Історія України, її об’єкт, предмет та періодизація.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Історія України, її об’єкт, предмет та періодизація.



Історія України, її об’єкт, предмет та періодизація.

Предмет вивчення в кожній науці становить система об’єктивних закономірностей. Предметом вивчення історії У. є закономірності виникнення соціально-економічного та політичного розвитку суспільства на всіх укр. землях. Історія У. розглядає суспільні процеси та рухи, розвиток різних політичних сил та партій, прагнення укр. народу до незалежності, процес об’єднання всіх укр. земель в єдину державу, розвиток державних структур та політичної системи. Це перша складова частина предмету. Друга – вивчення світових суспільних процесів, їх взаємозв’язку в історії У., а також місце У. в історії світового суспільства. Існують 5 основних типів історичних джерел: 1) речові (поселення, архітектурні споруди), які дає нам археологія; 2) етнографічні; 3) лінгвістичні; 4) усні; 5) писемні (актові матеріали, оповідні пам’ятки). Історію України поділяють на такі періоди:

Перший період«Час появи людини на території України. Історичні корені українського народу». Це доба так званої первісної історії. Цей період охоплює час від появи, людини до створення Київської держави (1 мли. р. до н.е. — VIII ст. н.е.)

Другий період«Київська Русь. Галицько-Волинська держава (IXпершій половині XIV ст.)». Він охоплює період від створення давньоруської держави (IX ст.) і до середини XIV ст., коли вона розпалась, а народи, що входили до її складу, попали в залежність від інших держав.

Третій період«Україна в II половині. XIV— середині XVII ст.» Це час, коли українські землі попали в залежність спочатку від Вели­кого князівства Литовського, а потім Польщі та інших країн.

Четвертий період«Національно-визвольна боротьба україн­ського народу. Складання державності України. Гетьманщина». Він охоплює період визвольної війни середини XVII ст. під проводом Б. Хмельницького та складання під його керівництвом української державності.

П'ятий період — «Україна в XIX столітті». Він охоплює все XIX ст. Коли, здавалось, перемогла Російська імперія, ліквідувала українську автономію, в надрах народу починається невдоволення, розгортається національно-визвольний рух, який М.С. Грушевськпм названо «культурним відродженням ук­раїнського народу».

Шостий період -- «Україна на початку XX століття. Перша світова війна». В роки Першої світової війни Україна стала ареною боротьби двох великих світових угруповань держав, кожне з яких претендува­ло на багаті українські землі. Світова війнасприяла визріванню ре­волюції. Разом з тим, революційні події розглядаються в наступному періоді, а шостий період охоплює час з 1900 до лютого 1917 року.

Сьомий період«Українська національна революція. Боротьба за відродження державності України {1917-1920 рр.)» В цей час створено Українську Центральну Раду, проголошено автономнуУНР, а потім і її незалежність.Діяли гетьманський режим Скоро­падського та Директорія. Відбулася злука УНР таЗУНР. Разом з тим український революційно-визвольний рух було придушено ра­дянською владою.

Восьмий період в історії України — «Українська РСР в 20-30ро­ки XX століття». В цей період в Україні не тільки почала впрова­джуватися нова економічна політика, що незабаром була згорнута, проводилася українізація, що так трагічно закінчилася, але й орга­нізовано голод 1932-1933 рр., відбувалось утвердження тоталі­тарного ладу, проводились масові репресії. Надзвичайно тяжким виявився міжвоєнний період у житті західних українців. Проте в 20-30-ті роки революційно-визвольний рух чимраз яскравіше ви­ливався в боротьбу за возз'єднання українських земель.

Дев'ятий період«Україна і Друга світова війна». На початку війни відбулося возз'єднання західноукраїнських земель у складі УРСР, що тяжко відбулось на їх населенні. Напад Німеччини, оку-цація нею України сприяли розвитку Опору радянських партизанів та ОУН-УПА. Україна внесла великий вклад у воєнно-економічну мобілізацію країни. Дорого коштувало їй і визволення. Під час війни загинуло від 13 до 15 млн. чоловік. Війна розділила століття на довоєнну, воєнну та післявоєнну пору.

