1. Кінестетичний, пов’язаний з рухами тіла. Тут має значення: положення тіла у просторі, поза, жести, міміка.

2. Голосовий, що включає наголос, виділення певного слова, тон голосу, тембр, гучність та паралінгвістику (вигуки, зітхання тощо).

3. Тактильний, що вивчає, як і до якої частини тіла доторкаються, як довго відбувається контакт, наодинці відбувається контакт чи у присутності інших.

4. Одяг, що символізує соціальний статус, є засобом, щоб привернути увагу, підкреслює належність до певної субкультури.

5. Дистанція, серед якої виділяють: інтимну, міжособистісну, соціальну та публічну.

Візуальне спілкування.

1) Часова організація спілкування.

Розглянемо докладніше вплив дистанції на спілкування. Виділяють такі чотири дистанції під час спілкування:

· Інтимна зона (15 - 45 см) - до цієї зони допускаються близькі, добре знайомі люди; тут має місце довірливість, негучне мовлення, тактильний контакт, доторкання до тіла. Дослідження показують, що коли у цій зоні знаходиться незнайома або малознайома людина, то це приводить по певних фізіологічних змін: посилене серцебиття, виділення адреналіну, потовиділення тощо;

· особиста, або персональна зона (45 - 120 см) вико­ристо­вується для повсякденних розмов з друзями та колегами. Вона передбачає тільки візуальний контакт між партнерами, які підтримують розмову;

· соціальна зона (120 - 400 см) використовується, як правило, під час офіційних зустрічей у різноманітних приміщеннях людей, які не дуже добре знають один одного;

· публічна зона (більше 400 см) використовується для спілкування з великою групою людей - у лекційній аудиторії, на мітингу тощо.

Значну частину невербального спілкування складає кінесика. У ній суттєве значення належить міміці. Міміка– рухи м’язів обличчя, що відображають внутрішній емоційний стан людини. У деяких випадках міміка дає до 70% інформації у розмові, тобто очі, обличчя, погляд здатні сказати більше, ніж одні тільки слова. Наприклад, психологи помітили, якщо людина каже неправду, то вона зустрічається очима з партнером менше 1/3 часу.

Візуальне спілкування – це обмін поглядами у процесі спілкування. Виділяють такі види погляду. Діловий погляд фіксується у зоні лоба співбесідника за трикутником: очі, лоб; він передбачає створення серйозної атмосфери. При світському спілкуванні погляд опускається нижче рівня очей співбесідника (за трикутником: очі та ямочка на бороді) – це створює атмосферу невимушеного спілкування. Інтимний погляд опускається нижче обличчя, на інші частини тіла співбесідника.

Великий обсяг інформації несуть жести. Виділяють такі групи жестів:

1) жести-ілюстратори - це жести - повідомлення: вказівники ("вказуючий перст"), піктограми, тобто створення картин за допомогою жестів ("ось такого розміру та конфігурації"); ідеограми, тобто своєрідні рухи руками, що з’єднують уявні предмети;

2) жести - регулятори - це жести, що відображають ставлення людини до чогось. До них відносять посмішку, кивання, напрям погляду, цілеспрямовані рухи руками;

3) жести - емблеми – це своєрідні замінники слів або фраз у спілкуванні. Наприклад, рукостискання у багатьох випадках замінює слова – «доброго дня»;

4) жести-адаптори – це специфічні звички людини, пов’язані з рухами рук: а) почісування, б) доторкання до партнера;
в) різноманітні дії з предметами (олівець, ґудзик, окуляри тощо);

5) жести - афектори – це жести, що через рухи тіла та м’язи обличчя відносять певні емоції. До даної групи відносяться мікрожести: рухи очей, почервоніння щік, швидкі кліпання, посмикування губами тощо.

Розглянемо жести, що є найбільш розповсюдженими:

· жести оцінки – почухування підборіддя; витягування вказівного пальця вздовж щоки;

· жести впевненості - з’єднання пальців у купол піраміди;

· жести невпевненості – переплетіння пальців рук; пощипування долоні; постукування по столу пальцями; торкання за спинку стільця перед тим, як на нього сісти та інші;

· жести самоконтролю - руки за спиною, одна при цьому стискає іншу;

· жести очікування - потирання долонь;

· жести відмови – руки складені на грудях; відхилений назад корпус; схрещені руки; доторкання до кінчика носа тощо;

· жести прихильності - прикладання руки до грудей;

· жести домінування - різкі помахи руками;

· жести неправдивості - прикривання рукою рота, доторкання до носа, поворот у бік від співбесідника, «бігаючий погляд» та інші.

Часова організація спілкування свідчить про пунктуальність людини, повагу до часу інших людей, вимогливість як до себе, так і до інших. Часова організація спілкування може використову­ватись і як засіб тиску на партнерів по спілкуванню.

 

Спілкування як взаємодія

Спілкування як взаємодія – це сукупність взаємних впливів одного співбесідника, що викликає відповідь -реакцію іншого. Міжособистісна взаємодія здійснюється, як правило, на рівні ролі.

Роль – це поведінка, якої чекають оточуючі від людини, яка займає певну соціальну позицію. Людина виконує різноманітні ролі – батька, матері, брата, сестри, учня, студента, викладача тощо. Суспільство слідкує за правильним виконанням ролей та використовує різноманітні санкції при їх порушенні. Якщо людина неправильно виконує роль, то суспільство її карає (наприклад, роль пасажира передбачає сплату за проїзд, у випадку невиконання даної вимоги людина сплачує штраф). Ролі можуть бути соціальними та міжособистісними. Соціальні ролі відображають місце людини у системі соціальних відносин (студент, викладач). Міжособистісні ролі відображають місце людини у системі неформальних відносин (лідер, «душа компанії» тощо).

У процесі взаємодії розуміння іншої людини відбувається за допомогою механізмів ідентифікації, емпатії, рефлексії та стереотипізації.

Ідентифікація – це процес уподібнення себе іншій людині. Ідентифікація найчастіше виникає на підгрунті тісного емоційного зв’язку між людьми, що забезпечує сприймання поведінки та цінностей однієї людини іншою. Наприклад, маленька дівчинка, ідентифікуючи себе з матір’ю, копіює її поведінку.

Емпатія – розуміння почуттів, думок, бажань іншої людини на рівні емоцій, без критичної оцінки. При емпатії ми сприймаємо переживання іншої людини так, якби ми це пережили самостійно. Рефлексія – це усвідомлення людиною, як її сприймає партнер по спілкуванню. Це своєрідний процес дзеркального відображення думок та почуттів партнерів по спілкуванню.

Стереотипізація – це спрощене сприйняття іншої людини. Як правило, стереотипи є результатом збідненого соціального досвіду. Дуже часто стереотипи виникають відносно професійної або національної належності людини («всі вчителі мають хист до спілкування», «всі німці – педанти»).