З української мови та методики її навчання

Програма

Державного екзамену

З української мови та методики її навчання

(бакалавр)

 

 

для спеціальностей:

 

6.020303 Гуманітарні науки. Філологія.

«Українська мова і література» та «Мова і література (англійська)»

6.020303 Гуманітарні науки. Філологія.

«Українська мова і література» та «Мова і література (російська)»

 

Севастополь

Автори: Попова О.А., Бродська Р.В., Ковальчук Г.С., Ковтун І.М., Лопатюк В.В., Макаренко Л.В., Мельник Т.В., Надточій В.В.

 

Загальна редакція - зав. кафедри української філології, канд. пед. наук., доц. Попова О.А.

 

Програма розглянута та затверджена на засіданні кафедри української філології

Протокол № 7 від 01 лютого 2012 року.

 

 

Затверджено Вченою радою СМГУ

Протокол № __ від 27 лютого 2012 р.

 

 

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

Державний екзамен з української літератури та методики її викладання є перевіркою якості професійної підготовки вчителя української мови та літератури. Навчальні дисципліни "Історія української літератури" та "Методика викладання української літератури" займають провідне місце в системі професійно-педагогічної підготовки студентів. Викладання цих дисциплін орієнтує на розуміння історико-літературного процесу, глибоке засвоєння знань про основні явища літератури від її початків до сьогодення як безперервного процесу в його зародженні, наступності й розвитку, розуміння літератури як форми художнього пізнання і перетворення дійсності, як мистецького феномену, що має величезне значення у становленні духовного світу особистості, у вихованні почуття прекрасного, гуманізму, високих моральних якостей.

"Методика викладання української літератури" націлює вчителя-словесника на творчий підхід до кожного уроку, при якому у побудові уроку, виборі його структурних форм учитель керується методичною доцільністю, особливостями конкретних умов.

Основні вимоги до усного екзамену з української літератури та методики її викладання. Випускники повинні знати:

- специфіку періодизації літературних епох;

- характерні риси та тенденції розвитку української літератури кожного періоду, головні художні напрямки і течії, особливості індивідуальних стилів найвизначніших письменників;

- вказані нижче твори української літератури, розуміти їх ідейно-тематичне спрямування, особливості жанрової специфіки, композиційно-сюжетної структури, образної системи, мови й стилю;

- розуміти суспільно-історичне й естетичне значення літературного твору у зв'язку з історичними й історико-літературними умовами епохи;

- розуміти ідейне багатство й високі художні достоїнства української літератури;

- основні положення теорії літератури.

З теорії літератури випускник повинен знати:

- родові, видові та жанрові особливості художньої літератури;

- тему, ідею-конфлікт, сюжет твору;

- літературний образ, портрет;

- засоби творення комічного: гумор, сатира, іронія, сарказм, гротеск, бурлеск;

- епітет, метафора, порівняння, гіпербола, метонімія, антитеза, рефрен, алегорія;

- системи віршування, віршові розміри, рими, їх особливості.

Випускники повинні вміти:

- пояснити сутність найважливіших теоретичних понять (просвітительський реалізм, сентименталізм, романтизм, бурлеск, травестія, критичний реалізм, модернізм, авангардизм, футуризм, символізм, неоромантизм, неокласицизм, імпресіонізм і ін.);

- аналізувати в єдності змісту і форми визначені програмою твори;

- складати і практично реалізувати навчально-методичну схему інтерпретації пам'яток літературних епох, що вивчаються.

На усний екзамен з української літератури та методики її викладання пропонуються екзаменаційні білети з трьома питаннями:

перше й друге – з української літератури;

третє – з методики викладання.

Список літератури, який додається до програми, складений так, що дає можливість випускникам самостійно ліквідувати недоліки в засвоєнні матеріалу.

 

ІІ. УКРАЇНСЬКА ДАВНЯ ЛІТЕРАТУРА ПЕРІОДУ КИЇВСЬКОЇ РУСІ

XI—XIV ст.

Перекладна література. Загальна характеристика розвитку давньої української літератури XI—XVIII ст., її християнський характер. Упровадження християнства на Русі-Україні та його вплив на розвиток літератури.

Жанрово-стильова система прадавньої перекладної української літератури.

