Українська література за межами україни

Література в Західній Україні. Особливості літературного процесу в Західній Україні до 1939 р. (автономність, відкритість зарубіжній традиції та новітнім впливам, продовження ідейно-естетичних шукань літератури "молодомузівців" та Розстріляного Відродження). Творчість групи "Митуса" (1922): поезія січових стрільців. Яскраве поетичне ґроно: Б.Кравців, Б.-І.Антонич, С.Гординський, Ю.Липа. Історична проза (Б.Лепкий, Ю.Опільський). Твори Катрі Гриневичевої, Наталени Королевої в загальноєвропейському контексті. Доля жінки, "симфонія почувань" її душі, "краса людських почуттів", стиль оповіді в ранній прозі І.Вільде.

Еміграційна література. Еміграція в 20-40-х рр. українських митців за кордон. Історичні умови розвитку літе­ратури: українознавчі осередки в Європі, табори переселенців "ді-пі". Зв'язок із Західною Україною (львівський часопис "Літературно-науковий вісник" - "Вісник"), Організація МУР (Мистецький український рух) та його роль у згуртуванні українських митців за кордоном.

"Празька школа" української поезії: звернення до історії, фольклорної традиції, висока культура поетичного письма, культ сильної особистості, пафос національної ідеї, "трагічного оптимізму", "героїчного чину", аристократизму духу. Новітній український героїчний епос (зб. Ю.Дарагана "Сагайдак"). Патріотизм, громадянськість лірики Є.Маланюка. Надреальний світ, апокаліпсичність національна самобутність поезії О.Стефановича. Почуттєвість, жіночність лірики Н.Лівицької-Холодної. Раціоналістична врівноваженість стилю Л.Мосендза. "Княжа доба" у відтворенні О.Лятуринської. Акварельність лірики Г.Мазуренко. Філософічність, національний пафос поезії О.Ольжича. Життєствердні мотиви поезії О.Теліги.

Розвиток прози (І.Багряний, У.Самчук, Д.Гуменна, Т.Осьмачка), її автобіографічність, викривальна спрямованість, мотиви ностальгії, національного самоусвідомлення, пошуки сильного героя, поєднання романтичного начала з реалістичним, традиційності з модерністю.

Євген Маланюк (1897-1968). Яскравий представник "празької школи". Огляд збірок "Стилет і стилос", "Земна мадонна" та ін. Образ України, художнє осмислення її трагічної історії ("Варязька балада", "Псалми степу"), прагнення розбудити національну свідомість ("Молитва"), мотив туги за батьківщиною ("Під чужим небом"). Особливість індивідуального стилю: неоромантичність, строга класична форма, наявність образів-символів.

Особливості стильової манери. Зб. „Стилет і стилос”, „Гербарій”, „Земля і залізо”, „Земна мадонна”, „Перстень Полікрата”. Мотиви, образи поезія Є.Маланюка у 20-30ті роки. Національна ідея, філософські роздуми. Інтимна лірика поета.

Образ України в творчості Є.Маланюка („Псалми степу”, „Варязька балада”, „Під чужим небом”).

Історіософія, неоромантизм, експресивність, неокласицизм його поезії. Традиція Є.Маланюка в подальний період розвитку української літератури.

Національні герої-поети Олена Теліга (1907-1942) та Олег Ольжич (1907-1944).

Життя і творчість О.Теліги. Характеристика її поетичного доробку. Діяльність поетеси в 20-30х за кордоном. Життя і смерть поетеси в окупованому Києві під час другої світової війни. Публіцистичний доробок.

Особливості світобачення і творчої манери. Мотиви і образи віршів „Вечірня пісня”, „Поворот”, „П’ятий поверх”, „Танго”, „Життя”, „Подорожній” інші.

Дм. Донців, Юрій Клен, В.Державін про Олену Телігу.

Сподвижницьке життя і діяльність Олега Ольжича, його мученицька смерть за Україну. Особистість Олега Ольжича на тлі еміграційної і української дійсності 20-30х років.

Діяльність поета – патріота в роки війни на Україні. Характеристика збірок „Рінь”, „Вежі”, „Підзамча”.

Історіософічність, неокласицизм, романтизм поезій Ольжича. Ліричний герой поета – втілення його мрій про майбутнього українця, вільного від рабської покори, холуйства, провінційності. Ностальгія поета за спокоєм і гармонією. Мотиви Б.-І.Антонича в поезії Ольжича.

Критика про творчість Є.Маланюка. Публіцистична спадщина митця, її сьогоднішня актуальність.

Творчість Уласа Самчука (1905-1987). Життєвий і творчий шлях письменника, його діяльність на окупованій фашистами Україні, еміграція за кордон.