Десятий період«Розвиток України у другій половині40-80-х роках XX ст.» Реакція, що проводилася до війни в Україні продов­жилась і після війни. Лише після смерті Й. Сталіна почалася певна «відлига» та наростала системна криза тоталітарного ладу, що сприяло появі «шістдесятників», а потім і дисидентів. За часи пере­будови почала формуватися парламентська опозиція, у 1990 році прийнято Декларацію про державний суверенітет України тощо.

Одинадцятий період«Утвердження незалежної України».

Дванадцятий період - «Період, який розпочався в історії нашої держави після Помаранчевої революції.»

Первісні люди: поява та спосіб життя. Першоначала людського життя в Україні.

Історію первіснообщинного ладу поділяють на чотири періоди:

1. Кам'яний вік.Він охоплює період від 1 млн до 6—5 тис. років тому. Кам'яний вік поділяють на палеоліт (ста­родавній кам'яний вік: 1 млн — 12 тис. років тому) — ран­ній, середній і пізній; мезоліт, або середній кам'яний вік (приблизно 12—5 тис. років до н.е.), інеоліт, або новий ка­м'яний вік (починається близько 7—6 тис. років тому).

2. Енеоліт, або міднокам'яний вік (IV—IIIтис. до н.е.).

3. Бронзовий вік(кінець III— початок Ітис. до н.е.).

4. Раннійзалізний вік. На Кавказі він починається з X ст. до н.е., в Україні й Південній Росії — з V—VI ст. до н.е. і триває до утворення класових суспільств-держав.

Приблизно мільйон років тому пралюди (архантропи) заселяли теплі райони Євразії і, можливо, тоді з'явились на території України. Пізніше на зміну пітекантропу і неандер­тальцю, які жили в ранньому палеоліті, приходить кроманьйонський тип людини (близько 40—35 тис. років тому), яку ми вже називаємо «гомо сапієнс» (людина розум­на). Первісне людське стадо у пізньому палеоліті посту­пається місцем родовій общині із спільною власністю на за­соби виробництва. Водночас відбуваються значні зрушення в господарській діяльності людини, вдосконалюються зна­ряддя праці. На зміну палиці і загостреному каменю при­ходять металевий спис і списометалка — попередник лука. Це значно підвищило ефективність полювання/Поява штучного житла й шитого одягу дала змогу людині розши­рити північні межі свого проживання на Землі. Стоянки доби пізнього палеоліту знаходять по всій території України. Приблизно 12 тис. років до н.е. пізній палеоліт в Україні перейшов в епоху мезоліту, яка тривала до V тис. до н.е. Найважливішим досягненням того часу було винайдення лука і стріл, змінилась техніка виготовлення кам'яних зна­рядь. Було зроблено і перший крок на шляху до скотарства.

Розквіт родоплемінного ладу відбувався в добу неоліту, яка почалася в Україні приблизно 7 тис. років тому, ос­кільки сприятливий клімат і родючі землі створювали іде­альні умови для розвитку господарства. В період неоліту порівняно високий рівень виготовлення знарядь праці і на­копичений досвід дали змогу людині перейти від присвоєн­ня дарів природи до продуктивного господарства — земле­робства і скотарства. Виникнення продуктивного господар­ства вчені називають неолітичною революцією».

У період неоліту був досягнутий помітний прогрес в об­робці каменю. Різання, шліфування і свердління дали змо­гу виготовляти досконалі кам'яні сокири, насаджені на ру­коять, що перетворило їх на основне знаряддя праці. У неоліті було освоєно також виго­товлення ліпної кераміки, з'явилися тканини. У цей період спостерігається розвиток духовного світу людини, мистецтва. Полювання втрачає основне значення, тому, мабуть, зникають реалістичні зображення звірів. На­томість поширюється культ божеств родючості в образі жінки.

 

Трипільська культура.

Серед племен, що населяли простори сучасної Східної Європи, найвищого розвитку в енеоліті досягло осіле населення Правобережної України і Молдови (межиріччя Дніпра і Дністра). Культура цих стародавніх землеробів, що датується IV — початком II тисячоліття до н. е., відома в науці під назвою трипільської (від с. Трипілля на Київщині, де вона вперше була досліджена в 90-х роках XIX ст.).

