Зв’язки методики навчання української літератури з іншими науками

Методика навчання української літератури як прикладна наукова галузь у своєму розвитку спирається на суміжні фундаментальні науки, що дає змогу глибше пізнати явища і процеси літературної освіти. Вона тісно пов’язана з педагогікою — наукою, що узагальнено вивчає процеси виховання, навчання і розвитку особистості, адже ці процеси у їх конкретиці є об’єктом методики викладання української літератури. Педагогічні парадигми (базові моделі) стають основою для методичних концепцій; навчальні технології, розроблені дидактами, зазнають модифікацій, зумовлених мистецьким характером художньої літератури; мета виховання, сформульована теоретиками виховання, конкретизується у зв’язку із художнім текстом, який вивчають на уроці.
Літературознавство — комплекс галузей знань про сутність і функціонування в суспільстві художньої літератури — є для методиста інформаційним полем, де він може знайти відомості, необхідні для формування в учня літературної компетентності. Ідеться передусім про історію літератури, добір постатей і текстів для вивчення. З теорії літератури шкільне літературознавство запозичує науковий інструментарій для аналізу художнього тексту, визначає літературні напрями тощо. Серед багатьох шкіл та методів літературознавчого аналізу методика обирає засадничі для шкільного викладання. Літературна критика допомагає витлумачити та оцінити твори національного письменства, стежити за сучасним літературним процесом. Зв’язок із компаративістикою — розділом літературознавства, який розглядає твори в зіставленні — забезпечує інтегративне вивчення предмета, позаяк у школі паралельно вивчають українську і зарубіжну літератури. Зіставлення творів рідного письменства із зарубіжними на часі, оскільки триває розбудова Української держави, яка прагне ввійти в коло європейських країн і економічно, і культурологічно.
Філософія — наука про найзагальніші закони розвитку природи, суспільства і мислення — є основою філософського прочитання художнього тексту. Досліджуючи образне втілення думки письменника про світ і людину в ньому, методика рекомендує філософську характеристику світоглядних позицій автора, його героїв, мотивів ліричного твору, пояснення принципів кожного літературного напряму тощо. Джерелом методики викладання української літератури є також естетика — філософська наука про прекрасне та його роль у житті суспільства, про загальні закони художнього пізнання дійсності й розвитку мистецтва, адже її категоріями «прекрасне», «потворне», «трагічне», «комічне», «піднесене», «нице» послуговується література, і вони мають бути зрозумілими учням.
Методика навчання української літератури перебуває в тісному зв’язку з історією України, яка дає матеріал для наукового коментування образного слова письменника. Учень з допомогою вчителя осмислює діалог, який веде текст із певними історичними подіями. Відомості з історичної науки залучають до методичної моделі тоді, коли в літературному творі зображено важливі для нації події минулого, проаналізовано сучасне або спрогнозовано майбутнє батьківщини. Характеристику історичної доби вводять також до викладу біографії письменника.
Оскільки в шкільному курсі літератури значне місце відведено фольклору, постає необхідність використання здобутків народознавства, що вивчає звичаї, обряди, свята народу. Народознавчі знання методист застосовує і щодо інших тем, бо етнічна специфіка життя відображена в багатьох, передусім класичних, текстах вітчизняних письменників. Із метою відродження молоддю старовинних звичаїв, продовження національних традицій методика розробляє сценарії розігрування народознавчих сцен із твору, які можуть стати яскравим елементом уроку та позакласного заходу.
Літературу нині розглядають і як феномен історичного буття нації, і як явище мистецтва. Наголошуючи на мистецькій сутності художнього слова, методист пропонує відповідне контекстне вивчення творів. З огляду на це проведення діалогу естетичного характеру потребує залучення інших видів мистецтва: театру, музики, живопису, кінематографії, архітектури, прикладної творчості, — так здійснюються зв’язки з мистецтвознавством.
Тісний зв’язок методики навчання української літератури із психологією — наукою, яка вивчає закономірності, розвиток і форми психічної діяльності людини. Вона допомагає методисту збагнути вікові психологічні особливості учнів, рекомендує поняття і теорії для тлумачення психологічного підтексту художнього твору, розкриває засоби психологічного зображення персонажа тощо.
Методика навчання української літератури пов’язана з лінгвістикою — наукою про мову, адже в полі зору методиста-літератора розвиток усного і писемного мовлення учня. Особливо важливими є відомості зі стилістики, необхідні під час розробки уроків літератури, на яких вивчають індивідуальний стиль автора, а також для вироблення в школярів власного грамотного і виразного стилю, що виявиться у написанні творчих робіт.
Художня література відображає життя в усьому його різноманітті, тому методичні моделі її вивчення можуть містити зв’язки з різними сферами наукового знання: під час розгляду твору про боротьбу за соціальну справедливість — із соціологією, про обстоювання незалежності — з політологією, про мандри — з географією тощо. Учений-методист, як і вчитель української літератури, має бути особистістю із широкою гуманітарною культурою.
Отже, методика навчання української літератури тісно пов’язана з багатьма галузями гуманітаристики, зокрема педагогікою, літературознавством, фольклористикою, історією, мистецтвознавством, психологією, філософією. Водночас це самостійна наука, яка має свою специфіку: визначає і обґрунтовує, що саме з літератури викладати в школі, як викладати, у який спосіб сприяти самотворенню особистості учня.