Особливості світогляду митця. Загальна характеристика його творчості (прозової, мемуарної). Особливості творчої манери. Реалізм митця. Сильна українська особистість – головний герої Самчукової прози.

Роман „Марія” – епічний роздум про долю українсько селянства до голоду 1932-1933 року і під час нього. Особливості характеротворення, основні мотиви твору.

Трилогія „Волинь” – правдива розповідь про зображувані події, глибоке психологічне проникнення в душу українського селянина.

Проблемність, філософічність твору. У.Самчук – побутописець і характеротворець. Тодішня критична думка про роман, його місце в історії літератури ХХ ст.

Епічна творчість У.Самчука ("Марія", "Юність Василя Шеремети", трилогії "Волинь" та "Ост"). Реалістична розповідь про життя українського селянства в умовах радянської дійсності, традиція й новаторство у змалюванні характерів героїв. Повість-хроніка "Марія" як художня модель життя української родини в історично складний час. Образ Марії - уособлення мужньої, вольової жінки. Його символічне значення у творі.

Романістика Василя Барки (1908...). Трагедія життєвої долі письменника. Поетичні збірки „Цехи”, „Шляхи”, їх місце в творчому доробку письменника. Збірка статей „Жайворонкові джерела”, „Земля садівничих”.

Історія створення та місце в творчій спадщині роману „Жовтий князь”. Особливості композиції, сюжету, оповіді. Засоби характеротворення. Символіка твору. Роль кольористики в романі "Жовтий князь".

"Жовтий князь". Історія написання роману. Авторський задум. Основні ідейно-тематичні лінії твору: реалістичне змалювання трагедії голодомору, психічний стан людини під час голоду, метафізичне (духовне) пояснення буттєвих, апокаліпсичних процесів у суспільстві. Викривальна спрямованість. роману. Модель тоталітарного суспільства та його апокаліпсису. Символічний зміст жовтого кольору в романі. Образ жовтого князя. Інші образи-символи на означення добра і зла. Українська людина в межовій ситуації. Родина Катранників. Морально-етичні мотиви (батьки і діти, історична па­м'ять, національна й людська гідність тощо). Гуманістична ідея твору, всеперемагаючий оптимізм Барки. Широка соціально-національна проблематика у романі „Рай”

Поетичні збірки „Апостоли”, „Білий світ”, „Псалом голубиного поля”, „Океан”, „Лірник”.

Іван Багряний (Лозов'ягін, 1906-1963). Громадянська позиція письменника. Особливості романтичного світобачення. Поетичні твори, їх особливості (зб. „До меж заказаних”, „Скельпа”, „Аве Марія”).

Загальна характеристика прозової спадщини: "Тигролови" ("Звіролови"), "Сад Гетсиманський", "Огненне коло", "Людина біжить над прірвою". Автобіографічність, гуманістичний пафос, життєствердний мотив, неоромантичність індивідуального стилю, образи-символи, фольклорні засоби. Сильний тип української людини - головний герой Багряного. Екзистенційна тенденція в його творах. Засоби характеротворення. Популярність творів І.Багряного в повоєнній Європі.

„Тигролови". Жанр авантюрного (пригодницького) роману, його автобіографічність. Динаміка сюжету, неоромантичність. Вольовий характер, непереборний оптимізм, віра в перемогу Григорія Многогрішного. Характеристика образів членів родини Сірків, майора Медвина. Символіка роману. Гуманіс­тична ідея перемоги добра над злом. Роль патріотичного мо­тиву в сюжеті твору, в розвитку характеру головного героя.

Пригодницький роман. Біблійні мотиви, традиція неоромантичних творів Дж.Конрада, Р.Кіплінга, Дж.Лондона, національного фольклору у творчості І.Багряного. "Огненне коло" й антивоєнні романи Е.Хемінгуея ("По кому подзвін"), Е.-М.Ремарка ("На західному фронті без перемін").

В.Симоненко (1935-1963). Життєвий і творчий шлях поета як „витязя молодої української поезії серед плеяди „шістдесятників”. Патріотичний лейтмотив творчості В.Симоненка. Персоніфікований образ України, громадянський вибір поета у віршах "Задивляюсь у твої зіниці...", "Є тисячі доріг...". Мотив самоствердження людини у складному сучасному світі, її самодостатності і самоцінності ("Я..."). Роздуми над громадянською поезією митця та її мотивами. Перші збірки поета „Тиша”, „Грім”, „Земне тяжіння”. Мотиви й образи лірики Симоненка. Традиції й новаторство. Приналежність до „60”. Вплив творчості Т.Шевченка на стильову манеру Симоненка.

Неповторний персоніфікований образ України у віршах („Задивлюсь у твої зіниці...”, „Є тисячі доріг...”); віра в її безсмертя („Де зараз ви, кати мого народу?”).

