Природа психічної не нормативності та її межі. Не нормативність на різних рівнях психічного розвитку людини

Природа і межі психічної не нормативності. Ненормативний психічний розвиток можна діагностувати, знаючи критерії психічної аномалії (дезонтогенезу) і психічної норми.Критерієм психічного дезонтогенезу (фр. des — від), очевидно, є дефект (від лат. defectus - вада) — органічне ураження мозку, спричинене біологічними - генетичними (хромосомними змінами, генними мутаціями) і негенетичними (інфекціями, інтоксикаціями, травмами нервової системи тощо) чинниками. Тобто йдеться про порушення органічного рівня психічного розвитку.алежно від характеру дефекту психічний дезонтогенез поділяють на недорозвинення, порушений дезонтогенез, дефіцитарний спотворений, дисгармонійний і затриманий дезонтогенез. Недорозвинення має місце при ранньому грубому ураженні мозку, особливо його лобових часток. Моделлю психічного дезонтогенезу цього типу є олігофренія (від гр. oXvycx; — малий, Порушений дезонтогенез спричинюється дефектом у роботі вже сформованих мозкових систем. Його моделлю є органічна деменція (лат. dementia — безумство), для якої характерні важкі розлади емоційно-вольової сфери і пізнавальної діяльності, прогресуюче збіднення змісту життя хворого. На відміну від недорозвинення, ураженою може бути якась одна психічна функція. Тому поряд з переважаючими елементарними судженнями зустрічаються й повноцінні узагальнення 194].

Дефіцитраний (від лат. deficit — не вистачає) дезонтогенез пов'язаний із ураженням окремих аналізаторів: зору, слуху, опорно-рухового, мовного апарату, деякими хронічними соматичними захворюваннями. Він виступає у вигляді своєрідної психології сліпої, глухої, хворої на важку ваду серця тощо людини. Цей тип дезонтогенезу дає яскраві приклади явища компенсації (від лат. compensatio — зрівноваження) [15]. На рівні організму — це відшкодування одних мозкових систем за рахунок інших. На рівні індивіда — підсилений розвиток певних пізнавальних процесів у сліпих, наприклад, дуже розвинена слухова й рухова пам'ять, у глухих — зорова, пам'ять мовлення жестів. На рівні особистості — комплекс неповноцінності — переживання нездатності подолати фізичну ваду, яке спонукає до специфічної — компенсаторної активності. Спотворений дезонтогенез виявляє себе при спадкових, найчастіше психічних, захворюваннях. Моделлю тут може бути дитячий аутизм (від гр. осіка;-- сам), ознаками якого є ухиляння дитини від контактів з довколишніми, заглибленість у власні переживання, «холодність» емоцій [37; 91]. Мовлення у цьому випадку випереджає розвиток предметних навичок, словесно-логічне мислення — наочно-дійового і наочно-образного, Дитина схильна до надмірного і нерідко неадекватного узагальнення, має неадекватну самосвідомість, їй важко сконцентрувати увагу, в неї порушується довільність діяльності [36].

Дисгармонійний дезонтогенез стосується переважно емоційно-вольової сфери. Його моделлю може бути психопатія (від гр. Tta^oq — страждання) — патологія темпераменту та характеру, властивості яких зумовлюють соціальну дезадаптацію — розлад стосунків з довколишніми. Кожен варіант психопатії1 має відмінну картину дезонтогенезу, проте всіх їх об'єднує явище декомпенсації — порушення встановленої в результаті компенсації соціальної адаптації, та стабільність прояву в різноманітних ситуаціях. Психопатам притаманні своєрідні цілі, рівень домагань, самооцінка. Зокрема, вони не здатні розрізняти ідеальні й реальні цілі. Отже, наявність дефекту дає змогу досить чітко окреслити межу, яка відділяє психічну аномалію від психічної норми, проте це ще не є підставою для визначення останньої.