Уроки літератури, їхні типи та специфіка

План

1. Урок як основна частина навчально-виховної роботи з учнями.

2. Складові частини уроку літератури.

3. Основні вимоги до уроку літератури.

4. Проблеми типології уроків літератури.

5. Шляхи підвищення ефективності уроку літератури.

6. Особливості уроків з позакласного читання.

7. Підготовка і планування уроків літератури.

8. Урок в умовах навчального кабінету літератури.

Тези лекції

1. Урок є основною загальнодидактичною формою вивчення літератури. Тільки тоді, коли було винайдено парову машину і наступила ера розвитку промисловості, яка потребувала велику армію освічених людей, виникла потреба урочної системи навчання. Її ініціатором і першим теоретиком був відомий чеський педагог Я.-А. Коменський. Дальший розвиток класно-урочна система набула в педагогічних працях
К. Д. Ушинського, Г. Ващенка, В. О. Сухомлинського та інших педагогів-теоретиків.

“Урок з літератури характеризується такими моментами: безпосереднім сприйняттям учнями літературного матеріалу, визначеного програмою; відповідністю методу навчання і всієї системи дидактичних заходів віковим особливостям учнів, родовим, видовим та жанровим особливостям виучуваного твору; аналізом емоційно сприйнятого учнями твору” (К. М. Сторчак “Основи методики літератури”. Радянська школа, 1965, с. 103).

На уроках літератури учні засвоюють систему літературних знань, умінь і навичок, розвивають свої творчі здібності. При підготовці до уроку літератури вчитель повинен детально продумати такі моменти: методи і прийоми навчання, характер завдань і видів роботи, використання наочних посібників, дозування часу на структурні елементи уроку, психологічні та педагогічні особливості його проведення тощо..

Кожен урок має свою мету, структуру і методи проведення. Отже, урок літератури являє собою складову системи шкільної освіти і виховання, що здійсняється на матеріалі вивчення художньої літератури. А звідси ― на уроці літератури учитель-словесник забезпечує виконання навчальної і виховної мети, які зазначає в своєму поурочному планові.

2. Насамперед, слід продумати структуру (побудову) майбутнього уроку. Вона включає в себе організацію класу (1-2 хвилини); актуалізацію знань, набутих учнями (або перевірка вивченого 15-17 хв.); вивчення нового матеріалу (18-20 хв.); закріплення вивченого матеріалу (3-5 хв.). Всі ці етапи уроку чітко зазначаються в поурочному плані вчителя. Педагогу, особливо молодому, варто продумати, скільки часу забере, скажімо, відповідь на запитання чи пояснення нового матеріалу. Але це зовсім не означає, що слід суворо дотримуватись часу, вказаного в дужках. Практика показує, що, в залежності від різних умов і обставин, в ході уроку дозування часу може змінюватись.

