Темперамент і проблеми виховання

Виховуючи дитину, не можна ставити завдання переробити темперамент, але за будь-якого темпераменту можна виховати всі необхідні позитивні якості особистості та її поведінки.

Усі типи темпераменту мають свої позитивні та негативні сторони. Так, позитивні якості холерика - активність, пристрасність, енергійність; сангвініка - рухливість, емоційність, чуйність; флегматика - витримка, спокій; меланхоліка - глибина та стійкість почуттів, емоційна чутливість. Разом з тим холерики можуть бути нестриманими, різкими, афективними; сангвініки - недостатньо зосередженими, легковажними та поверховими; флегматики - млявими, байдужими; меланхоліки - сором'язливими, замкнутими. А тому завдання педагогів полягає в тому, щоб виявити особливості прояву темпераменту дитини та, спираючись на його позитивні сторони, намагатися перебороти негативні прояви. Наприклад, виховання може привчити холерика до стриманості у вияві своїх почуттів, яка йому не властива, а меланхолік може стати більш сміливим та рішучим у вчинках.(Прикладом того, як учитель має враховувати певні риси темпераменту в процесі роботи з дітьми різного темпераменту, може бути дослідження B.C. Мерліна)

Правильне виховання - в контексті проблем темпераменту - має полягати в тому, щоб у процесі формування особистості закріплювати позитивні та гальмувати негативні якості темпераменту, характерні для конкретного індивіда.
40. Вимоги змісту діяльності до типологічних особливостей темпераменту.
Вимоги діяльності та тип темпераменту

Діяльність — трудова, навчальна, ігрова — висуває вимоги не лише до знань і рівня розумового та емоційно-вольового розвитку особистості, а й до типологічних особливостей нервової системи, а отже, до темпераменту людини.
Залежно від змісту та умов діяльності сила, врівноваженість і рухливість нервової системи (темпераменту) особистості виявляються по-різному, відіграють позитивну або негативну роль. Там, де потрібна значна працездатність, витривалість, краще виявляє себе сильний тип нервової системи, а де слід виявити співчутливість, лагідність, краще виявляє себе слабкий тип нервової системи.
У деяких різновидах діяльності від рис темпераменту може залежати не тільки хід виконання, а й кінцевий результат. А тому щодо певного різновиду діяльності слід говорити про більш чи менш сприятливі динамічні риси психіки.

Неврівноваженість холерика шкодить там, де потрібно виявити витриманість, терплячість. Надто повільний темп рухів, повільне, монотонне мовлення флегматика не сприяє успішності діяльності, де потрібно виявити рухливість, швидкість впливу на інших. Слабкість збудливості та гальмівні дії, що властиві меланхоліку, спричинюють боязкість, нерішучість, перешкоджають встановленню контактів з іншими. Схильність сангвініка до захоплення новим, до нудьги при одноманітній, хоча й важливій діяльності знижує активність, постійно викликає потяг до нового, модного.

Дослідженнями доведено, що на основі однакових властивостей вищої нервової діяльності можна сформувати істотно різні динамічні особливості особистості: у слабкого типу нервової діяльності — силу дій, у неврівноваженого — врівноваженість, у інертного — жвавість, рухливість. Такі зміни настають під впливом змістовного боку діяльності. Шляхом вправляння можна досягти певного рівня гальмування, слабкості, інертності чи нестриманості рухів, але утворені в такий спосіб позитивні дії: сила, врівноваженість, рухливість не усувають повністю природженої слабкості, неврівноваженості або інертності нервової діяльності.

В екстремальних умовах звичне здебільшого втрачає силу, у дію вступають природні особливості типу нервової системи, властивої людині: слабкість, гальмівність, збудливість, які виявляються в розгубленості, ступорному стані, безпорадності, надмірній збудливості, втраті самовладання.

Стиль діяльності кожної людини значною мірою залежить від типу вищої нервової діяльності, що входить до структури її темпераменту. Отже, у професійній орієнтації та підготовці до праці молоді потрібно зважати на особливості темпераменту.

Але в більшості професій риси темпераменту, надаючи своєрідності процесу діяльності, не впливають на її кінцеву продуктивність. Недоліки темпераменту можна компенсувати спеціальною підготовкою, вольовими зусиллями та захопленістю.

Особливості темпераменту проявляються насамперед в особливостях використання способів роботи. Індивідуальний стиль діяльності виробляється та відшліфовується, коли людина активно шукає прийомів та засобів, що допоможуть досягти найкращих результатів. Так, індивідуальний стиль діяльності більш яскраво проявляється у творчих людей, майстрів своєї справи, позаяк для творчої особистості характерна індивідуалізація прийомів роботи.