Головним заняттям трипільських племен було землеробство. Грунт вони обробляли кам'яними або кістяними мотиками. Разом з тим відбувався поступовий перехід від мотичного до орного землеробства за допомогою дерев'яного рала. У невеликій кількості трипільці вже мали й мідні знаряддя. Сіяли пшеницю, ячмінь, просо. Урожай збирали дерев'яними серпами з крем'яними лезами (вкладками) або крем'яними серпами (довгими крем'яними пластинами). Зерно розмелювали за допомогою ручних кам'яних зернотерок.

Важливу роль у господарстві трипільців відігравали скотарство і рибальство. З домашніх тварин розводили рогату худобу, свиней, овець, кіз, коней. Знали прядіння і ткацтво, виліплювали руками і опалювали в печах (горнах) глиняний посуд.

Жили трипільці в селищах які були поселеннями матріархальних родових общин. Найчастіше вони розташовувалися на берегових схилах річок, там, де був м'який грунт (чорнозем), що давав можливість успішно займатися землеробством. Житла були наземні, дещо заглиблені, будувалися з дерева та глини, підлога була глиняною.

Крім племен трипільської землеробської культури, в епоху енеоліту на території України існували й інші племена, у господарстві яких поступово велику роль починало відігравати скотарство (ямна, середньостогівська культури).

 

Воєнні дії 1648 – 1653 років.

Ця війна мала національно-визвольний характер. Основні цілі війни. Б. Хмельницький, козацька старшина та укр.а знать хотіли вигнати магнатів та шляхту з території У. та зайняти їхні місця, здобути владу. Мова не йшла про вихід У. зі складу Польщі. Хмельницький та його прибічники тільки змінити політичну систему Речі Посполитої так, щоби вона змогла задовольнити укр.е козацтво. Селяни та козацтво мріяли здобути свободу, землю, звільнитися від шляхти, ліквідувати кріпацтво в У. Але були й спільні інтереси. Всі вони ріяли позбутися польського національного та релігійного гноблення. З самого початку цілі війни не були чітко визначені, в ході війни вони дещо змінювалися. В січні 1648 р. Б. Хмельницький втікає на Січ, стає гетьманом, розбиває польський гарнізон, що був на Січі. Починається підготовка до повстання. Хмельницький вступає в союз з кримським ханом у боротьбі проти поляків. Вони надсилають загін під керівництвом Тугай-Бея (4 тис. чол..). Періоди війни: 1) 1648-1650 рр.: а)5-6 травня 1648 р. – битва на Жовтих Водах (Б. Хмельницький переміг поляків); б) 15-16 травня 1648 р. – битва під Корсунем (зустрілися основні головні сили, Хмельницький майже зовсім розбив поляків); в) 12-14 вересня 1648 р. – битва під Пилявцями (Хмельницький переміг, поляки розбиті); г) 18 серпня 1649 р. – підписано Зборівський мир. 2) 1651-1654 рр.: а) 29 червня 1651 р. – битва під Берестечком (поразка козаків); б) 28 вересня 1651 р. – Білоцерківський мир; г) 1 травня 1652 р. – битва під Батогом (перемога козаків).

Україна у 1654 – 1657 роках.

Входження У під протекцію Росії не відповідало інтересам -Середніх держав (особливо Польщі, Туреччини, Кримського ханства). Війна Росії з Польщею. Король Речі Посполитої направив посольство в Москву з вимогою розірвати Переяславское угоду, а 23 лютого 1654 р. звернувся до укр.ому народу з призовом повернутися в підданство Польщі. Проте всі ці дії залишалися безрезультатними. Навесні 1654 р. почалася нова війна. На захист У виступила Росія. До кінця 1654 р. уся Смоленщина і Білорусія були звільнені від шляхетских військ. Їм допомагало козацьке військо (20 тисяч) на чолі з Василем Золотаренко. На У спільне укр.о-русское військо під керівництвом Б. Хмельницького в 1654 р. завдало поразки польським військам під Острогом, Ахматовым, Городком і звільнило укр. землі від польського панування до західних меж Галичини і Холмщини. Проте закріпити перемогу не вдалося. Напад татар заставило відвести війська на Придніпров'я. Постійні порушення Москвою своїх зобов'язань перед У, безцеремонне поводження царських військ на козацькій території, укладення за спиною гетьмана миру з Польщею змусили Б. Хмельницького вжити заходів до пошуку інших союзників. Колишні васали Польщі - маркграфство Бранденбург і королівство Пруссія, що одержали незалежність завдяки ослабленню Польщі у війні з У, погодилися вступити в спілку з гетьманською державою. Крім того, підтримали Б. Хмельницького Швеція, Семигородщина, Молдавія, Валахия, частково - Литва. Їхня коаліція не встигнула скластися в тісний політичний блок, а після смерті Б. Хмельницького в серпні 1657 року розпалася.

