Неусвідомлені психічні явища

 

Як ми вже знаємо, свідомість дозволяє людині орієнтуватись у навколишній реальності. Втім, слід зазначити, що у зоні ясної свідомості знаходиться лише невелика частина нашої психічної діяльності. Як правило, у зоні усвідомлення знаходяться ті психічні явища, що потребують певних зусиль для виконання. Наприклад, коли людина навчається їздити на велосипеді, вона осмислює та контролює кожний рух, тобто використовує свідому регуляцію поведінки. У випадку, коли людина має гарні навички їздити на велосипеді, контроль за необхідними діями відбувається на автоматичному рівні, тому під час велосипедної прогулянки людина може направити власну свідомість на інші речі – милуватися краєвидом, розмовляти з товаришами тощо.

За рівнем усвідомлення виділяють такі рівні свідомості: 1) свідомість; 2) підсвідомість – представлення, бажання, думки, що на даній момент не представлені у свідомості, але при певних зусиллях можуть легко усвідомитись;
3) неусвідомлене – частина психіки, що впливає на поведінку людини, але не може бути усвідомленою. Усвідомлення цієї частини психічного життя є дуже складним і потребує допомоги спеціаліста (психотерапевта).

Неусвідомлені психічні явища розділяються на три групи.

1. Неусвідомлені механізми свідомих дій. Сюди можна віднести неусвідомлені автоматизми, неусвідомлені установки, неусвідомлений супровід свідомих дій. Неусвідомлені автоматизми – це дії, вчинки, що виконуються без участі свідомості. По-перше, до цієї групи входять вроджені форми поведінки, або поведінка, що сформувалася протягом першого року життя (ходіння, кліпання тощо). По-друге, це навички або дії, що спочатку були усвідомлені, а потім стали автоматизованими (письмо, танці, гра на музичних інструментах та ін.).

2. Неусвідомлена установка – це готовність діяти певним чином у певній ситуації. Слід розрізняти навичку та установку. Навичка реалізується під час дії, а установка – це період, що передує дії. Як приклад установки наведемо експеримент Д. М. Узнадзе, який активно вивчав це явище. Людині, що брала участь в експерименті, давали у ліву та праву руки дві кулі. Одна куля була за розміром більшою. Вага куль не розрізнялась, але піддослідний про це не знав. Коли він дивився на кулі, то вважав, що куля, більша за розміром, має більшу вагу. Він неусвідомлено більше напружував м’язи тієї руки, що держала більшу за розміром кулю.

3. Неусвідомлені активатори свідомих дій – це психічні явища, що впливають на поведінку людини, але нею не усвідомлюються. У даному випадку людина, не усвідомлюючи реальних мотивів власної поведінки, по іншому пояснює причини своїх вчинків.

4. «Надсвідомі процеси» - це формування певного, як правило, інтелектуального продукту внаслідок довгої та складної діяльності. У повсякденному житті цей процес називають інтуїцією. Основними характеристиками неусвідомленого вирішення проблеми є такі. По - перше, людина не знає, який кінцевий продукт вона одержить внаслідок своєї діяльності. По - друге, людина не усвідомлює процесу розв’язування завдань. Для порівняння – свідоме вирішення проблеми супроводжується чітким формулюванням мети та контролем етапів її виконання. Як правило, надсвідомі процеси супроводжують вирішення творчих завдань, переживання кризових періодів особистісного розвитку та ін.

Самосвідомість

 

Характерним станом для свідомості є процес постійного розвитку та ускладнення. На певному етапі розвитку особистості у неї формується самосвідомість, що є більш ускладненим та соціалізованим рівнем свідомості. Самосвідомістю називається відображення людиною самої себе, свого ставлення до об’єктивної дійсності і самої себе, пов’язане зі словом.

Самосвідомість – це цілісне уявлення людини про себе, на підґрунті якого вона вибудовує відносини з іншими людьми та формує ставлення до самої себе. Психологи виділяють різноманітні складові самосвідомості.

Самосвідомість містить когнітивний, емоційний та поведінковий компоненти. Когнітивний компонент самосвідомості – це сукупність знань про самого себе («я – житель України», «Я маю русяве волосся» тощо). Емоційний компонент – це ставлення до власних якостей, що виявляється у самоповазі, самокритиці та ін. Поведінковий компонент – прояв уявлень про себе та ставлення до власних якостей на рівні конкретних вчинків.

До сфери самосвідомості входять різноманітні складові. Їх можна розділити на групи.

1. Самосвідомість залежно від сфери прояву – «соціальне Я», «духовне Я», «фізичне Я» та ін.

2. Самосвідомість з боку її динаміки – «Я у минулому», «Я у майбутньому», «Я теперішнє».

3. Співвідношення ідеальних та реальних компонентів самосвідомості – «Я реальне», «Я ідеальне», «Я фантастичне».

