Ііі. Література і половини хіх століття

Історичні, суспільно-політичні та культурні умови становлення нової української літератури, її народоцентрична основа та національна самобутність; віднаходження національного ґрунту. Еволюція народницької концепції — від романтичних перспектив до просвітницької практики й консервативної обмеженості. Рух нової української літератури та народництва крізь осередки перманентних відроджень: 1)полтавсько-харківський; 2) київський; 3) петербурзький; 4) другий київський; 5) львівський. Роль І.Котляревського, Т.Шевченка у формуванні української нової літератури.

Творчість Івана Котляревського (1769- 1858). І.Котляревський — засновник української нової літератури. Джерела його світогляду і творчості. Інтерес до побуту і фольклору. Традиції давньої літератури у творчості письменника, зокрема досвід «низового бароко». Вірші І.Котляревського. Переклад оди Сапфо «Пісня на новий 1805 рік...».

«Енеїда» - перший твір нової української літератури, одна із травестій поеми Вергілія (П.Скаррон, А.Блюмауер, М.Осіпов). Зв'язок «Енеїди» І.Котляревського з українською бурлескною традицією XVIII ст. та травестійними прийомами бароко. Вплив поетики класицизму на цей твір. Історична основа поеми — зруйнування Запорізької Січі, концепція героїчного епосу в «Енеїді». Художня майстерність І.Котляревського. Оновлення «сміхової культури» в умовах зародження української нової літератури (знижені образи, пародіювання, гіперболізація, різні лексичні шари). Значення мови і вірша "Енеїди" для подальшого розвитку української літератури. «Енеїда» в критиці.

Театральна діяльність І.Котляревського — засновника української нової драматургії, історія написання, постановки і публікації «Наталки Полтавки», її новаторство в контексті тогочасної драми: «Опера злиднів» Д.Гея, "Добра донька" К.Гольдоні та ін. Причина і зміст полеміки І.Котляревського з автором "опери" "Казак-стихотворец" О.Шаховським. Жанр "Наталки Полтавки" (українська опера), тематика, конфлікт, фольклорна основа, народність. Роль народної пісні, особливості мови твору. Однойменна опера М.Лисенка. Водевіль І.Котляревського "Москаль-чарівник" (1819): побутовий сюжет, використання пісень, танців, комічні ситуації, дидактична розв'язка. Зв'язок з фольклором. Порівняння цього твору з водевілем В.Гоголя "Простак, или же Хитрость женщины, перехитренная солдатом" (1822-1825). Порушення фатальної для українства проблеми "білінгва" в образі Финтика.

Творчість Григорія Квітки-Основ’яненка (1778-1845) — перший класик української художньої прози на народномовній основі, представник просвітницького реалізму. Літературна діяльність Г.Квітки. Участь у громадсько-культурному житті Харкова, в організації перших журналів в Україні "Украинский вестник", "Украинский Демокрит", "Украинский журнал" та альманахів. Жанрове розмаїття спадщини Г.Квітки (поезія, проза, драматургія, публіцистика). "Супліка до пана іздателя" яксвоєрідний маніфест творчої інтелігенції. Збірки "Малороссийские повести, рассказываемые Грицьком Основьяненком"(1834,1837). Дві групи творів у прозі Г.Квітки-Основ'яненка — просвітницько-реалістичні (бурлескно-реалістичні) та сентиментально-реалістичні, їх стильові особливості. Гумористичні оповідання і повісті: "Салдацький патрет", "Мертвецький Великдень", "От тобі й скарб", "Конотопська відьма" та ін., бурлескний колорит, поєднання в них етнографічного реалізму й народної фантастики, артикуляція етноментальної пам'яті, переосмислення міфологем. Моделювання народних анекдотів: "Пархімове снідання”, „Підбрехач”.

Роман “Пан Халявський” (1839) як сімейна хроніка життя українського панства. Сатиричне зображення побуту. Розпад родини як моделі суспільства. Еволюція творчого методу. Успіх роману.