Культура України ХІХ ст.

У XIX ст. відбулося територіальне роз'єднання українських земель, завершилося формування української нації, ускладнилася соціальна структура та політизувалося суспільне життя. Всі ці явища та процеси залишили помітний відбиток на розвиткові культурної сфери. Зокрема, буржуазні реформи розширили межі культурницько-просвітницької діяльності, створили нові умови для позитивних зрушень у культурі. Поява альтернативних центрів влади (земств), гласність, правовий захист прав людини, перетворення університетів на осередки вільнодумства тощо суттєво змінили атмосферу в суспільстві, створили передумови для переходу до цивілізованіших форм співжиття. Традиційний монолог офіційної влади дедалі більше поступався місцем діалогу влади з суспільством. Позитивним зрушенням у культурній сфері сприяли і модернізація економіки та завершення промислового перевороту, які зміцнили матеріальну базу культури, стимулювали розвиток освіти та науки. Домінуюча в перші пореформені роки ідеологія народництва не тільки кликала до здійснення революції, вона орієнтувала увагу інтелігенції на селянство, у середовищі якого збереглися в незайманому вигляді християнська мораль та національна культура. Ця орієнтація зумовила вивчення проблем етнографії, фольклору, мови, а також стимулювала бажання в значної частини української різночинної інтелігенції активно сприяти народній освіті, підвищувати культурний рівень селянства.

Контрреформи 80—90-х років суттєво звузили поле культурницької діяльності, посилили консервативні настрої в суспільстві, на деякий час блокували активність національної інтелігенції. Безумовно, не сприяв поступальному розвитку української культури і низький відсоток українців у містах, які дедалі більше перетворювалися на інтелектуальні центри й осередки активного політичного та культурного життя.

Українська культура в XIX ст. розвивалася в умовах розгортання буржуазних реформ, територіальної роз'єднаності українських земель, завершення формування української нації, ускладнення соціальної структури, політизації суспільного життя, посилення тиску державних структур. Всі ці та інші чинники залишили помітний відбиток у культурній сфері цієї доби, зумовивши появу та розгортання цілої низки суперечливих тенденцій та явищ. Певні позитивні зрушення відбулися у галузі освіти (збільшилася кількість навчальних закладів, освіта набула більш світського характеру, створилася єдина система освіти тощо). Проте відсоток неписьменного населення в українських землях залишався ще досить високим, до того ж надто відчутними в освітній галузі були асиміляційні процеси — русифікація, полонізація, румунізація тощо.

У сфері науки позитивні зрушення йдуть по лінії концентрації інтелектуального потенціалу в наукових центрах та товариствах, координації досліджень, ефективного обміну інформацією, що дало можливість вченим, які працювали в Україні у багатьох галузях науки, досягти світового рівня.

Розвиток літератури характеризується різноманітністю художніх напрямів, індивідуальних стилів письменства, появою нових тем та проблематики, демократизацією та гуманізацією літературного процесу, ускладненням художніх форм, політизацією літературної творчості. В українському театрі цієї доби уживаються тенденції по-бутовізму, романтизму, сентименталізму, реалізму тощо. Формується школа режисури та акторської гри, виникають театральні аматорські колективи, з'являються високохудожні драматичні твори. У музиці та живописі стверджуються принципи реалізму та народності, а в архітектурі набуває поширення еклектизм.

Загалом розвиток української культури в XIX ст. став логічним продовженням духовних пошуків народу попередньої доби, спробою врахувати здобутки світового досвіду, своєрідною предтечею культурного оновлення XX ст.

Діяльність УНР.

