Літературознавчий аналіз творчості Т.Г.Шевченка 1843-45 рр. 





Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Літературознавчий аналіз творчості Т.Г.Шевченка 1843-45 рр.



Творчість Т.Г.Шевченка, у тому числі 1843 – 45 років, завжди була об’єктом уваги літературознавчої науки. Кількість літературознавчих праць, за приблизними оцінками, перевищує тисячу одиниць. Однак обмежимося аналізом тільки головних здобутків.

Твори 1843-45 років досліджували І.Франко, Л.Стеценко, П.Приходько, І.Пільгук, Ю.Івакін, Є.Кирилюк, В.Смілянська, М.Рильський, М.Рябчук, С.Шаховський, М.Коцюбинська, В.Скуратовський, Г.Грабович, О.Забужко, П.Іванишин, В.Пахаренко.

Сутність поглядів традиційного літературознавства на проблему можна звести до тези: твори "трьох літ" – це звернення поета до сучасності під впливом поїздки на Україну у 1843 році, де він побачив реальний стан країни. Романтичне бачення зі спогадів дитинства та з книжок часів життя в Петербурзі змінилося реалістичним. Відбулося й певне розчарування у "першому поколінні" власних читачів з числа дворянської інтелігенції. Усе це знайшло вираження у поезії "Три літа". Головним художнім засобом зображення дійсності цього періоду стає їдка сатира, що поєднується з сарказмом та гротеском.

Сьогодення внесло певні корективи у прочитання творчості Т.Шевченка загалом і "трьох літ" зокрема.

1.Баланс національного, соціального і загальнолюдського в творчості (В.Пахаренко, Г.Клочек).

2.Глибока, на рівні семантики, а не орнаменту, закоріненість в народну культуру та світогляд (що і відрізняє його від попередників, та й багатьох наступників), і в той же час у світову (О.Забужко).

3.Філософський, в т.ч. історіософський характер багатьох творів (особливо поеми періоду "трьох літ" – не просто сатира, а спроба філософського осмислення світу та історії у художній формі) (О.Павлів, О.Забужко, Г.Грабович, П.Іванишин).

4.Міфологічність, тобто твори Шевченка створюють специфічну цілісну систему світобудови, зі спробою пояснити минуле, теперішнє і майбутнє (В.Скуратовський, Г.Грабович, О.Забужко).

"Сон" трактується як політична сатира на імперію, Петербург, царя та "піраміду влади".

Сатиричні ознаки також помітні в політичних поемах Шевченка «Великий льох», «Кавказ», «І мертвим, і живим…» та вірші «Холодний Яр» (усі 1845).

"Кавказ" -відгук на кавказькі війни Російської імперії іконкретно на загибель свого друга Якова де Бальмена. Шевченко засуджує всяке насильство імперії над націями і в жорстко-сатиричному стилі викриває імперський міф про "християнських просвітителів", що несуть на Кавказ диким народам освіту, мир, багатство, свободу. Об’єктом сатири є і влада, її лицемірство, і церква, що освячувала ці походи, ламаючи християнські заповіді. Поет піднімає питання відповідності церкви, релігії і віри.Закликав пригноблені народи до революційної боротьби.

!"Єретик" – двочленна поема. Вступ, присвячений П.Шафарикові, містить художнє бачення історії західних слов’ян, поневолених німцями, геополітичні роздуми Шевченка з приводу об’єднання слов’ян в "одно море" (слов’янське, спільне, а не російське). Власне поема присвячена Яну Гусу і його боротьбі проти лицемірства, насильства та безвір’я Ватикану і ченців. Поет звеличує борця за правду Гуса і його послідовників, зокрема Яна Жижку, знижено описує його противників.

У радянські часи літературознавці, базуючись на антиклерикальності поеми, твердили про її антирелігійність. Насправді Ян Гус бореться за відновлення Божої справедливості на землі, проти лицемірного насильства під покровом віри.

"Великий льох" є романтичною поемою-містерією (жанр тісно пов’язаний із середньовічною драмою-містерією), у якій поєднується реальне й вигадане. Образи містерії символічні. Поема має історіософський характер, тобто є спробою осмислення української минувшини, генетично пов’язана з поезіями "Розрита могила" і "Стоїть в селі Суботові".