Загальна характеристика перекладного письменства візантійського та південнослов'янського походження. (Гімнографія. Апокрифи. Агіографія. Хронографія Іоанна Малали, Георгія Амартола). Значення ораторської прози (Іоанн Златоустий, Єфрем Сирин та ін.), агіографічної (Афанасій Олександрійський, Палладій, Іоанн Мосх, Симеон Метафраст), гімнографічної (Андрій Критський, Іоанн Дамаскін), повістевої(«Олександрія», «Девгенієве діяння», повісті про Акира Премудрого) літератури. Роль патристики-синтезу духовних традицій східної гілки християнства. Спадкоємність та відмінність літератури Київської Русі від праукраїнського періоду. Проблема так званого «двовір'я». Християнізація мислення русів. Співіснування двох мовних основ словесності — усної та книжно-слов'янської. Роль Кирила й Мефодія у запровадженні загальнослов'янської книжності.

Місце Біблії в системі духовних цінностей. Біблійні сюжети, образи, символіка, використання біблійних сюжетів та образів у літературі й мистецтві. Найвідоміші переклади Біблії українською мовою. Її зміст і структура, жанрові особливості окремих її частин. Алегоричний зміст біблійного тексту.

Апокрифи, історія їх рецепції.

Переклади і видання Біблії. Переклад Біблії та богослужбових книг церковнослов'янською мовою. «Трансплантація» системи жанрів візантійського письменства на слов'янський ґрунт. Найпопулярніші типи збірників: апракосне Євангеліє, Псалтир, «Пчола», «Золотоструй», «Ізмарагд». Остромирове євангеліє (1056 - 1057) -- найдавніша рукописна пам'ятка Київської Русі:

Оригінальна література. Жанрово-стильова система прадавньої оригінальної української літератури. Поєднання в ній різних літературних стилів (монументального, орнаментального) христоцентрична основа літературної творчості.

Ораторсько-повчальні пам'ятки. Ораторське письменство та його типи: простий (дидактичний) і урочистий. Стильове багатство "Слова про Закон і Благодать" митрополита Іларіона (XI ст.). Ораторсько-проповідницькі твори Кирила Турівського (XII ст.).

Паломницька література та інші жанри. Прочани середньовіччя та свідчення паломницької літератури в Київській Русі. "Житіє і ходіння Данила, Руської землі ігумена" (початок XII ст.) як пам'ятка паломницької літератури. "Моління Данила Заточника" - пам'ятка "сміхової культури" (кін. XII або поч. XIIIст.).

«Слово про похід Ігорів» (1185 - кінець 1187 рр.) — найвидатніша літературна пам'ятка Київської Русі. Історія відкриття, видання і вивчення «Слова». Боротьба навколо питання про його автентичність. Проблема автора «Слова» в літературознавчих дослідженнях. Зміст і основна ідея «Слова». Образ Руської землі у творі, його композиційно-символічна насиченість. Антитеза «Руська земля - Великий степ».

Сліди міфічного мислення у творі. Тематична і художня спорідненість «Слова про Ігорів похід» з такими пам'ятками: «Слово про князів» (XIII ст.), «Слово о погибелі Руської землі» (1238-1246), «Слово о Лазаревім воскресінні» (ХІІІ-ХІV ст.), а також — «Пісня про Роланда», «Пісня про мого Сіда», «Витязь у тигровій шкурі» Ш.Руставелі та ін. Експресивність пам'ятки, її вплив на давню та на нову українську літературу. Художні переклади й переспіви «Слова». Ремінісценції в численних творах сучасної літератури.

IІ. БАРОКО

Кінець ХVІ - ХVІІІ ст.

Поява терміну «бароко». Основні етапи еволюції. Засвоєння терміну «бароко» українським літературознавством (В.Перетц, С.Маслов, О.Білецький, М.Гнатишак, Д.Чижевський, А.Макаров, Л.Ушкалов). Визначальні естетично-художні засади і найхарактерніші ознаки бароко. Стильові особливості: контрастність, метафоризм, емблематичність, прагнення вразити й приголомшити читача та глядача. Роль і місце українських риторик та поетик у розбудові жанрової структури. Ускладнення художніх форм полемічної прози. Українське бароко в контексті європейського, спільні і відмінні риси.

Удосконалення художніх жанрів белетристики, поезії та драматургії. Розвиток книжної поезії та її жанрів: панегіриків, метафізичної та медитативно-елегійної лірики, бурлеску і травестії. Драматичні жанри: містерії, міраклі, мораліте, історичні драми. Тісний зв'язок між ними та інтермедіями. Взаємодія між народною та книжною словесною культурою. Відображення цих взаємин у гумористично-сатиричній поезії, вертепі.

Підкреслення національних засад у письменстві: патріотичне спрямування, культивування козацької тематики, етногенетичного міфу про походження нашого народу — «сарматизм» і «хозаризм» («козаризм») як його різновиди. Тісний зв'язок барокового письменства з національними історіями, фольклором і його поетикою, живою народною мовою, поетикою античності та християнської літератури.