Після повалення царизму в Росії в лютому 1917 р. в країні встановилося двовладдя: поряд з офіційним Тимчасовим урядом діяли Ради робітничих і солдатських депутатів. 1 березня 1917 р. в Києві створено громадський комітет, до якого ввійшли представники практично всіх громадсько-політичних організацій, що діяли в місті. 4 березня 1-й Український національний конгрес, який передав політичну владу Центральній Раді.Головою Центральної Ради став визнаний лідер національного відродження професор М. Грушевський. Центральна Рада - найвищим органом держави. 15 червня було створено перший за кілька століть український уряд — Генеральний секретаріат — у складі восьми генеральних секретарів і генерального писаря. Очолив його відомий письменник і громадський діяч В. Винниченко. Посаду секретаря з військових справ посів С. Петлюра, До компетенції останнього відомства входили й питання, пов'язані з захистом українських інтересів за межами держави. Тимчасовий уряд вимушений був піти на переговори з ЦР і визнати її вищою крайовою владою Тимчасового уряду в Україні.

З липня 1917 р. було проголошено II Універсал Центральної Ради. В ньому йшлося про скликання Всеросійських Установчих Зборів, які мають закріпити автономію України, про невідокремлення від Росії, про поповнення складу Центральної Ради і Генерального секретаріату представниками національних меншин. Дальше погіршення соціально-економічного і військово-політичного становища в Росії призвело до жовтневого перевороту, здійсненого більшовиками на чолі з В. Ульяновим-Леніним. Тимчасовий уряд був повалений, лютнева революція зазнала поразки. Владу захопили більшовики.

27 жовтня 1917 р. було прийнято Звернення Генерального секретаріату «До всіх громадян України», а 7 листопада проголошено III Універсал. Так виникла Українська Народна Республіка (УНР), яка не визнавала більшовицької влади. Силою обставин Україна фактично відрізалась від Росії, і Центральній Раді залишалося тільки відповідним актом зафіксувати це. Це й зробив III Універсал. У ньому, зокрема, наголошувалося на тому, що, «не відділяючись від Російської республіки й зберігаючи єдність її, ми твердо станемо на нашій землі, щоб уся Російська республіка стала федерацією рівних і вільних народів». Право власності на землю поміщицьких та інших нетрудових господарств скасовувалось, і земля оголошувалася власністю всього трудового народу. Для робітників установлювався восьмигодинний робочий день. Передбачалося скликання Українських Установчих Зборів.

У перший місяць після жовтня Центральна Рада користувалася в Україні найбільшим впливом. Надалі, однак, ситуація ставала складнішою. Посилювалася більшовицька агітація. Проголошена урядом програма політичних та соціально-економічних перетворень здійснювалася повільно й непослідовно. Соціальна база влади швидко звужувалась. Усе це створювало грунт для приходу до влади більшовиків, вплив яких з огляду на зазначене зростав. Поряд із цим посилювалися суперечності між більшовицькими й антибільшовицькими силами в Україні. Проблема для України полягала в тому, що внаслідок дальшого погіршення соціально-економічного становища і антиукраїнської агітації більшовиків уряд УНР втрачав свій вплив на маси. В той же час вплив більшовиків невпинно зростав. На І Всеукраїнському з'їзді Рад у грудні 1917 р. було проголошено створення Української Радянської Республіки. В основному це віддзеркалювало інтереси русифікованої частини насамперед робітничого класу. Українське село загалом залишалося нейтральним, вичікуючи, яка влада візьме гору.

Таким чином, на кінець 1917 р. в Україні склалася своєрідна ситуація: на частину її території поширювалася влада ЦР, на іншу частину — радянсько-більшовицька влада, нав'язана Росією. В такій обстановці, в січні 1918 р., було скликано чергову сесію Центральної Ради, на розгляд якої виносилися питання про землю і про самостійність Української держави. Есери, які після кризи уряду отримали в ньому більшість, прагнучи зберегти вплив на селянство, провели закон про соціалізацію землі. Що ж до самостійності України, то її проголошення диктувалося самим ходом подій: Україна перебувала у стані війни з радянською Росією. IV Універсал, оприлюднений 22 січня 1918 р., зафіксував, що «віднині Українська Народна Республіка стає самостійною, від нікого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу». Урядові УНР доручалося почати мирні переговори. Земля до початку весняних робіт мала бути передана селянам. Рефреном IV Універсалу була ідея незалежності та самостійності України.