„Лебеді материнства” як поетичний шедевр на патріотичну тему: високохудожнє втілення глибокої патріотичної ідеї про синівський обов’язок перед рідною землею через оригінальну композиційну побудову дистиха – монолог матері з сином.

Художнє осмислення нелегкої долі людини праці, звеличення простої людини, її мудрості („Дід умер”). Мотив тяжкої жіночої долі („Піч”, „Жорна”, „Баба Онися”). Образ багатостраждальної жінки-трудівниці в „Думі про щастя”.

Своєрідність інтимної лірики В.Симоненка, вираження краси і щирості почуттів кохання („Вона прийшла”, „Є в коханні і будні, і свята...”, „Ну скажи, хіба не фантастично...”, „Чорні від страждання мої ночі...”).

Звеличення у творах почуття людської гідності, своєрідного людського „Я” („Я”, „Ти знаєш, що ти - людина”). Художнє осмислення складних морально-етичних проблем, зв’язаних з добром і злом у людському житті („Кривда”, „Кирпатий барометр”).

Поезія „Злодій” як гнівна інвектива, спрямована проти системи визиску. Полемічний характер поезії, гостре викриття в ній пристосуванців, кар’єристів. Звернення до ліричного жанру інвективи (ц-л „Гострий плуг”). Афоризми у творах („Торжествують”, „Не лицемірити, не чванитись пихато”).

Іронічно-саркастичний струмінь у творах поета. „Казка про Дурила” – оригінальний твір про долю українського народу в умовах тоталітарного режиму, про пробудження його національної свідомості. Патріотичний пафос, казкові мотиви, алегоричний зміст його назви.

Народознавчі мотиви, заглиблення у внутрішній світ людини („Кукурікали півні на рушниках”, „Чорна підкова”).

Особливості поетичного стилю: простота, філософічність, полемічний характер, щира задушевність, національний колорит, зв’язок з фольклором, багатство художніх засобів, афористичність мови, поєднання національного і загальнолюдського в поезії.

Оцінка поезій Симоненка М.Рильським. місце митця як великого національного поета в українській літературі; вплив його творів на подальний розвиток української поезії.

Д.Павличко (1929..). Спорідненість тем, образів, мотивів, з творчістю І.Франка. Світосприйняття, нахил до філософського підходу й притчевості. Громадянські мотиви лірики поета. Філософський погляд на сучасний світ та людину в ньому ("Погляд у криницю", "Голгофа"). Самоаналіз власної душі й долі в циклі "Покаянні псалми" ("Це ти створив мене та­ким"). Пісенна лірика митця ("Два кольори"). Інтимна лірика (зб. "Таємниця твого обличчя").

Художньо-публіцистичне звучання перших збірок „Любов і ненависть”, „Пелюстки і леза”. Громадянська напруженість творів.

Риси власного поетичного мислення, глибокий ліризм, емоційна пристрасність, національний колорит, філософські роздуми, конфліктність ліричного сюжету, діалектичність.

Актуальне значення зб. „Правда кличе”. Осуд тоталітаризму, людського деспотизму, викриття „культу особи” вождя („Коли умер кривавий Торквемада”).

Уславлення рідної мови, значення її для народу („О рідне слово, хто без тебе я?!”, „Якби я втратив очі, Україно...”, „Ти зрікся мови рідної”). Виразні художні деталі у віршах, афористичність мови.

Основні параметри поетичного обдарування Д.Павличка. Збагачення художньої палітри, звернення до класичних жанрів (сонет, притча, рубаї); вираження в них моральних проблем доби (Сонет „Голгофа”, „Притча про вдячність”).

Художньо-філософські сили зб. „Гранослов”. Особистість як самоцінне начало всіх начал. Багате культурологічного мислення поета. Інтимна лірика Д.Павличка (зб. „Таємниця твого обличчя”), її своєрідність і новаторство. Глибоке розкриття внутрішнього світу ліричного героя („Дзвенить у зорях небо чисте”, „Живу, як той гірський потік”, „Не бійся сивини моєї”), його моральне обличчя („Коли ми йшли у двох з тобою”).

Пісенна творчість Д.Павличка, його творча співдружність з О.Білашем („Два кольори”, „Лелеченьки”, „Я смужився, мила, за тобою”). Популярність його пісень.

Цикл поезії „Учителям і друзям”. Образ України у творах („Вставай, Україно, вставай”).

Місце поезій Д.Павличка в українській літературі. Переклади сонетів із світової літератури.

Ліна Костенко (нар. 1930). Доля письменниці. Огляд творчості. Особливості індивідуального стилю (філософічність, історизм мислення, традиційність, висока культура поетичного вислову, інтелектуальність, "заряд актуальної публіцистичності").

