Україна після другої світової війни: втрати та здобутки.

Перемога СРСР і країн антигітлерівської коаліції над Німеччиною та її союзниками була здобута ціною неймовір­них зусиль і величезних жертв. Одні дослідники нази­вають 7 млн осіб, інші — понад 40 млн. Втрати мирного населення, в тому числі й демо­графічні, становлять більше 40 млн осіб.

З чотирьох років німецько-радянської війни бойові дії тривали на українських землях три роки і чотири місяці. Весь цей час ворог здійснював політику нещадної економіч­ної експлуатації та гноблення населення республіки. Чис­ленні ешелони вивозили з України до Німеччини мільйони тонн сировини, продовольства, промислового обладнання, культурних цінностей.

На окупованій території було перетворено на руїни 714 міст та містечок.

Втрати цивільного населення України були ще біль­ші, ніж її втрати на фронті.

У 1947 р. Польща вирішила назавжди покінчити з ук­раїнським питанням. Приводом до цього стало вбивство во­яками УПА заступника міністра оборони країни, генерала Кароля Сверчевського.У квітні 1947 р. підрозділи Війська Польського розпо­чали активну боротьбу із загонами УПА під кодовою назвою «Операція Вісла».

У листопаді 1944 р. І з'їзд Народних комітетів Закар­патської України ухвалив рішення про вихід Закарпаття із складу Чехо-Словаччини і возз'єднання його з Радянською Україною. 29 червня 1945 р. у Москві було укладено ра­дянсько-чехословацький договір про Закарпатську У країну, в якому визнавалося, що на основі дружньої угоди обох сторін Закарпатська Україна возз'єднується з УРСР. Воз­з'єднання Закарпатської України з УРСР завершило істо­ричний процес збирання всіх українських земель у межах однієї держави.

Трагічні наслідки світової війни поставили на порядок денний питання перетворення воєнного союзу країн анти­гітлерівської коаліції на Організацію Об'єднаних Націй для захисту миру і безпеки. В Ялті глави урядів СІЛА, СРСР і Англії погодилися скликати навесні 1945 р. установчу кон­ференцію цієї організації, яка відкрилася у Сан-Францис­ко (США) 25 квітня 1945 р. Пленум конференції ЗО квітня 1945 р. запросив уряди Української РСР і Білоруської РСР направити свої повноважні делегації до Сан-Франциско. Це означало, що Україна стала членом-засновником ООН.

Возз'єднання всіх українських земель, як і вступ Украї­ни до ООН, стали важливим кроком на шляху втілення в життя споконвічної мрії українського народу про відрод­ження своєї незалежної соборної держави.

100. Повоєнна відбудова України (1945 - середина 50-х років).

Після завершення Другої світової війни Радянський Союз постав перед проблемою відбудови значною мірою зруйнованої економіки. Особливо постраждала Україна: зруйновано 714 міст і селищ міського типу, понад 28 тис. сіл, з яких 250 були спалені дощенту. Демографічні втрати становили майже чверть загальної чисельності населення. Близько 10 млн осіб залишилися без житла. Збитки, завдані війною, складали астрономічну в тодішніх підрахунках суму — 286 млрд крб.

У серпні 1946 р. Верховна Рада УРСР прийняла Закон про п'ятирічний план відбудови й розвитку народного господарства. Ставилося завдання довести валовий продукт промисловості в 1950 р. порівняно з 1940 р. до 113%. Особливо значні труднощі переживало сільське господарство. У цю сферу спрямовувалося всього близько 7% капітальних витрат. Селянство утискувалося надмірними податками.