Ненормативність психічного розвитку виявляється на рівнях організму, індивіда та особистості .Для рівня організму психічний розвиток можна охарактеризувати через функції психіки: пізнавальну, регулятивну, інструментальну. Серед них пізнавальна дає приклади затриманого і випереджувального психічного розвитку.Затриманому психічному розвитку (ЗПР) властиве відставання темпу становлення пізнавальних процесів. Молодший школяр може володіти розвиненим мовленням, запам?ятовувати вірші і казки, давати раду із завданнями, які потребують практичних навичок, але погано читати, писати, рахувати. Не користується він і набутими знаннями, хоча непогано розв?язує завдання, що потребують застосування чуттєвого досвіду.Сюди ж належать різні форми інфантилізму (лат. infantilis - дитячий), ознаками якого є незрілість емоційно-вольової сфери, втомлюваність, відсутність ініціативи та відповідальності, примхливість. Проте здебільшого затримується саме пізнавальна діяльність.У процесі експериментального навчання діти цієї категорії, на відміну від розумово відсталих (тип дезонтогенезу - недорозвинення), згодом починають демонструвати задовільну научуваність - здатність до навчання. З віком затримку головним чином долають.

Практично в усіх емоційно незрілих підлітків діагностують мінімальну мозкову дисфункцію, виявляють неправильне виховання. Емоції слугують тут прямим виразником потреб підлітка. Ненормативність інструментальної функції полягає у типах акцентуації, які відрізняються від психопатій (тип дисгармонійного дезонтогенезу) ситуативністю, нестабільністю, тимчасовою соціальною дезадаптацією. З віком акцентуації вписуються в загальну картину.З часом ознаки психічної ненормативності на цьому рівні стають менш помітними, однак виразнішим стає ненормативний розвиток на рівні індивіда.Рівень індивіда. Ненормативність на цьому рівні характеризують психічні новоутворення, які відображають відсутність соціальних умов, необхідних для повноцінного розвитку дитини.

38. Темперамент. Тип вищої нервової діяльності як основа темпераменту.
Темпера́мент ( лат. temperamentum — «належне співвідношення частин») — вроджена (біологічно зумовлена) і незмінна властивість людської психіки, що визначає реакцію людини на інших людей та на обставини. Темперамент становить основу розвитку характеру. З фізіологічної точки зору, темперамент — тип вищої нервової діяльності людини. У чистому вигляді темпераменти зустрічаються вкрай рідко. Павлов виділив чотири основні типи вищої нервової діяльності:

- «рухливий» (сильний, живий, врівноважений тип нервової системи, відповідає темпераменту сангвініка);

- «інертний» (сильний, спокійний, врівноважений тип нервової системи, відповідає темпераменту флегматика);

- «неврівноважений» (рухливий, нестримний, сильний тип нервової системи — відповідає темпераменту холерика);

- «слабкий» (неврівноважений, малоактивний тип нервової системи, зумовлює темперамент меланхоліка).

Надалі ідея про зв'язок природного походження всіх типів темпераменту з діяльністю нервової системи була розвинута і доведена І. П. Павловим. Цей вчений та його співробітники, вивчаючи умовно-рефлекторні реакції собак, звертали увагу на індивідуальні відмінності в їхній поведінці, які проявляються передусім у швидкості та точності утворення умовних реакцій - позитивних та гальмівних, їхній інтенсивності, здатності адекватно реагувати на зміни подразника, загальній поведінці в експериментальних ситуаціях. І. П. Павлов, доводячи наявність закономірностей у прояві індивідуальних відмінностей, висунув гіпотезу про те, що в основі їх лежать фундаментальні властивості нервових процесів - збудження та гальмування, їх врівноваженість та рухливість. Сила нервової системи визначає її працездатність і проявляється насамперед у функціональній витривалості, тобто здатності витримувати тривалі чи короткочасні, але сильні збудження. Окрім сили, нервовим процесам може бути притаманна врівноваженість або неврівноваженість. Врівноваженість нервових процесів - це баланс між процесами збудження та гальмування Завдяки даній властивості організм може відповідати як спонукальними, так і гальмівними реакціями на численні впливи, які припадають на нервову систему.

Рухливість нервових процесів проявляється у здатності змінювати поведінку залежно від умов, швидко переходити від однієї дії до іншої, від пасивного стану до активного і навпаки

Протилежною рухливості якістю є інертність нервових процесів. Нервова система інертніша тоді, коли потребує більше часу чи зусиль для переходу від одного процесу до іншого.

Ці якості нервових процесів утворюють певні системи, комбінації, які й зумовлюють тип нервової системи.Типи нервової системи за І. П. Павловим

Тип: 1) сильний: А врівноважений(рухливий і інертний), Б неврівноважений 2) слабкий

Роль досліджень І. П. Павлова в розвитку сучасної науки надзвичайно велика. За І.П. Павловим, темперамент є найголовнішою характеристикою нервової системи людини, яка так чи інакше позначається на всій діяльності кожного індивіда. І.П. Павлов розумів тип нервової системи як вроджений, відносно слабо схильний до змін під впливом оточення чи виховання. Він називав його генотипом.