"Страшні слова, коли вони мовчать" - ліричний роздум про значення слова в житті і свідомості людини, про сутність мистецтва. "Українське альфреско": "вічні" українські фольклорні типи, новітнє переосмислення традиційної ситуації. Образи-деталі у творі як атрибути української свідомості. Прийом контрасту. Роль метафори. "Виходжу в сад, він чорний і худий..." Ідея нерозривної єдності людини і природи. Лірична героїня, її відчуття. Образ саду. Філософічність (медитаційність) поезії.

"Хай буде легко. Дотиком пера...", "Надумано, негадано", "І не минає, не минає!" - зразки інтимної лірики. Спонука до роздумів про сенс кохання. Образ кохання. Лірична героїня. Сповідальність і душевна відвертість у вираженні почуттів. Засоби поетичної мови.

"Маруся Чурай". Жанр твору. Його історично-фольклорна основа. Духовне життя нації - крізь трагічну історію нещасли­вого кохання. Сюжет і композиція. Психологічно вірогідний портрет Марусі Чурай на тлі конкретної історичної дійсності. Маруся Чурай у зіставленні з іншими образами. Центральна проблема: митець і суспільство. Інші проблеми: добро і зло, матеріальне життя і життя духовне, мрії і дійсність, вірність і зрада, історична пам'ять, індивідуальна свобода людини.

Філософська заглибленість у суть людського життя, історію народу, його видатних діячів („І засміялась провесіно”, „Ой ні, ще рано думати про все...”), оригінальність строфічної будови.

Спогади про війну, пам’ять історії у творчості Л.Костенко („Мій перший вірш написаний в окопі”, „Тут обелісків ціла рота”). Поєднання епічності розповіді з ліричними переживаннями при відтворенні трагічного епізоду як жорстоке й вологе відлуння війни („Пастораль ХХ сторіччя”). Оригінальність жанру, досягнення експресивності строфи за допомогою рубаної і влучної короткої фрази, зорових зображувально-виражальних засобів.

Роздуми поетеси про суть життя, призначення людини на землі та її творчої праці, про невмирущі цінності народу в медитативній ліриці („Життя іде і все без коректур”, „Кобзарю, знаєш, нелегка епоха”, „Вже почалось, мабуть, майбутнє...”).

Ліна Костенко про призначення поета і поезії, про відповідальність митця перед народом („Доля”, „Умирають майстри”, „Є вірші – квіти...”, „Чекаю дня, коли тобі скажу”, „Страшні слова, коли вони мовчать”).

Майстерність і оригінальність пейзажної лірики поетеси (цикл „Осінні карнавали”), незвичайна образність у віршах („Осінній день”, „Двори стоять у хуртовині айстр”, „Ті журавлі і їх прощальні сурми”). Складні екологічні проблеми („Ще назви є, а річки вже немає”).

Поетичні мініатюри у творчості (цикл „Інструкції”, „Летючі катрени”); дистих „Не треба думати мізерно”, катрен „Настане день, обтяжений плодами”.

Глибина і щирість почуттів ліричного героя в інтимній ліриці, болісне переживання через нерозділене кохання („Світлий сонет”, „Розкажу тобі думку таємну”). Своєрідний вірш – маніфест „Моя любове! Я перед тобою”, що звучить як благальне закликання до кохання... Громадянський пафос твору, ремісенції біблійної риторики.

Асоціативні роздуми про кохання („Хай буде легко”, „дотиком пера...”, „І не минає, не минає!..”). образотворчі засоби вираження почуття ліричного героя.

Незнепценність історичної пам’яті народу (поема-балада „Скіфська одісея”, драматична поема „Дума про братив Неазовських”, вірш „Чигиринський колодязь”, поема „Сніг у Флоренції”, роман у віршах „Берестечко”).

Болючі роздуми над сучасним життям („Виходжу в сад, він гордий і худий”). Особливості збірки „Сад нетанучих культур”.

Стильові особливості поетеси: інтелектуалізм, філософічність, громадський і патріотичний пафос.

Значення творчості Л.Костенко в розвитку української літератури.

Місце Л.Костенко у русі „шістдесятників”. Категорії творчості: любов, природа, творчість, історія.

Борис Олійник (1935...). Рання творчість. Принцип ідейно-композиційної цілісності. Вірші медитативного характеру („Рух”, „Доля”, „Урок”). Соціально-історичний, класовий та етичний конфлікт у поемі „Урок”.

Творчий метод поета (особливості: зображення світу у його розмаїтті через призму органічної сутності з людиною; тяжіння до філософського розуміння людей, явищ, процесів; афористичність, значення художньої деталі, оригінальність образів).