Центральний образ – символ Великого льоху, що містить, за формулюванням різних вчених, "приховані сили України", "дух України", "ідею державності". Персонажі поеми чекають, коли розкопають Великий льох, і тоді настане кінець світу, супроводжуваний різними містичними явищами, зокрема народженням українських Христа та Антихриста (нового Гонти та ката-"анти-Гонти"). Три душі в поемі уособлюють трагічні ключові епізоди української історії, що призвели до поневолення України (Переяславська рада, знищення Батурина, діяльність Катерини ІІ). Через тяжкість покарання за їх несвідомі гріхи Шевченко висловлює своє ставлення до гнобителів України. Три ворони уособлюють українського, російського та польського "демонів", злі начала,хваляться своїми злочинами проти власних народів. Останній злочин – зазіхання на історію України, її пам’ять. Три лірники – образ скаліченого народу (перероджені кобзарі). Москалі нічого не знаходять у "малому льосі", окрім кістяків (ще одна "шпилька" романтичній концепції історії), Великого не знаходять узагалі.

У поезії "Стоїть в селі Суботові", що вважається епілогом до містерії,з’являється образ церкви Богдана Хмельницького – домовини України (гетьманської). Поет висловлює віру у відродження нової України на руїнах.

З твором "І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє" пов’язані найбільші труднощі радянської критики, бо він не вписувався в проголошену тезу про Шевченка – селянського демократа. Офіційною була версія, яку узагальнено можна сформулювати так: "Шевченко засуджував ліберальне панство і звертався до інтелігенції", проте в тексті немає розмежування адресата, і тому сенс послання як звернення до еліти всіляко фальсифікувався, а його зміст виводився незалежно від тексту. Сучасні літературознавці саме так трактують зміст твору: пошуки поетом національної еліти, її прикметних рис, її взаємовідносини з народом. Проблеми місця української еліти (нею на той час було і ліберальне панство – козацькі нащадки) в імперській системі Шевченко торкався ще у поемі "Сон", тут же вона стає центральною і розкривається через ряд додаткових: питання слов’янофільства, бездумного поклоніння Заходу, втрата національного ґрунту, поєднання національного та загальнолюдського.

У поезії «Холодний Яр» Шевченко відкинув негативний погляд історикаА. Скальковського на гайдамацький рух і, назвавши Миколу І«лютим Нероном», гостро картав ту частину українського панства, що покірно плазувала перед російським царатом.

У грудні 1845 Шевченко написав цикл віршів під назвою «Давидові псалми» — перша його спроба переспіву й осучаснення біблійних текстів. Уміло зашифрованою формою псалмів поет засуджував тогочасний лад,надаючи старозавітним текстам зрозумілу для читача політичну спрямованість. У вірші «Три літа», що дав назву альбомній збірці автографів поета, Шевченко змальовує процес свого «прозрівання» і говорить про зміни, які сталися за цей час у його світогляді й творчості. Характерним для нового періоду творчості Шевченка є також вірш «Минають дні, минають ночі». Де звучить критика людей, які змирилися з підневільним становищем, відійшли від активних дій, стали пасивними. Звертаючись до Бога, Шевченко просить його дати долю якщо не добру, то хоча б не злу. Поет стверджує, що байдужість - найстрашніше, що може бути: Страшно впасти у кайдани, Умирать в неволі,
А ще гірше - спати, спати, І спати на волі... Цикл «Три літа» завершується «Заповітом», одним з найдосконаліших зразків світової політичної лірики.

Серед творів періоду «Трьох літ» на історичні теми особливе місце посідає поема «Іван Гус» («Єретик»), написана восени 1845 двочленна поема. Вступ, присвячений П.Шафарикові, містить художнє бачення історії західних слов’ян, поневолених німцями, геополітичні роздуми Шевченка з приводу об’єднання слов’ян в "одно море" (слов’янське, спільне, а не російське). Власне поема присвячена Яну Гусу і його боротьбі проти лицемірства, насильства та безвір’я Ватикану і ченців. Поет звеличує борця за правду Гуса і його послідовників, зокрема Яна Жижку, знижено описує його противників.

У радянські часи літературознавці, базуючись на антиклерикальності поеми, твердили про її антирелігійність. Насправді Ян Гус бореться за відновлення Божої справедливості на землі, проти лицемірного насильства під покровом віри.

В історично-побутовій поемі «Сліпий» («Невольник») Шевченко гнівно осудив Катерину ІІ за зруйнування Запорізької Січі та закріпачення українського селянства. До збірки «Три літа» включено також соціально-побутові поеми «Сова» (1844) і «Наймичка» (1845). У поемі «Сова» змальовано трагічну долю матері-вдови, у якої забрали в солдати єдиного сина. До зображення нового аспекту морально-психологічної драми матері-покритки звернувся Шевченко в поемі «Наймичка». Ця тема хвилювала поета протягом усієї творчої діяльності. До неї він звертався в ранній поемі «Катерина», а згодом — у поемах «Відьма» (1847), «Марина» (1848) та інших. Тему трагічної долі покритки Шевченко розробляв також у відмінних одна від одної баладах «Лілея» та «Русалка» (обидві 1846).

