Психологічна структура особистості. Аналіз сучасних зарубіжних теорій особистості

Психолог К. Платонов у структурі особистості виокремлює чотири підструктури.

Перша підструктура — спрямованість особистості: моральні якості, установки, стосунки з іншими. Визначається суспільним буттям людини.

Друга — підструктура досвіду (знання, вміння, навички, звички).Набувається досвід у процесі навчання й виховання. Провідним у набутті досвіду є соціальний чинник.

Третя — підструктура форм відображення. Вона охоплює індивідуальні особливості психічних процесів, що формуються протягом соціального життя і специфічно виявляються в пізнавальній та емоційно вольовій діяльності людини.

Четверта підструктура — біологічно зумовлені психічні функції особистості. Об’єднує типологічні властивості особистості, статевій вікові особливості та їх патологічні зміни, що великою мірою залежать від фізіологічних і морфологічних особливостей мозку.

У сучасній психології виділяють сім основних підходів до вивчення особистості. Кожен підхід має свою теорію, свої уявлення про властивості і структуру особистості, свої методи їх виміру.

Особистість – це багатовимірна і багаторівнева система психологічних характеристик, які забезпечують індивідуальну своєрідність, тимчасову і ситуативну стійкість поведінки людини.

Теорія особистості – це сукупність гіпотез, або припущень про природу і механізми розвитку особи. Виділяють такі теорії особистості.

Психодинамічна теорія особистості -Основоположником також відомої під назвою «класичний психоаналіз», є австрійський учений З. Фрейд. Головним джерелом розвитку особистості є природжені біологічні чинники (інстинкти), загальна біологічна енергія – лібідо,яка направлена, по-перше, на продовження роду (сексуальний потяг) і, по-друге, на руйнування (агресивний потяг). Особистість формується протягом перших 6 р. життя. Домінує в структурі особистості несвідоме. Фрейд виділяє три основні концептуальні блоки особистості: 1) ід («воно») – головна структура особистості, що складається з сукупності несвідомих (сексуальних і агресивних) потреб; 2) его («я») – сукупність переважно усвідомлюваних людиною пізнавальних і старанних функцій психіки, що представляють, в широкому сенсі, всі наші знання про реальний світ; 3) суперего («зверх-я») – структура, що містить соціальні норми, установки, моральні цінності того суспільства, в якому живе людина.

Аналітична теорія особистості - близька до теорії класичного психоаналізу. Засновник швейцарський дослідник K. Юнг.Головним джерелом розвитку особистості вважав природжені психологічні чинники. Людина отримує по спадку від батьків готові первинні ідеї – «архетипи» Деякі з них універсальні, наприклад ідеї Бога, добра і зла, і властиві всім народам. Але є архетипи культурно- і індивідуально-специфічні. У аналітичній моделі виділяють три основні концептуальні блоки, або сфери, особистості:1. Колективне несвідоме – основна структура особистості, в якій зосереджений весь культурно-історичний досвід людства, представлений в психіці людини у вигляді успадкованих архетипів.2. Індивідуальне несвідоме – сукупність «комплексів», або емоційно заряджених думок і відчуттів, витиснених зі свідомості..3. Індивідуальне свідоме – структура, що служить основою самосвідомості і що включає ті думки, відчуття, спогади і відчуття, завдяки яким ми усвідомлюємо себе, регулюємо свою свідому діяльність.

Гуманістична теорія -У ній виділяється 2 основні напрями. «клінічний»- амер. психолог Д. Роджерса. «мотиваційного» напрям - амер. дослідник А. Маслоу. Головним джерелом розвитку особистості вважають природжені тенденції до самоактуалізації. Розвитком особистості є розгортання цих природжених тенденцій. Згідно Д. Роджерсу, в психіці людини існують дві природжені тенденції. Перша тенденція, що «самоактуалізується», містить спочатку в згорнутому вигляді майбутні властивості особи людини. Друга – є механізмом контролю за розвитком особи. На основі цих тенденцій у людини в процесі розвитку виникає особлива особова структура «Я», яка включає «ідеальне Я» і «реальне Я». Ці підструктури структури «Я» знаходяться в складних стосунках-від повної гармонії (конгруентності) до повної дисгармонії. У гуманістичній моделі особистості основними концептуальними «одиницями» виступають:1) «Я реальне» – сукупність думок, відчуттів і переживань «тут і зараз»;2) «Я ідеальне» – сукупність думок, відчуттів і переживань, які людина хотіла б мати для реалізації свого особового потенціалу. 3) потреби в самоактуалізації – природжені потреби, визначальне зростання і розвиток особистості.