Утвердження принциповості людини, стійкості її переконань як важливих якостей („Балада про вогонь і принципи”). Філософські роздуми про ставлення людини до хліба як найвищої людської святині („В оборону хліба”), про сенс життя людського („Був чоловік... – і нема...”). полемічна спрямованість поезій.

Образ матері у поетичній творчості Б.Олійника. Оригінальність поетичних переживань ліричного героя („Мамо, вечір догоря...”, „Мати наша – сивая горлиця”). Мелодійність поезій, які стали народними піснями („Мати сіяла сон”, „Пісня про матір”). Роль діалогу між матір’ю і дітьми у вираженні головної думки поезії.

Інтимна лірика, яскравість у ній поетичних образів („Я спокійно б лежав під вагою століть...”).

Високохудожнє осмислення проблеми „людина і природа” у поемі „Крило”. Протиставлення чесного, доброго юнака жорстокій, бездуховній людині. Глибоке розкриття внутрішнього світу персонажів. Майстерність верлібру.

Місце Олійника в історії української літератури.

Іван Драч (1936..). Життєвий шлях поета-представника інтелектуальної лірики у наш час. Стильові особливості і планетарність конфліктів, солярні мовити творчості; віддалена асоціативність, наявність наукової лексики; поєднання прадавнього народнопоетичного із сучасним; розуміння джерел буття, філософічність, багатство художніх асоціацій. Зб. „Соняшник”, „Протуберанці сонця”, „Балади буднів”, „Корінь і крона”, „Теліженці”, „Вогонь з попелу”. Тема ролі поезії в людському житті („Балада про соняшник”), оригінальність образів, майстерність верлібра. Неоромантизм, метафоричність – основа стилю письменника.

Фантастична поема – трагедія „Ніж у сонці” („Ода совісті”). Болючі роздуми над долею людства і України в атомний вік, оригінальність жанру. Жанрове розмаїття творів (балада, етюд, поезія) буденних явищ життя („Баладонька - загадонька”); Звеличення українського роду („Балада роду”).

Використання в баладах образів світової літератури та мистецтва („Балада про Сар’янів та Ван-Гогів”). Роздуми про справжнє покликання людини в житті та її обивательське існування (новорічна балада „Крила”), майстерність верлібру в поезії.

Уславлення хліба на землі як найвищої святині („Етюд про хліб”).

Художнє осмислення поетики Т.Шевченка в українській літературі та світовому мистецтві „Смерть Шевченка”. Поетичний образ України, інші образи-символи.

Чорнобильська тема у творчості Драча („Чорнобильська мадонна”). Жанр твору. Роль заголовків та епіграфів. Передісторія написання. Біблійні мотиви.

Алегоричний узагальнений образ матері-страдниці, що символізує долю України. Болючі роздуми над долею людства. Осуд винуватців чорнобильської катастрофи. Своєрідність композиції (цикл віршів, об’єднаних спільною ідеєю). Майстерне поєднання реалістичних і фантастичних картин. Поетична драматургія І.Драча (драматична поема „Дума про Вчителя”).

Кіноповісті письменника („Криниця для спраглих”, „Іду до тебе”).

Значення творчості в українській і світовій літературі.

Микола Вінграновський (1936...). Новаторство поета. Сарказм та бридливість до ідеологічного фальшу, напружена національна гідність, місткість форм, масштабність поетичної думки („Атомні прелюди”), внутрішній рух від душевної „романтики” до „реалізму”. („Сто поезій”), ускладнення й збагачення лірики („На срібнім березі”).

Новаторство в дитячій тематиці: співмірність з уявою дитини; безпосередність сприйняття світу, парадоксальність фантазії й душевна чистота.

Інтимна лірика („Цю жінку я люблю”): переживання ліричного героя ширші за особисті.

Проза: відносна подієва основа, сюжети рухаються перебігом почуттів.

Різноманітність тематики: народ, нація, Україна в творах письменника.

Історичний роман „Северин Наливайко”. М.Вінграновський – чарівник слова.

Василь Стус (1938-1985). Трагічна доля поета як символ незламного духу. Збереження людської гідності. В.Стус в контексті „шістдесятництва” й дисидентського руху. Загальний огляд творчості (поетичної, літературно-критичної, перекладацької). Традиція й новаторство поезій Стуса.

Основні тематично-проблемні лінії виучених за порталом прижиттєвих збірок „Зимові дерева”, „Веселий цвинтар”, „Свіча в свічаді”, „Палімпсести”: душа людини „перед вічністю неба високого” (відчудження від світу, проблема вибору, відчуття фатальної приреченості, трагічної самотності, стан активного діяння, формування себе, самопізнання); атмосфера розтлінного духу суспільної системи; реальний образ знищеної скореної вітчизни та ідеальний образ України – мрії; рідна земля у творах. Мотив приреченості, трагічної долі, самотності.