Ситуація в 1946— 1947 рр. ще більше погіршилася у зв'язку з неврожаєм та голодом. Значно скоротилося поголів'я худоби. Незважаючи на це, обов'язкові поставки сільгосппродукції державі майже не знизилися. Зате СРСР надавав широку підтримку країнам Східної Європи, котрі під тиском Москви стали на шлях «соціалістичного будівництва. Такими були умови відбудови зруйнованого народного господарства: командно-адміністративні методи, державна, соціалістична власність, панування колгоспно-радгоспної системи в сільському господарстві, практично повна відсутність економічної зацікавленості працівника в розвитку виробництва, тотальний ідеологічний контроль. Ціною величезного напруження сил до 1950 р. були в основному загоєні рани війни. Більше, ніж до війни, добувалося залізної руди, вироблялося продукції машинобудування, електроенергії, цементу тощо. Валова продукція сільськогосподарського виробництва у 1950 р. становила 91% довоєнного рівня. Позитивні зрушення сталися в галузях освіти, науки, культури.

Поряд із цим у повоєнному розвитку України існувало чимало проблем. Зокрема, дедалі очевиднішою ставала однобічність, незбалансованість економіки, яка головним чином спрямовувалася на потреби військово-промислового комплексу. Серйозною проблемою для влади стала колективізація в селах Західної України, котра викликала масовий спротив місцевого населення. Тут вона була завершена лише на початку 50-х років. Основними засобами слугували примус, «розкуркулення», депортації. Зокрема, у східні райони СРСР було депортовано більше 203 тис; так званих співучасників і посібників угруповань ОУН — УПА.

Трагічною подією в житті західних українців стала так звана операція «Вісла». Її витоки, мабуть, слід шукати в 1944 р. Саме тоді, 8 вересня, було підписано угоду між Польським Комітетом національного визволення та урядом УРСР про взаємну репатріацію польського та українського населення. У такий спосіб польський прокомуністичний уряд намагався розв'язати проблему національних меншин у своїй країні. Малося на увазі, зокрема, «добровільне» переселення українців Закерзоння (назва походить від «лінії Керзона», за якою знаходилися землі Лемківщини, Надсяння, Холмщини та Підляшшя) до радянської України. На 1 січня 1945 р. виїхало лише до 40 тис. осіб. На початок серпня 1946 р., коли було офіційно оголошено про закінчення «добровільної репатріації», на територію УРСР було переселено понад 480 тис. осіб. Активну участь у спротиві насильницькій депортації брали формування Української повстанської армії. Бої в польських Карпатах практично не вщухали і в повоєнні роки.

29 березня 1947 р. польська комуністична влада приймає рішення про виселення всіх українців, що мешкали у Південно-Східній Польщі (Люблінське, Ряшівське та Краківське воєводства). Ця акція не лише підірвала базу ОУН — УПА на Закерзонні. Вона вкрай важко відбилася на соціально-економічному і політико-правовому становищі українців, котрі залишилися в Польщі. Негативними були й міжнародні наслідки операції. Протягом довгих повоєнних десятиліть вона значно заважала розвиткові українсько-польських відносин.

Після смерті Сталіна, група партійних керівників на чолі з М. Хрущовим усунула Л. Берію і прийшла в липні 1953 р. до влади. Суспільство чекало на переміни. Особливо ці надії зміцніли після XX з'їзду компартії, де М. Хрущов частково викрив злодійства Сталіна.

Попервах у напрямку оздоровлення суспільства були зроблені деякі конкретні кроки. Розпочалася реабілітація безневинно засуджених сталінським режимом. З концентраційних таборів звільнено тисячі репресованих, у тому числі з України. Здійснювалися реформи, що певною мірою сприяли розвитку економіки, освіти, науки. Нові явища відбувалися у сфері культури. Певною мірою розширювалися права національних республік. Зросла вага України в загальносоюзному народногосподарському комплексі.