41. поняття про характер. Провідні риси характеру. Акцентуйовані риси характеру.
Характер — динамічна, упорядкована сукупність стійких, індивідуально психологічних особливостей, котрі формуються в процесі життєдіяльності людини і виявляються в її діяльності та суспільній поведінці: у ставленні до колективу, до інших людей, до праці, навколишньої дійсності та самої себе.

Характер - це компонент особистості, який має свою структуру, що в певний спосіб поєднує його риси.
На основі морально-психологічної природи, риси характеру поділяють на моральні, вольові, емоційні та інтелектуальні. Риси морального, вольового, емоційного та інтелектуального змісту є провідними рисами характеру людини.
Отже, у сфері пізнання структури характеру одним з основних завдань є вивчення цінних характерологічних якостей, необхідних суспільству.

Формування структури характеру починається в дошкільному віці, продовжується й активізується в підлітковому та юнацькому. У зв'язку з цим у структурі характеру вирізняють прості і складні риси.

В системі відносин особистості виділяють чотири групи рис характеру, що утворюють симптомокомплекси:

1. ставлення людини до інших людей, до колективу, до суспільства: індивідуалізм; колективізм (товариськість, чуйність і «протилежні» риси — замкнутість, черствість,);

2. риси, що показують ставлення людини до праці, до своєї справи (працьовитість, схильність до творчості, і «протилежні» їм риси — лінь, схильність до рутинної роботи);

3. риси, що показують, як людина ставиться до самого себе (почуття власної гідності, гордість, і «протилежні» їм риси: зарозумілість, що іноді переходить у нахабність,);

4. риси, що характеризують ставлення людини до речей (акуратність або неохайність, дбайливе або недбале поводження з речами).
Коли кількісний показник тієї чи іншої риси характеру досягає кінцевої межі норми, виникає так звана акцентуація характеру.

Акцентуація характеру - це межові варіанти норми як результат підсилення його окремих рис. Наявність акцентуацій у людини зазвичай не заважає задовільній соціальній адаптації, але вони є "ахіллесовою п'ятою", дошкульними місцями найменшого опору.

К. Леонгард виділяє такі типи акцентуацій характеру:

1. Гіпертимний тип - надмірна контактність, балакучість, виразність жестів, міміки, пантоміміки.

2. Дистимний тип - слабка контактність, не багатомовність; позитивні риси -серйозність, добросовісність; риси, які заважають спілкуванню, - пасивність, уповільненість мислення.

3. Циклоїдний тип - досить часті періодичні зміни настрою, в результаті цього так само часто змінюється і манера спілкування з навколишніми. В період хорошого настрою вони дуже комунікабельні, а в період пригніченості - замкнені.

4. Збудливий тип - низька контактність у спілкуванні, уповільненість вербальних і невербальних реакцій. Нерідко вони похмурі, схильні до лайки, до конфліктів, В емоційно спокійному стані досить часто добросовісні, акуратні. В стані емоційного збудження бувають роздратовані, запальні.

5. Застрягаючий тип - помірна комунікабельність, занудність. В конфліктах є ініціаторами. Намагаються досягти високих показників у будь-якій справі. Висувають високі вимоги до себе.

6. Педантичний тип. В конфлікти вступає рідко. На роботі поводить себе як бюрократ, висуваючи навколишнім багато формальних вимог. Легко поступається місцем лідера. Його позитивні риси - це добросовісність, акуратність, серйозність, а непривабливі риси - це формалізм, занудність.

7. Тривожний тип - низька контактність, невпевненість у собі, мінорний настрій. Вони рідко вступають у конфлікти з навколишніми. В конфліктних ситуаціях шукають підтримки і опори. їхні позитивні риси - дружелюбність, самокритичність, виконавська дисципліна.

8. Емотивний тип. Такі люди віддають перевагу спілкуванню у вузькому колі обраних. Самі вступають в конфлікти дуже рідко. Образи приховують у собі. Позитивні риси: доброта, співпереживання. Негативні риси: надмірна чутливість, плаксивість.

9. Демонстративний тип. Представники цього типу легко встановлюють контакти, прагнуть до лідерства, влади і похвали. Мають такі Позитивні риси: артистичність, здатність захоплювати інших. Негативні риси: егоїзм, лицемірство, вихваляння.

10. Екзальтований тип - висока контактність, балакучість, закохуваність. Часто суперечать, але не доводять до відкритих конфліктів. В конфліктних ситуаціях бувають як активною, так і пасивною стороною. Уважні до друзів і близьких, альтруїстичні, співчутливі. Негативні риси: піддаються паніці та миттєвим настроям.