Когнітивна теорія особистості - близька до гуманістичної. Основоположник- амер. психолог Дж. Келлі. Єдине, що людина хоче знати в житті, – це те, що з нею сталося і що з нею станеться в майбутньому. Головним джерелом розвитку особистості, є середовище, соціальне оточення. Підкреслює вплив інтелектуальних процесів на поведінку людини. Головним поняттям є «конструкт»– своєрідний класифікатор-шаблон нашого сприйняття інших людей і себе. Основним концептуальним елементом є особовий «конструкт». У кожної людини є своя власна система особових конструктів, яка ділиться на два рівні блоки:1. Блок «ядерних» конструктів – це приблизно 50 основних конструктів, цими конструктами людина користується найчастіше при взаємодії з іншими людьми.2. Блок периферичних конструктів – це все останні конструкти. Кількість цих конструктів суто індивідуально і може варіювати від сотень до декількох тисяч. Поведінкова теорія особи. Існують 2 напрями в поведінковій теорії особи – Рефлекторний представлений роботами амер. біхевіорістів Дж. Уотсона і Б. Ськиннера. Основоположниками соціального напряму є амер.дослідники А. Бандура і Дж. Роттер. Головним джерелом розвитку особистості є середовище в найширшому сенсі цього слова. У особі немає нічого від генетичної або психологічної спадковості. Особистість є продуктом навчання, а її властивості – це узагальнені поведінкові рефлекси і соціальні навики. З точки зору біхевіорістів, можна за бажанням сформувати будь-який тип особистості – працівника або бандита, поета або торговця. Ськиннер, стверджував, що особистість – це сукупність соціальних навиків, що сформувалися в результаті оперантного навчання. Оперантом Ськиннер називав будь-яку зміну середовища в результаті якого-небудь моторного акту. Людина прагне здійснювати ті операнти, після яких слідує підкріплення, і уникає тих, за якими слідує покарання. Таким чином, в результаті певної системи підкріплень і покарань людина набуває нових соціальних навиків і, відповідно, нових властивостей особистості – доброти або чесності, агресивності або альтруїзму.

Дійова теорія особистості. набула найбільшого поширення у вітчизняній психології. С. Л. Рубінштейн, А. Н. Леонтьев та ін. Дана теорія має ряд загальних рис з поведінковою теорією особистості, а також з гуманістичною і когнітивною теоріями. У цьому підході заперечується біологічне і тим більше психологічне спадкоємство особових властивостей. Головним джерелом розвитку особистості, згідно цієї теорії, є діяльність, розуміється як складна динамічна система взаємодій суб’єкта (активної людини) зі світом (з суспільством), в процесі яких і формуються властивості особи. У дієвому підході найбільш популярною є чотирьохкомпонентна модель особистості, яка як основні структурні блоки включає спрямованість, здібності, характер і самоконтроль.

Диспозиційна теорія - має 3 основні напрями: «жорсткий», «м’який» і проміжний – формально-динамічний. Головним джерелом розвитку особистості, є чинники генно-середової взаємодії, причому одні напрями підкреслюють переважно впливи з боку генетики, інші – з боку середовища. «Жорсткий» напрям намагається встановити відповідність між певними жорсткими біологічними структурами людини: властивостями статури, нервовою системою або мозком, з одного боку, і певними особовими властивостями – з іншого. «М’який» напрям стверджує, що особові особливості, безумовно, залежать від біологічних властивостей людського організму, проте від яких саме і наскільки – не входить в круг їх дослідницьких завдань. Таким чином, в рамках диспозиційного підходу, особистість – це складна система формально-динамічних властивостей (темпераменту), меж і соціально-обумовлених властивостей пропріума. Структура особистості – це організована ієрархія окремих біологічно детермінованих властивостей, що входять в певні співвідношення і створюють певні типи темпераменту, а також сукупність змістовних властивостей, складових пропріум людини