На основі кожного типу формуються різні системи умовних нервових зв'язків, але сам процес їхнього формування залежить від типу нервової системи. Тим самим тип нервової системи надає своєрідності поведінці людини, накладає характерний відбиток на всю сутність людини - визначає рухливість психічних процесів, їхню стійкість. Проте він не є вирішальним чинником поведінки, вчинків, переконань, які формуються в процесі індивідуального життя людини та в процесі виховання.

Лабільність нервової системи проявляється в швидкості виникнення і припинення нервових процесів. Сутність динамічності нервових процесів складають легкість і швидкість утворення позитивних (збудження) і гальмівних (гальмування) умовних

Тим не менше типологія І. П. Павлова стала джерелом великої кількості досліджень в цій галузі. В результаті досліджень Б. М. Теплова, а пізніше - В. Д. Небиліцина, були виділені й описані й інші властивості нервових процесів, зокрема: лабільність і динамічність.

В наш час в науці накопичено безліч фактів щодо властивостей нервової системи, і по мірі їх узагальнення дослідники надають все меншого значення типам нервової системи, тим більше їх кількості - 4, що фігурує майже у всіх роботах І. П. Павлова про темперамент. Кожна людина має певний тип нервової системи, прояви якого, тобто особливості темпераменту, складають важливий аспект індивідуальних психологічних відмінностей, які проявляються в діяльності.
39. Роль темпераменту в праці та навчанні. Темперамент і проблема виховання.
Роль темпераменту в праці та навчанні

Особливості типу темпераменту починають проявлятися вже з раннього дитинства. Завдання вчителів та вихователів полягає в тому, щоб зважати на ці особливості та виробляти в дітей уміння володіти своїм темпераментом.

Оскільки в дітей сангвінічного темпераменту легко утворюються та залишаються стійкими тимчасові зв'язки, вони легко засвоюють новий матеріал, майже "хапають на льоту". Але оскільки вони дуже рухливі і їхня увага відволікається від основної справи, до них слід застосовувати заходи, які б виховували посидючість та зосередженість. Потрібно постійно підтримувати інтерес сангвініків до розпочатої справи, інакше вони почнуть нудьгувати, стануть млявими або, навпаки, шукатимуть сторонні збудники та розважатимуться.

Працюючи з холериками, слід ураховувати, що вони легко концентрують свою увагу на тому чи іншому об'єкті, але не можуть її швидко переключати, позаяк процеси гальмування в них уповільнені. Вчителям слід так організовувати діяльність учнів, щоб полегшити успішне переключення уваги та виховувати уміння ЇЇ переключати. Холерики також схильні до порушення дисципліни на уроках, тому що частіше бувають підвищено збудливими, схильними до афективних реакцій, їх треба захопити цікавими справами і давати якісь доручення. Навички та звички в холерика утворюються легко, але змінити їх буває дуже і дуже важко. Тому перехід від звичних дій до інших, нових, має здійснюватися поступово. Неврівноважені діти (якими є холерики) потребують більше часу для утворення нового динамічного стереотипу - тому до них не можна використовувати грубих, категоричних заборон, а спрямовувати на іншу діяльність поступово.

У дітей флегматичного та меланхолічного темпераментів тимчасові зв'язки утворюються повільніше внаслідок недостатньої рухливості кіркових процесів. Тому їм потрібно давати більше часу на засвоєння та опанування навчального матеріалу.

Інертність нервових процесів, недостатня рухливість флегматиків призводить до того, що вони повільно переключають увагу. Працюючи з ними, слід добирати завдання, які сприяють виробленню більшої швидкості реагування та моторної рухливості. Динамічні стереотипи у флегматиків утворюються повільніше, ніж у сангвініків, а тому їх треба поступово переключати з однієї звичної дії на іншу.

Діти меланхолічного темпераменту потребують особливої уваги внаслідок своєї вразливості, швидкої втомлюваності організму, їм необхідні спокійне, сприятливе оточення та продуманий режим впливу, який передбачає поступовий перехід від звичних умов життя до іншої діяльності та обставин. Слабкість нервових процесів цих учнів вимагає чутливого та обережного ставлення, продуманих методів педагогічного впливу.