Магістральний образ – образ-айсберг, що росте вглиб. Образ палімпсестів накладається на різні стани душі поета. Біблійні мотиви. Метафоричність образного мислення. Вірші-медитації. Філософічність, полемічна пристрасність, багатство мови.

Патріотичні мотиви в ліриці Стуса, незабутній образ України, туга за Батьківщиною („Присмеркові сутінки опали...”, „Ще вруняться горді Славутові кручі”, „Скучив за степом, скучив за лугом”, „За мною Київ тягнеться у снах”, „О земля втрачена, явися...”). висока художня майстерність, природа у творах.

Філософські роздуми про сенс життя в умовах тоталітарного режиму („Мені зоря сіяла нині вранці...”). Образ зорі у вірші; верлібр.

Утвердження активної життєвої позиції, мужності й сили духу ліричного героя, віра в правильно обраний шлях, долання труднощів („Крізь сотні сумнівів я йду до тебе”). Екзистенційні мотиви у творах.

Історія у творах („За літописом Самовидця”, „Сто років як скопала січ”). Символи поезій. Образ борця за щастя народу („Як добре те, що смерті не боюсь я...”, „Сховатися од далі не судилось”).

Роздуми ліричного героя над долею людини на чужині („У цьому полі синьому, як льон”). Роль повторів, обрамлення, риторичні запитання та оклики, передача внутрішнього світу героя („На схід, на схід...”, „Верстаю шлях по вимерлій пустелі...”).

Інтимна лірика поета, болісні спогади про рідню, дружину, сина („У порожній кімнаті”, „На Колимі запахло чебрецем”, „Весняний вечір. Молоді тумани”). Засоби передачі психологічного стану героя. Літературно-критична діяльність. Дослідження творчості П.Тичини („Феномен доби”). Стус і Шевченко.

Екзистенційні ідеї в художньому творі. Традиція світової поезії (Й.-В.Гете, Р.-М.Рільке, Ґ.Лорка, Б.Пастернак, М.Цвєтаєва та ін.) у творчості В.Стуса. Місце Стуса в історії української літератури.

Олесь Гончар (1918-1995). Життєвий і творчий шлях О.Гончара – патріарха української літератури.

Особливості світобачення, громадянська і життєва позиція (віра в гуманізм, прагнення добра, краси, гостре чуття сучасності, потяг до духовних джерел народу). Загальна характеристика творчості. Своєрідність індивідуального стилю („поетичний реалізм”, романтичний пафос, ліричність і публіцистичність оповіді, планетарність художнього мислення), ідеалізація краси в житті, лаконізм.

Рання творчість письменника (оповідання, поезії, новели), її неоромантизм („Весна за Моравою”, „Модри камень”, „Ілонка”, „Гори співають”).

Романістика О.Гончара.

Роман – трилогія „Прапороносці”, його ідейно – тематична, романтична заданість, ідея краси людський почуттів, вірності на прикладі Ю.Брянського, Шури Ясногорської, Чернича. Колоритність виразних національних характерів.

Продовження художнього дослідження війни у дилогії „Людина і зброя”, „Циклон”.

Роман „Людина і зброя”. Автобіографічність твору. Щирість авторського голосу. Проблема життя і смерті, війни і миру, красивого й потворного в контексті української дійсності, під кутом зору філософського мислення. Молоде покоління у час випробувань. Морально-етичні колізії твору. Прийом сюжетного контракту. Композиційна роль описів природи, листів, батальних сцен, діалогів, авторських відступів-роздумів про життя. Ідейний зміст назви.

„Циклон” – спогади про страшні роки війни. Мужність сучасників у боротьбі із стихією. Символічний зміст назви. Художнє осмислення долі митця в житті (образи Б.Колосовського, С.Танченка).

Гуманістичний пафос роману у новелах „Тронка”. Творчість в умовах ідеологічного писку („Берег любові”, „Бригантинка”, „Твоя зоря”).

Актуальні морально-етичні проблеми „Собору”. Історія видання. Символічний зміст назви та багатопроблемність (роль духовного начала і краси в житті людини, осуд бездуховності, історична пам’ять народу, добро і зло).

Особливість сюжету і композиції. Колоритні образи представників старшого (Ізот Лобода, Іван Баглай) та молодшого поколінь (Микола, Єлька). Гнівний осуд національного нігілізму, моральної ницості, душевної пустоти в образі В.Лободи. Філософські і публіцистичні відступи у романі, про смисл життя, про екологію природи і душі. Багатство мови.

Історична тематика („Таврія”, „Перекоп”).

Гончар – новеліст, майстер відтворення внутрішнього світу героїв („Модри камень”, „За мить щастя”)

„Модри камень”. Мрія і дійсність у творі. Романтична ідея кохання, що перемагає смерть, образи українського бійця та Терези. Особливості оповіді, роль кольорової гами у новелі.