Самосвідомість формується у процесі життя людини у суспільстві та взаємодії з іншими людьми. На першому етапі розвитку самосвідомості відбувається усвідомлення тотожності самої себе. Вперше цей феномен з’являється у немовляти, коли дитина починає розрізняти відчуття від власного тіла та від навколишнього світу. У цей період можна спостерігати, як дитина досліджує себе, торкаючись до різних частин власного тіла. Через деякий час дитина вже може правильно показати ніс, очі та ін. З іншого боку, у дитини до одного року ще немає цілісного уявлення про себе як про тілесну істоту.

У період раннього дитинства дуже сильний вплив на розвиток свідомості має ім’я. Воно відрізняє дитину від інших, формує її індивідуальність. Ім’я відображає статеву належність дитини, воно несе інформацію про національну належність дитини та особливості культури, в якій вона виховується.

Близько трьох років у дитини з’являється усвідомлення себе як суб’єкта діяльності. Дитина відокремлює себе від батьків, від навколишнього світу та власні дії від себе, починає використовувати займенник «Я» замість називання себе по імені. У цей період формується дитячий негативізм, коли дитина намагається все робити самостійно, не слухається дорослих. Безумовно, цей період є важким для батьків. З іншого боку, намагання діяти самостійно свідчить про нормальний розвиток самосвідомості у дитини.

Значний стрибок у розвитку самосвідомості відбувається у підлітковому віці. У цей період молода людина починає роздумувати над питаннями – «Хто я?», «Ким я хочу стати?». Підлітки пишуть вірші, ведуть щоденник, цікавляться психологічною та філософською літературою. Все це відображає активний розвиток самосвідомості у цей період. Центральною проблемою підліткового та раннього юнацького віку є формування ідентичності – індивідуальності, неповторності, унікальності. Виділяють такі періоди розвитку ідентичності:

1. Невизначена, нерозвинена ідентичність – людина ще не має чітких уподобань, переконань, професійних інтересів.

2. Дострокова ідентичність – індивід включається у системи соціально-рольових відносин (вступає до вузу, починає працювати), але робить це не самостійно, не під впливом внутрішньої мотивації, а наслідуючи приклад або авторитет інших людей.

3. Етап мораторію – індивід знаходиться у процесі кризи самовизначення, обираючи власний варіант розвитку.

4. Зріла ідентичність формується, коли індивід починає реалізувати власні життєві плани. Крім того, зрілість виявляється у тому, що людина може брати відповідальність за власні дії.

Самооцінкою називається емоційне ставлення до самої себе, власних можливостей, якостей та власного місця серед інших людей. Самооцінка формується у процесі діяльності та спілкування. З одного боку, людина постійно співвідносить власні вчинки, ціннісні орієнтації, порівнюючи їх з позицією інших людей та вибудовує ставлення до самого себе. З іншого боку, людина постійно одержує оцінки від інших людей. Вони можуть бути відкритими (оцінка на екзамені) та прихованими (з людиною менше починають спілкуватися). Подібні оцінки також засвоюються індивідом і перетворюються у самооцінки.

Самооцінка може бути адекватна та неадекватна. Остання поділяється на завищену та занижену. Дуже висока самооцінка виявляється у пихатості, зарозумілості, неадекватно високому оцінюванні власних якостей. Неадекватно знижена самооцінка свідчить про розвиток комплексу неповноцінності, невпевненості у собі, схильності до самообвинувачення, тривожності.

Як показують дослідження та спостереження за соціально адаптованими людьми, найкращим варіантом є рівень самооцінки, що дещо завищена. Така самооцінка свідчить про наявність стійкої самоповаги. Людина у своїй діяльності орієнтується не на зовнішні стимули та винагороди, а перш за все на внутрішню мотивацію та власні цінності. Високий рівень самоповаги дозволяє краще адаптуватись, успішно долати зовнішні стресові фактори, ставити досить високі цілі та досягати їх. Дещо завищена самооцінка може розглядатись як зона найближчого розвитку її та особистості як цілісної системи.

Запитання для самоконтролю

1. Аспекти розгляду свідомості у психології.

2. Значення мови для розвитку свідомості.

3. У яких формах існує свідомість?

4. Що називають свідомістю?

5. Назвіть складові свідомості.

6. Які є стани свідомості?

7. Дайте характеристику неспання.

8. Дайте характеристику повільного та швидкого сну.

9. Що називають медитацією?

10. Назвіть речовини, що змінюють свідомість.

11. Дайте характеристику неусвідомлених психічних явищ.

12. Що називається самосвідомістю? Її склад.

13. Дайте характеристику розвитку самосвідомості.

14. Дайте характеристику ідентичності особистості.

15. Що називається самооцінкою? Її види.

Практичне заняття
Свідомість та самосвідомість людини

1. Сутність, складові та характеристика самосвідомості.

2. Соціально-історична обумовленість свідомості: мова і свідомість.

3. Стани свідомості.

4. Змінені стани свідомості.

5. Неусвідомлені психічні явища.

6. Самосвідомість людини.