Творчість представників науково-літературної групи «Атеней» (Захарія Копистенський, Памво Беринда, Іов Борецький, Тарасій Земка та ін.).

Значення діяльності братств, Києво-Могилянської колегії (з 1701 —Академії) у кристалізації літературного процесу, обов'язкове викладання в них риторик та поетик.

Співіснування барокових тенденцій із ренесансними та просвітницькими в давній українській літературі.

Полемічна література ( кінець ХVІ - ХVІІІ ст.). Тридентський собор і початок контрреформації, її особливості в Україні. Криза православної церкви в Україні та спроби її подолання. Книжка Гербста «Доводи віри римської церкви» (1586) як новий етап у підготовці церковної унії.

Творча спадщина письменників-полемістів із Острога. Засади світогляду та суспільних позицій Герасима Смотрицького в передмові «До народів руських», у творі «Ключ Царства Небесного».

Постать Петра Скарги (1536-1612). Роль його книжки «Про єдність Церкви Божої» (1577) у розгортанні міжконфесійної полеміки. Берестейський собор 1596 року: його підготовка та наслідки.

Посилення православної ідеології в трактатах «Про єдину дійсну православну віру» Василя Суразького, «Казання святого Кирила» Стефана Зизанія, листах Клірика Острозького до Іпатія Потія та його ж «Історії листрикійській... Флоренський синод».

«Пересторога» (початок XVII ст.). Особливості жанру та композиції твору. Використання літературних засобів у викладі історичного матеріалу, використання жанру сеймової промови як засобу самовикривання персонажа.

Творчість Мелетія Смотрицького і його «Граматика словенська» (1619) Художня майстерність письменника у творенні образної системи «Треносу» (1610). Місце в ньому персоніфікованого образу Матері-Церкви. Оборона православної церкви та її права на розвиток у трактаті «Виправдання невинності» (1621). Пошуки Мелетієм Смотрицьким злагоди між конфесіями, виправдання свого переходу до греко-католицьнії віри.

Творчість Івана Вишенського (від середини XVI ст.—до 1621 та 1643 рр.) Роль філософії аскетизму у формуванні світогляду та суспільної позиції Вишенського. Невизнання письменником ренесансних цінностей, повернення до ранньохристиянських ідеалів. Протиставлення двох типів європейської цивілізації: православної та католицької Консервативність поглядів автора щодо використання для національних потреб західної науки, освіти. Критика соціальної дійсності в Україні та Речі Посполитій в «Писанії до всіх... в Лядській землі живущих», «Викриття диявола-світодержця». Заперечення чинних на той час церковних інституцій, ієрархій та пошуки виходу з кризи. «Порада про очищення церкви» (Глава 3). Сатиричний образ пана-захланника та стилістична функція неологізмів у «Посланні до утеклих від православної віри єпископів». Утопічні засади авторської концепцій ідеального суспільства. Змалювання образу Юрія Рогатинця та Йова Княгицького. «Короткослівна відповідь Феодула» та створення образу короля Сигізмунда Ш. Полеміка з єзуїтом Петром Скаргою («Зачапка мудрого латинника з дурним русином»). Діалогічна форма композиції окремих творів. Використання прийомів і поетики ораторського мистецтва в стилі письменника. Постання стилю «плетіння словес» у творчій манері Вишенського.

Посилення художньої тенденції на засадах бароковості в трактаті «Апокрисис» Христофора Філалета. Близькість до протестантських засад.

Новий щабель розвитку полемічного письменства. Книжка Лева Кревзи «Оборона церковної єдності» (1617) як привід до появи трактату «Палінодія» Захарія Копистенського (1620-1622). Розробка у творі барокової моделі національної історії, розв'язання теологічних проблем з науково-художніми засадами. Полемічні твори Іоаникія Галятовського «Лебідь» (1679), «Магометів коран» (1638). Інші твори полемічної літератури (Інокентій Гізель, Михайло Андрелла та ін.).

Григорій Сковорода. Г.Сковорода - видатний український філософ і письменник XVIII ст. Загальна характеристика суспільно-політичних і філософських поглядів.

Поетична спадщина Григорія Сковороди: барокова традиційність і версифікаційне новаторство. Типологічний зв'язок поезії Сковороди з феноменом «мандрованих дяків». Синтез у творах традицій фольклору, досвіду національних і європейських поетів. Жанрове розмаїття віршів. Повчальна їх спрямованість. Барокові та просвітницькі тенденції стилю поета. Збірка «Сад божественних пісень» (1750-1780-і р.р.): її структура, особливості взаємозв'язку епіграфів і тексту віршів. Використання алегорії Саду в своєрідній інтерпретації образу.