35.Періодизація творчості Тараса Шевченка

Початок поетичної творчості

Писати вірші Шевченко почав невдовзі до викупу з кріпацтва. Перші його літературні спроби гаряче підтримав і заохотив відомий український письменник Є.Гребінка. Поступово вірші молодого поета в рукописах ставали відомими його друзям та знайомим, які пророкували в ньому геніальний поетичний талант.
У перший період своєї творчості Шевченко написав баладу "Причинна" сюжет якої побудований за мотивами народних пісень про вірне кохання, розлуку й трагічну смерть дівчини й козака. Балада змальовує кінцевий момент трагедії. Дівчина, доведена до розпачу розлукою з коханим, йде до ворожки. Від її “чарів” вона стає “причинною” душевно хворою. Напівсонна, білим привидом блукає бурхливої ночі понад Дніпром, лізе на вершину дуба, щоб подивитися чи не їде милий. Причинна злазить з дуба, а внизу на неї чекають русалки – душі нехрещених дітей, які повиходили з Дніпра грітися проти місяця. Русалки залоскотали дівчину, а потім “Довго, довго дивувались на її вроду”. А вранці на стомленому коні повертається козаченько. Не спочиваючи, поспішає додому, щоб швидше побачитися з дівчиною. Його гнітить тяжке передчуття. Він помічає тіло коханої і з розпуки вбиває себе. Виразно виявилося в баладі «Причинна» й гнучке, майстерне володіння ритмічними засобами віршування.
«Причинна» — великий творчий успіх молодого Шевченка. Сучасники сприйняли баладу з захопленням. Два уривки з неї — «Реве та стогне Дніпр широкий» і «Така її доля...» — перейшли в народ, стали популярними піснями. В баладі «Тополя» поет розповідає про струнку, одиноку тополю, яка не піддається вітрам і високо здіймається у своїй незайманій красі до "самого неба", стає символом краси простої дівчин, її моральної величі. «Тополя» - одна з кращих балад Шевченка. В основу сюжету покладено звичайний для тогочасної дійсності факт – віддання дівчини за нелюбого, старого, зате багатого. Убаладі "Утоплена" розповідається про розбещену матір, яка за гульнею "не зчулася, як минули літа молодії…", із заздрості до молодості і розквітлої вроди дочки топить її і сама гине. Поет засуджує неробство, розбещеність, паразитизм, які вбивають у людині все найблагородніше, найвеличніше, навіть материнську любов. До соціально-побутових поем раннього періоду належать "Катерина", "Мар'яна-черниця", "Слепая". ПоемиШевченка «Катерина», «Тарасова ніч» склали першу поетичну збірку Шевченка — «Кобзар». Спеціально для «Кобзаря» Шевченко написав вступний вірш-заспів «Думи мої, думи мої». Вихід у світ цієї невеличкої книжечки, до якої ввійшло лише вісім творів, приніс Шевченкові широку славу. У цей же час він починає писати драматичні твори російською мовою. Уже в ранніх творах Шевченка визначились характерні риси його поезії — народність, волелюбність, свіжість, простота.
У «Кобзарі» 1840 року особливу увагу сучасників Шевченка привернула поема «Катерина». Вона швидко набула популярності.
"Слепая" (написана 1842 і за життя поета не була надрукована).
Історичні поеми
Поема "Тарасова ніч" (1839). Шевченко відтворив один з епізодів героїчної боротьби українського народу проти польської шляхти – переможну битву козацького війська під проводом Тараса Федоровича (Трясила). У цій поемі Шевченко вперше звернувся до теми боротьби українського народу проти польсько-шляхетського гніту.