Сентиментально-реалістичні твори Г.Квітки-Основ'яненка. Повість "Маруся", поєднання в ній ознак просвітницького дидактизму, етнографічного реалізму та сентименталізму, іконографічна ідеалізація образів. Ознаки реалізму у творі "Козир-дівка", обстоювання людської гідності. Проблеми пошуку людського щастя у повісті "Щира любов", ілюзійні настанови автора; повість "Сердешна Оксана", її вплив на поему "Катерина» І.Шевченка. Риси індивідуального стилю Г. Квітки-прозаїка. Особа оповідача І його роль, індивідуалізація дійових осіб при типізації героїв, наявність побутових деталей, дидактика і моралізаторські відступи та висновки.

Російськомовні п'єси Г.Квітки-Основ’яненка — про деморалізацію дворянства "Дворянские выборы, часть вторая, или Выбор исправника" (1829) І.Квітка-Основяненко і М.Гоголь: "Приезжий из столицы или суматоха в городе" і "Ревизор".

Розширення тематичних горизонтів української драматургії Комедії з елементами соціальної сатири —дилогія "Шельменко — волосной писарь" і "Шельменко-денщик". “Шельменко-волосной писарь” (1829) – перша частина дилогії. Поглиблений показ суті панства; роль світоглядних засад у вирішенні конфлікту п’єси. “Шельменко-денщик” (1835). Обвинувачувальний пафос п’єси. Нова естетична якість на шляху поступу письменника до реалізму. Колорит образів дилогії. Образ Шельменка у контексті демократичних основ творчості письменника.

“Сватання на Гончарівці” (1836), національна і жанрова своєрідність твору. Етнографічно-побутова п'єса Г.Квітки українською мовою, інтерпретація в ній високих моральних якостей народу. Традиції і новаторство. Гротесковий елемент, класова мораль. Сценічний успіх драматичних творів

Творчість Петра Гулака-Артемовського (1790-1865). Роки становлення письменника. Діяльність на освітній ниві у Харківському університеті. Літературна діяльність письменника: перекладні твори Д. Мільтона, Ж. Расіна, Біблії, прозові твори та статті І. Красицького у журналі “Украинский вестник”. Зв’язок літературно-естетичних настанов П.Гулака – Артемовського – байкаря із засадами античної та світової байки (Езоп, Лафонтен, Флоріан, Лессінг, Красицький тощо). Засвоєння рис народності й сатиричності криловської байки. Новаторство байкаря у зв’язку з розвитком жанру на терені української літератури. Функція утвердження висміювання та заперечення у байці П.Гулака–Артемовського. Різновиди жанру байки у доробку письменника. П.Гулак-Артемовський – новатор у жанрі романтичної балади. Зв’язок балади “Твардовський” з усною народною творчістю; балада “Рибалка” і традиції західноєвропейської літератури. Лірика поета та її форми. Перекладацька інтерпретація од Горація у доробку П.Гулака-Артемовського. Утвердження реалістичних начал. Роль у розширенні зв’язків національної літератури із Світовою культурою. Місце П.Гулака-Артемовського в історії української літератури.

Творчість Євгена Гребінки (1812-1848). — організатор українського літературного руху, один із засновників петербурзького осередку українства, видавець і редактор альманаху "Ластівка"(1841). Літературно-критичні статті Є.Гребінки. Публіцистичні, бурлескні за стилем передмова і післямова до альманаху "Ластівка" — "Так собі до земляків","До побачення". Проблеми мови, літератури, права на розвиток української культури, порушені в них. Жанрове розмаїття творчості С.Гребінки (проза, поезія, публіцистика).

С.Гребінка — байкар. Збірка "Малороссийские приказки". Художні особливості байок Є.Гребінки: деталі побуту, пейзажне оформлення, риси народною гумору, манера розповіді, народна мова, їх суспільно-сатиричне спрямування ("Будяк і Коноплиночка", "Рожа та Хміль", "Школяр Денис", "Віл", "Ведмежий суд", "Рибалка", "Ячмінь", "Пшениця" тощо).

Є.Гребінка — поет-романтик. Уведення ним в українську літературу таких романтичних жанрів, як романс, пісня, поетична медитація. Маньєристичні ознаки його лірики українською та російською мовами ("Човен", "Українська мелодія", "Гетман Свирговский", "Украинский бард", "Богдан", "Печаль", "Недуг", "Черные очи", "Молода еще девица я была", "Козак на чужбине" тощо). Значення цих творів для розвитку українського романтизму.