„За мить щастя”. Краса і сила людського почуття як матеріал художнього осмислення. Філософічна спрямованість ідеї твору, художня динаміка сюжету. Особливості композиції. Образи головних героїв Сашка Діденка та Лорі. Узагальнений образ миті щастя. Засоби образотворення, пейзажу, символіки кольору, метафори.

Роль Гончара в процесі духовного відродження нації.

Значення творчості письменника в історії української літератури.

Михайло Стельмах (1912-1983). Життєвий і творчий шлях письменника. Поетична творчість (зб. „Добрий ранок”, „Жито сили набирається”). Зв’язок поезій з фольклором („Мак цвіте”). Майстерність інтимної лірики („Поміж березами дівка іде”). Збірка оповідань („Березовий сік”).

Проблема „Людина і земля” – головна у творчості Стельмаха. Художнє відображення життя українського села на крутих зламах національної історії ХХ ст. у трилогії „Хліб і сіль”, „Кров людська не водиця”, „Велика рідня”, його боротьба за соціальне й національне визволення.

Роман „Правда і кривда” – високохудожній твір про життя села у повоєнні роки. Проблематика твору (утвердження високогуманних взаємин між людьми. Правда і кривда в житті, безсмертя народу). Показ краси дружби між Марком Безсмертним та Григорієм Задніпровським. Фольклорні мотиви у творі.

Романтично-ліричний характер оповіді. Публіцистичні відступи про життя.

„Чотири броди” – правдиве художнє полотно про життя українського села у довоєнні та воєнні роки. Філософський зміст назви. Довгий шлях роману до читача. Порушення у творі гострих тем голоду та сталінських репресій в Україні. Образи трудівників – хліборобів, їх високі моральні якості. Засудження зрадництва, кар’єризму, нечесності.

Багатство і образність мови твору, зв’язок з фольклором.

Автобіографічна дилогія („Щедрий вечір”, „Гуси-лебеді летять”).

Особливості художнього стилю: фольклорний струмінь, філософські роздуми, метафорична образна мова, звеличення простої людини, художня розробка теми „Земля і людина”, поетичність оповіді, внутрішні монологи, майстерність діалогів, сатира та їдка іронія в змалюванні негативних персонажів, втілення ідеї безсмертя народу, торжества правди.

Павло Загребельний (1924...). Загальна характеристика творчості, її тематичне розмаїття. Історична романістика („Диво”, „Первоміст”, „Смерть у Києві”, „Роксолана”, „Євпраксія”, „Я, Богдан”) як історія людської душі.

Особливості індивідуального стилю прозаїка: історична документальність опису, розгалуженість композиції, поліфонічність сюжетних ліній, авторські втручання в оповідь. Історія та художній вимисел.

Образи жінок у романах митця. Психологічна мотивація дій та вчинків героїв.

Роман-монолог „Я, Богдан” як спроба нового переосмислення образу гетьмана Богдана Хмельницького.

Тема героїзму народу у ІІ світовій війні в ранній творчості письменника (повість „Дума про невмирущого”, роман „Європа – 45^о”).

„Диво”. Тема незнищенності історичної пам’яті народу та його мистецьких звертань у романі, оригінальність композиції (розгортання дії у різних часових вимірах). Історично-конкретне зображення дійсності та творчий вимисел (образ Сивоока та князя Ярослава Мудрого). Наскрізний символічний образ Софіївського собору як найвищої святині. Патріотичний пафос твору. Особлива-увага на розділи: "Рік 992. Великий сонцестій. Пуща", "Рік 1004. Літо. Радогость", "1942 рік. Зима. Київ", "Рік 1926. Падолист. Київ", "1966 рік. Літо. Київ", "Рік 1037. Осінній сонцеворот. Київ". Особливості композиції: минуле і сучасне у творі. Історична основа роману і художній вимисел. Образ Софії Київської як історичної пам'ятки та художнього символу. Сивоок (проблема творчого начала в людині, свободолюбства, людської гідності). Князь Ярослав Мудрий (проблема влади і людини). Образи вченого Гордія Отави та його сина Бориса. Наскрізні проблеми: людина перед вибором, людина у процесі самопізнання та самоутвердження, людина-творець.

Григорій Тютюнник (1931-1980). Життєвий і творчий шлях письменника.

Роман „Вир” – реалістична картина життя українського села напередодні та під час Другої світової війни. Колоритні і національно виразні людські характери у творі (Тимко Вихор, Гамалія, Дорош, Гнат Рева, Орися). Поєднання реалістичних і романтичних засобів зображення. Символічний зміст назви роману, художня майстерність.