1841 року він видав окремою книжечкою велику історичну поему «Гайдамаки» над якою він працював протягом 3-х років. У поемі дано широку картину козацько-селянського антифеодального повстання 1768 року – найбільш напруженішого епізоду в історії гайдамацьких рухів на Правобережній Україні у 18 ст., відомого під назвою Коліївщина. Основними джерелами для поеми були усна народна творчість про гайдамаків, спогади, народні перекази, якими цікавився поет ще в дитинстві, розповіді діда. Композиційно поема складається з лірично-філософського вступу-присвяти, історичного вступу ("Інтродукція"), десяти розділів і епілогу. "Інтродукція" становить експозицію сюжету поеми, який розвивається двома лініями. Основна сюжетна лінія зв’язана з підготовкою, наростанням і розвитком гайдамацького повстання. З головною сюжетною лінією тісно переплітається розповідь про Ярему і його кохання з Оксаною. До повстання народ готувався як до урочистого свята. Це яскраво змальовано у розділі "Свято у Чигирині", де подана картина освячення ножів. Важливу роль у гайдамацькому повстанні відігравали народні співці-кобзарі. Нерозривним з повсталою масою показаний у поемі кобзар Волох. Він своїм співом збуджує маси, підносить настрій, прославляє ватажка повстанців Максима Залізняка. Типовим представником повсталої маси в поемі виступає Ярема. Сповнений снаги до боротьби, але засмучений розлукою з коханою Оксаною, йде до повстанців. Випадково довідавшись від Залізняка про викрадення Оксани, Ярема спочатку втрачає притомність, а потім вибухає незвичайним гнівом і сповнюється бойовим знаряддям. Ризикуючи своїм життям він звільняє Оксану з неволі, непритомну привозить в Лебедин, де через тиждень з нею вінчається, і того ж дня повертається до повстанців. Для Яреми інтереси повсталого народу вищі за його власні.
Поема "Іван Підкова". Іван Підкова – це постать історична. Він жив і діяв у середині 16 ст., відзначався легендарними перемогами над турецькими військами на Україні і в Молдавії. Але про морські походи Івана Підкови нічого не відомо. Поема складається з 2-х частин. У першій поет оспівує козацькі часи на Україні. В другій частині зображено морський похід запорожців до столиці султанської Туреччини – Царграду. Велич, рішучість, силу і сміливість запорожців і їх отамана тут змальовано на фоні грізного буяння морської стихії.
Поема "Гамалія" (1842). Поема багата на слухові, музикальні образи. Починається невільничим плачем-піснею козаків-бранців у Скутарі – передмісті Стамбула, де були в’язниці для невільників. Навіть природа не може залишитися байдужою до того страшного козацького ридання. Почули цей плач Великий Луг і Хортиця і вирушили в похід запорожці "не кишені трусить", тобто не заради здобичі а "братів визволяти". Потім дія переноситься у Стамбул. Все заснуло, тільки у Скутарі "в склепу не дрімають козаки-сердеги". Вони чекають братів-визволителів. І в дрімотну тишу вриваються могутні козацькі бойові поклики "Гамалія по Скутарі – по пеклу гуляє", "сам худригу розбиває, кайдани ламає". Козацтво зробило свою справу, бранців визволено. Поема закінчується картиною повернення козаків на Батьківщину. Вони співають бадьору, величальну пісню про Гамалію, отамана завзятого.