В цей час Україна виступала одним з основних виробників сільськогосподарської продукції. Проте село на середину 50-х років залишалося ще напівзруйнованим, а колгоспники — безправними. Все це вимагало термінових змін у сільському господарстві. Однак цього практично не сталося. Увага спрямовувалася не на підвищення продуктивності праці та врожайності, а на нарощування кількісних факторів, розширення територій під зернові культури. В УРСР удвоє збільшилися посівні площі під кукурудзу. Загострилися проблеми в розвиткові тваринництва. У другій половині 50-х років все ж таки вдалося досягти певного збільшення обсягу сільськогосподарської продукції. Це «окрилило» партійне керівництво, і на семирічку (1959—1965 рр.) були заплановані необгрунтовані, нереальні темпи зростання. Закономірно, що вони були зірвані: екстенсивні методи ведення сільського господарства дедалі більше виявляли свою неспроможність та безперспективність.

Неоднозначні події відбувалися в суспільно-політичному житті. У 1954 р. була проведена велика пропагандистська кампанія з нагоди 300-річчя «возз'єднання» України з Росією, яка по суті перекреслювала всю історію України, роблячи її частиною історії Росії. 19 лютого 1954 р. Президія Верховної Ради СРСР за згодою з Президіями Верховних Рад Росії та України прийняла рішення про передання Криму зі складу РРФСР до складу УРСР. Рішення Президії Верховної Ради СРСР 1954 р. з цього питання повністю відповідало як юридично-правовим нормам, що діяли тоді, так і історичним, географічним та культурним факторам, які об'єднували Україну та Крим протягом довгого часу. І уряд незалежної України виходив і виходить із того, що немає ні юридичних, ні політичних, ні етнічних, ні будь-яких інших причин для ревізії цього рішення. Крим є невід'ємною складовою частиною України. Така позиція повною мірою відповідає вимогам міжнародного права, документам, що регулюють питання територіальної цілісності та кордонів країн Європи.

101. Культурне життя України (друга половина 40-х - початок 50-х років).

Культурне життя УРСР у зазначений період загалом було складним і суперечливим, оскільки віддзеркалювало те, що відбувалося в тогочасному суспільстві. З грудня 1949 р. М.Хрущова на посаді першого секретаря ЦК Компартії України змінив Л. Мельников. Він ще більше посилив боротьбу з українством, ігноруючи національні традиції українського народу, його історію та культуру. 21 листопада 1949 р. Президія Верховної Ради УРСР схвалила і прийняла атрибути державності — герб, прапор, гімн УРСР, які символізували Україну як одну зі складових СРСР. Одна ідеологічна кампанія антиукраїнської спрямованості змінює іншу. Переслідуються відомі діячі української культури, освіти, науки. Завдання посилення ідеологічного контролю над суспільством старіючий Сталін поклав на одного зі своїх поплічників — А. Жданова. Протягом 1946— 1949 рр. «ждановщина» знищила практично всі попередні здобутки української культури. Період «політичних ігор» з Україною та українцями закінчився. У серпні 1946 р. постанова пленуму ЦК української компартії про небезпеку українського націоналізму засуджує «Нарис історії української літератури». Змінюється склад редакційних колегій журналів «Вітчизна» та «Перець». З'являються погромні рецензії на твори Ю. Яновського, А. Малишка, О. Довженка.. Було також засуджено «Історію України», видану у 1943 р., відновлено широкомасштабну кампанію проти «українських буржуазно-націоналістичних істориків». Оперу К. Данькевича «Богдан Хмельницький» критикували за те, що росіянам у ній відведено не досить помітне місце. Українські енциклопедичні видання звинувачувалися у зосередженості на вузьконаціональних темах. Зазнав переслідувань і В. Сосюра за вірш «Любіть Україну», котрий у 1944 р. був відзначений Сталінською премією. Репресії та переслідування у сфері культури торкнулися також і інших національностей, які проживали в Україні. Це добре відчули на собі, зокрема, представники єврейської культури.

Отож однією з найхарактерніших рис цього періоду став русифікаторський наступ на українську культуру. Ідеологічна і політична практика сталінізму набирала відкрито великоруських шовіністичних рис. Це завдало значної шкоди українському суспільству, розвитку його національної культури.