Роль і значення біблійних образів і мотивів у віршах і звернення автора до жанру канта. Соціально-етична проблематика в 10 і 20 піснях. Сатиричний образ аморального світу. Вплив філософських узагальнень на метафізичну лірику. Просвітницькі засади панегіричної поезії (пісні 25-27). Спроби створення пейзажної лірики та естетичні функції пейзажу в З, 13, 18 піснях. Антитеза "місто-село" в пісні 12. Образи щастя (пісня 21), часу (пісня 23), спокою (пісня 24), Ісуса Христа (пісня 29). Новаторські пошуки Сковороди в ритміці, строфіці. Взаємозв'язки силабічного та народнопісенного віршів. Жанрові різновиди віршів, які не включені до збірки. Просвітницькі мотиви творів. Мотиви свободи ("Про свободу"), мудрості, людського вдосконалення на засадах християнського гуманізму.

Філософська проза Григорія Сковороди та її генетичний зв'язок із традиціями античного письменства, працями професорів Києво-Могилянської академії. Надання творам художніх рис просвітницького спрямування. Діалог як новаторський спосіб у жанрових пошуках Сковороди-прозаїка. Його значення в композиції творів.

Діалоги «Наркісс», «Алфавіт, або Буквар світу». Композиції трактатів. Персоніфікації філософських ідей. Образ Григорія як засіб введення авторських суджень до тексту. Розвиток вчення про пізнання самого себе, людське щастя, споріднену працю. Діалог «Ікона Алківіадська» як обґрунтування ідей третього світу— світу символів. Діалоги-притчі «Вдячний Еродій» та «Убогий Жайворонок» як втілення ідеї про моральні та національні засади виховання Розвиток у них барокової антетичної концепції двох натур. Вплив байкових традицій на створення типізованих образів-персонажів. Поєднання жанрів притчі та діалогу, надання творам філософсько-естетичного спрямування. Роль у них авторських реплік. Образи мавпи Пішека, Еродія, Жайворонка, тетерука Сабаша. Особливості дидактичних поглядів автора.

Концепція "філософії серця" Г.Сковороди — вираз іманентної сутності українського менталітету, відображеного у текстах української літератури.

Байкарська спадщина. Збірка Г.Сковороди "Байки Харківські" та її генеза. Час і місце створення. Композиція творів і джерела їх сюжетів. Персонажі байок. Втілення в образах філософських засад автора. Тематичні цикли творів. Філософські ремінісценції байок. Використання автором форми прозового викладу матеріалу. Місце Сковороди у становленні та розвитку жанру байки в національному письменстві.

Історіографія ХVІІ- ХVІІІ ст. Густинський літопис (II пол. XVII ст.) як спроба відтворення історії України від сивої минувшини до кінця XVII ст. «Синопсис» (1674) як тенденційна конфесійна інтерпретація та спотворення історії України. Процаристська спрямованість твору. Обґрунтування сарматського міфу в літописі. Увага до церковної історії.

Козацькі літописи — самобутнє явище давньої української літератури та культури. Втілення в них барокової моделі України.

«Літопис Самовидця»—перший твір з козакофільськими ідейно-естетичними настановами. Самобутній погляд автора на дії та постаті Богдана Хмельницького, гетьманів і козацької старшини. Історична достовірність описуваних сюжетів і роль жанру оповідань в їх відтворенні. Використання фольклорних елементів. Автор як козацький ідеолог. Проблема авторства. Позалітературні інтереси автора.

«Дії презільної битви Богдана Хмельницького, гетьмана Запорізького, з поляками» Григорія Граб'янки — маніфест козацько-українського автономізму. Обгрунтування «козарського міфу». Літературне опрацювання історичного матеріалу та композиційна роль жанру оповідань («сказань»). Поетизація образів гетьманів Б. Хмельницького, Я.Сомка, полковника І. Поповича. Використання жанру промови. Архаїзація мови твору — прийом «високого» бароко. Доля автора та його літопису.

«Сказання про війну козацьку з поляками...» Самійла Величка — монументальний твір, спроба аналізу та узагальнення національного життя Вкраїни в XVII — на початку XVIII ст. Творче використання документальних, фольклорних і літературних матеріалів. Просвітницьке спрямування літопису. Розгляд історії Батьківщини в європейському контексті. Багатство жанрового та стильового змісту твору. Різнобічне відтворення постатей Б. Хмельницького, І. Сірка, І. Мазепи, та інших державних і військових діячів. Місце містифікаційної хроніки Самійла Зорки в композиції літопису.