Другий період творчості 1843-1847 "період трьох літ" (закінчився для Тараса арештом). Відбулася перша поїздка Шевченка на Україну, яка тривала протягом 9-ти місяців (травень 1843 – лютий 1844) з того часу, як залишив свою батьківщину підлітком-кріпаком. Першим твором, який написав Шевченко по приїзді на Україну 1843 році була поема російською мовою "Тризна". Поема відбиває почуття і настрої поета під час першої подорожі на Україну, шукання ним нового героя-борця за "свободу на раб ской земле".
У 1845р. перебуваючи на Чернігівщині написав поеми "Єретик", "Сліпий". У кінці жовтня поет захворів і переїжджає в Переяслав до свого знайомого лікаря А.Козачковського. Тут він написав поеми "Наймичка" і "Кавказ". Перебуваючи у сусідньому селі В'юнищах тяжко хворий Шевченко створив такі видатні твори, як послання "І мертвим, і живим…", "Холодний Яр" в якому вперше Миколу І названо "лютим Нероном", а його прислужників – панів – "людоїдами лихими", "розбойниками неситими", "голодними воронами". Цикл"Псалми Давидові". У кінці грудня здоров'я поета значно погіршилось. Потрібний був постійний нагляд лікаря. Шевченко знову повернувся до Переяслава і 25 грудня 1845 року він пише свій славнозвісний безсмертний вірш "Заповіт", де звучать відверті заклики до революційного повалення самодержавства і, яким завершується збірка "Три літа". Народ сприйняв заповіт Шевченка як свій революційний гімн. Його перекладено на 50 мов.
Ці твори, які були написані Шевченком у 1843-1847 роках, у той час не були опубліковані, бо переважна частина з них мала антицарський і антикріпосницький характер. Тому він і не думав їх друкувати, а призначав для нелегального поширення. Ці поезії він об’єднує у рукописну збірку "Три літа", куди ввійшли: "Сон", "Кавказ", "І мертвим, і живим…", "Заповіт", "Розрита могила" та ін. У рукописній збірці "Три літа" першим вміщено ліричний вірш "Чигрине, Чигрине". Ліричні поезії збірки "Три літа" показують, в яких тяжких роздумах, іноді внутрішніх суперечностях відбувався процес вироблення нового поетичного слова, нового стилю. У вірші "Минають дні, минають ночі…" поет, звертаючись до бога, просить собі долі: "Коли доброї жаль, боже, то дай злої, злої"!
Нового характеру у другому періоді творчості Шевченка набувають балади "Лілея". Квітка Лілея розповідає Королевому цвіту про своє життя, коли вона була людиною. Рано вона залишилась сиротою, мати її "… злого пана кляла-проклинала, та й умерла…". Дівчину забирає пан. "Я виросла, викохалась у білих палатах. Я не знала, що байстря я, Що його дитина". Пан покинув зганьблену дівчину. Терплячи тяжкі поневіряння дівчина "умерла зимою під тином", а весною "процвіла… цвітом при долині", і назвали її "Лілеєю-Снігоцвітом".
Балада "Русалка". Тут витвори народної поезії – русалки, переосмислені поетом, виступають і як жертви кріпосницької сваволі, і як месниці за вчинене панами зло. Жертвою кріпосницької сваволі була мати, яка, народивши від пана дочку, топить її і заповідає, щоб вона перетворилась у русалку та помстилась над паном. Але потім "грішна мати" помирилась з паном, "знову розкошує у палатах". І русалки, "Дніпрові дівчата", помстились над нею.
Поема "Сон" (1844) "Кавказ"Послання (1845) "І мертвим, і живим…і ненародженним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє". Поема "Великий льох" (1845). Цю поему справедливо вважають одним з найменш вивчених творів Шевченка і найбільш суперечливим. Поема складається з 3-х частин: "Три душі", "Три ворони", "Три лірники",у кожній частині три персонажі. Центральним у поемі є образ "великого льоху" – символ героїчного минулого українського народу та його прихованих сил у боротьбі з самодержавством і кріпосництвом. Організовуючим і композиційним центром поеми є розкопка в селі Суботові коло Чигирина, де колись жив Б.Хмельницький. До місця розкопок злітаються три душі, три ворони, приходять три лірники. У їх розмовах показано, як кожна з цих груп персонажів сприймає подію розкопування льоху, чого від неї сподівається. В перших двох частинах діють цілком фантастичні персонажі (три душі, три ворони), а в третій частині – персонажі цілком реальні. В першій частині передається розмова трьох пташок – душ. Вони з нетерпінням чекають, щоб той льох "швидше розкопали, тоді б у рай нас повпускали". Першу душу не пускають через те, що як була ще дівчиною, перейшла з повними відрами дорогу Богдану Хмельницькому, коли він з старшиною їхав у "Переяслав Москві присягати". Друга душа карається за те, що Петру І "коня напоїла". Третя, що ще немовлятком усміхнулась Катерині ІІ, коли та подорожувала Дніпром. Три ворони – це символи зла, нещастя в історичній долі України, Польщі й Росії. Вони теж прилетіли на те місце, де будуть розкопувати великий льох. Чекаючи розкопок, вони вихваляються одна перед одною власними злочинами щодо своїх народів. У третій частині подано розмову трьох лірників: "один сліпий, другий кривий, а третій горбатий". Вони також йдуть у Суботів на розкопки, щоб "про Богдана мирянам співати". Але "начальство мордате", розгніване невдачею розкопок, їх вилаяло й побило. Виявилось, що розкопаний був лише "малий льох": "Великого ж того льоху ще й не дошукались". Царизму і всім злим силам, що прислужують йому, всім тим українським, польським, російським ворогам, які котять лихо народові, ніколи не вдасться "розкопати" його прихованих сил, його волелюбних прагнень трьох братніх слов'янських народів – російського, українського і польського – жити в дружбі і мирі.
