Методи калькулювання та види калькуляцій

Крім того, реальність визначення собівартості продукції зале­жить і від методу калькулювання, на який впливає організація й технологія виробництва, а також визначені на підприємстві центри витрат, за якими здійснюється узагальнення інформації про витрачені ресурси.

На промислових підприємствах можна виділити такі основні методи калькулювання собівартості (із загальної кількості мето­дів, які виділяє економічна література) (рис. 4.2):

Методи калькулювання собівартості

позамовний

попередільний

нормативний

багатопередільний

однопередільний

Рис. 4.2. Основні методи калькулювання собівартості

Позамовний метод калькулювання застосовується у галузях виробництва, у яких калькулюються окремі, не поставлені на «кон­веєр», а виконані на замовлення вироби, роботи або надані послуги.

Наприклад: у ательє індпошиву, ремонтній або дизайнерській майстерні, станції технічного обслуговування автомобілів тощо.

Однопередільний метод калькулювання характеризується тим, що виготовлення продукції від першої стадії до останньої стано­вить єдине ціле.

Наприклад: хлібопекарна промисловість, де заміс тіста для випічки, випічка та, за потребою, пакування готових виробів від­бувається в одному цеху (переділі), за яким і здійснюється оста­точне калькулювання собівартості виробленої продукції.

Багатопередільний метод калькулювання характеризується тим, що виготовлення кінцевого продукту поділено на підпри­ємстві на ряд технологічних процесів, які являють собою переді­ли, результатом кожного з яких є отримання напівфабрикатів, деталей, вузлів або комплектів. Готовий виріб, який включає в себе деталі, вузли, комплекти (результати попередніх переділів), отримують наприкінці останнього переділу.

Нормативний метод калькулювання може застосовуватись на будь-якому виробництві з метою виявлення відхилень фак­тичних витрат від нормативних (стандартних), а також для запо­бігання здійснення надмірних витрат, пов’язаних із виробниц­твом продукції, виконанням робіт і наданням послуг.

Для документального відображення витрат, які формують собівартість, призначено документ бухгалтерського оформлення «калькуляція» або калькуляційний лист, який може формувати­ся за такими видами (рис. 4.3).

Види калькуляцій

нормативна

кошторисна

планова

фактична

Рис. 4.3. Види калькуляцій

4. Документація, її суть і значення, класифікація бухгалтерських документів
та організація документообігу

Наступними двома питаннями теми закінчується розгляд еле­ментів методу бухгалтерського обліку, які відносяться до прийо­му первинного спостереження, що складається з «документуван­ня» та «інвентаризації».

Особливістю бухгалтерського обліку є суцільне і безперервне спостереження за всіма господарськими операціями, що здійсню­ються на підприємстві.

Для забезпечення такого спостереження кожну господарську операцію обов’язково оформляють відповідним документом – від латинського слова, що означає свідоцтво, доказ.

Загальне визначення первинного документа наведено у ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звіт­ність в Україні» [34].

Порядок документального оформлення господарських опера­цій та вимоги щодо складання документів регламентується Положенням про документальне забезпечення записів у бухгал­терському обліку [32].

Із застосуванням в обліку ЕОМ для збирання і опрацювання інформації про здійснювані господарські операції поряд з папе­ровими носіями використовуються і машинні носії облікової інфор­мації, що робить роботу бухгалтера і підприємства в цілому більш ефективною.

До змісту й оформлення документів висувається ряд вимог.

- своєчасність складання,

- достовірність показників,

- правильність оформлення.

Правильно оформлений документ повинен мати всі показни­ки (реквізити), які потрібні для забезпечення повної інформації про виконану операцію.

Кількість і зміст реквізитів визначаються характером операції і призначенням документа. Проте кожен документ незалежно від характеру оформленої ним господарської операції повинен містити обов’язкові реквізити, які є загальними для будь-якої операції.

Пункт 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» [34] визначає, що обов’язковими реквізитами бухгалтерських документів є:

- назва документа та код форми документа;

- дата і місце складання документа;

- назва підприємства, від імені якого складено документ;

- зміст і обсяг господарської операції;

- посади осіб, відповідальних за здійснення господарських операцій;

- особистий підпис осіб, відповідальних за здійснення госпо­дарських операцій.

Залежно від характеру операції і технології опрацювання облі­кової інформації в документах можуть міститися й інші додат­кові реквізити.

Якщо документ не має будь-якого з обов’язкових реквізитів, або складений несвоєчасно, він втрачає свою юридичну (дока­зову) силу і не може бути підставою для облікових записів.

Відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міні­стерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 [32] первинні документи повинні бути складені в момент здійснення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.

Документи можуть складатися:

- на бланках типових форм (що затверджені Міністерством фінансів та Державним комітетом статистики України);

- на бланках спеціалізованих форм (затверджені певними міністерствами і відомствами України);

- на бланках, виготовлених підприємством самостійно, але вони повинні мати обов’язкові реквізити типових форм.

Документи повинні мати форму, зручну для використання як при ручному опрацюванні, та і при опрацюванні на ЕОМ.

Велике значення у виконанні вимог до документів є їхня уні­фікація і стандартизація.

Прикладом уніфікації можуть слугувати банківські та касові документи, звіт про використання коштів, виданих на відря­дження або під звіт, товарно-транспортна накладна тощо.

Друкування ж стандартних бланків документів великими тира­жами дає значну економію паперу, здешевлює їх виготовлення.

Правильному складанню і використанню документів в обліку допомагає їхня класифікація – поділ на групи за певними від­мінними ознаками (рис. 4.4).

Із загальної класифікації документів та пояснень терміноло­гічного словника щодо кожної з ознак видно, що кожен доку­мент може належати водночас до різних класифікаційних груп.

Бухгалтерські документи

За призначеннями

розподільчі

виконавчі

бухгалтерського оформлення

комбіновані

За характером господарських операцій

матеріальні

грошові

службові

За місцем складання

внутрішні

зовнішні

паперові

електронні

первинні

зведені

разові

накопичувальні

За способом складання

За порядком складання

За ступенем охоплення операцій

Рис. 4.4. Класифікація бухгалтерських документів

Класифікація документів за розглянутими ознаками дає змо­гу правильно зрозуміти їхній зміст, призначення та використан­ня для відображення господарських операцій підприємств і орга­нізацій.

Документи з моменту їх складання або одержання від інших підприємств і організацій до передачі в архів на зберігання проходять певний шлях – документообіг. Для забезпечення своєчасного та якісного обліку необхідно організувати таку систему складання й опрацювання документів, яка б забезпечувала його прискорення.

Правильна організація бухгалтерського обліку вимагає складан­ня плану документообігу та графіку документообігу, які на кожному підприємстві розробляються головним бухгалтером і затверджуються керівником.

Відсутність належного порядку в оформленні й опрацюванні документів є однією з причин відставання обліку, складання звіт­ності, неефективності використання облікової інформації для управління господарською діяльністю і контролю.