«Історія Русів» - вершинний твір барокової історіографії. Гіпотези про авторство. Ідеї автономізму та республіканізму. Публіцистично-художній пафос, антимонархічна спрямованість твору. Тісний зв'язок «Історії Русів» із життєвими перипетіями народу наприкінці XVIII ст. Актуалізація національно-патріотичних позицій, втілених у образах Б.Хмельницького, І.Богуна, І.Мазепи, П.Полуботка. Образи царя Петра І, його фаворита Меншикова як катів українського народу. Роль і місце монологу в композиції твору та його залежність від світогляду автора, його поглядів на минуле України.

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

Першої половини XX ст.

(з 20-х до 50-х років)

 

Українська література

Х рр. XX ст.

Ідейно-естетичні шукання українських письменників у 20-ті роки (Розстріляне Відродження). Розмаїття творчих індивідуальностей, стильових тенденцій, течій. Угруповання, організації. Втручання влади в літературний процес. Літературна дискусія 1925-1928 рр. та її значення. Масові репресії письменників, насильницьке нав'язування соцреалістичної естетики в 30-ті роки.

Поезія. Потужне ліричне самовираження, емоційне переживання пореволюційної епохи, її духовних катаклізмів. Революційний романтизм "перших хоробрих" (В.Чумак, В.Еллан-Блакитний). Неоромантизм Ю.Яновського, О.Влизька. Авангардистська лірика футуриста М.Семенка. Модерністична творчість П.Тичини. "Неокласики" М.Зеров, М.Драй-Хмара, М.Рильський, П.Филипович, Ю.Клен. Експресіоніст Т.Осьмачка. Поетичне експериментаторство В.Поліщука, М.Йогансена.

Типологічна спорідненість творчості Г.Аполлінера, Т.-С.Еліота, Р.-М.Рільке, французьких символістів (П.Верлена, Ш.Бодлера, А.Рембо) з українською поезією 20-30-х рр. Давній духовний світ людини в новітній рецепції "неокласиків".

Проза. Жанрово-стильове розмаїття. Рух "від нове­ли до роману". Найпоширеніші стильові тенденції: революційний романтизм та неоромантизм, імпресіонізм, реалізм та неореалізм, експресіонізм. Тематична новизна, проблемна заглибленість, ідеологічна заангажованість. Проза ліризована (Г.Михайличенко, М.Яловий, А.Любченко), авантюрно-пригодницька, "сюжетна" (В.Винниченко, О.Слісаренко, М.Йогансен, Ю.Смолич). Українське село періоду революції та непу: оповідання Г.Косинки, І.Сенченка. Імпресіоністична проза М.Івченка ("Ранок", "Порваною дорогою", "Земля в цвіту", роман "Робітні сили"). Спроба аналізу суспільних колізій пореволюційної дійсності, ідеологічний контекст ("Бур'ян" А.Головка). Романтична поетизація національно-визвольного руху ("Чотири шаблі" Ю.Яновського). Морально-психологічний мотив втрати Індивідуального "я" ("Смерть" Б.Антоненка-Давидовича). Тематичне розмаїття усмішок Остапа Вишні.

Типологічний зв'язок та вплив прози К.Гамсуна, М.Пруста, С.Пшибишевського на українську прозу 20-30-х років.

Драматургія. Розвиток українського театру ("Березіль" Л.Курбаса, Харківський театр ім. І.Франка) та драматургії: від ідеологічних агіток до психологічної драми. П'єси В.Винниченка, М.Куліша, І.Дніпровського, І.Кочерги, Я.Мамонтова, Є.Плужника та ін. - на перетині традиції "корифе­їв", зарубіжної класики та модерної драматургії. Новий тип героя, драматичне, ліричне, комічне, сатиричне. Поєднання національних проблем із загальнолюдськими. Вплив панівної ідеології на розвиток української драматургії цього періоду.

В. Винниченко (1886-1951) як засновник нової школи психологічної прози і талановитий драматург.

Нове село в ранніх оповіданнях (“Болото”, “Контрасти”, “Біля машини”, “Голод”). Малюнок із селянських розрухів (“Солдатики”).

Усвідомлення внутрішнього соціального лиха свого перспективного кінця, саркастичні ноти в оповіданні “Суд”.

Сатира і комізм у “малій прозі” (“Малорос – європеєць”).

Стильові риси ранніх оповідань В. Винниченка.

Дитяча тематика у творчості письменника (“Федько - халамидник”, “Комедія з Костелі”, зб. “Намисто”).