Поема «Сліпий» («Невольник»)за жанром історико-побутовий твір. До оцінки історичних подій другої половини XVIII ст.— ліквідації Запорізької Січі і закріпачення селян Катериною II — звертається Шевченко і в поемі "Сліпий" («Невольник»). Ґрунтуючись на народних переказах, поет в уста сліпого Степана вкладає сумну розповідь, почуту героєм від запорожців на Дунаї, про те, «як Січ руйнували», як царські війська «срібло й золото на Січі забрали», як «степи запорозькі» цариця «німоті ділила, та бахурам і байстрюкам люд закріпостила». Це беззаконня щодо України цариця вчинила при підтримці гетьмана Кирила Розумовського з козацькими старшинами, які «в цариці, мов собаки, патинки лизали». Підлій, продажній козацькій старшині в поемі протиставлено просте козацтво, чистота і благородство моралі трудящих людей. Всі персонажі твору — представники народу, наділені високими моральними якостями. Майстерно змальовані в поемі картини вирядження юнака на Січ, поетичний ритуал прощання старого батька з своєю священною козацькою зброєю і передачі її синові. Тяжко переживає розлуку з Степаном батько, «багатий, сивий сирота», на серці якого, «мов лату на латі», «печалі нашили літа», а в Ярини, «як з квіточки роса вранці», ллються сльози за своїм коханим. Про те, яких поневірянь зазнав запорожець Степан, зворушливо розповідається у високопоетичній, сповненій любові до батьківщини думі. Сліпий каліка Степан і Ярина одружуються. Трапилось «диво», зазначає поет, якого може не було споконвіку, «щоб щаслива була жінка з сліпим чоловіком».
Соціально-побутові поеми «Сова» (1844), «Наймичка» (1845), «Відьма» (1847). В них поглиблюється розробка теми становища жінки-матері в кріпосницькому суспільстві, образ матері — один з центральних в усій творчості Шевченка.
Соціальні причини трагедії матері глибше розкрито в поемі «Сова»,розгорнута жахлива картина рекрутського прийому і показу страждань матері-вдови, розлученої з своїм сином. Мати все ладна віддати своїй дитині, їй здається, що над її сина нема кращого «на всім світі, на всій Україні», вона, «як квіткою в гаї, кохалася своїм сином». Та «зле безталання», сумно зазначає поет, трапляється всюди, «і на шляху, і без шляху, усюди, де люди». Світлі тони змінюються похмурими: вмирає батько, мати «осталася вдовою, хоч і молодою», «пішла в найми», день і ніч працювала. І знову всі її турботи про сина: вона йому «жупанок купила», віддала до школи. Світла радість засяяла в материному серці, діждалась вона — син виріс. Та не довго тішилась цією радістю бідна мати. Прийшло горе: «стали хлопців в кайдани кувати». На солдатську каторгу віддали і вдовиного сина. Почалось тяжке поневіряння самотньої матері по наймах, вона стає жебрачкою, від туги за сином і невимовних страждань божеволіє. Отже, Шевченко показує, що причиною трагедії бідної матері є не тільки царська рекрутчина, а й панівні в кріпосницькому селі соціальні відносини, породжені його розшаруванням на бідних і багатих. Багатіям належить влада в селі, вони звільняють своїх дітей від рекрутчини, посилають до війська вдовиного сина, а потім ще й знущаються з матері-вдови.
"Образ матері-страдниці, матері-мучениці яскраво змалював Шевченко в одному з найкращих своїх творів на цю тему поемі «Наймичка».
Новою ідеєю теми про страдницьке життя матері-покритки була поема «Осика» (1847), яку Шевченко в останній редакції 1858 року назвав «Відьма». Моральний виродок, пан довів кріпачку Лукію до божевілля. Основна частина поеми подана у формі діалога між Відьмою і Циганом. Напівбожевільна жінка у хвилини повернення до неї свідомості уривчасто розповідає про страхітливу трагедію свого життя, як була вона молодою, як пан-ірод помітив її, взяв у покої, обстриг під хлопця і взяв з собою у похід проти Туреччини, а коли породила близнят, покинув її. Дома застала батька при смерті, а громада вигнала її з хати. Виросли діти. Сина Івана пан віддав «якійсь пані у лакеї», а доньку Наталю занапастив. Лукія переконується, що бога немає для бідних, що він служить багатіям, Лукія весь сенс свого життя вбачає в тому, щоб бути завжди з «людьми», «людей не цуратись» (людей убогих), не мати нічого спільного з панами.
Третій період творчості Шевченка (1847-1857)