Щоб учитель успішно орієнтувався в своєму поурочному плані-конспекті, слід найважливіші матеріали, цитати, дати, маловідомі імена або слова виділяти в тексті: підкреслювати, брати в рамку, писати чорнилом іншого кольору або більшими літерами.

У ході проведення уроку вчитель не повинен постійно користуватись конспектом, бо учні можуть розцінити це як недостатню його підготовленість.

Готуючись до уроку, вчитель повинен продумати ті виховні моменти, які дає навчальний матеріал. Слід також пам'ятати, що літературний матеріал на уроці сприймається залежно від індивідуальних особливостей учнів.

3. Слушна думка, що проблема сучасного уроку має три аспекти ― науковий, виховний і психологічний. Виходячи з цього, прийнято в практиці викладання літератури дотримуватись певних вимог у проведенні уроків.

Психологічні вимоги

1. Створення атмосфери доброзичливості на уроці.

2. Фактор зацікавленості учнів навчальним матеріалом.

3. Індивідуальний та диференційований підхід до учнів в процесі засвоєння матеріалу.

4. Оптимістичний і захоплюючий темп розповіді вчителя.

5. Завдання учням на активізацію їх творчої уваги та уяви.

6. Дотримання належного такту, самовладання і самоконтроль з боку вчителя.

7. Дотримання нормативних вимог єдиного мовного режиму.

II. Педагогічні вимоги

1. Організаційна чіткість у проведенні уроку, з'ясування навчальних і виховних завдань.

2. Раціональний розподіл навчального часу.

3. Забезпечення творчих завдань учням, проблемний виклад матеріалу.

4. Логічність і послідовність викладу матеріалу.

5. Включення питань на повторення раніше пройденого матеріалу, дотримання міжпредметних зв'язків.

6. Пошук ефективних методів і прийомів викладу матеріалу.

7. Використання різних видів графічного і звуко-технічного унаочнення.

ІІІ. Методичні вимоги

1. Складання чіткого поурочного плану-конспекту.

2. Науковість викладу матеріалу.

3. Емоційність у викладі матеріалу.

4. Запровадження різних шляхів аналізу літературного твору.

5. Завдання на розвиток усного і писемного мовлення учнів при розборі тексту твору.

6. Посильність домашніх завдань з літератури для учнів.

4. Проблема класифікації уроків літератури привертала увагу багатьох методистів. Справедливе застереження Є. А. Пасічника, що “урок ― це складне педагогічне явище. Не слід думати, що можна знайти таку класифікацію, яка могла б охопити усі сторони уроку” (Українська література в школі, К.: “Радянська школа”, 1983, С. 95).

Більшість методистів вважають, що типи уроків залежать від характеру дидактичних завдань, форм і методів роботи, змісту матеріалу, що вивчається учнями, рівнів пізнавальної активності школярів. Поки ще немає чіткої загальновизнаної єдиної класифікації уроків літератури.

Бракує єдиного принципу в тій класифікації уроків, що в 60-х роках запропонував методист І.І. Соболєв у книзі “Типи уроків і засоби активізації викладання літератури в школі” (К.: Радянська школа, 1963):

1. Урок-лекція (з необхідним в кінці або в середині його закріпленням).

2. Урок-розповідь (розповідь-бесіда, розповідь-висновки).

3. Урок учнівських питань (доповіді, реферати учнів, усний твір).

4. Урок вивчення тексту художнього твору (коментоване читання, виразне читання, самостійні роботи, усний переказ).

5. Урок самостійної роботи учнів над підручником, хрестоматією, іншими друкованими матеріалами.

6. Урок складання планів (колективне складання планів, індивідуальне складання планів).

7. Урок письмової роботи (навчальної, тренувальної, контрольної, з наступним аналізом).

8 Урок з використанням як технічних засобів навчання, так і ілюстративно-живописних (навчальні фільми, діафільми, грамзапис, літературні плакати, таблиці, картини, малюнки).

9. Урок повторення або закріплення матеріалу.

10. Урок-бесіда з позакласного читання.

11. Урок-диспут.

12. Урок-екскурсія.

Спрощений вигляд має типологія уроків, яку пропонує в своєму підручнику з методики викладання літератури В. Я. Неділько:

1. Урок вивчення нового матеріалу.