11. Екстравертований тип відрізняється високою контактністю. Велика кількість друзів, знайомих, вони балакучі, відкриті для будь-якої інформації. Рідко вступають. Позитивні риси: готовність уважно вислухати іншого, добрі виконавці. Негативні риси: підпадають під вплив, легковажні, схильні до необдуманих вчинків, пристрасть до розваг.

12. Інтровертований тип - низька контактність, замкнутість, відірваність від реальності, схильність до філософствувань. Такі люди люблять самотність, вступають в конфлікти з навколишніми тільки при спробах безцеремонного втручання в їхнє особисте життя. Позитивні риси: старанність, наявність твердих переконань, принциповість.

42. Вчинок і формування характеру.

Система звичних дій і вчинків - фундамент характеру людини. Від аналізу вчинків до синтезу їх у характері, у психологічному образі особистості і від зрозумілого характеру до вже передбачуваних вчинків - такий шлях проникнення в сутність індивідуального характеру.

Людина за своєю сутністю діяльна. В структуру людської діяльності входять як різні мимовільні, автоматизовані рухи (міміка, пантоміміка, хода тощо), так і довільні дії різного ступеня складності. Рухи і дії, виконання яких стає в певних умовах потребою для людини, як відомо, називають звичками. Найбільш вдалий портрет не дає стільки відомостей про характер людини, як її звичні дії та рухи.

І все ж таки об'єктивно свідчать про характер людини не мимовільні дії та рухи і не риси її зовнішності, а свідомі і довільні дії та вчинки. Саме за вчинками ми робимо висновки, якою є людина.

Невід'ємною якістю кожної характерологічної дії (вчинку) є те, що в одній і тій самій ситуації можливе сполучення різних сторін, показників деяких взаємопов'язаних, але відмінних одна від одної рис характеру. Тому нерідко через один вчинок можна багато дізнатися про характер людини.

Найбільш інформативними формами прояву характеру є робочі операції (дії, якими виконується та чи інша діяльність) та результати, продукти діяльності. У робочих операціях безпосередньо відображається реальне ставлення людини до діяльності, що може виражатися в таких рисах характеру, як старанність та сумлінність, ретельність та енергійність, ентузіазм та вдумливість тощо. І все ж таки найповніше характерологічний портрет людини розкривається в продуктах, результатах її діяльності. За результатами праці відбувається селекція рис характеру, визначаються здібності людини, її моральна зрілість, емоційна рівновага, вольова та інтелектуальна сила.

Виховання характеру - тривалий процес, що протікає у зв'язку зі становленням діяльностей дитини, ускладненням відповідних потреб та мотивів, розширенням кола освоюваних нею значень, здійсненням дій, які реалізують те чи інше ставлення, покликаний організувати освоєння індивідом духовної культури суспільства, оволодіння певними соціальними нормами. Дитина не виросте людяною, орієнтованою на соціальні ідеали, якщо їй лише пояснювати значення. Також будуть безрезультатними примусові дії. Має бути наслідування дитиною зразків певного ставлення, дій авторитетного дорослого, "внесок" цих дій у її взаємини з довколишніми, оцінення з боку дорослого (схвалення, заохочення, засудження чи покарання). Ці дії мають задовольняти потребу у спілкуванні, мотивуватися необхідністю участі у спільній діяльності, фіксуватись у смислових настановах, мати вигляд вчинків. Тільки так вони можуть набути форми виховання дорослим тих чи інших властивостей характеру дитини. Характер може стати предметом самовиховання, що найчастіше буває у підлітковому та юнацькому віці. Це вже рівень особистості, і він виразно засвідчує, що кожна властивість характеру є ознакою притаманного індивідові способу життя, що так само, як темперамент і здібності, характер виконує інструментальну функцію. Причому, якщо на рівні індивіда йдеться про життя в межах характеру, який урівноважує стосунки людини зі світом, то тут про певне ставлення індивіда до свого характеру. Це шлях, що веде до використання характеру як засобу, за допомогою якого він будує своє життя. Саме на цьому шляху індивід отримує здатність оцінювати свій характер, висувати і розв'язувати завдання його виховання, адже за допомогою волі він може вибирати принципово новий для себе мотив і, виходячи з нього, долати одні смислові настанови та створювати інші, тобто закладати підґрунтя для вдосконалення свого характеру.

Характер виховується перебігом життя. Звідси випливає принципове положення: не характер пояснює життя індивіда, а життя є ключем до розуміння та аналізу характеру.