6 квітня 1847 року, наступного дня після арешту, Шевченка відправили під конвоєм до Петербурга, де його було ув'язнено в казематі Третього відділу. Під час допитів Шевченко виявив твердість характеру і мужність, нікого з членів товариства не виказав, цілком відверто, не приховуючи своїх зв'язків з народом, поет-революціонер говорив про свою ненависть до царя і кріпосників. На засланні об'єднав у цикл «В казематі» у підзаголовку «Моїм соузникам посвящаю». Цим циклом починається третій період у творчості великого поета.
Мотив розлуки зворушливо звучить у тужливих ліро-епічних поезіях «Не кидай матері» — казали...», «Чого ти ходиш на могилу?...», «Ой три шляхи широкії...».
Свою безмежну любов до України, турботу про її майбутнє Шевченко висловив у вірші «Мені однаково, чи буду...». Ця поезія позначена глибиною самоаналізу і широтою поглядів. Головний мотив її — самозречення в ім'я щастя і свободи батьківщини, відмова від особистого щастя жити на рідній землі.Мені однаково, чи буду Я жить в Україні, чи ні… Та не однаково мені, Як Україну злії люде Присплять, лукаві, і в огні її, окраденую, збудять… Ох, не однаково мені.
Рідкісною перлиною лірики Шевченка єйого поезія "Садок вишневий коло хати…". Уява поета відтворює красу весняного надвечір'я на Україні, сповненого гармонії почуттів, спокійної радості буття людей праці, їх родинного щастя. Такою постає Україна у мріях поета за мурами каземату. Та не такою вона була насправді; зовсім іншу картину життя українського закріпаченого села малює поет у наступному вірші «Рано-вранці новобранці...». Дівчина від розлуки з милим, якого віддали в солдати, помирає; минуло багато років, повернувся калікою з солдатчини наречений, та застав лише пустку, біля якої «на милиці шкандибає». Ці промовисті пейзажі й образи українського села часів кріпаччини були свідченням горя і страждань знедоленого народу.
Антикріпосницьку і протисамодержавну спрямованість має і вірш «Косар» («Понад полем іде...»). Смерть втілена в цьому вірші в образі косаря, від коси якого «стогне земля, стогне море». Всевладний косар «кладе горами покоси, не мине й царя». Для боротьби з кріпацтвом поет проголошує ідею класового і міжнаціонального єднання трудящих царської Росії, показує спільність інтересів українського і російського народів. У поезії «Не спалося,— а ніч, як море...» відтворена розмова під дверима каземату двох вартових — росіянина і українця — про своє «солдатське нежитіе». В них однакове горе, подібна доля. Солдат-росіянин радить українцеві помститись над паном-гнобителем за наругу.
30 травня 1847 року було оголошено конфірмацію: «Шевченка призначити рядовим до окремого Оренбурзького корпусу... під найсуворіший нагляд, з забороною писати й малювати». Тоді ж були заборонені всі друковані твори Шевченка. Спішно, за вісім днів, Шевченка, як особливо небезпечного політичного в'язня, під конвоєм привезли до Оренбурга, а потім до Орської фортеці. Почалися неймовірно тяжкі фізичні й моральні страждання поета в задушливій солдатській казармі. Та волелюбний і нескоримий поет і в нестерпних умовах принижень і знущань не втрачав мужності. В короткі години, вільні від муштри, він покидав казарму, пильно приглядався до життя казахів і киргизів, знайомився з їх побутом, усною народною творчістю. Всупереч суворій забороні Шевченко продовжував крадькома малювати і писати вірші, переховуючи їх у "захалявних книжечках", які вдалося зберегти. Їх було чотири (1847, 1848, 1849, 1850).
23 квітня 1850 року Шевченка заарештовано. Причиною арешту був донос одного з офіцерів про порушення царської заборони писати і малювати. Царські сатрапи були наполохані також тим, що ім'я Шевченка з пошаною згадувалось у гуртку петрашевців, за рік перед тим розгромленому; твори поета-засланця, мужнього революціонера, незважаючи на заборону, поширювалися серед передової молоді. Листування Шевченка викликало в жандармів підозру, що навколо поета об'єднуються революційні елементи.
Восени 1850 року Шевченка через Уральськ і Гурь'єв відправили до Новопетровського укріплення на безлюдний півострів Мангишлак. Тут йому судилося ще сім років тяжко страждати. Це були найважчі роки в його житті. Шевченко тримав себе мужньо і стійко і цим викликав пошану і любов місцевого казахського населення, російських і польських політичних засланців, солдатів і офіцерів, які ще не втратили почуття людяності. У важких умовах заслання Шевченковиконав понад 300 малюнків, в яких розвивав кращі реалістичні традиції образотворчого мистецтва, удосконалював свою майстерність. Це виявилося в його акварельних пейзажах («Пожежа в степу», «Джангисагач», серія малюнків «Мангишлацький сад», «Новопетровське укріплення з моря» та багато інших). З особливою любов'ю змальовував Шевченко казахських дітей («Казахський хлопчик розпалює грубку», «Шевченко і байгуші»). Великих успіхів досяг Шевченко і в портретному живописі (автопортрети, «Казашка Катя», портрет А. Ускової). В останній рік перебування на засланні Шевченко наполегливо працював над задуманою серією «Притча про блудного сина». Лише 2 серпня 1857 року Шевченка нарешті було звільнено.