Проте домогтися цього Центральній Раді не вдалося. Загальна ситуація ставала дедалі складнішою. Більшовицькі війська стрімко наближалися до Києва. Через три дні після проголошення IV Універсалу останні військові підрозділи уряду покидали Київ і направлялися до Житомира, куди вже переїхали ЦР та уряд. У бою під Крутами героїчно загинули студенти й учнівська молодь Києва, які виступили на захист Центральної Ради. 16 січня 1918 р. більшовики підняли повстання в Києві. Його центром став завод «Арсенал». Січовим стрільцям та загонові Вільного козацтва вдалося придушити цей виступ. Однак невдовзі, 26 січня, Київ був взятий радянськими військами під орудою колишнього полковника царської армії М. Муравйова. Внаслідок терору з боку нової влади в місті постраждало понад 5 тис. осіб.

Індустріалізація в Україні.

Відмова від нової економічної політики означала серйозний поворот насамперед у внутрішній політиці більшовиків. Вони обирають курс на "прискорене соціалістичне будівництво", і саме політика "соціалістичної індустріалізації" мала принести успіх сталінському курсу "великого перелому". Ставилося за мету забезпечити переважний і першочерговий розвиток галузей групи А (паливної, енергетичної, хімічної, машинобудівної та ін.). Це дало б змогу перетворити СРСР на могутню індустріальну державу з великим військово-промисловим потенціалом.

Особливо високі темпи розвитку важкої індустрії були заплановані для України. Зокрема, завдання з видобутку вугілля підвищили з 27 до 80 млн тонн (фактично було піднято на-гора 45 млн), а план виплавки чавуну в Україні — з 2400 до 6600 тис. тонн (фактично — 4330 тис.).

Поряд з цим «пролетарська» держава безсоромно експлуатувала робітничий клас, насамперед методами примусу та залякування. Експлуатувалися й щирий ентузіазм трудящих, їхня довіра до влади, віра у «світле майбутнє». Матеріальні стимули, які наочно продемонстрували свої переваги в період НЕП, були замінені моральними, політико-ідеологічними.

В ніч з 30 на 31 серпня 1935 р. вибійник шахти «Центральна-Ірміне» О. Стаханов за допомогою двох помічників-кріпильників, імена яких для історії так і залишилися невідомими, видобув 102 тонни вугілля при нормі 7 тонн, розрахованої тільки на вибійника. Держава використала це для того, щоб переглянути норми виробітку в бік їх збільшення на 35—45%. Учасниками сталінської програми соціалістичної індустріалізації стали й мільйони репресованих «ворогів народу». Нещадно експлуатувалося і село.

Що стосується технічної політики, то вона полягала у створенні підприємств-монополістів, продукція яких призначалася для потреб великих регіонів, зокрема Центральної Росії. Були збудовані «Запоріжсталь», «Азов-сталь», Дніпрогес, Краматорський машинобудівний, Харківський тракторний заводи тощо. Наприкінці першої п'ятирічки в Україні підприємства союзного підпорядкування виробляли 69,8% продукції, республіканського — 20,3%, місцевого — 9,9%. З середини 30-х років дедалі чіткіше виявлявся курс на мілітаризацію народного господарства, створення могутнього військово-промислового комплексу. Змінилося співвідношення між промисловістю та сільським господарством у загальній структурі економіки. Різко скоротилися усі види приватного підприємництва. Ліквідувалися іноземні концесії. Утверджувалася планова адміністративно-командна система, котра через кілька десятків років вичерпає себе і зазнає краху.

Так проходила форсована соціалістична індустріалізація — складова частина сталінської політики «наступу соціалізму по всьому фронту». Чим цей наступ закінчився, сьогодні знає весь світ. Щодо України, то її трудящі, які добровільно чи примусово несли на собі тягар індустріалізації, то вони просто не відчули її результатів. Та й не дивно: майже три чверті промислової продукції, виробленої українськими підприємствами, йшло у загальносоюзний фонд.

 

Історія України, її об’єкт, предмет та періодизація.