Тематика і проблематика роману “Слово за тобою, Сталіне”. “Сонячна машина” – перший соціально-психологічний роман, його особливості. Психологізм людської душі, боротьба внутрішніх сил в оповіданні “Краса і сила”.

Павло Тичина (1891-1967) Життєвий шлях поета. Трагізм його творчої долі - "феномен доби". Загальна характеристика ранньої творчості (зб. "Сонячні кларнети", "Замість сонетів і октав", "Плуг"). Особливості індивідуального стилю: звернення до "вічних" тем, висока культура віршування, потужне ліричне "я" - символ нової людини XX віку, поєднання різних стильових тенденцій (символізму, неоромантизму, експресіонізму, імпресіонізму). Наскрізна оптимістична тональність, життєствердна настроєвість поезій зб. "Сонячні кларнети". Місце Тичини в модерністичних пошуках новітньої української літератури. Злети поета в ранній творчості і падіння в добу тоталітаризму.

Поема “Золотий гомін” в контексті літератури про визвольні змагання українського народу. Трагізм громадянської війни в епічній драмі “Скарбна мати”, тема жертовності і просвітництва у поезії “Пам’яті тридцяти”.

Страшні картини голоду у творах “Загупало в двері прикладом”, “Хто ж це так із тебе насміятись смів” та ін.

Тема війни у творчості поета (філософська поема “Похорон друга”, поезія “Я утверждаюсь”).

Традиція, європейського модернізму (Ш.Бодлер, П.Верлен, А.Рембо) у творчості П.Тичини.

Творчий компроміс поета. Друге цвітіння в добу “шістдесятництва” (з-ка “В серці у моїм”). Є. Маланюк про Павла Тичину.

Еволюція художнього методу М.Рильського, основні риси його поетичного стилю, традиції і новаторство в творчості. Художні особливості збірок “На білих островах”, “Під осінніми зорями”, “Синя далечінь”. Видатні постаті культури в творчості М.Рильського (“Шопен”, “Шекспір”, “Бетховен”, “Пан Тадеуш”).

Жанр, мова, особливості поетики та композиції творів “Слово про рідну матір”, “Жага”. Пора “третього цвітіння” (“Троянди і виноград”). Тема мистецтва в творчості поема (“Сонет”). Композиційні особливості поезії “Діалог”. Рильський – перекладач.

Традиція Ш.Бодлера, А.Рембо, П.Верлена в поезії М.Рильського.

Творчість неокласиків. Літературне угрупування “неокласики”, його особливості. Основні риси творчої манери та світобачення його представників: “любов до слова, до строгої форми, до великої спадщини світової літератури”.

Творчість М.Зерова (1886-1937) – поета, перекладача, науковця, літературного критика. Сонети М.Зерова, зб. “Камена”. Михайло Драй-Хмара (1895-1937) – поет, науковець. Трагізм творчої долі. Збірка “Проростань”, особливості індивідуального стилю. Творчість Павла Пилиповича (1894-1937). Стильовий екзистенціалізм зб. “Простір”, “Земля і вітер”. Постать Юрія Клена (1891-1947) в українській літературі 20-30-х рр. Перекладницька і науково-практична діяльність. Поема “Прокляті роки”, вірші зб. “Каравели”. Творчість Євгена Плужника (1898-1936). Особливості світобачення і світовираження. Є.Плужник – неореаліст. Його місце в українській літературі ХХ ст. Мотиви, образи зб. “Дні”, “Рання осінь”. Проблематика поем “Галілей”, “Канів”. Михайло Семенко (1892-1937) – футурист. М.Семенко в житті і творчості. Особливості світобачення поета і його “футуристична позиція”.Експериментальність поетики: бароко вість, психологічний імпресіонізм, символізм, публіцистичність. Творча еволюція поета і творча криза з поч. 30-х рр. Поезія В.Свідзинського (1885-1941) як внутрішня самоізоляція і філософська заглибленість (зб. "Ліричні поезії", "Вересень", "Поезії"). "Холодна тиша", "Не в бога смерті і рабства", "Душа поета" - мотиви і образи (через національне, інтимно-особисте - до вічного і вселюдського). Богдан-Ігор Антонич (1909-1937) "Автопортрет", "Вишні", "Зелена євангелія", "Дороги", "Різдво". Особливості світобачення. Загальна характеристика творчості (зб. "Привітання життя", "Три перстені", "Книга Лева", "Зелена євангелія"). Її аполітичність, метафоричність, наскрізна життєствердність. Поєднання язичницьких мотивів із християнськими. Екзотика лемківського краю в контексті вселюдських мотивів. Міфологічність образу в поезіях Б.-І.Антонича. Спорідненість з ранньою поезією П.Тичини.