2. Урок повторення, закріплення та узагальнення знань.

3. Урок-бесіда з позакласного читання.

4. Урок написання твору.

(Методика викладання української літератури в середній школі, К.: Вища школа, 1978, с.79).

Є. А. Пасічник, в залежності від дидактичних завдань, умовно виділяє такі типи уроків:

1. Урок засвоєння нових знань і розвитку на основі умінь та навичок.

2. Уроки узагальнення і систематизації знань.

3. Уроки контролю знань, умінь і навичок з літератури.

(Українська література в школі, К.: “Радянська школа”, 1983, с. 92).

Автор застерігає, що кожен з названих типів уроків має свої типологічні різновиди варіантів.

На нашу думку, в названих класифікаціях не враховані вікові особливості учнів і досить узагальнено названо типи уроків, які скоріше стосуються курсу педагогіки, ніж методики літератури. А тому ми пропонуємо свою типологію уроків.

Типи уроків у 5-8 класах

1. Коротке знайомство з біографією письменника.

2. Коментоване читання твору або його уривків.

3. З'ясування сюжету і композиції твору.

4. Загальна характеристика дійових осіб твору.

5. Цілісний аналіз художнього твору.

6. Ознайомлення з елементами теорії літератури.

7. Підготовка і проведення учнівської письмової роботи.

8. Комбінований урок з використанням технічних засобів навчання.

9. Повторення пройденого матеріалу.

10. Бесіда з позакласного читання.

Типи уроків у 9-11 класах

1. Лекція-нарис про життя і творчість письменника.

2. Первинне сприймання художнього твору.

3. Поглиблена робота над текстом художнього твору.

4. Характеристика дійових осіб твору.

5. Цілісний аналіз художнього твору.

6. Самостійна дослідницька робота учнів над художнім текстом.

7. Засвоєння відомостей з теорії літератури.

8. Вивчення літературно-критичної статті про митця слова.

9. Лексична і стилістична робота над текстом твору,

10. Комбінований урок з використанням графічного і звуко-технічного унаочнення.

11. Семінарське заняття (спарені уроки літератури).

12. Урок-екскурсія з позакласного читання.

13. Урок-бесіда з позакласного читання,

14. Оглядові та підсумкові уроки.

15. “Нестандартні” уроки із запрошенням діячів мистецтва і літератури та ін.

Натомість запропонована класифікація може бути розширена творчим учителем в залежності від дидактичних і виховних завдань. Адже одне і те ж завдання допускає розумне поєднання різних видів роботи. Отже, тип уроку певною мірою зумовлює його структуру і особливість проведення.

5. Щоб уроки з літератури були цікавими, на думку психолога І. О. Синиці, треба активізувати процес сприймання учнями літератури. Ефективним уроком літератури слід вважати такий, який дає учням міцні, осмислені літературні знання і необхідні навички аналізу твору; викликає в учнів певні емоції та патріотичні почуття; розвиває творчу уяву і увагу учнів; вчить любити художню літературу як мистецтво слова. Що ж сприяє ефективному проведенню уроку літератури?

1. Емоційність викладу матеріалу вчителем.

2. Урізноманітнювання методів і прийомів викладу матеріалу.

3. Виразне і натхненне читання художнього тексту вчителем і учнями.

4. Самостійна пошукова діяльність учнів над текстами творів та іншою допоміжною літературою.

5. Використання різних видів унаочнення на уроці.

6. Уведення інтригуючого моменту в процесі викладу нової теми.

7. Постановка проблемних питань і завдань учням.

8. Дотримання міжпредметних зв'язків у викладанні літератури.

9. Взаємозв'язок класних і позакласних занять при вивченні літератури.

10. Використання матеріалів екскурсій, документальних та літературно-критичних джерел, запрошення на уроки письменників, майстрів художнього слова та ін.

Із сказаного доходимо висновку: учитель, який хоче бути новатором у методиці, повинен не обмежуватись своїм класом і наслідками своєї роботи, бо тільки глибоке наукове знання педагогіки і методики в поєднанні з власним досвідом сприяють ефективному викладанню літератури.