Багатопроблемність твору: колективізація і ведення сільського господарства, розкуркулювання і його наслідки,вічна проблема – „Людина і земля”, атмосфера взаємин недовіри і доносів; місце людини у війні з фашистами. Неординарні підходи до вирішення проблеми. Функції пейзажів у творі. Роль гумору. Незакінчений роман „Буг шумить”, психологічні деталі, символічність образу, глибина ідейно-художнього задуму.

"Оддавали Катрю". Проблематика оповідання (батьки і діти, нове і старе, село і місто, маргінальний характер, ко­ріння роду тощо). Образ українського села середини XX ст. через долю Катрі. Образ Катрі, її батьків, односельців, нареченого. Засоби характеротворення (портрет, деталь, діалог). Позиція автора.

"Три зозулі з поклоном". "Вічна" тема "любовного трикутника" в новітній інтерпретації. Марфа, краса її внутрішнього світу. Образи Михайла, Соні, їхнього сина. Образ любові в новелі як втілення християнської моралі. Розповідь про події чи опис почуттів? Жанр твору (новела). Зміщення часових площин як художній засіб. Особливості композиції. Роль художньої деталі в розкритті характеру.

Юрій Мушкетик (1929...). Рання творчість. Художнє відтворення яскравих характерів визначних постатей в української історії („Семен Палій”, „Гайдамаки”).

Розкриття суперечностей внутрішнього світу нашого сучасника (романи „Крапля крові”, „Позиція”, „Рубіж”).

Оповідання „Суд” – правдиве змалювання становища українського селянства у важкі післявоєнні роки. Відповідальність людини перед суспільством.

Образ Ганни Розсохи у творі. Показ безправності простої трудової людини у часи тоталітарного режиму. Особливості сюжету та композиції. Глибоке розкриття характерів персонажів.

Проблема історичної пам’яті у романі „Яса”. Художнє розкриття складнощів історичного процесу в Україні після смерті Богдана Хмельницького. Психологічне заглиблення у зображення внутрішнього світу кошового отамана Івана Сірка.

Засудження братовбивчої війни в Україні як застереження сучасників і майбутніх поколінь.

Особливості художнього стилю письменника.

СУЧАСНА "МОЛОДА" УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА (90-ті рр. XX ст.)

Суспільно-історичні умови літературного процесу останнього десятиріччя. На шляху до нового відродження літератури: її стан і перспективи розвитку. Постмодернізм як основний художній напрям літератури 90-х років, його специфіка: поєднання різних стильових тенденцій, часткова опозиційність до традиції, універсальність проблематики, позачасовість і позапросторовість зображення, епотажність, зміна функцій автора і героя. Основні літературні-угруповання ("Нова література", Бу-Ба-Бу, "Пропала грамота", "Нова дегенерація", "Західний вітер", "500" тощо). Утворення Асоціації українських письменників (АУП). Сучасні часописи та альманахи. Письменники, що сформувалися або активізувалися в 90-ті роки: І.Андрусяк, Ю.Андрухович, В.Герасим'юк, С.Жадан, О.Жовна, О.Забужко, Ю.Іздрик, О.Ірванець, В.Кожелянко, Є.Кононенко, О.Лишега, І.Малкович, В.Медвідь, А.Мойсієнко, К.Москалець, В.Неборак, Ґ.Пагутяк, Є.Пашковський, Ю.Покальчук, С.Процюк, І.Римарук, В.Слапчук, О.Ульяненко, В.Цибулько, І.Ципердюк та ін.

Валерій Шевчук (нар. 1939р...) – представник інтелектуально-філософської, психологічної прози. Особливості індивідуального стилю: притчевість, необарокові засоби поетики в тканині творів.

Твори про сучасність (повісті „Маленьке вечірнє інтермецо”, „Дзиґар одвічний”, „Житомирська сага” та ін.).

Історичні твори. Роман-триптих „Три листки за вікном”, удостоєний Шевченківської премії та премії фундації Антоновичів. Складна, суперечлива історія становлення духовності українського народу, його морально-етичного кодексу впродовж століть.

„На полі смиренному” – роман-притча, роман-травестія. Строката картина життя Києво-Печерського монастиря (кінець ХІІ – поч. ХІІІ ст.).

Умовно-асоціативні, філософські твори: „Птахи з невидимого острова”, „Сповідь”, „Мор”, „Дім на горі” – переплетіння реальних картин з фантастичними, умовними, ірреальними. Фольклорно-міфологічна основа: міфи, легенди, перекази.

Оповідання про митців („Вогнище”, „Диявол, якого нема”, „Чарівник”, „Мандрівка в гори”, „Постріл” та ін.).

Образ „духовного дому” – фундаментальний, наскрізний образ – символ різножанрової творчості.