Предмет вивчення в кожній науці становить система об’єктивних закономірностей. Предметом вивчення історії У. є закономірності виникнення соціально-економічного та політичного розвитку суспільства на всіх укр. землях. Історія У. розглядає суспільні процеси та рухи, розвиток різних політичних сил та партій, прагнення укр. народу до незалежності, процес об’єднання всіх укр. земель в єдину державу, розвиток державних структур та політичної системи. Це перша складова частина предмету. Друга – вивчення світових суспільних процесів, їх взаємозв’язку в історії У., а також місце У. в історії світового суспільства. Існують 5 основних типів історичних джерел: 1) речові (поселення, архітектурні споруди), які дає нам археологія; 2) етнографічні; 3) лінгвістичні; 4) усні; 5) писемні (актові матеріали, оповідні пам’ятки). Історію України поділяють на такі періоди:

Перший період«Час появи людини на території України. Історичні корені українського народу». Це доба так званої первісної історії. Цей період охоплює час від появи, людини до створення Київської держави (1 мли. р. до н.е. — VIII ст. н.е.)

Другий період«Київська Русь. Галицько-Волинська держава (IXпершій половині XIV ст.)». Він охоплює період від створення давньоруської держави (IX ст.) і до середини XIV ст., коли вона розпалась, а народи, що входили до її складу, попали в залежність від інших держав.

Третій період«Україна в II половині. XIV— середині XVII ст.» Це час, коли українські землі попали в залежність спочатку від Вели­кого князівства Литовського, а потім Польщі та інших країн.

Четвертий період«Національно-визвольна боротьба україн­ського народу. Складання державності України. Гетьманщина». Він охоплює період визвольної війни середини XVII ст. під проводом Б. Хмельницького та складання під його керівництвом української державності.

П'ятий період — «Україна в XIX столітті». Він охоплює все XIX ст. Коли, здавалось, перемогла Російська імперія, ліквідувала українську автономію, в надрах народу починається невдоволення, розгортається національно-визвольний рух, який М.С. Грушевськпм названо «культурним відродженням ук­раїнського народу».

Шостий період -- «Україна на початку XX століття. Перша світова війна». В роки Першої світової війни Україна стала ареною боротьби двох великих світових угруповань держав, кожне з яких претендува­ло на багаті українські землі. Світова війнасприяла визріванню ре­волюції. Разом з тим, революційні події розглядаються в наступному періоді, а шостий період охоплює час з 1900 до лютого 1917 року.

Сьомий період«Українська національна революція. Боротьба за відродження державності України {1917-1920 рр.)» В цей час створено Українську Центральну Раду, проголошено автономнуУНР, а потім і її незалежність.Діяли гетьманський режим Скоро­падського та Директорія. Відбулася злука УНР таЗУНР. Разом з тим український революційно-визвольний рух було придушено ра­дянською владою.

Восьмий період в історії України — «Українська РСР в 20-30ро­ки XX століття». В цей період в Україні не тільки почала впрова­джуватися нова економічна політика, що незабаром була згорнута, проводилася українізація, що так трагічно закінчилася, але й орга­нізовано голод 1932-1933 рр., відбувалось утвердження тоталі­тарного ладу, проводились масові репресії. Надзвичайно тяжким виявився міжвоєнний період у житті західних українців. Проте в 20-30-ті роки революційно-визвольний рух чимраз яскравіше ви­ливався в боротьбу за возз'єднання українських земель.

Дев'ятий період«Україна і Друга світова війна». На початку війни відбулося возз'єднання західноукраїнських земель у складі УРСР, що тяжко відбулось на їх населенні. Напад Німеччини, оку-цація нею України сприяли розвитку Опору радянських партизанів та ОУН-УПА. Україна внесла великий вклад у воєнно-економічну мобілізацію країни. Дорого коштувало їй і визволення. Під час війни загинуло від 13 до 15 млн. чоловік. Війна розділила століття на довоєнну, воєнну та післявоєнну пору.

Десятий період«Розвиток України у другій половині40-80-х роках XX ст.» Реакція, що проводилася до війни в Україні продов­жилась і після війни. Лише після смерті Й. Сталіна почалася певна «відлига» та наростала системна криза тоталітарного ладу, що сприяло появі «шістдесятників», а потім і дисидентів. За часи пере­будови почала формуватися парламентська опозиція, у 1990 році прийнято Декларацію про державний суверенітет України тощо.

Одинадцятий період«Утвердження незалежної України».

Дванадцятий період - «Період, який розпочався в історії нашої держави після Помаранчевої революції.»



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.11.178 (0.017 с.)