Проза Є.Гребінки. Українська історична тематика в російських прозових творах ("Чайковський", "Нежинський полковник Иван Золотаренко"). Зв'язок прози Є.Гребінки з творчістю М.Гоголя ("Рассказы пирятинца"). Показ життя "маленької людини" в повістях "Записки студента", "Доктор", "Приключения синей ассигнации".

РОМАНТИЗМ. Естетичні принципи романтизму. Романтизм в українській поезії першої половини XIX ст., його основні риси, відповідність менталітету українця. Розширення поетами-романтиками стильових тематичних і жанрових меж національної літератури. Численні переклади і переспіви українських поетів-романтиків з інших літератур: П.Гулак-Артемовський -"Твардовський" і "Рибалка"; Л.Боровиковський — "Зимовий вечір", "Маруся"; Є.Гребінка — "Полтава"; М.Шашкевич — "Краледворський рукопис".

Усна народнопоетична творчість, історія народу — основне джерело тем, образів і художньо-зображальних засобів українських поетів-романтиків: від стилізації до нової якості, Поява нових поетичних жанрів: балада, пісня-романс, дума, медитація, ліро-епічна поема. "Харківська школа романтиків", гурток І.Срезневського, його роль у розвитку українського романтизму, історично зумовлена спроба містифікації дум.

Концептуальні параметри міфологічної школи (М.Максимович, О.Бодянський, М.Костомаров, Я.Вагилевич, П.Куліш, пізніше - О.Потебня).

Своєрідність Київської школи романтиків, розширення жанрово-стильових можливостей романтизму у творчості Т.Шевченка, М.Костомарова, П.Куліша та ін., концептуалізація естетичної моделі, поглиблення історизму поетичного мислення, перехід від ідеалізованого козакофільства до увиразнення націотворчої програми, сформульованої у "Книзі битія українського народу" як основної платформи Кирило-Мефодіївського братства, вихід на перспективу пробудженої національної свідомості. Романтично-просвітницька концепція. Репресивна реакція Російської імперії на дії київських романтиків. Жанрово-стильовий синкретизм романтизму у 50-60-і роки, поєднання в ньому сентиментальних та реалістичних компонентів.

Творчість Левка Боровиковського (1806-1889). Літературна діяльність Л. Боровиковського як першого поета-романтика кінця 20-х-початку 30-х рр. Тематика балад, використання народнопісенних мотивів та романтичних засобів при використанні мандрівних сюжетів (балада "Маруся"), Оригінальні балади: "Молодиця", "Бандурист", "Чарівниця", "Вивідка". Художні особливості. Ліричні поезії ("Козак", "Розставання"). Збірка "Байки й прибаютки Левка Боровиковського" (1852), риси дидактичного реалізму. Структура байки Л.Боровиковського — віршовані анекдоти, сценки, епіграми, ремінісценсії з польського поета-байкаря І.Красіцького. Морально-етичні проблеми в байках, відсутність гострої сатири, влучна гумористична фраза, барвистість мови.

Творчість Миколи Костомарова (1817-1885). Віршовані збірки М.Костомарова (Ієремії Галки): "Українські балади" (1839) та "Вітка" (1840). Фольклорні теми (балада "Брат з сестрою"), мотиви із давніх літописів ("Співець Митуса"), звернення до громадянської лірики ("На добраніч", "Пан Шульпіка"), заклик до єднання народів ("Діти слави, діти слави!"). Риси індивідуального стилю поета (збагачення поезії новими мотивами, деякі спроби нових розмірів, ритмів). Драматичні твори ("Сава Чалий". "Переяславська ніч") — перша спроба в новій українській драматургії змалювати історичні події. Історичні драми російською мовою ("Кремуций Корд"). Роль цих творів у розвитку драматургії на історичну тематику, зокрема появи історико-романтичної трагедії Т.Шевченка "Никита Гайдай" (1841) та історико-побутової драми "Назар Стодоля" (1843) Роздуми над драмою українського менталітету в повісті "Чернігівка". Фольклоризований тип на рації у0 "Казці про дівчину-семилітку", "Торбі", "Ловах". Історична белетристика М.Костомарова російською мовою ("Сын", "Холоп"), просвітницько-дидактичне спрямування повісті "Сорок лет". Діяльність М.Костомарова як фольклориста, літературознавця та етнолога. Його вплив на формування народницької ідеології.