У перший період заслання (1847—1850) Шевченко, незважаючи на заборону, продовжував свою поетичну творчість, яку згодом назвав «невільницькою поезією». Епіграфом до неї можуть служити його слова: «Караюсь, мучуся... але не каюсь». Поезія Шевченка періоду заслання — це поезія революційної нескореності, новий, вищий етап у творчості поета-борця. У ній знайшли продовження мотиви періоду «трьох літ». Домінуюче місце в творчості поета часів заслання посідає лірика.
Лірична поезія Шевченка періоду заслання різноманітна за змістом і формою. В ній органічно поєднані особисті і громадянські мотиви. Поетичним вступом до «невільницької музи» Шевченка є вірш «Думи мої, думи мої...», яким відкривається перша «захалявна книжечка» поета. На засланні поет-революціонер відточує свою полум'яну поезію. «Думами», «славою злою» називає поет свою творчість у поезії «N. N.» («О думи мої! О слава злая!»), яка сповнена непохитної рішучості і далі творити в ім'я народу, в ім'я «безталанної своєї Вкраїни». З незмінним оптимістичним бажанням, всупереч забороні, починає поет писати свою другу «захалявну книжечку» в 1848 році, яка відкривається віршем «А нумо знову віршувать». Хоч яка «лукавая доля» спіткала поета, та він не дорікає їй. Метою свого життя поет-революціонер обрав непохитну боротьбу: «На те й лихо, щоб зтим лихом битись», — проголошує він у вірші «Не додому вночі йдучи». Ніщо і ніхто не в силі примусити поета відмовитись від творчості: «Та вже ж нехай хоч розіпнуть, а я без вірші не улежу. Уже два годи промережав, І третій в добрий час почну» віршем «Неначе степом чумаки...», — гордо заявляє поет, починаючи третю «захалявну книжечку». Цю ж думку ще виразніше повторює він у вірші «Лічу в неволі дні й ночі», яким відкривається четверта «захалявна книжечка»: «Хоч доведеться розп'ястись. А я таки мережить буду Тихенько білії листи». У віршах, якими відкривались «захалявні книжечки», Шевченко далі розвивав свої погляди на те, яким повинен бути справжній поет-революціонер, поет-патріот.
Чимало ліричних поезій із «захалявних книжечок» являють собою хвилюючий поетичний щоденник тяжких переживань, сумних настроїв патріота-засланця, породжених розлукою з батьківщиною, тяжкою солдатчиною.
Значне місце в «невільничій поезії» Шевченка посідають чудові зразки автобіографічної лірики. Поет прагне втішити своє розбите серце спогадами хоч про окремі світлі промінчики свого важкого, безрадісного дитинства. Та знаходить їх тільки у сні («І досі сниться»...). «Мені не весело було й на нашій славній Україні», визнає поет. В дитинстві він дуже рано залишився без материнської і батьківської ласки і тому на все життя запам'ятав вияв простої людяної уваги до підлітка-сироти з боку трохи старшої за нього дівчини Оксани Коваленко, про яку з незмінною теплотою згадує у віршах «Мені тринадцятий минало», «Ми вкупочці колись росли...», «Не молилася за мене...». Тема викриття кріпосництва є головною в одному з найкращих зразків автобіографічної лірики, у вірші «Якби визнали, паничі». Подаючи жахливі картини «пекла», «неволі», «роботи тяжкої», «лютого зла» в хаті своїх батьків-кріпаків, поет підносить ці картини до широких соціальних узагальнень, полемізує з дворянськими літераторами – "паничами", які ідеалізували кріпосницьку дійсність, «творили елегії», в яких називали селянську хату на Україні «раєм», а селян-кріпаків своїми «братами». Поет викриває і роль релігії, яка була опорою кріпосників. Поету боляче, що «гинуть у ярмах (лицарські сини», що народ не пробуджується до рішучих дій, що «неначе люди подуріли, німі на панщину ідуть і діточок своїх ведуть». В уяві поета постає майбутнє вільної батьківщини, без «сліду панського».
Поет-революціонер і на засланні продовжує викривати облудний лібералізм панства. У вірші «П. С.» («Не жаль на злого, коло його...») він створив сатиричний образ українського поміщика-ліберала, «потомка гетьмана дурного» Петра Скоропадського. Сатиричне викриття панства завершується засудженням рабської покірливості селян, які ще й кланяються («шапочку мужик здіймає») перед «паскудою»-паном.
Не примирився з мерзенним вчинком розпусного панича-недолітка, який намагався зганьбити селянську дівчину-кріпачку, герой вірша «Якби тобі довелося...». Він, наймолодший серед парубків, виявив мужність та «вилами пана і просадив, мов ту жабу». Ніяке моралізаторство не може подіяти на панів: «Шкода й праці! Поки села, поки пани в селах, будуть собі тинятися покритки





Последнее изменение этой страницы: 2016-04-20; просмотров: 1452; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 52.23.215.230 (0.119 с.)