"Автопортрет" - мотив самоусвідомлення, самопізнання. Поетичне кредо митця. "Вишні" - використання традиційних народнопісенних тропів як символів національної свідомості. Роздуми про джерела своєї творчості. Одухотвореність світосприймання. "Зелена євангелія" - нерозривна єдність природи і людини. Мотив насолоди життям, радості життя. Ідея життєствердження. Пейзаж крізь призму чуттєвого сприймання ліричного героя. Лемківська конкретика як джерело образних асоціацій. "Дороги" - символіка образів поезії. Ліричний гімн молодості, майбутньому, життю. "Різдво" - поєднання язичницьких і християнських мотивів. Роздуми над поезією Антонича. Міфологізм, асоціативність. Усвідомлене наслідування традиції У.УЇтмена, Р.Тагора, Р.-М.Рільке. "Вишні", "Зелена євангелія" або інші (на вибір).

Лірика Володимира Сосюри (1898-1965). Життєвий і творчий шлях поета. Еволюція творчості.

Революційний романтизм Сосюри 20-х років. Поема “Червона зима”.

Риси індивідуального стилю поета. Майстер загадкової простоти”.

Інтимна лірика В. Сосюри (“Білі акації будуть цвісти”, “Так ніхто не кохав”, “Коли потяг у даль загуркоче”, поезії, присвячені Марії), зб. “Осінні зорі”, “Коли зацвітуть акації”.

Вірш “Любіть Україну”. Історія створення і опублікування.

Неопубліковані поеми “Мазепа”, “Каїн”, “Розстріляне безсмертя”. Проблематика, особливості поетики. Внутрішня боротьба поета (“Два Володьки”).

Біографічний роман “Третя Рота” як джерело до вивчення життєвої долі письменника в епоху “розстріляного відродження”.

Популярність інтимної лірики: "Васильки", "Так ніхто не кохав", "Марії". Внутрішня роздвоєність поета (поема "Два Володьки"). Романтизація національної історії в поемі "Мазепа". "Загадкова простота" індивідуального стилю. Інтерпретація біблійних мотивів у поемах „Хрест”, „Марія”.

Микола Хвильовий (Фітільов, 1893-1933) "Я (Романтика)", "Сентиментальна Історія”. Роль у літературному житті 20-30-х рр. Романтичне світобачення митця. М.Хвильовий - "основоположник нової української прози" (О.Білецький). Загальна характеристика прози (зб. "Сині етюди", "Осінь"). Тематика, риси індивідуального стилю (на прикладі оповідання "Синій листопад", "Наречений", "Мати", "Я (Романтика)", "Арабески", "Дорога й ластівка", повістей "Сентиментальна історія", "Санаторійна зона", "Іван Іванович", роману "Вальдшнепи").

"Я (Романтика)". Добро і зло в житті і в душі. Проблема внутрішньої роздвоєності людини між гуманізмом і фанатичною відданістю революції. Реальне І уявне у творі. Образ ліричного "я". Співвіднесеність автора з його героєм. Роль присвяти до твору. Характеристика образу матері, його символічність.

"Сентиментальна Історія". Проблема нової людини в повісті. Бянка - постать сильної української жінки (дискусійне обговорення). Мрія в її душі і реальна дійсність. Образи "товаришки Уляни" та художника Чаргара. Шукання героїнею справжніх морально-етичних вартостей. Останній вчинок дівчини - символічна спроба налагодити гармонію між мрією і дійсністю.

Питання теорії літератури у шкільному вивченні

Місце елементів теорії літератури у шкільних програмах і підручниках.

Вивчення елементів теорії літератури в 5-8 класах. Система теоретико-літературних понять для учнів старших класів.

Самостійні творчі роботи учнів в опануванні ними знань із теорії літератури. Види наочності для засвоєння знань із теорії. літератури.

Рекомендована література

1. Методика викладання літератури: Термінологічний словник/ За ред. проф.

А.Л. Ситченка. – К., 2008. – 132 с.

2. Пасічник Є. А. Методика викладання літератури в середніх навчальних закладах (навчальний посібник). — К.: Ленвіт, 2000.

3. Мірошниченко Л. Ф. Методика викладання світової літератури в середніх навчальних закладах: Підручник для студентів-філологів. – К.: Ленвіт, 2000.

4. Наукові основи методики літератури: Навч.-метод. посібник / За ред. проф. Н. Волошиної. – К.: Ленвіт, 2002.

5. Ситченко А. Л. Навчально-технологічна концепція літературного аналізу. К.: Ленвіт, 2004.