Творчість Амвросія Метлинського (1814 –1870) Амвросій Могила — представник романтизму (збірка поезій "Думи і пісні та ще дещо"). Мотиви поезії: туга за минулим, меланхолійні мрії про повернення старовини козацької, відсутність життєвих перспектив (балади "Степ", "Кладовище", "Козача смерть", "Смерть бандуриста", "Підземна церква" та ін.). Сентиментальні мотиви ("Старець", "Рідна мова"). Переклади Метлинського з польської, чеської, сербської та німецької поезії, їх значення. Заслуга А.Метлинського як організатора та видавця "Южного русского сборника" (1848) та збірника "Народные южнорусские песни" (1854). Царефільська версифікація А.Метлинського ("Пожар Москви", "Самотні співці", "До вас"). Зразки дидактичного ("Ніч", "Перекотиполе") та побутового ("Старець") віршування.

Пісенна романтична лірика. Освоєння пісенного жанру, звертання до народно-поетичних образів — характерні риси представників романтично-пісенної лірики (С.Писаревський та ін.)

Нова література на західноукраїнських землях. Основні тенденції розвитку романтизму на західноукраїнських землях. Суспільно-економічна і духовна ситуація на поневолених австрійською монархією західноукраїнських землях. Національне пробудження в Галичині в 30-50 роках ХІХ століття. Преромантичні віяння: інтерес до історії, етнографії, фольклору “руського” та інших слов’янських народів. Демократичне громадсько-культурне угрупування “Руська трійця”, просвітительсько-романтичний характер його діяльності. Історична концепція “Руської трійці”. Альманах “Русалка Дністровая” як ”… прорив чуття людського серед загального затупіння та одичіння” (І.Франко). Ідея всеслов’янської єдності на сторінках оригінальних та перекладних творів альманаху. Жанрово-стильова палітра української романтичної поезії (балада, лірична пісня, елегія, медитація, сонет). Ліризація теми, суб’єктивізація мотивів як основна атрибутивна риса романтичної поезії. Медитативно-елегійна тональність Івана Вагилевича (1811-1866): легендарно-історична поема "Мадей", романтична балада "Жулин і Купина", польськомовні вірші ("Розпач", "Спомин" та ін.). Притчево-алегоричні вірші Я.Головацького (1814-1888) ("Весна"), стилізація народної балади ("Три віночки"), віршовані декларації.

Творчість Маркіяна Шашкевича (1811–1843) Маркіян Шашкевич— чільна постать "Руської трійці" як культурологічного явища в українській історії. Статті М. Шашкевича про мову і літературу — "Азбука і абецадло", передмова до альманаха "Русалка Дністровая».

Поетична творчість. Основні мотиви: уславлення героїчних подвигів українського народу в боротьбі проти польської шляхти ("О Наливайку", "Хмельницького обступленіє Львова"), заклик до праці для піднесення рідної культури ("Другові", "Руська мати їх родила", "Побратимові"), проголошення єдності Західної і Східної України. Пейзажна та інтимна лірика ("Веснівка", "Підлиссє"). Пісенно-романсовий характер інтимної лірики, використання стилістики народної пісні. Оповідання-казка "Олена"— перший прозовий твір на західноукраїнських землях. Значення перекладів М.Шашкевича (сербських, чеських, польських поетів). Творчі пошуки в галузі перекладу.

Творчість Тараса Шевченка (1814-1861). Широта і різноманітність (ідейно-тематична та жанрова) спадщини — поезія, драматургія, проза, критика. Т.Шевченко - художник, перший академік тогочасної Росії на теренах офорту. Світова велич Т.Шевченка. Шевченкознавство як галузь науки в українській літературі.

Рання творчість (1837-1846). "Кобзар" Т.Шевченка 1840 р., його оцінка критиками. Основні мотиви ранньої поезії. Тема ролі поета в житті народу та пошуків іманентної сутності таланту ("Думи", "Перебендя", "На вічну пам'ять Котляревському", "До Основ'яненка"), туга за батьківщиною та її уярмленим народом, образи героїчного минулого України. Особливості "жіночої лірики" у творчому доробку поета. Романтичні балади фольклорного походження ("Причинна", "Тополя", "Утоплена"). Соціально-побутова поема "Катерина", її порівняння з однойменною картиною Т.Шевченка. Романтизація національної героїчної епіки ("Іван Підкова", "Гамалія").