6. Урок-бесіда з позакласного читання сприяє любові до художньої книжки, бо від того, що читають і як читають діти, залежить їхній загальний розвиток, моральний та естетичний ідеал у майбутньому.

У практиці роботи вчителів зустрічаються два види бесід: за конкретним твором або узагальнююча за декількома творами. Найбільш поширеною формою є бесіда за змістом прочитаної книжки. Слід звернути увагу на аналіз художніх компонентів твору.

Частина вчителів дає учням можливість заздалегідь підготувати відповіді на поставлені питання, спрямовані на засвоєння знань та усвідомлення ними тексту і художніх особливостей твору. Безперечно, в процесі бесіди учням слід давати ряд самостійних завдань, які розвивають їхнє творче мислення.

На кожну чверть слід планувати 3-4 уроки-бесіди з позакласного читання для певного класу. В нових програмах ці твори здебільшого представлені в рубриці “Для самостійного читання”. Бажано, щоб вчитель для бесід з позакласного читання підбирав твори близькі за епохою і щоб вони викликали цікавість у школярів. Так, наприклад, у 7 класі доцільно провести бесіди за творами: І. Франко “Красне писання”, О. Довженко “Ніч перед боєм”, М. Стельмах “Щедрий вечір”, Г. Тютюнник “Климко” та ін.

Отже, при проведенні уроків-бесід з позакласного читання слід дотримуватись таких принципів: виховна спрямованість творів, диференційований підхід до учнів і врахування їхніх нахилів та інтересів, стимулювання активності та ініціативи юних читачів, тісний контакт учителя з бібліотекарем і батьками, урізноманітнювання форм проведення таких уроків.

7. Для щоденної роботи вчитель-словесник повинен мати календарний і поурочний плани. Що ж до тематичного планування — то воно ведеться за бажанням учителя. Причому тематичні плани складаються не на півріччя чи на чверть, а тільки на певну тему. Якщо тема велика, її ділять на підтеми.

Поурочний план ― це робочий документ учителя. В ньому фіксується навчальна і виховна мета, тези викладу нового матеріалу, домашнє завдання. Щоб не писати поурочний план щороку в загальному зошиті, досвідчений учитель виконує його на окремих аркушах паперу, бо це дасть йому можливість щороку на зворотній стороні аркуша вносити окремі зміни (новини літератури, методичні посібники, доповнення, унаочнення тощо).

Звичайно, не все можна наперед спланувати. Адже кожен урок ― це свого роду імпровізація, в якій виявляється педагогічний досвід учителя, його такт, уміння спілкуватись із дітьми.

8. Шкільний літературний кабінет ― це класна кімната, де проводяться уроки літератури, оскільки там розміщений комплекс дидактичних матеріалів та різних видів унаочнення до навчальних тем певного класу.

В умовах кабінетної системи навчання змінюються типи і види уроків, урізноманітнюються форми роботи з учнями. Значно збільшується кількість уроків, на яких основне місце займають різні види самостійної роботи учнів, особливо такі форми і методи роботи, як семінарське навчання, науково-дослідницький метод. Технічна оснащеність уроків робить слово вчителя більш переконливим.

Кабінети своїм оформленням і обстановкою сприяють естетичному вихованню учнів, їх психологічному переключенню з іншого предмету на предмет літератури.

У навчальному кабінеті повинне бути постійне і змінне оформлення. Постійна експозиція ― це різноманітні стенди, портрети письменників, шафи для довідкової і навчальної літератури, пульт керування технічними засобами навчання під час демонстрації матеріалів тощо. У змінній експозиції ― стенди “Літературні новини”, “Сьогодні на уроці”, виставки до літературних ювілеїв, письмові роботи і реферати учнів, художні і критичні твори про письменників, учнівські літературні альманахи, газети літературного гуртка та ін.

Особливий емоційний настрій створюють у кабінеті діорами, якщо вони виготовлені з належним художнім смаком і через певний період змінюються.

Отже, літературний кабінет створює сприятливі умови для активізації навчально-виховного процесу в школі, для впровадження в практику нових, ефективних методів і прийомів викладання літератури, стимулює творчу діяльність учнів на уроках і в позакласній роботі.