6. Степанишин Б. /. Викладання української літератури в школі (методичний посібник для вчителя). — К.: РВЦ «Проза», 1993.

7.Токмань Г.Л. Методика викладання української літератури в старшій школі: екзистенціально-діалогічна концепція.-Київ:Міленіум, 2002.

8.Українська література. Програма для загальноосвітніх навчальних закладів. 5-12 класи / За заг. ред.. Мовчан Р.В. – К.: Ірпінь, 2005.

9.Українська література. 8 – 9 класи. Програма для загальноосвітніх навчальних закладів (класів) з поглибленим вивченням української літератури (авт. Бондар Н.П., Левчик Н.В., Мовчан Р.В., Цимбалюк В.І., Сулима М.М.).) - К.: Грамота, 2009.

10.Українська література. Програма для профільного навчання учнів загальноосвітніх навчальних закладів. Філологічний напрям (профіль української філології). Профільний рівень (авт. колектив, керівник Жулинський М.Г.) - К.: Грамота, 2009.

 

 

Програма

Державного екзамену

з української мови та методики її навчання

(бакалавр)

 

 

для спеціальностей:

 

6.020303 Гуманітарні науки. Філологія.

«Українська мова і література» та «Мова і література (англійська)»

6.020303 Гуманітарні науки. Філологія.

«Українська мова і література» та «Мова і література (російська)»

 

Севастополь

Автори: Попова О.А., Бродська Р.В., Ковальчук Г.С., Ковтун І.М., Лопатюк В.В., Макаренко Л.В., Мельник Т.В., Надточій В.В.

 

Загальна редакція - зав. кафедри української філології, канд. пед. наук., доц. Попова О.А.

 

Програма розглянута та затверджена на засіданні кафедри української філології

Протокол № 7 від 01 лютого 2012 року.

 

 

Затверджено Вченою радою СМГУ

Протокол № __ від 27 лютого 2012 р.

 

 

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

Державний екзамен з української літератури та методики її викладання є перевіркою якості професійної підготовки вчителя української мови та літератури. Навчальні дисципліни "Історія української літератури" та "Методика викладання української літератури" займають провідне місце в системі професійно-педагогічної підготовки студентів. Викладання цих дисциплін орієнтує на розуміння історико-літературного процесу, глибоке засвоєння знань про основні явища літератури від її початків до сьогодення як безперервного процесу в його зародженні, наступності й розвитку, розуміння літератури як форми художнього пізнання і перетворення дійсності, як мистецького феномену, що має величезне значення у становленні духовного світу особистості, у вихованні почуття прекрасного, гуманізму, високих моральних якостей.

"Методика викладання української літератури" націлює вчителя-словесника на творчий підхід до кожного уроку, при якому у побудові уроку, виборі його структурних форм учитель керується методичною доцільністю, особливостями конкретних умов.

Основні вимоги до усного екзамену з української літератури та методики її викладання. Випускники повинні знати:

- специфіку періодизації літературних епох;

- характерні риси та тенденції розвитку української літератури кожного періоду, головні художні напрямки і течії, особливості індивідуальних стилів найвизначніших письменників;

- вказані нижче твори української літератури, розуміти їх ідейно-тематичне спрямування, особливості жанрової специфіки, композиційно-сюжетної структури, образної системи, мови й стилю;

- розуміти суспільно-історичне й естетичне значення літературного твору у зв'язку з історичними й історико-літературними умовами епохи;

- розуміти ідейне багатство й високі художні достоїнства української літератури;

- основні положення теорії літератури.

З теорії літератури випускник повинен знати:

- родові, видові та жанрові особливості художньої літератури;

- тему, ідею-конфлікт, сюжет твору;

- літературний образ, портрет;

- засоби творення комічного: гумор, сатира, іронія, сарказм, гротеск, бурлеск;

- епітет, метафора, порівняння, гіпербола, метонімія, антитеза, рефрен, алегорія;

- системи віршування, віршові розміри, рими, їх особливості.

Випускники повинні вміти:

- пояснити сутність найважливіших теоретичних понять (просвітительський реалізм, сентименталізм, романтизм, бурлеск, травестія, критичний реалізм, модернізм, авангардизм, футуризм, символізм, неоромантизм, неокласицизм, імпресіонізм і ін.);

- аналізувати в єдності змісту і форми визначені програмою твори;

- складати і практично реалізувати навчально-методичну схему інтерпретації пам'яток літературних епох, що вивчаються.

На усний екзамен з української літератури та методики її викладання пропонуються екзаменаційні білети з трьома питаннями:

перше й друге – з української літератури;

третє – з методики викладання.

Список літератури, який додається до програми,