Історичні поеми Т. Шевченка. Романтична інтерпретація української минувшини у поемі Т.Шевченка "Гайдамаки" (1841). Джерела поеми – народні легенди, історичні матеріали; полеміка Т.Шевченка з польською та російською літературою про гайдамацький рух. Трактування гайдамаччини і зв'язок із сучасністю. Жанрові особливості поеми. Мовно-стильові риси поеми "Гайдамаки", ритмічна розмаїтість, яскрава мовна образність. "Гайдамаки" в тогочасній критиці.

Драматургія Т.Шевченка. Романтична трагедія "Никита Гайдай" та соціально-побутова драма "Назар Стодоля". Традиції і новаторство Т.Шевченка у цьому жанрі.

Життя і творчість періоду "трьох літ" (1843-1845). Поїздка Т.Шевченка в Україну, знайомство з літературним середовищем, учасниками Кирило-Мефодіївського товариства, позиція Т.Шевченка щодо товариства. Лірика 1843-1845 рр., громадянські мотиви, образ сім'ї "вольної, нової". Культура вірша, жанрове багатство. Рукописна збірка "Три літа". Сатира Т. Шевченка цього часу, тематичне багатство сатиричних поем — викриття закомплексованості малоросійства (послання "І мертвим, і живим..."), деспотичного ладу ("Сон"). Літературні аналогії сну. Засудження Т.Шевченком колоніальної політики Росії в інвективі "Кавказ".

Спроба переоцінки національної історії з погляду об'єктивного історизму, захист її від тенденційних перекручень ("Розрита могила", "Чигрине, Чигрине", "Холодний Яр"), містеріальний дискурс поеми "Великий льох": трактування трагічної долі України.

Побутові поеми Т.Шевченка ("Сова", "Наймичка"). Образ матері в поезії Т.Шевченка. Поеми, написані російською мовою ("Слепая", Тризна"), та їх зв'язок з ліро-епічними творами епохи романтизму.

Творчість періоду заслання (1847-1857). Цикл поезій "В казематі". Мотиви інтимної лірики, громадянські мотиви ("Коса", "Рано-вранці новобранці..."). Національні мотиви ("Не спалося,— а ніч, як море", "Мені однаково, чи буду..."). нескореності періоду заслання "І виріс я на чужині", "А нумо знову віршувать", "Неначе степом чумаки", "Лічу в неволі дні і ночі" та ін. Різномаїття змісту і форми лірики. Стилізація народних пісень. Поеми з антикріпосницькими настроями - "Царі, "Старенька сестро Аполлона...", "Княжна", "Марина", "Варнак та ін. Балади морально-етичного спрямування: „Титарівна”, „У тієї Катерини", "Коло гаю, в чистім полі". Автобіографічні мотиви у ліриці цього періоду. Казахські мотиви.

Останні роки життя й поетичної творчості (1857- 1861). Повернення Т.Шевченка до Петербурга. Поеми Т.Шевченка "Неофіти", "Марія", "Юродивий". Використання поетом біблійних тем і образів. Сподівання Т.Шевченка на гуманістичне майбутнє ("Ісайя". Глава 35). Соціально-філософська поема "Марія". Інтимні вірші цього періоду — "Ликері" «Барвінок цвів і зеленів", "Минули літа молодії". Триптих «Доля», "Муза", "Слава" — кредо поета. Художні особливості останнього періоду. Видання "Кобзаря" 1860р.

Російськомовна проза. Сюжети і образи в прозових творах: доля тогочасного кріпака-інтелігента ("Художник", "Музикант"), доля жінки ("Наймичка", "Капітанша"), типи поміщиків ("Близнецы"), проблема вродженого аристократизму ("Варнак") та ін. Автобіографізм повістей, особливості художньої форми, мови і стилю. Російськомовні повісті Т.Шевченка в оцінці критики.

Публіцистичний характер автобіографії. "Журнал" Т.Шевченка як зразок мемуарно-публіцистичної прози. Суспільно-політичні, філософські та літературно-естетичні погляди поета. Переклади творів Т.Шевченка на мови народів світу. Органічне поєднання поетичних та малярських нахилів Т.Шевченка.